Рішення

від 20.02.2024 по справі 910/15340/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.02.2024Справа № 910/15340/23За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛТ ЛОГІСТИК»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕТОНРОФОРМ»

про стягнення 20 988, 21 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Севериненко К.Р.

Представники учасників справи:

від позивача: Кокольський С.І.;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛТ ЛОГІСТИК» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕТОНРОФОРМ» (надалі - відповідач) про стягнення суми заборгованості в розмірі 20 988, 21 грн, з яких: 17 240, 69 грн пеня, 588, 56 грн інфляційні втрати та 3 158, 96 грн 3% річних.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 526, 599, 610-612, 624-625, 629 Цивільного кодексу України та ст.193, 216-218, 222, 229, 230, 232 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором № 10022020-1 про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом від 10.02.2020, в частині своєчасної оплати наданих послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/15340/23, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

23.10.2023 від представника відповідача надійшов відзив, у якому останній заперечує щодо задоволення позову в повному обсязі, з посиланням на те, що сторони договору не визначили строк виконання зобов`язання щодо оплати послуг, що тягне за собою відсутність підстав для подання позову позивачем, нарахування штрафних санкцій, інфляційних втрат, 3 % річних та задоволення позовних вимог за цією справою судом. Щодо нарахованої пені просить зменшити її розмір, з посиланням на її завищений розмір, що становить надмірний тягар для відповідача. Також просить зменшити витрати позивача на правничу допомогу. Крім цього, відповідачем заявлено клопотання про витребування оригіналів доказів та просить поновити строк для подання відзиву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 відмовлено в задоволенні клопотань відповідача про витребування оригіналів доказів та про поновлення строку на подання відзиву, з підстав зазначених в ухвалі.

30.10.2023 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

30.10.2023 від представника відповідача, на виконання вимог ухвали суду, надійшли документи.

03.11.2023 від представника позивача, на виконання вимог ухвали суду, надійшли документи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 постановлено розгляд справи № 910/15340/23 здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 24.01.2024 та в порядку ст.74 ГПК України витребувано в позивача пояснення та документи.

29.12.2023 від позивача на виконання ухвали суду надійшли пояснення та документи.

18.01.2024 від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні призначеному на 24.01.2024 в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2024 задоволено заяву представника позивача про участь у судовому засіданні призначеному на 24.01.2024 в режимі відеоконференції.

У підготовче засідання 24.01.2024 з`явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином.

Враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.02.2024.

13.02.2024 від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні призначеному на 20.02.2024 в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 задоволено заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

20.02.2024 від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

Представник позивача в судовому засіданні 20.02.2024 підтримав позовні вимоги та позов просив задовольнити в повному обсязі, представник відповідача в засідання не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Одночасно, статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи, що явка відповідача в судове засідання обов`язковою не визнавалась, учасники справи повідомлені про хід розгляду справи у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції в спорі та надання відповідних доказів, суд вважає за можливе розглянути справу в цьому судовому засіданні без участі відповідача за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 20.02.2024 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.02.2020 між позивачем (надалі - виконавець) та відповідачем (надалі - замовник) укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом № 10022020-1 (надалі - договір).

Сторони узгодили, що предметом договору є порядок взаємовідносин, які виникають між замовником і виконавцем при здійсненні автомобільних перевезень вантажів в міжнародному та внутрішньодержавному сполученнях, транспортними засобами перевізника шляхом укладання договору по транспортним замовленням (заявкам) виконавця та пов`язаних із ними інших послуг (п. 1.1 договору).

Згідно з пунктом 1.2 договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов`язки від свого імені та за рахунок замовника здійснювати транспортно-експедиційне обслуговування експортно-імпортних, транзитних, збірних та інших вантажів залізничним, автомобільним та іншими видами транспорту по території України, країн СНД та інших держав (далі - послуги).

За умовами п. 2.4, 2.5 договору узгоджено, що для здійснення кожного перевезення замовник в термін не пізніше 48 годин до бажаної дати початку перевезень оформлює та передає виконавцю факсимільним чи електронним зв`язком транспортне замовлення (заявку). Транспортне замовлення (заявка) є невід`ємною частиною договору. У випадку виникнення розбіжностей у тлумаченні умов за даним Договором, пріоритетними є умови (відомості), зазначені в транспортному замовленні (заявці).

Пунктом 5.1 договору встановлено, що платежі та розрахунки за виконання доручення замовника виконуються відповідно до виставленого рахунку. Рахунок вважається врученим замовникові з дати його виставлення. Сторони погодили будь-які документи, що мають відношення до цього договору, передані за допомогою факсимільного або електронного зв`язку мають силу оригіналу, до моменту отримання замовником всіх документів.

Відповідно до п. 5.2 договору розрахунки за договором здійснюються сторонами у безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів з рахунку замовника на рахунок виконавця, протягом 2-х (двох) банківських днів з моменту отримання та підписання акту виконаних робіт, рахунку-фактури, ТТН/СМR з відміткою одержувача вантажу про його отримання й копії квитанцій за додаткові витрати виконавця, якщо у транспортному замовленні (заявці) не вказані інші умови оплати за кожне окреме перевезення, при цьому, всі банківські витрати та комісії у зв`язку з таким перерахуванням сплачуються замовником.

Згідно з п. 5.3 договору датою платежу вважається дата зачислення коштів на рахунок виконавця.

Відповідно до п. 8.1 договору даний договір набирає законної сили з моменту його підписання і діє до 31.12.2020, що не звільняє сторони від повного виконання сторонами прийнятих на себе обов`язків.

Пунктом 8.3 договору узгоджено, що якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна із сторін не вимагатиме його припинення, договір вважається продовженим на тих же умовах і на той же строк.

08.05.2023 рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/1663/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023, яке набрало законної сили 11.09.2023, частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛТ ЛОГІСТИК» та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕТОНРОФОРМ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛТ ЛОГІСТИК» 17 259, 08 грн інфляційних збитків, 15, 59 грн 3% річних, 1 226, 13 грн судового збору та 8 222, 96 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що вказаним рішенням суду було встановлено відсутність у позивача підстав для розподілу сплачених відповідачем коштів із застосуванням ст. 534 Господарського процесуального кодексу України, в зв`язку з чим, суд в межах заявлених позовних вимог стягнув з відповідача тільки частину інфляційних збитків та 3 % річних, а питання щодо стягнення решти нарахувань за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором судом не було вирішено.

Також як установлено судом у справі № 910/1663/23, надання позивачем відповідачу послуг міжнародного транспортно-експедиційного обслуговування на підставі заявки № 1 та заявки № 2 підтверджується міжнародними транспортними накладними CMR № 2022/01-1, CMR № 810301 та актами надання послуг № 23 від 25.01.2022 на суму 70 642, 00 грн, № 48 від 10.02.2022 на суму 37 000, 00 грн, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими їх печатками; надання позивачем відповідачу послуг транспортно-експедиційних обслуговування за замовленням по маршруту м. Київ - м. Київ 22.02.2022 підтверджується актом надання послуг № 65 від 22.02.2022 на суму 4 600, 00 грн, підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленими їх печатками.

У межах справи судом встановлено, що станом на час розгляду справи по суті, Товариством з обмеженою відповідальністю «БЕТОНРОФОРМ» у повному обсязі оплачено надані Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛТ ЛОГІСТИК» послуги за договором № 10022020-1 згідно заявки № 1, заявки № 2 та замовлення, відповідно заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕТОНРОФОРМ» за такі послуги (основний борг) відсутня.

Разом з тим, судом було встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за заявкою № 1 з 02.02.2022, за заявкою № 2 - з 18.02.2022, за замовленням - з 25.02.2022 в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом та факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором.

Одночасно, судом у справі № 910/1663/23 встановлено, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати послуг за заявкою № 1 з 02.02.2022, за заявкою № 2 - з 18.02.2022, за замовленням - з 25.02.2022.

Також враховуючи дату початку прострочення оплати за заявкою № 1 (02.02.2022) та дати проведення банком здійснених відповідачем часткових оплат за цією заявкою, суд зазначає, що прострочення відповідачем оплати за заявкою № 1 обраховується у таких сумах та за такі періоди:

- 70 642,00 грн за період з 02.02.2022 по 22.12.2022;

- 56 000,00 грн за період з 23.12.2022 по 18.01.2023;

- 36 000,00 грн за період з 19.01.2023 по 29.01.2023;

- 26 000,00 грн за період з 30.01.2023 по 08.03.2023.

Крім цього, враховуючи дату початку прострочення оплати за заявкою № 2 (18.02.2022) та дату проведення банком здійсненої відповідачем оплати за цією заявкою (22.12.2022), суд зазначив, що прострочення відповідачем оплати за заявкою № 2 на суму 37 000,00 грн обраховується за період з 18.02.2022 по 21.12.2022.

Враховуючи дату початку прострочення оплати за замовленням (25.02.2022) та дату проведення банком здійсненої відповідачем оплати за цим замовленням (28.12.2022), суд зазначив, що прострочення відповідачем оплати за замовленням на суму 4 600, 00 грн обраховується за період з 25.02.2022 по 27.12.2022.

Суд у вказаній вище справі, здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга» перерахунок 3 % та інфляційних втрат за прострочення оплати послуг за заявкою № 1, заявкою № 2 та замовленням (за вище зазначені судом періоди прострочення), встановив, що сума 3 % річних за загальний період з 02.02.2022 по 08.03.2023 становить 3 174, 55 грн, а сума інфляційних втрат за загальний період з лютого 2022 року по лютий 2023 року - 27 847, 64 грн.

Враховуючи здійснену відповідачем часткову оплату інфляційних втрат у сумі 10 000, 00 грн та приписи ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначив, що вимоги позивача про стягнення 27 259, 08 грн інфляційних втрат (в редакції заяви про зменшення розміру позовних вимог) підлягають частковому задоволенню в сумі 17 259, 08 грн (27 259,08 грн - 10 000, 00 грн).

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Предметом даного спору є вимоги позивача до відповідача про стягнення 588, 56 грн інфляційних втрат та 3 158, 96 грн 3% річних та пені в сумі 17 240, 69 грн.

Відповідно до норм статей 598 - 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання. У той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов`язання, зокрема, після прийняття судом відповідного рішення.

З урахуванням викладеного вище, перевіривши розрахунок позивача про стягнення інфляційних втрат за загальний період з лютого 2022 року по лютий 2023 року в розмірі 588, 56 грн (27 847, 64 грн (розмір інфляційних збитків, що встановлений рішенням суду в справі № 910/1663/23) - 10 000, 00 грн (сплачено відповідачем добровільно) - 17 259, 08 грн (стягнуто рішенням суду в справі № 910/1663/23), судом визнано його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 588, 56 грн підлягають задоволенню.

Також перевіривши розрахунок позивача про стягнення 3 % річних за загальний період з 02.02.2022 по 08.03.2023 у розмірі 3 158, 96 грн (3 174, 55 (розмір 3 %, що встановлено рішенням суду в справі № 910/1663/23) - 15, 59 грн (стягнуто рішенням суду в справі № 910/1663/23), судом визнано його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 3 158, 96 грн підлягають задоволенню.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 17 240, 69 грн пені за загальний період з 02.02.2022 по 24.08.2022.

У межах справи № 910/1663/23 вимоги про стягнення з відповідача пені не розглядались, оскільки позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Так, відповідно до п. 5.2. договору, розрахунки здійснюються сторонами у безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів з рахунку замовника на рахунок виконавця.

Згідно з п. 5.4. договору, в разі затримки розрахунків, вказаних у транспортному замовлені, виконавець має право стягнути з замовника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день затримки оплати.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Перевіривши розрахунок пені наданий позивачем у розмірі 17 240, 69 грн за заявлені періоди: з 02.02.2022 по 01.08.2022 (за заявкою № 1), з 18.02.2022 по 17.08.2022 (за заявкою № 2), з 25.02.2022 по 24.08.2022 (за замовленням), судом визнано його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 17 240, 69 грн підлягають задоволенню.

Разом з тим, відповідач, заперечуючи проти позову, вказує, що сума пені, інфляційних втрат та 3 % річних, які разом становлять більше ніж в два рази від суми боргу є занадто великою та недоцільною, яка перетворюється на несправедливо неправомірний тягар для відповідача, у зв`язку з чим просить суд зменшити розмір пені.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення пені, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України).

Верховний Суд вже неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 20.10.2021 у справі № 910/8396/20, від 14.09.2021 у справі № 910/7256/20, від 19.08.2021 у справі № 910/11889/20.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19.

Оцінюючи наявні матеріали справи, а також беручи до уваги інтереси обох сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших для нього наслідків порушення зобов`язання відповідачем, враховуючи повну сплату відповідачем основного боргу та часткове стягнення інфляційних втрат та 3 % річних у справі № 910/1663/23 та в даній справі, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд вважає за можливе зменшити розмір пені на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України на 40 %. Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Враховуючи зазначене, клопотання відповідача про зменшення розміру пені підлягає частковому задоволенню.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 10 344, 41 грн пені, 588, 56 грн інфляційних втрат і 3 158, 96 грн 3% річних.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, суд зазначає, що у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕТОНРОФОРМ» (02072, місто Київ, вулиця Бориса Гмирі, будинок 4, офіс 227, ідентифікаційний код 38139209) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛТ ЛОГІСТИК» (07400, Київська область, місто Бровари, вулиця Чорновола В`ячеслава, будинок 15, приміщення 131, ідентифікаційний код 43480186) 10 344 (десять тисяч триста сорок чотири) грн 41 коп. пені, 588 (п`ятсот вісімдесят вісім) грн 56 коп. інфляційних втрат, 3 158 (три тисячі сто п`ятдесят вісім) грн 96 коп. 3% річних та 2 648 (дві тисячі шістсот сорок вісім) грн 00 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 26.02.2024.

Суддя Я.А. Карабань