Рішення

від 23.02.2024 по справі 580/11979/23

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2024 року справа № 580/11979/23

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства «Азот» до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасувати постанови,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Азот» звернулось до суду з позовною заявою до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 01.12.2023 №56675048 про стягнення виконавчого збору.

Ухвалою судді від 18.12.2023 відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику учасників справи в судове засідання).

Ухвалою суду від 19.12.2023 зупинено провадження у справі.

Ухвалою суду від 23.02.2024 поновлено провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що постанова про стягнення із позивача виконавчого збору є неправомірною, оскільки відповідачем жодних заходів з примусового стягнення боргу з відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій в розмірі 4801380,50 грн., відповідач не вчинив, тоді як борг був самостійно сплачений позивачем.

За твердженням позивача, виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом. Питання ж розміру виконавчого збору залежить від суми фактичної стягнутої державним виконавцем суми, а не від суми зазначеної у виконавчому документі.

На підставі зазначеного позивач вказує, що у державного виконавця відсутні підстави для стягнення виконавчого збору, а отже постанова про стягнення виконавчого збору не відповідає вимогам ЗУ «Про виконавче провадження» та підлягає скасуванню.

У відзиві на адміністративний позов відповідач позов не визнав та зазначив, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Відповідач наголосив, що стягнення заборгованості по даному виконавчому провадженні на суму 578438,59 грн. згідно розпоряджень від 31.07.2018, 02.11.2018,14.11.2018, 07.10.2019, 07.12.2019 на користь стягувача (ГУ ПФУ в Черкаській області) при здійсненні примусового виконання відбувалось в період з липня 2018 року по грудень 2019 року, тобто, відповідач здійснював заходи щодо примусового стягнення з боржника заборгованості за виконавчим документом, стягнув 578438,59 грн, в тому числі виконавчий збір у розмірі 57843,85 грн. З урахуванням зазначеного вважає необґрунтованими доводи позивача, що державним виконавцем взагалі не було стягнуто борг та взагалі не вживались заходи примусового виконання рішення і дії державного виконавця не призвели до стягнення боргу в примусовому порядку. Зазначив, що оскільки у спірних відносинах виконання рішення відбулось після відкриття виконавчого провадження, то виконавчий збір підлягає стягненню з боржника, у обов`язковому порядку незалежно від дати винесення зазначеної постанови, після завершення виконавчого провадження).

Відповідач вважає, що при винесенні постанови про стягнення виконавчого збору діяв у порядку та у спосіб, визначені Законом, тому оскаржувана постанова прийнята на законній підставі та не може бути скасованою.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На примусовому виконанні відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження №56675048 із виконання виконавчого листа Черкаського окружного адміністративного суду від 27.04.2018 № 823/1997/17 про стягнення з ПАТ «АЗОТ» на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі ГУ ПФУ) коштів в сумі 4801380,50 грн.

01.12.2023 старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Величко Р.С. прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження №56675048 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України Про виконавче провадження у зв`язку із повним фактичним виконанням рішення згідно з виконавчим документом.

Також 01.12.2023 старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Величко Р.С. прийняв постанову про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 4222294,20 грн.

Позивач вважає постанову про стягнення виконавчого збору протиправною, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 2 червня 2016 року (далі Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIIІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року (на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №56675048 від 20 червня 2018 року), виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Приписами статті 40 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Так, частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Спірні правовідносини, які склалися у цій справі, зводяться до питання щодо правомірності винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору на підставі статті 27 Закону № 1404-VІІІ у виконавчому провадженні, яке відкрито на час дії редакції Закону № 1404-VІІІ, яка була чинна до 28 серпня 2018 року.

З аналізу наведених правових норм Закону № 1404-VІІІ у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року суд зазначає, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Верховний Суд неодноразово висловлював правові висновки щодо застосування статті 27 Закону № 1404-VIII, в редакції, чинній до 28 серпня 2018 року, зокрема, у постановах 14 травня 2020 року у справі № 640/685/19, від 29 липня 2020 року у справі № 1340/5050/18, від 12 серпня 2020 року у справі № 1340/5053/18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 280/5959/19, від 28 жовтня 2020 року у справі № 400/878/20, від 21 січня 2021 року у справі № 640/3430/19, від 28 січня 2021 року у справі № 420/769/19 та від 20 травня 2021 року у справі № 640/32814/20.

Водночас Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесені зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ, за змістом яких виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Отже, з урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалася, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Суд встановив, що державний виконавець під час прийняття постанови про стягнення виконавчого збору від 01.12.2023 №56675048 визначив суму виконавчого збору, яка підлягає стягненню з боржника у розмірі 10 % від суми що підлягає примусовому стягненню згідно виконавчого листа, застосувавши таким чином фактично Закон № 1404-VIII у редакції Закону № 2475-VIII.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

У постановах від 28 січня 2021 року у справі № 420/769/19, від 22 січня 2021 року у справі № 400/4023/19, від 21 січня 2021 року у справі № 640/3430/19, від 12 серпня 2020 року у справі № 1340/5053/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 400/878/20 Верховний Суд констатував, що положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року (Закон № 2475-VIII), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

Отже, з урахуванням того, що внесені Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище позивача, а також того, що виконавчою службою фактично стягнуто з боржника кошти за виконавчим листом у сумі 578438,59 грн., у тому числі 57843,85 грн. виконавчого збору, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору у сумі 4222294,20 грн. згідно постанови від 01.12.2023.

Таким чином, суд вважає помилковими доводи відповідача щодо застосування до спірних правовідносин статті 27 Закону № 1404-VІІІ, в редакції, яка діє після 28 серпня 2018 року, не врахувавши, що у процесі виконання судового рішення становище боржника погіршено у зв`язку із прийняттям змін до вказаної правової норми, що суперечить статті 58 Конституції України.

Вказані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постановах від 15 червня 2023 року у справі № 420/2013/22 та від 06 вересня 2023 року у справі № 160/11725/22.

З урахуванням зазначеного, постанову про стягнення з позивача виконавчого збору від 01.12.2023 №56675048 слід визнати протиправною та скасувати.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору за подачу позову в сумі 6334,40 грн. слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 143, 241-246, 255, 271, 272, 287, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 01.12.2023 №56675048 про стягнення виконавчого збору.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (м. Київ) (вул. Гродецького, буд. 13, місто Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622) на користь приватного акціонерного товариства «Азот» (вул. Героїв Холодного Яру, 72, м. Черкаси, 18028, код ЄДРПОУ 00203826) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 6334 (шість тисяч триста тридцять чотири) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня підписання рішення суду.

Суддя Валентин ГАРАЩЕНКО