Постанова

від 26.02.2024 по справі 524/3578/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/3578/23 Номер провадження 22-ц/814/1227/24Головуючий у 1-й інстанції Андрієць Д.Д. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді - доповідача Дорош А.І.

Суддів:Лобова О.А., Триголова В.М.

при секретарі: Коротун І. В.

учасники справи:

представник позивача ОСОБА_1

представник відповідача ОСОБА_2

переглянув у судовому засіданні в м.Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 листопада 2023 року, ухвалене суддеюАндрієць Д.Д.,повний текстрішення складений14 листопада 2023 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Полтавський обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер Полтавської обласної ради», третя особа: ВІЛЬНА ПРОФСПІЛКА МІСТА КРЕМЕНЧУКА, про зобов`язання відповідача визнати робочими днями, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

02 червня 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Полтавський обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер Полтавської обласної ради», третя особа: ВІЛЬНА ПРОФСПІЛКА МІСТА КРЕМЕНЧУКА, про зобов`язання відповідача визнати робочими днями та стягнення моральної шкоди, в якому просила суд зобов`язати відповідача визнати робочими днями 14.04.2023, 17.04.2023 - 21.04.2023, 24.04.2023 25.04.2023 та їх оплату в сумі 8 266,64 грн., стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоди у розмірі 200 000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі судового рішення від 14.04.2023 року, повний текст якого вона отримала лише 08.05.2023 року, її було поновлено на роботі та рішення допущено в цій частині до негайного виконання. Разом із тим, фактично до роботи вона була допущена лише 26.04.2023, хоча 14.04.2023, 17.04.2023 - 21.04.2023, 24.04.2023 25.04.2023 вона приходила на роботу. У порушення вимог законодавства, роботодавець не виплатив їй заробітну плату за 14.04.2023, 17.04.2023 - 21.04.2023, 24.04.2023 25.04.2023, хоча мав поновити її в день ухвалення судом рішення. Вважає, що оскільки вона не виконувала свої трудові обов`язки з вини роботодавця, то він має сплатити їй 8 266,64 грн. заробітної плати за 14.04.2023, 17.04.2023 - 21.04.2023, 24.04.2023 25.04.2023. Також їй було завдано і моральну шкоду, яка полягала у тому, що вона мала запозичувати кошти для життя, оскільки через незаконне звільнення не мала заробітку.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 листопада 2023 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Полтавський обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер Полтавської обласної ради» про зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної

Рішення суду першої інстанції мотивованотим,що,враховуючи відсутність достатніх доказів, які б свідчили про порушення відповідачем вимоги щодо негайного виконання рішення про поновлення працівника на роботі, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вимоги позивача про зобов`язання вчинити дії не підлягають задоволенню. Крім цього, суд першої інстанції встановив, що позивач не надала суду доказів, які б підтверджували втрату нормальних життєвих зв`язків та прикладання позивачем додаткових зусиль для організації свого життя, тому з огляду на наведене, прийшов до висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що фактично вона була допущена до роботи лише 26.04.2023 року, хоча 14.04.2023, 17.04.2023 - 21.04.2023, 24.04.2023 25.04.2023 вона приходила на роботу, у порушення вимог законодавства роботодавець не виплатив їй заробітну плату за ці дні. Вважає, що оскільки вона не виконувала свої трудові обов`язки з вини роботодавця, то він має сплатити їй 8255,64 грн. заробітної плати за ці дні. Також посилається на хід судового засідання 09.11.2023 року, в якому суд не бажав брати до уваги пояснення представника третьої особи на стороні позивача щодо обставин поновлення її на роботі. Посилається на те, що наказ 14.04.2023 року на виконання рішення суду не міг бути виданий, оскільки роботодавець повинен був діяти в межах ст.ст. 24,29 КЗпП України. Суд також не звернув увагу на те, що якби наказ про поновлення на роботі був виданий 14.04.2023 року, то по 26.04.2023 року у неї б вважалися прогули без поважної причини і роботодавець мав би право застосувати ст. 147 КЗпП України. Також вказує, що суд першої інстанції не застосував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17.06.2020 року у справі №521/1892/18 року про те, що виконання рішення вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. При цьому, працівник повинен бути обізнаний про наявність наказу про його поновлення на роботі, йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливість виконання своїх обов`язків.

У відзиві на апеляційну скаргу Комунальне підприємство «Полтавський обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер Полтавської обласної ради» просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Як встановлено судом першої інстанції, 14.04.2023 року Автозаводський районний суд м. Кременчука ухвалив рішення у справі №524/1740/22, яким поновлено ОСОБА_3 на посаді біолога клініко-діагностичної лабораторії КП «Полтавський обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер Полтавської обласної ради» з 02.03.2022 року; стягнуто з КП «Полтавський обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер Полтавської обласної ради» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 84 864 грн.; рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання (а.с. 10-12).

14.04.2023 року КП «Полтавський обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер Полтавської обласної ради» прийняв наказ №61-ос «Про поновлення на роботі» ОСОБА_3 з 01.03.2022 року (а.с. 64).

Надана відповідачем копія наказу про поновлення позивача на роботі датована 14.04.2023 року, тобто, днем ухвалення судом рішення.

Вказана обставина, на переконання суду першої інстанції, свідчить про виконання роботодавцем свого обов`язку щодо негайного виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі.

Відповідно до табелю обліку робочого часу позивач вийшла на роботу 26.04.2023 року та фактично з цього часу приступила до виконання своїх посадових обов`язків.

Крім того, факт відсутності працівника на роботі у період з 14.04.2023 року по 25.04.2023 року підтверджується і копіями доповідних записок, які відповідач долучив до відзиву.

Суд приймає до уваги надані позивачем копії листів від її імені та від імені третьої особи. Однак, на думку суду, вказані листи не є достатніми доказами для підтвердження факту перебування позивача на роботі з 14.04.2023 року.

При вирішенні спору суд першої інстанції виходив з наступного.

Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини шостої статті 43Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

У відповідності до частини другої статті 129Конституції України обов`язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.

Статтею 129-1Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Визначене статтею 6 Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з частиною першою статті 76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно з положеннями статей 12, 81ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належним виконання судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов`язок полягає в тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Аналогічних за змістом висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові 03 лютого 2021 року у справі №757/37426/17-ц (провадження № 61-7614св19).

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди.

КЗпП України визначає спеціальні підстави відшкодування роботодавцем моральної шкоди, а саме встановлений судовим рішенням факт порушення законних прав працівника, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування).

На обґрунтування вимог в цій частині позивач вказала, що через незаконне звільнення та несвоєчасну виплату заробітної плати вона мала позичати кошти у знайомих, що спричинило їй моральні страждання.

Разом із тим, суд першої інстанції зауважив, що судовим рішенням факт невиплати або несвоєчасної виплати позивачу заробітної плати, що свідчило б про порушення законних прав працівника, не були встановлені.

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є зобов`язати відповідача визнати робочими днями 14.04.2023, 17.04.2023-21.04.2023, 24.04.2023 25.04.2023 та оплатити їх у розмірі 8 266,64 грн. згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України №100 від 08.02.1995 року; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоди у розмірі 200 000 грн.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 14.04.2023 року у справі №524/1740/22 поновлено ОСОБА_3 на посаді біолога клініко-діагностичної лабораторії КП «Полтавський обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер Полтавської обласної ради» з 02.03.2022 року; стягнуто з КП «Полтавський обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер Полтавської обласної ради» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 84 864 грн.; рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання (а.с. 10-12).

На виконання цього рішення суду, 14.04.2023 року КП «Полтавський обласнийклінічний шкірно-венерологічнийдиспансер Полтавськоїобласної ради»добровільно видав наказ №61-ос «Про поновлення на роботі» ОСОБА_3 з 01.03.2022 року, яким скасовано наказ КП «Полтавський обласнийклінічний шкірно-венерологічнийдиспансер Полтавськоїобласної ради»«Про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_3 від 16.02.2022 року №96-ос; поновлено ОСОБА_3 на попередній роботі на посаді біолога з 01.03.2022 року; наказано виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу (а.с. 64).

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження доводів позову позивач ОСОБА_3 надала ксерокопії своїх заяв на адресу відповідача від 14.04.2023 року, від 17.04.2023 року, від 19.04.2023 року (з ксерокопіями фіскальних чеків про направлення їх Укрпоштою на адресу відповідача), в яких вона повідомляла про ухвалення рішення суду від 14.04.2023 року про поновлення її на роботі та просила вказати їй час та місце виконання професійних обов`язків (а.с. 16-18).

18.04.2023 року на адресу позивача відповідач направив лист «Щодо поновлення на роботі», в якому вказав, що на виконання рішення суду від 14.04.2023 року у справі №524/1740/22 позивача поновлено на роботі з 01.03.2022 року на посаду біолога клініко-діагностичної лабораторії Кременчуцького відділення Комунального підприємства «Полтавський обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер Полтавської обласної ради»: м. Кременчук, вул. Гегечкорі, 34, (вул. 1905 року), робота здійснюється згідно графіку роботи, що діяв до 01.03.2022 року (а.с. 19), яке було отримано адресатом.

Також, 18.04.2023 року на адресу заступника Голови профспілкового комітету ВПмК С. Лашку відповідач направив лист «Щодо поновлення на роботі», в якому вказав, що на виконання рішення суду від 14.04.2023 року у справі №524/1740/22 позивача поновлено на роботі з 01.03.2022 року на посаду біолога клініко-діагностичної лабораторії Кременчуцького відділення Комунального підприємства «Полтавський обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер Полтавської обласної ради» (а.с. 24), яке було отримано адресатом.

Також позивачем на підтвердження доводів позову надані: ксерокопії розрахункового листа за квітень 2023 року (а.с. 26), за січень та лютий 2022 року (а.с. 27), які не містять підпису бухгалтера та печатки відповідача.

З ксерокопії розрахункового листа за квітень 2023 року вбачається, що всього нараховано 3000 грн., утримано 585 грн., сума на руки за квітень 2023 року 2415 грн. (а.с. 26).

У відзиві на позов відповідач посилається на те, що позивач, знаючи про зміст рішення суду про поновлення її на роботі, рішення суду не виконала, на роботу не виходила, адміністрація у телефонному режимі намагалася повідомити позивача про право приступити до роботи, але не змогли до неї додзвонитися, факт відсутності позивача з 14.04.2023 року до 26.04.2023 року підтверджується відповідними доповідними записками старшого лікаря та актами, які додані до відзиву, табелем виходу на роботу. Лише 26.04.2023 року позивач прийшла на робоче місце, про що було складено акт. 26.05.2023 року позивач у повному обсязі було виплачено середній заробіток за час вимушеного у розмірі 66618,24 грн., нарахований за рішенням суду, тому доводи позивача про моральні страждання від браку коштів на життя не відповідають дійсності (а.с. 57-61).

У відповіді на відзив позивач вказує на те, що 14.04.2023 року вона намагалася потрапити на робоче місце, але «дорога була закрита, попереднє місце займала інша людина», навіть не мала можливості у приміщенні знаходитися, після недоброзичливих реплік та погроз змушена була чекати допуск до роботи на території лікарні, аргументом адміністрації була відсутність повного тексту рішення суду, тому до 26.04.2023 року вона не могла виконувати свої професійні обов`язки і знаходилася більшу половину свого часу на вулиці та тричі зверталася до керівництва КП. Лише 25.04.2023 року від своїх знайомих вона дізналася, що, нібито, існує наказ про поновлення її на роботі, тому 26.04.2023 року о 08-00 год. вона прийшла на роботу і, незважаючи на усі погрози та репліки від деяких колег, не бажала покидати його (а.с. 84-85).

Згідно ч. 2, 4 ст. 272 ЦПК України, у разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення. За заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді.

Отже, виходячи із зібраних доказів по справі, вбачається, що позивач не вживала заходів з отримання виконавчого листа про поновлення її на роботі у разі, якщо вона вважала, що відповідач фактично не допускає її до роботи.

Крім цього, як вбачається зі змісту рішення суду від 14.04.2023 року, позивач була присутня при його проголошенні. Рішення суду в частині поновлення на роботі позивача допущено до негайного виконання. Зі змісту рішення суду від 14.04.2023 року вбачається, що повне судове рішення складено 18.04.2023 року.

Отже, позивач за законом мала право отримати 14.04.2023 року копію скороченого судового рішення, а з 19.04.2023 року повний текст судового рішення з метою негайного його виконання, однак такі дії позивачем не вчинялися.

Доводи апеляційної скарги про те, що фактично позивач була допущена до роботу лише 26.04.2023 року, хоча 14.04.2023, 17.04.2023 - 21.04.2023, 24.04.2023 25.04.2023 вона приходила на роботу та що у порушення вимог законодавства роботодавець не виплатив їй заробітну плату за ці дні, то ці доводи не впливають на законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції, оскільки позивачем не доведено, не надано належних та допустимих доказів того, що відповідач 14.04.2023 року не допустив її на роботу, у відповіді на відзив позивач вказала, що вона з 14.04.2023 року чекала на виконання рішення суду на території лікарні, оскільки про наказ про поновлення на роботі не знала, чим фактично підтвердила той факт, що вона не приступила до виконання професійних обов`язків. Крім цього, вбачається, що скорочене рішення суду та виконавчий лист вона не отримувала, тобто не вчиняла дій для виконання рішення суду, які могли бути вчинені нею особисто.

Доводи апеляційної скарги про те, що, оскільки позивач не виконувала свої трудові обов`язки з вини роботодавця, тому він має сплатити їй 8255,64 грн. заробітної плати за ці дні, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки позивачем не доведена вина відповідача в цій частині.

Доводи апеляційної скарги про те, що наказ 14.04.2023 року на виконання рішення суду не міг бути виданий, оскільки роботодавець повинен був діяти в межах ст.ст. 24,29 КЗпП України, то ці доводи також не заслуговують на увагу, оскільки є припущенням, наказ чинний, прийнятий відповідачем на виконання рішення суду та фактично ним виконаний.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не звернув увагу на те, що якби наказ про поновлення на роботі був виданий 14.04.2023 року, то по 26.04.2023 року у неї б вважалися прогули без поважної причини і роботодавець мав би право застосувати ст. 147 КЗпП України, то ці доводи не впливають на законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції, є власним тлумаченням та припущеннями позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не застосував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17.06.2020 року у справі №521/1892/18 року, то у вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

Проте,як вбачаєтьсяз доповіднихта актів,складених відповідачем,лікар-лаборант(біолог) ОСОБА_3 на роботув лабораторіюКременчуцького відділенняз 14.04.2023року невиходила (що визнаєтьсяпозивачем увідповіді навідзив),а перебуванняїї завласним бажанням натериторії лікарні,яке неє робочиммісцем позивача,не єдоказом виходу їїна роботу,про щовона повиннабула усвідомлювати,та у даномувипадку післяухвалення рішеннясуду пропоновлення нароботі повиннабула прибутина роботусаме наробоче місце,яким єлабораторія лікувальногозакладу.

З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не знаходить.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргуОСОБА_3 залишити без задоволення.

РішенняАвтозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 листопада 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 лютого 2024 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов