Постанова

від 01.05.2024 по справі 910/17749/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" травня 2024 р. Справа№ 910/17749/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Коротун О.М.

при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 року (повний текст рішення складено і підписано 27.02.2024 року)

у справі №910/17749/23 (суддя Привалова А.І.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Журавльова Віктора Володимировича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна"

про стягнення 1 253 427,00 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Журавльов Віктор Володимирович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" (далі - відповідач) про стягнення 1 253 427,00 грн, а саме 849 000,00 грн основної заборгованості, 220 106,03 грн інфляційних втрат, 44 132,61 грн 3% річних та 140 188,38 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані порушення відповідачем умов договору-доручення № ПЕ-0000002 про надання транспортно-експедиторських послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні від 31.01.2008 року та договорів-заявок до нього від 09.12.2021 року, від 13.12.2021 року, від 20.12.2021 року (3 заявки), від 21.12.2021 року, від 22.12.2021 року, 19.01.2022 (3 заявки), від 21.01.2022 року (3 заявки), від 31.01.2022 року (2 заявки), від 04.02.2022 року, від 08.02.2022 року, від 14.02.2022 року, від 16.02.2022 року, внаслідок чого виникла заборгованість.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" на користь Фізичної особи-підприємця Журавльова Віктора Володимировича 849 000,00 грн заборгованості, 12735,00 грн витрат по сплаті судового збору та 18055 грн витрат на правничу допомогу. В іншій частині позову - відмовлено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Журавльова Віктора Володимировича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" 2 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати частково рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 року у справі №910/17749/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" на користь Фізичної особи-підприємця Журавльова Віктора Володимировича 849 000,00 грн заборгованості, 12735,00 грн витрат по сплаті судового збору та 18055 грн витрат на правничу допомогу. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Журавльова Віктора Володимировича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, скаржник зазначив, що стосовно пред`явлення основних та додаткових вимог вже сплинув строк позовної давності.

Суд першої інстанції надав хибну оцінку положенням договору та його правовим наслідкам, оскільки договір містить пункти, які суперечать один одному та не відповідають волі та дійсним намірам сторін.

Квитанції «Нової Пошти», копії яких надані позивачем на підтвердження його вимог, не мітить інформації стосовно одержувача та стосовно вмісту поштових відправлень, а отже не є належними доказами у справі. Ці квитанції не можуть бути підтвердженням виконання позивачем обов`язку з надсилання документів відповідачу.

При цьому, скаржник наголосив, що в оскаржуваному рішенні несплату за послуги позивача суд визнав умисними порушенням позивача, а відтак застосував строк позовної давності у три роки. Такий висновок суду апелянт вважає хибним, оскільки, оплата послуг позивача була неможливою за будь-яких обставин внаслідок дій уряду України, спрямованих на блокування коштів на рахунку підприємств, засновниками чи бенефіціарами яких є громадяни Російської Федерації. Такі дії як неможливість здійснювати розрахунки внаслідок розпоряджень владних структур не можна визнати умисним правопорушенням, а відтак до вимог про стягнення заборгованості слід застосовувати строк позовної давності в один рік.

Крім того, представник скаржника щодо судових витрат зазначив, що витрати на проїзд легковим автомобілем не були необхідними та є явно завищеними.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2024 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), суддя: Гаврилюк О.М., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 у справі №910/17749/23.

04.04.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва без змін. Стягнути з відповідача (апелянта) на користь позивача витрати на правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 10000,00 грн.

При цьому, представив позивача зазначив, що відповідач (апелянт) визнає та не заперечує виникнення між ним та позивачем договірних господарсько-правових відносин та наголошує, що такі правовідносини врегульовані разовими транспортними замовленнями - договорами - заявками, які містять умови, зокрема, щодо вантажу, вартості послуг, термінів та умов оплати.

Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не заперечував виконання позивачем своїх зобов`язань з перевезення вантажів в повному обсязі та факт отримання документів, які підтверджують виконання позивачем зобов`язань з перевезень.

Відповідача також не надсилав позивачу жодних претензій щодо невиконання позивачем своїх зобов`язань за договорами-заявками, при цьому відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не заперечував факт направлення позивачу листа №1/11-04 від 11.04.2022 року, а отже відповідачу достеменно відомо про обсяг і зміст невиконання перед позивачем зобов`язань. Наведене також свідчить про факт отримання відповідачем документів на підтвердження виконання позивачем перевезення, оскільки відповідач у листі №1-11/04 від 11.04.2022 року зазначає реквізити таких документів.

Разом з цим, представника позивача зауважив, що відповідачем не надано обґрунтувань та жодних доказів на спростування викладених у позові обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, натомість оцінка наданих позивачем доказів у своїй сукупності дозволяє дійти висновку, що наведені позивачем у позовній заяві факти щодо надання ним послуг щ перевезення вантажів автомобільним транспортом та виникнення у відповідача (апелянта) заборгованості у зв`язку з невиконанням власних зобов`язань з оплати наданих позивачем послуг, дійсно мали місце.

Представники сторін в судове засідання 01.05.2024 року Північного апеляційного господарського суду не прибули про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (наявні в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.01.2008 року між Фізичною особою-підприємцем Журавльовим Віктором Володимировичем (довіритель/експедитор-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вєста Україна» (повірений/експедитор-2) було укладено договір - доручення №ПЕ-0000002 про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному, міжміському та місцевому сполученні (далі - договір), відповідно до умов якого довіритель доручає повіреному за винагороду здійснювати пошук і підбір вантажовідправників (замовників або їх довірених осіб, з метою забезпечення вантажами транспортних засобів (перевізника) для транспортування їх в міжнародному та міжміському сполученні.

Згідно з п.п. 2.2., 2.3. договору, експедитор-2 виступає від імені експедитора-1 і може укладати договори з іншими учасниками транспортного процесу для виконання зобов`язань за цим договором, в тому числі і від свого імені. Конкретні умови по кожному окремому замовленню обумовлюються в заявці, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 4.5. договору, оплата послуг експедитора-1 здійснюється експедитором-2 на його розрахунковий рахунок на підставі належним чином оформлених оригіналу або ксерокопії товарно-транспортних документів (ТТН або CMR) з відповідними відмітками про одержання вантажу і оригіналів рахунку, податкової накладної та акту виконаних робіт.

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2008 року чи до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 10.1 договору).

Згідно п. 10.2 договору якщо за місяць до закінчення терміну дії даного договору жодна зі сторін не виявить письмового бажання його розірвати, відповідно договір вважається продовженим на той же термін і на ти же умовах.

Так, за твердженням позивача, останнім в межах виконання зобов`язань за договором було надано транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажів автомобільним транспортом, а саме:

- відповідно до договору-заявки від 09.12.2021 року - вартістю 38 000,00 грн, що підтверджується CMR № 772825 від 15.12.2021 року, актом прийому робіт (надання послуг) №704 від 21.12.2021 року та рахунком №704 від 21.12.2021 року;

- відповідно до договору-заявки від 13.12.2021 року - вартістю 44 000,00 грн, що підтверджується CMR №036507 від 16.12.2021, актом прийому робіт (надання послуг) №717 від 22.12.2021 року та рахунком №717 від 22.12.2021 року;

- відповідно до договору-заявки від 20.12.2021 року - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR №811751 від 23.12.2021 року, актом прийому у робіт (надання послуг) №744 від 29.12.2021 року та рахунком №744 від 29.12.2021 року;

- відповідно до договору-заявки від 20.12.2021 року - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR №036551 від 22.12.2021 року, актом прийому робіт (надання послуг) №745 від 28.12.2021 року та рахунком №745 від 28.12.2021 року;

- відповідно до договору-заявки від 20.12.2021 року - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR №811750 від 24.12.2021 року, актом прийому робіт (надання послуг) №746 від 29.12.2021 року та рахунком №746 від 29.12.2021 року;

- відповідно до договору-заявки від 21.12.2021 року - вартістю 44 000,00 грн, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною від 24.12.2021 року, актом прийому робіт (надання послуг) №747 від 29.12.2021 року та рахунком №747 від 29.12.2021 року;

- відповідно до договору-заявки від 22.12.2021 року - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR №768869 від 28.12.2021 року, актом прийому робіт (надання послуг) №748 від 30.12.2021 року та рахунком №748 від 30.12.2021 року;

- відповідно до договору-заявки від 19.01.2022 року - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR №707711 від 24.01.2022 року, актом прийому робіт (надання послуг) №21 від 27.01.2022 року та рахунком №21 від 27.01.2022 року;

- відповідно до договору-заявки від 19.01.2022 року - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR №127070 від 24.01.2022 року, актом прийому робіт (надання послуг) №22 від 27.01.2022 року та рахунком №22 від 27.01.2022 року;

- відповідно до договору-заявки від 19.01.2022 року - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR №811137 від 26.01.2022 року, актом прийому робіт (надання послуг) №23 від 31.01.2022 року та рахунком №23 від 31.01.2022 року;

- відповідно до договору-заявки від 21.01.2022 року - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR №811763 від 26.01.2022 року, актом прийому робіт (надання послуг) №24 від 01.02.2022 року та рахунком №24 від 01.02.2022 року;

- відповідно до договору-заявки від 21.01.2022 року - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR № 036503 від 27.01.2022 року, актом прийому робіт (надання послуг) №25 від 01.02.2022 року та рахунком №25 від 01.02.2022 року;

- відповідно до договору-заявки від 21.01.2022 року - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR №036519 від 27.01.2022 року, актом прийому робіт (надання послуг) №26 від 01.02.2022 року та рахунком №26 від 01.02.2022 року;

- відповідно до договору-заявки від 31.01.2022 року - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR №036539 від 04.02.2022 року, актом прийому робіт (надання послуг) №31 від 08.02.2022 року та рахунком №31 від 08.02.2022 року;

- відповідно до договору-заявки від 31.01.2022 року - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR № 546977 від 07.02.2022 року, актом прийому робіт (надання послуг) №34 від 09.02.2022 року та рахунком №34 від 09.02.2022 року;

- відповідно до договору-заявки від 04.02.2022 року - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR №701190 від 09.02.2022 року, актом прийому робіт (надання послуг) №40 від 15.02.2022 року та рахунком №40 від 15.02.2022 року;

- відповідно до договору-заявки від 08.02.2022 року - вартістю 53 000,00 грн, що підтверджується CMR №931139 від 09.02.2022 року, актом прийому робіт (надання послуг) №41 від 14.02.2022 року та рахунком №41 від 14.02.2022 року;

- відповідно до договору-заявки від 14.02.2022 року - вартістю 68 000,00 грн, що підтверджується CMR №235371, актом прийому робіт (надання послуг) №72 від 21.02.2022 року та рахунком №72 від 21.02.2022 року;

- відповідно до договору-заявки від 16.02.2022 року - вартістю 43 000,00 грн, що підтверджується CMR №811762 від 17.02.2022 року, актом прийому робіт (надання послуг) №74 від 21.02.2022 року та рахунком №74 від 21.02.2022 року.

Отже, згідно з вищевказаними договорами-заявками Фізичною особою-підприємцем Журавльовим Віктором Володимировичем надано транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні та виконано дев`ятнадцять замовлень на перевезення. Загальна вартість наданих послуг з перевезень, виконаних відповідно до наведених договорів-заявок, складає 849 000,00 грн.

Позивач зазначає, що вищезазначені послуги надано в повному обсязі та у відповідні терміни згідно договору та заявок, що підтверджується долученими до справи міжнародними товарно-транспортними накладними CMR № 772825 від 15.12.2021 року, CMR №036507 від 16.12.2021 року, CMR №811751 від 23.12.2021 року, CMR №036551 від 22.12.2021 року, CMR №811750 від 24.12.2021 року, від 24.12.2021 року, CMR №768869 від 28.12.2021 року, CMR №707711 від 24.01.2022 року, CMR №127070 від 24.01.2022 року, CMR №811137 від 26.01.2022 року, CMR №811763 від 26.01.2022 року, CMR № 036503 від 27.01.2022 року, CMR №036519 від 27.01.2022 року, CMR №036539 від 04.02.2022 року, CMR № 546977 від 07.02.2022 року, CMR №701190 від 09.02.2022 року, CMR №931139 від 09.02.2022 року, CMR №235371, CMR №811762 від 17.02.2022 року, а також актами про надання послуг №704 від 21.12.2021 року, №717 від 22.12.2021 року, №744 від 29.12.2021 року, №745 від 28.12.2021 року, №746 від 29.12.2021 року, №747 від 29.12.2021 року, №748 від 30.12.2021 року, №21 від 27.01.2022 року, №22 від 27.01.2022 року, №23 від 31.01.2022 року, №24 від 01.02.2022 року, №25 від 01.02.2022 року, №26 від 01.02.2022 року, №31 від 08.02.2022 року, №34 від 09.02.2022 року, №40 від 15.02.2022 року, №41 від 14.02.2022 року, №72 від 21.02.2022 року, №74 від 21.02.2022 року.

Як стверджує позивач, на виконання умов договору та заявок на перевезення вантажу через оператора поштового зв`язку Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» до відповідача були надіслані рахунки на оплату №704 від 21.12.2021 року, №717 від 22.12.2021 року, №744 від 29.12.2021 року, №745 від 28.12.2021 року, №746 від 29.12.2021 року, №747 від 29.12.2021 року, №748 від 30.12.2021 року, №21 від 27.01.2022 року, №22 від 27.01.2022 року, №23 від 31.01.2022 року, №24 від 01.02.2022 року, №25 від 01.02.2022 року, №26 від 01.02.2022 року, №31 від 08.02.2022 року, №34 від 09.02.2022 року, №40 від 15.02.2022 року, №41 від 14.02.2022 року, №72 від 21.02.2022 року, №74 від 21.02.2022 року за надані послуги на загальну суму 849 000,00 грн; акти надання послуг та копії інших документів, визначених пунктом 4.5. договору.

Крім того, на підтвердження надіслання позивачем на адресу відповідача документів, визначених у п. 4.5. договору та договорів-заявок, до позовної заяви додано роздруківки з сервісу відстеження відправлень за номером товарно-транспортної накладної в мобільному застосунку оператора поштового зв`язку Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова пошта».

У відповідь на звернення позивача щодо сплати заборгованості за надані послуги, відповідач направив на електронну адресу позивача гарантійний лист №1/11-04 від 11.04.2022 року, яким повідомив про неможливість сплатити заборгованість за надані позивачем послуги згідно договором, у зв`язку з тим, що засновниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста Україна» є громадяни Російської Федерації, видаткові операції по рахунках Товариства заблоковані, за виключенням операцій із сплати податків та нарахування заробітної плати, в силу приписів Закону України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів», який набув чинності 04.03.2022 року.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Проаналізувавши положення, укладеного між сторонами договору, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що зазначений договір - є договором транспортного експедирування, отже, до правовідносин щодо його виконання підлягають застосуванню норми Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Стаття 929 Цивільного кодексу України визначає, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Стаття 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" містить визначення понять наступних термінів:

- транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

- транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

- експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

- клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;

- перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов`язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником;

- учасники транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об`єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, внутрішнього водного та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування. Транспортно-експедиторські послуги надаються клієнту при експорті з України, імпорті в Україну, транзиті територією України чи іншими державами, внутрішніх перевезеннях територією України.

Експедитори за дорученням клієнтів:

- забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України;

- фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об`єкти для своєчасного відправлення вантажів;

- здійснюють роботи, пов`язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів;

- ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об`єктів;

- організовують охорону вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання;

- організовують експертизу вантажів;

- здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю;

- надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження;

- забезпечують виконання комплексу заходів з відправлення вантажів, що надійшли в некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам перевізників;

- здійснюють страхування вантажів та своєї відповідальності;

- забезпечують підготовку та додаткове обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту;

- забезпечують оптимізацію руху матеріальних потоків від вантажовідправника до вантажоодержувача з метою досягнення мінімального рівня витрат;

- здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів;

- оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог;

- надають підготовлений транспорт, який має додаткове обладнання згідно з вимогами, передбаченими законодавством;

- надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов`язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність").

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор має право на відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні договору транспортного експедирування, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення (ч.ч. 11, 12 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність").

Відповідно до ст.6 Закону України "Про транзит вантажів" транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (ст. 53 вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19.05.1956 року (далі - Конвенція).

За приписами ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 року № 72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007 року.

Відповідно до ст. 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, остання застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Отже, виходячи зі змісту Конвенції, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника у відносинах з експедитором, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то як правильно встановлено судом першої інстанції на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956 року.

З урахуванням ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", ст. 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Відповідно до ст. 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач належним чином виконав свої зобов`язання за договором-доручення та договорами-заявок до нього від 09.12.2021 року, від 13.12.2021 року, від 20.12.2021 року (3 заявки), від 21.12.2021 року, від 22.12.2021 року, 19.01.2022 року (3 заявки), від 21.01.2022 року (3 заявки), від 31.01.2022 року (2 заявки), від 04.02.2022 року, від 08.02.2022 року, від 14.02.2022 року, від 16.02.2022 року, надавши послуги по організації перевезення вантажів на умовах, погоджених у договорах-заявках, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (наявні в матеріалах справи).

Так, враховуючи зазначені приписи чинного законодавства та умови договору, суд першої інстанції надані позивачем міжнародні товарно-транспортні накладні правомірно прийняв як належні та допустимі в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України докази надання експедитором послуг з організації міжнародного перевезення вантажу.

При цьому, зміст міжнародних товарно-транспортних накладних, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаній CMR, вказують про виконання експедитором обов`язків з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу.

Водночас, колегія суддів зауважує, що як убачається із наявних у матеріалах справи копій CMR, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з організації міжнародних перевезень з боку вантажоотримувача та відповідача, як експедитора, відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Частиною 2 ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиційну діяльність" визначено, що клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

При цьому, як правильно встановлено судом першої інстанції, про належне виконання позивачем зобов`язань за вказаними договорами-заявками також свідчить відсутність будь-яких зауважень чи претензій щодо наданих послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були складені в односторонньому порядку акти про надання послуг №704 від 21.12.2021 року, №717 від 22.12.2021 року, №744 від 29.12.2021 року, №745 від 28.12.2021 року, №746 від 29.12.2021 року, №747 від 29.12.2021 року, №748 від 30.12.2021 року, №21 від 27.01.2022 року, №22 від 27.01.2022 року, №23 від 31.01.2022 року, №24 від 01.02.2022 року, №25 від 01.02.2022 року, №26 від 01.02.2022 року, №31 від 08.02.2022 року, №34 від 09.02.2022 року, №40 від 15.02.2022 року, №41 від 14.02.2022 року, №72 від 21.02.2022 року, №74 від 21.02.2022 року, а також виставлено відповідно до вказаних актів рахунки на оплату послуг.

Разом з цим, колегія суддів зауважує, що скаржником не у відзиві на позовну заяву не у апеляційній скарзі не було висловлено заперечень щодо факту належного виконання позивачем зобов`язань за вказаними договорами-заявками на загальну суму 849 000,00 грн.

Таким чином, загальна вартість наданих послуг за договором становить 849 000,00 грн.

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами п. 4.5. договору оплата послуг Експедитора-1 здійснюється Експедитором-2 на його розрахунковий рахунок на підставі належним чином оформлених оригіналу або ксерокопії товарно-транспортних документів (ТТН або CMR) з відповідними відмітками про одержання вантажу і оригіналів рахунку, податкової накладної та акту виконаних робіт.

При цьому, відповідно до умов договорів-заявок на перевезення порядок розрахунків за надані послуги визначено наступним чином: 10-12 банківських днів після одержання належним чином оформлених оригіналів документів (акт, рахунок, договір СМР, зареєстрована податкова накладна при наявності) шляхом безготівкового розрахунку.

У якості підтвердження надіслання оригіналів документів на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" позивачем надано роздруківки з сервісу відстеження відправлень за номером товарно-транспортної накладної в мобільному застосунку оператора поштового зв`язку Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова пошта».

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 року у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 року у справі № 924/233/18.

Так, оцінивши докази, надані позивачем в якості підтвердження надіслання оригіналів документів на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна", суд першої інстанції дійшов правомірних висновків, що з них неможливо встановити яка особа направляла кореспонденцію та на яку адресу, а також визначитися зі змістом поштових вкладень.

Таким чином, суд першої інстанції приймає як належне твердження скаржника, що квитанції «Нової Пошти», копії яких надані позивачем на підтвердження його вимог, не мітить інформації стосовно одержувача та стосовно вмісту поштових відправлень.

Водночас, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції будь-яких листів або претензій з боку скаржника щодо ненадання позивачем послуг за договорами-заявками від 09.12.2021 року, від 13.12.2021 року, від 20.12.2021 року (3 заявки), від 21.12.2021 року, від 22.12.2021 року, 19.01.2022 року (3 заявки), від 21.01.2022 року (3 заявки), від 31.01.2022 року (2 заявки), від 04.02.2022 року, від 08.02.2022 року, від 14.02.2022 року, від 16.02.2022 року, що свідчить про належне виконання позивачем своїх зобов`язань.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, копію листа відповідача вих. №1/11-04 від 11.04.2022 року, в якому останній гарантує сплату позивачу заборгованості відповідно до виставлених рахунків після розблокування рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" (том 1, а.с. 68).

Враховуючи вищевикладене у сукупності, на переконання колегії суддів докази, подані позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог є більш вірогідними ніж докази, подані відповідачем на їх спростування. Факт порушення відповідачем умов договору підтверджений матеріалами справи та ним не спростований.

Разом з цим, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що суд першої інстанції надав хибну оцінку положенням договору та його правовим наслідкам, оскільки договір містить пункти, які суперечать один одному та не відповідають волі та дійсним намірам сторін, як безпідставне.

Водночас, колегія суддів зауважує, що договір підписаний сторонами без зауважень, в судовому порядку недійсним не визнавався, зауважень щодо умов договору, тощо.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України).

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зважаючи на викладені обставини та наявні у справі докази, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що строк виконання відповідачем обов`язку зі сплати на користь позивача грошових коштів у розмірі 849 000,00 грн є таким, що настав.

Щодо твердження скаржника, що стосовно пред`явлення основних та додаткових вимог вже сплинув строк позовної давності та те, що до правовідносин сторін слід застосовувати позовну давність в 1 рік, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.

За приписами ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст. 253 - 255 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України). Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.

Так, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.

При цьому, відповідно до частини першої ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, згідно з частинами третьої та четвертою ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено.

Щодо спорів, пов`язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред`явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (ч. 6 ст. 315 Господарського кодексу України).

Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 1956 року застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Правовідносини, що виникли в межах спірного перевезення, регулюються Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення.

Вирішуючи питання строку позовної давності в спірних між сторонами правовідносинах, суд враховує, що згідно ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов`язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки.

Відлік терміну позовної давності починається:

a) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки;

b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміну доставки, або, за відсутності такого терміну, - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення;

c) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.

День початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується.

Оцінюючи виконання сторонами своїх зобов`язань у спірних правовідносинах, суд керується частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України, згідно з якою зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За обставинами справи відповідач не забезпечив належного виконання своїх зобов`язань з оплати відповідно до зазначених критеріїв та ухилився від їх добровільного виконання в позасудовому порядку. Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, допустив навмисне порушення свого зобов`язання.

З огляду на викладене до вимог позивача має бути застосований трирічний строк позовної давності, який враховуючи дати укладення договорів-заявок на час звернення позивача з позовом до суду 20.11.2023 (штамп канцелярії суду) ще не сплив.

Аналогічна правова позиція у питанні щодо застосування строку позовної давності викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.09.2018 року у справі № 911/151/16.

Твердження скаржника, що неможливість здійснювати розрахунки внаслідок розпоряджень владних структур не можна визнати умисним правопорушенням, а відтак до вимог про стягнення заборгованості слід застосовувати строк позовної давності в один рік, колегія суддів не визнає переконливими доводами.

Отже, приймаючи до уваги, що сума заборгованості за надані послуги в розмірі 849 000,00 грн станом на день прийняття рішення відповідачем не сплачена, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, факт надання/отримання послуг документально підтверджено матеріалами справи, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості в розмірі 849 000, 00 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також, у зв`язку із несвоєчасною сплатою відповідачем коштів за надані послуги, позивачем нараховано до стягнення 1942,46 грн 3% річних та 11347,46 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 05.05.2022 року по 31.03.2023 року на суму боргу у розмірі 71399,65 грн, а також 6604,47 грн пені, нарахованої за період з 05.05.2022 року по 05.11.2022 року на суму боргу у розмірі 71399,65 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікується як порушення зобов`язання.

За умовами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У ст.625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 року у справі №910/10156/17.

Грошовим, за змістом ст.ст. 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц.

Зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 року у справі №910/4590/19.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами ст.ст. 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Водночас, необхідною умовою нарахування компенсаційних нарахувань та штрафної санкції є встановлення факту прострочення по оплаті наданих послуг.

При цьому, судом встановлено відсутність у матеріалах справи належних доказів, з яких можливо дійти достовірного висновку щодо дати виникнення у відповідача прострочення виконання зобов`язань за договором та разовими договорами-заявками.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача сум пені, 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Оскільки суд дійшов висновку про безпідставність заявлених вимог у частині стягнення пені, відповідно строк позовної давності судом не застосовується.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат не оскаржено, а тому, в апеляційному порядку в рамках розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" не переглядається відповідно до ч. 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції обмежений лише доводами та мотивами, викладеними в апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача 12735,00 грн витрат по сплаті судового збору у відповідності до ст. 129 Господпрського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо відшкодування витрат на правову допомогу, колегія суддів відзначає наступне.

Позивач звернувся до суду з відповідним клопотання про покладення на відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 85000,00 грн та фактично понесених витрат адвоката на дорогу в сумі 3055,00 грн.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За приписами ст.ст. 123, 126 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу надано:договір про надання правової допомоги №02/23 від 10.11.2023 року,; додаток № 1 до договору від 10.11.2023 року, рахунки №1 від 10.11.2023 року, №2 від 26.12.2023 року, №3 від 16.01.2024 року, платіжні інструкції №5224 від 14.11.2023 року, №5266 від 26.12.2023 року, №5292 від 16.01.2024 року, опис виконаних робіт адвокатом, ордер серії АВ № 1033763 від 15.11.2023 року, фотокопії персонального пристрою з додатку банку КБ «ПРИВАТБАНК» - приват24, де відображено час, дату, суму коштів та вид автозаправочної станції де здійснювалася купівля та заправка пального (наявні в матеріалах справи).

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.

За приписами ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим, для включення всієї суми гонорару та фактичних витрат у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено у ст. 126 Господарського процесуального кодексу України та у ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно ст.15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04, п.269).

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Враховуючи викладене, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

В даному випадку, як вже зазначалося, відповідачем також було заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на їх необґрунтованість, не спів розмірність та завищення.

Здійснивши аналіз доводів позивача, а також часткове задоволення позовних вимог, співмірність заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, не відповідають критерію розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на оплату професійної правової (правничої) допомоги та беручі до уваги розмір мінімальної заробітної плати та об`єм наданих правових послуг, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо нарахування витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 15000,00 грн.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо покладення на відповідача витрат адвоката витрачених на дорогу для участі у судовому засіданні (витрати на пальне в розмірі 3055,00 грн), що є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами, з огляду на наступне.

У пунктах 3.45- 3.47 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі № 910/7586/19 викладено такий правовий висновок:

"Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Таким чином, беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад, написання процесуального документа чи виступ у суді, а бере на себе обов`язок зі вчинення комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов`язків клієнта.

Отже, участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні".

Такі стадії представництва інтересів у суді, як проїзд та прибуття на судове засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що проїзд з метою участі адвоката у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами.

Так, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що витрати представника відповідача на пальне в розмірі 3055,00 грн є реальними, дійсними та необхідними, і відповідають критерію розумності здійснених відповідачем витрат.

Враховуючи вищевикладене, твердження скаржника, що витрати на проїзд легковим автомобілем не були необхідними та є явно завищеними, колегія суддів не визнає переконливими доводами.

Відповідач також подав заяву про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Так, в якості доказів понесення відповідачем витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, до справи надано: договір № 15/01-Д про надання правової (правничої) допомоги від 16.01.2024 року; додаткову угоду від 30.10.2024 року до вказаного договору, акт № 01/24 прийому-передачі наданих послуг від 30.01.2024 року до договору № 15/01-Д про надання правової (правничої) допомоги від 16.01.2024 року на суму 10 000,00 грн та ордер серії СВ № 1076136 від 01.02.2024 року.

З наданих відповідачем доказів понесення витрат на правничу допомогу не вбачається опис та обсяг виконаних адвокатом робіт у даній справі. Фактично адвокат Дяковський О.С. прийняв участь в одному судовому засіданні, яке відбулося 01.02.2024 року. При цьому, відзив на позовну заяву та всі інші заяви, подані відповідачем у справі, були підписані керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєста Україна» Городецькою О.Д.

Відтак, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог та співмірність заявленої відповідачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд першої інстанції правомірно стягнув з позивача витрат у сумі 2000,00 грн, враховуючи відсутність опису робіт виконаних відповідачем у даній справі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано висновки щодо всіх суттєвих доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями позивача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 року у справі №910/17749/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 року у справі №910/17749/23 залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/17749/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбачених ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

О.М. Коротун

Дата складення повного тексту 27.05.2024 року, у зв`язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М. у відпустці.