Рішення

від 27.02.2024 по справі 440/14607/23

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2024 року Справа № 440/14607/23

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Прилипчука О.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Полтавського окружного адміністративного суду

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Полтавського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Полтавського окружного адміністративного суду, в якій просить:

1. Визнати протиправними дії Полтавського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102.00 грн.

2. Зобов`язати Полтавський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду (з урахуванням допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу) за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року, обчисливши її розмір, виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році - 2684,00 грн, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

В обґрунтування позову зазначив, що під час здійснення повноважень судді у період з 01.01.2021 по день звернення позивача до суду відповідач здійснював нарахування суддівської винагороди із застосуванням величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового окладу судді з 01 січня 2021 року 2102 грн.

Також, позивач вважає, що відповідач, згідно приписів спеціального законодавства, повинен був здійснювати вказані нарахування, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, а саме: станом на 01.01.2021 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб складав 2270, 00 грн., станом на 01.01.2022 2481, 00 грн., а станом на 01.01.2023 2684, 00 грн.

Позивач зауважує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України "Про Державний бюджет України", а тому вважає вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 матеріали позовної заяви вирішено направити до Другого апеляційного адміністративного суду як суду вищої інстанції, для визначення підсудності.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2023 адміністративну справу № 440/14607/23 за позовом ОСОБА_1 до Полтавського окружного адміністративного суду про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії направлено за підсудністю до Сумського окружного адміністративного суду.

11.12.2023 адміністративна справа надійшла до Сумського окружного адміністративного суду.

15.12.2023 ухвалою суду відкрито провадження по справі. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

27.12.2023 Полтавським окружним адміністративним судом подано відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти позовних вимог у повному обсязі та зазначає, що законом №1928-ІХ запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка складає 2102 гривні.

Таким чином, з прийняттям Законом № 1928-ІХ зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина. Враховуючи, що норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього, потрібно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді.

Таким нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону № 1928-ІХ, які уточнюють частину третю статті 135 Закону №1402-VІІІ і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.

Порівнюючи мінімальний прожитковий мінімум, встановлений на 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, та на 1 січня 2023 року необхідно зазначити, що його розмір (2102,00 грн.) не змінився, отже твердження позивача про погіршення становища та відповідно порушення гарантій прав є необґрунтованими.

Закон № 1928 -IX, якими визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 - 2023 років у розмірі 2102 гривні, є чинним, не конституційним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягає виконанню.

Як зазначено в статті 130 Конституції України, розмір суддівської винагороди встановлюється Законом.

Таким чином, Конституція України прямо вказує, що встановлювати розмір суддівської винагороди може тільки Закон. Відповідно це відноситься до компетенції та повноважень законодавця. Законодавець це питання вирішив на користь розміру прожиткового мінімуму - 2102 гривень.

Оскільки зазначена норма не визнана неконституційною, відповідачі повинні її застосовувати та не можуть обирати самостійно з Закону України Про Державний бюджет України будь-яку іншу цифру, більш сприятливу для позивача.

Отже, Полтавський окружний адміністративний суд не має правових підстав для самостійного нарахування та визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 - 2023 роки поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, передбачених Законом №1928-1Х, та встановлених Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік, Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік.

Положення статті 7 Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік, Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік, не визнавались неконституційними, а отже підлягають обов`язковому виконанню.

Також, відповідач зазначив, що позивачем пропущено строк звернення до суду із наведеними позовними вимогами

Враховуючи вищевикладене, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

01.02.2024 ОСОБА_1 подано відповідь на відзив, в якому зазначив, що строк звернення до суду не було пропущено, а тому просить позовні вимоги задовольнити.

07.02.2024 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, в якому відповідач наполягав на пропуску позивачем строку звернення до суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що Указом Президента України "Про призначення суддів" №802/2010 від 06.08.2010 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду строком на п`ять років .

Наказом Полтавського окружного адміністративного суду від 30.08.2010 №76/7 ОСОБА_1 прийнято на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду з 30.08.2010 з посадовим окладом згідно штатного розпису (а.с.19).

Згідно з довідкою Полтавського окружного адміністративного суду № 2.3-12/13/23 від 03.10.2023, суддівська винагорода позивача нараховувались та виплачувались із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в сумі 2102 грн., як то передбачено статтями 7 Законів України Про Державний бюджет на 2021 рік, Про Державний бюджет на 2022 рік та Про Державний бюджет на 2023 рік (а.с. 24).

Як зазначає позивач, у спірні періоди отримувала суддівську винагороду у розмірі меншому, ніж передбачено Законом України "Про судоустрій і статус суддів", у зв`язку з чим звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України.

Зазначені конституційні запобіжники мають на меті унеможливлення свавільного встановлення або зміни законодавцем розміру винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.

Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Отже, з огляду на приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Згідно з статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2189 гривень, з 01 липня - 2294 гривні, з 01 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 01 січня - 1921 гривня, з 01 липня - 2013 гривень, з 01 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 01 січня - 2395 гривень, з 01 липня - 2510 гривень, з 01 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 01 січня - 2270 гривень, з 01 липня - 2379 гривень, з 01 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 01 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 01 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 01 січня - 1769 гривень, з 01 липня - 1854 гривні, з 01 грудня - 1934 гривні.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік установлено, що у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць складає: з 1 січня 2393 гривень, з 1 липня 2508 гривні, з 1 грудня 2589 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня 2100 гривень, з 1 липня 2201 гривня, з 1 грудня 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2618 гривень, з 1 липня 2744 гривні, з 1 грудня 2833 гривні; працездатних осіб: з 1 січня 2481 гривня, з 1 липня 2600 гривень, з 1 грудня 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 1934 гривні, з 1 липня 2027 гривень, з 1 грудня 2093 гривні.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік установлено, що у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць складає 2 589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років 2833 гривні; працездатних осіб 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність 2093 гривні.

Судом було встановлено, що у 2021-2023 роках базовий розмір посадового окладу позивача склав 69366,00 грн. (а.с. 24).

Таким чином, у 2021-2023 роках посадовий оклад позивачу обчислено, виходячи з приписів абзацу 5 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на відповідний рік, із розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Вказана обставина не заперечується відповідачем.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Як зазначалось вище, виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд наголошує, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді".

При цьому, Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2102,00 грн.

Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який ставиться питання у позовній заяві (з січня 2021 по липень 2023 року), а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік", "Про Державний бюджет України на 2023 рік" фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах апеляційного перегляду судового рішення в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище.

Отже, Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Зубко та інші проти України" від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), за період що йдеться в позовній заяві, на підставі абзацу 5 статті 7 Законів України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік", "Про Державний бюджет України на 2023 рік" є неправомірним.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що обмеження виплати позивачу, починаючи з січня 2021 року по вересень 2023 року, суддівської винагороди (шляхом обчислення її розміру, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі саме 2102 грн) та допомоги на оздоровлення здійснено Полтавським окружним адміністративним судом протиправно.

Зазначені висновки суду узгоджуються з практикою Другого апеляційного адміністративного суду в постановах від 24.01.2022 по справі №440/7656/21, від 13.12.2021 по справі № 520/4274/21, від 14.2.2024 по справі №480/8091/23 та з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду України від 10.11.2021 по справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 по справі № 360/503/21, яка підлягає застосуванню при розгляді даної справи у відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України .

Також варто зазначити, що Полтавський окружний адміністративний суд, хоч і не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу та здійснювати виплату у вищому розмірі, втім необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії незалежності суддів.

Полтавський окружний адміністративний суд, як розпорядник бюджетних коштів, мав першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2021 рік на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя та під час розрахунку річного фонду суддівської винагороди судів Полтавського окружного адміністративного суду визначити необхідний та достатній розмір річного фонду суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму у 2021-2023 році.

Такий обов`язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.

Натомість Полтавський окружний адміністративний суд зазначений обов`язок не був виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм частини абзацу 5 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на відповідний рік.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги щодо визнання протиправними дій Полтавського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за січень-грудень 2021 року, січень-грудень 2022 року, січень-вересень 2023 року, обчислених, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн. та зобов`язання Полтавський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду (з урахуванням допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу) за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року, обчисливши її розмір, виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році - 2684,00 грн, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів , є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо доводів представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За приписами ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Однак підпунктом 18 пункту 1 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX (далі по тексту - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Разом з тим відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 р. N 383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.

При цьому постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином з 01 липня 2023 року строк звернення до суду із позовом про виплату заробітної плати регламентується статтею 233 КЗпП України і складає три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З позовної заяви суд вбачає, що позивач просить визнати протиправними дії Полтавського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102.00 грн. та зобов`язати Полтавський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду (з урахуванням допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу) за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року, обчисливши її розмір, виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році - 2684,00 грн, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Враховуючи, що положень статті 233 КЗпП України, в даному випадку підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду, який в силу пункту 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України, слід обраховувати з 01.07.2023, а тому вказаний строк закінчився 02.10.2023 (01.10.2023 припадає на вихідний день).

При цьому позивач з позовною заявою звернувся до суду 29.09.2023, тобто із дотриманням встановленого тримісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 Кодексу законів про працю України.

Таким чином, суд зазначає, що позивачем не пропущено тримісячний строк звернення до суду з даною позовною заявою, а тому доводи представника відповідача про пропуск позивачем строків звернення до суду є помилковим.

Відповідно до норм Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у цій справі щодо судового збору не вирішується.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Полтавського окружного адміністративного суду про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Полтавського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102.00 грн.

Зобов`язати Полтавський окружний адміністративний суд (вул.Пушкарівська, 9/26, м.Полтава, Полтавська область, 36039, код ЄДРПОУ 35521510) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівську винагороду (з урахуванням допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу) за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року, обчисливши її розмір, виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році - 2684,00 грн, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.А. Прилипчук