Рішення

від 27.02.2024 по справі 915/1608/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 року Справа № 915/1608/23

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Алексєєва А.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами справу за позовною заявою приватного акціонерного товариства «Микитівський гранітний кар`єр», код 01033255 (Миколаївська область, Вознесенський район, смт. Олександрівка, вул. Микитівська, буд. 1), яка пред`явлена до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Кор-Буд», код 34510974 (Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Радянська, буд. 3/1), про стягнення грошових коштів у сумі 91258,77 грн.

Стислий виклад позиції позивача.

04.01.2016 року між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки №10/16, на виконання якого позивач у період з 12.01.2016 року по 31.03.2020 року поставив відповідачу піщано-щебеневу продукцію на загальну суму 945050,00 грн. Відповідач частково оплатив поставлену продукцію на суму 890050,00 грн. Частково неоплаченою є продукція поставлена за видатковими накладними від 30.03.2020 року та від 31.03.2020 року на суму 55000,00 грн. На вимогу позивача про необхідність здійснити остаточну оплату відповідач оплати не здійснив.

Як на правову підставу позову позивач послався на положення ст. ст. 525, 526, 530, 629 ЦК.

Позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти за договором у сумі 91258,77 грн., з якої: 55000,00 грн. сума боргу; 29111,47 грн. втрати від інфляції; 7147,30 грн. 3% річних.

Судові витрати у вигляді сплаченої суми судового збору у розмірі 2684,00 грн. та понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн. позивач просить покласти на відповідача.

Про розгляд справи відповідача було повідомлено належним чином. Ухвала суду про відкриття провадження у справі направлялася на адресу відповідача, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно довідки про причини повернення поштового відправлення за №0690210071764 причиною повернення є те, що адресат відсутній за вказаною адресою, що відповідає положенням ч. 6 ст. 242 ГПК України.

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З огляду на викладене, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.

Заяви та клопотання сторін (учасників).

26.10.2023 року до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Рух справи.

17.10.2023 року позовну заяву зареєстровано у канцелярії господарського суду Миколаївської області.

23.10.2023 року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.

31.10.2023 року ухвалою суду позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Із змісту позову вбачається, що позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на наступні обставини.

1. 04.01.2016 року між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки №10/16.

2. З 12.01.2016 року по 31.03.2020 року позивач поставив боржнику піщано-щебеневу продукцію на загальну суму 945050,00 грн.

3. Відповідач здійснив часткову оплату у розмірі 890050,00 грн.

4. Заборгованість з оплати продукції наявна за видатковою накладною М3003-0008 від 30.03.2020 року в сумі 44080 грн. та видатковою накладною М3103-0009 від 31.03.2020 року в сумі 10920 грн., що загалом становить 55000,00 грн.

5. 19.07.2023 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату боргу.

6. 02.08.2023 року відповідач надав відповідь на вимогу.

До позову позивачем приєднано наступні документи у копіях:

- договір поставки від 04.01.2016 року;

- видаткові накладні № М 3003-0008 від 30.03.2020 року, № М 3103-0009 від 31.03.2020 року;

- вимогу позивача №19/07-2023-001 від 19.07.2023 року;

- фіскальний чек від 19.07.2023 року на поштове відправлення 5650116676110.

- відповідь відповідача від 02.08.2023 року на вимогу позивача від 19.07.2023 року;

- паперова копія електронної сторінки щодо направлення відповідачу накладних електронною поштою;

- акт звірки розрахунків за період січень 2018 року - грудень 2021 року.

При оцінці доказів та встановленні обставин суд виходив з наступних положень ГПК.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 13 ГПК).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 ГПК).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 14 ГПК).

Учасники справи, зокрема зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (1 та ч. 3 ст. 74 ГПК).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ч. 4 ст. 74 ГПК).

У ст. 75 ГПК наведені підстави звільнення від доказування. До таких підстав, зокрема належать: визнання обставин учасниками справи; визнання судом обставин загальновідомими; встановлення обставин рішенням суду, що набрало законної сили, в господарській, цивільній або адміністративній справі, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи ( ч. 1 ст. 73 ГПК).

Ці дані, встановлюються письмовими, речовими, електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 ГПК).

Відповідно до ст. 86 ГПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд, дослідивши докази, надавши їм оцінку з огляду на вищевказані положення ГПК, встановив, що мали місце наступні обставини.

04.01.2016 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір поставки № 10/16, що підтверджується приєднаною до позову копією договору поставки № 10/16.

30.03.2020 року та 31.03.2020 року позивач передав відповідачу піщано-щебеневу продукцію на суму 92294,50 грн. та на суму 10920 грн. відповідно, що підтверджується копіями видаткових накладних № М 3003-0008 від 30.03.2020 року, М 3103-0009 від 31.03.2020 року.

Видаткові накладні № М 3003-0008 від 30.03.2020 року, М 3103-0009 від 31.03.2020 року підписні сторонами договору та скріплені печатками сторін.

19.07.2023 року позивач направив відповідачу поштою вимогу №19/07-2023-001, в якій зазначив, що на виконання умов договору поставки №10/16 від 04.01.2016 року поставив відповідачу продукцію, за яку відповідач не розрахувався, в зв`язку з чим виник борг у розмірі 55000,00 грн. Направлення вимоги підтверджується приєднаною до позову копією фіскального чеку.

Відповідач листом вих. №30/08 від 02.08.2023 року поінформував позивача, що не мав можливості у повному обсязі виконати договірні зобов`язання через дію форс-мажорних обставин, а саме військове вторгнення 24.02.2022 року російської федерації на територію України, масовані обстріли міста Миколаєва та Миколаївської області. Крім того, на підприємстві змінився керівник, більшість документації була вивезена у безпечні місця для збереження, а деяка частина документів втрачена, в зв`язку із чим відповідач просив позивача надіслати копію договору поставки та інших документів, пов`язаних із виконанням договору, для вирішення питання оплати.

09.10.2023 року позивач направив відповідачу засобами електронної пошти примірники видаткових накладних № М 3003-0008 від 30.03.2020 року, М 3103-0009 від 31.03.2020 року.

Висновки суду щодо підстав задоволення позову або відмови у задоволенні позову.

За умовами договору позивач зобов`язався поставити, а відповідач прийняти і сплатити на умовах, обумовлених в договорі, піщано-щебеневу продукцію (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 3.1, п. 3.2 договору ціна визначається даним договором та виставленого рахунку і приймається сторонами в національній валюті України гривні. Розрахунки за продукцію здійснюються згідно видаткових накладних за кожну партію окремо. Позивач зобов`язується поставити продукцію у кількості вказаної в заявці відповідача, а відповідач прийняти і сплатити за поставлену продукцію, на умовах обумовлених в договорі.

Відповідно до п. 4.1, п. 4.2 договору продукція відвантажується партіями згідно (письмових або усних) заявок відповідача. Відвантаження продукції проводиться партіями в 5-ти денний термін тільки після передплати та письмової або усної заявки відповідача із вказуванням дати, яка є підтвердженням готовності відповідача до прийому продукції.

Згідно п. 5.1 договору покупець здійснює передплату у розмірі 100% від вартості замовленої партії продукції згідно виставленого рахунку.

Згідно п. 5.2 договору у випадках передбачених п. 4.4 діючого договору остаточний розрахунок за поставлену продукцію здійснюється відповідачем на банківський рахунок позивача на протязі 5 банківських днів з моменту отримання продукції.

Відповідно до п. 4.4 договору в особливих випадках (загроза зупинки виробництва та інше), позивач за згодою сторін відвантажує продукцію без переплати в обмеженій кількості.

Як вбачається з встановлених судом обставин справи поставку продукції за видатковими накладними № М 3003-0008 від 30.03.2020 року, № М 3103-0009 від 31.03.2020 року було здійснено позивачем без передоплати.

Позивач у позові стверджує, що поставка за видатковою накладною № М 3003-0008 від 30.03.2020 року була частково оплачена відповідачем на суму 48214,50 грн., а поставка за видатковою накладною № 3103-0009 від 31.03.2020 року не була оплачена взагалі.

З огляду на те, що виконання умов договору з оплати поставленої продукції є обов`язком відповідача, то тягар доказування належного виконання цього обов`язку лежить на відповідачі.

Докази здійснення відповідачем повної оплати продукції за видатковими накладними № М 3003-0008 від 30.03.2020 року, № М 3103-0009 від 31.03.2020 року у матеріалах справи відсутні.

Правовідносини, які виникли між сторонами на підставі договору поставки врегульовані положеннями ст.ст. 265-270 ГК України (загальні положення про поставку).

Виконання цивільних і господарських зобов`язань, які виникли з договору, врегульовано відповідними положеннями ГК та ЦК про договір та зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 2 ст. 509 ЦК зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1. ст. 174 ГК господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 193 ГК суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною ч. 4 ст. 193 ГК передбачено, що управнена сторона має право не приймати виконання зобов`язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов`язання.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 526 ЦК передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором призвело до порушення умов договору та прав позивача на своєчасне та повне отримання оплати за поставлену продукцію.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 614 ЦК особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 617 ЦК особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Суд не бере до уваги аргументи відповідача, які містяться у його листі вих. №30/08 від 02.08.2023 року, з огляду на те, що поставлена продукція за умовами договору мала бути оплачена у квітні 2020 року, тоді як обставини, на які посилається відповідач виникли та мали місце після 24.02.2022 року, тобто початку повномасштабної військової агресії російської федерації проти України.

Відповідач в порушення умов договору свої зобов`язання з оплати поставленої продукції за видатковими накладними № М 3003-0008 від 30.03.2020 року, № М 3103-0009 від 31.03.2020 року у повному обсязі не виконав. Відповідач частково оплатив позивачу поставлений товар за видатковою накладною № М 3003-0008 від 30.03.2020 року в сумі 48214,50 грн.

Таким чином, сума боргу за видатковою накладною № М3003-0008 від 30.03.2020 року становить 44080,00 грн., за видатковою накладною № М3103-0009 від 31.03.2020 року - 10920,00 грн., що загалом становить 55000,00 грн.

З вказаного слідує, що вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 55000,00 грн. є обґрунтованою, законною та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача втрат від інфляції та 3% річних, в зв`язку із простроченням оплати продукції, то суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунками позивача за видатковою накладною № М3103-0009 від 31.03.2020 року за період з 07.04.2020 року по 13.10.2023 року сума нарахованих втрат від інфляції становить 5415,58 грн., а 3% річних - 1152,67 грн.

Судом перевірено виконані позивачем розрахунки суми річних та втрат від інфляції і визнано їх арифметично вірними.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та втрат від інфляції за видатковою накладною № М3103-0009 від 31.03.2020 року є обґрунтованими, законними і такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем здійснено нарахування втрат від інфляції у сумі 23695,89 грн. та 3% річних у сумі 5994,63 грн. за несвоєчасне здійснення оплати по видатковій накладній № М 3003-0008 від 30.03.2020 року.

Виходячи з наданого позивачем розрахунку, нарахування втрат від інфляції та 3% річних позивачем здійснено за кожний період прострочення, з урахуванням здійснених відповідачем оплат.

Проте, терміни здійснення оплат встановити неможливо з огляду на відсутність у матеріалах справи відповідних доказів (платіжних інструкції, доручень, квитанцій тощо).

Таким чином, з огляду на наявні у матеріалах справи докази встановити періоди прострочення оплат за видатковою накладною № М 3003-0008 від 30.03.2020 року, за які позивач вправі був нарахувати втрати від інфляції та 3% річних, неможливо.

Відтак, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення вимоги позивача в цій частині відсутні.

Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать у тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У відповідності до ч. 2 зазначеної статті, витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами за результатами розгляду справи.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Частина 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру;

- погодинної оплати.

На підтвердження здійснення витрат на професійну правничу допомогу позивачем до позовної заяви, зокрема було надано:

- копію договору про надання правової допомоги від 10.10.2023 року;

- копію розрахунку вартості правової допомоги - додаток № 1 до договору від 10.10.2023 року.

Отже, позивачем документально підтверджено користування послугами адвоката з метою захисту своїх прав та інтересів в судовому порядку.

Згідно розрахунку вартості правової допомоги до договору від 10.10.2023 року позивач за підготовку та подачу позову приватного акціонерного товариства «Микитівський гранітний кар`єр» до товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Кор-Буд» про стягнення грошових коштів у сумі 91258,77 грн. отримав послуги правничої допомоги вартістю 15000,00 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, зокрема враховує:

- чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

- чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Судом визнається, що дані витрати пов`язані із розглядом справи.

Суд, розподіляючи витрати за послуги адвоката, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази, а саме: договір про надання правової допомоги та розрахунок вартості правової допомоги, з зазначенням в ньому конкретного переліку послуг, які надано, а також вартості кожної з них, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у заявленому розмірі, адже розмір таких витрат має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, а й відповідати критеріям реальності та розумної необхідності таких витрат, а також співмірності зі складністю справи.

Судом, за результатами аналізу наданого позивачем розрахунку вартості правової допомоги та матеріалів справи взято до уваги ціну позову, а також рівень складності справи, який є незначним. Суд вважає, що при незначному рівні складності справи вартість надання послуг правничого характеру із правового аналізу ситуації та документів, підготовки та подачі позовної заяви у сумі 15000,00 грн., яка зазначена в розрахунку вартості правової допомоги, - є значно завищеною та не відповідає критеріям реальності та розумності.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що стягнення адвокатських витрат у загальному розмірі 15000,00 грн. не відповідає критеріям реальності, розумності та співрозмірності.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне зменшити розмір таких витрат до 7500,00 грн., які підлягають покладенню на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 7500,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд керується положеннями ч. 5 ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 126, ч. 5 ст. 129, ст.ст. 237, 238 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Кор-Буд», код 34510974 (Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Радянська, буд. 3/1) на користь приватного акціонерного товариства «Микитівський гранітний кар`єр», код 01033255 (Миколаївська область, Вознесенський район, смт. Олександрівка, вул. Микитівська, буд. 1) грошові кошти у загальному розмірі 61568 (шістдесят одна тисяча п`ятсот шістдесят вісім) грн. 25 коп., з якої: 55000 (п`ятдесят п`ять тисяч) грн. 00 коп. - основний борг; 5415 (п`ять тисяч чотириста п`ятнадцять) грн. 58 коп. - втрати від інфляції; 1152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві) грн. 67 коп. - 3% річних, а також судовий збір, який сплачений за подачу позовної заяви у сумі 2684,00 грн.

3. У задоволенні позовних вимог приватного акціонерного товариства «Микитівський гранітний кар`єр», код 01033255 (Миколаївська область, Вознесенський район, смт. Олександрівка, вул. Микитівська, буд. 1) про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Кор-Буд», код 34510974 (Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Радянська, буд. 3/1) втрат від інфляції у розмірі 23695 (двадцять три тисячі шістсот дев`яносто п`ять) грн. 89 коп. та 3% річних у розмірі 5994 (п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто чотири) грн. 63 коп. - відмовити.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Кор-Буд», код 34510974 (Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Радянська, буд. 3/1) на користь приватного акціонерного товариства «Микитівський гранітний кар`єр», код 01033255 (Миколаївська область, Вознесенський район, смт. Олександрівка, вул. Микитівська, буд. 1) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7500 (сім тисяч п`ятсот) грн. 00 коп.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення (ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження (ч. 2 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя А.П. Алексєєв