Постанова

від 30.07.2024 по справі 314/3473/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 30.07.2024 Справа № 314/3473/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 314/3473/22

Провадження №22-ц/807/956/24

Головуючий в 1-й інстанції Мануйлова Н.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2024 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,суддів:Трофимової Д.А., Полякова О.З.,секретарБєлова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 25 січня 2024 року, ухвалене у м. Вільнянськ (повний текст рішення складено 05 лютого 2024 року) у справі за позовом першого заступника керівника Запорізької окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою, здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Вільнянської міської ради Запорізької області до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, витребування земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2022 року до Вільнянського районного суду Запорізької області надійшла позовна заява першого заступника керівника Запорізької окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою, здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Вільнянської міської ради Запорізької області до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, витребування земельної ділянки.Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Запорізькою окружною прокуратурою Запорізької області вивчено питання законності безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що розташовані на території Запорізької області, та встановлено факт незаконного набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, шляхом повторного використання права на безоплатну приватизацію земельної ділянки одного виду цільового призначення, що, таким чином, суперечить вимогам законодавства. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 01.09.2017 №8-3804/15-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність» затверджено розроблений ФОП ОСОБА_3 проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства на території Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області за межами населеного пункту та передано у власність, зокрема, ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2,000 га з кадастровим номером 2320355100:04:001:0038, для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Якимівської селищної ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту. На підставі зазначеного наказу 07.09.2017 № 22273149 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1348571723203). Надалі на підставі акта прийому-передачі земельної ділянки від 13.09.2017 вказана земельна ділянка була передана в якості внеску в пайовий фонд обслуговуючого кооперативу «Геліон». На підставі вказаного акта 15.09.2017 за № 22393424 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за обслуговуючим кооперативом «Геліон» зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1348571723203). У подальшому наказом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 29.07.2020 № 8-5299/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено розроблений ФОП ОСОБА_4 проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за межами населеного пункту та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 2321582500:01:002:0023 для ведення особистого селянського господарства на території Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за межами населеного пункту. На підставі зазначеного наказу 21.08.2020 за № 37912970 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2154144123215). На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.12.2021 вказана земельна ділянка була продана ОСОБА_2 . На підставі вказаного договору 07.12.2021 № 45506542 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2154144123215).Запорізькою окружною прокуратурою Запорізької області встановлено, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 29.07.2020 №8-5299/15-20-СГ підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а земельна ділянка - витребуванню від добросовісного набувача ОСОБА_2 на користь територіальної громади в особі Вільнянської міської ради, про що позивач і просив суд.

РішеннямВільнянського районного суду Запорізької області від 25 січня 2024 року, у задоволенні позову першого заступника керівника Запорізької окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою, здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Вільнянської міської ради Запорізької області до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, витребування земельної ділянки відмовлено.

Скасовано арешт, накладений ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 16.01.2023, на земельну ділянку, загальною площею 2,0000 га з кадастровим номером 2321582500:01:002:0023, що розташована на території Вільнянської міської ради Запорізької області (Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області) за межами населеного пункту, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2154144123215.

Не погоджуючись з рішенням суду, заступник керівника Запорізької обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в яких посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні вимог щодо витребування спірної земельної ділянки та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення таких вимог у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційних скарг є те, що ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області при передачі спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 у серпні 2020 року діяло з порушенням норм законодавства та не в інтересах держави, тому спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, що є підставою для задоволення вимог щодо витребування такої земельної ділянки. Таке втручання у мирне володіння ОСОБА_2 земельною ділянкою відповідає критеріям законності, суспільного інтересу та пропорційності.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 01.09.2017 №8-3804/15-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність» затверджено розроблений ФОП ОСОБА_3 проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства на території Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області за межами населеного пункту та передано у власність, зокрема, ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2,000 га з кадастровим номером 2320355100:04:001:0038, для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Якимівської селищної ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту.

На підставі зазначеного наказу 07.09.2017 № 22273149 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1348571723203).

Надалі на підставі акта прийому-передачі земельної ділянки від 13.09.2017 вказана земельна ділянка була передана в якості внеску в пайовий фонд обслуговуючого кооперативу «Геліон». На підставі вказаного акта 15.09.2017 за № 22393424 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за обслуговуючим кооперативом «Геліон» зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1348571723203).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 29.07.2020 № 8-5299/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено розроблений ФОП ОСОБА_4 проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за межами населеного пункту та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 2321582500:01:002:0023 для ведення особистого селянського господарства на території Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за межами населеного пункту.

На підставі зазначеного наказу 21.08.2020 за № 37912970 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2154144123215).

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.12.2021, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Чепець О. С., зареєстрованого в реєстрі за № 1317, земельна ділянка площе. 2,0000 га, кадастровий номер 2321582500:01:002:0023 була продана ОСОБА_1 ОСОБА_2 . На підставі вказаного договору 07.12.2021 № 45506542 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2154144123215).

Ухвалюючи рішення у справі, яким відмовлено у задоволенні вимог позову, суд першої інстанції виходив з того, що обраний прокурором спосіб захисту права (яке він вважає порушеним) шляхом скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 29.07.2020 № 8-5299/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» - не є ефективним і в будь-якому разі не може привести до відновлення цього права. Щодо позовної вимоги про витребування у ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер: 2321582500:01:002:0023 для ведення особистого селянського господарства, то суд першої інстанції виходив з того, що факт вибуття вказаної земельної ділянки з володіння власника поза його волею прокурором не доведений. Відповідно, відсутні підстави для застосування приписів п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до пункту "а" частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з пунктом "в" частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 га.

Право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186-1 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 01.09.2017 №8-3804/15-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність» затверджено розроблений ФОП ОСОБА_3 проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства на території Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області за межами населеного пункту та передано у власність, зокрема, ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2,000 га з кадастровим номером 2320355100:04:001:0038, для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Якимівської селищної ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 29.07.2020 № 8-5299/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено розроблений ФОП ОСОБА_4 проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за межами населеного пункту та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 2321582500:01:002:0023 для ведення особистого селянського господарства на території Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за межами населеного пункту.

Таким чином, ОСОБА_1 повторно скориставшись своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки, вдруге набув у власність земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 2321582500:01:002:0023 для ведення особистого селянського господарства на території Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за межами населеного пункту, оскільки відповідно до наказу Головного управлінняДержгеокадастру уЗапорізькій областівід 01.09.2017№8-3804/15-17-СГ вже отримував у власність земельну ділянку загальною площею 2,000 га з кадастровим номером 2320355100:04:001:0038, для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Якимівської селищної ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту.

Факт того, що ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області не перевірило реалізацію ОСОБА_1 права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, призвів до безпідставного вибуття землі із державної власності, наслідком чого було порушено права держави, тому, наказ Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 29.07.2020 № 8-5299/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», суперечить положенням ч.4 ст.116 ЗК України та п.б ч.1 ст.121 ЗК України.

Вимога про визнання наказу ГУ Держгеокадастру незаконним та його скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призведе до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому, позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на яке воно спрямоване.

Згідно із статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України, випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Вказаний правовий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38) та від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74).

Встановлено, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу. Видача ГУ Держгеокадастру спірного наказу не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій органу виконавчої влади по передачі цієї землі у власність.

Враховуючи вищезазначене,суд першоїінстанції дійшовдо помилковоговисновку проте,що фактвибуття спірноїземельної ділянкиз володіннявласника позайого волеюпрокурором недоведений івідповідно,відсутні підставидля застосуванняприписів п.3ч.1ст.388ЦК України,оскільки земельна ділянка вибула з державної власності поза волею власника - Українського народу, зважаючи на те, що наказ ГУ Держгеокадастру, який став підставою для вилучення зазначеної земельної ділянки із державної власності, прийнятий незаконно, тому спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_2 на підставі положень статті 388 ЦК України.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 700/460/17 та від 04 листопада 2020 року у справі № 363/2301/17.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), серед багатьох інших, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року, напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_2 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Аналогічні правові висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18).

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) вказано, що під час розгляду цієї справи кінцевий набувач розпорядився його процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про витребування земельної ділянки, що не позбавляє кінцевого набувача права заявити такий позов у разі ініціювання повернення земельної ділянки власникові. Навіть у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжної набувачки, в якої придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжна набувачка до первинного набувача.

Враховуючи вищезазначене ОСОБА_2 не позбавлений права звернутися з вимогою про відшкодування завданих збитків до продавця земельної ділянки.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення вимог позову щодо витребування спірної земельної ділянки у відповідача ОСОБА_2 з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення вимог позову.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 25 січня 2024 року у цій справі скасувати в частині вирішення позовних вимог щодо витребування земельної ділянки і ухвалити в цій частині нове рішення.

Витребувати у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ,зареєстрований заадресою АДРЕСА_1 )на користьВільнянської міськоїради (ідентифікаційнийкод юридичноїособи 25486771,вул.Бочарова,буд.4,м.Вільнянськ,Запорізька область,70002)земельну ділянку загальною площею 2,0000 га з кадастровим номером 2321582500:01:002:0023 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2154144123215, номер запису про право власності 45506542) для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, за межами населеного пункту.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 ) на користь Запорізької обласної прокуратури (ідентифікаційний код юридичної особи 02909973) судовий збір за подання позову, заяви про забезпечення позову, апеляційної скарги у загальній сумі 7443,00 грн., по 3721,50 грн. з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 01 серпня 2024 року.

Судді: С. В. Кухар

Д.А. Трофимова

О.З. Поляков