Постанова

від 13.02.2024 по справі 758/9515/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2024 року місто Київ.

Справа № 758/9515/23

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1775/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого судді Желепи О.В.,

суддів: Немировської О.В., Стрижеуса А.М.

за участю секретаря судового засідання Рябошапка М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОС Україна» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2023 року (у складі судді Якимець О.І., повний текст складено 01.12.2023 року)

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОС Україна» про стягнення компенсації за невикористані відпустки при звільненні та середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації

ВСТАНОВИВ

Позивач звернувся в суд із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОС Україна» (далі - відповідач) у якому просить: стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 1 365 502,61 грн (вимога-1); стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористані дні відпустки за період з 11 липня 2023 року по 15 серпня 2023 року (день звернення до суду) у розмірі 199162,60 грн (вимога-2); вирішити питання розподілу судових витрат. Позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку були під час розгляду справи уточнені та позивач просив стягнути середній заробіток з 11 липня 2023 року по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позову покликається на те, що 04.12.2007 позивача було призначено генеральним директором відповідача та з 27.12.2007 він приступив до виконання трудових обов`язків. Надалі, 01.08.2019 року між товариством та генеральним директором укладено контракт строком на п`ять років, з наступною пролонгацією такого. У червні 2023 року між сторонами почали здійснюватися переговори щодо звільнення генерального директора за згодою сторін із виплатою, зокрема компенсації за всі дні невикористаної відпустки, однак така компенсована частково за період з 27.12.2008 по 10.07.2023 (день звільнення позивача). Позивач зазначає, що не компенсованими залишилось 227 днів щорічної обов`язкової відпустки. У відповідності до постанови № 100 від 08.02.1995 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» розмір компенсації за невикористані дні відпустки становить 1365502, 61 грн. Разом із тим, оскільки відповідач порушив виплату компенсації за невикористані дні відпустки просить стягнути середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні відпустки у повному обсязі, починаючи з 10.07.2023 по день фактичного розрахунку компенсації та з урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати. У відповідності до ст. 141 ЦПК України просить вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2023 року позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ «ОС Україна» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 1 365 502 гривні 61 копійка.

Стягнуто з ТОВ «ОС Україна» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористані дні відпустки за період з 11 липня 2023 року по 27 жовтня 2023 року у розмірі 605 147 гривень 90 копійок.

Стягнуто з ТОВ «ОС Україна» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1991 гривня 63 копійки.

Не погоджуючись з таким рішенням представник ТОВ «ОС України» - Карнаух-Голодняк Олена Володимирівна 01 грудня 2023 року подала засобами поштового зв`язку до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволення позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, ухвалено з неправильним встановленням обставин, які мають значення для справи, прийняте з грубим порушенням норм процесуального та матеріального права.

Вказує, що сторонами під час судового розгляду справи були надані підтверджуючі документи про укладення між Позивачем та Відповідачем контракту від 01.08.2019 строком на 5 років. Підпунктом 1.1 пункту 1 трудового контракту від 01.08.2019 передбачено, що цей контракт є трудовим договором. На підставі Контракту встановлюються трудові відносини між Генеральним директором та Товариством.

Зазначає, що укладення контракту підтверджує припинення попереднього трудового контракту та початок дії з 01.08.2019 нового трудового контракту між власниками компанії та Позивачем як її керівником. А тому, враховуючи, що Позивач й до 01.08.2019 був керівником ТОВ «ОС Україна», то вчинення дій, пов`язаних з припиненням його попереднього трудового контракту було відповідальністю безпосередньо позивача.

Вказує, що наслідком ігнорування (незастосування) судом норм Кодексу законів про працю України (в частині регулювання правовідносин в порядку контракту), призвело до протиправного зобов`язання Відповідача сплатити Позивачу помилковий розрахунку компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку, який майже у 15 разів більший за той, який мав би враховуватись.

Звертає увагу, що судом не надано жодної оцінки вказаним Відповідачем нормам трудового законодавства, що є порушенням прав Відповідача.

Вказує, що твердження Позивача про те, що йому були передані Табелі обліку використаного часу від ОСОБА_2 викликають сумніви щодо дійсності таких обставин, адже наразі у Відповідача відсутні такі табелі, що додатково могла би підтвердити бухгалтер - ОСОБА_3 показами в суді. Також Відповідачем було обґрунтовано детально про неможливість ведення табелів лише в електронному вигляді, враховуючи лист Мінпраці від 13.05.2010 № 140/13/116-10 та інші вимоги до обліку первинних документів. Через такі обставини відповідачем було подано до суду першої інстанції клопотання про призначення експертизи, однак судом такі обставини не були враховані та відмовлено у призначені судово-технічної експертизи. Однак у ЄДРСР відсутня ухвала суду щодо відмови у задоволенні такого клопотання, що є порушенням вимог ЦПК України. Аналогічно суд першої інстанції відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про виклик свідків.

Вказує, що покази ОСОБА_4 (головний бухгалтер ТОВ «ОС Україна») ОСОБА_2 (особа, яка надавала ТОВ «ОС Україна» консультаційні послуги з бухгалтерського обліку) мають велике значення для суті справи, які дозволили б встановити обставини нарахувань, ведення табелів обліку використаного робочого час, у тому числі щодо їх правдивості. Так як позиції сторін з цього питання - є кардинально різними.

Вказує, що позивачем була порушена юрисдикція, оскільки припинення повноважень члена виконавчого органу та всі дотичні до цього питання (в т.ч. спори щодо стягнення компенсації за невикористані відпустки при звільнені) не є предметом регулювання трудового права, але є результатом реалізації засновниками (учасниками) товариства своїх корпоративних прав на участь в управлінні шляхом прийняття таких рішень.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою.

15 січня 2024 року до Київського апеляційного суд надійшов відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу, яким просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Вважає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, незаконними.

Вважає, що оскільки позивач безперервно працював на посаді Генерального директора з 27.12.2007 року до моменту звільнення, він мав всі законні підстави отримати при звільненні компенсацію за невикористані відпустки за весь час роботи в Товаристві.

Вказує, що аргументи відповідача стосовно пропущення позивачем позовної давності є необґрунтованим та такими, що суперечать юридичній логіці. Укладення трудового контракту під час існуючих трудових відносин між працівником та роботодавцем не є підставою для припинення трудових відносин, які існували до цього.

Зазначає, що не відображення в оскаржуваному рішенні інформації про заявлені клопотання не є процесуальним правопорушенням , так як клопотання було вирішено у судовому засіданні та результати вирішення відображені у протокольній ухвалі.

Звертає увагу, що дана справа не про оскарження законності рішення загальних зборів учасників про припинення повноважень позивача як Генерального директора Товариства. Даний спір є суто трудовим і стосується недотримання законодавства про працю щодо стягнення компенсації за невикористані відпустки.

В судовому засіданні 13 лютого 2024 року представник відповідача Карнаух-Голодняк О.В. доводи скарги підтримала. Представник позивача ОСОБА_7 заперечувала проти задоволення скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року (далі - Закон) право на відпустки забезпечується: 1) гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; 2) забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа №1-13/2013) указав, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 29.03.2023 у справі № 640/24361/19, з огляду на положення статей 116, 117 КЗпП України суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачці в день її звільнення підлягала компенсація за невикористану відпустку, яка не виплачена з вини роботодавця (у зв`язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів), що є порушенням законодавства про оплату праці та створює підставу для відповідальності останнього за статтею 117 КЗпП України. Компенсація за всі не використані працівником дні щорічної відпустки є державною гарантією, а спір про стягнення цієї компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв`язку із її несвоєчасною виплатою на підставі статті 117 КЗпП України є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. Грошова компенсація за невикористані дні відпустки є одноразовою виплатою, яка включається до додаткового фонду заробітної плати, є виплатою за невідпрацьований час, і має компенсаційний характер, пов`язаний, як правило, із фактом звільнення працівника. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд констатує, що висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову про стягнення суми компенсації за невикористані дні відпустки є законними та обґрунтованими. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 березня 2023 року у справі № 640/11699/21.

Задовольняючи позов, суд вважав встановленими такі обставини.

4 грудня 2007 року Загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ОС Україна» вирішили створити товариство, затвердити статут товариства, призначити генерального директора товариства ОСОБА_1., затвердити місцезнаходження товариства, затвердити статутний капітал товариства /том 1, а.с. 24, 25/.

Відповідно до наказу № 1 від 27 грудня 2007 ОСОБА_1 заступив на посаду та прийняв на себе виконання посадових обов`язків генерального директора товариства з 27.12.2007 /том 1, а.с. 26/.

01 серпня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОС Україна» та генеральним директором ОСОБА_1 укладено контракт (трудовий договір) (далі - контракт, трудовий договір). На підставі контракту встановлено трудові відносини між генеральним директором та товариством (п. 1.1 контракту) /том 1, а.с. 27-36/.

10 липня 2023 року наказом товариства № 31-КУ припинено повноваження генерального директора товариства ОСОБА_1 , згідно з п. 5 ст. 41 КЗпП України. Головному бухгалтеру виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу, згідно з ст. 44 КЗпП України, у розмірі шестимісячної середньої місячної заробітної плати та компенсацією за невикористану відпустку за період з 27.12.2008 по 10.07.2023, відповідно до підтверджуючих документів. Підстава для наказу: протокол Загальних зборів учасників товариства від 10.07.2023 № 10/07/2023 /том 1, а.с. 39/.

Відповідно до повідомлення про невиплачені суми, належні працівникові при звільненні від 10.07.2023 ОСОБА_1 нараховано та виплачено наступні суми: заробітна плата за липень 2023 року у розмірі 49469,56 грн (ПДФО 8904,52 грн, військовий збір 742,04 грн), вихідна допомога 1034113.50 грн (ПДФО 186140,43 грн, військовий збір 15511,70 грн), компенсація за невикористану відпустку 363652,74 грн (ПДФО 65457,49 грн, військовий збір 5454,79 грн). Всього нараховано 1447235,80 грн, належить до сплати 1165024,83 грн / том 1, а.с. 40/.

Так як нарахована сума компенсації за невикористану відпустку не відповідала тим сумам, які б мали бути виплачені товариством позивачу при звільненні, ОСОБА_1 звернувся 27.07.2023 із відповідним листом до генерального директора товариства Лозко О. Г. /том 1, а.с. 41-46/.

Однак через не отримання будь-якої відповіді на лист від 27.07.2023 та не донарахування компенсації за невикористану відпустку позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Суд встановив на підставі табелів обліку використання робочого часу ТОВ «ОС Україна», починаючи з 2008 року, форми П-5, які містять інформацію, зокрема про надання щорічної основної відпустки працівникам товариства, що за період з 2008 року по 2016 рік щодо працівника ОСОБА_1 ( генерального директора) будь-яких позначень щодо обліку перебування позивача у щорічній основній відпустці відсутні /том 1, а.с. 47-137, 200-250; том 2, а.с. 1-78/.

Згідно з відомостей табелів обліку використання робочого часу за період з 2017 року по 2023 рік, установлено, що працівник ОСОБА_1 , генеральний директор перебував у щорічній основній відпустці тривалістю 14 календарних днів у вересні 2017 року; у 2018 році 22 календарних дні, а саме: 3 календарних дні у січні, 5 календарних днів у місяці березні, 5 календарних днів у місяці липні, 9 календарних днів у місяці серпні; у 2019 році : 11 календарних днів у місяці січні, 12 календарних днів у місці серпні, 1 календарний день у місяці вересні; у 2020 році перебував у щорічній основній відпустці тривалістю 14 календарних днів у серпні; у 2021 року перебував у щорічній основній відпустці тривалістю 4 календарних дні у місяці березні, 7 календарних днів у місяці вересні; у 2022 році працівник ОСОБА_1 не використовував щорічну основу відпустку; за період з січня 2023 року по червень 2023 року працівник ОСОБА_1 не використовував щорічну основу відпустку тривалістю 13 календарних днів (за фактично відпрацьований час). Дані обставини підтверджено проаналізованими судом відомостями із табелів використання робочого часу, наявними у матеріалах справи.

Отже, загальна тривалість невикористаної щорічної основаної відпустки за період з 2008 року по червень 2023 року становила 287 календарних днів. З урахуванням частково проведеної компенсації при звільненні , некомпенсованими залишилось 227 календарних днів невикористаної відпустки.

01 квітня 2010 року між ТОВ «ОС Україна» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір № 04Б-10 про надання послуг у сфері бухгалтерського обліку з питань організації та ведення бухгалтерського та податкового обліку, формування податкової і фінансової звітності. Застосування законодавства з питань оподаткування, бухгалтерського обліку та регулювання фінансово-господарської діяльності товариства. Термін дії договору продовжувався сторонами укладеними додатковими угодами з кінцевим терміном до 30 червня 2013 року.

01 липня 2013 року між ТОВ «ОС Україна» та ТОВ «АФ «ОСОБА_2 та партнери» укладено договір № 01Б-13 про надання послуг у сфері бухгалтерського обліку з питань організації та ведення бухгалтерського та податкового обліку, формування податкової і фінансової звітності. Застосування законодавства з питань оподаткування, бухгалтерського обліку та регулювання фінансово-господарської діяльності товариства. Термін дії договору продовжувався сторонами укладеними додатковими угодами з кінцевим терміном до 28 лютого 2017 року.

Отже, документи щодо обліку робочого часу у період надання послуг товариству формувались ФОП ОСОБА_2 , а згодом ТОВ «АФ «ОСОБА_2 та партнери» за період з 01 березня 2008 року по 30 червня 2013 року та з 01 липня 2013 року по 28 лютого 2017 року що входило до предмету укладених між сторонами договорів.

Табелі обліку робочого часу надавались колишньому генеральному директору товариства, така інформація установлена із відповідей на адвокатські запити від 20.09.2023 ФОП ОСОБА_2 та від 20.09.2023 № 01/09-23 ТОВ «АФ «ОСОБА_2 та партнери». Будь-яких доказів щодо заперечення відносно вказаної інформації та дійсності укладених договорів із сторони відповідача не надійшло, а тому суд визнав належними та допустимими доказами вищенаведені табелі обліку робочого часу складені ФОП ОСОБА_2 .

Задовольняючи позов, суд встановив, що розмір компенсації за невикористані дні щорічної відпустки становить 1365502,61 грн (227 (календарні дні невикористаної щорічної відпустки) х 6015,43 грн (розмір середньоденної заробітної плати для обчислення виплати компенсації за невикористані щорічні відпустки), що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Суд також встановив, що позивачу при звільненні не повністю компенсовано невикористані дні щорічної основної відпустки, а відтак необхідно застосувати відповідальність роботодавця протягом усього періоду затримки невиплати компенсації за невикористані дні відпустки, починаючи з 11 липня 2023 року по день ухвалення рішення суду, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, колегія суддів встановила, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними.

Висновки суду відповідають таким обставинам та вимогам закону.

Судом встановлено та визнано сторонами, що відповідачем сплачено компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 363652,74 грн за період з 27.12.2008 по 10.07.2023, відповідно до підтверджуючих документів, які були наявними у товаристві, тобто табелів обліку робочого часу, які велись головним бухгалтером товариства ОСОБА_4 з 2019 року по 10.07.2023.

Разом з тим доводи відповідача про те, що позивачу була виплачена компенсація за невикористані дні відпустки в повному обсязі з огляду на те, що контракт з позивачем був укладений лише 01 серпня 2019 року не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Відповідно до п. 4.3 контракту генеральному директору надається щорічна відпустка тривалістю 25 календарних днів із збереженням щомісячної заробітної плати, обчисленої за попередні дванадцять місяців.

Отже, у період роботи з 2008 року по 2018 рік генеральний директор товариства мав право на щорічну основу відпустку тривалістю не менше 24 календарних дні у відповідності до ч. 1 ст. 75 КЗпП України та ст. 6 Закону України «Про відпустки», а з 2020 року по 2022 рік 25 календарних днів та з 01.01.2023 по день звільнення (10.07.2023) 13 календарних днів, відповідно до відпрацьованого часу, згідно з умов трудового договору.

Як вірно встановив суд позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем з 27 грудня 2007 року на підставі наказу № 1 від 27 грудня 2007 /том 1, а.с. 26/.

01 серпня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОС Україна» та генеральним директором ОСОБА_1 укладено контракт (трудовий договір) (далі - контракт, трудовий договір). На підставі контракту встановлено трудові відносини між генеральним директором та товариством (п. 1.1 контракту) /том 1, а.с. 27-36/.

Доказів звільнення ОСОБА_1 перед укладенням трудового договору з ТОВ «ОС України» матеріали справи не містять. Позивач безперервно працював на посаді Генерального директора з 27 грудня 2007 року по 10 липня 2023 року у ТОВ «ОС України», а укладення трудового контракту слугувало письмовим врегулюванням вже існуючих між сторонами трудових відносин.

За таких обставин позивач має право на компенсацію невикористаних днів щорічної відпустки за увесь період перебування у трудових відносинах.

Висновки Верховного суду, які викладені у постанові від 24.11.2023 року у справі № 344/720/21 , колегія суддів не застосовує, оскільки вказана справа про визнання недійсним та удаваним договору дарування не є тотожна даній справі №758/9515/23.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі провадження № 61-992св17 вказано, що:

«безпідставними є також доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем тримісячного строку для звернення до суду із даним позовом, ураховуючи, що предметом позову є стягнення компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, а згідно з положеннями частини другої статті 233 КЗпП України в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат».

У постанові Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі № 808/858/16 вказано, що:

«у частині другій статті 2 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 №108/95-ВР передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. (частина третя статті 2 цього Закону).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

А тому доводи апеляційної скарги про невірне застосування судом першої інстанції норм КЗпПУ та пропуск позивачем строку звернення до суду не знайшли свого підтвердження. Позивач звернувся з даним позовом в серпні 2023 року в межах передбаченого законом строку з огляду на звільнення позивача в липні 2023 року.

Доводи про не достовірність Табелів обліку робочого часу ФОП ОСОБА_2 колегія суддів відхиляє з огляду на те, що доказів такої недостовірності ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду відповідач не надав. Так у відзиві на позовну заяву відповідач стверджував, що на запити головного бухгалтера ТОВ «ОС України» ОСОБА_4 . ОСОБА_2 повідомила, що у період з 2008 року по 2019 рік такі Табелі не велись і на ТОВ «ОС Україна» їх не має, однак доказів на підтвердження цього суду надано не було. Разом з тим в матеріалах справи наявна відповідь ФОП ОСОБА_2 на запит адвоката позивача, у якій ОСОБА_2 зазначила, що ФОП ОСОБА_2 здійснювався облік робочого часу в ТОВ «ОС Україна», були сформовані табелі обліку робочого часу за період з 01.03.2008 р. по 30.06.2013 р., але за вказаними Табелями головний бухгалтер ТОВ «ОС України» ОСОБА_4 не зверталась.

Щодо відмови суду у допиті бухгалтерів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та призначенні судової експертизи та не зазначення про таку відмову у оскаржуваному рішенні, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні таких клопотань у судовому засіданні 17 жовтня 2023 року протокольною ухвалою.

З доводами позивача про порушення юрисдикції колегія суддів також не може погодитись, адже позивач звернувся до суду з позовом про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який є трудовим спором, який віднесено до юрисдикції загальних судів. Це також узгоджується з позицією Верховного Суду у постанві від 29 березня 2023 року у справі № 640/24361/19.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем суду надано достатньо доказів на підтвердження, заявлених ним позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не містять посилання на обставини, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість чи обов`язок скасування або зміни судового рішення.

Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому керуючись ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382,ст.384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОС Україна» - залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 лютого 2024 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді О.В. Немировська

А.М. Стрижеус