Рішення

від 27.02.2024 по справі 904/6599/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2024м. ДніпроСправа № 904/6599/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В.

та представників:

від позивача: Василевський Є.В.;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу

за позовом Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Вінницької області (м. Вінниця)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" (м. Дніпро)

про визнання недійсним пункту 3.1. договору поставки № 1411/03/063-1 від 14.11.2022 та стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 3 074 грн. 77 коп.

Ю.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Вінницької області (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд:

- визнати недійсним пункт 3.1. договору поставки № 1411/03/063-1 від 14.11.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" (далі - відповідач) та Навчально-методичним центром цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Вінницької області, в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" на користь Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Вінницької області безпідставно отримані кошти у розмірі 3 074 грн. 77 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

- між Навчально-методичним центром цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Вінницької області (далі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" (далі - відповідач, постачальник) був укладений договір поставки №1411/03/063-1 від 14.11.2022, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити замовнику товар: бензин А-95 - 1 000 літрів, 47 грн. 00 коп. за 1 літр з ПДВ, за ДК 021:2015- 091320000-3 - бензин, а замовник зобов`язаний був прийняти та оплатити товар на умовах договору, який закуповується за бюджетні кошти;

- згідно з розділом 3 договору ціна договору становить 47 000 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ: 3 074 грн. 77 коп.;

- відповідно до платіжного доручення № 130 від 15.11.2022 та згідно з видатковою накладною № 0001/0000335 від 14.11.2022 постачальник відпустив товар, зазначений у розділі 1 договору, у відповідній кількості, а позивач повністю оплатив вартість товару, включаючи податок на додану вартість. Всього позивачем надміру сплачено ПДВ на загальну суму 3 074 грн. 77 коп.;

- позивач листами від 30.06.2023 № 947 01-437/947 та від 13.07.2023 № 947 01-455/947 звертався до відповідача із пропозицією повернути суму податку на додану вартість. Однак станом на 06.10.2023 кошти не повернуті, наявна лише відповідь від постачальника щодо відсутності підстав повернення коштів;

- так як відповідач, на думку позивача, діє не у відповідності до вимог чинного законодавства, керуючись статтею 222 Господарського кодексу України та статтями 526, 530 Цивільного кодексу України, позивачем направлено на адресу відповідача претензію за №947 01-611/947 від 09.10.2023 на суму 3 074 грн. 77 коп., яка була отримана відповідачем 13.10.2023, проте, у встановлені законодавством терміни відповідач відповіді на претензію не надав, вимоги претензії не виконав, кошти не повернув;

- на теперішній час існує невирішений спір щодо визнання недійсним пункту 3.1 договору № 1411/03/063-1 від 14.11.2022 в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість на загальну суму 3 074 грн. 77 коп. та повернення відповідачем на користь позивача 3 074 грн. 77 коп. безпідставно отриманих коштів.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору.

Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтею 164 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2023 позовну заяву було залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків протягом 7-ми днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх. суду № 66236/23 від 28.12.2023).

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 29.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.01.2024.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №1731/24 від 11.01.2024), в якій він просить суд надати можливість представнику позивача прийняти участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Згідно з інформацією, наданою відділом інформаційно-технічного забезпечення Господарського суду Дніпропетровської області, 24.01.2024 об 11:40 год. була відсутня технічна можливість провести судове засідання в режимі відеоконференції, у зв`язку з наявністю справ, призначених до розгляду у залах Господарського суду Дніпропетровської області на 24.01.2024 об 11:40 год. (зайнятістю залів судових засідань обладнаних відповідними технічними засобами).

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 12.01.2024 у задоволенні заяви позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів було відмовлено.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. суду № 2698/24 від 16.01.2024), в якому він просить суд відкласти розгляд справи у зв`язку із службовим відрядженням представника позивача.

У підготовче засідання 24.01.2024 представники позивача та відповідача не з`явились, про день час та місце судового засідання були повідомлені належним чином (а.с.62-63). При цьому, судом було враховано наявність клопотання позивача про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Також судом було відзначено, що станом на 24.01.2024 матеріали справи не містять відзиву на позовну заяву.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 24.01.2024 підготовче засідання було відкладено на 13.02.2024.

Від позивача надійшла заява (вх. суду № 6673/24 від 08.02.2024), в якій він просить суд надати можливість представнику позивача прийняти участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

За відомостями Відділу інформаційно-технічного забезпечення суду у Господарському суді Дніпропетровської області була наявна технічна можливість для проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 08.02.2024 заява позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів була задоволена судом.

У підготовче засідання 13.02.2024 з`явився представник позивача, представник відповідача у вказане засідання не з`явився, причин нез`явлення суду не повідомив; про день час та місце судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, шляхом направлення ухвали суду від 24.01.2024 до його Електронного кабінету в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучена Довідка про доставку електронного листа, згідно з якою ухвала суду від 24.01.2024 доставлена до Електронного кабінету відповідача - 25.01.2024 (а.с. 76).

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, а також щодо виконання завдання підготовчого провадження, слід зазначити також таке.

Відповідно до частин 5, 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.

Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Слід відзначити, що відповідно до пункту 42 вказаного Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - Положення) засобами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі здійснюється перевірка наявності в особи зареєстрованого Електронного кабінету. У разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі. В іншому випадку до автоматизованої системи діловодства надходить повідомлення про відсутність в особи зареєстрованого Електронного кабінету.

Відповідно до пункту 17 розділу ІІІ Положення особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Судом було з`ясовано, що позивач та відповідач мають зареєстровані Електронні кабінети в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (в матеріалах справи наявна, зокрема, відповідь про наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС у відповідача, а.с.52), у зв`язку з чим всі ухвали суду по справі надсилалсиь позивача та відповідачу в їх Електронні кабінети в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Як убачається з матеріалів справи, ухвала суду про відкриття провадження справі від 29.12.2023 була надіслана судом в Електронний кабінет відповідача в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи було долучено Довідку про доставку електронного листа, якою підтверджується, що ухвала суду від 29.12.2023 була доставлена до Електронного кабінету відповідача - 29.12.2023 о 19:27 (а.с.63).

Отже, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, 30.12.2023 відповідач отримав ухвалу суду від 29.12.2023, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа в Електронний кабінет відповідача в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (а.с.63).

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Так, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 29.12.2023 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/116041784) надіслано судом 29.12.2023, зареєстровано в реєстрі 29.12.2023 та оприлюднено 01.01.2024, тобто завчасно; отже у позивача та відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела - у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Так, ухвалою суду від 29.12.2023, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи встановлену судом вище дату отримання ухвали суду відповідачем (30.12.2023), граничним строком для подання відзиву на позовну заяву було 15.01.2024.

Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково наданий строк - більше ніж три тижні господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Отже, станом на 13.02.2024 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

У підготовчому засіданні 13.02.2024 представник позивача повідомив, що ним повідомлені суду всі обставини справи, які йому відомі; надані всі докази, на які він посилається; матеріали справи не містять нерозглянутих заяв чи клопотань, у зв`язку з чим представник позивача підтвердив доцільність закриття підготовчого провадження.

Також, у вказаному засіданні представник позивача заявив усне клопотання про надання йому можливості прийняти участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яке було задоволено судом.

Відповідно до частини 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

У підготовчому засіданні 13.02.2024 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 13.02.2024 підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 27.02.2024.

У судове засідання 27.02.2024 з`явився представник позивача, представник відповідача у вказане засідання не з`явився, причин нез`явлення суду не повідомив; про день час та місце судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, шляхом направлення ухвали суду від 13.02.2024 до його Електронного кабінету в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучена Довідка про доставку електронного листа, згідно з якою ухвала суду від 13.02.2024 доставлена до Електронного кабінету відповідача - 15.02.2024 о 00:46 (а.с. 83).

У судовому засідання 27.02.2024 представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 27.02.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з наявністю правових підстав для визнання недійсним пункту договору та стягнення безпідставно набутих грошових коштів у заявленій до стягнення сумі.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 14.11.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" (далі - постачальник, відповідач) та Навчально-методичним центром цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Вінницької області (далі - покупець, позивач) укладений договір поставки № 1411/03/063-1 (далі - договір, а.с.13-16), відповідно до умов пункту 1.1. якого постачальник приймає на себе зобов`язання передати покупцю у власність, а покупець зобов`язується сплатити і прийняти вказаний товар.

Найменування товару: бензин А-92 Energy, бензин А-95 Energy дизпаливо Energy, газ (пункт 1.2. договору).

Одиниця вимірювання: літр (пункт 1.3. договору).

Кількість: згідно з накладними на товар (пункт 1.4. договору).

Відповідно до умов пункту 1.5. договору відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно до "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами", затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997.

У пунктах 10.1., 10.2., 10.3. договору сторони визначили, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (за умови наявності печатки у сторони). Даний договір діє до 31.12.2022. Договір може бути розірваний достроково за ініціативою однієї із сторін за умови письмового повідомлення іншої сторони за відсутності заборгованості. Договір вважається розірваним з моменту отримання письмового повідомлення. У випадку отримання письмового повідомлення про розірвання договору укладання додаткової угоди про розірвання не потребується.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплені печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 3.1. договору ціна 1 літра товару: згідно з накладними на товар.

У пункті 3.2. договору сторонами визначено, що загальна сума договору: 47 000 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ.

У частині 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У розділі 4 договору сторонами були визначені умови щодо порядку здійснення оплати, зокрема:

- умови оплати: оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунку-фактури та накладної на товар. Ціна одного літру товару вказується у рахунку-фактурі та накладній і дійсна протягом дня їх виписки (пункт 4.1. договору);

- оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на вказані в рахунку-фактурі реквізити постачальника. Постачальник звільняється від своїх обов`язків стосовно партії товару, оплата якої здійснена на інші реквізити (пункт 4.2. договору).

Як убачається з матеріалів справи, на виконання вказаного договору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" 14.11.2022 поставило Навчально-методичному центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Вінницької області обумовлений товар на суму 47 000 грн. 00 коп. (у т.ч. ПДВ 3 074 грн. 77 коп.), що підтверджується наявною в матеріалах справ видатковою накладною № 0001/0000335 від 14.11.2022 (а.с.18).

У свою чергу Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Вінницької області 15.11.2022 у повному обсязі оплатив Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" поставлений товар, що вбачається з наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 130 від 15.11.2022 на суму 47 000 грн. 00 коп. (у т.ч. ПДВ 3 074 грн. 77 коп.) (а.с.17).

Позивач посилається на безпідставне включення до вартості поставленого товару суми податку на додану вартість (3 074 грн. 77 коп.), у зв`язку з чим до моменту звернення із позовом до суду позивач листами від 30.06.2023 № 947 01-437/947 та від 13.07.2023 № 947 01-455/947 звертався до відповідача із пропозицією повернути суму податку на додану вартість. Однак, як зазначає позивач, станом на 06.10.2023 кошти відповідачем не повернуті, у відповіді на звернення позивача відповідач посилається на відсутність підстав для повернення коштів. Вказане і є причиною звернення позивача із позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, що триває по теперішній час.

Відповідно до статті 64 Конституції України, статті 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", пункту 3 частини 1 статті 4 Закону України "Про оборонні закупівлі", Указу Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" Кабінет Міністрів України затвердив постанову № 169 від 28.02.2022 "Деякі питання здійснення оборонних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану" (діяла до 15.11.2022), якою було визначено (станом на час виникнення спірних відносин 14.11.2022), що оборонні та публічні закупівлі товарів, робіт і послуг здійснюються без застосування процедур закупівель та спрощених закупівель, визначених Законами України "Про публічні закупівлі" та "Про оборонні закупівлі". Замовники повинні відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі" дотримуватися принципів здійснення публічних закупівель, серед яких є ефективність використання коштів, результативність. Такі закупівлі не включаються до річного плану закупівель тощо.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі Постанова № 178) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Постанова Кабінету Міністрів України № 178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Державним органом контролю у сфері оподаткування зазначено, що норми Податкового кодексу України не передбачають можливості для платників податку постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування встановленої діючим законодавством ставки податку є обов`язком, а не правом платника податку.

Незалежно від того, чи був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші пально-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою № 178 категорій суб`єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 розділу V Податкового кодексу України, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.

Однак, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест", враховуючи, що нафтопродукти за договором поставки № 1411/03/063-1 від 14.11.2022 під час дії правового режиму воєнного стану поставлялися Навчально-методичному центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Вінницької області для здійснення операцій для заправки (дозаправки) або забезпечення військового транспорту під час дії воєнного стану, а також те, що такі операції відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 178 здійснюються за нульовою ставкою, незаконно отримало та безпідставно не повернуло, в тому числі на вимогу позивача, викладену в претензії № 947 01-611/947 від 09.10.2023, а також незаконно користувалось частиною грошових коштів сплачених за вказаним вище договором, а саме: грошовими коштами у вигляді ПДВ 3 074 грн. 77 коп.

Щодо недійсності правочину в частині пункту 3.1. договору поставки № 1411/03/063-1 від 14.11.2022 слід зазначити наступне.

У частині 1 статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами частин 1, 3 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становить умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина п`ята статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом підпунктів а і б пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів / послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Відповідно до частини 1 статті 1 Податкового кодексу України податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно із підпунктом "г" підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про оборону України" у разі збройної агресії проти України органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.

Маючи на меті спростити порядок та сприяти оперативному матеріальному забезпеченню військових формувань, 02.03.2022 прийнято постанову Кабінету Міністрів України "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" № 178.

Відповідно до пунктів 1, 2 вищевказаної постанови, до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

При цьому, відповідно до Наказу Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 01.06.2023 № НС-436 "Про визначення підприємств, установ і організацій такими, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Вінницької області визнаний критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

Системний аналіз вказаних норм права засвідчує, що приписи підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України та приписи постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 поширюються на діяльність органів Державної служби з надзвичайних ситуацій, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, яким є позивач.

На підставі викладеного, операції з постачання Навчально-методичному центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Вінницької області пального за договором поставки № 1411/03/063-1 від 14.11.2022 оподатковуються за нульовою ставкою, що свідчить про безпідставне включення в ціну вказаного договору, зазначену в пункті 3.2. договору, суми податку на додану вартість.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Разом з цим, у застосуванні наведених положень статей Цивільного кодексу України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому (правовий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 12.03.2018 зі справи № 910/22319/16).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, приписи статті 217 Цивільного кодексу України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин.

При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.

Зокрема, у випадку, що розглядається, можна припустити наявність (існування) договору поставки № 1411/03/063-1 від 14.11.2022 і без включення до нього умови щодо необхідності сплати ПДВ.

Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Вказаний правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20.

Так, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справи № 922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, договір може бути визнаний недійсним в частині включення суми ПДВ до вартості товару.

Зокрема, зміст оспорюваного правочину в цій частині суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що в силу вимог частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання договору недійсним у цій частині.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, що викладений у пункті 37 постанови від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, якщо сторона зобов`язання набула кошти (суму ПДВ) за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, то такі кошти набуто на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.

Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов`язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Як було зазначено вище, Постанова Кабінету міністрів України № 178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовувалась з 24.02.2022.

Так, однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип добросовісності - це загально правовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Водночас, відповідач не повернув та не вжив жодних дій до повернення безпідставно набутих коштів і після вимоги позивача, викладеної в претензії № 947 01-611/947 від 09.10.2023 про повернення сплачених коштів у вигляді податку на додану вартість за договором поставки № 1411/03/063-1 від 14.11.2022 у розмірі 3 074 грн. 77 коп.

Таким чином, наведені відомості та докази свідчать про те, що ПДВ до ціни вказаного договору включено в порушення вимог діючого законодавства, відповідно, відповідачем безпідставно включено до вартості поставленого позивачу пального суму ПДВ, що вказує на недобросовісність відповідача, як учасника господарських відносин.

Фактично відповідач порушив основоположні засади цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

Таким чином, відповідач отримав від позивача суму ПДВ, попри те, що відповідний товар оподатковувався за нульовою ставкою, та наявні правові підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 3 074 грн. 77 коп., оскільки неповернення відповідачем Навчально-методичному центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Вінницької області зазначеної суми, перерахованої поза межами договірних платежів, має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом. Аналогічної правової позиції (за змістом) дотримується Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 у справі № 916/707/21.

Враховуючи вказане, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3 074 грн. 77 коп. безпідставно набутих грошових коштів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 5 368 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Вінницької області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" про визнання недійсним пункту 3.1. договору поставки № 1411/03/063-1 від 14.11.2022 та стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 3 074 грн. 77 коп. - задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним пункт 3.1. договору поставки № 1411/03/063-1 від 14.11.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" (ідентифікаційний код 39821153) та Навчально-методичним центром цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Вінницької області (ідентифікаційний код 26176050), в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" (вулиця Мандриківська, будинок 47, офіс 206/2, м. Дніпро, 49600; ідентифікаційний код 39821153) на користь Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Вінницької області (вулиця Монастирська, будинок 26, м. Вінниця, 21050; ідентифікаційний код 26176050) 3 074 грн. 77 коп. - безпідставно отриманих грошових коштів та 5 368 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 28.02.2024.

Суддя Ю.В. Фещенко