Постанова
від 27.02.2024 по справі 916/3342/23
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3342/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Богацької Н.С., Разюк Г.П.

секретар судового засідання, за дорученням головуючого судді: Іванов І.В.

за участю представників учасників справи:

від Одеської міської ради, м.Одеса Асташенкова О.І., в порядку самопредставництва;

від Департамента земельних ресурсів Одеської міської ради, м. Одеси Самокиш І.В., в порядку самопредставництва;

від Підприємства з іноземними інвестиціями у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс", м. Одеса адвокат Горобець В.В., на підставі ордера.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Одеської міської ради, м.Одеса та Департамента земельних ресурсів Одеської міської ради, м. Одеси

на рішення Господарського суду Одеської області від 21.11.2023 року, м. Одеса, суддя першої інстанції Цісельський О.В., повний текст складено та підписано 08.12.2023 року

у справі №916/3342/23

за позовом: Одеської міської ради, м. Одеса

до відповідача: Підприємства з іноземними інвестиціями у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс", м. Одеса

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Департамента земельних ресурсів Одеської міської ради, м. Одеса

про стягнення 3 172 798 грн. 06 коп.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У серпні 2023 року Одеська міська рада звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Підприємства з іноземними інвестиціями у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс", в якій просила суд стягнути з відповідача на свою користь 3 172 798 грн. 06 коп. як безпідставно збережені кошти, а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач до 01.11.2022 року був фактичним користувачем без належної правової підстави земельних ділянок комунальної власності з кадастровими номерами 5110137600:03:001:0011, 5110137600:03:001:0012, які розташовані за адресою: м. Одеса, 19-й км. Старокиївської дороги, 4-С, 4/1,4/2, оскільки до вказаного вище часу був власником нерухомого майна, яке в подальшому, було відчужено Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова група «Майстер», чим порушив право територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, як власника таких земельних ділянок, у зв`язку із чим Радою нараховано до сплати кошти у зазначеному вище розмірі в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.11.2023 року у справі №916/3342/23 у позовних вимогах Одеської міської ради, м. Одеса до Підприємства з іноземними інвестиціями у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради, м. Одеса відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що заявлені Одеською міською радою позовні вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами, є необґрунтованими, у зв`язку з чим задоволення не потребують.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Одеська міська рада, м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилася, тому звернулася до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила суд рішення Господарського суду Одеської області від 21.11.2023 року у справі № 916/3342/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Одеської міської ради про стягнення з Підприємства з іноземними інвестиціями у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс" безпідставно збережених коштів у сумі 3 172 798 грн. 06 коп. задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник, посилаючись на встановлені судом першої інстанції обставини справи, за доводами апеляційної скарги зазначив, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ґрунтується на положеннях договору оренди земельної ділянки 2007 року, який не набув чинності та є нікчемним в силу закону, оскільки він не зареєстрований у порядку, встановленому земельним законодавством України на час його укладання.

Також, на переконання Одеської міської ради, судом першої інстанції здійснено хибний висновок про те, що земельна ділянка, загальною площею 1, 89 га є сформованою як об`єкт цивільних прав, оскільки згідно з інформацією з офіційного ресурсу Опендатабот (opendatabot.ua), який надає доступ до державних даних з основних публічних реєстрів для громадян та бізнесу, у даному випадку з Публічної кадастрової карти України, дані щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5122782600:00:001:0025, про яку зазначає відповідач, відсутні, тобто у Державному земельному кадастрі відповідну земельну ділянку не зареєстровано.

Більш того, на думку Ради, в договорі оренди землі від 16.08.2007 року, який укладений між Комінтернівською районною державною адміністрацією та Підприємством з іноземними інвестиціями у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс", та в додатках до нього відсутній кадастровий номер земельної ділянки площею 1,890 га, розташованої за адресою: Комінтернівський район, Красносільська сільська рада. Проте, при прийнятті оскаржуваного рішення суд посилається на довідку про присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам без номера та дати її складання, в якій заначено площу земельної ділянки 1,8895 га, кадастровий номер - 5122782600:00:001:0025 та орендаря - Підприємство з іноземними інвестиціями у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс".

Посилаючись на вимоги Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003 року № 174, Одеська міська рада вважає, що обмінний файл використовується виключно для обміну даними результатів землевпорядних робіт в електронному вигляді тільки між виконавцем землевпорядних робіт та реєстратором державного реєстру земель, а тому, в даному випадку, як вже було зазначено вище, договір оренди землі від 16.08.2007 року, укладений між Комінтернівською районною державною адміністрацією та відповідачем строком на 49 років, не зареєстрований у відповідному державному органі земельних ресурсів, отримання Витягу про земельну ділянку з Державного реєстру земель підприємством є неможливим, а наявна у матеріалах справи довідка про присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам без зазначення дати та року її видачі є неналежним доказом у даній справі.

Водночас, як наполягає позивач, у даній справі земельні ділянки з кадастровими номерами 5110137600:03:001:0011 та 5110137600:03:001:0012, на яких розташований об`єкт нерухомого майна, що належав на праві власності відповідачу до 01.11.2022 року та за користування якими Одеська міська рада просить стягнути безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати, сформовані з 26.03.2015 року (визначено їх площу і межі), їм присвоєно кадастрові номери, відомості про них внесено до Державного земельного кадастру. Відтак, спір у даній справі стосується саме користування відповідачем вказаних вище земельних ділянок, розташованих по вул.19-й км. Старокиївської дороги, 4-С, 4/1, 4/2 у зв`язку із тим, що останній користувався ними без належних на те правових підстав.

Окрім наведеного, скаржник вказав, що очевидним є те, що при наявності зареєстрованої земельної ділянки, про яку зазначає відповідач, у подальшому не могли бути зареєстровані нові земельні ділянки з кадастровими номерами, які за висновками суду «накладаються» одна на одну. Відтак, висновок суду в цій частині суперечить даним Державного земельного кадастру та не підтверджується допустимими та належними доказами.

Також, на переконання Одеської міської ради, заявлені нею позовні вимоги у даній справі є підтвердженими належними та допустимими доказами у справі, оскільки з урахуванням наявних письмових доказів, об`єкти нерухомого майна площами 6799,6 кв.м, 3018 кв.м, 2869,4 кв.м зареєстровані у м. Одесі по вул. 19-й км. Старокиївської дороги, 4-С, 4/1, 4/2 та знаходяться саме на земельних ділянках з кадастровими номерами 5110137600:03:001:0011 та 5110137600:03:001:0012 також розташованими за адресою: м. Одеса, 19-й км. Старокиївської дороги, 4-С, 4/1, 4/2. А тому, будучи власником вищевказаних об`єктів нерухомого майна до листопада 2022 року, відповідач користувався земельними ділянками за вказаною адресою без належним чином оформленого права користування, що має наслідком неотримання її власником доходів у вигляді орендної плати, що, в свою чергу, порушує права територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради як власника такої земельної ділянки.

Поряд із зазначеним, Одеська міська рада наголосила, що з урахуванням того, що на земельних ділянках з кадастровими номерами 5110137600:03:001:0011 та 5110137600:03:001:0012 за адресою: м. Одеса, 19-й км. Старокиївської дороги, 4-С, 4/1, 4/2, розташовані саме складські приміщення та торгово-оптова база, Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради при розрахунку безпідставно збережених коштів був застосований фіксований відсоток у розмірі 5 %.

Наведені обставини, на думку Одеської міської ради, є підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та ухвалення апеляційним судом іншого рішення про повне задоволення позовних вимог позивача.

Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради, м. Одеси з рішенням суду першої інстанції також не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд рішення Господарського суду Одеської області від 21.11.2023 року у справі № 916/3342/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Одеської міської ради задовольнити у повному обсязі.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, Департамент вважає, що місцевим господарським судом під час його ухвалення грубо порушенi норми і процесуального, і матерiального права та не в повному обсязi з`ясовано всі обставини справи.

Зокрема, за доводами Департамента, який посилається на обґрунтування позивачем його позовних вимог у позовній заяві, Комінтернівська районна державна адміністрація в порушення норм чинного законодавства уклала договір оренди з відповідачем на земельну ділянку, яка відноситься до земель міста Одеси, а не до земель Комінтернівського району Одеської області.

Проте, ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що земельна дiлянка з кадастровим номером 5122782600:00:001:0025 є сформованою та є об`єктом цивiльних прав вiдповiдно до вимог чинного законодавства, оскільки довiдка про присвоєння кадастрового номеру земельної дiлянки, загальною площею 1,89 га, кадастровий номер 5122782600:00:01:0025, яка наявна в матеріалах справи, не є документом. що пiдтверджує реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, а таким належним доказом є лише Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Зазначаючи про те, що відповідач ініціював перед Одеською міською радою у 2014 році відведення йому земельних ділянок з кадастровим номером 5110137600:03:001:0011, площею 3,2904 га та з кадастровим номером 5110137600:03:001:0012, площею 0,6358 га. в оренду, Департамент вважає, що відповідачем використовувались без належної правової підстави саме зазначені вище земельні ділянки.

Таким чином, на переконання Департамента, саме Одеська міська рада належним чином довела використання відповідачем земельних ділянок без укладеного договору оренди, внаслідок чого правомірно нарахувала відповідні кошти до стягнення, водночас, відповідач не надав до суду доказів реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5122782600:00:001:0025.

В той же час, як зазначено Департаментом, суд першої інстанції, під час ухвалення оскаржуваного рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Одеської міської ради, не встановив та не дослідив належним чином наявності нормативної грошової оцінки спірних земельних ділянок за період з 01.02.2020 року по 01.10.2022 року та правильності в цілому розрахунку розміру втраченого доходу Одеською міською радою, визначеного як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати, заявленого до стягнення у цій справі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Одеської міської ради, м. Одеса та Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 21.11.2023 року у справі №916/3342/23, об`єднано апеляційні скарги для спільного розгляду, призначено дату судового засідання.

Відповідач своїм правом згідно ч.1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзиви на апеляційні скарги не надав, що відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судовому засіданні представники Одеської міської ради та Департартамента земельних ресурсів Одеської міської ради підтримали доводи та вимоги своїх апеляційних скарг, з мотивів, викладених письмово, просили суд апеляційної інстанції їх задовольнити, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення яким позовні вимоги Одеської міської ради задовольнити у повному обсязі.

Представник Підприємства з іноземними інвестиціями у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс" в судовому засіданні усно заперечував проти доводів та вимог скаржників, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційні скарги без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Разом з тим, 23.02.2024 року до Південно західного апеляційного господарського суду від Департамента земельних ресурсів Одеської міської ради надійшло клопотання про долучення до матеріалів господарської справи письмових документів (вх. №26/24/Д1) у якому Департамент просив суд апеляційної інстанції долучити до матеріалів справи лист Головного управління Держгеркадастру в Одеській області від 06.02.2024 року №288/340-24 та лист Головного управління ДПС в Одеській області від 31.01.2024 року №2850/515-32-04-06-05.

Аргументуючи зазначене клопотання Департамент вказав, що ним в апеляційній скарзі зазначалось, що для з`ясування усіх обставин справи, Департамент звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із відповідним запитом щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5122782600:00:001:0025. Клопотання судовою колегією долучено до матеріалів господарської справи.

Розглянувши зазначене клопотання Депатамента, судова колегія зазначає про наявність підстав для відмови у його задоволенні та поверненні додатково поданих ним письмових доказів, з огляду на таке.

Вимогами ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, унормовано, що письмові докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Так, виходячи із правил доказування у господарському процесі, закріплених в ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, а також принципів змагальності сторін у господарському процесі, судова колегія зазначає, що подання тих чи інших доказів стосовно обставин, які мають значення для справи, обмежується встановленими законом процедурами та строками. При цьому, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього.

А тому, зважаючи на те, що така обставина, як відсутність існування у зацікавленої особи доказів на момент прийняття спірного судового рішення взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

З огляду на вказане, та те, що письмові документи в основній частині, у долученні яких до матеріалів господарської справи клопоче Департамент, отримані останнім вже після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, прийняття та надання таким документам правової оцінки судом апеляційної інстанції є неможливим з огляду на вимоги процесуального закону, що має наслідком їх повернення заявнику.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Переглянувши у відкритому судовому засіданні оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, заслухавши представників учасників справи, які з`явилися на розгляд справи, дослідивши доводи та вимоги апеляційних скарг, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційні скарги Одеської міської ради та Департамента земельних ресурсів Одеської міської ради не потребують задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 21.11.2023 року у справі №916/3342/23 не потребує скасування або зміни, виходячи з такого.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

29.11.2004 року між Комінтернівською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аверс" було укладено договір оренди земельної ділянки, у відповідності п. 1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв у короткострокове платне користування земельну ділянку для експлуатації складських приміщень, яка знаходиться за адресою: Комінтернівський район, Красносільська сільська рада.

Відповідно до п. 2 договору оренди в оренду було передано земельну ділянку площею 1,89 га у тому числі 1,89 га забудованих земель.

На земельній ділянці об`єкти нерухомого майна які є власністю орендодавця (п.3. договору).

Пунктом 5 договору визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки не здійснювалася.

Згідно із п.8 договору його укладено на 5 (п`ять) років. Після строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

Пунктом 9 договору сторони погодили, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі, розміром 9 450,0 грн. в рік, з розрахунку 0,50 грн. за один м2 в рік.

За умовами п. 15 договору визначено, що земельна ділянка передається в оренду для розміщення виробничої бази.

Цільове призначення земельної ділянки: землі іншого сільськогосподарського призначення (п. 16 договору).

Підставою для заключення договору оренди є розпорядження Комінтернівської РДА № 971 від 21.10.2004 року (п.18 договору).

Відповідно до п.36 договору зміна його умов здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Згідно до п. 37 договору сторони узгодили випадки припинення дії договору.

В той же час, у відповідності до п. 38 сторонами визначено підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки.

У п. 40 договору сторони погодили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря є підставою для змін умов договору або його розірвання.

Зазначений договір підписано сторонами без застережень та зауважень.

Договір зареєстрований в Книзі записів договорів оренди на право тимчасового користування землею від 29.11.2004 за № 59 райдержадміністрацією, а також договір зареєстрований Одеською регіональною філією Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № 0404522400002 від 24.12.2004 року.

Додатком до вказаного договору оренди є акт встановлення в натурі меж земельної ділянки від 22.10.2004 року підписаний з боку представників Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України», начальника Комінтернівського районного відділу земельних ресурсів, голови Красносільської сільської ради, керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс», суміжного власника землі керівника ОООТВООСС.

З ситуаційної схеми земельної ділянки, як додатка до договору оренди від 22.10.2004 року вбачається, що у короткострокову оренду терміном на 5 років Підприємству з іноземними інвестиціями у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс" було передано земельну ділянку площею 1.890 га для експлуатації складських приміщень, кадастровий номер 5122782600:00:001:0025.

В подальшому, 16.08.2007 року між Комінтернівською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Підприємством з іноземними інвестиціями у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами п.1 якого орендодавець на підставі розпорядження Комінтернівською РДА від 11.07.2007 року № 893/А-2007 надав, а орендар прийняв у довгострокове платне користування земельну ділянку для експлуатації складських приміщень, на території Красносільської сільської ради Комінтернівського району (за межами населених пунктів).

Відповідно до вимог п.2 договору оренди земельної ділянки в оренду передаються земельні ділянки, загальною площею 1, 89 га, в тому числі 1,89 га забудованих земель промисловості. Цільове використання земельної ділянки для експлуатації складських приміщень (п. 3 договору).

Згідно із п. 5 договору оренди земельної ділянки його укладено на 49 (сорок дев`ять) років. Після строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

Орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі у розмірі 9 450,00 грн в рік та підлягає індексації (п.6, 7 договору).

Пунктом 30 зазначеного договору сторони погодили, що його дія припиняється у разі закінчення строку, на який ого було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність, викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності, в порядку встановленому законом.

Як вбачається із п. 31 договору перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, зміна назви, організаційно-правової форми, реорганізація чи ліквідація однієї із сторін договору не є підставою для зміни умов або розірвання договору. В такому випадку права та обов`язки переходять до їх правонаступників.

Пунктом 38 договору сторони погодили, що його укладено у чотирьох ідентичних примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в Комінтернівській Районній державній адміністрації, другий у Підприємстві з іноземними інвестиціями у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс", третій в органі, який здійснив його державну реєстрацію, четвертий в Красносільській сільській раді.

Вказаний договір підписано сторонами без застережень та зауважень.

Договір оренди земельної ділянки від 16.08.2007 року зареєстрований у Книзі записів договорів оренди на право тимчасового користування землею від 16.08.2007 року за № 127 райдержадміністрації.

В подальшому між орендодавцем та орендарем складено та підписано акт приймання-передачі земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору оренди земельної ділянки від 16.08.2007 року.

Окрім зазначеного, в матеріалах справи наявні платіжні доручення (т. 1, а.с.192-194, 215-250, т. 2, а. с. 1-21), які свідчать про сплату Підприємством з іноземними інвестиціями у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс" платежів в рахунок оренди земельної ділянки згідно угоди від 16.08.2007 року, а також про сплату земельного податку в період із січня 2020 року до серпня 2022 року.

Рішенням Одеської міської ради №1267-VI від 20.09.2011 року (із змінами, внесеними рішеннями Одеської міської ради № 5275-VI від 27.08.2014 року та № 1742-VIІ від 08.02.2017 року) були затверджені фіксовані відсотки при визначені ставок орендної плати за земельні ділянки в м. Одесі.

Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області 25.12.2013 року Підприємству з іноземними інвестиціями у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс" було видано Свідоцтво про право власності серії САК № 198847 на нерухоме майно: виробничо-складський комплекс по виробництву мінеральної вати та сухих будівельних сумішей, площею 6799,6 м2, розташований за адресою: Одеська обл., м. Одеса, 19-й км Старокиївської дороги, будинок 4-С.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за Підприємством з іноземними інвестиціями у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс""Аверс" 25.12.2013 року було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна: виробничо-складський комплекс по виробництву мінеральної вати та сухих будівельних сумішей, площею 6799,6 м2, розташований за адресою: Одеська обл., м. Одеса, 19-й км Старокиївської дороги, будинок 4-С.

Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області 06.03.2014 року Підприємству з іноземними інвестиціями у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс" було видано Свідоцтво про право власності серії САК № 200423 на нерухоме майно: виробничо-складський комплекс по виробництву мінеральної вати та сухих будівельних сумішей, площею 3018 м2, розташований за адресою: Одеська обл., м. Одеса, 19-й км Старокиївської дороги, будинок 4/1.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за Підприємством з іноземними інвестиціями у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс" 11.03.2014 року було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна: виробничо-складський комплекс по виробництву мінеральної вати та сухих будівельних сумішей, площею 3018 м2, розташований за адресою: Одеська обл., м.Одеса, 19-й км Старокиївської дороги, будинок 4/1.

Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області 11.03.2014 року Підприємству з іноземними інвестиціями у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс" було видано Свідоцтво про право власності серії САК № 200429 на нерухоме майно: торгово-оптову базу, площею 2869,4 м2, розташований за адресою: Одеська обл., м. Одеса, 19-й км Старокиївської дороги, будинок 4/2.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за Підприємством з іноземними інвестиціями у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс" 11.03.2014 року було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна: торгово-оптову базу, площею 2869,4 м2, розташований за адресою: Одеська обл., м. Одеса, 19-й км Старокиївської дороги, будинок 4/2.

12.05.2014 року Підприємство з іноземними інвестиціями у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс" звернулось до Одеської міської ради з листом № 617, в якому просило надати дозвіл на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 4,2232 га за адресою: м. Одеса, 19 км Старокиївської дороги, 4-С, 4/1, 4/2 для експлуатації та обслуговування виробничо-складського комплексу по виробництву мінеральної вати та сухих будівельних сумішей.

Рішенням Одеської міської ради від 25.06.2014 року за № 5204-VI Підприємству з іноземними інвестиціями у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс" було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, орієнтовною площею 4,2 га за адресою: м. Одеса, 19 км Старокиївської дороги, 4-С, 4/1, 4/2 для експлуатації та обслуговування виробничо-складського комплексу по виробництву мінеральної вати та сухих будівельних сумішей.

Управлінням в Одеському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області 29.09.2021 року за № 2302/483-21 був виготовлений Витяг із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 5110137600:03:001:0011, за адресою: м. Одеса, 19-й км Старокиївської дороги, 4-С, 4/1, 4/2 площею 32 904 м2, відповідно до якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 19 338 197 грн. 87 коп.

Управлінням в Одеському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області 29.09.2021 року за № 2307/483-21 був виготовлений Витяг із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 5110137600:03:001:0012, за адресою: м. Одеса, 19-й км Старокиївської дороги, 4-С, 4/1, 4/2 площею 6 358 м2, відповідно до якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 19 338 197 грн. 87 коп.

Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради 30.08.2022 за вих. № 01-13/2000 звернувся до Підприємства з іноземними інвестиціями у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс" з вимогою, в якій вимагав у місячний термін сплатити кошти за користування земельними ділянками з кадастровими номерами 5110137600:03:001:0011, 5110137600:03:001:0012 у загальній сумі 2 269 031 грн. 35 коп. на рахунок бюджету Одеської міської територіальної громади та попередив, що у випадку несплати цих коштів, буде ініційовано питання щодо стягнення безпідставно збережених коштів у судовому порядку.

З Витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5100233802023 від 23.02.2023 року вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 5110137600:03:001:0011, загальною площею 3,2904 га, розташована за адресою: м. Одеса, 19-й км Старокиївської дороги, 4-С, 4/1, 4/2; категорія земель землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид цільового призначення земельної ділянки - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; нормативна грошова оцінка 24 462 820,30 грн; форма власності інформація про зареєстроване право власності в Державному земельному кадастрі відсутня; Управлінням Держземагенства у м. Одесі на підставі розробленого ПП "Одесгеосервіс" проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок 28.11.2014 проведена державна реєстрація земельної ділянки 26.03.2015 року.

З Витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-5100233592023 від 23.02.2023 року вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 5110137600:03:001:0012, загальною площею 0,6358 га, розташована за адресою: м. Одеса, 19-й км Старокиївської дороги, 4-С, 4/1, 4/2; категорія земель землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид цільового призначення земельної ділянки - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; нормативна грошова оцінка 4 726 921,09 грн; форма власності інформація про зареєстроване право власності в Державному земельному кадастрі відсутня; Управлінням Держземагенства у м. Одесі на підставі розробленого ПП "Одесгеосервіс" проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок 28.11.2014 року проведена державна реєстрація земельної ділянки 26.03.2015 року.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 28.06.2023 року вбачається, що 01.11.2022 на підставі договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В К. (реєстр. №№ 672, 675, 678) відповідач (продавець) продав, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова група "Майстер" (покупець) придбав у власність виробничо-складський комплекс по виробництву мінеральної вати та сухих будівельних сумішей, площею 6799,6 м2, розташований за адресою: Одеська обл., м. Одеса, 19-й км Старокиївської дороги, 4-С; виробничо-складський комплекс по виробництву мінеральної вати та сухих будівельних сумішей, площею 3018 м2, розташований за адресою: Одеська обл., м. Одеса, 19-й км Старокиївської дороги, будинок 4/1 та торгово-оптову базу, площею 2869,4 м2, розташовану за адресою: Одеська обл., м. Одеса, 19-й км Старокиївської дороги, будинок 4/2.

На підставі довідки про присвоєння поштової адреси AR01:4143-2953-6741-4785, виданої 12.01.2023 року ЄДЕССБ, висновку щодо технічної можливості об`єднання виробничих комплексів, які розташовані за адресами м. Одеса, 19-й км Старокиївської дороги, 4-С, 4/1, 4/2 в один самостійний об`єкт нерухомості № 474.7.251122 від 25.11.2022 року, виданого ФОП Мірза О.В., договорів купівлі-продажу №№ 672,675,678 від 01.11.2022 року, посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В К. 18.01.2023 року за Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова група "Майстер" було зареєстровано право власності на виробничий комплекс, загальною площею 12 687 м2, за адресою: Одеська обл., м. Одеса, Цілісний майновий комплекс, 19-й км Старокиївської дороги, 4-С.

16.05.2023 року Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради було складено інформацію №01-13/652 відповідно до якої Управління державного контролю за використанням та охороною земель Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради було проведено візуальне обстеження земельних ділянок з кадастровими номерами 5110137600:03:001:0011 та 5110137600:03:001:0012 за адресою: м. Одеса, 19-й км Старокиївської дороги, 4-с, за наслідками якого встановлено, що станом на 20.04.2023 року зазначені земельні ділянки площами 32904 кв. м. і 6358 кв. м. використовуються для експлуатації та обслуговування виробничо-складських будівель Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова група «Майстер»; земельні ділянки огороджені, доступ до них обмежений.

Окрім наведеного, в матеріалах справи наявна відповідь Департаменту архітектури та містобудування від 30.10.2023 року №01-11/2470 відповідно до якої директор юридичного департаменту Одеської міської ради був повідомлений про те, що, зокрема, земельні ділянки з кадастровими номерами 5110137600:03:001:0011 та 5110137600:03:001:0012 розташовані територіально у місті Одесі.

Також, з Плану земельних ділянок, виготовленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Геоконсалтинг" в процесі розроблення Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, 19-й км Старокиївської дороги, 4-с, на підставі укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова група "Майстер" договору № 11 від 16.02.2023 року межі земельної ділянки з кадастровим номером 5122782600:00:001:0025 частково накладаються на межі земельних ділянок з кадастровими номерами 5110137600:03:001:0011 та 5110137600:03:001:0012.

За розрахунками позивача, згідно із рішенням Одеської міської ради від 20.09.2011 року № 1267-VI та на підставі Витягів із технічної документації від 29.09.2021 року за № 2302/483-21, 2307/483-21 ДЗР Одеської міської ради за період з 01.02.2020 року по 01.10.2022 року розмір безпідставно збережених відповідачем коштів за користування земельними ділянками складає 3 172 798 грн. 06 коп., з яких за земельну ділянку з кадастровим номером 5110137600:03:001:0011 такий розмір склав 2 659 002 грн. 24 коп., за земельну ділянку з кадастровими номером 5110137600:03:001:0012 513 795 грн. 82 коп., несплата яких стала підставою для звернення Одеської міської ради до місцевого господарського суду з позовом.

Інших належних та допустимих письмових доказів на підтвердження або спростування факту безпідставного користування відповідачем земельної ділянки комунальної власності, матеріали справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин, які підтверджують або спростовують підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 3 172 798 грн. 06 коп. безпідставно набутих коштів за користування земельними ділянками комунальної власності без належної правової підстави.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з аргументами, викладеними скаржниками в апеляційних скаргах та погодився з висновком суду першої інстанції, викладеним в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за приписами ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. До обов`язків землекористувачів згідно зі ст. 96 Земельного кодексу України віднесено своєчасну сплату земельного податку або орендної плати.

Відповідно до ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

За умовами ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц та від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Так, у даній справі і суд першої, і суд апеляційної інстанції встановили, що підставою позовних вимог Одеської міської ради зазначено невиконання Підприємством з іноземними інвестиціями у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс" обов`язку щодо укладання та реєстрації договорів оренди на земельні ділянки, площею 3,2904 га (кадастровий номер 5110137600:03:001:0011) та площею 0,6358 га (кадастровий номер 5110137600:03:001:0012) , які розташовані за адресою: м. Одеса, 19-й км Старокиївської дороги, 4-С, 4/1, 4/2, внаслідок чого, на думку Одеської міської ради, відповідачем безпідставно збережені кошти в розмірі 3 172 798 грн. 06 коп. за користування зазначеними земельними ділянками, які мали бути сплачені Одеській міській раді, як власнику цих ділянок.

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово виснував, що у разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України (п. 27 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 року у справі № 910/8770/19, п. 7.10 постанови Верховного Суду від 09.11.2021 року у справі № 905/1680/20).

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 ст. 93 і ст. 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено ст. 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

При цьому, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі ст. 122 - 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату - платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі".

З матеріалів господарської справи вбачається, що 29.11.2004 року між Комінтернівською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аверс" було укладено договір оренди земельної ділянки, у відповідності п. 1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв у короткострокове платне користування земельну ділянку для експлуатації складських приміщень, яка знаходиться за адресою: Комінтернівський район, Красносільська сільська рада, площею 1,89 га для розміщення виробничої бази.

В подальшому, 16.08.2007 року між зазначеними вище сторонами було укладено черговий договір оренди вказаної земельної ділянки за умовами п.1 якого орендодавець на підставі розпорядження Комінтернівською РДА від 11.07.2007 року № 893/А-2007 надав, а орендар прийняв у довгострокове платне користування земельну ділянку для експлуатації складських приміщень, на території Красносільської сільської ради Комінтернівського району (за межами населених пунктів), площею 1. 89 га з цільовим використанням - для експлуатації складських приміщень строком на 49 років.

В подальшому, між орендодавцем та орендарем було складено та підписано акт приймання-передачі земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору оренди земельної ділянки від 16.08.2007 року.

Таким чином, станом на 2007 рік між Підприємством з іноземними інвестиціями у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс" та Комінтернівською районною державною адміністрацією склалися сталі правовідносини щодо оренди земельної ділянки, що не заперечується сторонами у даній справі та підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями (т. 1, а.с.192-194, 215-250, т. 2, а. с. 1-21), які свідчать про сплату Підприємством з іноземними інвестиціями у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс" платежів в рахунок оренди земельної ділянки згідно угоди від 16.08.2007 року, а також про сплату земельного податку в період із січня 2020 року до серпня 2022 року.

Також, з матеріалів справи колегією суддів встановлено, що реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області 25.12.2013 року Підприємству з іноземними інвестиціями у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс" було видано Свідоцтво про право власності серії САК № 198847 на нерухоме майно: виробничо-складський комплекс по виробництву мінеральної вати та сухих будівельних сумішей, площею 6799,6 м2, розташований за адресою: Одеська обл., м. Одеса, 19-й км Старокиївської дороги, будинок 4-С.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за Підприємством з іноземними інвестиціями у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс" 11.03.2014 року було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна: виробничо-складський комплекс по виробництву мінеральної вати та сухих будівельних сумішей, площею 3018 м2, розташований за адресою: Одеська обл., м. Одеса, 19-й км Старокиївської дороги, будинок 4/1.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за Підприємством з іноземними інвестиціями у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс" 11.03.2014 року було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна: торгово-оптову базу, площею 2869,4 м2, розташований за адресою: Одеська обл., м. Одеса, 19-й км Старокиївської дороги, будинок 4/2.

Отже, судами у даній справі встановлено та не заперечується сторонами, що у період з 2013 по 2014 роки відповідач належним чином зареєстрував за собою право власності на об`єкти нерухомого майна.

Також, судом апеляційної інстанції з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що у лютому 2013 року прокурор м. Одеси в інтересах територіальної громади м. Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Підприємства з іноземними інвестиціями у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс"; Виконавчого комітету Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Головного управління Держземагенства в Одеській області та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, про визнання недійсними та скасування рішень, свідоцтв про право власності, на наслідками розгляду якого ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.10.2014 року провадження у справі № 916/422/13-г було припинено за заявою прокурора.

В той же час, звертаючись до суду із зазначеною вище позовною заявою прокурор послався на ту обставину, що на момент прийняття рішень виконавчим комітетом Красносільської сільської ради №169 від 16.05.2006 року, №122 від 29.05.2008 року та №93 від 17.04.2008 року, а також видачі Свідоцтв про право на нерухоме майно, земельні ділянки, на яких розташовані спірні об`єкти нерухомості, були віднесені до земель м. Одеси відповідно до постанови Верховної Ради України від 07.02.2002 року № 3064-ІІІ «Про зміну меж м. Одеси Одеської області». Проте, під час розгляду справи були надані документи, що підтверджують державну реєстрацію спірних об`єктів нерухомості на території м. Одеси, а саме за адресою: м. Одеса, Старокиївське шосе, 19 км, 4/1,4/2 та 4-С, що свідчило про відсутність у даній справі предмету спору та слугувало підставами для припинення провадження у господарській справі.

Прокурор, який діяв в інтересах Одеської міської ради у справі 916/422/13-г зважав на постанову Верховної Ради України від 07.02.2002 року № 3064-ІІІ «Про зміну меж м. Одеси Одеської області», згідно якої земельні ділянки, на яких розташовані спірні об`єкти нерухомості, були віднесені до земель міста Одеси, що в свою чергу, порушувало інтереси територіальної громади м. Одеси, а спірні рішення виконавчого комітету Красносільської сільської ради Комінтернівського району були прийняті за відсутністю відповідних повноважень, спірні об`єкти розташовані на землях комунальної власності, що належать територіальній громаді м. Одеси.

Як вбачається із наявного у матеріалах справи Витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5100233802023 від 23.02.2023 року, що земельна ділянка з кадастровим номером 5110137600:03:001:0011, загальною площею 3,2904 га, розташована за адресою: м. Одеса, 19-й км Старокиївської дороги, 4-С, 4/1, 4/2; категорія земель землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид цільового призначення земельної ділянки - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; нормативна грошова оцінка 24 462 820,30 грн; форма власності інформація про зареєстроване право власності в Державному земельному кадастрі взагалі відсутня; Управлінням Держземагенства у м. Одесі на підставі розробленого ПП "Одесгеосервіс" проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок 28.11.2014 проведена державна реєстрація земельної ділянки тільки 26.03.2015 року.

З Витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-5100233592023 від 23.02.2023 року вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 5110137600:03:001:0012, загальною площею 0,6358 га, розташована за адресою: м. Одеса, 19-й км Старокиївської дороги, 4-С, 4/1, 4/2; категорія земель землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид цільового призначення земельної ділянки - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; нормативна грошова оцінка 4 726 921,09 грн; форма власності інформація про зареєстроване право власності в Державному земельному кадастрі також відсутня; Управлінням Держземагенства у м. Одесі на підставі розробленого ПП "Одесгеосервіс" проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок 28.11.2014 року проведена державна реєстрація земельної ділянки також 26.03.2015 року.

Тобто, в тому числі і на виконання постанови Верховної Ради України від 07.02.2002 року № 3064-ІІІ «Про зміну меж м. Одеси Одеської області», тільки 26.03.2015 року спірні земельні ділянки, які, на переконання позивача використовувалися у спірний період відповідачем без належної правової підстави, стали об`єктами цивільних прав у 2015 році.

Отже, судом апеляційної інстанції встановлено, що під час дії договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5122782600:00:001:0025 загальною площею 1,89 га, укладеного 16.08.2007 року між Комінтернівською районною державною адміністрацією та Підприємством з іноземними інвестиціями у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс" Одеською міською радою 26.03.2015 року було зареєстровано в Державному земельному кадастрі спірні земельні ділянки комунальної власності з кадастровими номерами 5110137600:03:001:0011, загальною площею 3,2904 га, розташована за адресою: м. Одеса, 19-й км Старокиївської дороги, 4-С, 4/1, 4/2 та 5110137600:03:001:0012, загальною площею 0,6358 га, розташована за адресою: м. Одеса, 19-й км Старокиївської дороги, 4-С, 4/1, 4/2, але без зазначення права власності.

Судова колегія наголошує, що ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України яка кореспондується з вимогами ст. 1 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

При цьому, відповідно до абз. 4 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на час укладання договору), істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (ч. ч. 1 - 3 ст. 21 Закону України "Про оренду землі").

Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України та ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

За умовами ч. 1 ст. Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ст. 648 Цивільного кодексу України зміст договору, укладеного на підставі правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов`язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

За змістом ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

За загальними правилами договори укладаються сторонами цивільних правовідносин, різновидами яких є правовідносини, які виникають з договорів оренди землі, на принципах рівності сторін, свободи договору та урахування обов`язкових вимог щодо такого виду договорів та зазначенням його істотних умов і у відповідній формі.

Визначення договору оренди землі містить ст. 792 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відтак, зважаючи на те, що укладений 16.08.2007 року між Комінтернівською районною державною адміністрацією та Підприємством з іноземними інвестиціями у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс" договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5122782600:00:001:0025, зареєстрований у Книзі записів договорів оренди на право тимчасового користування землею від 16.08.2007 року за № 127 райдержадміністрації не було в установленому законом порядку розірвано, змінено або припинено в цілому або в частині, такий договір є дійсним, також і з огляду на те, що ані Одеською міською радою, ані Департаментом зворотнього жодним чином суду належними та допустимими доказами не доведено, оскільки не надано відповідних письмових доказів (витягів із поземельної книги, книги реєстрації договорів оренди земельних ділянок, тощо) на обґрунтування свого заперечення щодо неукладеності (нікчемності) такого договору.

При цьому, судова колегія наголошує, що обґрунтування Одеської міської ради Департамента про те, що у даному разі відсутність державної реєстрації права користування земельною ділянкою за вказаним спірним договором та взагалі відсутність визначеного технічним схематичним планом кадастрового номера земельної ділянки (5122782600:00:001:0025) в Державному земельному кадастрі свідчать про неукладеність такого договору не приймаються колегією суддів з огляду на те, що за позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.03.2019 року у справі № 306/2053/16-ц, державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з огляду на що, факт набуття користувачем права оренди земельною ділянкою у даному разі підтверджено саме укладанням відповідного договору оренди у визначеній законодавством формі.

Окрім зазначеного, апеляційний господарський суд наголошує, що Одеська міська рада була обізнана в рамках справи №916/422/13-г про наявність орендних правовідносин між Комінтернівською районною державною адміністрацією та Підприємством з іноземними інвестиціями у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс" стосовно земельної ділянки, на якій до 2022 року було розміщено об`єкти відповідача для здійснення ним господарської діяльності, з присвоєним їй кадастровим номером, що фактично свідчить про її сформованість як об`єкта цивільних прав. Проте, зворотнього (відсутність державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5122782600:00:001:0025 в Державному земельному кадастрі тощо) ані Одеською міською радою, ані Департаментом суду доведено не було належними та допустимими доказами.

Більш того, у даному випадку, ініціюючи питання про відшкодування безпідставно збережених коштів за рахунок відповідача, Одеська міська рада мала б довести суду, що по-перше, у відповідача на час користування спірними земельними ділянками не існувало права користування земельною ділянкою, на якій було розміщено його об`єкти, а по-друге, фактичне позбавлення відповідача такого права, шляхом ілюзорного визнання договору оренди земельної ділянки неукладеним призведе до порушення його майнового інтересу, який полягав у користуванні земельною ділянкою на законних підставах під об`єктом нерухомого майна,що належало йому на праві власності.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном», в тому числі і право користування земельною ділянкою на правах оренди.

Водночас, предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Колегія суддів зазначає, що при розгляді цієї справи може бути враховано також рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

Разом із тим у пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене, принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної прерогативи державного органа або спонукання юридичної особи на припинення, як у даному разі, орендних правовідносин з метою укладення нових правочинів на інших умовах, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності» при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

За обставинами цієї справи судами встановлено, що відповідач набув у користування земельну ділянку, якою він правомірно користувався за цільовим призначенням тривалий час, з 2004 року, у межах норм, передбачених законом, на підставі рішення адміністрації, з огляду на що, у статусі землекористувача земельної ділянки відповідач тривалий час користувався такою земельною ділянкою на правових підставах, що вже саме по собі виключає у даному разі застосування приписів ст. 1212 Цивільного кодексу при вирішенні питання про стягнення нарахованої орендної плати.

Відтак, ураховуючи наведене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що намагання виправити допущену в минулому органом влади «помилку» в частині поновлення прав територіальної громади на відповідні преференції від користування земельними ділянками комунальної власності не може мати наслідком непропорційне втручання у стале право відповідача та перекладати на нього усі негативні наслідки такої «помилки», оскільки задоволення позову із формальних підстав покладатиме надмірний не тільки індивідуальний, а й фінансовий тягар на особу, яка користувалася такою земельною ділянкою протягом тривалого часу на законних підставах, а отже порушить справедливий баланс інтересів сторін.

У даній справі встановлено, що на спірних земельних ділянках знаходилися об`єкти відповідача у межах фактичного землекористування останнього. Відтак, надання користувачу в оренду земельної ділянки Адміністрацією права та інтереси держави, територіальної громади, сусідніх землекористувачів не було порушено. А тому, у даному разі, втручання держави у право відповідача на мирне володіння (користування) майном - спірною земельною ділянкою, зважаючи на тривале добросовісне користування земельною ділянкою відповідачем, який протиправних дій для заволодіння земельною ділянкою у певному розмірі не вчиняв, має ознаки непропорційного втручання у право відповідача на мирне володіння майном.

І навіть якщо припустити, що відповідач самотужки виявив бажання укласти з позивачем договори оренди на спірні земельні ділянки, звернувшись до Одеської міської ради з відповідною заявою про розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, орієнтовною площею 4,2 га за адресою: м. Одеса, 19 км Старокиївської дороги, 4-С, 4/1, 4/2 для експлуатації та обслуговування виробничо-складського комплексу по виробництву мінеральної вати та сухих будівельних сумішей, внаслідок чого Рішенням Одеської міської ради від 25.06.2014 року за № 5204-VI Підприємству з іноземними інвестиціями у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс" було надано такий дозвіл, наведене не дає підстави вважати, що позивачем у даній справі доведено суду належними, допустимими та вірогідними доказами наявність підстав для стягнення саме безпідставно збережених коштів за нормами ст.1212 Цивільного кодексу України, враховуючи встановлений судами факт «накладання» спірних земельних ділянок і не доведення позивачем протилежного.

При цьому, довідка Департамента земельних ресурсів Одеської міської ради №01-13/652 від 16.05.2023 року, якою визначено, що Управління державного контролю за використанням та охороною земель Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради було проведено візуальне обстеження земельних ділянок з кадастровими номерами 5110137600:03:001:0011 та 5110137600:03:001:0012 за адресою: м. Одеса, 19-й км Старокиївської дороги, 4-с, за наслідками якого встановлено, що станом на 20.04.2023 року зазначені земельні ділянки площами 32904 кв.м. і 6358 кв. м. використовуються для експлуатації та обслуговування виробничо-складських будівель Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова група «Майстер»; земельні ділянки огороджені, доступ до них обмежений, не може слугувати належним доказом використання відповідачем спірних земельних ділянок станом на серпень 2022 року, оскільки її було складено вже після відчуження відповідачем належних йому об`єктів нерухомості іншому суб`єкту підприємницької діяльності у інший період використання цих об`єктів іншою юридичною особою, з якою також позивачем не укладено договір оренди з невідомих причин.

Водночас, на підтвердження користування відповідачем спірних земельних ділянок у визначений Одеською міською радою період в цілому або їх частин, останньою ані суду апеляційної інстанції, ані суду першої інстанції актуальних письмових доказів, станом на час подання позову (актів обстеження, комісійних схем розташування будівель відповідача, експертних висновків щодо) не надано.

Більш того, як встановлено судами у даній справі та як вбачається з наявного в матеріалах справи Плану земельних ділянок, виготовленого ПП "ГЕОКОНСАЛТИНГ", земельні ділянки із кадастровими номерами 5110137600:03:001:0011 (площею 3,2904 га) та 5110137600:03:001:0012 (площею 0,6358 га), які планувались вже для відведення Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова група «Майстер», накладаються на земельну ділянку з кадастровим номером 5122782600:00:001:0025 (площею 1,8895 га), яка перебувала у користуванні відповідача на підставі договору оренди від 16.08.2007 року, строк дії якого не закінчився і по теперішній час та за користування якою відповідач належним чином до серпня 2022 року сплачував орендну плату та земельний податок, що підтверджено належними доказами по справі (платіжними документами).

Крім того, враховуючи наявність у матеріалах господарської справи витягів із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельних ділянок з кадастровими номерами 5110137600:03:001:0011 та 5110137600:03:001:0012 та факт накладення вказаних земельних ділянок із земельною ділянкою з кадастровим номером 5122782600:00:001:0025, без наявності інших підтверджуючих письмових доказів користування відповідачем в цілому або частин земельних ділянок із зазначеними вище кадастровими номерами у визначений позивачем період, позивачем не доведений розрахунку розміру безпідставно збережених коштів відповідачем за їх користування без належної правової підстави, враховуючи гіпотетичну можливість розташування на них його об`єктів нерухомості станом на жовтень 2022 року.

З огляду на зазначене, судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог позивача знаходить своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення у даній справі, що виключає підстави для його скасування або зміни.

В той же час, доводи апелянтів фактично зводяться лише до тієї обставини, що укладений 16.08.2007 року між Комінтернівською районною державною адміністрацією та Підприємством з іноземними інвестиціями у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс" договір оренди земельної ділянки не може бути враховано судом, оскільки останній належним чином не зареєстрований, а отже є не вчиненим (неукладеним).

Судова колегія не погоджується з таким твердженням скаржників, оскільки, як вже зазначалося раніше, якщо вже сам договір передбачає передання майна або інші дії, він вважається укладеним з моменту вчинення відповідної дії (ч. 1-2 ст. 640 Цивільного кодексу України). Правові наслідки від цього моменту визначаються нормами цього кодексу (ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України). А тому, договір не може вважатися неукладеним після його повного чи часткового виконання.

У даному разі колегія суддів звертається до правових висновків суду касаційної інстанції, викладених в аналогічних справах.

А саме, за висновками колегії суддів Верховного Суду, поняття «державна реєстрація договору» та «державна реєстрація речового права» є різними, а на час законодавчо закріплених вимог щодо необхідності реєстрації договору оренди землі його чинність пов`язувалась з моментом реєстрації договору, про що свідчила стала практика Верховного Суду України (постанова від 13.06.2016 у справі №570/3056/15-ц) та Верховного Суду (постанова від 15.03.2018 у справі № 136/2211/15-ц). Проте, це не означає, що після внесення змін щодо відміни необхідності реєстрації самого договору оренди момент реєстрації прав на оренду став пов`язуватись з моментом набрання чинності договором оренди. Реєстрація прав на оренду землі є офіційним визнанням і підтвердженням факту виникнення прав на землю; саме право оренди виникає з моменту його реєстрації; земля вважається переданою з моменту державної реєстрації права оренди. Однак це не свідчить про те, що сам договір, для якого визначені загальні правила набрання чинності, набирає чинність з моменту реєстрації права (див. постанову КГС ВС від 02.10.2020 у справі №912/3295/18).

Окрім цього, колегія суддів суду касаційної інстанції звернула увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.04.2023 року у справі №357/8277/19, зокрема, про те, що з 01.01.2013 року державній реєстрації підлягав не сам договір оренди, а право оренди земельної ділянки. Договір оренди земельної ділянки є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто дотримання сторонами вимог статей 638, 759 та 792 Цивільного кодексу України та ст. 15 Закону.

Відтак, з огляду на те, що договір оренди земельної ділянки від 16.08.2007 року укладено до 2013 року (відповідно до ст. 18, 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (в редакції до 01.01.2013 року) укладений договір оренди землі підлягав обов`язковій державній реєстрації, з моменту якої набував чинності. Тобто розмежовувався момент укладення договору оренди землі, внаслідок чого договір набував юридичного значення як факт (наявність домовленостей сторін на виникнення між ними прав та обов`язків у майбутньому після державної реєстрації договору), та момент набрання чинності договором в результаті проведення його державної реєстрації, після чого виникали суб`єктивні цивільні права та обов`язки сторін. При цьому Верховний Суд України вказував, що поняття «момент укладення договору» та «момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки» різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено у постановах від 19.02.2014 у справі № 0426/14068/2012 та від 13.06.2016 у справі № 570/3056/15-ц), його зареєстровано у Книзі записів договорів оренди на право тимчасового користування землею від 16.08.2007 року за № 127 райдержадміністрації та в подальшому між орендодавцем та орендарем було складено та підписано акт приймання-передачі земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору оренди земельної ділянки від 16.08.2007 року, відповідачем сплачувалася і орендна плата на виконання цього договору, і земельний податок, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними документами, сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, він був зареєстрований належним чином за вимогами чинного на той час законодавства, відсутні підстави вважати вказаний вище договір неукладеним.

Колегія суддів, переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З норми ст. 76 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст. 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 року у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Згідно із ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У даному випадку позивачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належними та допустимими доказами не доведено наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених останнім коштів у визначеному ст. 1212 Цивільного кодексу України порядку та у відповідному розмірі.

При цьому, інші доводи скаржника та третьої особи, викладені ними в апеляційних скаргах на оскаржуване рішення суду першої інстанції, також не спростовують висновків місцевого господарського суду щодо наявності підстав для відмови Одеській міській раді у задоволенні її позовних вимог, а фактично зводяться лише до незгоди з прийнятим судом першої інстанції судовим рішенням у даній справі, ґрунтуються виключно на нічим не підтверджених припущеннях позивача та Департаменту про потенційну можливість користування відповідачем спірних земельних ділянок, що не може слугувати підставами для його скасування.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Тобто, відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, мотиви та доводи, з яких подані апеляційні скарги, не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення, з огляду на що апеляційні скарги Одеської міської ради, м. Одеса та Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, м. Одеси задоволення не потребують, а рішення Господарського суду Одеської області від 21.11.2023 року у справі №916/3342/23 відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а тому скасування або зміни не потребує.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Одеської міської ради, м. Одеса та Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, м. Одеси на рішення Господарського суду Одеської області від 21.11.2023 року у справі №916/3342/23 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 21.11.2023 року у справі №916/3342/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 27.02.2024 року.

Повний текст постанови складено 28 лютого 2024 року.

Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді Н.С. Богацька Г.П. Разюк


Суд	Південно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	27.02.2024
Оприлюднено	01.03.2024
Номер документу	117304529
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин

Цісельський О.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 27.02.2024 по справі 916/3342/23ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —916/3342/23

Постанова від 27.02.2024

Постанова
від 27.02.2024 по справі 916/3342/23
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД