Рішення

від 05.02.2024 по справі 314/3473/22

ВІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 314/3473/22

Провадження № 2/314/54/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2024 м.Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області в складі судді Мануйлової Н.Ю., секретар судового засідання Рясна А.В., розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу №314/3473/22 за позовом першого заступника керівника Запорізької окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою, здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Вільнянської міської ради Запорізької області до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, витребування земельної ділянки,

за участю прокурора Пархомова Є. В.,

представника позивача ОСОБА_3 ,

представника відповідача

(в режимі відео конференції) ОСОБА_4 ,

представника відповідача

(в режимі відео конференції) ОСОБА_5 ,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року до Вільнянського районного суду Запорізької області надійшла позовна заява першого заступника керівника Запорізької окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою, здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Вільнянської міської ради Запорізької області до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, витребування земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Запорізькою окружною прокуратурою Запорізької області вивчено питання законності безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що розташовані на території Запорізької області, та встановлено факт незаконного набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, шляхом повторного використання права на безоплатну приватизацію земельної ділянки одного виду цільового призначення, що, таким чином, суперечить вимогам законодавства.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 01.09.2017 №8-3804/15-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність» затверджено розроблений ФОП ОСОБА_6 проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства на території Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області за межами населеного пункту та передано у власність, зокрема, ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2,000 га з кадастровим номером 2320355100:04:001:0038, для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Якимівської селищної ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту.

На підставі зазначеного наказу 07.09.2017 № 22273149 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1348571723203).

Надалі на підставі акта прийому-передачі земельної ділянки від 13.09.2017 вказана земельна ділянка була передана в якості внеску в пайовий фонд обслуговуючого кооперативу «Геліон». На підставі вказаного акта 15.09.2017 за № 22393424 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за обслуговуючим кооперативом «Геліон» зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1348571723203).

У подальшому наказом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 29.07.2020 № 8-5299/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено розроблений ФОП ОСОБА_7 проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за межами населеного пункту та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 2321582500:01:002:0023 для ведення особистого селянського господарства на території Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за межами населеного пункту.

На підставі зазначеного наказу 21.08.2020 за № 37912970 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2154144123215).

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.12.2021 вказана земельна ділянка була продана ОСОБА_2 . На підставі вказаного договору 07.12.2021 № 45506542 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2154144123215).

Запорізькою окружною прокуратурою Запорізької області встановлено, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 29.07.2020 №8-5299/15-20-СГ підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а земельна ділянка - витребуванню від добросовісного набувача ОСОБА_2 на користь територіальної громади в особі Вільнянської міської ради.

Згідно з ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.

За таких обставин реалізація повноважень Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області має здійснюватися з дотриманням вимог законодавства, яке забороняє повторне отримання безоплатно у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства (понад норми безоплатної приватизації, встановлені Земельним кодексом України).

Земельна ділянка, площею 2,000га з кадастровим номером 2321582500:01:002:0023, що знаходиться на території Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, за межами населеного пункту вибула з державної власності внаслідок протиправного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду цільового призначення понад норму, встановлену законом. Така земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею.

Після видання Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області незаконного наказу від 29.07.2020 № 8-5299/15-20-СГ та державної реєстрації оспорюваної земельної ділянки за ОСОБА_1 , у подальшому ця земельна ділянка була продана на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.12.2021 ОСОБА_2 .

Таким чином, ОСОБА_2 придбав вказану земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 2321582500:01:002:0023 в особи, яка не мала права її відчужувати. Вказана земельна ділянка, що знаходиться за межами населеного пункту на території Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, підлягає витребуванню в добросовісного набувача ОСОБА_2 та поверненню у комунальну власність саме Вільнянської територіальної громади в особі Вільнянської міської ради.

Спірна земельна ділянка вибула з володіння держави внаслідок порушення закону не лише набувачем земельної ділянки, а й органом, уповноваженим від імені держави на розпорядження цією земельною ділянкою Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області, яке реалізовувало на момент незаконної передачі в приватну власність оспорюваної земельної ділянки повноваження розпорядника земель державної власності на території Запорізької області.

При здійсненні функцій із розпорядження землями, зокрема, здійснюючи розгляд заяви ОСОБА_1 про передачу спірної земельної ділянки у власність, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області відповідно до вимог ст. 118 Земельного кодексу України, ст.ст. 2., 6 Закону України «Про землеустрій» мало не допустити зазначених порушень, відмовити у погодженні та затвердженні відповідного проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який не відповідає положенням закону, відмовити ОСОБА_1 у передачі спірної земельної ділянки у власність.

Упродовж тривалого часу Вільнянською міською радою будь-яких заходів щодо поновлення порушених інтересів держави не вживалось, що свідчить про те, що вона не здійснює захист інтересів держави, тому наявні підстави для представництва інтересів держави прокурором.

Враховуючи зазначені обставини, перший заступник керівника Запорізької окружної прокуратури у позовній заяві просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 29.07.2020 №8-5299/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», витребувати у ОСОБА_2 на користь Вільнянської міської ради земельну ділянку, та стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Запорізької обласної прокуратури кошти, витрачені на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави.

Ухвалою суду від 05.01.2023 задоволено частково заяву першого заступника керівника Запорізької окружної прокуратури про забезпечення позову, накладено арешт на земельну ділянку, загальною площею 2,0000га з кадастровим номером 2321582500:01:002:0023, що розташована на території Вільнянської міської ради Запорізької області (Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області) за межами населеного пункту, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2154144123215, власником якої, відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на теперішній час є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ).

Ухвалою суду від 16.01.2023 відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

09.02.2023 від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Черкашина І. І. надійшов відзив на позовну заяву, у якому він зазначив, що заперечує проти задоволення заявлених позовних вимог щодо витребування у ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 2,000 га, кадастровий номер 2321582500:01:002:0023 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Любимівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, за межами населеного пункту. Зазначені позовні вимоги прокурором заявлені помилково, оскільки вони є безпідставними, не ґрунтуються на вимогах закону і суттєво порушують права відповідача.

ОСОБА_2 07.12.2021 дійсно придбав у ОСОБА_1 за 22 000 грн. земельну ділянку, загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер: 2321582500:01:002:0023 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Любимівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, за межами населеного пункту. Вказаний договір купівлі-продажу земельної ділянки був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Чепець О.С., та зареєстрований в реєстрі за № 1317.

Разом з тим, позов прокурора ґрунтується на тому, що продавець отримав право власності на вказану земельну ділянку понад норму, встановлену законом, оскільки в 2017 році йому вже передавалась інша земельна ділянка, загальною площею 2, 000 га для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Якимівської сільської ради Якимівського району Запорізької області поза межами населеного пункту.

Тобто ОСОБА_1 набув спірну земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер: 2321582500:01:002:0023 всупереч порядку, встановленому земельним законодавством України, а саме шляхом повторного використання права на безоплатну приватизацію земельної ділянки для аналогічних потреб.

Разом з тим, представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Черкашин І. І. наголосив на незаконності та безпідставності позиції прокурора щодо того, що зазначені вище обставини є належною та достатньою підставою у відповідності до ч. 1 ст. 388 ЦК України для витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_2 , який при цьому є добросовісним набувачем.

Відповідач категорично не погоджується з твердженням прокурора щодо того, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, що і є підставою для пред`явлення вимоги до добросовісного набувача, так вимогу слід розцінювати виключно як втручання у право на мирне володіння майном.

За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

За змістом позовної заяви, спірна земельна ділянка вибула з володіння держави внаслідок порушення закону не лише набувачем земельної ділянки, а й органом, уповноваженим від імені держави на розпорядження цією земельною ділянкою Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області, яке реалізовувало на момент незаконною передачі в приватну власність спірної земельної ділянки повноваження розпорядника земель державної власності на території Запорізької області.

Прокурор у позовній заяві зазначив, що Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області відповідно до вимог ст. 118 Земельного кодексу України, ст., ст. 2, 6 Закону України «Про землеустрій» мало не допустити зазначених порушень, відмовити у погодженні та затвердженні відповідного проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який не відповідає положенням закону, відмовити ОСОБА_1 у передачі спірної земельної ділянки у власність.

Представник відповідача зазначив, що вищевикладене свідчить, що передача спірної земельної ділянки ОСОБА_1 сталася саме за сприянням органу, уповноваженого від імені держави на розпорядження земельною ділянкою, - Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, що об`єктивно ніяк не може розцінюватись та свідчити про відсутність волі власника на таке відчуження.

Відповідно, висновок прокурора стосовно того, що вибуття земельної ділянки з володіння власника нібито відбулось поза волею останнього, суперечить та не узгоджується з фактичними обставинами справи, а отже є помилковим.

Таким чином, відсутня жодна із передбачених ч.1 ст. 388 ЦК України підстав для витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 , який є її добросовісним набувачем, тому пред`явлення прокурором відповідних позовних вимог до ОСОБА_2 , на думку його представника, слід розцінювати як втручання держави у право на мирне володіння майном.

Хронологія подій, які передували виникненню спору, який зараз розглядається судом, свідчать про те, що ОСОБА_2 на підставі посвідченого нотаріального договору купівлі-продажу придбав у ОСОБА_1 земельну ділянку, яка в свою чергу була передана останньому державою у власність на підставі рішення органу, уповноваженого від імені держави на розпорядження цією землею.

Вищевказані обставини не давали підстав для виникнення у ОСОБА_2 сумнівів щодо легітимності рішення державного органу про передачу у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки. А отже, покладаючись на добросовісність дій продавця ОСОБА_1 , ОСОБА_2 як покупець законним шляхом набув своє майно, є добросовісним набувачем, тому це майно у нього на підставі ст. 388 ЦК України витребувано бути не може.

Отже, запропонована прокурором в поданій позовній заяві конструкція вирішення спору, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, - у цьому випадку є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар, тому у задоволенні позову представник відповідача просив відмовити.

20.02.2023 від представника відповідача Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача просив суд повністю відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 2 вищеназваної статті зазначено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

У силу ч. 3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Так, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно- правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Разом з цим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Таким чином, наведені норми матеріального права дають можливість стверджувати про те, що перелік відмов у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним.

Чинні на час видання Головним управління спірного наказу положення Земельного кодексу України не передбачали підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою.

Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області було видано наказ від 29.07.2020 № 8-5299/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність».

Вище зазначеним наказом була затверджена документація із землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 спірну земельну ділянку.

Положеннями ЗК України не передбачені підстави для відмови у затверджені проекту землеустрою, тому, представник відповідача зазначив, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 29.07.2020 № 8-5294/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» не підлягає скасуванню.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року по справі № 359/3373/16-ц вказала на те, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою.

Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам).

Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.

Прокурором до позовної заяви були долучені письмові докази у вигляді Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 07.12.2021, а відтак, скасування спірного наказу Головного управління не призведе до відновлення потенційно порушених прав та інтересів органу місцевого самоврядування.

Таким чином, Головне управління вважає, що позовна вимога про скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» також не підлягає задоволенню, оскільки позивачем обраний неналежний спосіб захисту своїх прав.

21.02.2023 в. о. керівника Запорізької окружної прокуратури М. Соколов надав до суду відповідь на відзив, у якому він зазначив, що відзив на позовну заяву, поданий представником ОСОБА_2 , є необґрунтованим з огляду на таке.

Представником ОСОБА_2 у відзиві зазначено про відсутність передбачених ч.1 ст. 388 ЦК України підстав для витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 , який є добросовісним набувачем, що таким чином є втручанням держави у право на мирне володіння майном, закріпленим статтею 1 першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляд цивільних справ по визнання правочинів недійсними» рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Згідно з п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (ст.ст.387, 388 ЦК України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені ст.ст. 387, 388 ЦК України. У зв`язку із цим, якщо майно придбано за договором в особи, як ане мала права його відчужувати, власник має право на підставі ст. 388 ЦК України звернутися до суду з позовом по витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Таким чином, право на витребування майна у добросовісного набувача має саме власник, за умови, що це майно вибуло з володіння поза його волею.

Наказ Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 29.07.2020 №8-5299/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» прийнятий з порушенням вимог земельного законодавства.

Видаючи наказ, зокрема з приводу передачі земельної ділянки у приватну власність, начальник Головного управління Держгеокадаструу Запорізькій області реалізує не власну волю, а повноваження, надані йому державою у межах та у спосіб, встановлений законом. Незаконні накази Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, які суперечать принципу, визначеному ст. 19 Конституції України, не можуть вважатися волевиявленням держави, а є скоріше бажанням окремої посадової особи.

Таким чином, земельна ділянка площею 2,0000 га з кадастровим номером 2321582500:01:002:0023, яка була передана у приватну власність на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 29.07.2020 №8-5299/15-20\СГ вибула з володіння держави як власника незаконно та поза її волею, внаслідок прийняття державним органом незаконного рішення.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави становить пропорційне втручання у право власності з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Крім того, в. о. керівника Запорізької окружної прокуратури М. Соколов звернув увагу судуна те, що первинно ОСОБА_1 , зловживаючи своїм правом, набув спірну земельну ділянку державної власності у приватну власність всупереч порядку, встановленому земельним законодавством України, шляхом повторного використання права на безоплатну приватизацію земельної ділянки для аналогічних потреб, а в подальшому продав таку земельну ділянку ОСОБА_2 за відплатним договором, що підтверджується останнім у відзиві на позов. Отже, у даному випадку втручання у право власності здійснюється згідно із законом із легітимною метою. ОСОБА_1 внаслідок незаконного використання права на безоплатну приватизацію земельної ділянки отримав незаконні переваги (в тому числі від подальшого продажу земельної ділянки за відплатним договором) порівняно з іншими громадянами, оскільки кожен громадянин має право лише одноразово використати своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для певної категорії потреб. Отже, в даному випадку порушено суспільний інтерес на законність у цій сфері. З урахуванням конституційний та законодавчих норм щодо особливого статусу в Україні земель, що є національним багатством та перебуває під особливою охороною держави, а також правової позиції Верховного Суду у постанові від 10.12.2021 у справі № 924/454/20, втручання у право власності ОСОБА_2 як добросовісного набувача в даному випадку відповідає критерію пропорційності та справедливої рівноваги між інтересами держави, пов`язаними з втручанням, та інтересами ОСОБА_2 , втручання у право власності якого матиме місце.

24.02.2023 в. о. керівника Запорізької окружної прокуратури М. Соколов надав до суду відповідь на відзив, у якому він зазначив, що відзив на позовну заяву, поданий Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області, є необґрунтованим з огляду на таке.

Єдиним аргументом ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області на підтвердження законності видання спірного наказу від 29.07.2020 №8-5299/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» є те, що на переконання ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області, Земельним кодексом України не передбачені підстави для відмови у затвердження проєкту землеустрою.

У свою чергу, згідно із ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Крім того, відповідно до ч. З ст. 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Таким чином, реалізація повноважень Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області має здійснюватися з дотриманням вимог законодавства, яке забороняє повторне отримання безоплатно у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, тобто, понад норми безоплатної приватизації, встановлені Земельним кодексом України.

Так, саме Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області на момент передачі спірної земельної ділянки у власність мало повноваження контролю за дотриманням фізичними особами встановленого порядку набуття і реалізації права на землю. Отже, при здійсненні функцій із розпорядження землями, зокрема, здійснюючи розгляд заяви ОСОБА_1 про передачу спірної земельної ділянки у власність, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області відповідно до вимог ст. 118 Земельного кодексу України, ст. ст. 2, 6 Закону України «Про землеустрій» мало не допустити зазначених порушень, відмовити у погодженні та затвердженні відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який не відповідає положенням закону, відмовити ОСОБА_1 у передачі спірної земельної ділянки у власність.

Крім того, відповідно до ст. 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ч. 6 ст. 9, ч. 2 ст. 15, ст. ст. 30, 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», маючи доступ до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру, посадові особи Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області мали можливість перевірити наявність у ОСОБА_1 використаного права на безоплатну приватизацію земельної ділянки такого виду цільового призначення та площі, що, в свою чергу, зроблено не було.

Відповідно до ч. ч. 10, 11 ст. 118 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Отже, законодавство допускає прийняття органом держаної влади (в даному випадку ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області) рішення про відмову у передачі земельної ділянки у власність, з огляду на що, твердження ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області з вказаного питання у відзиві на позовну заяву є необгрунтованим.

У судовому засіданні прокурор та представник позивача підтримали позовні вимоги, просили задовольнити позов у повному обсязі.

Представники відповідачів у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог.

Суд, вислухавши учасників провадження, дослідивши матеріали справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив такі обставини і дійшов таких висновків.

Судом встановлено,що наказом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 01.09.2017 №8-3804/15-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність» затверджено розроблений ФОП ОСОБА_6 проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства на території Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області за межами населеного пункту та передано у власність, зокрема, ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2,000 га з кадастровим номером 2320355100:04:001:0038, для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Якимівської селищної ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту.

На підставі зазначеного наказу 07.09.2017 № 22273149 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1348571723203).

Надалі на підставі акта прийому-передачі земельної ділянки від 13.09.2017 вказана земельна ділянка була передана в якості внеску в пайовий фонд обслуговуючого кооперативу «Геліон». На підставі вказаного акта 15.09.2017 за № 22393424 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за обслуговуючим кооперативом «Геліон» зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1348571723203).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 29.07.2020 № 8-5299/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено розроблений ФОП ОСОБА_7 проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за межами населеного пункту та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 2321582500:01:002:0023 для ведення особистого селянського господарства на території Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за межами населеного пункту.

На підставі зазначеного наказу 21.08.2020 за № 37912970 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2154144123215).

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.12.2021, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Чепець О. С., зареєстрованого в реєстрі за № 1317, земельна ділянка площе. 2,0000 га, кадастровий номер 2321582500:01:002:0023 була продана ОСОБА_1 ОСОБА_2 . На підставі вказаного договору 07.12.2021 № 45506542 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2154144123215).

Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області від 29.07.2020 № 8-5299/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» суд зазначає таке.

Згідно обставин справи, наказом Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області від 29.07.2020 № 8-5299/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» була затверджена документація із землеустрою та передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер: 2321582500:01:002:0023 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Любимівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, за межами населеного пункту.

Позов прокурора ґрунтується на тому, що ОСОБА_1 отримав право власності на вказану земельну ділянку понад норму, встановлену законом, оскільки в 2017 році йому вже передавалась інша земельна ділянка, загальною площею 2, 000 га для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Якимівської сільської ради Якимівського району Запорізької області поза межами населеного пункту.

07.12.2021 на підставі укладеного договору купівлі-продажу ОСОБА_8 придбав у ОСОБА_1 вищезазначену земельну ділянку; цей договір був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Чепець О.С. та зареєстрований в реєстрі за № 1317.

Незважаючи на факт порушення діючого законодавства України при наданні у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки кадастровий номер: 2321582500:01:002:0023 понад встановлену законом норму, суд вважає, що рішення про приватизацію ОСОБА_1 цієї земельної ділянки - не підлягає оскарженню, оскільки є розпорядчим актом індивідуальної дії , яке вже вичерпало свою дію в момент його виконання.

Так, дане розпорядження не розраховане на багаторазове застосування, не містить загальнообов`язкових правил поведінки, не регулює певний вид суспільних відносин, а спрямоване на припинення та виникнення конкретних правовідносин і вичерпує свою дію в момент реєстрації за ОСОБА_1 права власності на підставі наказу Головного управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області від 29.07.2020 № 8-5299/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність»

Конституційний суд України в своєму рішенні від 23.06.1997 року №2-зп зазначив: «за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

Отже оскаржуваний прокурором наказ Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 29.07.2020 № 8-5299/15-20-СГ вже виконано в повному обсязі, внаслідок чого він вичерпав свою дію.

Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 наголосила на тому, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до сталої практики Верховного Суду, для витребування власником належного йому майна від особи, яка є останнім його набувачем (незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача), - оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника , адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.

Вищенаведене підтверджено постановами Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, )

При цьому Верховний Суд наголосив, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав - є самостійною підставою для відмови у позові.

З врахуванням вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб захисту права (яке він вважає порушеним) шляхом скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 29.07.2020 № 8-5299/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» - не є ефективним і в будь-якому разі не може привести до відновлення цього права. А тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про витребування у ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер: 2321582500:01:002:0023 для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає таке.

Відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем земельної ділянки, загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер: 2321582500:01:002:0023 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Любимівської сільської ради Запорізького району Запорізької області. Цей факт презюмується, а при формулюванні заявлених позовних вимог прокурором також визнається та не оспорюється.

Відповідно до позиції, сформованої Верховним Судом у постанові від 27.05.2020 при розгляді справи № 641/9904/16-ц, майно може бути витребувано від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України. Таке витребування застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з володіння власника.

Ця норма передбачає вичерпну сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Так, положеннями ч.1 ст. 388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені законодавцем і можливі лише за наявності конкретних умов, визначених приписами ч.1 ст. 388 ЦК України.

Прокурор в якості підстави для витребування спірної земельної ділянки кадастровий номер: 2321582500:01:002:0023 від добросовісного набувача ОСОБА_2 , - посилається на п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України, зазначаючи в позові, що спірна земельна ділянка нібито вибула з володіння власника поза його волею.

Разом з тим, згідно з обставинами справи та змісту позовної заяви, спірна земельна ділянка вибула з володіння держави внаслідок порушення закону не лише набувачем земельної ділянки ( ОСОБА_1 ), а й органу, уповноваженого від імені держави на розпорядження цією земельною ділянкою Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, яке реалізовувало на момент незаконною передачі в приватну власність оспорюваної земельної ділянки повноваження розпорядника земель державної власності на території Запорізької області».

Так, за твердженням прокурора, саме Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області відповідно до вимог ст. 118 Земельного кодексу України, ст., ст. 2, 6 Закону України «Про землеустрій» мало не допустити зазначених порушень, відмовити у погодженні та затвердженні відповідного проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який не відповідає положенням закону, та відмовити ОСОБА_1 у передачі спірної земельної ділянки у власність.

Вищенаведене, на думку суду, переконливо свідчить про те, що передача ОСОБА_1 спірної земельної ділянки ніяк не могла статися всупереч волі власника, а відбулася саме з дозволу та за сприянням органу, уповноваженого від імені держави на розпорядження земельною ділянкою - Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Отже, з врахуванням вищенаведених обставин, саме власник несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Якщо власник неналежним чином поставився до вибору особи, яка б заслуговувала довіри, то він позбавляється права вимагати повернення речей від добросовісного набувача, але йому надається можливість вимагати відшкодування збитків від особи, яка не виправдала його довіру.

Законодавцем визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні(ч.1 ст. 321 ЦК України).

Положеннями статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів .

У практиці Європейського суду з прав людини (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

У ході судового розгляду встановлено, що відповідач ОСОБА_2 на підставі посвідченого нотаріального договору купівлі-продажу придбав у ОСОБА_9 земельну ділянку, яка в свою чергу була передана останньому державою у власність на підставі рішення органу, уповноваженого від імені держави на розпорядження цією землею.

Факт вибуття земельної ділянки кадастровий номер: 2321582500:01:002:0023 з володіння власника поза його волею, - прокурором не доведений.

Відповідно, суд не вбачає законних підстав для застосування приписів п.3 ч.1 ст.388 ЦК України та витребування цієї земельної ділянки від добросовісного набувача ОСОБА_2 .

Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Під час розгляду справи прокурор не довів, в чому саме полягає "суспільний " та "публічний " інтерес втручання держави у право ОСОБА_2 на мирне володіння придбаною земельною ділянкою.

У судовому засіданні представник Вільнянської міської ради (в інтересах якої прокурором був поданий даний позов) пояснив, що ОСОБА_2 утримує спірну земельну ділянку в належному стані, використовує її за призначенням, а отже ніякої шкоди громаді внаслідок володіння ОСОБА_2 земельною ділянкою не завдано.

Відповідно до пояснень представника Вільнянської міської ради, - у разі витребування спірної земельної ділянки від ОСОБА_2 , ця ділянка в майбутньому знову буде передана новому власнику, при цьому її цільове призначення та інші характеристики не зміняться.

Тобто, у разі задоволення позову, має просто відбутися формальна заміна добросовісного власника ділянки ОСОБА_2 на іншу особу.

Як конкретно та від чого саме може зараз захистити інтереси держави така заміни власника ділянки - прокурор під час судового розгляду не обґрунтував та не довів.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

"Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Верховний Суд при розгляді справи № 367/2271/15-ц в постанові від 23.02.2022 зазначив, що принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном.

Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Одночасно при розгляді спору суд враховує позицію Верховного Суду, сформовану при розгляді справи № 367/2271/15-ц стосовно того, що витребування на користь держави із володіння особи земельних ділянок буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки прокурором не доведено, що таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: позитивні наслідки вилучення земельної ділянки для захисту інтересів держави є більш важливими, ніж дотримання прав ОСОБА_2 , які законним шляхом добросовісно набув своє майно.

В ході судового розгляду прокурором не доведено підстав, за яких може бути виправдано втручання у майнове право відповідача ОСОБА_2 , оскільки таке втручання є непропорційним тому заходу, якого вимагає прокурор.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Шмакова проти України» (Заява № 70445/13) Суд наголосив, що позбавлення особи права власності на її земельну ділянку без виплати суми, обгрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства, якщо такі були, з одного боку, та правом особи на мирне володіння своїм майном, з іншого, що становить непропорційний тягар для власника майна.

Суд вважає, що запропонована прокурором в поданій позовній заяві конструкція вирішення спору, за якої ОСОБА_1 , який приватизував земельну ділянку з порушенням норм діючого законодавства, - не несе жодної відповідальності та обтяжень, а добросовісний набувач ОСОБА_2 мусить втратити придбане майно і буде змушений самостійно шукати способи компенсації своїх втрат, - є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.

Такий висновок суду цілком узгоджується з позицією Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц та від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16-ц.

Задоволення віндикаційного позову і витребування спірної земельної ділянки кадастровий номер: 2321582500:01:002:0023 у добросовісного набувача ОСОБА_2 на користь Вільнянської міської ради, - призведе до недотримання критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном та порушить справедливий баланс між інтересами держави, пов`язаними з цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає такого втручання, що є несумісним із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Враховуючи всі вищенаведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо витребування у ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер: 2321582500:01:002:0023 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Любимівської сільської ради Запорізького району Запорізької області задоволенню також не підлягають.

Згідно з ч.ч. 9,10 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Керуючись ст. 12, 76, 81, 95, 158, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, 321, 387,388 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову першого заступника керівника Запорізької окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою, здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Вільнянської міської ради Запорізької області до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, витребування земельної ділянки відмовити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 16.01.2023, на земельну ділянку, загальною площею 2,0000 га з кадастровим номером 2321582500:01:002:0023, що розташована на території Вільнянської міської ради Запорізької області (Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області) за межами населеного пункту, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2154144123215.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 05.02.2024.

Суддя Наталія Юріївна Мануйлова

05.02.2024