Рішення

від 26.02.2024 по справі 520/18421/23

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

26.02.2024 р. справа №520/18421/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом

Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі за текстом - позивач)до Дочірнього підприємства "Охоронне агентство "О-МЕГА" Товариства з обмеженою відповідальністю "О-МЕГА" (далі за текстом - відповідач) простягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

встановив:

Вимоги позову умотивовані тим, що відповідач як роботодавець не забезпечив дотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що суб`єкт господарювання у спірних правовідносинах допустив порушення положень Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, працевлаштування осіб з інвалідністю не забезпечив, суму адміністративно-господарських санкцій самостійно не сплатив, а відтак, спірна сума заборгованості підлягає стягненню в судовому порядку.

Відповідач з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що ч. 1 ст. 12 Закону України "Про охорону праці" зобов`язує підприємства, які використовують працю осіб з інвалідністю, створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. Оскільки професія охоронника є небезпечною для здоров`я осіб з інвалідністю, то МСЕК не виносить рекомендації щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у цій сфері. Посилався на ст. 11 Закону України "Про охоронну діяльність", якою визначені певні умови залучення громадян до охоронної діяльності і наголошував, що оскільки серед штатних працівників відповідача немає персоналу адміністративного апарату, який безпосередньо не задіяний у виконання заходів охорони, то працевлаштування інвалідів у 2022 році не здійснювалось.

Після надання відповідачем на неодноразові вимоги суду витребуваних судом доказів суд не вбачає перешкод для вирішення спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

За викладеним у позові твердженням відповідач є роботодавцем, у якого за основним місцем роботи працює від 8 до 25 осіб.

Відповідно до штатного розпису Дочірнього підприємства з 20.12.2021р. на підприємстві затверджено 41 штатну одиницю. З них існує 3 посади адміністративно-управлінського персоналу, 2 посади комерційного відділу та 1 посада бухгалтерії. Інші посади відносяться до служби охорони та групи реагування.

За відомостями даних податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб і сум утриманого з них податку, а також утриманого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування показник середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу за рік відносно відповідача складав - 22 особи.

Протягом 2022р. відповідач звітності про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю не подавав.

По минуванню 2022 р., а саме 10.04.2023 р., владний суб`єкт зa допомогою програмного комплексу «Реєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю» Централізованого банку даних з проблем інвалідності сформовано та підписано розрахунок адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача за рік становила 12 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, - 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону) - 1 особа.

Владний суб`єкт кваліфікував діяння відповідача як порушення закону і обчислив суму адміністративно-господарських санкцій за 1 штатну посаду, котра мали бути зайнята особами з інвалідністю, у розмірі - 28.259,00 грн. Крім того, через несплату вказаної суми санкцій, було нараховано 1.492,26 грн пені.

Стверджуючи про вчинення відповідачем як роботодавцем правопорушення у вигляді невиконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування осію з інвалідністю, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Так, правовідносини з приводу притягнення до відповідальності осіб, винних у непрацевлаштуванні осіб з інвалідністю, унормовані, насамперед, Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а також Господарським кодексом України.

Згідно з ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.2 ст.218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення).

Відтак, приписами ч.2 ст.218 Господарського кодексу України визначені підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

За приписами п.4 ч.3 ст.50 Закону України від 05.07.2012р. №5067-VI «Про зайнятість населення» (далі за текстом - Закон України №5067-VI) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На подальший розвиток норм п.4 ч.3 ст.50 Закону України №5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. №316 було затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яким роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

При цьому, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, слід вважати, що такий роботодавець виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 11.09.2020 у справі №440/2010/19 та від 03.08.2023 у справі №120/4975/22.

Наказ Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. №316 утратив чинність у зв`язку із прийняттям Міністерством економіки України наказу від 12.04.2022р. №827-22 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.05.2022р. за №565/37901), яким затверджено форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі за текстом Порядок №827-22).

Пунктом 1.5 Порядку №872-22 визначено, що форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Згідно з п.1.7 Порядку №872-22 актуальність зазначеної (их) у поданій формі № 3-ПН вакансії(й) уточнюється фахівцем центру зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним чи фіксованим зв`язком, надсилання/отримання повідомлення електронною поштою. Також таке уточнення здійснюється перед направленням зареєстрованого безробітного або особи, яка шукає роботу, до роботодавця.

Отже, нормами Порядку №872-22 також не запроваджено періодичності подачі звітності за формою №3-ПН.

Як то указано у ч.1 ст.19 Закону України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно зі ст.20 Закону України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

На подальший розвиток положень ст.ст.19 і 20 Закону України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» постановою КМУ від 31.01.2007р. №70 у редакції постанови КМУ від 10.04.2019р. №310 були затверджені: Порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю; Порядок використання суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що надійшли до державного бюджету; Порядок контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема шляхом його зарахування.

Отже, до кола обов`язків роботодавців з приводу забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст.19 Закону України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» прямо віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу ст.21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).

Окрім того, системний аналіз згаданих вище норм права зумовлює висновок про те, що роботодавці (тобто підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю), також зобов`язані: - виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; - надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію; - звітувати про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», затвердженими постановою КМУ від 31.01.2007р. №70 підзаконними нормативно-правовими актами та Порядком №872-22; - у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Разом із тим, Законом України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» роботодавці не обтяжені обов`язком самостійного пошуку працівників - інвалідів.

Натомість, Законом України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

Звідси слідує, що обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» нормативу, субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Доказами створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є: наказ роботодавця про стосовно створення відповідного робочого місця та звіт форми №3-ПН.

Згідно з ч.3 ст.18 Закону України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Отже, запроваджена ч.1 ст.20 Закону України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або (1) у разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 Закону України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме це діяння у формі бездіяльність призводить до позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів), або (2) у разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст.19 Закону України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (а саме: безпідставна відмова у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості).

Додатковими доказами належного виконання роботодавцем обов`язків за Законом України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» можуть бути: розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.

Таке тлумачення змісту наведених норм права є цілком релевантним правовим позиціям постанов Верховного Суду від 20.05.2019р. у справі №820/1889/17, від 13.07.2020р. у справі №804/4097/18 від 30.04.2020р. у справі №580/3311/19, від 03.08.2023р. у справі №120/4975/22.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що: 1) запроваджена ст.20 Закону України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» адміністративно-господарська відповідальність за правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю і тому підставою для застосування такої відповідальності згідно з ч.1 ст.218 Господарського кодексу України є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання, а підставою для звільнення від такої відповідальності згідно з ч.2 ст.218 Господарського кодексу України є вжиття усіх залежних від суб`єкта права роботодавця заходів для недопущення господарського правопорушення; 2) за призначенням та правовою суттю звіт за формою №3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування.

Таке правозастосування відповідає правовим висновкам постанови Верховного Суду від 22.08.2023р. у справі №120/2403/20-а.

Відповідачем до суду надано відзив на позов, в якому він не заперечує, що звіти за формою №3-ПН до органів державної служби зайнятості не подавав, зазначивши, що ч. 1 ст. 12 Закону України "Про охорону праці" зобов`язує підприємства, які використовують працю осіб з інвалідністю, зобов`язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. Оскільки професія охоронника є небезпечною для здоров`я осіб з інвалідністю, МСЕК не виносить рекомендації щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у цій сфері. Крім того посилався на ст. 11 Закону України "Про охоронну діяльність", якою визначені певні умови залучення громадян до охоронної діяльності. Також відповідач зазначив, що серед штатних працівників відповідача немає персоналу адміністративного апарату, який безпосередньо не задіяний у виконання заходів охорони, працевлаштування інвалідів у 2022 році не здійснювалось.

Ухвалою судді від 16.10.2023р. витребувано у Дочірнього підприємства "Охоронне агентство "О-МЕГА" Товариства з обмеженою відповідальністю "О-МЕГА" докази стосовно: належності кожної окремої штатної посади за штатним розписом від 20.12.2021р. до діяльності, котра підлягає ліцензуванню - надання послуг з охорони власності та громадян; неможливості працевлаштування на посаду - "охоронник" та на посаду - "водій автотранспортних засобів" особи з інвалідністю; неправильності обчислення суб"єктом владних повноважень середньооблікової кількості штатних працівників.

Дану ухвалу відповідачу було доставлено 17.10.2023р. на електронну пошту, зазначену у заяві про долучення доказів від 16.10.2023р., проте у встановлений судом строк дані докази до суду подано не було.

Ухвалою судді від 22.12.2023р. повторно витребувано у Дочірнього підприємства "Охоронне агентство "О-МЕГА" Товариства з обмеженою відповідальністю "О-МЕГА" докази стосовно: належності кожної окремої штатної посади за штатним розписом від 20.12.2021р. до діяльності, котра підлягає ліцензуванню - надання послуг з охорони власності та громадян; неможливості працевлаштування на посаду - "охоронник" та на посаду - "водій автотранспортних засобів" особи з інвалідністю; неправильності обчислення суб"єктом владних повноважень середньооблікової кількості штатних працівників.

Дану ухвалу відповідачу було доставлено 25.12.2023р. на електронну пошту, зазначену у заяві про долучення доказів від 16.10.2023р., проте у встановлений судом строк дані докази до суду подано не було.

Також ухвала про витребування доказів була направлена поштою на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте до суду повернувся конверт "за закінченням терміну зберігання".

Ухвалою судді від 31.01.2024р. повторно витребувано у Дочірнього підприємства "Охоронне агентство "О-МЕГА" Товариства з обмеженою відповідальністю "О-МЕГА" докази стосовно: належності кожної окремої штатної посади за штатним розписом від 20.12.2021р. до діяльності, котра підлягає ліцензуванню - надання послуг з охорони власності та громадян; неможливості працевлаштування на посаду - "охоронник" та на посаду - "водій автотранспортних засобів" особи з інвалідністю; неправильності обчислення суб"єктом владних повноважень середньооблікової кількості штатних працівників.

Дану ухвалу відповідач отримав 13.02.2024, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

До суду 16.02.2024р. від представника відповідача надійшла заява, в якій зазначено, що водій групи реагування безпосередньо задіяний в охороні об`єктів та затриманні правопорушників нарівні з охоронцем, який входить до екіпажу автомобіля, на підтвердження чого надав до суду ліцензію на охоронну діяльність серії АВ №594910; штатний розпис, що дії з 20.12.2021р., та функціональні обов`язки водія швидкого реагування ДП "Охоронне агентство "О-Мега" ТОВ "О-Мега".

Суд, дослідивши надані докази, зазначає, що умови залучення громадян до охоронної діяльності регламентовано статтею 11 Закону України "Про охоронну діяльність" (далі за тектсом Закон України №4616-VI).

Відповідно до частини 1 цієї статті персоналом охорони можуть бути дієздатні громадяни України, які досягли 18-річного віку, пройшли відповідне навчання або професійну підготовку, уклали трудовий договір із суб`єктом господарювання та подали документи, що вони, зокрема, не мають обмежень за станом здоров`я для виконання функціональних обов`язків.

Відповідні обмеження щодо створення кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів суб`єктом охоронної діяльності закріплені у ч.6 ст.11 Закону України № 4616-VI, відповідно до якої працевлаштування інвалідів здійснюється суб`єктом охоронної діяльності згідно з чинним законодавством виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

Тому суд вважає, що у спірних правовідносинах норми ст.11 Закону України "Про охоронну діяльність" щодо врегулювання особливостей обрахування кількості штатних працівників для мети працевлаштування інвалідів, є спеціальною відносно ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

З наведеного слідує, що у спірних правовідносинах суб"єкт владних повноважень повинен здійснювати розрахунки відносно кількості осіб - найманих робітників з інвалідністю, котрих зобов"язаний працевлаштувати відповідач як 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік або 1 робочого місця (у разі коли чисельність штатних працівників знаходиться у межах від 8 до 25 осіб) - виходячи виключно із кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

Відповідно і обов"язок відповідача подавати згадану вище обов`язкову звільність з метою працевлаштування осіб з інвалідністю виникає у разі, коли настає подія перевищення нормативу у 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік або 1 робочого місця (у разі коли чисельність штатних працівників знаходиться у межах від 8 до 25 осіб) - виходячи виключно із кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

До позову суб"єктом владних повноважень жодних доказів стосовно цих обставин не подано.

Натомість, судом безспірно встановлено, що видами діяльності по КВЕД відповідача згідно із витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є: діяльність приватних охоронних служб (основний) (КВЕД 80.10); електромонтажні роботи (КВЕД 43.21); обслуговування систем безпеки (КВЕД 80.20); проведення розслідувань (КВЕД 80.30) (а.с. 37).

Згідно Закону України "Про охоронну діяльність" правопорушенням у сфері господарювання для суб`єктів охоронної діяльності є невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, який повинен розрахуватись виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, а не з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (осіб), як передбачено статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", для визначення наявності або відсутності правопорушення підлягають застосуванню норми Закону України "Про охоронну діяльність".

Відповідно до штатного розпису Дочірнього підприємства з 20.12.2021р. на підприємстві затверджено 41 штатну одиницю. З них існує 3 посади адміністративно-управлінського персоналу, 2 посади комерційного відділу та 1 посада бухгалтерії. Інші посади відносяться до служби охорони та групи реагування.

Отже, чисельність штатних працівників відповідача, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, складає - 6 найманих робітників.

Між тим, до структурного підрозділу служби охорони відносяться 23 посади охоронника, а до структурного підрозділу групи реагування 6 посад охоронників та 6 посад водія автотранспортних засобів.

Згідно з функціональними обов`язками водія групи реагування ДП "Охоронне агентство "О-Мега" ТОВ "О-Мега", водій зобов`язаний: п. 14) У разі підозри, що на об`єкті знаходяться сторонні особи, або для припинення протиправних дій або необхідності надання іншої підтримки повідомити про це черговий ПЦН, запросити підтримку другого екіпажу ГР, заблокувати можливі шляхи відходу зловмисників, очікувати на прибуття правоохоронних органів та представників Власника; п. 15) У разі виявлення сторонніх осіб, які намагаються залишити об`єкт, оцінити можливість їх затримання: зростання, вага, фізичні дані, психофізичний стан (агресивність, алкогольне сп`яніння). Затримання проводитиме силами не менше двох членів екіпажу, дотримуватись заходів особистої безпеки; п. 16) Застосовувати заходи фізичного впливу та спеціальні засоби лише у суворій відповідності до чинного законодавства, якщо інші заходи не дозволяють виконати покладені обов`язки. При чиненні опору, нападі, спробі втечі та заподіяння самому собі фізичної шкоди зафіксувати руки затриманого засобами зв`язування за спиною. Після затримання здійснити зовнішній огляд затриманого щодо наявності холодної, вогнепальної зброї або предметів, які можуть бути зброєю. При виявленні зброї або вищевказаних предметів не розряджати, не розбирати і не знешкоджувати їх у будь-який спосіб до прибуття представників правоохоронних органів та спеціальних служб.

Отже водій групи реагування безпосередньо задіяний у виконанні заходів охорони.

За відомостями даних податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб і сум утриманого з них податку, а також утриманого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування показник середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу за рік відносно відповідача складав - 22 особи.

Отже судом з`ясовано, що середньооблікова кількість штатних працівників відповідача навіть за наявності повного набраного штату у 41 особу має лише 6 посад - працівників, які не задіяні у виконанні заходів охорони.

Відтак, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях у відповідача ДП складає 0 осіб, оскільки кількість працівників, які не задіяні у виконанні заходів охорони складає 6 осіб, що є меншою від мінімальної чисельності працюючих, встановленої ч.1 ст.19 та ч.1 ст.20 Закону № 875-XII.

З огляду на те, що для відповідача арифметичний показник нормативу працевлаштування інвалідів дорівнює значенню - "0", правопорушення у сфері господарювання, як підстава для застосування адміністративно-господарських санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а отже і незабезпечення працевлаштування зазначеної категорії осіб, а також пені, відсутнє - оскільки під час розрахунку потрібно виходити не з середньооблікової кількості штатних працівників відповідача 22 особи, а з наявних працівників, які не були задіяні у виконанні заходів охорони.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.09.2018р. у справі №818/466/16 та від 02.04.2019р. у справі № 808/1547/16, яка в силу приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» має враховуватися судом під час вирішення цього спору.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки судовим розглядом встановлений факт порушення заявленою суб`єктом владних повноважень вимогою прав, свобод та інтересів відповідача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить залишити без задоволення.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії); вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми зясування обєктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; інших джерел здобуття обєктивних даних про обставини спірних правовідносин не знайшов.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-244, 246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко