Постанова

від 27.02.2024 по справі 916/2814/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/2814/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Богацької Н.С., Разюк Г.П.

секретар судового засідання, за дорученням головуючого судді: Іванов І.В.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОГРУПП», Київська обл., Бучанський район, м. Вишневе адвокат Музичко Р.В., на підставі ордера;

від прокуратури Уліцька А.В., на підставі посвідчення;

від Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, Одеська обл., Подільський район, село Куяльник не з`явився;

від Відділу освіти Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, Одеська обл., Подільський район, село Куяльник не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОГРУПП», Київська обл., Бучанський район, м. Вишневе

на рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2023 року, м. Одеса, суддя першої інстанції Волков Р.В., повний текст рішення складено та підписано 11.12.2023 року

у справі №916/2814/23

за позовом: Керівника Подільської окружної прокуратури Одеської області, м. Подільськ, Одеська область в інтересах держави в особі: Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, Одеська обл., Подільський район, село Куяльник та Відділу освіти Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, Одеська обл., Подільський район, село Куяльник

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОГРУПП», Київська обл., Бучанський район, м. Вишневе

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 232 525 грн. 07 коп.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У липні 2023 року Керівник Подільської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області та Відділу освіти Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОГРУПП», в якому просив суд: визнати недійсними додаткову угоду № 2 від 28.12.2022 року та додаткову угоду № 3 від 16.02.2023 року до договору закупівлі № 156 від 21.11.2022 року, укладеного між Відділом освіти Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОГРУПП»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОГРУПП» на користь Відділу освіти Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області штрафні санкції у сумі 232 525 грн. 07 коп.; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Зокрема, позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що між Відділом освіти Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОГРУП» за результатами відкритих торгів (UA-2022-10-17-001831-а) укладено договір закупівлі мікроавтобуса марки JAC модель SUNRAY HFC6601K1HV на суму 2 045 100 грн., за умовами якого сторонами було узгоджено строк поставки мікроавтобуса та строк дії договору про закупівлю до 31.12.2022 року.

У подальшому, як зазначено прокурором, сторони уклали додаткові угоди до договору, а саме № 2 від 28.12.2022 року та № 3 від 16.02.2023 року, якими були внесені зміни до п. 11.1. договору, а саме, продовжено строк дії договору спочатку до 19.02.2023 року, а згодом до 20.05.2023 року.

При цьому прокурор звернув увагу суду першої інстанції на те, що додатковими угодами не змінювався визначений договором строк поставки товару до 31.12.2022 року, з настанням якого закон пов`язує виникнення відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язання.

Відтак, на переконання прокурора, об`єктивних та необхідних підстав для укладення таких додаткових угод не було, спірні угоди укладені з порушенням вимог п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», ст. 180 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України. з огляду на що останні потребують визнання їх недійсними.

В той же час, за доводами прокурора, відповідачем прострочено поставку товару на 83 дні, у зв`язку із чим останньому, в порядку п. 8.2. договору поставки, нараховано неустойку у зазначеному вище розмірі.

Також, звертаючись до господарського суду з даним позовом, прокурор у позовній заяві виклав підстави, які обґрунтовують його представництво інтересів держави в особі Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області та Відділу освіти Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області.

Рішенням Господарського суду Одеської області (суддя Волков Р.В.) від 22.11.2023 року у справі №916/2814/23 позовні вимоги Керівника Подільської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області та Відділу освіти Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОГРУПП» про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 232 525 грн. 07 коп. задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОГРУПП» на користь Відділу освіти Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області 232 525 грн. 07 коп. пені; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора про визнання спірних додаткових угод № 2 від 28.12.2022 року та № 3 від 16.02.2023 року до договору закупівлі №156 від 21.11.2022 року недійсними, суд першої інстанції виснував про те, що заявлення прокурором вказаних вище вимог не є ефективним способом захисту інтересів держави та не відновить прав позивачів у випадку задоволення таких вимог, у зв`язку з чим та з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених під час розгляду подібних справ, у задоволенні позову в частині визнання недійсними додаткових угод суд відмовив.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги прокурора в частині стягнення з відповідача суми нарахованої неустойки, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що у зв`язку з виконанням відповідачем свого зобов`язання щодо поставки товару з порушенням строків, передбачених договором про закупівлю, прокурором цілком правомірно заявлено позовну вимогу про стягнення з продавця пені, нарахованої у відповідності до п. 8.2. договору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОГРУПП», Київська обл., Бучанський район, м. Вишневе з рішенням суду першої інстанції не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2023 року у справі №916/2814/23 в частині стягнення з нього пені в сумі 232 525 грн. 07 коп. скасувати та ухвалити нове рішення, яким Керівнику Подільської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області та Відділу освіти Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 232 525 грн. 07 коп. пені відмовити, в іншій частині рішення залишити без змін, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник, посилаючись на фактичні обставини, встановлені місцевим господарським судом у даній справі та не погоджуючись з рішенням Господарського суду Одеської області від 22.11.2023 року у справі № 916/2814/23 в оскаржуваній частині, вказав, що у даному разі судом першої інстанції під час вирішення питання про стягнення неустойки у нарахованому позивачем 2 розмірі не було з`ясовано, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; не досліджено ступінь виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідки порушення зобов`язання, невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Тобто, на переконання скаржника, внаслідок нез`ясування судом обставин, що мають значення для вирішення справи, при реалізації дискреційних повноважень не було враховано того, що оплата поставленого товару здійснювалася після його поставки, отже при цьому не було заподіяно збитків, пов`язаних з використанням коштів, про які стороною позивача не заявлялося.

На думку апелянта, місцевим господарським судом не було враховано факт повного виконання зобов`язань відповідачем, відсутність претензій до відповідача з боку позивачів щодо виконання інших умов договору, окрім строку поставки, а також не було враховано обставин воєнних дій, які активно здійснювалися ворогом та створювали загальну напругу в господарській діяльності.

Окрім наведеного, Товариство вважає, що суд першої інстанції під час вирішення питання про стягнення на користь позивача неустойки не врахував, що розмір неустойки, який сягає близько 1/7 частини ціни договору, за умови відсутності заподіяних збитків є неспівмірним, а заявлена прокурором позиція про те, що пеня є неотриманими доходами місцевого бюджету є порушенням принципу цивільного права про те, що неустойка є гарантією виконання зобов`язань, а не каральною санкцією та статтею доходу місцевого бюджету.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 року у справі № 916/2814/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОГРУПП» на рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2023 року у справі №916/2814/23, справу призначено до судового розгляду.

Позивачі та прокурор своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзиви на апеляційну скаргу не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судовому засіданні, яке проводилося в режимі відеоконференції, представник скаржника просила суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позові прокурора в частині вимог про стягнення з відповідача пені відмовити у повному обсязі.

Прокурор в судовому засіданні усно заперечувала проти вимог та доводів скаржника, просила суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, будь-яких клопотань до суду апеляційної інстанції не надали, про дату, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи звіти про електронну відправку на офіційні електронні адреси таких учасників справи ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе переглянути оскаржуване в частині рішення суду першої інстанції за відсутності представників інших учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи в оскаржуваній частині, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОГРУПП» не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2023 року у справі №916/2814/23 не потребує скасування або зміни в оскаржуваній частині, враховуючи таке.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

21.11.2022 року між Відділом освіти Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОГРУПП» (постачальник) було укладено договір № 156, згідно до умов п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити замовнику мікроавтобус (ДК 021:2015:34120000-4 Мототранспортні засоби для перевезення 10 і більше осіб), в подальшому товар, а замовник прийняти та оплатити такий товар. Кількість товару: 1 шт.

Згідно із п. 3.1. договору сума визначена у договорі з урахуванням усіх витрат, зборів та податків постачальника становить 2 045 100 грн., у т.ч. ПДВ.

Поставка товару замовнику здійснюється постачальником до 31.12.2022 року (п. 5.1. договору).

Відповідно до пп. 6.3.1. договору постачальник зобов`язаний забезпечити поставку якісного товару у строки, встановлені цим договором.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором (п. 8.1. договору).

У разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі партії товару, заявленої покупцем, постачальник сплачує неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару за кожний день затримки (п. 8.2. договору).

Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами або їх уповноваженими представниками і скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2022 року, а в частині взаєморозрахунків та гарантійних зобов`язань до їх повного виконання сторонами (п. 11.1. договору).

Умовами пп. 4 п. 12.6. договору сторони погодили, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Додатком 1 до вказаного вище договору є Специфікація з найменуванням (пасажирський мікроавтобус JAC Sunray), кількістю (1 одиниця) та ціною товару (2 045 100 грн.).

В подальшому, сторонами договору 21.11.2022 року було підписано додаткову угоду №1 до договору, якою внесено зміни до п. 1.1. договору «Предмет договору», шляхом зазначення у даному пункті, що мікроавтобус придбавається для Відділу освіти Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області.

Листом від 28.12.2022 року № 28-12 відповідач, повідомивши позивача-2 про обставини непереборної сили, з посиланням на пп. 9.1.-9.4. договору, а також на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1, просив внести зміни до договору шляхом підписання додаткової угоди та продовження строку дії договору до 19.02.2023 року.

28.12.2022 року між Відділом освіти та Товариством було укладено додаткову угоду №2 до договору, якою викладено п. 11.1. договору в наступній редакції: «Цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами або їх уповноваженими представниками і скріплення печатками сторін та діє до 19.02.2023 року, а в частині взаєморозрахунків та гарантійних зобов`язань до їх повного виконання сторонами.

Листом від 15.02.2023 року № 15-02 відповідач, повідомивши позивача-2 про обставини непереборної сили, з посиланням на пп. 9.1.- 9.4. договору, а також на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1, просив внести зміни до договору шляхом підписання додаткової угоди та продовження строку дії договору до 20.05.2023 року.

16.02.2023 року між позивачем-2 та відповідачем було укладено додаткову угоду № 3 до договору, якою викладено п. 11.1. договору в наступній редакції: «Цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами або їх уповноваженими представниками і скріплення печатками сторін та діє до 20.05.2023 року, а в частині взаєморозрахунків та гарантійних зобов`язань до їх повного виконання сторонами.

Додатковою угодою № 5, яка укладена сторонами 24.03.2023 року, до п. 1.1. договору внесено зміни шляхом зазначення про придбання шкільного автобуса (мікроавтобуса) для відділу освіти Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області.

Також, цією додатковою угодою № 5 було внесено зміни до Специфікації шляхом зазначення найменування товару: шкільний автобус (пасажирський мікроавтобус JAC Sunray).

24.03.2023 року на виконання умов договору закупівлі та додаткових угод до нього, відповідач поставив, а позивач-2 прийняв товар шкільний автобус (пасажирський мікроавтобус JAC Sunray) у кількості однієї одиниці на суму 2 045 100 грн. з ПДВ, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № РН-0000003 від 24.03.2023 року.

За актом прийому-передачі автомобіля від 24.03.2023 року пасажирський мікроавтобус JAC Sunray було передано відповідачем позивачу-2.

28.03.2023 року Відділ освіти здійснив розрахунок перед Товариством за отриманий товар, що підтверджується наявною у матеріалах справи платіжною інструкцією № 2 від 28.03.2023 року на суму 2 045 100 грн.

22.06.2023 року на запит прокурора Відділом освіти Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області було надано розрахунок штрафних санкцій №390, які підлягають стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОГРУПП» у розмірі 232525 грн. 07 коп.

Також у матеріалах справи наявні письмові документи, якими прокурор обґрунтовує підстави для представництва ним інтересів держави в особі Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області та Відділу освіти Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, а саме: запити щодо вжитих заходів реагування позивачем 1 та позивачем 2 щодо звернення з позовною заявою до суду з метою стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОГРУПП» пені за порушення строків поставки товару за договором від 21.11.2022 року №156, відповіді Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області та Відділу освіти Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області на запити прокурора щодо відсутності заперечень щодо представництва прокурором їх інтересів в суді, повідомлення прокурора в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про те, що ним підготовано відповідний позов до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області та Відділу освіти Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області про визнання додаткових угод до договору поставки мікроавтобуса недійсними та стягнення штрафних санкцій у сумі 232525 грн. 07 коп.

Також з матеріалів господарської справи, зокрема з відзиву на позовну заяву від 18.08.2023 року (вх. №28231/23), вбачається, що відповідач, посилаючись на підстави для зменшення розміру неустойки, зазначив, що пред`явлений до стягнення розмір неустойки не відповідає наслідкам порушення та наявні об`єктивні умови для її зменшення, з огляду на що відповідач просив заявлену позивачем неустойку зменшити до суми, що не перевищує 23252 грн. 07 коп. Але при цьому у прохальній частині відзиву відповідач просив суд першої інстанції у задоволенні позову прокурора відмовити в повному обсязі.

Інших належних та допустимих письмових доказів на підтвердження наявних між сторонами спірного договору правовідносин, зокрема, відповідних документів про фінансовий стан відповідача, його поточну дебіторську заборгованість перед іншими суб`єктами господарювання, заяв або клопотань по суті справи щодо зменшення пені тощо, матеріали господарської справи не містять.

Предметом спору у даному разі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з відповідача на користь позивача - 2 нарахованої останнім суми неустойки у зв`язку із простроченням строку виконання господарського зобов`язання з поставки мікроавтобусу та визнання недійсними додаткової угоди № 2 від 28.12.2022 року та додаткової угоди № 3 від 16.02.2023 року до договору закупівлі № 156 від 21.11.2022 року, укладеного між Відділом освіти Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОГРУПП».

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваній частині судового рішення.

Оскільки у даному разі Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОГРУПП» рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2023 року у справі №916/2814/23 оскаржується лише в частині часткового задоволення судом першої інстанції позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача - 2 суми нарахованої останнім пені у повному розмірі, обставини щодо відмови судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог прокурора про визнання додаткових угод недійсними та підставність представництва прокурором інтересів держави в особі Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області та Відділу освіти Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, в силу вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, Південно-західним апеляційним господарським судом в апеляційному порядку не переглядаються.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із п. 3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Вимогами ст. 663 Цивільного кодексу України законодавець унормував, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Так, у даній справі судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 21.11.2022 року між Відділом освіти Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОГРУПП», як замовником було укладено договір № 156, згідно з п. 1.1. якого постачальник зобов`язався поставити замовнику мікроавтобус (ДК 021:2015:34120000-4 Мототранспортні засоби для перевезення 10 і більше осіб), в подальшому товар, а замовник прийняти та оплатити такий товар. Кількість товару: 1 шт. у строк до 31.12.2022 року.

Отже, між сторонами у даній справі виникли правовідносини у сфері закупівлі, зокрема, транспортного засобу.

На виконання умов вказаного вище договору 24.03.2023 року відповідач поставив, а позивач-2 прийняв товар шкільний автобус (пасажирський мікроавтобус JAC Sunray) у кількості однієї одиниці на суму 2 045 100,00 грн. з ПДВ, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № РН-0000003 від 24.03.2023 року та Актом прийому-передачі автомобіля від 24.03.2023 року.

Тому, як правомірно встановлено судом першої інстанції у даній справі, відповідачем транспортний засіб було поставлено покупцю з пропуском установленого договором про закупівлю строку на 83 календарних дні.

Згідно із ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Невиконання відповідачем своїх господарських зобов`язань в частині дотримання строків поставки товару, зокрема, стало підставою для звернення прокурора в інтересах держави з відповідним позовом до господарського суду.

Господарський суд Одеської області, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми нарахованої позивачем 2 пені у розмірі 232525 грн. 07 коп., виснував, що у зв`язку з виконанням відповідачем свого зобов`язання щодо поставки товару з порушенням строків, передбачених договором про закупівлю, прокурором цілком правомірно заявлено позовну вимогу про стягнення з продавця пені, нарахованої у відповідності до п. 8.2. договору.

Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОГРУПП» із зазначеною позицією суду першої інстанції не погодилося, а тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з відповідною апеляційною скаргою, у якій просило в цій частині скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та відмовити прокурору у задоволенні позовної вимоги про стягнення неустойки з підстав фактично невідповідності нарахованого розміру пені вартості укладеного між позивачем 2 та відповідачем договору про закупівлю, а також відсутності збитків покупця, посилаючись на вимоги ст. 266 Господарського кодексу та низку правових позицій Верховного Суду у подібних справах.

Переглядаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині правомірності задоволення позовних вимог прокурора про стягнення пені у нарахованому позивачем 2 розмірі, судова колегія дійшла наступних висновків.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Завдання неустойки - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки.

Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Так, судами у даній справі встановлено та не заперечується сторонами у справі те, що відповідачем допущено прострочення виконання основного господарського зобов`язання перед позивачем - 2 щодо своєчасної поставки транспортного засобу у відповідності до умов договору про закупівлю, внаслідок чого у Відділу освіти Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області виникла правова підстава для нарахування неустойки (пені).

Так, умовами договору, що визначений в якості підстави позову, сторони в добровільному порядку, без заперечень та зауважень обумовили, що відповідно до пп. 6.3.1. п. 6.3. договору постачальник зобов`язаний забезпечити поставку якісного товару у строки, встановлені цим договором. У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором (п. 8.1. договору).

Пунктом 8.2. договору сторони визначили, що у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі партії товару, заявленої покупцем, постачальник сплачує неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару за кожний день затримки.

Зазначені умови договору є дійсними, сторони були зобов`язані виконати договір належним чином та в строки, ним обумовлені.

Відтак, зважаючи на те, що доказів вчасної поставки товару позивачу 2 відповідачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції під час розгляду справи не надано, прострочення зобов`язань за договором відповідачем має місце, ним не спростовано належним чином, колегія суддів зазначає про правомірність висновку суду першої інстанції, викладеного в оскаржуваному рішенні щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 2 суми нарахованої останнім пені у розмірі 232525 грн. 07 коп., розрахунок якої також перевірено судом і зазначено про його вірність.

Разом з тим, як вбачається із узагальнених доводів апелянта, викладених ним в апеляційній скарзі, останній звертається до суду апеляційної інстанції з доводами про те, що суд першої інстанції не здійснив зменшення заявленої до стягнення пені в порядку ст. 233 Господарського кодексу України, з огляду на що такі позовні вимоги прокурора, на його думку, задоволення не потребують.

Водночас, як встановлено колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, під час підготовки до судового розгляду судом першої інстанції, Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОГРУПП» було подано відзив на позовну заяву від 18.08.2023 року (вх. №28231/23) з тексту якого судовою колегією встановлено, що відповідач, посилаючись на підстави для зменшення розміру неустойки, зазначив, що пред`явлений до стягнення розмір неустойки не відповідає наслідкам порушення та наявні об`єктивні умови для її зменшення, з огляду на що останній вважав, що заявлену позивачем неустойку слід зменшити до суми, що не перевищує 23252 грн. 07 коп. Проте, у прохальній частині відзиву відповідач просив суд першої інстанції у задоволенні позову прокурора, зокрема, в частині стягнення пені, відмовити в повному обсязі, що не може бути розцінене судовою колегією в даному випадку як клопотання про зменшення нарахованої позивачем 2 суми неустойки, оскільки останній не просив про таке суд, і не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції будь-яких доказів в обґрунтування підстав для можливості зменшення застосованої до нього відповідальності. До того ж це питання не було предметом розгляду в суді першої інстанції, оскільки відповідач виклав свою позицію щодо зменшення пені в якості підстави для відмови у позові.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.

Аналіз приписів ст. 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч.1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 с. 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п. 67 постанови касаційного господарського суду від 16.03.2021 року у справі № 922/266/20).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 04.04.2018 року у справі № 367/7401/14-ц дійшов висновку, що за вимогами чинного законодавства не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність однієї з них.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Конституційний суд України у рішенні від 11.07.2013 року у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. ч. 1, 2 ст. 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Відтак, з урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є дискреційним правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року у справі № 916/553/19, від 22.11.2019 року у справі № 922/937/19).

Водночас, за доводами апеляційної скарги, апелянт не заперечує того факту, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки, оскільки судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Судовою колегією також відхиляються твердження скаржника, означені ним в апеляційній скарзі про порушення судом першої інстанції вимог матеріального права, оскільки, по-перше, зменшення розміру неустойки є правом суду, аргументованим його дискреційними повноваження, по друге, відповідачем жодним чином ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не наведено доводів щодо винятковості обставин, які зумовлюють таке зменшення з відповідним підтвердженням такого факту належними та допустимими письмовими доказами.

Колегія суддів, переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З норми ст. 76 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст. 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Згідно із ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відтак, з урахуванням зазначеного, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що Господарським судом Одеської області у даній справі правомірно висновано про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 2 суми нарахованої останнім неустойки за неналежне виконання постачальником господарських зобов`язань в частині дотримання строків постачання автотранспорту для потреб Відділу освіти, з огляду на що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставами для скасування або зміни такого рішення.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Тобто, відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОГРУПП», Київська обл., Бучанський район, м.Вишневе задоволення не потребує, а рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2023 року у справі №916/2814/23 в оскаржуваній частині відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, скасування або зміни не потребує.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОГРУПП», Київська обл., Бучанський район, м. Вишневе на рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2023 року у справі №916/2814/23 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2023 року у справі №916/2814/23 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 27.02.2024 року.

Повний текст постанови складено 28 лютого 2024 року.

Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді Н.С. Богацька Г.П. Разюк