Рішення

від 22.02.2024 по справі 635/8536/21

ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 635/8536/21

Провадження № 2/545/245/24

З А О Ч Н Е

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.02.2024 року Полтавський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Потетій А.Г.,

при секретаріМамишевої А.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва, про визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею та скасування рішення про державну реєстрацію,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва, про визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею та скасування рішення про державну реєстрацію.

В обґрунтування позовної заяви зазначає, що 17.03.2011 року між ОСОБА_2 та Позивачем було укладено Договір купівлі-продажу нерухомості, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Молодчою, Г. М., реєстровий номер 1441, за яким Позивач набув право власності на нежитлову будівлю, складське виробничо-торгівельне приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний Договір було зареєстровано КП «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» 04.04.2011 року.

Відповідно до п. 1.1. зазначеного Договору, згідно витягу, виданого Управлінням Деркомзему у Харківському районі Харківської області, земельній ділянці площею, 0,7156 га, на якій розташована зазначена будівля, присвоєно кадастровий номер 6325158500030056, про що зроблено запис у Книзі реєстрації кадастрових номерів за № 10486 від 28.12.2010 року.

Після набуття права власності на вищевказане нерухоме майно, Позивач неодноразово намагався належним чином оформити право користування земельною ділянкою, на якій розташоване належне йому нерухоме майно, зокрема в 2012 році ним було отримано Розпорядження Харківської районної державної адміністрації Харківської області «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 », згідно якого Позивачеві було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без зміни категорії земель, для подальшої передачі її в користування на умовах оренди, орієнтовною площею 0,70 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення »^сільськогосподарських угідь (під господарськими будівлями і дворами), яка знаходиться за межами населеного пункту в АДРЕСА_1 на території Роганської селищної ради Харківського району, Харківської області, для обслуговування складського виробничо-торгівельного приміщення.

На виконання зазначеного розпорядження Позивачем було замовлено та отримано Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для обслуговування складського виробничо-торгівельного приміщення за рахунок земель сільськогосподарського призначення »^сільськогосподарських угідь на умовах оренди, яка розташована за межами населеного пункту в АДРЕСА_1 на території Гвіанської селищної ради Харківського району, Харківської області.

Однак, отримати рішення та укласти відповідний договір оренди земельної ділянки Позивач не зміг, внаслідок відсутності погодження меж із сусідніми землекористувачами, проте вказане не заважало йому використовувати земельну ділянку та сплачувати встановлені законом збори та податки за таке користування.

В 2019 році Позивачеві стало відомо, що земельна ділянка, на якій знаходиться належне йому нерухоме майно, відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, знаходиться в постійному користуванні Харківського національного аграрного університету імені В. В. Докучаєва.

Так, відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 6325158500:03:008:0074, площею 0,837 га, перебуває у власності Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, дата державної реєстрації права - 03.06.2016р.,номер запису про державну реєстрацію - 14842262, а також міститься запис про право постійного користування земельною ділянкою за Відповідачем 2, дата державної реєстрації права - 03.06.2016 року, номер запису про право - 14842337.

Підстава державної реєстрації права - Державний акт на право постійного користування землею І-ХР № 006300 від 28.05.1998 року.

Зазначені відомості також підтверджуються інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.10.2021 року.

Зважаючи на викладені фактичні обставини, Позивач звернувся 13.11.2019 року до Відповідача з листом, за змістом якого просив вирішити питання щодо користування спірною земельною ділянкою, однак вказане звернення було проігноровано.

Таким чином, реєстрація права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6325158500:03:008:0074 за Відповідачем унеможливлює для Позивача, який є належним землекористувачем, оформлення та реєстрацію у встановленому законом порядку права користування вищевказаною земельною ділянкою, яке було ним набуте в силу Закону в момент придбання об`єктів нерухомості, що розташовані на спірній земельній ділянці.

Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи у відсутність позивача та представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти розгляду справи в заочному порядку не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Суд вважає за можливе розгляд даної справи по суті у відсутності відповідача по наявним матеріалам справи в заочному порядку відповідно до ст. ст. 223, 280 ЦПК України.

Розглянувши подані заяви, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 17.03.2011 року між ОСОБА_2 та Позивачем було укладено Договір купівлі-продажу нерухомості, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Молодчою, Г. М., реєстровий номер 1441, за яким Позивач набув право власності на нежитлову будівлю, складське виробничо-торгівельне приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний Договір було зареєстровано КП «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» 04.04.2011 року.

Відповідно до п. 1.1. зазначеного Договору, згідно витягу, виданого Управлінням Деркомзему у Харківському районі Харківської області, земельній ділянці площею, 0,7156 га, на якій розташована зазначена будівля, присвоєно кадастровий номер 6325158500030056, про що зроблено запис у Книзі реєстрації кадастрових номерів за № 10486 від 28.12.2010 року.

Після набуття права власності на вищевказане нерухоме майно, Позивач неодноразово намагався належним чином оформити право користування земельною ділянкою, на якій розташоване належне йому нерухоме майно, зокрема в 2012 році ним було отримано Розпорядження Харківської районної державної адміністрації Харківської області «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 », згідно якого Позивачеві було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без зміни категорії земель, для подальшої передачі її в користування на умовах оренди, орієнтовною площею 0,70 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення» сільськогосподарських угідь (під господарськими будівлями і дворами), яка знаходиться за межами населеного пункту в АДРЕСА_1 на території Роганської селищної ради Харківського району, Харківської області, для обслуговування складського виробничо-торгівельного приміщення.

На виконання зазначеного розпорядження Позивачем було замовлено та отримано Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для обслуговування складського виробничо-торгівельного приміщення за рахунок земель сільськогосподарського призначення »^сільськогосподарських угідь на умовах оренди, яка розташована за межами населеного пункту в АДРЕСА_1 на території Гвіанської селищної ради Харківського району, Харківської області.

Однак, отримати рішення та укласти відповідний договір оренди земельної ділянки Позивач не зміг, внаслідок відсутності погодження меж із сусідніми землекористувачами, проте вказане не заважало йому використовувати земельну ділянку та сплачувати встановлені законом збори та податки за таке користування.

В 2019 році Позивачеві стало відомо, що земельна ділянка, на якій знаходиться належне йому нерухоме майно, відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, знаходиться в постійному користуванні Харківського національного аграрного університету імені В. В. Докучаєва.

Так, відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 6325158500:03:008:0074, площею 0,837 га, перебуває у власності Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, дата державної реєстрації права - 03.06.2016р.,номер запису про державну реєстрацію - 14842262, а також міститься запис про право постійного користування земельною ділянкою за Відповідачем 2, дата державної реєстрації права - 03.06.2016 року, номер запису про право - 14842337.

Підстава державної реєстрації права - Державний акт на право постійного користування землею І-ХР № 006300 від 28.05.1998 року.

Зазначені відомості також підтверджуються інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.10.2021 року.

Зважаючи на викладені фактичні обставини, Позивач звернувся 13.11.2019 року до Відповідача з листом, за змістом якого просив вирішити питання щодо користування спірною земельною ділянкою, однак вказане звернення було проігноровано.

Таким чином, реєстрація права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6325158500:03:008:0074 за Відповідачем унеможливлює для Позивача, який є належним землекористувачем, оформлення та реєстрацію у встановленому законом порядку права користування вищевказаною земельною ділянкою, яке було ним набуте в силу Закону в момент придбання об`єктів нерухомості, що розташовані на спірній земельній ділянці.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України, серед іншого, встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним та припинення дії, яка порушує право. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно ч. 1. от. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В той же час ст. 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З огляду на викладене, позивач вважає, що відновлення його порушеного права можливе шляхом визнання недійсним Державного акту на право постійного користування землею І-ХР № 006300 від 28.05.1998 року в частині спірної земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 29928876 від 07.06.2016 10:09:02, державного реєстратора Харківської районної державної адміністрації Харківської області Гончаренко Олени Анатоліївни.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїй майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім, власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч. 1 ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Виходячи з вказаних положень Конституції України та Цивільного кодексу України позивач як власник майна має право безперешкодно користуватись своєю власністю та таке право гарантується державою. Тобто, у разі порушення права власника держава, в особі судів, забезпечує захист права власності від порушень з боку іншої особи.

Згідно ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України у разі порушення права власності позивач може звернутися до суду з вимогою про вчинення дій необхідних для відновлення порушеного права власності, а саме визнання недійсним державного акту на право власності відповідача на земельну ділянку.

За положеннями статті 2 Цивільного кодексу України земельні відносини регулюються земельним законодавством.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що у випадку якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Слід зазначити, що частина 1 ст. 92 Земельного кодексу України містить визначення права постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Частина 2 зазначеної статті містить перелік суб`єктів, які можуть набути право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності, до яких законодавець не включив фізичних осіб.

В той же час, ст. 93 Земельного кодексу України визначено право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини 2 вказаної статті земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Слід зазначити,що наразісудова практикав аналогічнихспорах слідуєпринципу єдностіюридичної доліземельної ділянкита розташованихна нійбудинку,споруди,зокремавказане питання висвітлено в постанові ВИ ВС від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17(провадження № 14-47цс20).

Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що за відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати, що частина перша статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто 15 січня 2002 року) закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, із такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачало роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що, враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Велика Палата Верховного Суду вважала, що при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 цього Кодексу слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набула, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ізЗаконом України"Провнесення зміндо деякихзаконодавчих актівУкраїни щодопротидії рейдерству",який набравчинності з16.01.2020,статтю 26Закону України«Продержавну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів І, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діє на час звернення до суду), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Водночас слід зазначити, що у пункті 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

За змістом частини першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 78 ЗК України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок повинні дотримуватися правил добросусідства та не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

За змістом частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом способів.

Статтею 126 ЗК України встановлено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У пункті 33 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей391,396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Таким чином, вказані норми законодавства вказують на те, що саме власник нерухомого майна розташованого на земельній ділянці, є належним землекористувачем, а отже враховуючи набуття ОСОБА_1 права власності на нежитлову будівлю, складське виробничо-торгівельне приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , в 2011 році, саме у нього в силу приписів ст. 120 ЗК України виникло право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6325158500:03:008:0074, яке не може бути ним реалізоване, з огляду на наявність зареєстрованого права постійного користування Відповідача.

Враховуючи викладене, встановлені судом обставини, наведенні норми права, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню та відповідно визнання недійсним Державний акт на право постійного користування землею І-ХР № 006300 від 28.05.1998 року в частині земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,837 га з кадастровим номером 6325158500:03:008:0074 ; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 29928876 від 07.06.2016 10:09:02, державного реєстратора Харківської районної державної адміністрації Харківської області Гончаренко Олени Анатоліївни, яким зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6325158500:03:008:0074 за Харківським національним аграрним університетом ім. В.В.Докучаєва.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору в сумі 1816,00 гривень слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного та керуючисьЦК України,ЗК Українита ст. ст.4,76-89,141,258,263-265,268,273,280-283, 352,354,355 ЦПК Українисуд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати недійсним Державний акт на право постійного користування землею І-ХР № 006300 від 28.05.1998 року в частині земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,837 га з кадастровим номером 6325158500:03:008:0074.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 29928876 від 07.06.2016 10:09:02, державного реєстратора Харківської районної державної адміністрації Харківської області Гончаренко Олени Анатоліївни, яким зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6325158500:03:008:0074 за Харківським національним аграрним університетом ім. В.В.Докучаєва.

Стягнути з Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва (код юридичної особи 00493764, 62483, Харківська область, Харківський район, селище Докучаєвське, п/в Докучаєвське, 2) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1816грн. 00коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Полтавський районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з моменту проголошення, а учасниками, що не були присутні при його проголошенні у той же строк з моменту отримання копії рішення.

Суддя: А. Г. Потетій