Рішення

від 01.02.2024 по справі 910/17749/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.02.2024Справа № 910/17749/23

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу №910/17749/23

за позовом Фізичної особи-підприємця Журавльова Віктора Володимировича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна"

про стягнення 1 253 427,00 грн

За участю представників сторін:

від позивача: Каланчик Н.М.;

від відповідача: Дяковський О.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Журавльов Віктор Володимирович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" про стягнення 1 253 427,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов Договору-доручення № ПЕ-0000002 про надання транспортно-експедиторських послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні від 31.01.2008 та договорів-заявок до нього від 09.12.2021, від 13.12.2021, від 20.12.2021 (3 заявки), від 21.12.2021, від 22.12.2021, 19.01.2022 (3 заявки), від 21.01.2022 (3 заявки), від 31.01.2022 (2 заявки), від 04.02.2022, від 08.02.2022, від 14.02.2022, від 16.02.2022 , внаслідок чого виникла заборгованість у загальній сумі 849 000,00 грн, за прострочення сплати якої додатково нараховані інфляційні втрати в сумі 220 106,03 грн, 3% річних - 44 132,61 грн та пеня в сумі 140 188,38 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2023 відкрито провадження у справі №910/17749/23, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.12.2023. Витребувано у позивача для огляду в судовому засіданні оригінали всіх документів, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги.

30.11.2023 через канцелярію суду від позивача отримано заяву про надання оригіналів документів, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги.

14.12.2023 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує, посилаючись на те, що позивач безпідставно обґрунтовує заявлені позовні вимоги умовами Договору №ПЕ-0000002 про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному, міжміському та місцевому сполученні від 31.01.2008, строк дії якого сплинув 31.12.2028. При цьому, у тексті жодного з транспортних замовлень, копії яких додано до позовної заяви, немає посилання на Договір з зазначенням його реквізитів - номеру та дати укладення, тобто не можна стверджувати, що йдеться саме про Договір від 31.12.2008. Також відповідач вказує на те, що позивач не надав до матеріалів справи належних доказів направлення на адресу відповідача оригіналів документів, визначених у договорах-заявках у розділі «Термін та умови оплати», а відтак, строк на оплату отриманих послуг не настав.

Також, 15.12.2023 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності до вимоги про стягнення пені.

21.12.2023 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив, від відповідача - клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 відкладено підготовче засідання у справі на 18.01.2024.

11.01.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

17.10.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли додаткові пояснення про сплив позовної давності за основним зобов`язанням та щодо неможливості визначення періодів нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Присутні у судовому засіданні 18.01.2024 представники сторін не заперечували щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.

У судовому засіданні 18.01.2024 без виходу до нарадчої кімнати суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 01.02.2024.

31.01.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заява про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу та клопотання про зменшення стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу.

01.02.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу.

У судовому засіданні 01.02.2024 представник позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити вимоги повністю.

Представник відповідача заперечив проти позову, посилаючись на недоведеність позивачем заявлених позовних вимог та пропуск строку позовної давності.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

31.01.2008 між Фізичною особою-підприємцем Журавльовим Віктором Володимировичем (за договором - Довіритель/Експедитор-1) та ТОВ «ВЄСТА УКРАЇНА» (за договором - Повірений/Експедитор-2) було укладено Договір - доручення №ПЕ-0000002 про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному, міжміському та місцевому сполученні, відповідно до п. 1.1. якого Довіритель доручає Повіреному за винагороду здійснювати пошук і підбір вантажовідправників (замовників або їх довірених осіб, з метою забезпечення вантажами транспортних засобів (Перевізника) для транспортування їх в міжнародному та міжміському сполученні.

Згідно з п. 2.2., 2.3. Договору, Експедитор-2 виступає від імені Експедитора-1 і може укладати договори з іншими учасниками транспортного процесу для виконання зобов`язань за цим Договором, в тому числі і від свого імені. Конкретні умови по кожному окремому замовленню обумовлюються в Заявці, яка є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п. 4.5. Договору, оплата послуг Експедитора-1 здійснюється Експедитором-2 на його розрахунковий рахунок на підставі належним чином оформлених оригіналу або ксерокопії товарно-транспортних документів (ТТН або CMR) з відповідними відмітками про одержання вантажу і оригіналів рахунку, податкової накладної та акту виконаних робіт.

Як вбачається з позовної заяви, в межах виконання зобов`язань за договором ФОП Журавльовим В.В. було надано транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажів автомобільним транспортом, а саме:

- відповідно до Договору-заявки від 09.12.2021 - вартістю 38 000,00 грн, що підтверджується CMR № 772825 від 15.12.2021, Актом прийому робіт (надання послуг) №704 від 21.12.2021 та рахунком №704 від 21.12.2021;

- відповідно до Договору-заявки від 13.12.2021 - вартістю 44 000,00 грн, що підтверджується CMR №036507 від 16.12.2021, Актом прийому робіт (надання послуг) №717 від 22.12.2021 та рахунком №717 від 22.12.2021;

- відповідно до Договору-заявки від 20.12.2021 - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR №811751 від 23.12.2021, Актом прийому у робіт (надання послуг) №744 від 29.12.2021 та рахунком №744 від 29.12.2021;

- відповідно до Договору-заявки від 20.12.2021 - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR №036551 від 22.12.2021, Актом прийому робіт (надання послуг) №745 від 28.12.2021 та рахунком №745 від 28.12.2021;

- відповідно до Договору-заявки від 20.12.2021 - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR №811750 від 24.12.2021, Актом прийому робіт (надання послуг) №746 від 29.12.2021 та рахунком №746 від 29.12.2021;

- відповідно до Договору-заявки від 21.12.2021 - вартістю 44 000,00 грн, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною від 24.12.2021, Актом прийому робіт (надання послуг) №747 від 29.12.2021 та рахунком №747 від 29.12.2021;

- відповідно до Договору-заявки від 22.12.2021 - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR №768869 від 28.12.2021, Актом прийому робіт (надання послуг) №748 від 30.12.2021 та рахунком №748 від 30.12.2021;

- відповідно до Договору-заявки від 19.01.2022 - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR №707711 від 24.01.2022, Актом прийому робіт (надання послуг) №21 від 27.01.2022 та рахунком №21 від 27.01.2022;

- відповідно до Договору-заявки від 19.01.2022 - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR №127070 від 24.01.2022, Актом прийому робіт (надання послуг) №22 від 27.01.2022 та рахунком №22 від 27.01.2022;

- відповідно до Договору-заявки від 19.01.2022 - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR №811137 від 26.01.2022, Актом прийому робіт (надання послуг) №23 від 31.01.2022 та рахунком №23 від 31.01.2022;

- відповідно до Договору-заявки від 21.01.2022 - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR №811763 від 26.01.2022, Актом прийому робіт (надання послуг) №24 від 01.02.2022 та рахунком №24 від 01.02.2022;

- відповідно до Договору-заявки від 21.01.2022 - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR № 036503 від 27.01.2022, Актом прийому робіт (надання послуг) №25 від 01.02.2022 та рахунком №25 від 01.02.2022;

- відповідно до Договору-заявки від 21.01.2022 - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR №036519 від 27.01.2022, Актом прийому робіт (надання послуг) №26 від 01.02.2022 та рахунком №26 від 01.02.2022;

- відповідно до Договору-заявки від 31.01.2022 - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR №036539 від 04.02.2022, Актом прийому робіт (надання послуг) №31 від 08.02.2022 та рахунком №31 від 08.02.2022;

- відповідно до Договору-заявки від 31.01.2022 - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR № 546977 від 07.02.2022, Актом прийому робіт (надання послуг) №34 від 09.02.2022 та рахунком №34 від 09.02.2022;

- відповідно до Договору-заявки від 04.02.2022 - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR №701190 від 09.02.2022, Актом прийому робіт (надання послуг) №40 від 15.02.2022 та рахунком №40 від 15.02.2022;

- відповідно до Договору-заявки від 08.02.2022 - вартістю 53 000,00 грн, що підтверджується CMR №931139 від 09.02.2022, Актом прийому робіт (надання послуг) №41 від 14.02.2022 та рахунком №41 від 14.02.2022;

- відповідно до Договору-заявки від 14.02.2022 - вартістю 68 000,00 грн, що підтверджується CMR №235371, Актом прийому робіт (надання послуг) №72 від 21.02.2022 та рахунком №72 від 21.02.2022;

- відповідно до Договору-заявки від 16.02.2022 - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR №811762 від 17.02.2022, Актом прийому робіт (надання послуг) №74 від 21.02.2022 та рахунком №74 від 21.02.2022.

Отже, згідно з вищевказаними Договорами-заявками ФОП Журавльовим В.В. надано транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні та виконано дев`ятнадцять замовлень на перевезення. Загальна вартість наданих послуг з перевезень, виконаних відповідно до наведених Договорів-заявок, складає 849 000,00 грн.

Позивач зазначає, що вищезазначені послуги надано в повному обсязі та у відповідні терміни згідно Договору та заявок, що підтверджується долученими до справи міжнародними товарно-транспортними накладними CMR № 772825 від 15.12.2021, CMR №036507 від 16.12.2021, CMR №811751 від 23.12.2021, CMR №036551 від 22.12.2021, CMR №811750 від 24.12.2021, від 24.12.2021, CMR №768869 від 28.12.2021, CMR №707711 від 24.01.2022, CMR №127070 від 24.01.2022, CMR №811137 від 26.01.2022, CMR №811763 від 26.01.2022, CMR № 036503 від 27.01.2022, CMR №036519 від 27.01.2022, CMR №036539 від 04.02.2022, CMR № 546977 від 07.02.2022, CMR №701190 від 09.02.2022, CMR №931139 від 09.02.2022, CMR №235371, CMR №811762 від 17.02.2022, а також актами про надання послуг №704 від 21.12.2021, №717 від 22.12.2021, №744 від 29.12.2021, №745 від 28.12.2021, №746 від 29.12.2021, №747 від 29.12.2021, №748 від 30.12.2021, №21 від 27.01.2022, №22 від 27.01.2022, №23 від 31.01.2022, №24 від 01.02.2022, №25 від 01.02.2022, №26 від 01.02.2022, №31 від 08.02.2022, №34 від 09.02.2022, №40 від 15.02.2022, №41 від 14.02.2022, №72 від 21.02.2022, №74 від 21.02.2022.

Як стверджує позивач, на виконання умов договору та заявок на перевезення вантажу через оператора поштового зв`язку ТОВ «Нова Пошта» надіслано до ТОВ «ВЄСТА УКРАЇНА» були надіслані рахунки на оплату №704 від 21.12.2021, №717 від 22.12.2021, №744 від 29.12.2021, №745 від 28.12.2021, №746 від 29.12.2021, №747 від 29.12.2021, №748 від 30.12.2021, №21 від 27.01.2022, №22 від 27.01.2022, №23 від 31.01.2022, №24 від 01.02.2022, №25 від 01.02.2022, №26 від 01.02.2022, №31 від 08.02.2022, №34 від 09.02.2022, №40 від 15.02.2022, №41 від 14.02.2022, №72 від 21.02.2022, №74 від 21.02.2022 за надані послуги на загальну суму 849 000,00 грн; Акти надання послуг та копії інших документів, визначених пунктом 4.5. Договору.

На підтвердження надіслання позивачем на адресу відповідача документів, визначених у п. 4.5. Договору № ПЕ-0000002 від 31.01.2008 та договорів-заявок, до позовної заяви додано роздруківки з сервісу відстеження відправлень за номером товарно-транспортної накладної в мобільному застосунку оператора поштового зв`язку ТОВ «Нова пошта».

Проте, відповідач за надані позивачем послуги не розрахувався, внаслідок чого виникла заборгованість у загальному розмірі 849 000,00 грн.

У відповідь на звернення позивача щодо сплати заборгованості за надані послуги, відповідач направив на електронну адресу позивача гарантійний лист №1/11-04 від 11.04.2022, яким повідомив про неможливість сплатити заборгованість за надані позивачем послуги згідно Договором, у зв`язку з тим, що засновниками ТОВ «ВЕСТА УКРАЇНА» є громадяни Російської Федерації, видаткові операції по рахунках Товариства заблоковані, за виключенням операцій із сплати податків та нарахування заробітної плати, в силу приписів Закону України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів», який набув чинності 04.03.2022. Відповідно до статті 4 цього Закону примусово вилучені відповідно до цього Закону об`єкти права власності Російської Федерації та її резидентів передаються у господарське відання на тимчасовій або постійній основі спеціалізованому державному підприємству, яке у разі необхідності створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на базі вилучених об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів (цілісних майнових комплексів).

Отже спір у даній справі виник щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 849 000,00 грн за надані позивачем транспортно-експедиційні послуги по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, а також нараховані за прострочення виконання зобов`язання інфляційних втрат у сумі 220 106,03 грн, 3% річних - 44 132,61 грн та пені в сумі 140 188,38 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначив про відсутність належних доказів направлення на його адресу оригіналів документів, визначених у договорах-заявках у розділі «Термін та умови оплати», а тому відсутні підстави стверджувати про настання строку на оплату наданих позивачем послуг. Також, відповідач заявив про сплив строків позовної давності як за основним зобов`язанням, на підставі ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення, так і за вимогами про стягнення пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Проаналізувавши положення, укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що зазначений договір - є договором транспортного експедирування, отже, до правовідносин щодо його виконання підлягають застосуванню норми Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Стаття 929 Цивільного кодексу України визначає, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Стаття 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" містить визначення понять наступних термінів:

- транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

- транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

- експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

- клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;

- перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов`язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником;

- учасники транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об`єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, внутрішнього водного та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування. Транспортно-експедиторські послуги надаються клієнту при експорті з України, імпорті в Україну, транзиті територією України чи іншими державами, внутрішніх перевезеннях територією України.

Експедитори за дорученням клієнтів:

- забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України;

- фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об`єкти для своєчасного відправлення вантажів;

- здійснюють роботи, пов`язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів;

- ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об`єктів;

- організовують охорону вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання;

- організовують експертизу вантажів;

- здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю;

- надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження;

- забезпечують виконання комплексу заходів з відправлення вантажів, що надійшли в некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам перевізників;

- здійснюють страхування вантажів та своєї відповідальності;

- забезпечують підготовку та додаткове обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту;

- забезпечують оптимізацію руху матеріальних потоків від вантажовідправника до вантажоодержувача з метою досягнення мінімального рівня витрат;

- здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів;

- оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог;

- надають підготовлений транспорт, який має додаткове обладнання згідно з вимогами, передбаченими законодавством;

- надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов`язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор має право на відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні договору транспортного експедирування, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта.

Частиною 2 статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачено, що клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Відповідно до частин 11, 12 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів" транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Окрім цього, суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (ст. 53 вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956р (надалі - Конвенція).

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.

Суд зазначає, що згідно ст. 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Отже, виходячи зі змісту Конвенції, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника у відносинах з експедитором, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956.

З урахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

З наявних у справі доказів, судом встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за Договором-доручення № ПЕ-0000002 про надання транспортно-експедиторських послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні від 31.01.2008 та договорами-заявок до нього від 09.12.2021, від 13.12.2021, від 20.12.2021 (3 заявки), від 21.12.2021, від 22.12.2021, 19.01.2022 (3 заявки), від 21.01.2022 (3 заявки), від 31.01.2022 (2 заявки), від 04.02.2022, від 08.02.2022, від 14.02.2022, від 16.02.2022, надавши послуги по організації перевезення вантажів на умовах, погоджених у договорах-заявках, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними, долученими до справи.

Отже, враховуючи зазначені приписи чинного законодавства та умови договору, надані позивачем міжнародні товарно-транспортні накладні є належними та допустимими доказами надання експедитором послуг з організації міжнародного перевезення вантажу, зміст яких, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаній CMR, дають суду підстави стверджувати про виконання експедитором обов`язків з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу.

При цьому, як убачається із наявних у матеріалах справи копій CMR, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з організації міжнародних перевезень з боку вантажоотримувача та відповідача, як експедитора, відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ст. 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Частиною 2 статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиційну діяльність" визначено, що клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Про належне виконання позивачем зобов`язань за вказаними договорами-заявками також свідчить відсутність будь-яких зауважень чи претензій щодо наданих послуг.

Позивачем складено в односторонньому порядку акти про надання послуг №704 від 21.12.2021, №717 від 22.12.2021, №744 від 29.12.2021, №745 від 28.12.2021, №746 від 29.12.2021, №747 від 29.12.2021, №748 від 30.12.2021, №21 від 27.01.2022, №22 від 27.01.2022, №23 від 31.01.2022, №24 від 01.02.2022, №25 від 01.02.2022, №26 від 01.02.2022, №31 від 08.02.2022, №34 від 09.02.2022, №40 від 15.02.2022, №41 від 14.02.2022, №72 від 21.02.2022, №74 від 21.02.2022, а також виставлено відповідно до вказаних актів рахунки на оплату послуг.

У відзиві на позовну заяву відповідачем також не було висловлено заперечень щодо факту належного виконання позивачем зобов`язань за вказаними договорами-заявками на загальну суму 849 000,00 грн.

Таким чином, загальна вартість наданих послуг за договором становить 849 000,00 грн.

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами п. 4.5. договору оплата послуг Експедитора-1 здійснюється Експедитором-2 на його розрахунковий рахунок на підставі належним чином оформлених оригіналу або ксерокопії товарно-транспортних документів (ТТН або CMR) з відповідними відмітками про одержання вантажу і оригіналів рахунку, податкової накладної та акту виконаних робіт.

При цьому, відповідно до умов договорів-заявок на перевезення порядок розрахунків за надані послуги визначено наступним чином: 10-12 банківських днів після одержання належним чином оформлених оригіналів документів (акт, рахунок, договір СМР, зареєстрована податкова накладна при наявності) шляхом безготівкового розрахунку.

У якості підтвердження надіслання оригіналів документів на адресу ТОВ "Вєста Україна" позивачем надано роздруківки з сервісу відстеження відправлень за номером товарно-транспортної накладної в мобільному застосунку оператора поштового зв`язку ТОВ «Нова пошта».

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Оцінивши докази, надані позивачем в якості підтвердження надіслання оригіналів документів на адресу ТОВ "Вєста Україна", суд вважає, що з них неможливо встановити яка особа направляла кореспонденцію та на яку адресу, а також визначитися зі змістом поштових вкладень.

Водночас, у матеріалах справи відсутні будь-які листи або претензії з боку відповідача щодо ненадання позивачем послуг за договорами-заявками від 09.12.2021, від 13.12.2021, від 20.12.2021 (3 заявки), від 21.12.2021, від 22.12.2021, 19.01.2022 (3 заявки), від 21.01.2022 (3 заявки), від 31.01.2022 (2 заявки), від 04.02.2022, від 08.02.2022, від 14.02.2022, від 16.02.2022, що свідчить про належне виконання позивачем своїх зобов`язань.

Судом також приймається до уваги долучена до матеріалів справи копія листа відповідача вих. №1/11-04 від 11.04.2022, в якому останній гарантує сплату позивачу заборгованості відповідно до виставлених рахунків після розблокування рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна".

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, з наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов`язання виконав належним чином, надавши експедитору (відповідачу) транспортно-експедиторські послуги згідно умов договору, а відповідач в порушення умов договору в обумовлений строк не оплатив надані послуги та має перед позивачем заборгованість з оплати послуг у сумі 849 000, 00 грн.

Доказів оплати суми заборгованості матеріали справи не містять.

Частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відтак реалізація повноважень із суддівського розсуду має спрямовуватися на вибір оптимального варіанту розв`язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин кожної конкретної справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зважаючи на викладені обставини та наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем обов`язку зі сплати на користь позивача грошових коштів у розмірі 849 000,00 грн є таким, що настав.

Стосовно доводів відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності та те, що до правовідносин сторін слід застосовувати норму ч. 1 ст. 32 Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів в частині строку позовної давності в 1 рік, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.

Суд звертає увагу, що за приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Разом з цим, частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.

При цьому, як зазначено в пункті 2.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 ГПК України, з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.

При цьому, відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, згідно з частинами третьої та четвертою статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено.

Щодо спорів, пов`язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред`явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (ч. 6 ст. 315 Господарського кодексу України).

Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 1956 року застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Правовідносини, що виникли в межах спірного перевезення, регулюються Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення.

Вирішуючи питання строку позовної давності в спірних між сторонами правовідносинах, суд враховує, що згідно зі статтею 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов`язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки.

Відлік терміну позовної давності починається:

a) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки;

b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміну доставки, або, за відсутності такого терміну, - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення;

c) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.

День початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується.

Оцінюючи виконання сторонами своїх зобов`язань у спірних правовідносинах, суд керується частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України, згідно з якою зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За обставинами справи відповідач не забезпечив належного виконання своїх зобов`язань з оплати відповідно до зазначених критеріїв та ухилився від їх добровільного виконання в позасудовому порядку. Тобто, допустив навмисне порушення свого зобов`язання.

З огляду на викладене до вимог позивача має бути застосований трирічний строк позовної давності, який враховуючи дати укладення договорів-заявок на час звернення позивача з позовом до суду 20.11.2023 (штамп канцелярії суду) ще не сплив.

Аналогічна правова позиція у питанні щодо застосування строку позовної давності викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.09.2018 у справі № 911/151/16.

Отже, приймаючи до уваги, що сума заборгованості за надані послуги в розмірі 849 000,00 грн станом на день прийняття рішення відповідачем не сплачена, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, факт надання/отримання послуг документально підтверджено матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості в розмірі 849 000, 00 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також, у зв`язку із несвоєчасною сплатою відповідачем коштів за надані послуги, позивачем нараховано до стягнення 1942,46 грн 3% річних та 11347,46 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 05.05.2022 по 31.03.2023 на суму боргу у розмірі 71399,65 грн, а також 6604,47 грн пені, нарахованої за період з 05.05.2022 по 05.11.2022 на суму боргу у розмірі 71399,65 грн.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов`язання.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

Водночас, необхідною умовою нарахування компенсаційних нарахувань та штрафної санкції є встановлення факту прострочення по оплаті наданих послуг.

Разом з тим, судом встановлено відсутність у матеріалах справи належних доказів, з яких можливо дійти достовірного висновку щодо дати виникнення у відповідача прострочення виконання зобов`язань за договором та разовими договорами-заявками.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача сум пені, 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Оскільки суд дійшов висновку про безпідставність заявлених вимог у частині стягнення пені, відповідно строк позовної давності судом не застосовується.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 85000,00 грн та фактично понесених витрат адвоката на дорогу в сумі 3055,00 грн.

Відповідач також подав заяву про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частинами 2-6 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

В якості доказів понесення позивачем витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, до справи надано: договір про надання правової допомоги №02/23 від 10.11.2023, укладений між позивачем та адвокатом Калачик Н.М.; Додаток № 1 до договору від 10.11.2023, рахунки №1 від 10.11.2023, №2 від 26.12.2023, №3 від 16.01.2024, платіжні інструкції №5224 від 14.11.2023, №5266 від 26.12.2023, №5292 від 16.01.2024, опис виконаних робіт адвокатом, ордер серії АВ № 1033763 від 15.11.2023.

Крім того, позивач просить врахувати до суми витрат на правничу допомогу час та фактично понесені витрати адвоката на дорогу, а саме на пальне для автомобіля з метою прибуття з міста Вінниці до міста Києва для участі в судовому засіданні, яке відбувалося 21.12.2023. На підтвердження понесення витрат надано до справи чеки з додатку КБ «ПРИВАТБАНК» - приват24 за картковим рахунком адвоката Калачик Н.М. від 21.12.2023 на суму 862 грн, 1001 грн та 1191.88 грн - всього 3055 грн, а також фотокопії персонального пристрою з додатку банку КБ «ПРИВАТБАНК» - приват24, де відображено час, дату, суму коштів та вид автозаправочної станції де здійснювалася купівля та заправка пального.

Водночас, відповідачем подано клопотання про зменшення стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу.

За приписами ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини іn основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N9 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

З урахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, норми, якими встановлено, що "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку, викладеному у вищевказаній постанові.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Водночас, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, приймаючи до уваги співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а також часткове задоволення позовних вимог, суд вважає, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвокатів не є співмірним із складністю даної справи.

Суд вважає правомірним нарахування витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 15000,00 грн, враховуючи обсяг послуг, необхідних для розгляду даної справи.

Також, підлягають задоволенню витрати адвоката в сумі 3055,00 грн, витрачених на на дорогу для участі у судовому засіданні, що є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами (постанова Верховного Суду від 10.08.2022 у справі №369/3817/22).

За результатом розгляду заяви відповідача про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про її часткове задоволення в сумі 2000,00 грн.

Так, в якості доказів понесення відповідачем витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, до справи надано: договір № 15/01-Д про надання правової (правничої) допомоги від 16.01.2024, укладений між адвокатом Дяковським О.С. та ТОВ «Вєста Україна»; додаткову угоду від 30.10.2024 до вказаного договору та Акт № 01/24 прийому-передачі наданих послуг від 30.01.2024 до договору № 15/01-Д про надання правової (правничої) допомоги від 16.01.2024 року на суму 10 000,00 грн; ордер серії СВ № 1076136 від 01.02.2024.

З наданих відповідачем доказів понесення витрат на правничу допомогу не вбачається опис та обсяг виконаних адвокатом робіт у даній справі. Фактично адвокат Дяковський О.С. прийняв участь в одному судовому засіданні, яке відбулося 01.02.2024. При цьому, відзив на позовну заяву та всі інші заяві, подані відповідачем у справі, були підписані керівником ТОВ «Вєста Україна» Городецькою О.Д.

Відтак, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог та співмірність заявленої відповідачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд вважає правомірним стягнення з позивача витрат у сумі 2000,00 грн, враховуючи відсутність опису робіт виконаних відповідачем у даній справі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" (пр. Степана Бандери, 6, м. Київ, 04073; код ЄДРПОУ 35322154) на користь Фізичної особи-підприємця Журавльова Віктора Володимировича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 849 000,00 грн заборгованості, 12735,00 грн витрат по сплаті судового збору та 18055 грн витрат на правничу допомогу.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Журавльова Віктора Володимировича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" (пр. Степана Бандери, 6, м. Київ, 04073; код ЄДРПОУ 35322154) 2000,00 грн витрат на правничу допомогу.

5. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 27.02.2024.

Суддя А.І. Привалов