Справа № 201/6646/22
Провадження 2/201/701/2023
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2023 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого - судді Покопцевої Д.О.,
при секретарі Ковтун К.В.,
за участі адвоката Весніна С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра, який діє в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації обласна військова адміністрація, державного підприємства «Дніпровське лісове господарство» до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її витребування, треті особи - Дніпропетровське обласне управління лісового та мисливського господарства, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач зазначив, що рішенням Дніпровської міської ради № 343/9 від 28.07.2021р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку у районі вул. Загребельного (Соборний район) у власність ОСОБА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0155, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_1 .
На підставі цього рішення приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Е. 04.08.2021р. зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на вищевказану земельну ділянку (запис про право власності 43359519).
06.08.2021р. між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.В., на підставі якого право власності набула ОСОБА_2 .
Але земельна ділянка вибула з державної власності з порушенням вимог земельного та лісового законодавства України.
Відповідно інформаціїДП «Харківськадержавна лісовпоряднаекспедиція» ВО«Укрдержліспроект» Українськогодержавного проектноголісовпорядного виробничогооб`єднання Державногоагентства лісовихресурсів України № 25 від 17.01.2022р., земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:03:018:0155 знаходиться в межах кв.4 виділи 16,23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство», площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:018:0155 з межами кв.4 виділи 16,23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство» становить 0,1000га з загальної площі ділянки 0,1000га.
За ч.1 ст.20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), віднесення земель до тієї чи іншої категорії (зміна цільового призначення земельних ділянок) здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо іх відведення.
Водночас ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачає, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених ст. 149 цього Кодексу, частина 9 якої в свою чергу передбачає. що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема землі лісів для нелісогосподарських потреб.
Спірна земельна ділянка перебуває у державній власності та має лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача - ДП «Дніпровське лісове господарство» у встановленому порядку (статті 149-151 Земельного кодексу України), повноважним органом не вилучалась та зміна цільового призначення не здійснювалась.
Згідно з інформацією Державного агентства лісових ресурсів України № 02-33/1774-22 від 29.04.2022р., на земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:03:018:0155 розташовану в кварталі 4 виділи 16, 23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство» погоджень на вилучення не надавалось, інформація щодо вилучення земельної ділянки зі складу державного лісового фонду до обласного управління лісового та мисливського господарства, ДП «Дніпровське лісове господарство», Держлісагентства не надходила.
Інформація Кабінету Міністрів України № 26649/27994-11-22/9.2.1 від 25.03.2022р., яка грунтується на листі Державного агентства лісових ресурсів України № 1502-18/1402-22 від 23.02.2022, і свідчить про те, що з листа Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра стосовно вилучення та зміни цільового призначення вищевказаної земельної ділянки лісогосподарського призначення (що перебуває у постійному користуванні ДІ «Дніпровське лісове господарство», діяльність якого координується Дніпропетровським обласним управлінням лісового та мисливського господарства) Держлісагенству стало відомо дані факти та про факт присвоєння вказаній земельній ділянці кадастрового номера 1210100000:03:018:0155.
Держлісагентство погоджень щодо вилучення земельної ділянки та зміни цільового призначення не надавало, пропозиції Держлісагенства щодо вищевказаного питання до Міністерства юстиції України не надходили.
Відтак спірна земельна ділянка перебуває у державній власності, має лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача ДП «Дніпровське лісове господарство» у встановленому порядку не вилучалась і зміна її цільового призначення не здійснювалась.
Після отримання у січні 2023р. уповноваженою особою Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра доступу до відомостей Державного земельного кадастру, встановлено, що до ДЗК внесено відомості про державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номером 1210100000:03:018:0160, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, вид використання - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка перебуває у приватній власності ОСОБА_3 .
Одночасно із цим ця ж земельна ділянка знаходиться в межах кв.4 виділи 16,17,23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство» та належить до земель лісового фонду та за свої цільовим призначенням не передбачала можливості для її відведення у приватну власність за категорією земель - землі житлової та громадської забудови.
Тому позивач (з врахуванням заяви про зміну предмету позову, т.2, а.с. 94-100), просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Дніпровської міської ради No 343/9 від 28.07.2021р. про передачу земельної ділянки у районі вул. Загребельного (Соборний район) у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 06.08.2021р, укладений між відповідачами, посвідчений нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим Максимом Євгенійовичем та зареєстрований в реєстрі за N° 2734, об?єктом якого є земельна ділянка площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий помер 1210100000:03:018:0155, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку (номер запису про право власності 43374494); усунути перешкоди у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, площею 0,1000га. кадастровий номер 1210100000:03:018:0155, яка розташована у районі вул. Загребельного м. Дніпро Дніпропетровської області, шляхом витребування її із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації обласної військової адміністрації з правом постійного користування Державного підприємства «Дніпровське лісове господарство»; скасувати державну ресстрацію земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0155 у Державному земельному кадастрі; вирішити питання судових витрат.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`являвся неодноразово, про час та місце розгляду справи сповіщений належним чином.
Представник Дніпровської міської ради позов не визнав, подав відзив (т.2, а.с. 115-121), зазначивши, що як на підставу своїх позовних вимог в інтересах Дніпропетровської обласної державної адміністрації прокурор посилається на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення державної власності та не могла передаватися ОСОБА_1 у приватну власність на підставі рішення органу місцевого самоврядування - Дніпровської міської ради.
Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» (втратив чинність 01.01.2013р.) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.
У статті 5 цього Закону було наголошено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді.
Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаться такими, що із 01.01.2002р. року перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у ЗК України.
Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави.
За змістом пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу.
Згідно з пунктом 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.Як передбачено у пункті 6 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» у разі, якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.
Відповідно до положень пункту 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.
Отже, беручи до уваги наведені положення Конституції України, ЗК України і пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», Дніпровська міська рада є власником спірної земельної ділянки, оскільки ця ділянка розташована в межах населеного пункту міста Дніпра, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на неї.
Цьому висновку відповідає також положення пункту 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності»: державна реєстрація речових прав на земельні ділянки ... здійснюється в порядку, встановленому законом, що з урахуванням змісту пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» лише визначає порядок державної реєстрації права, однак не змінює моменту, з якого земля вважається комунальною власністю відповідних територіальних громад в силу закону.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у Постанові № 922/2060/20 від 05.08.2022 у разі виникнення спору щодо приналежності земельної ділянки в межах населеного пункту до комунальної власності або відповідних доводів особи, яка заперечує це, судам слід виходити з того, що за умов правового регулювання статті 83 ЗК України право власності територіальної громади (комунальної власності) на земельні ділянки в межах населених пунктів є спростовною презумпцією.
Обов`язок щодо спростування цієї презумпції належними, допустимими та достовірними доказами покладається саме на ту особу, яка її заперечує, а оцінка таких доказів здійснюється судами з урахуванням вимог статті 89 ЦПК України.
При цьому для особи, яка заперечує цю обставину, не достатньо лише послатися на те, що спірна земельна ділянка не є комунальною власністю, переклавши тягар доведення на орган місцевого самоврядування, у даному випадку Дніпровську міську раду, а необхідно саме спростувати зазначену презумпцію.
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, відповідно до якої принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
При цьому Дніпровська міська рада вважає, що матеріали справи не місять належних та допустимих доказів, що, спірна земельна ділянка перебувала у державній власності як земельна ділянка лісогосподарського призначення, беручи до уваги таке.
Лист ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 17.01.2022 № 25 та схема розташування земельної ділянки, які позивачем було долучено до матеріалів справи, не може вважатися належним доказом, оскільки відомості з лісовпорядкування зазначені станом на 2013 рік, що суперечить вимогам статті 54 Лісового кодексу України про ведення обліку лісів з постійним підтриманням в актуалізованому стані характеристик кожної лісової ділянки.
Крім того, позивачем не спростовано належними і допустимими доказами право комунальної власності на спірну земельну ділянку.
Містобудівним висновком Головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради щодо відведення земельної ділянки від 21.02.2018р. № 14/27-312 встановлено, що за матеріалами генерального плану розвитку міста земельна ділянка розташована на існуючій території садибної житлової забудови.
Розміщення жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на зазначеній території відповідає вимогам чинної містобудівної документації.
Передача земельних ділянок у власність передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою, його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання.
Висновком про розгляд документації із землеустрою було визначено наступне: «Категорія земель - землі житлової та громадської забудови; Цільове призначення земельної ділянки на момент складення документації із землеустрою - землі запасу; запропоновано проектною документацією - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка); Склад угідь на момент складення документації із землеустрою - відкриті землі без рослинного покрову або з незначним рослинним покривом; запропоновано документацією із землеустрою - малоповерхова забудова; Форма власності на момент складення документації із землеустрою - комунальна, запропоновано документацією із землеустрою - приватна».
Відповідно до цього висновку «проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) АДРЕСА_1 , відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам».
Таким чином, оскільки проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки був погоджений всіма уповноваженими органами, передбаченими законом, вважаємо, що рішення Дніпровської міської ради щодо передачі земельної ділянки відповідає чинному законодавству України, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Веснін С.О. подав відзив, яким позов не визнав, зазначивши, що на дату прийняття рішення Дніпровською міською радою №343/9 від 28.07.2021р., яким спірну земельну ділянку передано у власність фізичної особи, Дніпропетровська обласна державна адміністрація не мала повноважень щодо розпорядженням спірною земельною ділянкою, тому не може бути позивачем. Право розпоряджатись, в тому числі вилучати землі державної власності у межах міси обласного значення, було надано обласним державним адміністраціям після внесення змін до Земельного кодексу в редакції закону від 27.05.2021, за змінами до якого ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу та ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України були вилучені.
Зазначене підтверджується листом Дніпропетровської обласної державної адміністрації № 1636/0/526-22 від 15.06.2022р. про те, що виходячи з аналізу положень земельного законодавства у редакції, яка діяла на момент відведення вказаних земельних ділянок, повноваження по їх розпорядженню облдержадміністрації, як суб`єкту владних повноважень не належали. Натомість представництво прокурором інтересів держави у суді носить допоміжний характер, оскільки основну роль у цьому процесі мають відігравати органи державної влади чи органи місцевого самоврядування.
Щодо суті позову, вказав, що лист ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» про те, що межі земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:018:0155, площею 0,1000 га, знаходиться в межах кв.4 виділи 16,32 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство» не є належним і допустимим доказом у зв`язку із відсутністю будь-яких чітких співпадінь меж земельної ділянки, про які йде мова у цьому листі та меж земельної ділянки, належної відповідачу ОСОБА_2 , зокрема за геодезичними координатами цих земельних ділянок згідно геодезичних вишукувань, тощо.
Підставою для передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 було затвердження проекту землеустрою, розробленого ФОП ОСОБА_5 щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:03:018:0155, розташовану в районі вулиці Загребельного (Соборний район).
Відповідно до даного проекту землеустрою згідно із довідкою Державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (за даними форми 6-зем), земельна ділянка площею 1,000 га була виділена з земель запасу, не наданих у власність та постійне користування в межах населених пунктів (рядок 93) в т.ч. за рахунок земель не наданих у власність або постійне користування в межах населених пунктів.
Проектом також встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває в межах міста та згідно до п. 1 ст. 150 ЗК України під час обстеження було встановлено, що в межах цієї земельної ділянки - відсутні об`єкти природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного призначення, лісогосподарського призначення, водного фонду, тощо; земельна ділянка на відноситься до особливо цінних земель. За проектним рішення проекту землеустрою було встановлено: цільове призначення земельної ділянки згідно Класифікатора видів цільового призначення земель (КВЦПЗ) - 01.01 (для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); категорію земель, до якої віднесена земельна ділянка - «землі житлової та громадської забудови».
За інформацією щодо земельної ділянки, яка розташована в межах виділу, що надається Державним кадастровим реєстратором і територіальним органом нижчого рівня територіального органу - форма власності на земельну ділянку визначена - комунальна власність; чи відноситься земельна ділянка до земель лісогосподарського призначення - необхідно встановити проектом.
В проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 міститься Містобудівний висновок Головного архітектурно-планувального управління Дніпровської міської ради №14/27-309 від 21.02.2018, щодо відведення цієї спірної земельної ділянки (арк.43 проекту відведення), відповідно до якого зазначена земельна ділянка за матеріалами генерального плану розвитку міста знаходиться на території існуючої садибної житлової забудови.
Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Відповідно до ч. 16 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральні плани міст підлягають обов`язковій експертизі містобудівної документації. Згідно зі ст. 16 цього Закону містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням відомостей Державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі у цифровій формі в державній системі координат у формі електронних документів, що містять базові і тематичні геопросторові дані. Пунктом другим цієї ж статті встановлено, що порядок обміну інформацією між містобудівним кадастром та Державним земельним кадастром встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету міністрів України від 03.06.2013р. № 483 затверджено «Порядок інформаційної взаємодії між Державним земельним кадастром, іншими кадастрами та інформаційними системами». До переліку відомостей обмін якими здійснюється в процесі інформаційної взаємодії між Державним земельним кадастром, іншими кадастрами та інформаційними системами за наведеним Порядком віднесено, зокрема дані про обмеження у використанні земель та земельних ділянок, цільове призначення земельних ділянок, плани лісових ділянок, лісовпорядні карти, тематичні лісові карти та інший топографо-геодезичний і картографічний матеріал державного лісового кадастру, тощо.
Отже, дані генерального плану в частині віднесення земельних ділянок на території населених пунктів, зокрема міста, до певної категорії за цільовим призначенням корелюються із даними Державного земельного кадастру, що означає, що за даними Державного земельного кадастру спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісогосподарського призначення.
В проекті відведення земельної ділянки міститься інформація про те, що відповідно до якого за даними Державного земельного кадастру, на момент складення документації із землеустрою, спірна земельна ділянка відносилась: за категорією - до земель житлової та громадської забудови; за цільовим призначенням - до земель запасу; за складом угідь - до земель без рослинного покрову або з незначним рослинним покривом; за формою власності - до земель комунальної власності
Отже, за Висновком про розгляд документації із землеустрою експерта державної експертизи встановлено, що зазначена земельна ділянка за даними Державного земельного кадастру не відносилась до земель лісогосподарського призначення, що повністю спростовує позицію прокуратури в цій справі.
Не погодився із доводами прокурора про те, що лист Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 17.01.2022р. № 25 і лист ДП «Дніпровське лісове господарство» від 27.06.2022р. № 01-05/208 з додатком - копіями планово-картографічних матеріалів у вигляді планшету №1, підтверджують належність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду.
У пунктах 41, 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) зазначено, що відповідно до п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристик лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами.
Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України».
Крім того, статтею 48 ЛК України встановлено, що у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Цією ж статтею передбачено, що матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Надана до матеріалів справи копія плашету суперечать вимогам Інструкції, оскільки не має належного затвердження, як цього вимагає ст. 48 ЛК України.
Крім того, наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України № 749 від 15.11.2021 затверджено Порядок ведення лісовпорядкування, який прийнято в доповнення до Інструкції про порядок ведення державного лісового кадастру і первинного обліку лісів, затвердженої Наказом Державного комітету лісового господарства України №298 від 01.10.2010.
У матеріалах справи відсутні матеріали первинного обліку лісової ділянки кадастровий номер 1210100000:03:018:0155, яка відповідно до наданої у листі вих. №01-05/208 від 27.06.2022 на адресу прокуратури знаходиться в межах кв.4 виділи 16,32 Микільського лісництва - у складі документації державного лісового кадастру за формами №1, №2 та №5 останнього державного обліку проведеного ДП «Дніпровське лісове господарство» відповідно до вимог п.4.5 Інструкції про порядок ведення державного лісового кадастру і первинного обліку лісів, затвердженої Наказом Державного комітету лісового господарства України №298 від 01.10.2010р.
Також, в матеріалах справи відсутня будь-яка інформація про дату проведення первинного базового та періодичного повторного базового лісовпорядкування з метою підтримання в актуальному стані таксаційної та картографічної баз даних, які містять кількісну та якісну інформацію про лісові ділянки та з метою виготовлення актуальних матеріалів лісовпорядкування, що передбачено р. 2 Порядку ведення лісовпорядкування (Наказ Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України №749 від 15.11.2021 року), а також останні планово-картографічні матеріали на паперових носіях, виготовлені на оновленій картографічній основі в цифровій формі як набори тематичних геопросторових даних з формами державного лісового кадастру відповідно до р.5 Порядку ведення лісовпорядкування - щодо кварталу 4 виділи 16, 17, 23 Микільського лісництва.
У матеріалах справи також відсутні докази накладення земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:03:018:0155 на земельні ділянки лісового фонду, розташованих в межах кв. 4 виділи 16, 32 Микільського лісництва, зокрема чітку площу та конфігурацію накладення; відсутні докази співпадіння меж земельної ділянки, про які йдеться у листах, і меж земельної ділянки належної ОСОБА_6 .
Лист ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 17.01.2022 № 25 (а.с. 54- 56 т.) та схема розташування земельних ділянок не можуть бути взяті до уваги, оскільки таке повідомлення та схема ґрунтується на матеріалах лісовпорядкування 2014 року, а ОСОБА_7 став власником земельної ділянки у 2021 році.
Також вважав, що позивачем обраний невірний спосіб захисту права, оскільки передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку в зазначений спосіб (віндикаційний позов) є наявність підтвердженого належними доказами права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, та порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Подібні правові висновки викладені в пунктах 78, 79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 909/337/19. Віндикаційним позовом належить захищати права законного власника, якого одночасно протиправно усунуто від фактичного володіння майном, стосовно якого також внесено до Реєстру запис про припинення його права власності та/або про право власності іншої особи. Якщо стосовно власника мало місце лише одне з наведених вище двох порушень, має застосовуватись інший спосіб захисту, зокрема, для ефективного захисту прав дійсного власника майна, стосовно якого до Реєстру внесено запис про припинення його права власності та/або про право власності іншої особи, однак дійсного власника не усунуто від фактичного володіння нерухомим майном, має застосовуватись позов про визнання права власності.
Отже, вимогу про повернення земельної ділянки лісового фонду слід розглядати як негаторний позов. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Тому заявлені прокурором вимоги про усунення перешкод у володінні та користуванні спірною земельною ділянкою шляхом витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави не відповідають належному способу захисту заявлених прав, що є підставою для відмови у позові.
Вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастру є похідною вимогою від первісних, тому ця вимога також не підлягає задоволенню.
Окрім того, ОСОБА_2 є добросовісним набувачем земельної ділянки. Її право захищене ст. 19 Конституції України. Право власності набуто у порядку передбаченому ст.ст. 116, 118 ЗК України. А позов є неправомірним втручанням у право на мирне володіння майном.
На підставі викладеного, просив у частині вимоги до Дніпровської міської ради - про визнання незаконним та скасування провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, у задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Представники третіх осіб в судове засідання не з`явилися, про дату, місце та час розгляду справи судом кожного разу повідомлялися неодноразово належними чином, докази чого наявні у матеріалах справи.
Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.
Встановлені такі факти та відповіді їм правовідносини.
Рішенням Дніпропетровської міської ради від 25.07.2007р. № 2/17 затверджено проект генерального плану розвитку міста Дніпропетровська на період до 2026 року.
Рішенням Дніпровської міської ради від 20.09.2017р. № 82/24 затверджено проект внесення змін до генерального плану розвитку міста Дніпра. Рішенням міської ради від 02.09.2020р. № 84/60 затверджено проект внесення змін до генерального плану розвитку міста Дніпра (т.2, а.с.153-155, 173 (з викопіюваннями т.2, а.с.163-165).
Відповідно поданих викопіювань на час погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Загребельного (кадастровий номер 1210100000:03:018:0155), та чинного генеральних планів міста ділянка знаходиться в межах зони садибної житлової забудови (Ж-1), інформація щодо земель лісового фонду відсутня.
Станом на 28.07.2021р. чинним був план зонування території м. Дніпропетровська, затверджений рішенням міської ради від 22.07.2015р. № 54/66 (т.2, а.с.172).
Рішенням № 180/27 від 06.12.2017р. Дніпровської міської ради вирішено надати громадянам у м. Дніпрі (в тому числі ОСОБА_1 ) дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки); ???зобов?язати громадян (в тому числі ОСОБА_1 ) замовити у суб?єктів господарювання, що є розробниками документації із землеустрою, згідно з вимогами, передбаченими чинним законодавством, розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та після їх погодження, відповідно до чинного законодавства, подати ці проекти до міської ради для прийняття відповідного рішення (т.1, а.с.34-36).
Рішенням Дніпровської міської ради № 343/9 від 28.07.2021р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку у районі вул. Загребельного (Соборний район) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0155 (т.1, а.с.37)
На підставі цього рішення приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Е. 04.08.2021р. зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на цю земельну ділянку (запис про право власності 43359519) (т.1, а.с.41-44).
06.08.2021р. між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.В., на підставі якого право власності набула ОСОБА_2 (т.1, а.с.45-46).
Згідно повідомлення № 01-05/211 від 27.06.2022р. Державного підприємства «Дніпровське лісове господарство» Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства Лісових ресурсів України (т.1, а.с.63), виявлено накладання на межі Микільського лісництва ДП «Дніпровський лісгосп» земельної ділянки, виділеної у власність відповідачу ОСОБА_8 рішенням Дніпровської міської ради № 343/9 від 28.07.2021р.
Тотожне зазначила в своїй інформації й ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» (т.1, а.с.57).
Листом Державного агентства лісових ресурсів України № 02-18/1404-22 від 23.02.2022 повідомлено, що Держлісагентство розглянуло лист Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра від 28.01.2022 № 04/53-610вих-22, що надійшов від Секретаріату Кабінету Міністрів України (доручення Кабінету Міністрів України від 04.02.2022 № 3380/0/2-22), стосовно вилучення та зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення, що перебуває у постійному користуванні державного підприємства «Дніпровське лісове господарство», діяльність якого координується Дніпропетровським обласним управлінням лісового та мисливського господарства. Про присвоєння кадастрового номеру 1210100000:03:018:0155 на земельну ділянку державної форми власності стало відомо з листа Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра. Держлісагентство погоджень щодо вилучення земельної ділянки та зміни її цільового призначення не надавало (т.1, а.с. 89).
Відтак судом встановлено, що з одного боку, за таксаційним описом земельних ділянок лісового фонду станом на 01.01.2014р., спірна земельна ділянка є ділянкою лісового фонду, а, з іншого боку, згідно рішення Дніпровської міської ради від 20.09.2017р. № 82/24 затверджено проект внесення змін до генерального плану розвитку міста Дніпра. Рішенням міської ради від 02.09.2020р. № 84/60 затверджено проект внесення змін до генерального плану розвитку міста Дніпра, і спірна земельна згідно генерального плану м. Дніпра знаходиться в межах території садибної житлової забудови.
Прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка є лісогосподарського призначення, перебуває в користування державного лісогосподарського підприємства і вибула з державної власності з порушенням вимог земельного та лісового законодавства України.
Разом із цим ані рішення Дніпровської міської ради від 20.09.2017р. № 82/24, яким затверджено проект внесення змін до генерального плану розвитку міста Дніпра, згідно викопіювань до якого спірна земельна ділянка належить до зони садибної забудови, ані рішення Дніпровської міської ради від 02.09.2020р. № 84/60, яким затверджено проект внесення змін до генерального плану розвитку міста Дніпра, ані рішення Дніпровської міської ради від 22.07.2015р. № 54/66, яким затверджено план зонування території м. Дніпропетровська, ані рішення № 180/27 від 06.12.2017р. Дніпровської міської ради про надання дозволу, зокрема, ОСОБА_1 , на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) не оскаржує.
Суд поза межами заявлених вимог не має права надавати оцінку зазначеним рішенням.
Прокурор просить лише скасувати рішення Дніпровської міської ради, яким земельну ділянку передано у власність ОСОБА_1 та заявляє похідні від цього вимоги (одночасно реституцію та віндикацію).
При цьому слід зазначити, що визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 (останнім у часті набувачем права власності) та ОСОБА_1 (первинним набувачем цього права), потягне за собою застосування приведення сторін у первісний стан, тобто власником земельної ділянки стане ОСОБА_1 .
Відтак витребувати земельну ділянку у ОСОБА_2 , як-то просить прокурор, вочевидь буде неможливо.
Якщо, на думку прокурора, рішення Дніпровської міської ради № 343/9 від 28.07.2021р., яким передано ОСОБА_1 у власність спірну земельну ділянку, є незаконним, то останній укладанням оспорюваного правочину договору купівлі-продажу розпорядився тим, чим не мав права розпоряджатись.
І навіть у випадку повного задоволення позову спірна земельна ділянка так і залишиться на генеральному плані м. Дніпра як земельна ділянка в межах міста і земля садибної забудови, що не позбавить подальшого права розпорядження нею неналежною, на думку прокурора, особою, навіть після витребування.
Але суд розглядає справу у межах заявлених вимог.
Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України (далі ЗК України) право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, зокрема, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (п. «ґ» ч. 4 ст. 84 ЗК України).
За змістом ст. 35 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.
В силу ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно з ч.ч. 6, 7, 9 ст. 118 ЗК України (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, в тому числі для ведення садівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Із положень ст. 125 ЗК України слідує, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Як передбачено ст. 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до ст. 2 Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон №1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону №1952-ІV державній реєстрації прав підлягає право власності на земельну ділянку.
Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться, зокрема, на підставі документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно (п. 14 ч. 1 ст. 27 Закону №1952-ІV).
В силу ч. 1 ст. 19, ч. 1 ст. 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Статтею 56 ЗК України визначено, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.
Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом (ч. 3 ст. 57 ЗК України).
Таким законом є Лісовий кодекс України (далі ЛК України).
Згідно зі ст. 5 ЛК України (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Із положень ч. 1 ст. 12 ЛК України слідує, що громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом.
Як передбачено ч. 1 ст. 17 ЛК України, у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території, серед іншого, передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території (п. 4 ч. 1 ст. 31 ЛК України).
Статтею 48 ЛК України встановлено, що у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
Відповідно до ст. 49 ЛК України державний лісовий кадастр на території України ведеться з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду України, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами лісів. Державний лісовий кадастр ведеться на основі державного земельного кадастру.
За змістом пункту 5 розділу VІІІ «Прикінцеві положення» до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
В силу ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Державний земельний кадастр єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів (ст. 193 ЗК України).
Як передбачено ст. 202 ЗК України, державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.
В силу ч. 1 ст. 1 Закону України від 7 липня 2011 року №3613-VI «Про Державний земельний кадастр» (далі Закон №3613-VI) державна реєстрація земельної ділянки внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Згідно з ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Із положень ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом ст. 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності, тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що громадяни та юридичні особи як суб`єкти права можуть набувати земельні ділянки державної або комунальної власності у приватну власність.
Приватизація земельних ділянок, у тому числі земельних ділянок для ведення індивідуального або колективного садівництва, здійснюється за відповідним рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в межах їх компетенції. Право власності громадян на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Громадяни набувають земельні ділянки у власність, зокрема, в порядку їх відведення із земель державної та комунальної власності. Надання земельних ділянок у межах норм безоплатної приватизації здійснюється відповідними органами після вибору місця розташування земельної ділянки та виготовлення проекту землеустрою з її відведення.
Для відведення земельної ділянки у власність громадянин подає відповідному органу державної виконавчої влади або органу місцевого самоврядування клопотання, в якому зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Після погодження цих документів указаний орган надає дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У подальшому орган державної виконавчої влади або орган місцевого самоврядування своїм рішенням затверджує проект землеустрою та передає земельну ділянку у власність громадянина.
Землекористування в Україні здійснюється з дотриманням правового режиму використання земель. У зв`язку з цим, чинне законодавство встановлює поділ земель України на відповідні категорії на основі природних (екологічних) ознак та соціально-економічних і виробничих характеристик використання земель. При цьому законом визначено порядок встановлення та зміни цільового призначення земель, а саме, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень уповноважених органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
До земель лісогосподарського призначення належать як лісові ділянки, так і нелісові ділянки, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.
За загальним правилом землі лісогосподарського призначення не можуть передаватися у приватну власність. Громадяни та юридичні особи можуть набувати у власність для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
Віднесення земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення може бути підтверджено як матеріалами лісовпорядкування, так і даними державного лісового кадастру, який ведеться на основі державного земельного кадастру.
Земельні ділянки як об`єкти цивільних прав мають бути сформовані та зареєстровані у Державному земельному кадастрі в установленому законом порядку.
Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння майном.
За даними Державного земельного кадастру земельна ділянка не відносилась до земель лісогосподарського призначення.
На сторінці 43 проекту (т.1, а.с.208-209) щодо відведення спірної земельної ділянки, який має назву «Матеріали погодження проекту землеустрою» наявний Містобудівний висновок Головного архітектурно-планувального управління Дніпровської міської ради №14/27-309 від 21.02.2021 щодо відведення земельної ділянки, відповідно до якого зазначена земельна ділянка за матеріалами генерального плану розвитку міста знаходиться на території існуючої садибної житлової забудови.
Також в цьому проекті міститься Висновок про розгляд документації із землеустрою, виготовлений експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області ОСОБА_9 від 18.09.2020р. (т.1, а.с.209зв) відповідно до якого за даними Державного земельного кадастру, на момент складення документації із землеустрою, спірна земельна ділянка відносилась: за категорією - до земель житлової та громадської забудови; за цільовим призначенням - до земель запасу; за складом угідь - до земель без рослинного покрову або з незначним рослинним покривом; за формою власності - до земель комунальної власності.
Докази в матеріалах справи підтверджують, що спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з дотриманням вимог чинного законодавства із земель запасу комунальної форми власності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21) висловила думку про те, що особи, яким були відчужені земельні ділянки рішенням сільради, проявивши розумну обачність, не могли не знати про незаконність набуття ними цих земельних ділянок, які були заліснені. Тому ці особи не можуть вважатися такими, які покладалися на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону (постанова ВП ВС від 22.06.2021 по справі №200/606/18, пункт 61).
Натомість, відповідно до Висновку про розгляд документації із землеустрою експерта державної експертизи ОСОБА_9 від 18.09.2020 на момент складання документації із землеустрою земельна ділянка відносилася до земель житлової та громадської забудови і землі були без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом (т.1, а.с.209зв).
Лист ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» про те, що межі спірної земельної ділянки знаходиться в межах кв.4 виділи 16,32 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство» і схематичне зображенням спірної земельної ділянки у збільшеному вигляді не можуть бути належним і допустимим доказом, адже не містять даних про чіткі співпадіння меж земельних ділянок.
Суд не може узяти до уваги якості належного і допустимого доказу наданий прокурором Висновок експерта за результатами проведеної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 23.06.2023 за № 6/06/23 судового експерта Петрової О.В., виконаний на виконання постанови слідчого СВ ВП № 3 ДРУП ГУП в Дніпропетровській області від 12.04.25023 у межах кримінального провадження № 42022042000000005 від 04.02.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 264 КК України (т.2, а.с.190-260).
Згідно із цим висновком, копія проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), цільове призначення: 02.01 (для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у районі АДРЕСА_1 , розробленого ФОП ОСОБА_5 , затвердженого рішенням Дніпровської міської ради від 28.07.2021 № 343/9 та його затвердження не відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування чинних станом на дату затвердження проекту (дослідницька частина висновку).
При відведенні у власність громадян земельних ділянок, у т.ч. з кадастровим номером 1210100000:03:018:0155 змінено основне цільове призначення (категорію) цих земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови. Фактичне землекористування земельною ділянкою не відповідає правовстановлюючим документам із землеустрою на земельні ділянки та нормативно-правовим актам.
Земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:03:018:0155 повністю розташовані в межах земель, які перебувають у постійному користуванні ДП «Дніпровське лісове господарство», згідно з планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП «Дніпровське лісове господарство» 2013 року.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
За правилами статті 107 ЦПК України м атеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. При призначенні експертизи суд з урахуванням думки учасників справи визначає, які саме матеріали необхідні для проведення експертизи. Суд може також заслухати призначених судом експертів з цього питання. Копії матеріалів, що надаються експерту, можуть залишатися у матеріалах справи.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Висновок експерта не може бути належним та допустимим доказом, оскільки від отриманий не у відповідності до вимог ст. 106 ЦПУК України, матеріали для експертизи зібрані не у порядку ст. 107 ЦПК України, висновок не містить посилання на те, що він підготовлено для подання до суду.
Тому суд вважає, що означеним висновком прокурор не довів, що земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення.
У судовому засіданні прокурором не надані відомості щодо стану кримінального провадження № 42022042000000005 від 04.02.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 264 КК України, чи вручене куму-небудь повідомлення про підозру, чи скеровано до суду обвинувальний акт тощо.
Не дивлячись на те, що висновок експерта отриманий із порушенням вимог ЦПК України та не є належним і допустимими доказом, суд вважає за необхідне зауважити, що представником відповідача були надані заперечення стосовно вказаного висновку експерта, з якими суд погоджується.
Так, експерт у порушення вимог абз. 2 п. 1.8 розділу І Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98р. № 53/5 та ч.1 ст.7-1 Закону України «Про судову експертизу» виконав експертизу з питань землеустрою.
Натомість у межах кримінального провадження постановою слідчого від 12.04.2023 призначено судову земельно-технічну оціночну експертизу.
Земельна ділянка 1210100000:03:018:0155 розташована за адресю: АДРЕСА_1 . Проте, на сторінках 5 та 6 експертного висновку (а.с. 13-14 т. 3) зазначено про надання інженером-геодезистом ОСОБА_10 звіту з топографо-геодезичних робіт по «об`єкту земельна ділянка за адресою: м. Дніпро, Близнюківський узвіз», яка не має відношення до спірної земельної ділянки та інших земельних ділянок, зазначених у постанові слідчого в кримінальному провадженні (т.2, а.с. 195).
У висновку відсутній аналізу Висновків експертів державної експертизи Головного управління Держгеокадастру про розгляд документації із землеустрою, які містяться в проектах відведення земельних ділянок, згідно із якими за даними Державного земельного кадастру, на момент складення документації із землеустрою, спірні земельні ділянки відносилась: за категорією - до земель житлової та громадської забудови; за цільовим призначенням - до земель запасу; за складом угідь - до земель без рослинного покрову або з незначним рослинник покривом; за формою власності - до земель комунальної власності.
А на сторінках 31-33 висновку (а.с. 39 - 41 т. 3) експерт вказує про відсутність відповідних висновків експертизи землевпорядної документації, що свідчить про вибірковість даних.
В проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 , виконаного ФОП ОСОБА_5 (т.1, а.с.208зв), міститься Містобудівний висновок Головного архітектурно-планувального управління Дніпровської міської ради №14/27-309 від 21.02.2021р. щодо відведення цієї спірної земельної ділянки, відповідно до якого зазначена земельна ділянка за матеріалами генерального плану розвитку міста знаходиться на території існуючої садибної житлової забудови.
А відповідно до Висновку про розгляд документації із землеустрою експерта державної експертизи ОСОБА_9 від 18.09.2020р. на момент складання документації із землеустрою земельна ділянка відноситься до земель житлової та громадської забудови, землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом.
Проте, як було встановлено, Висновок про розгляд документації із землеустрою експерта державної експертизи ОСОБА_9 від 18.09.2020р. не був наданий на дослідження судовому експерту Петровій О.В. при виконані експертизи у межах кримінального провадження.
У зв`язку із всім наведеним вище, підстави для визнання незаконним рішення Дніпровської міської ради № 343/9 від 28.07.2021р. «Про передачу земельної ділянки у районі вул. Загребельного (Соборний район) у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:018:0155, яка розташована в Соборному районі м. Дніпра, за ОСОБА_1 , усунення перешкод у здійсненні Дніпропетровською державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0155, яка розташована в районі вул. Загребельного м. Дніпра Дніпропетровської області, шляхом витребування її із незаконного володіння на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації з правом постійного користування Державного підприємства «Дніпровське лісове господарство», а також скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0155 у Державному земельному кадастрі - відсутні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.
Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. У разі доведення в установленому законом порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, особа має суб`єктивне матеріальне право на їх задоволення.
Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
У судовому засіданні встановлено, що на момент надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельна ділянка не була заліснена і це підтверджено землевпорядною документацією.
Отже, застосовуючи висновок Великої Палати Верховного Суду, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 який набув земельну ділянку на підставі рішенням місцевої ради, проявив достатню розумну обачність, адже покладався на зовнішній вигляд земельної ділянки і отримав висновок експерта державної експертизи, який не містив відомостей про заліснення земельної ділянки.
У Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (ст. 74 Конституції України).
Споживач послуг органу місцевого самоврядування законно презюмує, що рішення цього органу є законними і такими, що прийняті в межах компетенції.
Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Позбавлення права власності має бути здійснене відповідно до закону, необхідним у демократичному суспільстві і спрямованим на досягнення «справедливого балансу» між інтересами суспільства та інтересами заявника.
Перевіряючи дотримання «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, ЄСПЛ у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» констатував порушення такого балансу у зв`язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування, тобто порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ зробив висновок, що мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Суди під час розгляду справ, пов`язаних із захистом права власності на землю чи права землекористування, повинні неухильно дотримуватися положень ЗК України щодо підстав для припинення прав на землю та гарантій, встановлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, щодо захисту права власності.
Перекладати тягар відповідальності на фізичних осіб, які обґрунтовано сподівалися на правомірність дій органу місцевого самоврядування, не відповідає засадам, закріпленим, як у Конституції України, так і в міжнародних актах з прав людини та прецедентній практиці ЄСПЛ, та тягне можливість зловживання своїми правами як органами державної влади та місцевого самоврядування, так і органами прокуратури, які вибірково звертаються з позовами до конкретних осіб, залишаючи поза увагою інших осіб, які у такий же спосіб, у той же час набули права власності на аналогічні земельні ділянки.
Крім того, при розгляді справ, стороною яких є фізичні особи та органи влади чи місцевого самоврядування, на захист прав яких виступає прокурор, який хоч і обґрунтовує своє звернення захистом прав держави чи певної спільноти, але фактичне розпорядження спірними матеріальними благами в кінцевому результаті отримують саме певні органи державної влади чи місцевого самоврядування, суд повинен забезпечити принцип рівності прав учасників. Таким забезпеченням і є вирішення питання щодо способу захисту як прав громади в особі ради, так і прав громадян, у яких фактично безоплатно вилучається майно для суспільних потреб, хоч порядок такого вилучення передбачений законом і провадиться на компенсаторній, сплатній основі.
Позбавлення права власності можливе лише за умови, що власник, повідомлений про обмеження у користуванні земельною ділянкою, такі обмеження порушить. При цьому вказані порушення мають бути належним чином зафіксовані, а наслідком таких порушень може бути передбачене законом вилучення земельної ділянки. В іншому випадку позбавлення права власності на земельну ділянку без відповідної майнової компенсації, незалежно від того, чи заявляв про неї відповідач, узаконює порушення органів державної влади чи місцевого самоврядування при розпорядженні землею та звільняє їх від будь-якої відповідальності перед особою, яка потерпіла від їх неправомірних дій.
Відповідач Кривцов як «споживач послуг» органу місцевого самоврядування законно сподівався на те, що набута ним від цього органу земельна ділянка не обмежена будь-якими негативними для нього чинниками, які у майбутньому стануть підставами для відібрання (що, до речі, вказано у самому рішенні ради), рішення органу місцевого самоврядування є законними і такими, що прийняте в межах компетенції, тобто ухвалене із принципом «належного урядування», та не призведе до порушення основоположного права людини права на мирне володіння майном.
Тому суд вважає, що відібрання земельної ділянки у відповідача є непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Також суд зважає на те, що прокурором обрано невірний спосіб захисту права у частині вимог про визнання незаконним та скасувати рішення Дніпровської міської ради про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 виснувала, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди. … мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою. Тому не є належними й ефективними способами захисту вимоги визнати незаконним і скасувати наказ ГУ Держгеокадастру «Про передачу земельної ділянки у власність» … та скасувати рішення державного реєстратора … про державну реєстрацію прав та їх обтяжень….. Виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, вимогу зобов`язати відповідача повернути у відання держави земельну ділянку слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння відповідача на користь власника.
Не зважаючи на те, що прокурором заявлено вимогу про витребування земельної ділянки, окрім того, що суд дійшов висновку про непропорційне втручання у мирне володіння майном, також суд вважає позов недоведеним.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази у справі, надані сторонами, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України).
Суд доходить висновку про недоведеність позову, у зв`язку із чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Суд не погоджується із доводами представника відповідача Кондратенко Г.Ю. про те, що справа має розглядатися у порядку господарського судочинства, виходячи із суб`єктного складу Дніпропетровською облдержадміністрацією та Дніпровською міською радою.
Так, позовні вимоги про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, визнання будівництва самочинним, усунення перешкод у користуванні власністю є взаємопов`язаними та підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства як єдиний спір про право. Такий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі № 725/5630/15-ц (провадження N 14-341цс18).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.12.2018 у справі № 367/2259/1 (провадження № 14-333цс18) виснувала, що позовні вимоги прокурора про визнання недійсним рішення міської ради, державного акта на право власності на земельну ділянку, та витребування її з незаконного володіння відповідачів - фізичних і юридичних осіб на користь держави, підлягають розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо позовні вимоги об`єднані спільним предметом або підставами позову.
Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних правовідносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло внаслідок та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.
У даному випадку позов подано до органу місцевого самоврядуванні і до фізичної особи. Разом з тим, позовні вимоги стосуються визнання незаконними рішення, за результатами реалізації якого саме у фізичної особи виникло цивільне право і спірні правовідносини. Також прокурор ставить вимогу про витребування земельної ділянки у фізичної особи, що зачіпає цивільне право останньої, а тому даній спір маж розглядатися а правилами цивільного судочинства.
Питання про залишення позовної заяви без розгляду у частині позовних вимог прокурора в інтересах ДП «Дніпровське лісове господарство», правонаступником якого стало Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», не вирішене судом при відкритті провадження.
Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року (далі Закон № 1697-VII). Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з абзацом першим частини другої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.
Згідно з абзацом першим частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права.
За висновками Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19, пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункти 8.10, 8.12).
При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21)). Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.
На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19, пункт 62)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 71)).
Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.
Позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави, зокрема, в особі ДП «Дніпровське лісове господарство», яке не є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зробила висновок про те, що позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.
Встановивши, що позовні вимоги прокурора, заявлені в інтересах ДП «Дніпровське лісове господарство», спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині слід залишити без розгляду.
Судові витрати слід залишити за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-82, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
Відмовити у задоволенні позову Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра, який діє в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації обласна військова адміністрація до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її витребування, треті особи - Дніпропетровське обласне управління лісового та мисливського господарства, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради.
Позовні вимоги Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра, яка діє в інтересах державного підприємства «Дніпровське лісове господарство» залишити без розгляду.
Повний текст рішення буде складено впродовж 10 днів.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Суддя: Д.О. Покопцева
Суд | Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська |
Дата ухвалення рішення | 19.12.2023 |
Оприлюднено | 29.02.2024 |
Номер документу | 117298805 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою |
Цивільне
Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська
Покопцева Д. О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні