Постанова

від 27.02.2024 по справі 346/3039/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 346/3039/23

Провадження № 22-ц/4808/140/24

Головуючий у 1 інстанції Беркещук Б. Б.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої суддіМальцевої Є.Є.,

суддів Баркова В.М., Девляшевського В.А.,

секретар Гудяк Х.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник адвокат Саламандик Андрій Іванович, на рішення Коломийського міськрайонного суду Iвано-Франкiвської областi від 19 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Отинійської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області, про визначення місця проживання дитини,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до відповідача, в якій просить суд визначити місцем проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання її батька ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що з відповідачем по справі він перебував в зареєстрованому шлюбі з 04.08.2007 року, який був розірваний рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22.08.2022 року. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розлучення дитина проживає разом із ним, відповідач не приймає участі у житті доньки. Під час рідких спілкувань відповідач погрожує забрати дитину, з чим не погоджується позивач. Він має роботу, постійне місце проживання, позитивно характеризується. Відповідач не працює, зловживає спритними напоями, не виконує обов`язку по матеріальному утриманню дитини. Для захисту прав своїх та малолітньої дитини позивач звернувся до суду.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Iвано-Франкiвської областi від 19 жовтня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення суду, ухвалити нове про задоволення позову. Скарга мотивована тим, що суд не надав оцінки обставинам, на які він посилався у позові, не врахував, що між ним та відповідачем виникали спори з приводу місця проживання дитини. Позивач вважає, що відповідач не виконує в повній мірі батьківських обов`язків щодо дитини, негативно характеризується. Під час розгляду справи відповідач визнала позов, чим не порушила права дитини, і суд процесуально не відмовляв у прийнятті визнання відповідачем позову, вирішив справу по суті.

Відзиву на апеляційну скаргу не надано. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3ст. 360 ЦПК України).

Позивач, його представник та відповідач у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Статтею 372 ЦПК Українипередбачено, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про її розгляд, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не явилися до суду.

Заслухавши суддю-доповідача, представника третьої особи Службиу справахдітей тасім`ї Отинійськоїселищної радиКоломийського районуІвано-Франківськоїобласті начальника службиу справахдітей ГригоровичІ.А.,яка заперечувалапроти доводівапеляційної скарги,перевіривши законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціїв межахдоводів апеляційноїскарги тавимог,заявлених усуді першоїінстанції,колегія суддіввважає,що апеляційнаскарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що відповідач самостійних вимог стосовно місця проживання дитини не заявляла, визнала позов, що свідчить про те, що сторони дійшли згоди відносно місця проживання неповнолітньої дитини. Позивач не підтвердив нічим факту порушення, невизнання або оспорювання його прав з боку відповідача з приводу визначення місця проживання дитини, за захистом яких він звернувся до суду, в суді відповідач визнала позов повністю. Тому суд вважав, що вимоги заявлені передчасно, оскільки спору між батьками щодо місця проживання дитини немає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Коломийського міськрайоного суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2022 року (а.с.11-14).

У шлюбі в сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дитина ОСОБА_3 (а.с.15).

ОСОБА_1 є військовослужбовцем прикордонної служби, знаходиться на службі за контрактом (а.с.56).

Рішенням №10/2023 від 30 січня 2023 року виконавчого комітету Отинійської селищної ради Про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виконавчим комітетом Отинійської селищної ради визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.18)

Відповідач ОСОБА_2 на адресу суду першої інстанції подала нотаріально засвідчену заяву, в якій вказала що у зв`язку із врегулюванням певних спірних моментів з позивачем вона визнає позовні вимоги щодо визначення місця проживання їх спільної доньки ОСОБА_4 , не заперечує проти задоволення позову, просить провести розгляд без її участі.

Згідно з висновком органу опіки і піклування Виконавчого комітету Отинійської селищної ради (затверджений Рішенням №112/2023 від 22 серпня 2023 року «Про затвердження висновку про визначення місця проживання дитини») щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини, матір дитини не заперечує проживання її доньки разом із батьком (а.с.62-64).

У висновку також зазначено, що комісію в порядку підготовки даного висновку з`ясована думка дитини, і ОСОБА_5 висловила бажання постійно проживати разом з батьком.

Зі справитакож вбачається,що позивач має місце проживання, що відображено в акті обстеження матеріально-побутових умов проживання його сім`ї. При цьому в акті в складі сім`ї заявника ОСОБА_1 вказана тільки донька ОСОБА_4 . В акті не міститься опису матеріально-побутових умов житла, відсутні висновки оцінки таких умов стосовно відповідності вимогам для проживання дитини, але вказано, що матір дитини не проживає разом із нею, а ОСОБА_4 бажає проживати разом із батьком (а.с.17).

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Суд першої інстанції відмовив в позовних вимогах про визначення місця проживання дитини, оскільки вважав, що спору між сторонами фактично немає, обставини позову не доведені, відповідач визнала позов, власних вимог не заявляла.

Перевіряючи справу в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів враховує наступне.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до частини другоїстатті 29 ЦК Українифізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Устатті 160 СК Українивстановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно з частиною першоюстатті 161 ЦК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі № 351/611/21 (провадження № 61-990св23) вказано, що «у разі спору місце проживання малолітньої дитини (фізичної особи у віці до чотирнадцяти років) визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, то закон не передбачає можливості вирішення такого спору органом опіки та піклування або судом, оскільки в цьому випадку слід керуватися частиною третьоюстатті 160 СК Українита положеннями частини другоїстатті 29 ЦК України.

Така ж правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 02 листопада 2023 року у справі №592/7624/22.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , і на час звернення до суду з позовом та розгляду справи у суді першої інстанції їй виповнилося 14 років.

Отже, в силу вищенаведених норм чинного законодавства вона може вільно обирати собі місце проживання з кимось із батьків. Суд не може визначати місце проживання дитини, яка досягла 14 років за позовом когось із батьків, оскільки таке право вибору місця проживання надано законом самій дитині.

Приймаючи до уваги викладене, враховуючи положення частини другоїстатті 29 ЦК Українита частини третьоїстатті 160 СК України, колегія суддів вважає, що підстави для визначення судом місця проживання дитини, якій виповнилось 14 років, відсутні, тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання з ним доньки ОСОБА_4 необхідно було відмовити з цих підстав.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 537/5119/15-ц (провадження № 61-1229св18), від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15 (провадження № 61-10851св20), від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21 (провадження № 61-6611св22).

Як вбачається зі справи, в суд першої інстанції позивач та відповідач не являлися, особистих пояснень не давали.

Жодних доказів негативної поведінки відповідача стосовно дитини, на які посилається в апеляційній скарзі представник позивача, не було надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.

В судовому засіданні апеляційного суду представник Служби у справах дітей пояснила, що позивач без реєстрації проживає в селі Ворона, його колишня дружина з ним не проживає. Матір дитини не являлася на виклики на комісію для вирішення питання про місце проживання дитини, будь-яких даних, як б характеризували відповідача комісія не отримувала. З бесіди із батьком дитини комісією Служби по справах дітей з`ясовано, що він служить прикордонником, часто відсутній, донька проживає з іншими членами його родини, але за віком ОСОБА_4 вже самостійна, не потребує постійного догляду. Дитина висловила бажання залишатися проживати з батьком.

Незважаючи на те, що в мотивуванні оскарженого рішення суд першої інстанції в основному послався як на підставу у відмові в задоволенні позову на його недоведеність, колегія суддів приймає до уваги, що при вирішенні спору суд враховував і норму ч.3 статті 160 СК України, яка регламентує право дитини, що досягла 14 років, визначати місце проживання з одним з батьків, які проживають окремо, і дійшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

З огляду на вищевказані норми матеріального права, які виключають право батьків на звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка досягла 14-річного віку, неспроможними є аргументи апеляційної скарги про те, що судом не враховані обставини справи, і рішення суду не відповідає обставинам справи.

Посилання у скарзі на незаконність відмови суду першої інстанції ухвалити рішення про задоволення позову у зв`язку із наданою суду заявою відповідача про визнання позову також не можуть слугувати підставою для скасування оскарженого рішення. Відповідно до частини четвертоїстатті 206 ЦПК Україниу разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову; якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. І суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову. Крім того, визнання позову в даному випадку суперечить вимогам закону, зокрема, приписамстатті 29 ЦК України, статей160,161 СК України, згідно з якими питання визначення місця приживання з одним з батьків може вирішуватись щодо дитини, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітньої дитини), та інтересам неповнолітньої ОСОБА_7 , якасама має визначати своє місце проживання.

По суті аргументи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо вирішення спору, однак колегія суддів звертає увагу, що вони спростовуються матеріалами справи, наведеними нормами права та встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згіднозі ст. 141 ЦПК України, судові витрати, у зв`язку з переглядом судового рішення і відхиленням апеляційної скарги, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст.367,368,374,375,382,384 ЦПК України, апеляційнийсуд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник адвокат Саламандик Андрій Іванович, залишити без задоволення.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Iвано-Франкiвської областi від 19 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 28 лютого 2024 року.

Головуюча Є.Є. Мальцева

Судді: В.М. Барков

В.А. Девляшевський