Постанова
від 03.12.2024 по справі 904/6821/23
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2024 року м.Дніпро Справа № 904/6821/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дарміна М.О. (доповідач)

суддів: Кощеєва І.М., Чус О.В.

при секретарі судового засідання: Карпенко А.С.

Представники сторін:

від Дніпровської міської ради: Семчук Наталія Вікторівна (в залі суду) - витяг з ЄДР

прокурор: Тавлеєв Олександр Олександрович (в залі суду) - прокурор відділу посвідчення № 069908 від 01.03.2023р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальність ВЕЛЛУМ ПЛЮС на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2024 у справі №904/6821/23 (суддя Панна С.П.)

за позовом Керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра, 49000, м.Дніпро, вул.Європейська, 15, код ЄДРПОУ 02909938 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, 49000, м.Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 75, код ЄДРПОУ 26510514

до Товариства з обмеженою відповідальність "ВЕЛЛУМ ПЛЮС", 49009, м.Дніпро, пл.Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 42629206

про усунення перешкод у користуванні майном

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

Керівник Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальність "ВЕЛЛУМ ПЛЮС", в якій просить суд:

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» (ЄДРПОУ 42629206, юридична адреса: пл. Шевченка, 1, м. Дніпро) усунути перешкоди Дніпровській міській раді (ЄДРПОУ 26510514, пр. Дмитра Яворницького, 75, м. Дніпро, 49000) у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, розташованою за адресою: площа Шевченка, 1, м. Дніпро, загальною площею 151,4 кв.м., привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва - будівлі кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м за адресою: площа Шевченка, 1, м. Дніпро;

- припинити володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» (ЄДРПОУ 42629206, юридична адреса: пл. Шевченка, 1, м. Дніпро) нерухомим майном будівлею кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м за адресою: площа Шевченка, 1, м. Дніпро, шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна № 1201077112101;

- стягнути на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м.Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, МФО 820172, Держказначейська служба України, м.Київ р/р НОМЕР_1 код за ЄДРПОУ 02909938) понесені судові витрати.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2024 у справі №904/6821/23 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» (49009, м.Дніпро, пл.Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 42629206) усунути перешкоди Дніпровській міській раді (ЄДРПОУ 26510514, пр. Дмитра Яворницького, 75, м. Дніпро, 49000) у користуванні самовільно зайнятою земельної ділянки, розташованою за адресою: площа Шевченка, 1, м. Дніпро, загальною площею 151,4 кв.м., привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва - будівлі кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м за адресою: площа Шевченка, 1, м. Дніпро.

Припинено володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» (49009, м.Дніпро, пл.Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 42629206) нерухомим майном будівлею кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м за адресою: площа Шевченка, 1, м. Дніпро, шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна № 1201077112101.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що первинна державна реєстрація права власності на вказану будівлю кафе за ОСОБА_1 відбулась на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017, що не набрало законної сили та у подальшому було скасовано.

Однак, ОСОБА_1 , незаконно здійснивши державну реєстрацію права власності на вказану будівлю кафе, у подальшому, на підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу відчужила право власності на вказаний об`єкт нерухомості ОСОБА_2 ОСОБА_2 , 16.11.2018, вказане нерухоме майно передав до Статутного капіталу ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС», на підставі акту ?прийому-передачі, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округа за № № 4656, 4656, про що 16.11.2018 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності за ?ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» на будівлю кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м. за адресою: ?пл. Шевченка, 1, м. Дніпро (запис про право власності ?№ 28967863). На цей час, зазначене нерухоме майно перебуває у приватній власності ?ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС». Розпорядчі документи, на підставі яких об`єкту нерухомості будівля кафе літ. 7А-1, присвоєно адресу: м. Дніпро площа Шевченка, 1 не видавались. Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 ) у власність чи користування ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ?ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» та іншим фізичним чи юридичним особам не передавалась. Дозвільні документи на будівництво на земельній ділянці за вищезазначеною адресою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ?ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» Дніпровською міською радою не видавались.

За висновком суду першої інтанції, за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів, які підтверджують ?право власності або право користування земельною ділянкою, за адресою: АДРЕСА_2 збудовано нерухоме майно будівлю кафе літ. 7А-1 загальною площею 151,4 кв. м., що свідчить про те, що зазначене нерухоме майно є самочинним будівництвом в розумінні статті 376 ЦК України. В Державному реєстрі речових право на нерухоме майно здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_1 та у подальшому за ОСОБА_2 , ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» на будівлю кафе площею ?151,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 не зважаючи на той факт, що адреса цьому об`єкту в установленому законом порядку не присвоювалася, та декларація про готовність об`єкта до експлуатації уповноваженим органом місцевого самоврядування не реєструвалася та відповідно відсутня його реєстрація в єдиній державній електронній системі у сфері будівництва, що в свою чергу свідчить про те, що така будівля в експлуатацію не введена, та є самочинним будівництвом.

Самовільним зайняттям вказаної земельної ділянки комунальної власності, грубо порушено право комунальної власності територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, що також підтверджується актом обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_2 , на якій здійснено самочинне будівництво кафе літ. 7А-1 площею 151,4 кв.м., проведеного 04.07.2023 Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради. Вказане самочинне будівництво здійснено на земельній ділянці в межах Парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Парк ім. Шевченка». Договір купівлі-продажу від 23.03.2017р., який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. за № 265, договір купівлі-продажу від 23.03.2017, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. за ?№ 268, акти прийому передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» від 16.11.2018р., за висновком суду першої інстанції, є правочинами, що укладені щодо самочинно збудованого нерухомого майна, на яке право не виникало, вчинені виключно з метою протиправного заволодіння земельною ділянкою комунальної форми власності, а отже є нікчемними в силу ст. 228 ЦК України як такі, що порушують публічний порядок та не можуть породжувати будь-яких правових наслідків.

Самочинна забудова здійснена на земельній ділянці комунальної форми власності в межах Парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Парк ім. Шевченка» за адресою: м. Дніпро, пл. Шевченка, 1, не відводилася жодним фізичним та юридичних особам для цієї мети, порушує права власника земельної ділянки територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, тому господарським судом вирішено, що належним способом захисту порушено права є саме знесення самочинно збудованого нерухомого майна. Тому найбільш ефективним та доцільним способом захисту та реального поновлення порушених інтересів держави усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою: м. Дніпро, пл. Шевченка, 1, є її повернення власнику з приведенням відповідачами у придатний до використання стан шляхом знесення самочинного будівництва.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальність «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» в якій просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2024 року у справі №904/6821/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

Скаржник зазначає, що ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» не здійснювало первинного будівництва відповідного об`єкта. Майно було набуто шляхом укладення Акту приймання- передачі майна до статутного капіталу ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС».

Таким чином, ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» є добросовісним набувачем відповідного нерухомого майна і не має ніякого відношення до самовільного будівництва, про яке зазначає прокурор.

Відповідач звертає увагу апеляційного суду на те, що законодавцем встановлено необхідність дотримання певної процедури щодо знесення об`єкту самочинного будівництва з використанням частини земельної ділянки, яка не виділялася органом місцевого самоврядування під таке будівництво (чи реконструкцію будівлі).

Судом першої інстанції при вирішенні спору не застосовано приписи статті 38 ЗУ «Про врегулювання містобудівної діяльності». Рішенню суду щодо знесення самочинно збудованого об`єкту повинне передувати невиконання відповідачем припису органу державного архітектурно-будівельного контролю, який має право подати відповідний позов до суду.

Скаржник також зазначає, що на час ухвалення рішення у матеріалах справи відсутні докази наявності припису органу державного архітектурно - будівельного контролю про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил щодо ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС», що стосується спірного майна. Також, відсутні докази, що орган державного архітектурно - будівельного контролю у спірних правовідносинах належним чином не здійснює захист інтересів держави.

Враховуючи вищевикладене відповідач вважає, що суд першої інстанції не повно з`ясував обставини справи і дав їм неправильну юридичну оцінку, що призвело до порушень норм матеріального права під час ухвалення судом першої інстанції рішення по даній справі.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

15.08.2024 до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив Дніпропетровської обласної прокуратури на апеляційну скаргу відповідача, згідно змісту якого останній не погоджується з доводами, викладеними в апеляційній скарзі відповідача, оскільки останні зводяться до власного тлумачення обставин справи та не містять жодних фактів, що свідчили б про незаконність оскаржуваного рішення суду.

Прокурор зауважує, що чинне земельне законодавство не передбачає можливості і не встановлює порядку приватизації громадянами земельних ділянок, які складають об`єкти природно-заповідного фонду та відповідно, відносяться до земель природно-заповідного фонду.

За відсутності будь-яких правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, за адресою: м. Дніпро, пл. Шевченка, 1 збудовано нерухоме майно - будівлю кафе літ. 7А-1 загальною площею 151,4 кв. м., що свідчить про те, що зазначене нерухоме майно є самочинним будівництвом в розумінні статті 376 ЦК України.

Статус спірної земельної ділянки першочергово визначається розташуванням на ній об`єкта природно-заповідного фонду і спеціальним режимом цих територій.

Під цільовим призначенням земельної ділянки варто розуміти визначений законодавством правовий режим її експлуатації (використання), водночас поширення на відповідну територію режиму природно-заповідного

Отже, землі природно-заповідного фонду набувають такого статусу внаслідок прийняття уповноваженим органом відповідного рішення про оголошення (створення) території об`єкта природно-заповідного фонду.

Таким чином, земельна ділянка по пл. Шевченка, 1, у м. Дніпро відноситься до земель комунальної власності, розташована в межах об`єкту природно- заповідного фонду - Парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Парк ім. Шевченка».

Ураховуючи викладене, прокурор вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального права, про що зазначає у апеляційній скарзі заявник.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2024 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Дармін М.О. (доповідач), судді - Кощеєв І.М., Чус О.В.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 08.07.2024 здійснено запит матеріалів справи №904/6821/23 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

12.07.2024 матеріали справи №904/6821/23 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.07.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальність «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2024 у справі №904/6821/23 залишено без руху.

Скаржнику надано можливість протягом 5 днів з дня отримання копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: зареєструвати електронний кабінет відповідно до ч.6 ст.6 ГПК України, відомості про що надати суду.

До канцелярії суду апеляційної інстанції від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої на виконання ухвали суду додано відповідні докази.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.08.2024 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальність «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2024 у справі №904/6821/23. Поновлено строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальність «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2024 у справі №904/6821/23. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 03.12.2024 об 12:00 годин.

03.12.2024 до Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання представника скаржника про відкладення судового засідання у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні в Бабушкінському районному суді м. Дніпропетровська (справа №932/11552/24) о 11:30 в рамках кримінального провадження.

Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі "Цихановський проти України" (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ "Смірнова проти України" (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), "Карнаушенко проти України" (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 року у справі № 910/12842/17 відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі № 361/8331/18 зробив правовий висновок, згідно з яким якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Отже, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-от неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення; при цьому не повинно створюватися умов, за яких будуть порушені процесуальні строки розгляду справи.

Судова колегія зауважує, що в матеріалах справи наявні процесуальні документи усіх сторін цього спору, в яких останні висловили свою позицію щодо оскаржуваного рішення та апеляційної скарги.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а відповідач не був позбавлений права і можливості за потреби забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, зважаючи на необхідність дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, встановлених ГПК України, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача одночасно відмовляючи у задоволенні клопотання останнього про відкладення розгляду справи.

03.12.2024 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017 (справа № 202/1143/17) задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та визнано за ОСОБА_1 право власності без прийняття в експлуатацію на будівлю кафе літ. 7А-1 загальною площею 151,4 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

У подальшому, згідно із інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 20.03.2017 державним реєстратором Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області Перцевою І.М. на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017 (справа № 202/1143/17), зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на будівлю кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 без прийняття в експлуатацію (запис про право власності № 19534899).

Отже на момент здійснення держаної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомості на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017, вказане рішення суду не набрало законної сили, оскільки відповідачем ОСОБА_3 , в порядку ст. 228 ЦПК України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), подано заяву про його перегляд судом, що його ухвалив та тривав судовий розгляд вказаної заяви.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.228 ЦПК України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У подальшому, 1/2 частину будівлі кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м. по пл. АДРЕСА_2 ОСОБА_1 відчужено на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 23.03.2017, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. за № 265 та 1/2 частину будівлі кафе літ. 7А-1 площею 151,4 кв.м. по АДРЕСА_2 відчужено на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 23.03.2017, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. за № 268.

23.03.2017 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г.О. здійснено державну реєстрацію права власності на будівлю кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 23.03.2017, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. за № 265 (1/2 частина будівлі) та на підставі договору купівлі-продажу від 23.03.2017, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. за № 268 (1/2 частина будівлі), записи про право власності № 19607282 та № 19607484.

28.03.2017 відповідач у справі № 202/1143/17 ОСОБА_3 подав заяву про перегляд заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06.04.2017, винесеної за результатами розгляду заяви відповідача ОСОБА_3 про його перегляд, заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017 скасовано та призначено справу до розгляду в загальному порядку.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26.02.2018 позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на будівлю кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 без прийняття в експлуатацію залишено без розгляду.

Таким чином окружною прокуратурою встановлено, що первинна державна реєстрація права власності на вказану будівлю кафе за ОСОБА_1 відбулась на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017, що не набрало законної сили та у подальшому було скасовано.

Однак, ОСОБА_1 незаконно здійснивши державну реєстрацію права власності на вказану будівлю кафе, у подальшому, на підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу відчужила право власності на вказаний об`єкт нерухомості ОСОБА_2 .

В свою чергу, ОСОБА_2 , 16.11.2018, вказане нерухоме майно передав до Статутного капіталу ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС», на підставі акту прийому-передачі, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округа за № № 4656, 4656, про що 16.11.2018 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності за ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» на будівлю кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 (запис про право власності № 28967863).

На цей час, зазначене нерухоме майно перебуває у приватній власності ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС».

Також в обґрунтування позовних вимог керівником окружної прокуратури зазначено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 (будівля літ.7А-1) у власність чи користування ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» та іншим фізичним чи юридичним особам не передавалась.

За відсутності будь-яких правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, за адресою: АДРЕСА_2 збудовано нерухоме майно будівлю кафе літ. 7А-1 загальною площею 151,4 кв. м., що свідчить про те, що зазначене нерухоме майно є самочинним будівництвом в розумінні статті 376 ЦК України.

Дозвільні документи на будівництво на земельній ділянці за вищезазначеною адресою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» Дніпровською міською радою не видавались.

Отже, встановлено факт реєстрації права приватної власності на самочинно збудовану будівлю на земельній ділянці рекреаційного призначення комунальної форми власності на підставі рішення суду, що не набрало законної сили та у подальшому скасовано в судовому порядку.

Також окружною прокуратурою встановлено, що вказане самочинне будівництво здійснено на земельній ділянці в межах Парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Парк ім. Шевченка».

З огляду на викладене, керівник Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра просить суд зобов`язати ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, розташованою за адресою: площа Шевченка, 1, м. Дніпро, загальною площею 151,4 кв.м., привівши їх у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва - будівлі кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м за адресою: площа Шевченка, 1, м. Дніпро, припинити володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» нерухомим майном будівлею кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м за адресою: площа Шевченка, 1, м. Дніпро, шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна № 1201077112101.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:

З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанцїі в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017 (справа № 202/1143/17) задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та визнано за ОСОБА_1 право власності без прийняття в експлуатацію на будівлю кафе літ. 7А-1 загальною площею 151,4 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . У подальшому, згідно із інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 20.03.2017 державним реєстратором Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області Перцевою І.М. на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017 (справа № 202/1143/17), зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на будівлю кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 без прийняття в експлуатацію (запис про право власності № 19534899). На момент здійснення держаної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомості на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017, вказане рішення суду не набрало законної сили, оскільки відповідачем ОСОБА_3 , в порядку ст. 228 ЦПК України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), подано заяву про його перегляд судом, що його ухвалив та тривав судовий розгляд вказаної заяви. У подальшому, 1/2 частину будівлі кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м. по пл. АДРЕСА_2 ОСОБА_1 відчужено на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 23.03.2017, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. за № 265 та 1/2 частину будівлі кафе літ. 7А-1 площею 151,4 кв.м. по АДРЕСА_2 відчужено на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 23.03.2017, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. за № 268. 23.03.2017 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г.О. здійснено державну реєстрацію права власності на будівлю кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 23.03.2017, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. за № 265 (1/2 частина будівлі) та на підставі договору купівлі-продажу від 23.03.2017, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. за № 268 (1/2 частина будівлі), записи про право власності № 19607282 та № 19607484. 28.03.2017 відповідач у справі № 202/1143/17 ОСОБА_3 подав заяву про перегляд заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017. Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06.04.2017, винесеної за результатами розгляду заяви відповідача ОСОБА_3 про його перегляд, заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017 скасовано та призначено справу до розгляду в загальному порядку. Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26.02.2018 позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на будівлю кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 без прийняття в експлуатацію залишено без розгляду.

Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в лише в частині задоволення задоволення позовних вимог прокурора щодо усунення перешкод Дніпровській міській раді у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, розташованою за адресою: площа Шевченка, 1, м. Дніпро, загальною площею 151,4 кв.м., привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва - будівлі кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м за адресою: площа Шевченка, 1, м. Дніпро, висновки суду першої інстанції в частині припинення володіння Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» нерухомим майном будівлею кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м за адресою: площа Шевченка, 1, м. Дніпро, шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна № 1201077112101 та наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором у даній справі. , колегією суддів не перевіряється в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч.1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами першою та другою ст. 319 Цивільного кодексу України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із ч.1 ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 331 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

За змістом статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Отже, єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.

Частинами першою та другою ст.373 Цивільного кодексу України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (ч.4 ст. 373 Цивільного кодексу України).

Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (ч.1 ст.375 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи, в силу закону, права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування.

Відповідно до ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, висновки в якій аналогічні висновкам, викладеним у постановах від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц та від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, зазначено наступне: за положеннями частини першої статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частинами 2,3 ст.376 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

За приписами ч.2 ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За змістом статті 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель про самовільне зайняття земельної ділянки свідчить вчинення особою будь-якої дії, спрямованої на фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до ст.212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Передумовою для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна є отримання дозвільних документів у сфері містобудівної діяльності, у тому числі тих, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна та речових прав на земельну ділянку.

З матеріалів справи свідчить, що Постановою колегії Держкомітету Ради Міністрів УРСР по охороні природи № 22 від 26.07.1972 створено Парк-пам`ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Парк ім. Шевченка».

Наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 10.04.2013 №161 затверджено Положення про парк-пам`ятку садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Парк ім. Т.Г. Шевченка».

Згідно із охоронним зобов`язанням від 26.10.2010 № 20 парк-пам`ятку передано Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області під охорону КП «Центральний парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка». Рішенням Дніпровської міської ради від 22.07.2020 № 102/59 КП «Центральний парк культури та відпочинку ім. Т.Г. Шевченка» припинено шляхом ліквідації.

Наказом Міністерства захисту довкіллі та природних ресурсів 12.09.2023 № 626 визнано таким, що втратив чинність наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 10.04.2013 № 161 «Про затвердження Положення про парк- пам`ятку садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Парк ім. Т.Г. Шевченка» та затверджено Положення про парк-пам`ятку садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Парк ім. Т.Г. Шевченка".

Відповідно до п. 1.2 Положення про парк-пам`ятку садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Парк ім. Т.Г. Шевченка", затвердженого наказом Міністерства захисту довкіллі та природних ресурсів № 623 від 12.09.2023 (далі за текстом - Положення), парк-пам`ятку входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення й використання.

Парк-пам`ятка загальною площею 45,0 га розташований в місті Дніпро на землях рекреаційного призначення, які знаходяться у власності територіальної громади міста та згідно з рішенням Дніпровської міської ради від 16.11.2022 № 31/29 «Про закріплення на праві господарського відання за КП «Міська інфраструктура» ДМР об`єктів благоустрою м. Дніпро» підпорядкований комунальному підприємству «Міська інфраструктура» Дніпровської міської ради (далі - Землекористувач) (п. 1.3. Положення).

Межі земель і земельних ділянок, що включені до складу території Парку-пам`ятки без вилучення їх у власників або користувачів, встановлюються в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Відомості про межі території Парку-пам`ятки, межі обмежень у використанні земель вносяться до Державного земельного кадастру в установленому законом порядку.

До встановлення меж території парку-пам`ятку у натурі його межі визначаються відповідно до Проекту його створення (п. 1.6. Положення).

Відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на території Парку-пам`ятки забороняється будь-яка діяльність, що не пов`язана з виконанням покладених на нього завдань, визначених цим Положенням, і загрожує їх збереженню, в тому числі: використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, надання під забудову; будь-яке будівництво споруд (стаціонарних та тимчасових), шляхів, лінійних та інших об`єктів транспорту та зв`язку, не пов`язане з охороною території Парку-пам`ятки; геологорозвідувальні, підривні роботи, розробка усіх видів корисних копалин, будь-які порушення ґрунтового покриву; будь-яке засмічення та забруднення території Парку-пам`ятки і його водних об`єктів побутовими та промисловими відходами, паливно-мастильними матеріалами, хімічними речовинами, стічними водами тощо; турбування, знищення та відлов усіх видів птахів і тварин, що мешкають на території Парку-пам`ятки, пошкодження їх гнізд, збирання яєць та пуху; порушення паркових композицій шляхом рубки чи підсадки дерев, не передбаченої Проектом утримання та реконструкції; встановлення об`єктів зовнішньої реклами, торгівельних лотків, павільйонів, кіосків (об`єктів сезонної торгівлі) тощо без погодження із Землекористувачем; знищення або пошкодження інформаційно-охоронних межових, охоронних знаків, алей, стежок, рекреаційних об`єктів і паркових меблів; пошкодження чи знищення окремих дерев, чагарників, трав`яної рослинності, гілок дерев, квітників і газонів; спалювання сухої рослинності, розведення вогнища та порушення інших правил протипожежної безпеки; вигул та дресирування тварин у не відведених для цього місцях; влаштування стоянок транспорту; проїзд усіх видів транспорту поза дорогами загального користування, за винятком технологічного і службового транспорту Землекористувача під час виконання ними службових обов`язків; інші види робіт, що можуть призвести до порушення природних зв`язків і ходу природних процесів, втрати наукової, естетичної цінності природного комплексу, що охороняється (п. 3.1. Положення).

Відповідно до п. 3.5. Положення, на Землекористувача у межах Парку-пам`ятки оформляється охоронне зобов`язання щодо додержання встановленого режиму території.

Частиною 1 ст. 178 ЦК України, яка регулює питання оборотоздатності об`єктів цивільних прав, передбачено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті.

Відповідно до частини другої цієї статті види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Отже, визнання об`єктів, що не можуть перебувати у приватній власності, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті, є умовою дотримання конституційного режиму права власності на зазначені об`єкти.

Правовий титул (правова підстава) виникнення речових прав володіння, користування, розпорядження такими об`єктами визначається законодавчими актами, зокрема Конституцією України, ЗК України, іншими законами.

Саме законодавчими актами забороняється перебування певних об`єктів власності Українського народу, державної та комунальної власності у приватній власності, у свою чергу неможливість існування у таких об`єктів приватного власника унеможливлює виникнення у них нового володільця.

Згідно з положеннями 4 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з положеннями ст. 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказники належать до природно-заповідного фонду України.

Територіям природно-заповідного фонду законодавець надав особливий, виключний статус.

Статтею 43 ЗК України передбачено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зі ст. 44 ЗК України, до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Статтею 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» закріплено аналогічний перелік об`єктів природно-заповідного фонду України.

Заказники, пам`ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Згідно зі ст. 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.

Чинне земельне законодавство не передбачає можливості і не встановлює порядку приватизації громадянами земельних ділянок, які складають об`єкти природно-заповідного фонду та відповідно, відносяться до земель природно-заповідного фонду.

Частиною 3 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Статтею 9 цього Закону визначено вичерпний перелік видів використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України, підлягають особливій державній охороні.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26.02.2018 позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на будівлю кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 без прийняття в експлуатацію залишено без розгляду.

Таким чином, окружною прокуратурою встановлено, що первинна державна реєстрація права власності на вказану будівлю кафе за ОСОБА_1 відбулась на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017, що не набрало законної сили та у подальшому було скасовано.

В свою чергу, ? ОСОБА_2 , 16.11.2018, вказане нерухоме майно передав до Статутного капіталу ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС», на підставі акту прийому-передачі, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округа за № № 4656, 4656, про що 16.11.2018 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності за ?ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» на будівлю кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м. за адресою: ?пл. Шевченка, 1, ??????м.Дніпро (запис про право власності ?№ 28967863).

На цей час, зазначене нерухоме майно перебуває у приватній власності ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС».

Отже, за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів, які підтверджують ?право власності або право користування земельною ділянкою, за адресою: м. Дніпро, пл. Шевченка, 1 збудовано нерухоме майно будівлю кафе літ. 7А-1 загальною площею 151,4 кв. м., що свідчить про те, що зазначене нерухоме майно є самочинним будівництвом в розумінні статті 376 ЦК України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Правова природа нікчемних правочинів унеможливлює здійснення судового розгляду спору щодо визнання їх недійсними, оскільки такі правочини є недійсними в силу закону та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю.

Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 13.01.2022 у справі № 908/3736/15.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

Таким чином, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

У законодавстві відсутні визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства". Законодавство не містить ні орієнтованого переліку сфер, де існують ці державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення.

У частині 3 статті 5 Господарського кодексу України врегульовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Таким чином, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору у справах про визнання правочину таким, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін. Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Верховний суд України у постанові від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15, аналізуючи приписи статті 228 Цивільного кодексу України зазначив, що виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

Аналогічні висновки відображено і у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 910/4932/19, від 10.03.2020 у справі № 910/24075/16, від 31.10.2019 у справі №461/5273/16.

Визначальним у кваліфікації правочину, що порушує публічний порядок, є його нелегітимна мета. Наміри осіб, які його вчиняють, не спрямовані на досягнення правового результату, передбаченого правочином. При цьому неможливо формулювати поняття "публічного порядку" лише через призму законодавчого регулювання певних відносин в його позитивному значенні, оскільки необхідно враховувати також характер принципів, засад та цінностей, які можуть бути порушені сторонами спірного правочину, та наслідки допущених порушень для держави і суспільства з точки зору функціонування цих принципів та цінностей.

Під час дослідження судами факту порушення правочином публічного порядку, суд повинен брати до уваги усі аспекти його вчинення. Сама лише обставина, що правочин порушує певну норму права не має вирішального значення для висновку про невідповідність правочину публічному порядку. І навпаки, формальне дотримання визначеної законом форми та змісту правочину, за умови, що укладаючи його, сторони переслідували нелегітимну мету, може свідчити про порушення правочином публічного порядку.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов`язання і суперечність його мети публічному порядку (інтересам держави та суспільства) і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

При цьому стаття 228 Цивільного кодексу України не містить припису щодо обов`язкового встановлення вини сторін (сторони) правочину на підставі вироку суду у кримінальній справі.

Питання, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідними особами, як і спрямованість умислу осіб, може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених процесуальним законом.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №911/2574/18, від 31.05.2018 у справі № 911/639/17, від 13.02.2018 у справі № 910/1421/16, від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17, від 17.04.2018 у справі № 910/1424/16.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Так, згідно з частинами 1-4 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша).

Як встановлено, після здійснення державної реєстрації права власності на самочинно збудоване нерухоме майно - будівлю кафе літ. 7А-1 загальною площею 151,4 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 без прийняття в експлуатацію (запис про право власності № 19534899), 1/2 частину будівлі кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м. по пл. Шевченка, 1, м. Дніпро Данилюк Т.Ю. відчужено на користь ? ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 23.03.2017, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ?Павловською Г.О. за № 265 та 1/2 частину будівлі кафе літ. 7А-1 площею 151,4 кв.м. по АДРЕСА_2 відчужено на користь ? ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 23.03.2017, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. ?за ?№ 268.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06.04.2017, винесеної за результатами розгляду заяви відповідача ОСОБА_3 про його перегляд, заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська ? від ?24.02.2017 скасовано та призначено справу до розгляду в загальному порядку.

26.02.2018 ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на будівлю кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м. за адресою: ? АДРЕСА_2 без прийняття в експлуатацію залишено без розгляду.

З викладеного вбачається, що первинна державна реєстрація права власності на вказану будівлю кафе за ОСОБА_1 відбулась на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2017, що не набрало законної сили та у подальшому було скасовано.

В свою чергу, ? ОСОБА_2 , 16.11.2018, вказане нерухоме майно передав до Статутного капіталу ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС», на підставі акту ?прийому-передачі, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округа за № № 4656, 4656, про що 16.11.2018 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності за ?ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» на будівлю кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м. за адресою: ?пл. Шевченка, 1, м. Дніпро (запис про право власності ?№ 28967863).

На цей час, зазначене нерухоме майно перебуває у приватній власності ?ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС».

Відповідно до інформації КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради (лист №3062 від 31.03.2023), в матеріалах інвентаризаційної справи на нерухоме майно за адресою: м. Дніпро, площа Шевченка, 1, містяться відомості про державну реєстрацію права власності на адміністративну будівлю літ. 2А-1 поз. 1-15 загальною площею 67,1 кв.м, адміністративну будівлю літ.2Б-1поз.1-3 загальною площею 44,1 кв.м., тенісні майданчики №101, тенісні корти №102-104, ворота № 106,119, огорожі № 107,109,110,112,121,122,118, підпірні стіни №108,115,116, хвіртки №111,113,120, трибуну №114 на праві комунальної власності за територіальною громадою міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25.10.2012, виданого Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, згідно рішення Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 27.11.1991 за №46, зареєстровано КП «ДМБТІ» 30.10.2012 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 12581146.

Дніпровська міська рада (лист №7/22-868 від 28.04.2023) повідомила про те, що адреса пл. Шевченка, 1 у м. Дніпрі розпорядження міського голови від 26.10.2005 № 959р присвоєна комплексу будівель та споруд тенісного корту по площі Шевченка. Розпорядженням міського голови від 05.10.2009 №953р будівлям та спорудам Центрального парку культури та відпочинку ім. Т.Г. Шевченка по пл. Шевченка присвоєно адресу - пл. Шевченка, 1.

Отже, розпорядчі документи, на підставі яких об`єкту нерухомості будівля кафе літ. 7А-1, присвоєно адресу: м. Дніпро площа Шевченка, 1 не видавались.

Також встановлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 ) у власність чи користування ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ?ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» та іншим фізичним чи юридичним особам не передавалась.

Дозвільні документи на будівництво на земельній ділянці за вищезазначеною адресою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ?ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» Дніпровською міською радою не видавались.

В свою чергу Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради повідомило (лист №10/1-52 від 03.04.2023), що в Реєстрі будівельної діяльності станом на час надання відповіді, міститься інформація щодо реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 21.02.2018 ДП 061180520717 по об`єкту будівництва «Капітальний ремонт будівлі кафе літ. 7А-1 за адресою: АДРЕСА_3 », замовник ОСОБА_2 .

Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради не реєструвалась дозвільна документація (декларація про початок виконання будівельних робіт) та документ, який засвідчує прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (декларація про готовність об`єкта до експлуатації) по суб`єкту господарювання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

Також, відповідно до даних Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, відсутні відомості про реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт будівництво кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , а також відсутні відомості про готовність такого об`єкту до експлуатації.

Таким чином, в Державному реєстрі речових право на нерухоме майно здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_1 та у подальшому за ОСОБА_2 , ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» на будівлю кафе площею ?151,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 не зважаючи на той факт, що адреса цьому об`єкту в установленому законом порядку не присвоювалася, та декларація про готовність об`єкта до експлуатації уповноваженим органом місцевого самоврядування не реєструвалася та відповідно відсутня його реєстрація в єдиній державній електронній системі у сфері будівництва, що в свою чергу свідчить про те, що така будівля в експлуатацію не введена, та є самочинним будівництвом.

Вказане також підтверджується актом обстеження земельної ділянки по пл. Шевченка, 1, м. Дніпро, на якій здійснено самочинне будівництво кафе літ. 7А-1 площею 151,4 кв.м., проведеного 04.07.2023 Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради.

Зазначені обставини свідчать про те, що правочин, укладений щодо самочинно збудованого нерухомого майна, на яке право не виникало, вчинені виключно з метою протиправного заволодіння земельною ділянкою комунальної форми власності, є нікчемним в силу статті 228 ЦК України як такі, що порушують публічний порядок.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено перелік способів захисту цивільних прав, які мають універсальних характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб`єктивних прав.

Разом з тим, законодавцем передбачено, що такий перелік не є вичерпним та надано право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина 3 статті 16 Цивільного кодексу України). Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту.

Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.

Викладені у позовній заяві факти та обставини свідчать про порушення земельного законодавства, шляхом самовільного захоплення земельної ділянки шляхом розташування на ній самочинно збудованої будівлі кафе літ. 7А-1 загальною площею 151,4 кв.м., за адресою: м. Дніпро, пл. Шевченка, 1.

Викладені у позовній заяві факти та обставини свідчать про порушення земельного законодавства, шляхом самовільного захоплення земельної ділянки шляхом розташування на ній самочинно збудованої будівлі кафе літ.7-А площею 151,4 кв. м. у межах Парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Парк ім. Шевченка».

Отже, повернення земельної ділянки у тому стані, який є на теперішній час, не призведе до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

Поряд із цим, власник, чиї права порушено, може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою (в тому числі, визнання правочинів недійсними). Розгляд позовних вимог про знесення об`єкту самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника земельної ділянки, зокрема, про визнання правочинів недійсними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 зроблено висновок, що "за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи".

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України? власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 2 та пункту "б" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

У пунктах 32, 37- 39, 43, 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц викладено такі висновки щодо застосування норм статей 387, 391 Цивільного кодексу України:

"32.?Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

37. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

38. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

39. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

43. Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

89. Особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння)".

Водночас, Велика Палата Верховного Суду частково відступила від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

За змістом статті 391 Цивільного кодексу України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння, яке (право) належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (схожі за змістом висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 71), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункти 88, 97, 100), від 15.11.2023 у справі № 918/119/21).

Так, відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Тобто зайняття майна (в тому числі земельної ділянки) не є заволодінням ним. Саме в таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України або частина 2 статті 152 Земельного кодексу України (якщо майном є земельна ділянка), відповідно до яких власник, зберігаючи володіння своїм майном, може заявити негаторний позов, тобто вимагати усунути перешкоди в користуванні та розпоряджанні відповідним об`єктом, зокрема шляхом його повернення (схожі висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 70), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 99), від 15.11.2023 у справі № 918/119/21).

Земельна ділянка, що розташована за адресою: пл. Шевченка, 1, м. Дніпро, не відводилася ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 , ні ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС», оскільки Дніпровською міською радою рішення про відведення цієї земельної ділянки у користування чи у власність зазначеним фізичним та юридичним особам не виносились (листи Дніпровської міської ради № 7/22-868 від 28.04.2023, № 7/11-1903 від 18.09.2023).

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції в частині того, що найбільш ефективним та доцільним способом захисту та реального поновлення порушених інтересів держави усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою: м. Дніпро, пл. Шевченка, 1, є її повернення власнику з приведенням відповідачами у придатний до використання стан шляхом знесення самочинного будівництва.

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Оскільки положення статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина 3 статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 Земельного кодексу України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина 1 статті 50 Конституції України).

Вищевикладені обставини справи свідчать, що договір купівлі-продажу від 23.03.2017, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. за № 265, договір купівлі-продажу від 23.03.2017, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. за № 268, акти прийому передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» від 16.11.2018 є правочинами, що укладені щодо самочинно збудованого нерухомого майна, на яке право не виникало, вчинені виключно з метою протиправного заволодіння земельною ділянкою комунальної форми власності, а отже є нікчемними в силу ст. 228 ЦК України як такі, що порушують публічний порядок та не можуть породжувати будь-яких правових наслідків.

Великою Палатою Верховного Суду також зазначено, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна в супереч закону.

У постанові Верховного Суду України від 29.06.2022 у справі № 727/10017/18 зазначено, що новий власник, набуває усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому є належним відповідачем за заявленими вимогами про повернення земельної ділянки, приведення її у попередній стан та знесення самочинного будівництва.

Територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, як власник земельної ділянки має право вимагати від відповідача усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, пл. Шевченко, 1, шляхом знесення самочинно збудованого майна, оскільки, набувши у власність нежитлову будівлю - кафе літ.7А-1 площею 151,4 кв.м за цією адресою особа набула усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник ОСОБА_1 , а тому Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» є належним відповідачем за заявленими у цій справі вимогами, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 01.07.2020 у справі №755/3782/17.

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 122-126 постанови від 15.09.2020 по справі №469/1044/17 звертала увагу на те, що навіть у випадку позбавлення кінцевого набувача його прав на певний об`єкт законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного, в якого придбав об`єкт, про відшкодування збитків на підставі статті 661 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного.

Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16.12.2015 у справі № 6-2510цс15, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 93), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 63), від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (пункт 125.6.3).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частин першої та третьої статті 22 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавство України гарантує право заявити до відповідного суб`єкта позов про відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна. Таке відшкодування має бути надане на підставі норм матеріального права згідно з належною юридичною процедурою та за вимогою, що підтверджена доказами.

З огляду на викладене, заявлені позовні вимоги не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Посилання скаржника ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС» в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не застосовано приписи ст. 38 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, а саме: ... Згідно з ч. 1 ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі, якщо особа у встановлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних із таким знесенням.

Наведені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.06.2020 у справі №5023/8376/11 та від 16.01.2024 у справі №910/78/23.

Однак суд першої інстанції при вирішенні спору не застосував приписи статті 38 Закону України «Про врегулювання містобудівної діяльності». Рішенню суду щодо знесення самочинно збудованого об`єкту повинне передувати невиконання відповідачем припису органу державного архітектурно - будівельного контролю, який має право подати відповідний позов до суду.

На час ухвалення рішення у матеріалах справи відсутні докази наявності припису органу державного архітектурно - будівельного контролю про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил щодо ТОВ «ВЕЛЛУМ ПЛЮС», що стосується спірного майна. Також, відсутні докази, що орган державного архітектурно - будівельного контролю у спірних правовідносинах належним чином не здійснює захист інтересів держави... відхиляються колегією суду з огляду на наступне:

Так, за змістом частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі: (1) істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, (2) істотного порушення будівельних норм і правил.

У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено, і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови, суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 904/4339/21.

Колегія суддів зауважує, що правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України). Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 904/4339/21, від 14.07.2021 у справі № 922/1125/19, від 11.11.2020 у справі № 910/7141/13.

Колегія суддів зазначає, що обов`язковому (безальтернативному) знесенню об`єкт будівництва підлягає лише у випадках, якщо такий об`єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. В усіх інших випадках знесенню передує встановлення можливості перебудови об`єкта будівництва. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 904/4339/21, від 29.05.2024 у справі № 640/17335/21, від 21.09.2023 у справі № 640/6470/19, від 07.09.2023 у справі № 320/6492/19.

Отже, за встановленими фактичними обставинами у справі №904/6821/23, у цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову, оскільки такий вид самочинного будівництва, безперечно, не може бути приведений до легітимного стану шляхом перебудови.

Інші доводи апеляційні скарги не містять в собі тверджень, які б спростували встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, в зв`язку із чим відхиляються, як такі, що несуть декларативний характер.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.

З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2024 у справі №9004/6821/23 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальність ВЕЛЛУМ ПЛЮС на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.

Розподіл судових витрат:

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 8 052,00 грн. покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальність ВЕЛЛУМ ПЛЮС на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2024 у справі №904/6821/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2024 у справі №904/6821/23 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 8052,00 покласти на Товариство з обмеженою відповідальність ВЕЛЛУМ ПЛЮС.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 11.12.2024.

Головуючий суддяМ.О. Дармін

СуддяІ.М. Кощеєв

СуддяО.В. Чус


Суд	Центральний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	03.12.2024
Оприлюднено	12.12.2024
Номер документу	123672662
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин

Панна Світлана Павлівна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 03.12.2024 по справі 904/6821/23ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —904/6821/23

Постанова від 03.12.2024

Постанова
від 03.12.2024 по справі 904/6821/23
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД