Рішення

від 19.02.2024 по справі 908/3681/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 19/175/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2024 Справа № 908/3681/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Господарського суду Запорізької області Давиденко І.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Запорізької міської ради (6105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 206, ідентифікаційний код 04053915)

до відповідача Приватного підприємства Атлантида (69106, м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. 7, ідентифікаційний код 30801741)

про стягнення 115 715,27 грн

без виклику учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

14.12.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 02/03.3-20/03099 від 21.11.2023 Запорізької міської ради до Приватного підприємства Атлантида про стягнення 115 715,27 грн доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за період з 01.01.2020 по 31.12.2022.

Позов мотивовано тим, що відповідач, без належних на те правових підстав, користувався земельної ділянкою, на якій розташований об`єкт нерухомого майна та безпідставно зберіг кошти орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 14.12.2023, здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3681/23 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.

Оскільки, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача суми в розмірі 115 715,27 грн, вказана сума не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа не відноситься до визначеного ч. 4 ст. 247 ГПК України виключного переліку категорій справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, тому суд ухвалив розглядати справу у спрощеному позовному провадженні.

Ухвалою суду від 19.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3681/23; присвоєно справі номер провадження 19/175/23, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Пунктом 4 ухвали суду від 19.12.2023 запропуновано відповідачу подати до суду не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відзив на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України, одночасно надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду до початку розгляду справи (з описом вкладення). Суд також зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 19.12.2023, яка надсилалась на адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена у позові та відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 69106, м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. 7, повернулась до суду 25.01.2024 з відміткою на довідці пошти: «за закінченням терміну зберігання».

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

Згідно з календарним штемпелем відділення поштового зв`язку, що міститься на конверті адресованому відповідачеві в якому на адресу суду повернулася ухвала про відкриття провадження у даній справі, днем вручення ухвали є 22.01.2024, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України.

Отже останнім днем строку, встановлено в ухвалі суду про відкриття провадження для подання відзиву, є 06.02.2024.

Судом встановлено, що в установлений ухвалою суду строк, відзив до суду не надійшов.

21.02.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 4142/08-08/24), відповідно до якого останній просив суд відмовити в задоволенні позову та зазначив, що ухвала суду відповідачем отримана не була, з матеріалами справи представник ознайомився 12.02.2024, отже, з цієї дати відповідач вважає починається перебіг строку на подання відзиву.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції, пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її до суду з відповідною відміткою є наслідком діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання та неповідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.

Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного та своєчасного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Крім того, в даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень», для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 908/3681/23 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем порушенно строк на подання відзиву.

Відповідно до ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

При цьому, всупереч вище зазначеним вимогам, у поданому відзиві відповідачем не порушується питання про поновлення строку на його подання та відповідачем не додано відповідної заяви з наведенням підстав для поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.

Згідно положень ч. 2 ст. 178 ГПК України встановлено, що в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України).

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно зі ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У відповідності до ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

За таких обставин, суд визнав наявні в матеріалах справи № 908/3681/23 письмові докази достатніми для всебічного, повного та об`єктивного розгляду спору.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 19.02.2024.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта нерухомого майна від 14.09.2023 № 346565694, Приватному підприємству «Атлантида», належить на праві власності з 13.07.2018 нерухоме майно, а саме: нежитлова будівля, літ. Ж, за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером: 2310100000:02:017:0057.

Власником земельної ділянки загальною площею 0.1897 га, кадастровий номер: 2310100000:02:017:0057, за адресою: АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка) є Запорізька міська рада.

Згідно Витягу від 29.05.2023 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером: 2310100000:02:017:0057 за адресою: АДРЕСА_1 , нормативна грошова оцінка даної земельної ділянки становить 2 025 768,36 грн.

Відповідно до листа Головного управління ДПС у Запорізькій області від 07.08.2023 вих. № 6727/5/08-01-04-07, Приватне підприємство «Атлантида», відповідно до наданих податкових декларацій з плати за землю (земельний податок) нарахована та згідно ІКП сплачена сума за період з 01.01.2020 по 31.07.2023 складає: 2020 13 482,11 грн (нараховано), 9 220,00 грн (сплачено); 2021 13 482,11 грн (нараховано), 13 245,00 грн (сплачено); 2022 2 247,02 грн (нараховано), 10 265,00 грн (сплачено); 2023 16 402,08 грн (нараховано), 11 802,00 грн (сплачено).

Позивач посилався на те, що Приватне підприємство «Атлантида» в належному обсязі не сплачували та не звітували по платі за землю за користування земельною ділянкою з кадастровим номером: 2310100000:02:017:0057 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. 7.

Запорізькою міською радою складено розрахунок, щодо розміру недоотриманих доходів за фактичне користування ПП «Атлантида» земельною ділянкою за кадастровим номером 2310100000:02:017:0057, за адресою: м. Запоріжжя вул. Теплична, буд. 7., без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 13.07.2018 до 31.12.2022.

За зазначеним розрахунком розмір недоотриманих доходів склав:

за 2018 рік з 13.07.2018 по 31.12.2018 22 471,35 грн;

за 2019 рік з 01.01.2019 по 31.12.2019 48 041,94 грн;

за 2020 рік з 01.01.2020 по 31.12.2020 30 556,33 грн;

за 2021 рік з 01.01.2021 по 31.12.2021- 34 559,83 грн;

за 2022 рік з 01.01.2022 по 31.12.2022 50 599,11 грн.

Таким чином, позивач заявляє про загальний розмір недоотриманих доходів за період з 01.01.2020 по 31.12.2022 в розмірі 115 715,27 грн.

Позивач посилася на те, що відповідачем не було оформлено право користування земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідного Договору оренди та державної реєстрації права оренди. Таким чином, відповідач користувався земельною ділянкою у заявлений до стягнення період без достатніх правових підстав.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки.

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо плати за фактичне користування земельною ділянкою до укладення відповідного Договору оренди на земельну ділянку, стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення 115 715,27 грн доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за період з 01.01.2020 по 31.12.2022.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України (далі ЗК України), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 13 Конституції України унормовано, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За статтею 80 ЗК України, суб`єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади - на землі державної власності.

Приписами статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренду земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі ст. 79 ЗК України, земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, із визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Законом України «Про Державний земельний кадастр» визначено правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру.

За змістом ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону).

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, від 07.07.2020 у справі №922/3208/19.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про оренду землі», об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

З наведеного слідує висновок, що об`єктом оренди може бути земельна ділянка, яка є сформованою як об`єкт цивільних прав.

Судом встановлено, що правом власності на спірну земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, міська рада наділена в силу закону, при цьому державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об`єктивно не можна було здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності. Водночас відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.

Як вже зазначалося судом вище, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта нерухомого майна від 14.09.2023 № 346565694, Приватному підприємству «Атлантида», належить на праві власності з 13.07.2018 нерухоме майно, а саме: нежитлова будівля, літ. Ж, за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером: 2310100000:02:017:0057.

Судом встановлено, що Договір оренди землі між сторонами не укладався.

Таким чином, з наведеного вище вбачається, що в порушення ст. 125 ЗК України, ПП «Атлантида» користується спірною земельною ділянкою без документів, що посвідчують право власності чи право користування земельною ділянкою.

Таким чином, використання спірної земельної ділянки відповідачем без належного правового оформлення позбавило Запорізьку міську раду, як власника землі, права отримувати від цієї ділянки дохід у розмірі орендної плати.

Статтею 206 ЗК України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за приписами ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно з п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст., ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України).

Позивач, мотивуючи заявлені позовні вимоги, посилається на положення статей 1212 - 1214 ЦК України, як на правову підставу своїх вимог, а обґрунтовуючи вимоги про стягнення 115 715,27 грн, зауважує, що ця сума є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання спірної земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, без укладення Договору оренди, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду саме відповідачеві.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У зобов`язанні з безпідставного набуття, збереження майна підлягають доведенню: а) факт набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, б) відсутність для цього підстав, встановлених договором, законом або іншими правовими актами, в) вартість безпідставного збагачення.

Тягар доказування відсутності підстав для збереження майна лежить на власнику майна. При цьому, під набуттям майна в даних правовідносинах слід розуміти збільшення вартості власного майна набувача; приєднання до нього нових цінностей, внаслідок чого потерпілий несе додаткові витрати або втрачає належне йому майно, тобто збереження майна однією особою відбувається за рахунок іншої.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

За змістом пункту 4 частини 3 ст. 1212 ЦК України, положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Підстави та порядок стягнення коштів, які особа мала б отримати за звичайних умов, втім не отримала, визначені також ст. 22 ЦК України та ч. 2 ст. 224, ст. 225 ГК України, за змістом яких упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а інша сторона додержувалась правил здійснення господарської діяльності.

За приписами ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності. Разом з тим, обов`язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових затрат - він зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав).

При цьому на відміну від зобов`язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за п. 4 ч. 3 ст. 1212 ЦК України вина не має значення, оскільки важливим є сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, з моменту набуття у власність нерухомого майна, яке розташоване на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:02:017:0057, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідача виник обов`язок укласти Договір оренди спірної земельної ділянки, оскільки на цій земельній ділянці розташований належний відповідачу на праві власності об`єкт нерухомості, та зареєструвати на підставі нього право оренди землі.

Враховуючи вищевикладене, ПП «Атлантида» (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного Договору, збільшило вартість власного майна, а Запорізькою міською радою (потерпілим) втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), на отримання яких позивач цілком підставно очікував.

Згідно з положеннями частини 1 статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

За таких обставин, з огляду на те, що речові права відповідача на земельну ділянку у не зареєстровано, останній не набув належних прав власності або користування щодо земельної ділянки, а тому використовував земельну ділянку без достатніх правових підстав.

Згідно зі ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини «Федоренко проти України» від 03.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У спірних правовідносинах неотриманні Запорізькою міською радою кошти від використання земельної ділянки підпадають під визначене Європейським судом з прав людини поняття «майно, на яке особа цілком виправдано очікувала», право на яке підлягає захисту.

Також поняття майна, як грошових коштів, які особа очікувала отримати та, відповідно, набула права на судовий захист, розкривається в рішенні Європейського суду з прав людини «Кечко проти України».

Відповідно до вимог ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Згідно з п. 14.1.54 ст. 14 Податкового кодексу України будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у т.ч. від будь-яких видів їх діяльності на території України, визнається доходом підприємства.

До доходів включається будь-яке збільшення активу або зменшення зобов`язання, згідно з Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку № 15 Дохід, затвердженим в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153.

Разом з цим, дохід підприємства зменшується на суми витрат, до яких відносяться суми нарахованих податків.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

За приписами п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Статтею 10 Податкового кодексу України визначено, що до місцевих податків належить у т.ч. податок на майно.

Згідно ст. 265 Податкового кодексу України, податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до положень п.12.5 ст. 12 Податкового кодексу України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів с нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

В свою чергу п. 12.3.4 ст. 12 Податкового кодексу України встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Також слід зазначити, що базою оподаткування, відповідно до статті 271 Податкового кодексу України, є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII ПК.

За змістом пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України та частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель», для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов`язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (стаття 1 Закону України «Про оцінку земель»).

Відповідно до положень статті 18 Закону України «Про оцінку земель», нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою (частина перша статті 23 цього Закону).

Таким чином, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а виходячи з вимог статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землі є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до Закону.

Як вже зазначалося раніше, за приписами статті 14.1.147 Податкового кодексу України, плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

30.06.2015 рішенням Запорізької міської ради № 7 було затверджено нормативну грошову оцінку земель м. Запоріжжя, яку введено в дію з 01.01.2016 року. В пункті 3 рішення зазначено, що базова вартість одного квадратного метра земель міста Запоріжжя станом на 01.01.2013 року становить 239,50 грн., та з урахуванням коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2014 рік 299,14 грн.

Рішенням Запорізької міської ради № 26 від 28.11.2018 було встановлено розмір орендної плати за землю.

З наведеного слідує, що Запорізька міська рада в межах наділених повноважень, у відповідно до законодавства України, затвердила та встановила податок, та збори на користування землями міста Запоріжжя.

Запорізька міська рада, формуючи розрахунок, встановила та розрахувала відсоток нормативної грошової оцінки землі, та розрахувала у відповідності до вищевказаних рішень та Договору оренди землі суму завданих збитків, які Запорізька міська рада понесла від безпідставно набутого майна ПП «Атлантида».

Як вже було зазначено вище, згідно Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 29.05.2023 нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки складає 2 025 768,36 грн.

Згідно вказаного вище розрахунку загальний розмір недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документа, що посвідчує право оренди (користування), за період з 01.01.2020 по 31.12.2022, становить 115 715,27 грн, зокрема:

за 2020 рік з 01.01.2020 по 31.12.2020 30 556,33 грн;

за 2021 рік з 01.01.2021 по 31.12.2021- 34 559,83 грн;

за 2022 рік з 01.01.2022 по 31.12.2022 50 599,11 грн.

Відповідачем контррозрахунку розміру доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, заявленого позивачем до стягнення, суду не надано.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок та проаналізувавши фактичні обставини справи та письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд вважає наданий розрахунок обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Також слід зазначити, що відновлення порушених прав Запорізької міської ради за таких обставин і в заявлений позивачем спосіб, шляхом стягнення з ПП «Атлантида» на користь Запорізької міської ради до місцевого бюджету дохід, отриманий від безпідставно набутого майна у вигляді несплаченої орендної плати за період з 01.01.2020 по 31.12.2022 в розмірі 115 715,27 грн не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як фактичний добросовісний землекористувач.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Разом з тим, для кондиційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набутті (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Вказана правова позиція місцевого господарського суду відповідає правовій позиції викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц.

У постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.04.2023 у справі № 357/8975/20 викладено правові висновки про те, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20 вересня 2018 у справі № 925/230/17 (провадження № 12-188гс18) на які як на підставу касаційного оскарження посилається заявник. Відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів (коштів) за безпідставне користування земельною ділянкою є за своїм змістом кондикційними. Разом з тим, для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України). Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18).

Неповернення Запорізькій міській раді безпідставно збереженої орендної плати за користування земельною ділянкою порушує інтереси територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради в частині позбавлення можливості ефективного використання права комунальної власності та неотримання місцевим бюджетом відповідного доходу.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судовий збір, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства Атлантида (69106, м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. 7, ідентифікаційний код 30801741) на користь Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206, ідентифікаційний код юридичної особи 04053915) отримувач: ГУК у Зап.обл/ТГ м. Запоріжжя/24060300, код отримувача (ЄДРПОУ): 37941997, банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), номер рахунку (IBAN): UA318999980314090544000008479, код класифікації доходів бюджету: 24060300, найменування коду класифікації доходів бюджету: інші надходження) дохід, отриманий від безпідставно набутого майна за період з 01.01.2020 по 31.12.2022, в розмірі 115 715 (сто п`ятнадцять тисяч сімсот п`ятнадцять) грн 27 коп.

3. Стягнути з Приватного підприємства Атлантида (69106, м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. 7, ідентифікаційний код 30801741) на користь Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206, ідентифікаційний код юридичної особи 04053915, р/р № UA058201720344270024000034816, отрмувач: Виконавчий комітет Запорізької міської ради, ЄДРПОУ: 02140892, банк: Державна Казначейська служба України м. Київ) судовий збір у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення складено та підписано 26.02.2024.

Суддя І.В. Давиденко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.