Постанова

від 03.06.2024 по справі 440/14607/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2024 р. Справа № 440/14607/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Курило Л.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського окружного адміністративного суду на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.02.2024, головуючий суддя І інстанції: О.А. Прилипчук, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, по справі № 440/14607/23

за позовом ОСОБА_1

до Полтавського окружного адміністративного суду

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до суду із адміністративним позовом до Полтавського окружного адміністративного суду (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними дії Полтавського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102.00 грн.;

- зобов`язати Полтавський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду (з урахуванням допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу) за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року, обчисливши її розмір, виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році - 2684,00 грн, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

В обґрунтування позову зазначив, що під час здійснення повноважень судді у період з 01.01.2021 по день звернення позивача до суду відповідач здійснював нарахування суддівської винагороди із застосуванням величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового окладу судді з 01 січня 2021 року 2102 грн. Також, позивач вважає, що відповідач, відповідно до приписів спеціального законодавства, повинен був здійснювати вказані нарахування, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, а саме: станом на 01.01.2021 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб складав 2270, 00 грн., станом на 01.01.2022 2481, 00 грн., а станом на 01.01.2023 2684, 00 грн. Позивач зауважує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України "Про Державний бюджет України", а тому вважає вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Полтавського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102.00 грн.

Зобов`язано Полтавський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду (з урахуванням допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу) за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року, обчисливши її розмір, виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році - 2684,00 грн, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити, а в частині позовних вимог за період з 01.01.2021 по 30.06.2023 залишити позовну заяву без розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що Полтавський окружний адміністративний суд не має правових підстав для самостійного нарахування та визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 - 2023 роки поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, передбачених Законом №1928-1Х, та встановлених Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік, Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік, положення яких не визнавались неконституційними, а отже підлягають обов`язковому виконанню. Також, відповідач посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду із позовними вимогами за період з 01.01.2021 по 30.06.2023, а тому вважає, що судом мали бути застосовані наслідки, передбачені частиною третьою статті 123 КАС України.

Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Указом Президента України "Про призначення суддів" №802/2010 від 06.08.2010 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду строком на п`ять років .

Наказом Полтавського окружного адміністративного суду від 30.08.2010 №76/7 ОСОБА_1 прийнято на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду з 30.08.2010 з посадовим окладом згідно штатного розпису (а.с.19).

Згідно з довідкою Полтавського окружного адміністративного суду № 2.3-12/13/23 від 03.10.2023, суддівська винагорода позивача нараховувались та виплачувались із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в сумі 2102 грн., як то передбачено статтями 7 Законів України Про Державний бюджет на 2021 рік, Про Державний бюджет на 2022 рік та Про Державний бюджет на 2023 рік (а.с. 24).

Вважаючи протиправними дії Полтавського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102.00 грн., позивач звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що через помилкове застосування до спірних правовідносин норм частини абзацу 5 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік, Полтавським окружним адміністративним судом протиправно обмежено виплату позивачу суддівської винагороди (шляхом обчислення її розміру, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі саме 2102 грн) та допомоги на оздоровлення з січня 2021 року по вересень 2023 року. Також суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даною позовною заявою, а тому доводи відповідача про пропуск позивачем строків звернення до суду є помилковим.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 126 Конституції України встановлено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України Про судоустрій і статус суддів зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських вимог стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За приписами ст.4 Закону України Про судоустрій і статус суддів судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Згідно з ч.1 ст.135 Закону України Про судоустрій і статус суддів суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.2 ст.135 Закону України Про судоустрій і статус суддів суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з ч.3 ст.135 Закону України Про судоустрій і статус суддів базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Відповідно до ч.5 ст.135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Статтею 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів встановлено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

Згідно з ч.9 ст.135 Закону України Про судоустрій і статус суддів обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік визначено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.

Відповідно до статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні; працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік визначено, що з 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (далі - Закон №1401-VIII).

Цим Законом, зокрема, статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. У контексті спірних правовідносин потрібно наголосити, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які у системному зв`язку дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що оскільки Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).

Слід зазначити, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді першої інстанції становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України від 15 липня 1999 року №966-XIV "Про прожитковий мінімум" (далі по тексту - Закон №966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIVзакріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Водночас, статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (далі по тексту Закон №1082-ІХ), Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік від 02.12.2021 №1928-ІХ (далі по тексту Закон №1928-ІХ), статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік від 03.11.2022 №2710-ІХ (далі по тексту Закон №2710-ІХ) разом із встановленням станом на 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270 грн, відповідно 2481 грн та 2684 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 гривень.

До 2021 року відповідачами для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону №1402-VIII.

Варто зазначити, що зміни до Закону №1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.

Закон №1928-ІХ, Закон №1082-ІХ та Закон №2710-ІХ фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.

Закон №1928-ІХ, Закон №1082-ІХ та Закон №2710-ІХ не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону №1082-IX та статті 135 Закону №1402-VIII у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2021 року у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 року у справі №360/503/21 та від 22.06.2023 року у справі №400/4904/21.

Таким чином, колегія суддів вважає, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року (2684 грн), на 01 січня 2022 року (2481 грн) та 01 січня 2021 року (2270 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону №1928-ІХ та Закону №1082-ІХ є неправомірною.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення.

Оскільки Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися або змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, тому колегія суддів дійшла висновку, що відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу позивача, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

При цьому, колегія суддів підкреслює, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

У зв`язку з чим, посилання відповідача на те, що положення статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", не визнавались неконституційними, а отже підлягають обов`язковому виконанню, є помилковими, оскільки конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, та суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів" та, в свою чергу, в межах спірних правовідносин, норми Законів України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік застосуванню не підлягають, незалежно від того, чи переглядалися такі Закони на предмет їх конституційності Конституційним Судом України.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача, що для обрахунку посадового окладу судді необхідно керуватися розрахунковою величиною 2102 грн, для чого в Державному бюджеті України на 2021, 2022, 2023 роки передбачені відповідні асигнування, натомість, для застосування розрахункової величини 2270 грн, 2481 грн, 2684 грн бюджетних асигнувань не передбачено, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява № 63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, відхиляючи доводи відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення в належному розмірі, що є предметом спору у цій справі.

Доводи відповідача у даній справі щодо правомірності дій щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102.00 грн., з огляду на наведене вище, є необґрунтованими.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду (з урахуванням допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу) за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року, обчисливши її розмір, виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році - 2684,00 грн, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

З приводу посилання скаржника на пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першоюстатті 122 КАС Українипередбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьоюстатті 122 КАС Українидля захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятоюстатті 122 КАС Українипередбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до частини другоїстатті 233 КЗпП України(у редакції, чинній до змін, внесених згідно ізЗаконом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другустатті 233 КЗпП Українивикладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Отже, до 19 липня 2022року КЗпП Українине обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 та від 25 квітня 2023 року в справі № 380/15245/22.

Разом з тим, колегія суддів наголошує, що відповідно до пункту першогоглави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП Українипід час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначеністаттею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначенихстаттею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину та є підставою для застосування приписів 233КЗпП України, у редакції, чинній з 19 липня 2022 року лише з 01.07.2023.

Колегія суддів звертає увагу, що спірними періодами у цій справі є періоди з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 30.09.2023.

З огляду на наведене вище нормативно-правове регулювання колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини з 01.01.2021 по 18.07.2022 не були обмежені строками звернення до суду, з 19.07.2022 по 30.06.2023 строки не були обмежені строками звернення до суду з огляду на встановлення Кабінетом Міністрів України карантину, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

При цьому, апелянтом не ставиться під сумнів дотримання позивачем строку звернення до суду з 01.07.2023 по 30.09.2023.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач не пропустив строк звернення до суду із позовною заявою.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Полтавського окружного адміністративного суду - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 по справі № 440/14607/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Курило Судді А.О. Бегунц З.Г. Подобайло