Постанова

від 26.02.2024 по справі 440/7871/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2024 р. Справа № 440/7871/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО 2012" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.11.2023, головуючий суддя І інстанції: О.В. Гіглава, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі №440/7871/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО 2012"

до Державної служба України з безпеки на транспорті «Укртрансбезпека» , Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті

про визнання протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО 2012" (надалі позивач, ТОВ "АГРО 2012") через систему "Електронний суд" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті (надалі відповідач1, Укртрансбезпека), Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті (надалі відповідач2, Відділ Укртрансбезпеки у Полтавській області), в якій просило визнати протиправними та скасувати постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №191444 від 15.05.2023 та №191445 від 15.05.2023.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року у задоволенні позову ТОВ "АГРО 2012" відмовлено.

Позивач не погодився із рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджує про протиправність спірних постанов з огляду на те, що Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджений наказом МТЗУ № 340 від 07.06.2010 не діє у зв`язку з введенням надзвичайної ситуації постановою Кабінету Міністрів України № 338 від 25.03.2020. Також покликався на те, що суд першої інстанції не мав враховувати відзив на позов поданий відповідачем несвоєчасно, а мав кваліфікувати як визнання позову, що на думку адвоката свідчить про порушення принципу рівності сторін та дискримінацію позивача.

11.01.2024 на адресу суду від відповідача надійшов відзив, в якому він просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року без змін.

Згідно з положеннями ч.1, 3 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 311КАС України розгляд справи проведено в письмовому порядку за наявними матеріалами справи.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які сторони посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.

Згідно зі cвідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу МАN ТGА 26.480, державний номерний знак НОМЕР_1 , власником даного засобу зазначено ОСОБА_1 /а.с. 13/.

Згідно зі cвідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу - напівпричепу SCHWARZMULLER, державний номерний знак НОМЕР_2 , його власником являється ОСОБА_1 /а.с. 13/.

Згідно зі cвідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу МАN ТGХ 18.400, державний номерний знак НОМЕР_3 , його власником являється ТОВ "АГРО ТЕРРА ЛТД" /а.с. 11/.

Згідно зі cвідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу - напівпричепу TRAILOR, державний номерний знак НОМЕР_4 , його власником являється ОСОБА_1 /а.с. 11/.

За змістом товарно-транспортної накладної від 04.04.2023 №241666 транспортним засобом МАN ТGА 26.480, державний номерний знак НОМЕР_1 , з напівпричепом SCHWARZMULLER, державний номерний знак НОМЕР_2 , здійснювалося перевезення вантажу - "Кукурудза" автомобільним перевізником ТОВ "АГРО 2012" від СТОВ "Воскобійники" до ТОВ "АГРО 2012" з пункту навантаження Полтавська область, с. Воскобійники до пункту розвантаження Полтавська область м. Миргород /а.с. 67/.

За змістом товарно-транспортної накладної від 06.04.2023 №8 транспортним засобом МАN ТGХ 18.400, державний номерний знак НОМЕР_3 , з напівпричепом TRAILOR, державний номерний знак НОМЕР_4 , здійснювалося перевезення вантажу на замовлення автомобільного перевізника ТОВ "АГРО 2012" від ТОВ "АГРО 2012" до ТОВ ЗПК "Бруклін-Київ" /а.с. 69/.

04.04.2023 відповідно до направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 03.04.2023 №008192 /а.с. 65/ та Графіка проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) у період з 03.04.2023 по 09.04.2023 /а.с. 65 зі звороту/ Відділом державного нагляду (контролю) у Полтавській області на а/д Р-42 Лубни - Миргород - Опішня 76 км інспекторами Укртрансбезпеки був перевірений транспортний засіб марки МАN ТGА 26.480, державний номерний знак НОМЕР_1 , з напівпричепом SCHWARZMULLER, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який відповідно до товарно-транспортної накладної від 04.04.2023 №241666 здійснював перевезення вантажу - "Кукурудза" на замовлення автомобільного перевізника ТОВ "АГРО 2012" від СТОВ "Воскобійники" до ТОВ "АГРО 2012" з пункту навантаження Полтавська область, с. Воскобійники до пункту розвантаження Полтавська область м. Миргород.

За результатами перевірки посадовими особами Укртрансбезпеки складений акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №252428 від 04.04.2023, в якому зафіксовано порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, а саме, статті 34 Закону України "Про автомобільний транспорт" - під час перевезення вантажів згідно ТТН №241666 від 04.04.2023 перевізник не забезпечив наявності у водія ОСОБА_2 роздруківки за 04.04.2023, водій не використовує особисту карту водія, чим порушено статтю 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ - перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 цього Закону /а.с. 66 зі звороту/.

В графі "пояснення водія про причини порушень" та в графі "підпис водія транспортного засобу" акту рейдової перевірки №252428 від 04.04.2023 зазначено, що водій ОСОБА_2 зі змістом акту ознайомлений та підписав акт без зауважень та без будь-яких пояснень /а.с. 66 зі звороту/.

Поряд з цим, 06.04.2023 відповідно до направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 03.04.2023 №008192 /а.с. 65/ та Графіка проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) у період з 03.04.2023 по 09.04.2023 /а.с. 65 зі звороту/ Відділом державного нагляду (контролю) у Полтавській області на а/д Н-12 Суми-Полтава км 172 інспекторами Укртрансбезпеки був перевірений транспортний засіб марки МАN ТGХ 18.400, державний номерний знак НОМЕР_3 , з напівпричепом TRAILOR, державний номерний знак НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який відповідно до товарно-транспортної накладної від 06.04.2023 №8 здійснював перевезення вантажу на замовлення автомобільного перевізника ТОВ "АГРО 2012" від ТОВ "АГРО 2012" до ТОВ ЗПК "Бруклін-Київ".

За результатами перевірки посадовими особами Укртрансбезпеки складений акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №252444 від 06.04.2023, в якому зафіксовано порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, а саме під час здійснення вантажних перевезень згідно ТТН №8 від 06.04.2023 у водія транспортного засобу ОСОБА_3 відсутній щоденний реєстраційний лист режиму праці та відпочинку водія за 06.04.2023, передбачений наказом МТЗУ №340 від 07.06.2010 та наказом МТЗУ №385 від 24.06.2010, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ - перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 цього Закону /а.с. 68 зі звороту/.

В графі "пояснення водія про причини порушень" та в графі "підпис водія транспортного засобу" акту рейдової перевірки №252444 від 06.04.2023 зазначено, що водій ОСОБА_3 зі змістом акту ознайомлений та підписав акт без зауважень та будь-яких пояснень /а.с. 68 зі звороту/.

Повідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт вих. №28869/34/24-23 від 26.04.2023, в якому зазначено дату, час та місце розгляду справи (у приміщенні Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області) з 10:00 до 12:00 15.05.2023), надіслано Відділом державного нагляду (контролю) у Полтавській області на адресу ТОВ "АГРО 2012": 37633, Полтавська область, Миргородський район, с. Попівка, вул. Степанівська, буд. 36 /а.с. 70-72/.

Вказане повідомлення отримане позивачем 02.05.2023, що підтверджується відповідними відомостями з офіційного сайту Укрпошти /а.с. 73/.

15.05.2023 начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті Ткаченком Д.В. винесені постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №191444, якою до ТОВ "АГРО 2012", на підставі абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" застосовано адміністративно-господарський штраф в сумі 17 000,00 грн за допущення порушення статі 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" (згідно акту проведення перевірки №252428 від 04.04.2023), та №191445, якою до ТОВ "АГРО 2012", на підставі абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" застосовано адміністративно-господарський штраф в сумі 17000,00 грн за допущення порушення статі 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" (згідно акту проведення перевірки №252444 від 06.04.2023) /а.с. 66, 68/.

Примірники вказаних постанов разом із супровідним листом Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті №34807/34/24-23 від 16.05.2023 надіслані на адресу ТОВ "АГРО 2012" та отримані останнім 19.05.2023 /а.с. 73 зі звороту - 75/.

Не погодившись із прийнятими постановами про застосування адміністративно-господарського штрафу від 15.05.2023 №191444 та №191445, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з доведеності фактичного допущення позивачем порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, тому застосування до позивача як автомобільного перевізника відповідальності за встановлені порушення є обґрунтованими та правомірними.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 за № 2344-ІІІ (далі також - Закон № 2344-ІІІ).

Вказаний закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону № 2344-ІІІ).

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Так, на виконання вимог абзацу 4 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.

Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека).

Відповідно до пункту першого Положення Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно із підпунктом 1 пункту 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.

За приписами пункту 8 цього Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Положення про територіальні органи Державної служби України з безпеки на транспорті визначає організаційно-правовий статус, основні завдання, функції, повноваження та організаційні засади діяльності територіальних органів Укртрансбезпеки, утворених відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 196-р від 03.03.2020 "Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті".

Цим Положенням передбачено, що територіальний орган є структурним підрозділом апарату Укртрансбезпеки і забезпечує виконання покладених на Укртрансбезпеку завдань на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а такий, що утворений як міжрегіональний територіальний орган, - на території декількох адміністративно-територіальних одиниць, на які поширюються його повноваження.

Частинами 14, 17, 18 статті 6 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006 (далі Порядок № 1567).

Згідно із пунктами 2 та 4 Порядку № 1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку. Положення про формений одяг, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку посадової особи та працівника Укртрансбезпеки затверджує Мінінфраструктури. Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) можуть проводитися із залученням посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Укравтодору, органу місцевого самоврядування та/або місцевої держадміністрації, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Укртрансбезпеки, та власників (балансоутримувачів) пунктів габаритно-вагового контролю (за погодженням з їх керівниками).

Відповідно до пункту 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Пунктом 15 Порядку № 1567 встановлено вичерпний перелік підстав під час проведення рейдової перевірки, серед яких зазначено перевірка наявності визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Оформлення результатів перевірки та застосування адміністративно-господарських штрафів, передбачені пунктами 20-30 цього Порядку.

Так, виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму. У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

У разі відмови уповноваженої особи суб`єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб`єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис (п. 20-22 Порядку № 1567).

Відповідно до пункту 25 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Пунктами 26, 27 Порядку № 1567 передбачено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням. У разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно із додатком 5.

Згідно з приписами ч. 5 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" розглядати справи про накладення адміністративно-господарських штрафів за порушення, зазначені у цій статті, мають право посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до частин першої-другої статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Статтею 49 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що водій транспортного засобу зобов`язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Щодо накладення на позивача адміністративно-господарського штрафу за відсутність у водіїв роздруківок даних роботи тахографа та невикористання водієм особової картки водія, колегія суддів зазначає таке.

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів установлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 385 від 24.06.2010 (далі - Інструкція № 385).

Відповідно до п. 1.4 Інструкції № 385 контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.

Згідно з п. 2.4 Інструкції № 385 транспортні засоби, призначені для перевезення небезпечних вантажів, обладнують тахографами з урахуванням положень пунктів 2.1 - 2.3 цього розділу та відповідно до законодавства щодо встановлення вимог до конструкцій таких транспортних засобів.

Відповідно до п. 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:

- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;

- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;

- використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;

- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (994_016), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;

- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);

- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Норми даної Інструкції поширюється на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі) (п. 1.3. Інструкції), без поділу на міжнародні та внутрішні перевезення.

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікована Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.

Згідно з ч. 3 ст. 10 зазначеної Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.

Відповідно до п. 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, що затверджене Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07 червня 2010 року за № 340, автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв (п. 1.5 Положення).

Згідно з п. 6.3 вказаного Положення водій, що керує ТЗ (транспортним засобом), який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ) (п. 1.3 Положення).

З аналізу наведених приписів законодавства слідує, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, повинен мати при собі заповнені тахокарти, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом, а у разі керування транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладений в постанові від 11.02.2020 по справі № 820/4624/17.

Чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції щодо застосуванню норм матеріального права висловленій у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 823/1199/17.

Отже державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України. Такий контроль здійснюють уповноважені органи Уктрансбезпека шляхом проведення перевірок, зокрема, рейдових. У зв`язку з цим, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти уповноваженим особам документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. До документів для здійснення внутрішніх перевезень обов`язковими є картка водія у випадку обладнання транспортного засобу тахографом або індивідуальна контрольна книжка водія, завдяки якій здійснюється державний контроль за додержанням водієм режиму праці та відпочинку у випадку відсутності тахографа. Уповноважені особи мають право перевіряти наявність вказаних документів під час здійснення як міжнародних, так і внутрішніх перевезеннях.

З огляду на зазначене, за приписами п. 3.3 Інструкції № 385, водій повинен був мати картку водія.

Пунктом 1.4 цього Положення визначено перелік осіб, на яких це Положення не поширюється. До такого переліку позивач не належить.

Разом з цим колегія суддів зазначає, що пунктами 1.1, 1.2 Положення № 340 визначено, що це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Регламенту (ЄС) № 561/2006 Європейського Парламенту та Ради від 15 березня 2006 року про гармонізацію відповідного соціального законодавства, що регулює відносини в галузі автомобільного транспорту та вносить зміни до Регламентів Ради (ЄЕС) № 3821/85 та (ЄС) № 2135/98 і скасовує Регламент Ради (ЄЕС) № 3820/85, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України "Про автомобільний транспорт". Це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.

Відповідно до пункту 1.3 Положення № 340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).

Пунктом 1.4 Положення № 340 передбачено, що це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються: фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв; під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій; транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем; сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств; закладами охорони здоров`я незалежно від форми власності.

Так, при складанні акту №252428 від 04.04.2023 посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті визначено, що водії під час здійснення внутрішніх перевезень вантажів не мали при собі документів, а саме: під час перевезення вантажів згідно ТТН №241666 від 04.04.2023 перевізник не забезпечив наявності у водія ОСОБА_2 роздруківки за 04.04.2023, водій не використовує особисту карту водія, в результаті чого винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №191444 від 15.05.2023.

Так, при складанні акту №252444 від 06.04.2023 та №252428 від 04.04.2023 посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті визначено, що водії під час здійснення вантажних перевезень згідно ТТН №8 від 06.04.2023 у саме у водія транспортного засобу ОСОБА_3 відсутній щоденний реєстраційний лист режиму праці та відпочинку водія за 06.04.2023, передбачений наказом МТЗУ №340 від 07.06.2010 та наказом МТЗУ №385 від 24.06.2010, в результаті чого винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №191445 від 15.05.2023.

Проте при винесенні спірних постанов, відповідачем не враховано, що згідно з п. 1.4. Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту і зв`язку України № 340 від 07.06.2010, це положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій.

Відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 2 Кодексу цивільного захисту України надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб`єкті господарювання на ній або водному об`єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності.

Так, Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» № 338-р від 25.03.2020 з подальшими змінами, з урахуванням поширення на території України гострої респіратор хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-COV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров`я щодо визнання розповсюдження СОVID-19 у країнах із пандемією, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природа характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України установити для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 30 квітня 2023 року.

Окрім того Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 24 лютого 2022 року, з наступними продовженнями включно до цього часу.

Отже на момент перевірки посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті транспортних засіб позивача, одночасно діяли дві надзвичайні ситуації природного та воєнного характеру, а тому посилання відповідача в акті перевірки № 327830 від 31.03.2023 на невиконання позивачем вимог Положення № 340, яке не має застосовуватись під час надзвичайних ситуацій, є незаконним.

На підставі зазначеного вище, колегія суддів вважає, що є достатні підстави для визнання протиправною та скасування постанов Відділу Укртрансбезпеки у Полтавській області №191444 від 15.05.2023 та №191445 від 15.05.2023 про застосування до ТОВ "АГРО 2012" адміністративно-господарських штрафів у розмірі по 17000,00 грн.

Однак, суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, невірно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Покликання відповідача на висновки, викладені у постановах Другого апеляційного адміністративного суду від 16.10.2023 по справі № 440/2333/23, від 23.11.2023 по справі № 440/2336/23 колегія суддів не бере до уваги, оскільки в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України суди мають враховувати висновки лише Верховного Суду, викладені у його постановах та лише в частині застосування певних норм права.

Стосовно доводів апеляційної скарги про безпідставне врахування відзиву на позов, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно з ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, незважаючи на те, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України), подання заяв по суті справи є правом учасників справи (частина четверта статті 159 КАС України) як і доводити правомірність свого рішення. Суд не наділений процесуальними важелями впливу на учасників процесу, щоб змусити їх, в тому числі суб`єкта владних повноважень, вчиняти вказані дії.

Відповідно до положень частини четвертої статті 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Вказана норма, не містить імперативних приписів щодо дій суду в разі неподання суб`єктом владних повноважень відзиву. В той же час ця норма наділяє суд повноваженнями на власний розсуд вирішувати як діяти в зазначеній ситуації.

Отже, пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень під час розгляду справи в даному випадку не свідчить про порушення судом норм процесуального права.

Окрім того колегія суддів зазначає, що суд оцінює докази за внутрішнім переконанням та не зобов`язаний приймати те чи інше рішення залежно від процесуальних дій учасників сторін. З цих мотивів неподання відзиву не є безумовною підставою для задоволення позову.

Аналогічна позиція була висловлена у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 826/13340/17, від 25 травня 2023 року по справі №640/4421/19 тощо.

При цьому, колегія суддів відхиляє посилання на дискримінації позивача також з таких підстав.

Визначення терміну дискримінація наведено у ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Таким чином, для встановлення факту дискримінації необхідними умовами є наявність обмежень у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами за певними ознаками.

Як вбачається із змісту апеляційної скарги, наведених обґрунтувань та встановлених судом фактичних обставин справи, відсутня дискримінація позивача за будь-якою ознакою. Натомість представник позивача не вказав жодної з ознак, за якою позивач нібито зазнав дискримінації.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та позовної заяви.

Вирішуючи клопотання позивача про розподіл судових витрат, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Стосовно розподілу витрат на сплату судового збору, колегія суддів зазначає.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2147,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 9578 від 15.06.2023 та за подання апеляційної скарги у розмірі 4026,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 10479 від 27.11.2023.

За таких обставин, колегія суддів вважає наявними підстави для стягнення на користь позивача судових витрат за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у розмірі 6173,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Укртрансбезпеки .

Стосовно розподілу витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Частиною 7 статті 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною дев`ятою статті 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Представником позивача в суді першої інстанції до матеріалів справи додані копію Договору про надання правової допомоги від 10.04.2023 та акт надання послуг № 1 від 15.06.2023.

Відповідно до умов договору, сторони домовились, що година роботи адвоката коштує 1000 грн.

Відповідно до акту надання послуг № 1 від 15.06.2023 адвокатом Батієнком Я.І. були надані позивачеві такі юридичні послуги:

1. Вивчення матеріалів, наданих клієнтом тривалістю 2 години.

2. Надання усної консультації клієнту тривалістю 1 година.

3. Вивчення нормативно-правової бази та судової практики - 3 години.

4. Складання та подання до суду позову - 6 години.

Послуги оцінені адвокатом у розмірі 12000,00 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти відшкодування адвокатських витрат на користь позивача.

Дослідивши обсяг вказаних послуг колегія суддів зазначає таке.

Послуги з надання Клієнту усної консультації не мають стосунку до розгляду справи по суті, а отже, й не мають жодного значення при вирішенні питання про розподілі витрат на правничу допомогу.

Послуги з вивчення наданих клієнтом матеріалів, нормативно-правової бази та судової практики охоплюються послугою складання та подання до суду позову.

Ураховуючи викладене, а також фактичний обсяг виконаної роботи та складність справи, колегія судів вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача1 у розмірі 5000 грн.

Отже, загальний розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача складає 5000 грн.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи зазначені вище положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО 2012" - задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 по справі №440/7871/23 - скасувати.

Ухвалити постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО 2012" до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека), Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанов - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 191444 від 15.05.2023 та № 191445 від 15.05.2023.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО 2012" (код ЄДРПОУ 38147838) судові витрати за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 6173,20 (шість тисяч сто сімдесят три) грн 20 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО 2012" (код ЄДРПОУ 38147838) понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін