Рішення

від 16.02.2024 по справі 463/8526/19

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 463/8526/19

Провадження № 2/463/30/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2024 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді - Леньо С. І.

з участю секретаря - Станько Р.О.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника третьої особи Левицької Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Франка 23» про визнання недійсним договору купівлі-продажу -

в с т а н о в и в:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача, та відмовившись від частини позовних вимог, в кінцевому просить ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 37,7 кв.м., яке розташоване в підвалі житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 20 листопада 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафраном Р.І., зареєстрований у реєстрі за № 6551.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 20.11.2018 придбала у відповідача нежитлове приміщення загальною площею 37,7 кв.м., яке розташоване в підвалі житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , про що уклала з нею оспорюваний договір. В подальшому з`ясувала, що придбане нею нежитлове приміщення утворилось внаслідок того, що відповідач незаконно приєднала до свого підвалу приміщення площею 12,7 кв.м., яке насправді належало ОСББ «Франка 23». Тим самим, відповідач ввела її в оману щодо істотних обставин вчинення правочину і через це просить в судовому порядку визнати оспорюваний договір недійсним.

Правом на подання відзиву відповідач не скористалась.

Водночас, представник третьої особи надав письмові пояснення щодо позову, в яких наголошує про підтримання позовних вимог, оскільки відповідач незаконно захопила приміщення площею 12,7 кв.м. та незаконно приєднала його до свого підвалу площею 25 кв.м., хоча насправді приміщення площею 12,7 кв.м. їй ніколи не належало. Просить позов задоволити.

Інформація про рух справи та процесуальні дії, вчинені судом в процесі її розгляду.

Позовна заява поступила до суду 08.10.2019. Окрім як вимог про визнання правочину недійсним, позовна заява також містила вимогу про стягнення з відповідача збитків у подвійному розмірі, що становить 527 800 грн.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 25.10.2019 відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами загального позовного провадження. Визначено строк та черговість для подання заяв по суті справи.

Після відкриття провадження виявилось, що позовну заяву подано без додержання вимог частини четвертої статті 177 ЦПК України і зокрема, не додано документу про сплату судового збору за вимогу про стягнення коштів. Як наслідок, за відповідним клопотанням відповідача ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 28.01.2020 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

03.01.2020 представником позивача усунуто недоліки та надано відповідну квитанцію про сплату судового збору в розмірі 5 278 грн.

Крім того, відповідач також подала заяву про зупинення провадження у справі, окрема до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 463/7979/19 за позовом ОСББ «Франка 23» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про скасування права власності на нежитлове приміщення.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 11.02.2020 в задоволенні такого клопотання відмовлено.

В подальшому, представником позивача подано аналогічне клопотання про зупинення провадження у справі. Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 30.03.2021 в задоволенні такого клопотання відмовлено.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п. 22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27 жовтня 2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.

Суд забезпечив сторонам можливість ефективно представляти свою справу в суді. Справа слухалась у відкритому судовому засіданні, а сторони повідомлялись про дату, місце та час розгляду справи.

Перед тим як розпочати розгляд справи по суті суд провів підготовче засідання, в межах якого були виконані завдання підготовчого провадження. Крім того, суд розглянув абсолютно усі клопотання учасників справи, попередньо надавши можливість протилежній стороні висловитись з приводу таких клопотань.

Підготовче провадження закрито ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 16.03.2020. Справа призначена до судового розгляду по суті.

Після закриття підготовчого провадження представник позивача повідомив, що відповідач добровільно повернула позивачу кошти за відчужену нерухомість і у зв`язку з цим подав відповідне клопотання про відмову від частини позовних вимог, а саме від вимоги про стягнення коштів в сумі 527 800 грн.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 20.11.2023 прийнято цю відмову ОСОБА_3 від позовної вимоги про стягнення коштів і в цій частині провадження у справі закрито. В іншій частині, що стосується визнання договору недійсним суд продовжив розгляд справи.

Відтак, суд у відповідності до вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу частин другої, третьої та четвертої статті 83 ЦПК України, вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Суд у відповідності до вимог частини сьомої статті 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Узагальнена позиція учасників справи.

Повноважний представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні під час виступу із вступним словом позовні вимоги підтримав. Дав пояснення, аналогічні вищенаведеним та крім цього додатково пояснив, що станом на час укладення договору у відповідача не було необхідного обсягу дієздатності для продажу позивачу зазначеного приміщення, що свідчить про введення останньої в оману і що підтверджується рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 12.09.2023 у справі № 463/7979/19, яке на даний час набрало законної сили. Просить позов задоволити.

Представник відповідача ОСОБА_4 під час виступу із вступним словом заперечив проти позову з тих підстав, що оспорюваний правочин відповідає вимогам ЦК України, укладений з дотриманням вимог закону, тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Представник третьої особи під час виступу із вступним словом в повному обсязі підтримала мотиви позовних вимог та виступ представника позивача.

Позиція суду.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, матеріали кримінального провадження № 12018140040003446 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 16.04.2016 Установчими зборами співвласників багатоквартирного будинку № 23 затвердженого Статут Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Франка 23» (а.с.34-44).

На підставі цього відповідні відомості про юридичну особу ОСББ «Франка 23» внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що стверджується відповідним витягом (а.с.51-53).

Відповідно до Акту приймання-передачі від 23.05.2018, копія якого долучена до матеріалів справи (а.с.48-50), житловий комплекс за адресою АДРЕСА_1 передано з балансу ЛКП «Управитель» на баланс ОСББ «Франка 23». Згідно Акту, будинок багатоквартирний та складається з 65 квартир. Загальна площа будинку становить 8 919,15 кв.м.

Вказаний акт затверджено наказом Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради № 139 від 29.03.2019 (а.с.47).

Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 20.11.2020 (а.с.9-10), відповідач ОСОБА_4 продала позивачу ОСОБА_3 нежитлове приміщення загальною площею 37,7 кв.м., яке розташоване в підвалі будинку за адресою АДРЕСА_1 .

Пунктом 2 цього договору передбачено, що нежитлове приміщення належить продавцеві на праві власності. Державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, що є предметом цього договору, проведено державним реєстратором Тузяк П.Т. 27.02.2018 відповідно до закону без видачі документа, що посвідчує таке право.

Після придбання позивачем зазначеного нежитлового приміщення їй видано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Копія цього витягу долучена до матеріалів справи (а.с.11).

Також, до матеріалів справи долучено копію технічного паспорта на нежитлове приміщення від 26.02.2018 (а.с.12).

Сам факт набуття відповідачем права власності на зазначене нежитлове приміщення оскаржувався в межах цивільної справи № 463/7979/19. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 12.09.2023, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 13.02.2024 скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 в частині, що стосується реєстрації права власності на комору в підвалі площею 37,7 кв.м. на АДРЕСА_1 , внесену державним реєстратором Тузяком Павлом Тарасовичем, Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області 08.12.2017, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1432288246101, номер запису про право власності 23829598, індексний номер: 38612115, а також скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на нежитлове приміщення площею 37,7 кв.м. на АДРЕСА_1 , внесену державним реєстратором Тузяком Павлом Тарасовичем, Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області 27.02.2018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1496120746101, номер запису про право власності 25039446, індексний номер: 39896650.

Крім того відомо, що за заявою голови ОСББ «Франка 23» Левицької Г.М. проводилось досудове розслідування кримінального провадження № 12018140040003446 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, зокрема щодо можливої підробки підписів відповідачем. Постановою слідчого СВ Личаківського ВП ГУНП у Львівській області від 18.03.2019 кримінальне провадження закрите у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

З метою визнання договору купівлі-продажу від 20.11.2018 недійсним позивач звернулась до суду з цим позовом, вважаючи, що її було введено в оману в частині, що стосується наявності у відповідача права власності на нежитлове приміщення.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

У частині другій статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України)

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

У частині першій статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 630/136/23 (постанова від 02.02.2024) тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

У справі яка розглядається право власності відповідача на нежитлове приміщення було зареєстроване на підставі рішення державного реєстратора Тузяка П.Т. від 27.02.2018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1496120746101, номер запису про право власності 25039446, індексний номер: 39896650.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно є офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових права на нерухоме майно.

У постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном застосовується принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині першій статті 317 ЦК України.

Отже, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстрація права власності або права оренди хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності.

Крім того, як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 463/3887/19 (постанова від 28.06.2023), суть державної реєстрації прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.

Дійсно, рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 12.09.2023 у справі № 463/7979/19 скасовано державну реєстрацію права власності відповідача на нежитлове приміщення площею 37,7 кв.м., проте таке скасування по перше, відбулось після підписання осопрюваного договору, а по-друге, воно пов`язане з протиправністю дій самого державного реєстратора Тузяка П.Р., який за наявністю підстав для відмови в держаній реєстрації права власності і за відсутності документів, які би посвідчували право власності відповідача на приміщення комори площею 37,7 кв.м., прийняв протиправне рішення про реєстрацію права приватної власності за відповідачем.

Таким чином, оскільки право власності відповідача на момент укладення оспорюваного договору було зареєстровано, до неї, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 653/1096/16-ц, підлягає застосуванню принцип реєстраційного підтвердження володіння, а це, в свою чергу, виключає можливість кваліфікувати дії відповідача як такі, що охоплені умислом на введення позивача в оману щодо істотних обставин правочину, оскільки суть зазначеного принципу полягає в тому, що відповідач, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині першій статті 317 ЦК України, в тому числі право розпорядження цим майном.

Відтак, аргументи позивача щодо вчинення правочину під впливом обману слід вважати не підтвердженими, що виключає можливість визнання оспорюваного договору недійсним з підстав, передбачених у статті 230 ЦК України.

У частині першій та пунктах 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Отже, позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 685/1008/20 (постанова від02.11.2022) у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах: від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц та багатьох інших.

Пред`являючи позов про визнання договору недійсним, позивач посилалась в т.ч. на приписи статті 215 ЦК України та вказувала, що відповідач незаконно захопила частину нежитлового приміщення, яке насправді належало ОСББ «Франка 23». В судовому засіданні під час виступу із вступним словом представник позивача також зазначав про відсутність у відповідача права власності на нежитлові приміщення та, як наслідок, відсутність повноважень на їх відчуження.

Відтак позивач, вірно вказавши про відсутність у відповідача повноважень на відчуження нежитлових приміщень та вірно пославшись на приписи статті 215 ЦК України, надав невірну правову кваліфікацію цим обставинам, помилково кваліфікувавши їх як такі, що вчинені під впливом обману.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.

Тому, діючи відповідно до принципу «jura novit curia» суд самостійно кваліфікує правову природу відносин між позивачем та відповідачем, а також самостійно вибере і застосує до спірних правовідносин відповідні норми права.

Згаданим вище рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 12.09.2023 у справі № 463/7979/19 встановлено, що правовстановлюючі документи на приміщення комори площею 37,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 у відповідача відсутні, а державна реєстрація права власності на це приміщення проведена з порушенням вимог закону.

У частині четвертій статті 82 ЦПК України міститься правило, згідно якого обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, той факт що у відповідача ніколи не виникало права власності на приміщення комори площею 37,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 не підлягає доказуванню.

За змістом частини першої статті 317 ЦК України, виключно власник має право розпоряджатись своїм майном. Проте, відповідач не є власником нежитлового приміщення та не вправі була ним розпоряджатись.

Згідно частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В свою чергу, частинами першою та другою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

У справі яка розглядається оспорюваний договір суперечить вимогам ЦК України, зокрема статті 317, а також відповідач при підписанні цього договору не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності щодо розпорядження нежитловим приміщенням комори площею 37,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно, оспорюваний договір укладено з порушенням вимог частин першої та другої статті 203 ЦК України і саме з цих підстав суд визнає його недійсним, про що ухвалюється дане рішення.

Щодо судових витрат.

У відповідності до вимог статті 141 ЦПК України, у зв`язку з задоволенням позовних вимог, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 768,40 грн., сплата якого підтверджується відповідною квитанцією (а.с.1).

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12,81,82,141,223,263-265,268 ЦПК України, ст.ст. 3, 11, 15, 16, 182, 203, 204, 215, 217, 230, 317, 626, 627, 629, 638 ЦК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , третя особа Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Франка 23» (м. Львів, вул. І. Франка, 23, код ЄДРПОУ 40540526) про визнання недійсним договору купівлі-продажу - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 37,7 кв.м., яке розташоване в підвалі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 20 листопада 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафраном Р.І., зареєстрований у реєстрі за № 6551.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 768,40 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354, 355, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 27.02.2024.

Суддя: Леньо С. І.