Рішення

від 27.02.2024 по справі 904/6821/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2024м. ДніпроСправа № 904/6821/23

Суддя Господарського суду Дніпропетровської області Панна С.П. при секретарі судового засідання Скородумовій Л.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра, 49000, м.Дніпро, вул.Європейська, 15, код ЄДРПОУ 02909938 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради , 49000, м.Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 75, код ЄДРПОУ 26510514

до Товариства з обмеженою відповідальність "ВЕЛЛУМ ПЛЮС", 49009, м.Дніпро, пл.Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 42629206

про усунення перешкод у користуванні майном

Представники сторін:

від прокуратури: Тавлеєв Олександр Олександрович, посвідчення№069908 від 01.03.2023р., прокурор

від позивача: Семчук Наталія Вікторівна, посвідчення № 465 від 23.02.2021р., представник

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Керівник Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальність "ВЕЛЛУМ ПЛЮС", в якій просить суд:

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» (ЄДРПОУ 42629206, юридична адреса: пл. Шевченка, 1, м. Дніпро) усунути перешкоди Дніпровській міській раді (ЄДРПОУ 26510514, пр. Дмитра Яворницького, 75, м. Дніпро, 49000) у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, розташованою за адресою: площа Шевченка, 1, м. Дніпро, загальною площею 151,4 кв.м., привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва - будівлі кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м за адресою: площа Шевченка, 1, м. Дніпро;

- припинити володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» (ЄДРПОУ 42629206, юридична адреса: пл. Шевченка, 1, м. Дніпро) нерухомим майном будівлею кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м за адресою: площа Шевченка, 1, м. Дніпро, шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна № 1201077112101;

- стягнути на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м.Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, МФО 820172, Держказначейська служба України, м.Київ р/р UA228201720343160001000000291 код за ЄДРПОУ 02909938) понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 02.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Відповідач не скористався своїм правом, не направив до суду відзив на позовну заяву. Ухвала суду від 02.01.2024р. повернулась до суду з відміткою Укрпошти "повернення по закінченню терміну зберігання".

Ухвалою суду від 20.02.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.02.2024.

В судове засідання 27.02.2024 з`явився прокурор, представник позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про місце, день та час судового засідання був належним чином повідомлений.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017 (справа № 202/1143/17) задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та визнано за ОСОБА_1 право власності без прийняття в експлуатацію на будівлю кафе літ. 7А-1 загальною площею 151,4 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

У подальшому, згідно із інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 20.03.2017 державним реєстратором Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області Перцевою І.М. на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017 (справа № 202/1143/17), зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на будівлю кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 без прийняття в експлуатацію (запис про право власності № 19534899).

Отже на момент здійснення держаної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомості на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017, вказане рішення суду не набрало законної сили, оскільки відповідачем ОСОБА_2 , в порядку ст. 228 ЦПК України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), подано заяву про його перегляд судом, що його ухвалив та тривав судовий розгляд вказаної заяви.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.228 ЦПК України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У подальшому, 1/2 частину будівлі кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м. по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 відчужено на користь ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 23.03.2017, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. за № 265 та 1/2 частину будівлі кафе літ. 7А-1 площею 151,4 кв.м. по АДРЕСА_1 відчужено на користь ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 23.03.2017, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. за № 268.

23.03.2017 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г.О. здійснено державну реєстрацію права власності на будівлю кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 23.03.2017, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. за № 265 (1/2 частина будівлі) та на підставі договору купівлі-продажу від 23.03.2017, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. за № 268 (1/2 частина будівлі), записи про право власності № 19607282 та № 19607484.

28.03.2017 відповідач у справі № 202/1143/17 ОСОБА_2 подав заяву про перегляд заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06.04.2017, винесеної за результатами розгляду заяви відповідача ОСОБА_2 про його перегляд, заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017 скасовано та призначено справу до розгляду в загальному порядку.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26.02.2018 позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на будівлю кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 без прийняття в експлуатацію залишено без розгляду.

Таким чином окружною прокуратурою встановлено, що первинна державна реєстрація права власності на вказану будівлю кафе за ОСОБА_1 відбулась на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017, що не набрало законної сили та у подальшому було скасовано.

Однак, ОСОБА_1 незаконно здійснивши державну реєстрацію права власності на вказану будівлю кафе, у подальшому, на підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу відчужила право власності на вказаний об`єкт нерухомості ОСОБА_3 .

В свою чергу, ОСОБА_3 , 16.11.2018, вказане нерухоме майно передав до Статутного капіталу ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС», на підставі акту прийому-передачі, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округа за № № 4656, 4656, про що 16.11.2018 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності за ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» на будівлю кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (запис про право власності № 28967863).

На цей час, зазначене нерухоме майно перебуває у приватній власності ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС».

Також в обґрунтування позовних вимог керівником окружної прокуратури зазначено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 (будівля літ.7А-1) у власність чи користування ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» та іншим фізичним чи юридичним особам не передавалась.

За відсутності будь-яких правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, за адресою: АДРЕСА_1 збудовано нерухоме майно будівлю кафе літ. 7А-1 загальною площею 151,4 кв. м., що свідчить про те, що зазначене нерухоме майно є самочинним будівництвом в розумінні статті 376 ЦК України.

Дозвільні документи на будівництво на земельній ділянці за вищезазначеною адресою ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» Дніпровською міською радою не видавались.

Отже, встановлено факт реєстрації права приватної власності на самочинно збудовану будівлю на земельній ділянці рекреаційного призначення комунальної форми власності на підставі рішення суду, що не набрало законної сили та у подальшому скасовано в судовому порядку.

Самовільним зайняттям вказаної земельної ділянки комунальної власності, грубо порушено право комунальної власності територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Також окружною прокуратурою встановлено, що вказане самочинне будівництво здійснено на земельній ділянці в межах Парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Парк ім. Шевченка».

З огляду на викладене, керівник Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра просить суд зобов`язати ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 151,4 кв.м., привівши їх у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва - будівлі кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , припинити володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» нерухомим майном будівлею кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна № 1201077112101.

Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, виходячи з наступного.

Як вже було з`ясовано судом, заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017 (справа № 202/1143/17) задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та визнано за ОСОБА_1 право власності без прийняття в експлуатацію на будівлю кафе літ. 7А-1 загальною площею 151,4 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

У подальшому, згідно із інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 20.03.2017 державним реєстратором Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області Перцевою І.М. на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017 (справа № 202/1143/17), зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на будівлю кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 без прийняття в експлуатацію (запис про право власності № 19534899).

Отже на момент здійснення держаної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомості на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017, вказане рішення суду не набрало законної сили, оскільки відповідачем ОСОБА_2 , в порядку ст. 228 ЦПК України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), подано заяву про його перегляд судом, що його ухвалив та тривав судовий розгляд вказаної заяви.

Так, відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 228 ЦПК України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У подальшому, 1/2 частину будівлі кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м. по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 відчужено на користь ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 23.03.2017, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. за № 265 та 1/2 частину будівлі кафе літ. 7А-1 площею 151,4 кв.м. по АДРЕСА_1 відчужено на користь ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 23.03.2017, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. за № 268.

23.03.2017 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г.О. здійснено державну реєстрацію права власності на будівлю кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 23.03.2017, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. за № 265 (1/2 частина будівлі) та на підставі договору купівлі-продажу від 23.03.2017, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. за № 268 (1/2 частина будівлі), записи про право власності № 19607282 та № 19607484.

28.03.2017 відповідач у справі № 202/1143/17 ОСОБА_2 подав заяву про перегляд заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06.04.2017, винесеної за результатами розгляду заяви відповідача ОСОБА_2 про його перегляд, заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017 скасовано та призначено справу до розгляду в загальному порядку.

26.02.2018 ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на будівлю кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 без прийняття в експлуатацію залишено без розгляду.

Таким чином встановлено, що первинна державна реєстрація права власності на вказану будівлю кафе за ОСОБА_1 відбулась на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017, що не набрало законної сили та у подальшому було скасовано.

Однак, ОСОБА_1 незаконно здійснивши державну реєстрацію права власності на вказану будівлю кафе, у подальшому, на підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу відчужила право власності на вказаний об`єкт нерухомості ОСОБА_3 .

В свою чергу, ОСОБА_3 , 16.11.2018, вказане нерухоме майно передав до Статутного капіталу ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС», на підставі акту прийому-передачі, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округа за № № 4656, 4656, про що 16.11.2018 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності за ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» на будівлю кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м. за адресою: пл. Шевченка, 1, м. Дніпро (запис про право власності № 28967863).

На цей час, зазначене нерухоме майно перебуває у приватній власності ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС».

Відповідно до інформації КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради (лист №3062 від 31.03.2023), в матеріалах інвентаризаційної справи на нерухоме майно за адресою: м. Дніпро, площа Шевченка, 1, містяться відомості про державну реєстрацію права власності на адміністративну будівлю літ. 2А-1 поз. 1-15 загальною площею 67,1 кв.м, адміністративну будівлю літ.2Б-1поз.1-3 загальною площею 44,1 кв.м., тенісні майданчики №101, тенісні корти №102-104, ворота № 106,119, огорожі № 107,109,110,112,121,122,118, підпірні стіни №108,115,116, хвіртки №111,113,120, трибуну №114 на праві комунальної власності за територіальною громадою міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25.10.2012, виданого Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, згідно рішення Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 27.11.1991 за №46, зареєстровано КП «ДМБТІ» 30.10.2012 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 12581146.

Дніпровська міська рада (лист №7/22-868 від 28.04.2023) повідомила про те, що адреса пл. Шевченка, 1 у м. Дніпрі розпорядження міського голови від 26.10.2005 № 959р присвоєна комплексу будівель та споруд тенісного корту по площі Шевченка. Розпорядженням міського голови від 05.10.2009 №953р будівлям та спорудам Центрального парку культури та відпочинку ім. Т.Г. Шевченка по пл. Шевченка присвоєно адресу - пл. Шевченка, 1.

Отже, розпорядчі документи, на підставі яких об`єкту нерухомості будівля кафе літ. 7А-1, присвоєно адресу: АДРЕСА_1 не видавались.

Також встановлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 (будівля літ 7А-1) у власність чи користування ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» та іншим фізичним чи юридичним особам не передавалась.

За відсутності будь-яких правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, за адресою: АДРЕСА_1 збудовано нерухоме майно будівлю кафе літ. 7А-1 загальною площею 151,4 кв. м., що свідчить про те, що зазначене нерухоме майно є самочинним будівництвом в розумінні статті 376 ЦК України.

Дозвільні документи на будівництво на земельній ділянці за вищезазначеною адресою ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» Дніпровською міською радою не видавались.

В свою чергу Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради повідомило (лист №10/1-52 від 03.04.2023), що в Реєстрі будівельної діяльності станом на час надання відповіді, міститься інформація щодо реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 21.02.2018 ДП 061180520717 по об`єкту будівництва «Капітальний ремонт будівлі кафе літ. 7А-1 за адресою: 49000, м. Дніпро, площа Шевченка, будинок 1», замовник ОСОБА_3

Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради не реєструвалась дозвільна документація (декларація про початок виконання будівельних робіт) та документ, який засвідчує прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (декларація про готовність об`єкта до експлуатації) по суб`єкту господарювання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Також, відповідно до даних Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, відсутні відомості про реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт будівництво кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м. за адресою: м. Дніпро, пл. Шевченка, 1, а також відсутні відомості про готовність такого об`єкту до експлуатації.

Таким чином, в Державному реєстрі речових право на нерухоме майно здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_1 та у подальшому за ОСОБА_3 , ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» на будівлю кафе площею 151,4 кв.м. за адресою: м. Дніпро, пл. Шевченка, 1 не зважаючи на той факт, що адреса цьому об`єкту в установленому законом порядку не присвоювалася, та декларація про готовність об`єкта до експлуатації уповноваженим органом місцевого самоврядування не реєструвалася та відповідно відсутня його реєстрація в єдиній державній електронній системі у сфері будівництва, що в свою чергу свідчить про те, що така будівля в експлуатацію не введена, та є самочинним будівництвом.

Отже, встановлено факт реєстрації права приватної власності на самочинно збудовану будівлю на земельній ділянці рекреаційного призначення комунальної форми власності на підставі рішення суду, що не набрало законної сили та у подальшому скасовано в судовому порядку.

Самовільним зайняттям вказаної земельної ділянки комунальної власності, грубо порушено право комунальної власності територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Вказане також підтверджується актом обстеження земельної ділянки по пл. Шевченка, 1, м. Дніпро, на якій здійснено самочинне будівництво кафе літ. 7А-1 площею 151,4 кв.м., проведеного 04.07.2023 Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради.

Також встановлено, що вказане самочинне будівництво здійснено на земельній ділянці в межах Парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Парк ім. Шевченка».

Особливий статус земельної ділянки у цивільних правовідносинах визначається тим, що вона є природним об`єктом та, крім економічної та соціальної, має й екологічну цінність, перебуваючи у постійному тісному взаємозв`язку з іншими природними об`єктами (атмосферним повітрям, водами, надрами, лісами тощо).

Такі унікальні характеристики визначають цільове призначення кожної окремої земельної ділянки.

Відповідно до ст. 44 Земельного кодексу України, ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти.

Згідно з ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Отже, землі природно-заповідного фонду набувають такого статусу внаслідок прийняття уповноваженим органом відповідного рішення про оголошення / створення території / об`єкта природно-заповідного фонду.

Так, Постановою колегії Держкомітету Ради Міністрів УРСР по охороні природи №22 від 26.07.1972 створено Парк-пам`ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Парк ім. Шевченка» (далі за текстом Парк-пам`ятка).

Згідно із охоронним зобов`язанням від 26.10.2010 № 20 Парк-пам`ятку передано Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області під охорону КП «Центральний парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка». Рішенням Дніпровської міської ради від 22.07.2020 № 102/59 КП «Центральний парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка» припинено шляхом ліквідації.

Відповідно до п.1.2 Положення про парк-пам`ятку садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Парк ім. Т.Г. Шевченка", затвердженого наказом Міністерства захисту довкіллі та природних ресурсів № 623 від 12.09.2023 (далі за текстом Положення), Парк-пам`ятка входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення й використання.

Парк-пам`ятка загальною площею 45,0 га розташований в місті Дніпро на землях рекреаційного призначення, які знаходяться у власності територіальної громади міста Дніпра.

Межі земель і земельних ділянок, що включені до складу території Парку-пам`ятки без вилучення їх у власників або користувачів, встановлюються в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

До встановлення меж території Парку-пам`ятки у натурі його межі визначаються відповідно до Проекту його створення (п. 1.6. Положення).

Відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на території Парку-пам`ятки забороняється будь-яка діяльність, що не пов`язана з виконанням покладених на нього завдань, визначених цим Положенням, і загрожує їх збереженню, в тому числі: використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, надання під забудову; будь-яке будівництво споруд (стаціонарних та тимчасових), шляхів, лінійних та інших об`єктів транспорту та зв`язку, не пов`язане з охороною території Парку-пам`ятки; геологорозвідувальні, підривні роботи, розробка усіх видів корисних копалин, будь-які порушення ґрунтового покриву; будь-яке засмічення та забруднення території Парку-пам`ятки і його водних об`єктів побутовими та промисловими відходами, паливно-мастильними матеріалами, хімічними речовинами, стічними водами тощо; турбування, знищення та відлов усіх видів птахів і тварин, що мешкають на території Парку-пам`ятки, пошкодження їх гнізд та інших жител, збирання яєць та пуху; порушення паркових композицій шляхом рубки чи підсадки дерев, не передбаченої Проектом утримання та реконструкції; встановлення об`єктів зовнішньої реклами, торгівельних лотків, павільйонів, кіосків (об`єктів сезонної торгівлі) тощо без погодження із Землекористувачем; знищення або пошкодження інформаційно-охоронних межових, охоронних знаків, алей, стежок, рекреаційних об`єктів і паркових меблів; пошкодження чи знищення окремих дерев, чагарників, трав`яної рослинності, гілок дерев, квітників і газонів; спалювання сухої рослинності, розведення вогнища та порушення інших правил протипожежної безпеки; вигул та дресирування тварин у не відведених для цього місцях; влаштування стоянок транспорту; проїзд усіх видів транспорту поза дорогами загального користування, за винятком технологічного і службового транспорту Землекористувача під час виконання ними службових обов`язків; інші види робіт, що можуть призвести до порушення природних зв`язків і ходу природних процесів, втрати наукової, естетичної цінності природного комплексу, що охороняється (п. 3.1. Положення)

Отже, самовільно зайнята земельна ділянка по пл. Шевченка, 1, м. Дніпро відноситься до земель комунальної власності, має рекреаційне призначення та відноситься до земель природно-заповідного фонду, перебуває в межах Парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Парк ім. Шевченка».

Статтею 152 ЗК України унормовано, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118, 123, 124 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Земельна ділянка, що розташована за адресою: пл. Шевченка, 1, м. Дніпро, не відводилася ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_3 , ні ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС», оскільки Дніпровською міською радою рішення про відведення цієї земельної ділянки у користування чи у власність зазначеним фізичним та юридичним особам не виносились (листи Дніпровської міської ради № 7/22-868 від 28.04.2023, № 7/11-1903 від 18.09.2023).

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, відомості про право власності чи користування ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» земельною ділянкою за адресою: м. Дніпро, пл. Шевченка, 1 відсутні.

Самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними (ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»).

Статтею 212 ЗК України унормовано, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Щодо самочинного будівництва на спірній земельній ділянці.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до положень ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у ч. 1 ст. 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним (постанови Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі №202/3 520/16-ц.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Пунктом першим частини першої ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.4 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно), державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ).

Відповідно до приписів ч. 2 та ч. 3 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (ч. 1 ст. 182 ЦК України).

Згідно з висновками Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц та від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Як вбачається із відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, для здійснення 20.03.2017 державної реєстрації права власності на будівлю кафе літ. 7А-1 площею 151,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 надала державному реєстратору заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017 у справі № 202/1143/17, що не було чинним та у подальшому було скасовано в судовому порядку.

Для здійснення 23.03.2017 державної реєстрації права власності на будівля кафе літ.7А-1 за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , державному реєстратору надано договір купівлі-продажу від 23.03.2017, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу за № 265 та договір купівлі-продажу від 23.03.2017, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу за № 268.

Для здійснення 16.11.2018 державної реєстрації права власності на будівля кафе літ.7А-1 за адресою: м. Дніпро, пл. Шевченко, 1 за ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» державному реєстратору надано акт прийомупередачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» від 16.11.2018.

При цьому жодного документу, що підтверджував присвоєння адреси новоствореному об`єкту нерухомого майна, прийняття його в експлуатацію, наявність технічного паспорту та відведення земельної ділянки під його будівництво заявниками державним реєстраторам не надано.

Статтею 26-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що адресою об`єкта нерухомого майна (далі - адреса) є унікальна структурована сукупність реквізитів, що використовуються для ідентифікації об`єкта та визначення місця його розташування на місцевості.

Адреса присвоюється об`єктам будівництва, будинкам, будівлям, спорудам, квартирам, гаражним боксам, машиномісцям, іншим житловим та нежитловим приміщенням, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Адреса присвоюється, змінюється, коригується, анулюється виконавчим органом сільської, селищної, міської ради - у разі, якщо об`єкт знаходиться у межах території, на яку поширюються повноваження сільської, селищної, міської ради.

Як встановлено з листа Дніпровської міської ради №7/22-868 від 28.04.2023 адреса пл. Шевченка, 1 у м. Дніпрі розпорядженням міського голови від 26.10.2005 №959р присвоєна комплексу будівель та споруд тенісного корту по площі Шевченка, 1. Розпорядженням міського голови від 05.10.2009 №953р будівлям та спорудам Центрального парку культури та відпочинку ім. Т.Г. Шевченка по пл. Шевченка,1.

Паспорти прив`язки тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, містобудівні умови та обмеження про проєктування об`єктів будівництва по пл. Шевченка, 1 Головним архітектурно-планувальним управлінням Дніпровської міської ради не оформлювалися.

Замовник має право виконувати будівельні роботи після подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) (п. 1 ч. 1 ст. 34, ч. 1 ст. 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви (ч.1 ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Статтею 22-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено ведення єдиної державної електронної система у сфері будівництва як єдиної інформаційно-комунікаційної системи у складі містобудівного кадастру, що забезпечує створення, перегляд, відправлення, прийняття, збирання, внесення, накопичення, обробку, використання, розгляд, зберігання, захист, облік та надання інформації у сфері будівництва, а також електронну взаємодію між фізичними та юридичними особами, державними органами, органами місцевого самоврядування, центрами надання адміністративних послуг з метою отримання визначених цим Законом послуг у сфері будівництва.

Невід`ємною архівною складовою частиною Реєстру будівельної діяльності є єдиний реєстр документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів.

Як вбачається з даних, отриманих з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва відсутні відомості про реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт будівництво кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м. за адресою: м. Дніпро, пл. Шевченка, 1, а також відсутні відомості про готовність такого об`єкту до експлуатації.

Також Управлінням державного архітектурного-будівельного контролю Дніпровської міської ради підтверджено той факт, що реєстрація цих документів не здійснювалась (лист №10/1-52 від 03.04.2023).

Таким чином, в Державному реєстрі речових право на нерухоме майно здійснено реєстрацію права власності за Данилюк Т.Ю. та у подальшому за ОСОБА_3 , ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» на будівлю кафе площею 151,4 кв.м. за адресою: м. Дніпро, пл. Шевченка, 1, не зважаючи на той факт, що адреса цьому об`єкту в установленому законом порядку не присвоювалася, та декларація про готовність об`єкта до експлуатації уповноваженим органом місцевого самоврядування не реєструвалася та відповідно відсутня його реєстрація в єдиній державній електронній системі у сфері будівництва, що в свою чергу свідчить про те, що така будівля в експлуатацію не введена, та є самочинним будівництвом.

Разом з цим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, висновки в якій аналогічні висновкам, викладеним у постановах від 23.06.2020 у справі №680/214/16 та від 20.07.2022 у справі №923/196/20, зазначено, зокрема, що аналіз положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу положень законодавства не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

Водночас ч. 2 ст. 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 04.12.2013 року № 6-130цс13, від 30.09.2015 у справі № 6-286цс15).

У пункті 45 постанови від 23.06.2020 у справі 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).

За змістом ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту (будівельного паспорта); або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Частиною 2 ст. 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (ч. 8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (ч. 2 ст. 376 ЦК України).

Подібні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ч.1 та ч.2 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як зазначив Верховний Суд в постанові від 13.01.2022 у справі №908/3736/15 до правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, відносяться: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Правова природа нікчемних правочинів унеможливлює здійснення судового розгляду спору щодо визнання їх недійсними, оскільки такі правочини є недійсними в силу закону та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю.

Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 13.01.2022 у справі №908/3736/15.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

Таким чином, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

У законодавстві відсутні визначення поняття «інтерес» та поняття «інтерес держави і суспільства». Законодавство не містить ні орієнтованого переліку сфер, де існують ці державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення.

У ч.3 ст.5 Господарського кодексу України врегульовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Таким чином, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору у справах про визнання правочину таким, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін. Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Верховний суд України у постанові від 13.04.2016 у справі №6-1528цс15, аналізуючи приписи ст. 228 ЦК України зазначив, що виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

Аналогічні висновки відображено і у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №910/4932/19, від 10.03.2020 у справі №910/24075/16, від 31.10.2019 у справі №461/5273/16.

Визначальним у кваліфікації правочину, що порушує публічний порядок, є його нелегітимна мета. Наміри осіб, які його вчиняють, не спрямовані на досягнення правового результату, передбаченого правочином. При цьому неможливо формулювати поняття «публічного порядку» лише через призму законодавчого регулювання певних відносин в його позитивному значенні, оскільки необхідно враховувати також характер принципів, засад та цінностей, які можуть бути порушені сторонами спірного правочину, та наслідки допущених порушень для держави і суспільства з точки зору функціонування цих принципів та цінностей.

Під час дослідження судами факту порушення правочином публічного порядку, суд повинен брати до уваги усі аспекти його вчинення. Сама лише обставина, що правочин порушує певну норму права не має вирішального значення для висновку про невідповідність правочину публічному порядку. І навпаки, формальне дотримання визначеної законом форми та змісту правочину, за умови, що укладаючи його, сторони переслідували нелегітимну мету, може свідчити про порушення правочином публічного порядку.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов`язання і суперечність його мети публічному порядку (інтересам держави та суспільства) і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

При цьому ст.228 ЦК України не містить припису щодо обов`язкового встановлення вини сторін (сторони) правочину на підставі вироку суду у кримінальній справі.

Питання, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідними особами, як і спрямованість умислу осіб, може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених процесуальним законом.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №911/2574/18, від 31.05.2018 у справі №911/639/17, від 13.02.2018 у справі №910/1421/16, від 15.02.2018 у справі №911/1023/17, від 17.04.2018 у справі №910/1424/16.

Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Так, згідно із частинами 1, 2, 3 та 4 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1).

Так, 20.03.2017 на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017 (що не було чинним та у подальшому було скасовано в судовому порядку) державним реєстратором Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області здійснено первинну державну реєстрацію права власності на будівлю кафе літ. 7А-1 площею 151,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 (номер запису про право власності 19534899).

У подальшому, 23.03.2017 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. посвідчено договір купівлі-продажу від 23.03.2017, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на частину будівлі кафе літ.7А-1 за адресою: АДРЕСА_1 (зареєстровано в реєстрі за № 265) та 23.03.2017 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. посвідчено договір купівлі-продажу від 23.03.2017, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на частину будівлі кафе літ.7А-1 за адресою: АДРЕСА_1 (зареєстровано в реєстрі за № 268).

Потім, у той же день - 23.03.2017, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г.О. на підставі вказаних договорів, здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на зазначену будівлю кафе (номери запису про право власності - 19607484, 19607282).

В свою чергу ОСОБА_3 передав зазначену будівлю у власність ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» як внесок до статутного капіталу на підставі акту прийому передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» від 16.11.2018.

Вказаний акт приймання-передачі майна до складу статутного фонду є правочином, який в свою чергу підтверджує волевиявлення сторін, а також має юридичні наслідки - факт набуття та припинення права власності на нерухоме майно, а тому зазначені акти за своєю правовою суттю є правочинами.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 29.04.2015 у справі № 903/134/13-г та Верховного Суду, викладеними у постановах від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16, від 12.06.2019 у справі № 927/352/18, від 11.10.2021 у справі № 910/17954/20, від 28.09.2021 у справі №910/17954/20, від 06.07.2022 у справі №372/3737/19.

Отже встановлено, що ОСОБА_1 достовірно знаючи про самочинно збудовану будівлю кафе на самовільно зайнятій земельній ділянці, з метою уникнення відповідальності фактично через три дні з моменту державної реєстрації права власності, відчужила право власності на вказаний об`єкт нерухомості ОСОБА_3 , а ОСОБА_3 в свою чергу передав у власність ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС».

Крім цього, з огляду на скасування заочного рішення суду, що було підставою для державної реєстрації первинного права власності на вказаний об`єкт нерухомості, відсутні підстави для права власності за вказаними договорами та подальшого відчуження майна.

Отже, ОСОБА_1 під час вчинення правочинів щодо будівлі кафе літ.7А-1 за адресою: АДРЕСА_1 та подальшої реєстрації права власності на вказану будівлю кафе була обізнана та усвідомлювала самочинний характер будівництва зазначеного об`єкта нерухомості.

На теперішній час у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься інформація про право власності на об`єкт нерухомого майна - будівлю кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС».

Оскільки заочне рішення суду, на підставі якого за ОСОБА_1 здійснено первинну державну реєстрацію права власності на будівлю кафе скасовано, то подальші правочини - зазначені договори купівлі-продажу та акт прийому передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС», беззаперечно суперечить вимогам чинного законодавства.

Вказані правочин щодо подальшого набуття права власності на спірну будівлю порушують публічний порядок, оскільки спрямовані на порушення конституційних прав територіальної громади, незаконне будівництво та експлуатацію будівлі та порушення цільового призначення земельної ділянки під нию, чим порушено права територіальної громади на дотримання законного порядку користування, володіння, розпорядження та відчуження земельної ділянки комунальної власності, належної реєстрації такого права, дотримання рівності усіх перед законом, у тому числі у сфері забудови населених пунктів.

Таким чином встановлено, що договір купівлі-продажу від 23.03.2017, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. за № 265, договір купівлі-продажу від 23.03.2017, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. за № 268, акти прийому передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» від 16.11.2018 є правочинами, що укладені щодо самочинно збудованого нерухомого майна, на яке право не виникало, вчинені виключно з метою протиправного заволодіння земельною ділянкою комунальної форми власності, а отже є нікчемними в силу ст. 228 ЦК України як такі, що порушують публічний порядок та не можуть породжувати будь-яких правових наслідків.

Щодо способу захисту порушених прав суд зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.01.2021 у справі № 442/302/17 зазначено, що «задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними договорів про відчуження майна».

У свою чергу, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 202/7377/16-ц від 27.10.2021 зазначено, що визнання незаконними і скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.

При цьому, установивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена особі для цієї мети, суди з урахуванням практики застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинні з`ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, чиї права порушено такою забудовою, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проєкту або будівельних норм і правил.

У цьому аспекті Верховним Судом у постанові від 29.01.2020 № 822/2149/18 наголошено, що за змістом частини 7 статті 376 ЦК України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, у інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, стаття 376 ЦК України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.

Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).

Самочинна забудова здійснена на земельній ділянці комунальної форми власності в межах Парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Парк ім. Шевченка» за адресою: м. Дніпро, пл. Шевченка, 1, не відводилася жодним фізичним та юридичних особам для цієї мети, порушує права власника земельної ділянки територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, тому належним способом захисту порушено права є саме знесення самочинно збудованого нерухомого майна.

Тому найбільш ефективним та доцільним способом захисту та реального поновлення порушених інтересів держави усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою: м. Дніпро, пл. Шевченка, 1, є її повернення власнику з приведенням відповідачами у придатний до використання стан шляхом знесення самочинного будівництва.

Щодо представництва інтересів держави прокуратурою, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. 4 ст. 53 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 55 ГПК України, органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.

Враховуючи особливий процесуальний статус прокурора в господарському процесі, як особи, яка відповідно до ст. ст. 4, 53, 55 ГПК України наділена правом звернення до суду в інтересах іншої особи держави, процесуальна правоздатність у нього настає з моменту виникнення відповідної компетенції або передбачених законом повноважень.

Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтереси держави».

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, а, отже, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

У статтях 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до правових висновків, зроблених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, «знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі» (пункт 84 постанови).

Самочинне будівництва об`єкту нерухомого майна, його протиправна державна реєстрація та подальше відчуження за відсутності відведення земельної ділянки комунальної власності саме для будівництва, за відсутності отримання та затвердження у встановленому законодавством порядку проектної документації на будівництво, за відсутності дозволу на проведення будівельних робіт та без введення об`єкту будівництва в експлуатацію порушуються права власника земельної ділянки міської ради щодо користування, володіння, розпорядження земельною ділянкою під спірним нерухомим, не лише спотворює суть гарантованого Земельним кодексом України права на набуття у користування комунальних земель та належної реєстрації такого права, а й підриває основи державної діяльності у сфері розвитку благоустрою населених пунктів, соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою його раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Крім того, необхідно звернути увагу, що земельна ділянка, на якій здійснено самочинне будівництво, знаходиться в межах Парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Парк ім. Шевченка», що входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення й використання.

Таким чином, в результаті незаконної реєстрації права власності на будівлю кафе літ.7А-1 за адресою: площа Шевченко, 1 в м. Дніпрі, порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади міста Дніпра, яка позбавлена можливості користуватись та розпоряджатися цією земельною ділянкою.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Дніпровською міською радою та її уповноваженими виконавчими органами не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку, у тому числі шляхом звернення до суду.

Правобережною окружною прокуратурою міста Дніпра та Дніпропетровською обласною прокуратурою неодноразово скеровувались на адресу Дніпровської міської ради та її виконавчого комітету листи (№15/4-154вих-23 від 03.03.2023, №04/53-3810вих-23 від 16.06.2023, №04/53-6161вих-23 від 19.09.2023, № 04/53-7574вих-23 від 10.11.2023), в яких повідомлялось про встановлені факти порушення законодавства при реєстрації права власності та самовільному зайнятті земельної ділянки за адресою: пл. Шевченка, 1 м. Дніпро шляхом проведення державної реєстрації речових прав, а також набуття права власності на об`єкт нерухомого майна будівлю кафе літ. 7А-1, що є самочинним будівництвом.

Однак, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку не вжито, що підтверджується листами Дніпровської міської ради № 7/22-868 від 28.04.2023, №7/11-2358 від 16.11.2023) та свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом.

Внаслідок нездійснення Дніпровською міською радою належних заходів інтереси держави залишаються незахищеними.

У зв`язку із викладеним у прокурора виникло не тільки право, а й обов`язок відреагувати на їх порушення шляхом пред`явлення до суду цього позову.

Відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», у зв`язку з невжиттям органом місцевого самоврядування заходів, направлених на усунення виявлених порушень, Правобережною окружною прокуратурою міста Дніпра до Дніпровської міської ради направлено лист-повідомлення № 04/53-757вих-23 від 10.11.2023 про наявність підстав для представництва інтересів держави шляхом подання позовної заяви.

Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Отже, у цій справі прокурор, звертаючись з позовом до суду, дотримався передбачених чинним законодавством вимог для представництва інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини у справі Мантованеллі проти Франції звернув увагу суду на те, що одним із складників справедливого судового розгляду у розумінні ст.6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод є право на змагальне провадження.

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності суд приходить до висновку, що прокурором доведено належними та допустимими доказами правомірність позовних вимог, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в розмірі 4 294,40грн. покладається на відповідача.

Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» (49009, м.Дніпро, пл.Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 42629206) усунути перешкоди Дніпровській міській раді (ЄДРПОУ 26510514, пр. Дмитра Яворницького, 75, м. Дніпро, 49000) у користуванні самовільно зайнятою земельної ділянки, розташованою за адресою: площа Шевченка, 1, м. Дніпро, загальною площею 151,4 кв.м., привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва - будівлі кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м за адресою: площа Шевченка, 1, м. Дніпро.

Припинити володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» (49009, м.Дніпро, пл.Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 42629206) нерухомим майном будівлею кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м за адресою: площа Шевченка, 1, м. Дніпро, шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна № 1201077112101.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальність "ВЕЛЛУМ ПЛЮС" (49009, м.Дніпро, пл.Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 42629206) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м.Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету 2800) судовий збір у розмірі 4294,40 грн.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 28.02.2024

Суддя С.П. Панна