Постанова

від 15.02.2024 по справі 910/2344/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2024 р. Справа№ 910/2344/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Козир Т.П.

Коробенка Г.П.

при секретарі судового засідання Нагулко А.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Марєєва А.І,, самопредставництво;

від позивача: Доменюк Д.В., самопредставництво;

від відповідача: Валенко К.П., адвокат;

від третьої особи 2: Азза Я.В, самопредставництво;

від третьої особи 2: ОСОБА_7., самопредставництво,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Транс Петроль", м. Київ

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 (повний текст складено 29.06.2023)

у справі № 910/2344/23 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Енергетичної митниці Держмитслужби, м. Київ

до Приватного підприємства "Транс Петроль", м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватне підприємство "АЗС ОНЛАЙН", м. Коростень, Житомирська обл.

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_1 ,

про стягнення 547 876,30 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У лютому 2023 року Енергетична митниця Держмитслужби (далі - Митниця, позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Транс Петроль" (далі - ПП "Транс Петроль", відповідач) про стягнення 547 876,30 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором відповідального зберігання майна, що знаходиться під митним контролем № 4 від 25.01.2021 в частині відповідальності за збереження і цілісності майна з моменту передання на зберігання і до моменту його повернення митниці, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 547 876,30 грн, яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Протокольною ухвалою у судовому засіданні 10.05.2023 судом першої інстанції залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватне підприємство "АЗС Онлайн" (далі - ПП "АЗС Онлайн", третя особа 1).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі №910/2344/23 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Приватного підприємства "Транс Петроль" на користь Енергетичної митниці Держмитслужби грошові кошти у розмірі 547 876,30 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 218,14 грн.

Дане рішення мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується наявність у ПП "Транс Петроль", як зберігача за Договором, обов`язку з відшкодування вартості втраченого майна (об`єкта зберігання), доказів на спростування даних обставин та сплати суми компенсації відповідачем під час розгляду справи не надано, тому суд першої інстанції дійшов висновку що вимога позивача про стягнення з відповідача заявленої суми є обґрунтованою та належить до задоволення з покладенням витрат зі сплати судового збору на відповідача у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу.

Поряд з цим, суд першої інстанції відхилив заперечення відповідача в частині посилань на обставини вилучення у нього спірного майна, оскільки подані відповідачем копії наказу командира військової частини № НОМЕР_1 від 01.03.2022 №0403 та листа від 06.09.2022 №759, не є належними та допустимими доказами підтвердження факту вилучення у відповідача майна в порядку, передбаченому Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ПП "Транс Петроль" 18.07.2023 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі № 910/2344/23 скасувати; ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову; стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, понесені ним в судах першої та апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте судом першої інстанції без з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а викладені у ньому висновки не відповідають встановленим обставинам.

Так, зокрема, за твердженням скаржника, суд першої інстанції:

-формально досліджував умови Договору зберігання №4 від 25.01.2021, що призвело до помилкового визначення строку його дії та застосування норми матеріального права, яка не підлягала застосуванню;

- проігнорував та належним чином не дослідив надані відповідачем докази, які у своїй сукупності свідчать про те, що майно передане відповідачу, як зберігачу за Договором зберігання, не було їм втрачено, а було вилучено в присутності представника позивача, як поклажодавця, на підставі наказу командира військової частини № НОМЕР_1 №0103 в порядку Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", що виключає протиправну поведінку та вину відповідача.

Тобто, недоведеність позивачем факту вчинення відповідачем правопорушення у сфері господарювання та завдання таким правопорушенням позивачу збитків не створює, на думку апелянта, підстав для притягнення його до цивільно-правової відповідальності та застосування господарської санкції у вигляді відшкодування (стягнення) збитків, а тому рішення суду першої інстанції є помилковим, незаконним та підлягає скасуванню.

24.07.2023 до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшло доповнення до апеляційної скарги (надіслано поштою 19.07.2023). У вказаному доповненні відповідач акцентує увагу на вже зазначених в апеляційній скарзі підставах оскарження щодо не надання судом першої інстанції належної оцінки Акту приймання-передачі військово-технічного майна служби ПММ №20 від 01.08.2022, в якому військовою частиною зазначено, що майно прийнято на облік як благодійна допомога від відповідача, проте за відсутності згоди директора ПП "Транс Петроль" та будь-яких супровідних документів на підтвердження такого факту. При цьому, відповідач вважає за доцільне долучити до матеріалів апеляційного оскарження запит військової частини № НОМЕР_1 №548 від 18.06.2023, який надійшов до відповідача 17.07.2023, та відповідь на нього, які не досліджувались у суді першої інстанції, скільки були отримані та створені після ухвалення оскаржуваного рішення, проте зазначені документи підтверджують відсутність у військової частини НОМЕР_2 будь-яких документів на передачу останній відповідачем спірного майна, так це майно було примусово вилучено ще у березні 2022 року, а тому ці додаткові документи є вкрай важливими для встановлення об`єктивної істини і мають бути досліджені судом апеляційної інстанції.

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу, що надійшла до суду апеляційної інстанції 26.09.2023, відповідач заперечив доводи позивача наголошуючи на строковості та припиненні дії Договору відповідального зберігання №4 від 25.01.2021, що підтверджується змістом пункту 6.1 та укладенням сторонами нового Договору №4 від 23.12.2021, з початком дії з наступного дня за закінченням дії Договору №4 від 25.01.2021. Крім того, відповідач надав копію акта прийому-передачі з відповідального зберігання спірного майна, вказуючи, що цей акт не був предметом дослідження у суді першої інстанції і подається стороною не як самостійний новий доказ, який має досліджуватися судом апеляційної інстанції, а виключно на спростування доводів позивача про те, що відсутній доказ повернення з відповідального зберігання майна за Договором №4 від 25.01.2021.

У подальшому, у додатковому поясненні від 01.12.2023 відповідач заявив клопотання про поновлення строку на подання письмового доказу у справі - Акта приймання-передачі з відповідального зберігання майна, що знаходиться під митним контролем, складеним та підписаним між Митницею та ПП "Транс Петроль" у 2021 році. Дане клопотання мотивоване тим, що саме позивач, звертаючись із позовом у даній справі, мав надати всі наявні у нього документи, що стосуються договірних правовідносин між сторонами зі збереження майна. Водночас, Акт повернення товару з відповідального зберігання між Митницею та ПП "Транс Петроль" та Договір відповідального зберігання майна №4 від 23.12.2021 були передані адвокату лише при підготовці / складенні апеляційної скарги та відповіді на відзив, оскільки керівник ПП "Транс Петроль" ОСОБА_2. згадала про їх наявність лише при ознайомленні з оскаржуваним рішенням. Зазначені документи разом з іншими були сховані від щурів у залізному ящику, який у період боїв за Київ закопали.

02.02.2024 на виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції від 11.01.2024 від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких повідомлялося, що паливо моторне альтернативне А-95Е Вікінг Євро 5 у кількості 24 214 кг було передано йому 25.01.2021 на підставі Акту прийому-передачі майна за Договором №4 майна, що знаходиться під митним контролем, укладеним між сторонами даного спору. Зазначене майно обліковувалося відповідачем на позабалансовому рахунку, іншого бензину станом на 01.03.2022 на балансі або поза балансом відповідач не мав, ним не здійснювалася і не могла здійснюватися реалізація / продаж дизельного пального, бензину, у тому числі марки - паливо моторне альтернативне А-95Е Вікінг Євро 5, за відсутності у нього відповідної ліцензії.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.07.2023 справу № 910/2344/23 передано для розгляду колегії суддів у складі головуючого судді - Кравчука Г.А., суддів Ткаченка Б.О., Гончарова С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2344/23; відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою ПП "Транс Петроль" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі №910/2344/23 до надходження до суду матеріалів справи.

31.07.2023 матеріали справи № 910/2344/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2023 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи у зв`язку з перебуванням судді Ткаченка Б.О., який не є головуючим суддею, у відпустці.

Згідно з Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2023 справу № 910/2344/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Кравчука Г.А., суддів Тарасенко К.В., Гончарова С.А.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 15.08.2023 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відрядженні та перебуванням судді Гончарова С.А., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2023 справу № 910/2344/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Кравчука Г.А., суддів Станіка С.Р., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.08.2023 апеляційну скаргу ПП "Транс Петроль" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі №910/2344/23 залишено без руху на підставі статті 174, частини 2 статті 260 Господарського процесуального кодексу України, надано скаржнику десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржником 25.08.2023 надано до суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у розмірі 90,00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПП "Транс Петроль" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі №910/2344/23, справу призначено до розгляду на 05.10.2023 о 13 год 50 хв; запропоновано учасникам справи вчинити відповідні процесуальні дії в установлені судом строки.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р. у відпустці.

Згідно з Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2023 справу № 910/2344/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Тищенко О.В. та Коробенка Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 зазначеною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу ПП "Транс Петроль" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі № 910/2344/23, справу призначено до розгляду на 01.11.2023 о 14 год 40 хв.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2023 справу № 910/2344/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Козир Т.П., Коробенка Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2023 зазначеною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу ПП "Транс Петроль" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі № 910/2344/23, справу призначено до розгляду на 05.12.2023 об 11 год 00 хв.

Однак, у зв`язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А. у відпустці з 04.12.2023 по 07.12.2023 включно, судове засідання у призначений час не відбулось.

Після виходу судді Кравчука Г.А. з відпустки ухвалою від 14.12.2023 колегією суддів апеляційного господарського суду призначено розгляд апеляційної скарги ПП "Транс Петроль" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі № 910/2344/23 на 11.01.2024 о 10 год 40 хв.

У судовому засіданні 11.01.2024 колегією суддів апеляційного господарського суду постановлено у даній справі ухвалу, якою на підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Військову частину НОМЕР_1 (далі - третя особа 2), оскільки даний спір може зачіпати її майнові права чи обов`язки. У зв`язку з цим зобов`язано:

1)Енергетичну митницю Держмитслужби надіслати копію позовної заяви на адресу Військової частини НОМЕР_1 ;

2) ПП "Транс Петроль" надіслати копію апеляційної скарги на адресу Військової частини НОМЕР_1 ;

3) Енергетичну митницю Держмитслужби надати до суду належним чином засвідчену копію наказу командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 01.03.2022 №0103, який був доданий до листа митниці на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_1 від 04.08.2022 №76-1/28-01-8.2/1702 та копію Акта про примусове відчуження або вилучення майна - "Палива моторного альтернативного А95 Викинг Євро 5" у кількості 24241 кг від 06.03.2022;

4) Військову частину НОМЕР_1 надати до суду належним чином засвідчені:

-копію наказу командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 01.03.2022 №0103, який був доданий до листа митниці, адресованого на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_1 від 04.08.2022 №76-1/28-01-8.2/1702 та відповідного Акта про примусове відчуження або вилучення майна "Палива моторного альтернативного А95 Викинг Євро 5" у кількості 24241 кг від 06.03.2022;

-копію Акта приймання-передачі №20 про отримання від ПП "Транс-Петроль" палива в кількості 12000 кг (16000л), про який зазначено у листі військової частини на ім`я Начальника енергетичної митниці Анатолія Комарова від 06.09.2022 №759;

5) ПП "Транс Петроль" надати до суду письмові пояснення на такі питання:

-яка кількість "палива моторного альтернативного А95 Викинг Євро 5" станом на 01.03.2022 (яка кількість знаходилась на зберіганні, а яка в продажу) знаходилось у нього на балансі;

- де саме зберігалося "паливо моторне альтернативне А95 Викинг Євро 5" у кількості 24241 кг, передане на зберігання Енергетичною митницю Держмитслужби;

6) ПП "Транс Петроль" надати до суду копію Акта приймання-передачі №20 про передачу ПП "Транс-Петроль" військовій частині НОМЕР_1 палива в кількості 12000 кг (16000л), про який зазначено у листі військової частини на ім`я Начальника енергетичної митниці Анатолія Комарова від 06.09.2022 №759.

Зазначеною ухвалою розгляд апеляційної скарги ПП "Транс Петроль" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі № 910/2344/23 відкладено на 15.02.2024 о 16 год 00 хв.

Позиція інших учасників справи.

15.09.2023 від позивача до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишити без змін.

Узагальнені доводи позивача зводяться до того, що умовами пункту 6.1 Договору відповідального зберігання №4 від 25.01.2021 передбачена його дія до повного виконання сторонами зобов`язань за цим Договором, а тому через відсутність в матеріалах справи акта про повернення з відповідального зберігання спірного майна цей Договір не є таким, що припинений.

Представник Енергетичної митниці ОСОБА_3, який був присутній при ознайомленні з наданим військовою частиною НОМЕР_1 наказом, після відмови представників останньої надати акт про примусове відчуження або вилучення майна за встановленою Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" формою, повідомив про даний факт позивача та підготував відповідний лист до військової частини з метою надання документів, що підтверджують вилучення спірного майна.

Позивач стверджує, що ним здійснено усі можливі заходи для офіційного підтвердження відсутності палива з моменту, коли він про це дізнався (не від зберігача), не приховавши жодного факту направлено офіційні листи-запити разом з усіма наявними документами до Військової частини, правоохоронних органів, зберігача для документального підтвердження місцезнаходження палива, тобто усі обов`язки, покладені Договором на відповідача, виконав позивач.

На виконання ухвали суду апеляційної інстанції від 11.01.2024 позивач 14.02.2024 надав копію наказу командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 01.03.2022 №0103, який був доданий до листа митниці адресованого командиру військової частини НОМЕР_1 підполковнику ОСОБА_1 від 04.08.2022 №76-1/28-01-8.2/1702.

15.02.2024 до суду апеляційної інстанції від військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2024 копії Акта приймання-передачі №20 про отримання від ПП "Транс Петроль" палива в кількості 12 000 кг (16 000 л).

Заявлені у справі клопотання та результати їх розгляду.

У доповненні до апеляційної скарги, що надійшло до суду апеляційної інстанції 24.07.2023, відповідачем заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: запит військової частини № НОМЕР_1 №548 від 18.06.2023, який надійшов до відповідача 17.07.2023, та відповідь на нього, які не досліджувались у суді першої інстанції.

Подане відповідачем клопотання мотивоване тим, що зазначені документи підтверджують відсутність у військової частини НОМЕР_2 будь-яких документів на передачу останній відповідачем спірного майна, яке було примусово вилучено ще у березні 2022 року, а тому ці додаткові документи є вкрай важливими для встановлення об`єктивної істини і мають бути досліджені судом апеляційної інстанції.

Крім того, у додатковому пояснення від 01.12.2023 відповідач також заявив клопотання про поновлення строку на подання письмового доказу у справі - Акта приймання-передачі з відповідального зберігання майна, що знаходиться під митним контролем, складеним та підписаним між Митницею та ПП "Транс Петроль" у 2021 році. Дане клопотання обґрунтоване тим, що саме позивач, звертаючись із позовом у даній справі, мав надати всі наявні у нього документи, що стосуються договірних правовідносин між сторонами зі збереження майна. Водночас, Акт повернення товару з відповідального зберігання між Митницею та ПП "Транс Петроль" та Договір відповідального зберігання майна №4 від 23.12.2021 були передані адвокату лише при підготовці / складенні апеляційної скарги та відповіді на відзив, оскільки керівник ПП "Транс Петроль" ОСОБА_2. згадала про їх наявність лише при ознайомленні з оскаржуваним рішенням. Зазначені документи разом з іншими були сховані від щурів у залізному ящику, який у період боїв за Київ закопали.

Відповідно до частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Частинами 1, 5 статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення; пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Відповідно до частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З огляду на підстави позовних вимог, враховуючи, що предметом доказування та відповідно оцінки судом першої інстанції у даній справі були обставини щодо наявності/відсутності договірних правовідносин сторін, зважаючи на необхідність дослідження доказів, що стосуються фактів, на які посилаються сторони в апеляційній скарзі та відзиві на неї, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідачем доведено об`єктивні причини неподання доказів до суду першої інстанції, а саме: Акта повернення товару з відповідального зберігання між Митницею та ПП "Транс Петроль" та Договору відповідального зберігання майна №4 від 23.12.2021, тому клопотання відповідача. викладене у додатковому поясненні від 01.12.2023 підлягає задоволенню, зазначені додаткові докази приймаються судом апеляційної інстанції до розгляду та долучаються до матеріалів даної справи.

Водночас, щодо клопотання відповідача, викладеного у доповненні до апеляційної скарги, про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, які отримані та складені відповідачем після ухвалення рішення у даній справі, колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає підстав для його задоволення.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання відповідачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 та від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15.

Явка представників сторін.

У судове засідання 15.02.2024 з`явилися представники позивача, відповідача, третьої особи 2.

Третя особа 1 не забезпечила участь у судовому засіданні свого представника, хоча була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки представника у судове засідання не зверталася.

Враховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представника третьої особи 1.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив їх задовольнити у повному обсязі, скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив вимоги апеляційної скарги, просив у її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник третьої особи 2 у судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечувала, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, 25.01.2021 Енергетичною митницею Держмитслужби (поклажодавець) та ПП "Транс Петроль" (зберігач) було укладено Договір добровільного зберігання майна, що знаходиться під митним контролем № 4 (далі - Договір від 25.01.2021).

Відповідно до пункту 1.1 Договору від 25.01.2021 його предметом є надання послуг по відповідальному зберіганню майна за предметом закупівлі код 021:2015 (CPV) 63120000-6 Послуги зберігання та складування. Поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання майно, що знаходиться під митним контролем (додаток 1 до Договору), яке знаходиться на обліку у першого, переданого згідно актів прийому-передачі (додаток 2 до Договору) що складається у 2-х примірниках, які є невід`ємною частиною Договору, та зберігає його на складі за адресою: Житомирська обл., м. Коростень, вул. Білокоровицьке шосе,10.

Як вбачається із матеріалів справи, сторонами погоджено Додаток 1 до Договору, яким визначено перелік майна, що підлягає зберіганню, а саме: паливо моторне альтернативне А-95Е Вікінг Євро 5 у кількості 24 214 кг, вартістю 547 876, 30 грн.

У розділі 2 Договору від 25.01.2021 сторонами визначено їх права та обов`язки.

Так, згідно з пунктом 2.1 цього Договору зберігач, зокрема:

- приймає майно на зберігання (підпункт 2.1.1);

- зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності майна протягом строку зберігання (підпункт 2.1.2);

- зобов`язаний нести відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна поклажодавця, переданого йому на зберігання, незалежно від причин ушкодження або втрати, з моменту одержання майна від поклажодавця та до моменту його повернення поклажодавцеві (підпункт 2.1.5).

- зобов`язаний у випадку спричинення збитків майну поклажодавця вжити заходів по охороні прав поклажодавця і в строк не більше 24 годин невідкладно повідомити поклажодавця про їх виявлення. В разі порушення зберігачем терміну повідомлення, він несе відповідальність за збитки, спричиненні майну поклажодавця (підпункт 2.1.6.).

- повертає майно поклажодавцю повністю або частково за першою вимогою останнього не пізніше трьох днів з дня одержання такої вимоги. Повернення майна оформлюється актом прийому-передачі з відповідального зберігання (підпункт 2.1.9);

- повертає майно поклажодавцю повністю після припинення договору. Повернення майна оформлюється актом прийому-передачі з відповідального зберігання (підпункт 2.1.10);

- надає поклажодавцю будь-яку інформацію про майно, прийняте на відповідальне зберігання за цим договором за письмовою вимогою ( п. 2.1.11.);

- не має права користуватись майном поклажодавця (підпункт 2.1.12);

- вправі вимагати оплату за фактичний строк зберігання (підпункт 2.1.13).

За умовами пункту 2.2 розділу 2 Договору від 25.01.2021 поклажодавець, зокрема:

-передає майно зберігачу відповідно актів прийому-передачі, які є невід`ємною частиною Договору (підпункт 2.2.1);

-одержує майно після припинення Договору в місті його зберігання (підпункт 2.2.2);

-має право протягом усього строку зберігання здійснювати огляд товарів з метою перевірки їх належного зберігання, повідомивши про це зберігача (підпункт 2.2.3);

-оплачує фактичні витрати за зберігання згідно з тарифами (розцінками), встановленими в Додатку №3 до даного Договору (підпункт 2.2.5).

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2. Договору від 25.01.2021 загальна сума Договору складає 3 000,00 грн; розрахунок за зберігання майна проводиться на підставі наданих зберігачем рахунків, після підписання акту прийому виконаних робіт по діючим тарифам (розцінкам), які є невід`ємною частиною цього Договору та наведені у Додатку № 3.

У пункті 5.1 Договору від 25.01.2021 сторони узгодили, що зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення поклажодавцеві. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передане на зберігання, або його частини, зберігач повинен відшкодувати поклажодавцеві 100% вартості майна та всі пов`язані з цим збитки.

Відповідно до пункту 6.1 Договору від 25.01.2021 цей Договір набуває сили з моменту його підписання і діє до 31 жовтня 2021 року та до повного виконання сторонами зобов`язань з цим Договором. При цьому, у пункті 6.2 даного Договору сторони домовились, що відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України, умови цього Договору застосовуються до правовідносин між ними, які виникли з 01.01.2021.

Згідно з Актом приймання передачі на відповідальне зберігання майна, що знаходиться під митним контролем, який є Додатком №2 до Договору від 25.01.2021 №4, поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання майно, що знаходиться під митним контролем, та зберігається на складі за адресою: Житомирська обл., м. Коростень, вул. Білокоровицьке шосе, 10, наступну кількість та асортимент майна: паливо моторне альтернативне А-95Е Вікінг Євро 5 в кількості 24 214 кг на суму 547 876,30грн.

Договір від 25.01.2021 та Додатки №№ 1, 2, 3 до нього підписані уповноваженими особами сторін, підписи яких скріплені печатками відповідних юридичних осіб.

У позовній заяві позивач вказав, що 01.10.2022 на виконання Порядку роботи складу митного органу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 №627, комісією з інвентаризації майна, призначеною позивачем, в присутності матеріально відповідальної особи директора ПП "Транс Петроль" ОСОБА_2 було проведено інвентаризацію вилученого та прийнятого на зберігання майна в місцях їх зберігання. За результатами проведеної інвентаризації встановлено, що майно на складі за адресою: АДРЕСА_1 , відсутнє.

Вказаний факт було відображено в Інвентаризаційному описі необоротних активів від 04.10.2022, який складено інвентаризаційною комісією позивача у присутності матеріально-відповідальної особи - директора ПП "Транс Петроль" ОСОБА_2., про що свідчить її підпис, та у Протоколі інвентаризаційної комісії матеріальних цінностей прийнятих на відповідальне зберігання, складеного інвентаризаційною комісією та затвердженого начальником митниці 04.10.2022.

У Протоколі інвентаризаційної комісії матеріальних цінностей прийнятих на відповідальне зберігання від 04.10.2022 міститься посилання на пояснення директора ПП "Транс Петроль" ОСОБА_2., яке надано за результатами проведеної інвентаризації. Згідно цього пояснення, частина товару була примусово вилучена військовою частиною у березні 2022 року, а залишок вилучено через декілька тижнів, проте документи, які б підтверджували у встановленому законодавством порядку примусове вилучення майна військовою частиною станом на 04.10.2022 у директора ПП "Транс Петроль" відсутні.

За доводами позивача, відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору від 25.01.2021 не виконав свого обов`язку щодо вжиття всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності майна протягом строку зберігання, не повідомив позивача щодо обставин та часу зникнення майна, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача з претензією про відшкодування вартості втраченого майна у розмірі 547 876,30 грн. Однак, доказів надіслання зазначеної претензії відповідачу матеріали справи не містять.

Оскільки відповідачем, як стверджує позивач, не було надано відповіді на претензію та не виконана вимога щодо відшкодування вартості майна, він звернувся до господарського суду з даним позовом.

Заперечуючи позовні вимоги у даній справі, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що майно, яке перебувало у нього на відповідальному зберіганні за Договором у відповідності до статей 238 - 239 Митного кодексу України, було вилучене позивачем на підставі статті 511 Митного кодексу України за протоколом про порушення митних правил та знаходилось під митним контролем на обліку у позивача. Отже, за твердженням відповідача, виключно позивач є розпорядником майна, а не відповідач як зберігач, і лише позивач має право передавати/вчиняти дії з таким майном.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2022 №0403, за погодженням Житомирської обласної державної адміністрації, у відповідності до пункту 1 статті 4 Закону України "Про передачу примусово відчуженого майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" (4765-VI) наказано: 1. Провести примусове вилучення наступного майна, яке перебуває у розпорядженні Енергетичної митниці, а саме: паливо моторне, альтернативне А-95Е Вікінг Євро 5, кількість 24 214 кг у директора ПП "Транс Петроль" ОСОБА_2 (договір зберігання) з адреси: АДРЕСА_1 , у присутності ОСОБА_3 , головного державного інспектора Енергетичної митниці ДФС. 2. Доручено начальнику відділення логістики Військової частини НОМЕР_1 майору ОСОБА_4 отримати на Енергетичній митниці та доставити до військової частини НОМЕР_1 .

За твердженням відповідача, зі змісту наказу вбачається, що організація, оформлення вилучення та передачі майна було покладено на Енергетичну митницю (у розпорядженні якої перебувало майно) та військову частину НОМЕР_1 (орган, що примусово вилучив майно). Про це свідчить і видаткова накладна, сформована Енергетичною митницею на підставі розпорядження КМУ від 26.02.2022 №186-р, копія якої є у розпорядженні ПП "Транс Петроль", однак не містить необхідних підписів сторін, оскільки останнє не є власником/розпорядником майна.

Крім того, відповідач зазначає, що по факту привласнення майна, а саме вилученого військовою частиною, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2022 №0403, палива моторного альтернативного А-95Е Вікінг Євро 5 переданого на зберігання ПП "Транс Петроль", розпочато досудове розслідування в рамках кримінального провадження №42023061360000001 від 02.01.2023 за ч. 4 ст. 410 КК України, яке здійснюється Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань у м. Хмельницькому.

На спростування доводів позивача, відповідач також зазначив, що Договір відповідального зберігання №4 майна, що знаходиться під митним контролем було укладено сторонами 25 січня 2021 року строком до 31 жовтня 2021 року. Доказів того, що сторонами було продовжено строк його дії на 2022 рік (період вилучення майна переданого на зберігання), позивачем не надано.

Зазначені обставини, на думку відповідача, підтверджують безпідставність вимог позивача, у задоволенні яких слід відмовити повністю.

Отже, спір у даній справі виник у зв`язку, за твердженнями позивача, наявності правових підстав для покладення на відповідача обов`язку із відшкодування вартості втраченого майна, яке було передане йому на відповідальне зберігання на підставі Договору, оскільки останній не забезпечив його збереження та цілісність.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статями 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як визначено в статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом першої інстанції правомірно визначено, що з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, укладений між сторонами спору Договір від 25.01.2021 є належною підставою, у розумінні норм статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За частиною 1 статті 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання.

Отже, за загальним правилом, договір зберігання є реальним, тобто вважається укладеним з моменту передачі поклажодавцем речі зберігачу.

Особливість реальних договорів визначена частиною 2 статті 640 Цивільного кодексу України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Тож метою визначення наявності між сторонами правовідносин за договором зберігання, суду належить виходити з дійсного змісту документа, на підставі якого доказується факт укладення такого договору та наявності виникнення за ним правовідносин між сторонами.

Як убачається з матеріалів справи сторонами укладено Договір відповідального зберігання майна, що знаходиться під митним контролем №4 від 25.01.2021. Саме відповідно до умов цього Договору підписано Акт приймання-передачі на відповідальне зберігання, що знаходиться під митним контролем (Додаток 2 до Договору), за яким позивач передав, а відповідач прийняв на відповідальне зберігання майно, що знаходиться під митним контролем та зберігається на складі за адресою: Житомирська область, м. Коростень, вул. Білокоровицьке шосе, 10, в наступній кількості та асортименті: паливо моторне альтернативне А-95Е Вікінг Євро 5 у кількості 24 214 кг, вартістю 547 876, 30 грн.

Твердження відповідача про припинення дії цього Договору у зв`язку з укладенням сторонами наступного такого ж Договору за тим же номером, такими ж умовами, але з іншою датою його укладення - 23.12.2021 та іншим строком дії, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє з підстав відсутності доказів передачі позивачем майна відповідачу за вказаним Договором. Відповідачем не підтверджено факту складання та підписання сторонами Акта приймання -передачі товарів, який має бути невід`ємною частиною Договору, як це зазначено у пункті 1.2 копії Договору відповідального зберігання майна, що знаходиться під митним контролем №4 від 23.12.20__, що надана відповідачем.

Оскільки за приписами чинного законодавства договір зберігання є укладеним з моменту передання майна зберігачу, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що Договір відповідального зберігання майна, що знаходиться під митним контролем №4 від 23.12.20__, на який посилається відповідач, не укладений і між сторонами даного спору правовідносини за цим Договором не виникли.

Статтею 938 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

За приписами частини 1 статті 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Умовами укладеного сторонами Договору від 25.01.2021 строк зберігання майна не встановлено.

Водночас, згідно з пунктом 6.1 Договору від 25.01.2021 сторони узгодили, що цей Договір діє до 31.10.2021 та до повного виконання сторонами зобов`язань за цим Договором.

З огляду на зміст цього пункту Договору суд апеляційної інстанції вважає, що сторонами визначено термін дії даного Договору не лише календарною датою, а ще й вказівкою на подію, яка має неминуче настати - повне виконання сторонами зобов`язань за цим Договором. До переліку передбачених Договором зобов`язань відповідача належить, зокрема, повернення майна позивачу повністю чи частково за першою вимогою позивача не пізніше трьох днів з дня одержання такої вимоги (пункт 2.1.9), повернення майна позивачу повністю після припинення договору (пункт 2.1.10). Позивач взяв на себе зобов`язання за Договором оплатити фактичні витрати за зберігання згідно з погодженими тарифами та одержати майно після припинення договору в місті його зберігання.

Матеріалами справи не підтверджується повне виконання сторонами зобов`язань за Договором від 25.01.2021, в тому числі і щодо оплати фактичних витрат за зберігання, що спростовує доводи відповідача про припинення дії цього Договору.

Суд апеляційної інстанції вважає помилковими твердження відповідача про те, що кінцевий строк зберігання ним майна за Договором від 25.01.2021 припадає на 07.01.2022 з посиланням на Акт приймання-передачі з відповідального зберігання майна, що знаходиться під митним контролем, копія якого подана відповідачем на стадії апеляційного перегляду рішення суду у даній справі.

Підтверджуючи факт недооформлення вказаного Акта (відсутність у ньому зазначення дати та місяця складення) та не вчинення за ним будь-яких дій з повернення майна позивачу зі зберігання, відповідач безпідставно вважає, що наявність в ньому лише вказівки на рік його складення (2021 рік) дає можливість визнати датою його складення - 31.12.2021, а також визначити цю дату кінцевим терміном виконання позивачем свого зобов`язання щодо прийняття майна від зберігача, а враховуючи, що позивач у семиденний строк у відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України не забрав майно, то кінцевий строк зберігання майна за Договором від 25.01.2021, на думку відповідача, сплив 07.01.2022.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає зазначені твердженнями такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на умовах укладеного сторонами Договору від 25.01.2021, є наслідком неправильного тлумачення відповідачем як умов цього Договору, так і норм чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини.

Крім того, зазначений Акт також не є доказом фактичного повернення відповідачем з відповідального зберігання спірного майна позивачу, оскільки відповідач у поданих поясненнях підтверджує, що такого повернення за цим актом не відбулося, тому акт залишився недооформленим.

Нормами статей 942, 949 Цивільного кодексу України визначено, що зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі, а також зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Умовами Договору від 25.01.2021, сторони передбачили, що зберігач зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності майна протягом усього строку зберігання (пункт 2.1.2); нести відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна поклажодавця, переданого йому на зберігання, незалежно від причин ушкодження або втрати, з моменту одержання майна до моменту його повернення поклажодавцю (пункт 2.1.5); поклажодавець отримує майно після припинення договору у місці зберігання (пункт 2.2.2); поклажодавець має право протягом усього строку зберігання здійснювати огляд товарів з метою перевірки їх належного зберігання, повідомивши про це зберігача (пункт 2.2.3).

Матеріалами справи підтверджено та сторонами не заперечено, що 01.10.2022 на виконання Порядку роботи складу митного органу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 №627, комісією з інвентаризації майна матеріальних цінностей, прийнятих на відповідальне зберігання в присутності матеріально-відповідальної особи директора ПП "Транс Петроль" ОСОБА_2 було проведено інвентаризацію матеріальних цінностей, прийнятих на відповідальне зберігання. За результатами проведеної інвентаризації встановлено, що майно на складі за адресою: Житомирська область, м. Коростень, вул. Білокоровицьке шосе, 10, відсутнє. Вказаний факт було відображено в Інвентаризаційному описі необоротних активів від 04.10.2022 та Протоколі інвентаризаційної комісії матеріальних цінностей прийнятих на відповідальне зберігання від 04.10.2022.

Крім того, у Протоколі інвентаризаційної комісії матеріальних цінностей прийнятих на відповідальне зберігання від 04.10.2022 зазначено, що із поданого директором ПП "Транс Петроль" ОСОБА_2. пояснення слідує, що частина товару була примусово вилучена військовою частиною у березні 2022 року, а залишок вилучено через декілька тижнів, проте документів на підтвердження зазначених обставин особа, відповідальна за зберігання майна, не надала у зв`язку з їх відсутністю у неї.

За доводами позивача, відповідачем в порушення умов Договору від 25.01.2021 до моменту проведення інвентаризації не було повідомлено позивача щодо обставин та часу зникнення майна, не забезпечена цілісність та схоронність майна. Також матеріали справи не містять доказів повернення переданого на відповідальне зберігання майна або оплати його вартості відповідачем на вимогу позивача.

Пунктом 5.1. Договору від 25.01.2021 визначено, що зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення поклажедавцеві. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передане на зберігання, або його частини, зберігач повинен відшкодувати поклажедавцеві 100% вартості майна та всі пов`язані з цим збитки.

Відповідно до частини 1 статті 950 Цивільного кодексу України, за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Пунктом 1 частини 1 статті 951 Цивільного кодексу України передбачено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки, суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі статтею 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).

Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Виходячи з аналізу норм, закріплених у Цивільному кодексі України, поняття "вина" ототожнюється з поняттям "недобросовісність". У свою чергу, поняття "безвинність" навпаки корелюється з поняттям "добросовісність".

Отже, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Отже, заявляючи до стягнення збитки, позивач повинен, окрім наявності всіх чотирьох елементів, чітко визначити у чому вони (збитки) полягають у розмінні статті 22 Цивільного кодексу України, статей 224 та 225 Господарського кодексу України (упущена вигода/реальні збитки/моральна шкода).

Ураховуючи положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

Слід зазначити, що господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо самостійного встановлення судом складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 14.09.2021 у справі №923/719/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17 та від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11).

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2, 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України.

Судом першої інстанції встановлено, що передане на відповідальне зберігання відповідачу майно, яке було вилучене у відповідності до статті 511 Митного кодексу України за протоколом про порушення митних правил від 28.09.2017 № 0014/90300/17, та знаходилося під митним контролем позивача.

В силу положень частини 5 статті 238 Митного кодексу України на складах митних органів можуть зберігатися, зокрема, товари, транспортні засоби комерційного призначення, вилучені відповідно до статті 511 цього Кодексу.

Згідно з вимогами статті 239 Митного кодексу України під складами органів доходів і зборів розуміються складські приміщення, резервуари, криті та відкриті майданчики, холодильні чи морозильні камери, які належать органам доходів і зборів або використовуються ними і спеціально обладнані для зберігання товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Товари, які через свої властивості не можуть зберігатися на складі органу доходів і зборів, за рішенням керівника органу доходів і зборів або особи, яка виконує його обов`язки, можуть передаватися органами доходів і зборів на зберігання підприємствам, на складах яких створено необхідні умови для належного зберігання таких товарів.

На підставі зазначених норм чинного законодавства між позивачем та відповідачем був укладений Договір від 25.01.2021.

Відповідач спростовуючи наявність його вини у втраті (нестачі) спірного майна, а отже і відсутності підстав для покладення на нього відповідальності у вигляді сплати вартості втраченого майна посилається на обставини вилучення 06.03.2022 цього майна на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2022 №0103. Проте, доказів оформлення документів про таке вилучення майна відповідач немає, оскільки у їх наданні було відмовлено, присутні при вилученні майна особи, зокрема і військові, відмовилися підписувати будь-які документи, з чим директор ПП "Транс Петроль" ОСОБА_2. не сперечалась, враховуючи введений воєнний стан. Про ці обставини директор ПП "Транс Петроль" ОСОБА_2. зазначила у поясненнях, поданих інвентаризаційній комісії, про що відображено у Протоколі інвентаризаційної комісії матеріальних цінностей прийнятих на відповідальне зберігання від 04.10.2022.

Оцінюючи подані відповідачем докази на підтвердження зазначених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Верховною Радою України Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який в подальшому відповідними затвердженими Верховною Радою України Указами Президента України було продовжено.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" (тут і далі в редакції, чинній на момент прийняття наказу від 01.03.2022) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

За змістом частини 5 статті 17 Закону України "Про оборону України" (в редакції, чинній на момент прийняття наказу від 01.03.2022) в умовах воєнного стану відповідно до закону допускається примусове вилучення приватного майна та відчуження об`єктів права приватної власності громадян з наступним повним відшкодуванням їх вартості у порядку та терміни, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об`єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з`єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов`язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

В Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених Указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка (пункт 4 частини 1 статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" (тут і далі в редакції, чинній на момент прийняття наказу від 01.03.2022) примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості; вилучення майна - позбавлення державних підприємств, державних господарських об`єднань права господарського відання або оперативного управління індивідуально визначеним державним майном з метою його передачі для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Згідно із частиною другою цієї ж статті термін "військове командування" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про правовий режим воєнного стану" або Законі України "Про правовий режим надзвичайного стану", залежно від правового режиму, в умовах якого передається, відчужується або вилучається майно.

Частинами 1 та 2 статті 4 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" передбачено, що примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради. У місцевостях, де ведуться бойові дії, примусове відчуження або вилучення майна здійснюється за рішенням військового командування без погодження з органами, зазначеними у частині першій цієї статті.

За змістом частини 1 статті 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" про примусове відчуження або вилучення майна складається акт. Бланк акта про примусове відчуження або вилучення майна (далі - акт) виготовляється за єдиним зразком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

В акті зазначаються: 1) назва військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження або вилучення майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення; 2) відомості про власника (власників) майна: для юридичних осіб - повне найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код; для фізичних осіб - прізвище, ім`я, по батькові, постійне місце проживання та ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів, крім осіб, які з релігійних або інших переконань відмовилися від ідентифікаційного номера, про що мають відповідну відмітку у паспорті; 3) відомості про документ, що встановлює право власності на майно (у разі наявності); 4) опис майна, достатній для його ідентифікації. Для нерухомого майна - відомості про місцезнаходження (адреса), для рухомого майна (наземні, водні та повітряні транспортні засоби) - відомості про реєстраційний номер транспортного засобу, марку, модель, номер шасі, рік випуску та інші реєстраційні дані; 5) сума виплачених коштів (у разі попереднього повного відшкодування вартості майна).

Відповідно до частин 2, 3 статті 7 вказаного Закону акт підписується власником майна або його законним представником і уповноваженими особами військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення, і скріплюється печатками військового командування та/або зазначених органів. Право державної власності на майно виникає з дати підписання акта приймання-передачі.

Зразок Акта про примусове відчуження або вилучення майна затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2012 №998 згідно з додатком.

Однак відповідач, посилаючись на обставини вилучення майна, яке перебувало у нього на зберіганні за Договором від 25.01.2021, не надав до суду належного та допустимого доказу щодо вилучення цього майна у порядку, передбаченому Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що надані відповідачем копії наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2022 №0103 та б/н не можуть бути належним доказом вилучення майна у ПП "Транс Петроль", оскільки лише складенням відповідного акта підтверджується факт виконання наказу, з дати підписання якого (акта) виникає право державної власності на вилучене майно.

Крім того, досліджуючи зміст наказу військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2022 № 0103 судом апеляційної інстанції встановлено, що ним передбачалося примусове вилучення майна, а саме паливо моторне, альтернативне А95 Вікінг Євро 5, кількість 24 241 кг, у директора ПП "Транс Петроль" ОСОБА_2 (договір зберігання) з адреси АДРЕСА_1 у присутності ОСОБА_3 , головного державного інспектора енергетичної митниці ДФС. Однак доказів складення Акту про примусове відчуження або вилучення майна, у затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2012 №998 формі відповдіачем не надано.

Проте, як стверджує відповідач та убачається з досліджених у справі документів, спірне майно не належить ПП "Транс Петроль" на праві господарського відання чи оперативного управління. Вказане майно було тимчасово вилучено Митницею згідно зі статтею 511 Митного кодексу України у власника і передано на відповідальне зберігання відповідачу.

За таких обставин, з огляду на визначені чинним законодавством приписи щодо регулювання примусового вилучення майна, ПП "Транс Петроль" не мало права передавати військовій частині спірне майно, а навпаки мало вжити всіх належних заходів щодо його збереження та повернення в належній кількості та стані позивачу у відповідності до взятих на себе зобов`язань за Договором.

Щодо тверджень апелянта про неналежну оцінку судом першої інстанції змісту листа позивача №7.6-128-01-8.2/1702 від 04.08.2022 адресованого військовій частині НОМЕР_1 , яким спростовуються доводи позивача про порушення відповідачем умов Договору від 25.01.2021 в частині неповідомлення позивача про втрату (нестачу) майна до проведення 04.10.2022 інвентаризації та про втрату майна з вини відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Відповідно до узгоджених сторонами умов Договору від 25.01.2021 у пункті 2.1.6 саме на зберігача покладено обов`язок у випадку спричинення збитків майну поклажодавця вжити заходів по охороні прав поклажодавця і в строк не більше 24 годин невідкладно повідомити останнього про їх виявлення. Внаслідок порушення зберігачем терміну повідомлення, він несе відповідальність за збитки, спричинені майну поклажодавця. Відповідачем не надано доказів повідомлення позивача в установлений в Договорі строк про виникнення обставин, пов`язаних з втратою майна. Ознайомлення представника Митниці з наказом військової частини від 01.03.2022 №0103 не звільняє відповідача від виконання своїх обов`язків за Договором. Крім того, з пояснень директора ПП "Транс Петроль" убачається, що від складення належних документів представники позивача та військової частини відмовились.

Поряд з цим, суд першої інстанції правомірно взяв до уваги інформацію, викладену у відповіді командира військової частини НОМЕР_1 від 06.09.2022 № 759, з якої вбачається, що наказ від 01.03.2022 № 0103 у військовій частині не зареєстрований, начальник відділення логістики військової частини майор ОСОБА_4 примусового вилучення майна не проводив. Військова частина НОМЕР_1 отримала від ПП "Транс Петроль" паливо у кількості 12 000 кг (16 000 літрів), яке в подальшому згідно акту приймання-передачі № 20 було прийнято на облік.

Надана військовою частиною НОМЕР_1 копія Акта приймання -передачі №20 військово-технічного майна служби ПММ (благодійна допомога) бензин автомобільний від 01.08.2022, свідчить про прийняття військовою частиною від ПП "Транс Петроль" палива моторного альтернативного А-95 Вікінг Євро 5 в кількості 12 000 кг за ціною 22, 601225 грн на суму 271 214,70грн, обліковано як благодійна допомога. В зазначеному Акті відсутній підпис директора ПП Транс Петроль" ОСОБА_2.

Водночас, зазначений Акт з боку військової частини підписаний головою комісії: начальником відділення персоналу майором ОСОБА_5 , членами комісії: начальником інформаційно-телекомунікаційного вузлу капітаном Я. Дрипан, заступником начальника фінансово-економічної служби старшим лейтенантом ОСОБА_6 , відповідальним виконавцем стройової частини мол. с-нтом О. Данилюком, помічником командира бригади з фінансово-економічної роботи - начальником служби М. Цвик. Майно, що фактично надійшло та перераховано в акті, прийнято на відповідальне зберігання начальником складу ПММ роти забезпечення штаб-сержантом С. Щирим.

Відповідачем не надано суду доказів на спростування вказаних в Акті обставин.

За встановлених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту вилучення у нього спірного майна в порядку, визначеному Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", у справі відсутній та відповідачем не наданий Акт про примусове відчуження або вилучення майна, у затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2012 №998 формі. Також сторонами спору не надано доказів повернення відповідачем позивачу спірного майна зі зберігання.

Отже, сукупність встановлених обставин справи у їх логічному поєднані між собою свідчить про недотримання відповідачем взятого на себе за Договором від 25.01.2021 обов`язку зі зберігання майна, що перебуває під митним контролем.

Недотримання відповідачем взятого на себе обов`язку за Договором відповідального зберігання є протиправною формою поведінки в результаті якої відбулась нестача переданого йому на зберігання майна.

Наслідком протиправної поведінки відповідача є збитки в розмірі вартості спірного майна, нестачу якого було виявлено позивачем при проведенні інвентаризації за участі матеріально-відповідальної особи відповідача. Такі збитки перебувають у безпосередньому причинному зв`язку з протиправною поведінкою відповідача, адже їх заподіяння зумовлено невиконання ним взятого на себе обов`язку зі зберігання майна.

Вина ПП "Транс Петроль" у заподіянні збитків презюмується, оскільки у випадку невиконання Договору чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента, який повинен доказати, що збитки заподіяні не з його вини. Вина відповідачем не спростована, оскільки він не виконав свого обов`язку щодо зберігання майна.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає правомірним висновок суду першої інстанції про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача збитків, зумовлених нестачею переданого йому на відповідальне зберігання майна, що знаходилося під митним контролем, оскільки в діях відповідача наявний склад цивільного (господарського) правопорушення, необхідний для стягнення збитків, доказів щодо сплати яких відповідач не надав.

Доводи скаржника з приводу недоведеності обставин, які мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, що є підставою для скасування судового рішення, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на викладене зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за результатами апеляційного провадження оскаржуване рішення у даній справі залишено без змін, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Водночас, у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника (відповідача).

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Транс Петроль" на рішення Господарського сулу міста Києва від 28.06.2023 у справі №910/2344/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі № 910/2344/23 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/2344/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 23.02.2024.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Т.П. Козир

Г.П. Коробенко