Рішення

від 28.02.2024 по справі 903/6/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 лютого 2024 року Справа № 903/6/24

Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/6/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Файгер Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юбіджі Груп" про стягнення 136860,48 грн,

ВСТАНОВИВ:

28.12.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Файгер Україна" надіслало на адресу суду позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юбіджі Груп" про стягнення 136860,48 грн, в т.ч.: 115406,93 грн основний борг, 19374,61 грн пеня та 2078,94 грн інфляційні втрати.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу №45 від 28.03.2023.

Ухвалою суду від 03.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвала суду від 03.01.2024, яка була направлена рекомендованим листом на юридичну адресу відповідача (вул. Рівненська, 76 офіс 312, м. Луцьк, 43020) повернута з відміткою відділення поштового зв`язку "за закінченням терміну зберігання".

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Юбіджі Груп": вул. Рівненська, 76 офіс 312, м. Луцьк, 43020, отже суд направив ухвалу від 03.01.2024 за місцем державної реєстрації останнього.

Також, ухвала суду від 03.01.2024 надіслана на електронну адресу відповідача ubgreport@gmail.com.

08.02.2024 суд повторно направив на адресу відповідача ухвала суду від 03.01.2024, однак, остання повернута з відміткою відділення поштового зв`язку "за закінченням терміну зберігання".

22.02.2024 ухвала суду надіслана на електронну адресу відповідача ubgreport@gmail.com та доставлена 22.02.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Також, 22.02.2024 Секретар Господарського суду Волинської області Гандзілевська Я.В. повідомила Більського О.А., про те, що ухвала про відкриття провадження від 03.01.2024 року по справі №903/6/24 за позовом ТОВ "Файгер Україна" до ТОВ "Юбіджі Груп", повторно надіслана на електронну адресу, яку вказав відповідач (ubgreport@gmail.com) 22.02.2024 о 12.03 год.

Тобто, надіслання судом процесуальних документів на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у разі відсутності повідомлення особою іншої адреси для направлення поштової кореспонденції, є належним виконанням приписів процесуального закону щодо надсилання судових рішень учасникам справи (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 по справі № 911/3309/17).

Судом враховано, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

- автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина друга статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

З огляду на викладене, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитися з ухвалою Господарського суду Волинської області від 03.01.2024 в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно п.4 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв`язку з позначками "адресат відсутній", "закінчення терміну зберігання" тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов`язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.

Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Разом з цим суд вважає, що дана обставина не є перешкодою для розгляду справи.

Строк для подання відзиву - до 20.02.2024 включно.

Відзив відповідача на адресу суду не надходив.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Згідно ст.248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.

Оскільки провадження у справі відкрито 03.01.2024, то строк розгляду справи до 04.03.2024.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як слідує з матеріалів справи, 28.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Файгер" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юбіджі груп» укладено догові продажу №45 (а.с.8-12).

Згідно п.1.1 договору, у відповідності до умов даного Договору, продавець на підставі замовлення Покупця, зобов`язується передати у власність Покупця матеріальні цінності (далі по тексту - "Товар"), а Покупець зобов`язується прийняти Товар та оплати його на умовах і в строки передбачені даним Договором.

Найменування, асортимент, кількість, ціна за одиницю і загальна вартість Товару або партії Товар узгоджуються Сторонами і відображаються в видатковій накладній на кожну партію Товару, що є невід`ємною частино) даного Договору (п. 1.2. договру).

Відповідно до п.1.3 договору, з моменту підписання даного Договору будь-яка поставка та продаж Товару Покупцю вважається здійсненої в рамках даного Договору, у межах строку його дії та за умови відсутності іншого договору між тими ж сторонами та з приводу того ж товару.

У відповідності до п.п.2.1-2.5. договору, загальна сума Договору визначається сумою вартості всіх окремих поставок Товару здійснених в період даного Договору на підставі видаткових накладних Продавця. Вартість Товару або окремої партії Товару вказується в видатковій накладній, що є невід`ємною частині даного Договору.

Ціна на Товар включає вартість Товару, упакування(тари) й маркування, податки та збори (в т.ч. ПДВ). Транспортні витрати також включаються у вартість Товару, у випадку доставки Товару Продавцем за адресою вказані Покупцем. Ціна товару, визначається виходячи з домовленості Сторін, з урахуванням діючої у Постачальника системи знижок. Розмір знижки, при необхідності, встановлюється сторонами у додатках до даного Договору або рахунку-фактурі. Оплата за поставлений Товар здійснюється Покупцем у розмірі вказаному в рахунку-фактурі на умовах попередньої оплати повної вартості товару або його партії, протягом 3-ох календарних днів із дня одержання рахунку-фактури, або на інших умовах попередньо узгоджених Сторонами в додатках до Договору, шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний банківський рахунок продавця визначений у рахунку-фактурі.

Пунктами 4.1-4.2 договору, узгоджено, що продавець поставляє Товар окремими партіями або в цілому, відповідно до попередньої заявки Покупця, строк не пізніше 5 (п`яти) календарних днів з моменту проведення оплати повної вартості Товару/партії Товару Покупцем або з моменту отримання замовлення, у разі погодження Сторонами відстрочення оплати вартості Товару. Поставка Товару здійснюється з урахуванням того, що Сторони, відповідно до діючого законодавства Україні є резидентами України та постачання Товару відбувається в межах території України, згідно попередніх домовленосте Сторін. Якщо Сторонами не визначено інше, поставка товару здійснюється в межах території складу Продавця та вивозиться покупцем самостійно.

Згідно п.8.3 договору, у разі порушення строку оплати вартості Товару Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі 0,3% від сум заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, до повного погашення заборгованості.

Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.12.2023, але в будь-якому випад до моменту повного виконання грошових зобов`язань. Якщо після закінчення терміну дії, даного Договору, жодна зі сторін не заявила про його розірвання, то Договір вважається автоматично продовженим на кожний наступний календарний рік до закінчення останнього дня року (31 грудня).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на суму 120996,50 грн, що підтверджується видатковими накладними:

№973 від 23.05.2023 на суму 25000 грн, в т.ч. ПДВ в сумі 4166,67 грн;

№1086 від 06.06.2023 на суму 2741,94 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 456,00 грн;

№1087 від 06.06.2023 на суму 2410 грн, в т.ч. ПДВ в сумі 401,67 грн;

№1788 від 05.09.2023 на суму 90844,56 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 15140,76 грн (а.с.13-16).

Жодних зауважень з приводу кількості чи якості товару від відповідача до позивача не надходило. Видаткові накладні підписані та скріплені печаткою Відповідача без жодних застережень, що свідчить про належне прийняття останнім товару.

Підписання видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" і які відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків.

Згідно з частинами 1, 2 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта.

Відтиск печатки є свідченням участі особи в здійсненні господарської операції (ВС в постанові №916/922/19 від 29.01.2020).

Позивач вказує, що відповідач частково оплатив поставлений товар в сумі 5589,57 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивач надіслав на адресу відповідача досудову вимогу про сплату заборгованості за договором 45 від 28.03.2023 (а.с.27-29). Однак остання залишилась без відповіді і задоволення.

Таким чином, сума заборгованості за укладеним Договором, з урахуванням проведеної часткової оплати, становить 115 406,93 грн.

Судом враховано правову позицію, наведену у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від 30.01.2019 у справі №905/2324/17, від 08.05.2019 у справі №910/9078/18, від 21.05.2019 у справі №904/6726/17, від 05.06.2019 у справі №905/1562/18, від 10.06.2019 у справі №911/935/18 та від 11.06.2019 у справі №904/2394/18, згідно з якою, з урахуванням конкретних обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Заборгованість відповідача за поставлений товар становить 115406,93 грн, підтверджена матеріалами справи, відповідачем неоспорена, підставна і підлягає до стягнення з відповідача, оскільки в силу ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

В силу ст.538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Несвоєчасне проведення відповідачем належних розрахунків з позивачем, існування заборгованості по оплаті стало підставою для нарахування пені за прострочку виконання грошових зобов`язань та звернення до суду із позовом про стягнення нарахованих сум.

Згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Постановою №211 на всій території України з 12.03.2020 у зв`язку із респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, був установлений карантин, який потім був продовжений багатьма постановами КМУ (на цей час карантинні обмеження в Україні тривають).

У відповідності до розд. IX «Прикінцеві та перехідні положення» ГКУ, який був доповнений п. 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Відповідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками до позовної заяви позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 2078,94 грн. інфляційних втрат та пеню в розмірі 19374,61 грн. відповідно до п.8.3 договору (а.с.20).

Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості по пені та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача:

- пеня в сумі 19339,36 грн.

- інфляційні втрати в сумі 2078,94 грн.

Згідно з розрахунком суду інфляційні втрати становлять 2089,47 грн, однак суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог.

Оскільки сторони відступили від умов договору, а саме п.2.5. оплата за поставлений товар, то у відповідності ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

А отже, суд погоджується з розрахунком нарахування пені позивача (на наступний день після підписання видаткової накладної).

Разом з цим, позивач при нарахуванні пені за період з 06.09.2023 по 31.01.2024 вказав суму заборгованості 115496,93 грн, тоді як необхідно 115406,93 грн.

Отже, за період з 06.09.2023 по 31.01.2024 на суму 115406,93 грн. пеня становить 19339,36 грн, а тому в нарахуванні 35,25 грн пені слід відмовити.

При цьому, судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН".

Відповідачем не надано жодного доказу на спростування заявленого боргу.

Контррозрахунку нарахування інфляційних втрат та пені відповідачем не подано.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 136825,23 грн, в т.ч.: 115406.93 грн. основний борг, 19339,36 грн. пеня та 2078,94 грн. інфляційні втрати. В решті позову слід відмовити.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог в сумі 2673,31 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на нього.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юбіджі Груп" (вул. Рівненська, 76 офіс 312, м. Луцьк, 43020, код ЄДРПОУ 43407965) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Файгер Україна" (вул.Польова,3/63, місто Луцьк, 43022, код ЄДРПОУ 43837075) 136825,23 грн (сто тридцять шість тисяч вісімсот двадцять п`ять гривень 23 коп), в т.ч.: 115406,93 грн. основний борг, 19339,36 грн. пеня, 2078,94 грн. інфляційні втрати, а також 2683,31 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят три гривні 31 коп) витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя І. О. Гарбар