Постанова

від 27.02.2024 по справі 520/21824/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 р. Справа № 520/21824/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Русанової В.Б. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 (суддя: Панов М.М., м.Харків) по справі № 520/21824/23

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту - ГУ ДПС у Харківській області, відповідач, контролюючий орган), в якому просила суд визнати протиправними та скасувати: податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №0175877-2401-2030 від 19.03.2021 на суму 87913,13 грн.; податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №0016457-2405-2030 від 16.02.2023 на суму 121836,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що винесені відповідачем податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки останнім неправильно кваліфіковано належне позивачу майно як об`єкт справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за ставкою 1% мінімальної заробітної плати за 1 кв. м. площі об`єкту, замість належної - 0,1%, що передбачена для типів «Інші будівлі», до яких і має відноситися належна позивачу нежитлова нерухомість.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 у справі №520/21824/23 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, ЄДРПОУ 43983495) про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовлено.

Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2022 у справі № 520/21824/23 та прийняти нове, яким задовольнити позов.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач вказує, що відповідач, в порушення вимог розділу 2 Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 № 1204, під час складання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень обмежився виключно даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в якому зазначено лише, що належна ОСОБА_1 будівля є нежитловою, проте не вказав адреси об`єкту нерухомості, типу будівлі, не навів жодних розрахунків суми податку та не здійснив жодних заходів, спрямованих на забезпечення повного, всебічного і неупередженого дослідження обставин справи, зокрема, щодо встановлення типу будівлі. Крім того, віднесення належної позивачу будівлі до категорії «торгівельні» та у зв`язку з цим застосування ставки податку до об`єкту нерухомого майна у розмірі 1% є безпідставним та необґрунтованим, оскільки, по-перше, належна позивачу будівля, як вбачається з технічного паспорту (копія якого міститься в матеріалах справи), будь-яких приміщень, пристосованих до торгівлі не містить, по-друге, наданий відповідачем до суду скріншот з офіційного сайту Odnodata UA, з якого слідує, що за адресою АДРЕСА_2 (місцезнаходження належної позивачу нерухомості), зареєстровано більше 50-ти суб`єктів господарювання, основною діяльністю яких є торгівля, не може вважатися належним та допустимим доказом, оскільки не засвідчений належним електронним підписом, як того вимагає ч.1 ст. 99 КАС України, та не може вважатися доказом провадження позивачем торгівельної діяльності за вказаною адресою. Зауважує, що наразі належна позивачу нежитлова будівля не використовується для здійснення господарської діяльності самостійно, будь-яке приміщення будівлі в оренду не здається, що підтверджується, зокрема, твердженням суду першої інстанції про відсутність відомостей про будь-який задекларований позивачем дохід, пов`язаний з використанням такої будівлі.

З огляду на викладене, позивач вважає, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив докази та встановив обставини справи, що призвело до ухвалення необґрунтованого та незаконного рішення.

Відповідач, у надісланому до суду відзиві на апеляційну скаргу, наполягаючи на правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, вказує на безпідставність доводів позивача щодо недотримання контролюючим органом вимог щодо форми податкових повідомлень-рішень (далі ППР), оскільки ППР від 19.03.2021 складено за формою «Ф», яка передбачена Додатком 1 Порядку № 1204, в редакції, яка діяла на момент винесення такого ППР та не передбачала наявності даних щодо адреси об`єкту, його типу та детального розрахунку податкового зобов`язання. Форма ж ППР від 16.02.2023 відповідає формі «Ф», визначеній в Додатку 1 поточної редакції Порядку № 1204 та містить всі наведені вище відомості.

Твердження позивача про те, що електронний доказ скріншот з сайту Odnodata UA, є недопустимим, оскільки не засвідчений належним чином не відповідає дійсності, з огляду на те, що останній було подано до суду в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд» у відповідності до вимог ч.2 ст. 99 КАС України в електронній копії, засвідченій електронним підписом.

Також, відповідач звертає увагу суду, що позивач як платник податків задля вірного обчислення бази оподаткування повинна була звернутися до органу, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду і отримати необхідний висновок щодо визначення типу об`єкта нерухомості.

З урахуванням викладеного, ГУ ДПС в Харківській області, вважає рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 законним та обґрунтованим та просить залишити його без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у власності ОСОБА_1 перебуває нежитлова будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 2030,60 м2, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Відносно вказаного майна ГУ ДПС у Харківській області за 2020-2021 роки визначено суму податкового зобов`язання за платежем з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нерухомості та сформовано податкові повідомлення-рішення №0175877-2401-2030 від 19.03.2021 на суму 87913,13 грн. та № 0016457-2405-2030 від 16.02.2023 на суму 121836,00 грн..

Позивач, не погодившись з підставами нарахування визначеної суми в податковому повідомленні-рішенні №0175877-2401-2030 від 19.03.2021, звернулась до Державної податкової служби України зі скаргою від 08.10.2021 б/н щодо його скасування.

Рішенням ДПС України від 20.12.2021 № 11665/Л/99-00-06-01-04-09 податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області №0175877-2401-2030 від 19.03.2021 залишено без змін, а скаргу платника податків - без задоволення.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернулася за захистом своїх прав до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності податкових повідомлень-рішень №0175877-2401-2030 від 19.03.2021 на суму 87913,13 грн. та №0016457-2405-2030 від 16.02.2023 на суму 121836,00 грн., оскільки позивачем до суду не було надано відповідних документів, з яких можливо було б встановити належність нежитлової будівлі до певної класифікації об`єкта нерухомості, а в позовній заяві не викладено жодних доводів, які свідчать про незаконність та неправомірність дій контролюючого органу, які, у свою чергу, тягнуть за собою скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та звільнення позивача від обов`язку сплачувати податки в повному обсязі, передбаченого Конституцією України.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно з пп.16.1.4 п.16.1 ст. 16 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, встановленим цим Кодексом та законами з питань митної справи, що повністю узгоджується з приписами ст. 19 Конституції України щодо обов`язку кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За визначенням, наведеним у ст.265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп.266.1.1 п.266.1 ст.261 ПК України).

Як встановлено положеннями пп.266.3.1 та 266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом п.266.5.1 ст.266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (пп.266.6.1 п.266.2 ст.266 ПК України).

Пунктами 14.1.129 та 14.1.129-1 ПК України об`єкти житлової та нежитлової нерухомості розмежовані законодавцем за категоріями і саме у залежності від конкретної категорії об`єкта згідно з рішенням органу місцевого самоврядування застосовується певна ставка податку.

Таким чином, з аналізу наведених норм слідує, що визначення ставки податку, яку слід застосовувати до нерухомого майна, як об`єкту стягнення податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки в порядку ст. 266 ПК України контролюючим органом має здійснюватися на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з обов`язковим урахуванням місця розташування (зональності) та типу чи категорії такого об`єкту нерухомості.

Так, з наявної в матеріалах справи копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (далі - Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) щодо належного ОСОБА_1 на праві приватної власності об`єкту нерухомого майна, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , вбачається, що цей об`єкт є нежитловою будівлею літ. «А-3», загальною площею 2030,6 кв. м. (а.с.52).

Відомості про тип та категорію вказаної будівлі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні.

Разом з цим, з наданої позивачем до суду першої інстанції копії технічного паспорту (інвентаризаційна справа № 209), виготовленого за станом обстеження на 17 березня 2017 року (а.с. 14-23), вбачається, що належна ОСОБА_1 нежитлова будівля літ. «А-3» загальною площею 2030,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , є громадським будинком, який складається з трьох поверхів та включає в себе такі приміщення як: коридори, цехи, комори, підсобки, склади і т.д..

З наведеного слідує, що відповідач безпідставно класифікував належну позивачу нежитлову будівлю літ «А-3» загальною площею 2030,6 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , як торговельну.

При цьому, слід зазначити, що, доводи відповідача про можливість класифікації будівлі позивача як торговельної виключно на підставі відомостей з мережі Інтернет про те, що за адресою, де знаходиться належна ОСОБА_1 будівля, зареєстровано більше 50-ти суб`єктів господарювання, основною діяльністю яких є торгівля, є неприйнятними, оскільки, по-перше, на підтвердження ведення позивачем торговельної діяльності, зокрема, за адресою: АДРЕСА_2 , відповідачем не було надано до суду жодного доказу, по-друге, наведені відомості, до яких апелює контролюючий орган, жодним чином не доводять певне цільове призначення належної позивачу будівлі.

Як зазначалось вище, ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням міської ради, зокрема.

Так, Додатком 1 до рішення Харківської міської ради від 22.02.2017 №542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові», з урахуванням змін, внесених рішенням Харківської міської ради від 28.11.2018 № 1284/18, встановлено такі ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб: будівлі готельні - 1 відсоток; будівлі офісні - 1 відсоток; будівлі торговельні - 1 відсоток; гаражі - 0,1 відсотка; будівлі промислові та склади - 0,25 відсотка (виключено з 01.01.2019); будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків; інші будівлі - 0,1 відсотка.

Виходячи зі змісту вказаного рішення, ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у розмірі 1% застосовується до готельних, офісних, торговельних будівель та будівель для публічних виступів.

Належна позивачу нежитлова будівля літ «А-3» загальною площею 2030,6 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 , не відноситься до жодної з наведених категорій.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, оскаржувані податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області були винесені відповідачем на підставі самостійно визначених ним грошових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, обрахованих у зв`язку із застосуванням до належного позивачу на праві власності нежитлового приміщення ставки податку у розмірі 1%.

При цьому, відповідачем не надано жодного доказу віднесення належного ОСОБА_1 нежитлового приміщення до будь-якої з вказаних вище категорій будівель (готельних, офісних, торговельних будівель та будівель для публічних виступів) та ніяким чином не обґрунтовано застосування ним саме такої ставки податку у розмірі 1% до вказаної будівлі.

Доводи апелянта про невідображення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо цільового призначення нежитлової будівлі літери «А-3» площею 2030,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , чим останній, з-поміж іншого, обґрунтовує правомірність винесення оскаржуваних рішень, не спростовують обов`язку відповідача за відсутності такої інформації вжити заходів, спрямованих на з`ясування типу (цільового призначення) вказаної будівлі для визначення розміру ставки податку, та не наділяють контролюючий орган правом на власний розсуд, без законного на те обґрунтування, визначати будь-яку ставку податку.

Неприйнятними є і доводи відповідача про те, що позивач має звернутись до органу, уповноваженого на ведення Державного класифікатора Державного науково-дослідного інституту автоматизованих систем у будівництві Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, для отримання експертного висновку щодо приналежності описаного об`єкта нерухомості до певного класу будівель за Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого Наказом від 17.08.2020 № 507 Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації, оскільки відповідної умови ані приписи ПК України, ані Рішення Харківської міської ради Харківської області від 22.02.2017 № 542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» не містять.

Будь-яких інших доказів на підтвердження наявності підстав для застосування при визначенні ставки податку до об`єкту нерухомого майна (належного позивачу нежитлового приміщення) у розмірі 1% контролюючим органом ані до суду першої, ані апеляційної інстанцій не надано.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Новік проти України" (18.12.2008) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля".

У справі "Щокін проти України" Суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв`язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким і узгодженим, та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не була дотримана вимога законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Колегія суддів вважає, що у відповідача були відсутні будь-які підстави при обчисленні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, застосовувати ставку у розмірі 1%, враховуючи відсутність у встановлених законодавством джерелах відомостей, необхідних для ідентифікації, зокрема, типу відповідного об`єкта нерухомості, що є обов`язком в даному випадку.

Тобто, податковий орган, отримавши від законодавця вичерпний перелік відомостей та джерел їх отримання, необхідних для правильного визначення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позбавлений можливості визначати розмір такої ставки на власний розсуд. В даному випадку, визначивши ставку податку до належного позивачу нерухомого майна у розмірі 1% без належного на те обґрунтування та законних підстав, податковий орган допустив фактично свавільне втручання у майнові права позивача.

Колегія суддів зазначає, що положення статті 4 ПК України закріплюють низку принципів, які повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов`язок сплати податку. Серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт4.1.4. пункту4.1. статті4 Податкового кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.11.2018 року у справі № 822/2687/17.

Верховний Суд в даному рішенні прийшов до висновку, що вирішення спору у цій справі на користь платника податків обумовлено як прогалиною у нормативному регулюванні вказаних правовідносин, так і положеннями податкового принципу презумпції правомірності платника податків.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В силу ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, відповідач правомірності свого рішення належним чином не довів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №0175877-2401-2030 від 19.03.2021 та №0016457-2405-2030 від 16.02.2023 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у загальному розмірі розмірі 209749,13 грн., діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, без дотримання вимог ч.2ст.2 КАС України, отже, наявні підстави для скасування зазначених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до пунктів 1 та 4 частини 1 статті 317 КАС України, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення.

Згідно із пунктом 7 частини 3 статті 317 КАС України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги, що суд першої інстанції під час вирішення спірних правовідносин дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі від 16.10.2023 у справі 520/21824/23 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.6 ст.139 КС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч.7ст.139 КС України).

З наявних у матеріалах справи платіжних інструкцій № 0.0.3090422728.1 від 11.07.2023 та №0.0.3305320104.1 від 24.07.2023 вбачається, що позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2097,29 грн. та за подання апеляційної скарги - 3146,24 грн., що в загальному розмірі становить 5243,53 грн..

Враховуючи висновки суду апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог, відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 139 КАС України, слід стягнути на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 5243,53 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, як суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 по справі № 520/21824/23 - скасувати.

Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових-повідомлень рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №0175877-2401-2030 від 19.03.2021 та №0016457-2405-2030 від 16.02.2023.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, ЄДРПОУ 43983495) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальній сумі 5243 (п`ять тисяч двісті сорок три) грн. 53 коп..

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді В.Б. Русанова О.А. Спаскін