Постанова

від 15.07.2024 по справі 758/9515/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2024 року

м. Київ

справа № 758/9515/23

провадження № 61-4316 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «ОС Україна»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ОС Україна»

на рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2023 року

в складі судді Якимець О. І., додаткове рішення Подільського районного суду

міста Києва від 24 листопада 2023 року в складі судді Якимець О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року в складі колегії суддів: Желепи О. В., Немировської О. В., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства

з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ОС Україна» про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні та середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації, в якому, з урахуванням уточнень, просив суд:

- стягнути з ТОВ «ОС Україна» на його користь компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 1 365 502,61 грн;

- стягнути з ТОВ «ОС Україна» на його користь середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористані дні відпустки за період із 11 липня 2023 року по день фактичного розрахунку;

- вирішити питання розподілу судових витрат.

В обґрунтування уточнених позовних вимог зазначав, що 04 грудня 2007 року

на загальних зборах ТОВ «ОС Україна» було прийнято рішення про створення товариства та призначення його генеральним директором товариства. 27 грудня 2007 року він приступив до виконання трудових обов`язків.

01 серпня 2019 року між ним і товариством було укладено контракт строком

на п`ять років із наступною пролонгацією такого, в якому було зафіксовано розмір його заробітної плати (еквівалентно 4 348,00 Євро), тривалість щорічної відпустки зі збереженням щомісячної заробітної плати (25 календарних днів). При цьому

до укладення контракту тривалість відпустки становила 24 календарні дні.

У червні 2023 року між ними почалися переговори щодо його звільнення за згодою сторін, а також можливих виплат при звільненні, передбачених контрактом (вихідної допомоги, компенсації за невикористані відпустки, компенсації

за неконкуренцію).

10 липня 2023 року ТОВ «ОС Україна» надіслало на його адресу лист

про припинення повноважень генерального директора на підставі рішення загальних зборів учасників товариства від 10 липня 2023 року, про які його,

як учасника цього товариства, повідомлено не було, що свідчить про порушення порядку скликання загальних зборів учасників товариства.

Одночасно з цим листом було направлено наказ від 10 липня 2023 року № 31-КУ про його звільнення на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України

та повідомлення про нараховані йому при звільненні суми, а саме: заробітну плату за липень 2023 року в розмірі 49 469,56 грн, вихідну допомогу у розмірі шестимісячної заробітної плати в розмірі 1 034 113,50 грн відповідно до статті 44 КЗпП України, компенсацію за невикористану відпустку за період із 27 грудня

2008 року по 10 липня 2023 року в розмірі 363 652,74 грн.

27 липня 2023 року він направив відповідачу лист, у якому підтвердив отримання наказу та нарахованих сум, проте вказав, що суми не відповідають тим, які мало виплатити товариство при його звільненні, зокрема в частині компенсації

за невикористану відпустку за вказаний у повідомленні період. Товариство

не компенсувало йому 227 днів щорічної відпустки й розмір цієї компенсації обчислено з урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого

1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), і становить 1 365 502,61 грн.

Крім цього, він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні відпустки, починаючи з 10 липня

2023 року по день фактичного розрахунку компенсації, беручи до уваги

для розрахунку середньоденну заробітну плату, яка складала 7 660,10 грн.

Попередній (орієнтовний) розмір понесених судових витрат складається із: витрат на сплату судового збору в розмірі 1 991,63 грн і витрат на правничу допомогу, розмір останніх буде визначено додатково з урахуванням тривалості розгляду справи, кількості судових засідань, вчинених процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд уточнені позовні вимоги задовольнити.

Короткий зміст ухвалених судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ТОВ «ОС Україна» на користь ОСОБА_1 компенсацію

за невикористані дні відпустки у розмірі 1 365 502,61 грн.

Стягнуто з ТОВ «ОС Україна» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористані дні відпустки за період із 11 липня 2023 року по 27 жовтня 2023 року у розмірі 605 147,90 грн.

Стягнуто з ТОВ «ОС Україна» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі

1 991,63 грн.

Суд першої інстанції, дослідивши умови контракту, укладеного між позивачем

і відповідачем, проаналізувавши табелі обліку використання робочого часу ТОВ «ОС Україна» форми № П-5, починаючи з 2008 року, у тому числі надані позивачем, які містять інформацію щодо надання щорічної основної відпустки працівникам товариства, встановив, що загальна тривалість невикористаної щорічної основної відпустки ОСОБА_1 за період із 2008 року по червень 2023 року становить 287 календарних днів. Доказів на спростування указаних обставин відповідачем

не надано.

Судом було установлено, що відповідачем сплачено позивачу при звільненні компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 363 652,74 грн за період

із 27 грудня 2008 року по 10 липня 2023 року відповідно до підтверджуючих документів, які були наявними у відповідача, тобто табелів обліку робочого часу, які велись головним бухгалтером товариства ОСОБА_2 із 2019 року

по 10 липня 2023 року. Вказана обставина не заперечується відповідачем.

При цьому суд відхилив доводи відповідача щодо неналежності наданих позивачем табелів обліку робочого часу, оскільки документи щодо обліку робочого часу формувались фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_3 ,

а згодом ТОВ «АФ «Маслова та партнери» за період з 01 березня 2008 року

по 30 червня 2013 року та з 01 липня 2013 року по 28 лютого 2017 року на підставі укладених між ними договорів про надання послуг у сфері бухгалтерського обліку

з питань організації та ведення бухгалтерського та податкового обліку, формування податкової і фінансової звітності, термін дії яких неодноразово продовжувався шляхом укладення додаткових угод. Заперечень щодо зазначеної

у табелях інформації та дійсності укладених договорів про надання указаних послуг від відповідача не надходило.

Суд надав критичну оцінку доводам відповідача щодо неправомірного включення одноразової щорічної премії при обчисленні позивачем середньоденної заробітної плати та вказав, що середньоденна заробітна плата позивача за період із липня 2022 року по червень 2023 року, за виключенням місяця липня 2022 року (працівник не працював і за ним не зберігався заробіток, що сторонами

не заперечується) становить 6 015,43 грн, а не 5 509,89 грн, відтак ТОВ «ОС Україна» компенсувала ОСОБА_1 60 календарних днів невикористаної відпустки, а не 66 календарних днів, як помилково стверджує відповідач,

а отже, некомпенсованими залишились 227 календарних днів невикористаної відпустки (287 - 60), розмір компенсації за які становить 1 365 502,61 грн

(227 х 6 015,43 грн).

Оскільки позивачу не повністю компенсовано невикористані дні щорічної основної відпустки, що зумовлює застосування до спірних правовідносин відповідальності роботодавця протягом усього періоду затримки виплати компенсації

за невикористані дні відпустки, починаючи з 11 липня 2023 року по день ухвалення судового рішення, тобто по 27 жовтня 2023 року, суд уважав наявними підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації

за невикористані дні відпустки за період із 11 липня 2023 року по 27 жовтня

2023 року, розмір якого обчислений із урахуванням Порядку № 100 та суми доходу позивача за останні два місяці роботи (травень, червень 2023 року - 7 660,10 грн), та становить 605 147,90 грн (79 робочих днів х 7 660,10 грн).

Суд першої інстанції відхилив посилання відповідача про пропуск позивачем строку на звернення до суду з цим позовом у частині компенсації

за невикористану відпустку до 01 серпня 2019 року, оскільки останній умисно

не компенсував собі раніше ці суми, вказавши, що спірні правовідносини виникли

з підстав порушення законодавства про оплату праці, а відтак позивач звернувся із відповідним позовом у межах строків, передбачених частиною другою статті 233 КЗпП України (27 липня 2023 року позивач заперечив проти сум компенсації

за невикористані дні відпустки, визначених відповідачем, а 15 серпня 2023 року подав цей позов).

Пославшись на положення статті 141 ЦПК України, суд здійснив розподіл судових витрат (судового збору).

01 листопада 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ігнатенко Т. В., подала до суду першої інстанції заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в якій просила суд ухвалити додаткове рішення у цій справі

та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу

у розмірі 173 460,00 грн, надавши до заяви відповідні докази.

14 листопада 2023 року до суду першої інстанції від представника ТОВ

«ОС Україна» - адвоката Карнаух-Голодняк О. В., заперечення на заяву

про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в яких представник відповідача просила відмовити в задоволенні заяви представника позивача

в повному обсязі.

Додатковим рішенням Подільського районного суду міста Києва від 24 листопада 2023 року стягнуто з ТОВ «ОС Україна» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Районний суд, оцінивши складність цієї справи, предмет спору, врахувавши,

що представником позивача до початку судових дебатів зазначено, що протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду буде подано заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, уважав наявними підстави

для часткового задоволення заяви представника позивача та стягнення

з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, розмір яких відповідає критерію реальності та розумності, є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, виконаних адвокатом робіт та наданих адвокатських послуг.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «ОС Україна» залишено без задоволення. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився із висновком районного суду про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Загальна тривалість невикористаної щорічної основаної відпустки за період із 2008 року по червень 2023 року становила

287 календарних днів, а з урахуванням частково проведеної компенсації

при звільненні позивача, некомпенсованими залишилися 227 календарних днів невикористаної відпустки, розмір компенсації за які районним судом вірно обчислено (1 365 502,61 грн).

Суд апеляційної інстанції відхилив як безпідставні доводи заявника апеляційної скарги про те, що позивачу була виплачена компенсація за невикористані дні відпустки в повному обсязі, оскільки контракт із ним був укладений лише

01 серпня 2019 року, так як у період роботи з 2008 року по 2018 рік позивач мав право на щорічну основну відпустку тривалістю не менше 24 календарних дні відповідно до положень частини першої статті 75 КЗпП України та статті 6

Закону України «Про відпустки», з 2020 року по 2022 рік 25 календарних днів,

а із 01 січня 2023 року по день звільнення (10 липня 2023 року) 13 календарних днів відповідно до відпрацьованого часу згідно з умовами контракту. При цьому доказів звільнення позивача з роботи перед укладенням 01 серпня 2019 року контракту відповідачем не надано, що підтверджує той факт, що позивач безперервно працював у ТОВ «ОС Україна» на посаді генерального директора

з 27 грудня 2007 року по 10 липня 2023 року, відтак він має право на компенсацію невикористаних днів щорічної відпустки за весь період перебування у трудових відносинах.

Апеляційний суд зазначив, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені

у день його звільнення;у разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність; а згідно з положеннями частини другої статті 233 КЗпП України

в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), на які працівник має право згідно з умовами трудового договору. Із цих підстав суд відхилив доводи апеляційної скарги

про невірне застосування судом першої інстанції норм КЗпП України та пропуск позивачем строку звернення до суду.

Також апеляційним судом відхилені доводи апеляційної скарги про недостовірність табелів обліку робочого часу ФОП ОСОБА_3 , необґрунтовану відмову районного суду в допиті свідків і призначення судової експертизи.

Твердження відповідача про порушення юрисдикції суд не взяв до уваги, оскільки позивач звернувся до суду з позовом про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки виплати такої компенсації, такий спір є трудовим, який віднесено до юрисдикції загальних судів,

що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 березня 2023 року у справі № 640/24361/19.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції

У березні 2024 року ТОВ «ОСК Україна» звернулося до Верховного Суду

з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2023 року, додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року, й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також відхилено клопотання про витребування доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2024 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі суду від 02 квітня 2024 року, відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її із суду першої інстанції.

У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ТОВ «ОС Україна» мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, не надано належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам і доводам відповідача, здійснено поверхневий розгляд справи.

Судами не враховано, що між позивачем і відповідачем 01 серпня 2019 року був укладений контракт, у якому було визначено строк його дії, права, обов`язки

і відповідальність сторін, що свідчить про припинення попереднього трудового договору та початок дії нового. Як наслідок суди протиправно зобов`язали відповідача сплатити позивачу компенсацію за невикористані дні відпустки, врахувавши помилковий розрахунок такої компенсаціїз.

Суд першої інстанції безпідставно відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про призначення експертизи, виклик свідків, чим, на думку відповідача, порушив принцип змагальності, а апеляційний суд указані порушення районного суду

не усунув. Задоволення цих клопотань мало суттєве значення для правильного вирішення цієї справи, оскільки у відповідача були сумніви, що первинні документи підписувались позивачем у період, яким вони датовані, а покази свідків дали б змогу установити обставини нарахувань, ведення табелів обліку використаного робочого часу, їх правдивості.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ігнатенко Т. В., надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ТОВ «ОС Україна», мотивований тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, є законними та обґрунтованими, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ТОВ «ОС Україна» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів

та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених

у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої

та апеляційної інстанцій відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір

не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного

або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Щодо оскарження рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року

по суті вирішення спору

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці,

на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 75 КЗпП України працівникові надається щорічна основна відпустка тривалістю не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Аналогічна норма міститься й у статті 6 Закону України «Про відпустки».

Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей

або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Частиною першою статті 47 КЗпП України визначено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані

та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок

у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається

у працівника.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору

і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу,

яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі

№ 821/1083/17 зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частинами першою та третьою статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, установлено, що 04 грудня

2007 року на загальних зборах ТОВ «ОС Україна» було прийнято рішення

про створення товариства та призначення ОСОБА_1 генеральним директором. 27 грудня 2007 року він приступив до виконання трудових обов`язків (а. с. 24-25, 26, т. 1).

01 серпня 2019 року між ТОВ «ОС Україна» та генеральним директором

ОСОБА_1 було укладено контракт, відповідно до умов якого цей контракт

є трудовим договором. На підставі контракту встановлено трудові відносини

між генеральним директором та товариством. На взаємовідносини сторін за цим контрактом поширюються КЗпП України, інші нормативні акти, що регулюють трудові відносини (пункт 1.1 контракту). Працівнику надається 2 (два) вихідні дні на тиждень - субота і неділя (пункт 3.3). За виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, генеральному директору виплачується заробітна плата у розмірі еквівалентному 4 348,00 Євро за офіційним курсом гривні до Євро, встановленим Національним Банком України на день виплати, на місяць (пункт 4.1). Додатково генеральному директора виплачується щорічна премія у розмірі заробітної плати, визначеної у пункті 4.1 цього контракту. Така премія виплачується не пізніше останнього робочого дня поточного календарного року (пункт 4.2). Генеральному директору надається щорічна відпустка тривалістю 25 календарних днів

із збереженням щомісячної заробітної плати, обчисленої за попередні

12 (дванадцять) місяців (пункт 4.6). Даний контракт укладається строком

на 5 (п`ять) років (пункт 6.1) (а. с. 27-36, т. 1).

10 липня 2023 року ТОВ «ОС Україна» надіслало на адресу ОСОБА_1 лист

про припинення повноважень генерального директора на підставі рішення загальних зборів учасників товариства від 10 липня 2023 року (а. с. 37-38, т. 1).

Одночасно з цим листом було направлено наказ від 10 липня 2023 року № 31-КУ про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини першої статті 41

КЗпП України та повідомлення про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, а саме: заробітну плату за липень 2023 року в розмірі 49 469,56 грн, вихідну допомогу в розмірі 1 034 113,50 грн, компенсацію за невикористану відпустку за період із 27 грудня 2008 року по 10 липня 2023 року в розмірі 363 652,74 грн. Всього нараховано: 1 447 235,80 грн, належить до сплати: 1 165 024,83 грн (а. с. 39, 40, т. 1).

27 липня 2023 року ОСОБА_1 направив ТОВ «ОС Україна» лист, у якому підтвердив отримання наказу та нарахованих сум, проте вказав, що суми

не відповідають тим, які мало виплатити товариство при його звільненні, зокрема в частині компенсації за невикористану відпустку за вказаний у повідомленні період, а також не вказано за яку саме кількість днів нараховано виплату (а. с. 41-46, т. 1)

Судами встановлено, що на підставі табелів обліку використання робочого часу ТОВ «ОС Україна», які містять інформацію, зокрема про надання щорічної основної відпустки працівникам товариства за період із 2008 року по 2016 рік щодо працівника ОСОБА_1 відсутні будь-які позначення щодо його перебування

у щорічній основній відпустці (а. с. 47-137, 200-250, т. 1; а. с. 1-78, т. 2).

Згідно з відомостями табелів обліку використання робочого часу за період

із 2017 року по 2023 рік судами встановлено, що працівник ОСОБА_1 перебував у щорічній основній відпустці:

- у вересні 2017 року 14 календарних днів;

-у 2018 році 22 календарних дні, а саме: три - в січні, п`ять - у березні, п`ять -

у липні, дев`ять - у серпні;

- у 2019 році: 11 календарних днів у січні, 12 - у серпні, один -у вересні;

- у 2020 році - 14 календарних днів у серпні;

- у 2021 року: чотири календарні дні у березні, сім - у вересні;

- у 2022 році ОСОБА_1 не був у відпустці;

- за період із січня по червень 2023 року ОСОБА_1 не брав щорічну основу відпустку (за фактично відпрацьований час мав 13 календарних днів).

Отже, загальна тривалість невикористаної щорічної основаної відпустки за період із 2008 року по червень 2023 року становить 287 календарних днів,

а з урахуванням часткової компенсації при звільненні, некомпенсованими залишилися 227 календарних днів невикористаної відпустки.

Належних і допустимих доказів на спростування указаних обставин відповідачем не надано, а наявність таких судами не встановлена.

Судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку доводам відповідача щодо неналежності табелів обліку робочого часу, наданих позивачем,

й обґрунтовано їх відхилено, оскільки заперечень щодо зазначеної у цих табелях інформації та дійсності укладених договорів із ФОП ОСОБА_3 , а згодом

із ТОВ «АФ «Маслова та партнери», про надання послуг у сфері бухгалтерського обліку з питань організації та ведення бухгалтерського та податкового обліку, формування податкової і фінансової звітності, до того ж термін дії яких неодноразово продовжувався шляхом укладання додаткових угод від відповідача не надходило.

Таким чином, розрахунки суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, щодо виплати позивачу компенсації у розмірі 1 365 502,61 грн

(227 х 6 015,43 грн) за невикористану щорічну основну відпустку є правильними.

Доказів на спростування указаного розрахунку або власного розрахунку відповідачем не надано, а відповідні доводи щодо його неправильності не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. Вони зводяться виключно до незгоди з обов`язком щодо виплати таких сум.

Верховний Суд звертає увагу заявника касаційної скарги, що відповідно

до КЗпП України та Закону України «Про оплату праці» обов`язок доказування відсутності заборгованості перед позивачем, у тому числі щодо виплати належних працівникові сум, покладається на роботодавця, а не на позивача (робітника).

При цьому судами встановлено, що відповідач не заперечував той факт,

що виплати здійснював, виходячи з наявної у товариства інформації, тобто табелів обліку робочого часу, які велися бухгалтером товариства ОСОБА_2 із 2019 року по 10 липня 2023 року. Водночас, позивач перебував у трудових відносинах

із відповідачем із 27 грудня 2007 року, що встановлено судами та не заперечується сторонами. Доводи відповідача про переривання періоду трудових відносин

із позивачем у зв`язку з укладенням 01 серпня 2019 року контракту

не заслуговують на увагу, оскільки доказів припинення трудових відносин

із позивачем до 01 серпня 2019 року матеріали справи не містять, а наявність таких судами не встановлена.

Отже, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки, які не були сплачені відповідачем при звільненні.

Також є правильними висновки судів у частині наявності правових підстав

для стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації

за невикористані дні відпустки за період із 11 липня 2023 року по 27 жовтня

2023 року, розмір якого обчислений із урахуванням Порядку № 100 та суми доходу позивача за останні два місяці роботи (травень, червень 2023 року - 7 660,10 грн), та становить 605 147,90 грн (79 робочих днів х 7 660,10 грн).

Посилання заявника касаційної скарги на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права не заслуговують на увагу. Факт відмови в задоволенні клопотання про призначення судової експертизи, допит свідків, у зв`язку з його необґрунтованістю не свідчить про порушення судами принципу змагальності сторін. Серед обов`язків суду, встановлених частиною п`ятою статті 12

ЦПК України, окрім сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, також визначено запобігання зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами.

З урахуванням викладеного наведені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, вони зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції,

а також незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання

на факти, що були предметом дослідження суду.

Таким чином, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору є законними та обґрунтованими, відтак підлягають залишенню без змін.

Щодо оскарження додаткового рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 листопада 2023 року

Подільський районний суд міста Києва своїм рішенням від 27 жовтня 2023 року задовольнив позов ОСОБА_1 , стягнув із ТОВ «ОС Україна» на користь позивача відповідний розмір компенсації за невикористані дні відпустки, середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористані дні відпустки за період із 11 липня 2023 року по 27 жовтня 2023 року, а також вирішив розподіл судових витрат.

За заявою представника позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу Подільський районний суд міста Києва 24 листопада 2023 року ухвалив додаткове рішення у цій справі та стягнув із відповідача на користь позивача відповідний розмір витрат на правничу допомогу.

Київський апеляційний суд своєю постановою від 13 лютого 2024 року

за апеляційною скаргою ТОВ «ОС Україна» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2023 року залишив без змін указане рішення районного суду (а. с. 154-161, т. 3).

Із поданої відповідачем апеляційної скарги випливає, що предметом апеляційного оскарження було виключно рішення Подільського районного суду від 27 жовтня 2023 року, тобто судове рішення по суті вирішення спору.

Водночас, зі змісту касаційної скарги, її прохальної частини, слідує, що відповідач оскаржує як рішення районного суду по суті, так і додаткове рішення, ухвалене

з приводу розподілу судових витрат, а саме витрат на правничу допомогу.

Верховний Суд ухвалою від 18 квітня 2024 року відкрив касаційне провадження

у цій справі за касаційною скаргою ТОВ «ОС Україна» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2023 року, додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року.

Разом із цим, касаційне провадження у частині оскарження додаткового рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 листопада 2023 року відкрито помилково, так як указане судове рішення не було предметом апеляційного оскарження та судом апеляційної інстанції не переглядалось, що виключає можливість його перегляду в касаційному порядку. Більше того, в постанові суду апеляційної інстанції навіть не згадується про додаткове рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд зазначає, що під час вирішення питання про закриття касаційного провадження у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, а встановлюється наявність підстав

чи відсутність таких підстав для його касаційного оскарження відповідно

до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Постановою від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17 (провадження

№ 14-53цс19) Велика Палата Верховного Суду закрила касаційне провадження

на підставі статті 396 ЦПК України та сформулювала правовий висновок, згідно

з яким у разі помилкового прийняття касаційної скарги до провадження суду касаційної інстанції касаційне провадження у справі належить закрити.

Указаний правовий висновок підлягає застосуванню Верховним Судом у спірному випадку у цій справі.

Таким чином, касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ТОВ «ОС Україна» на додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва

від 24 листопада 2023 року підлягає закриттю.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу у частині оскарження судових рішень по суті спору без задоволення,

а рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2023 року

та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Закрити касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 дотовариства з обмеженою відповідальністю «ОС Україна» про стягнення компенсації за невикористані відпустки при звільненні та середнього заробітку

за весь час затримки виплати компенсації за касаційною скаргою товариства

з обмеженою відповідальністю «ОС Україна» на додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 листопада 2023 року.

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ОС Україна»

на рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2023 року

та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року залишити

без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2023 року

та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року залишити

без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць