Рішення

від 06.02.2024 по справі 341/1482/22

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 341/1482/22

Номер провадження 2/341/15/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 року м. Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Островської Н. І.,

за участю секретаря судового засідання Гомерди Г. М.,

позивач: представник за ордером Лотоцька Н. В.,

третя особа: ОСОБА_1 , представник за ордером Манченко О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку позовного провадження в м. Галичі Івано-Франківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 доТзОВ «СТИЛЬ», юридична адреса; вул. Міцкевича, 49 А, м. Бурштин, треті особи: ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , приватний нотаріус Івано-Франківського районного нотаріального округу Данилюк О. О., юридична адреса: вул. Калуська, 13/3, м. Бурштин, про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

Представник позивача, адвокат Лотоцька Н. В. звернулась до суду з позовною заявою до ТзОВ «СТИЛЬ», треті особи: ОСОБА_1 , приватний нотаріус Івано-Франківського районного нотаріального округу Данилюк О. О. про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом від 06.08.2021 та 12.10.2022 про право на частку у статутному фонді ТзОВ "Стиль", визнання грошового внеску до ТзОВ "Стиль" сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також стягнення з ТзОВ "Стиль" половини від розміру 350 грн., а саме 175 грн. вкладу коштів чоловіка до статутного фонду товариства.

Як підставу позову зазначила, що 03.07.2001 позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 .. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. За життя останній здійснював підприємницьку діяльність, зокрема був засновником господарських товариств, приватних підприємств та фермерського господарства. Відповідно до грошового вкладу в ТзОВ «Стиль», розмір грошового внеску до статутного фонду чоловіка позивача становив 350,0 гривень.

23.06.2020 нотаріусом заведено спадкову справу, в межах якої видано два свідоцтва про право на спадщину за законом стосовно ТзОВ «Стиль», що зареєстровані в реєстрі, зокрема, свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.10.2022 та від 06.08.2021, відповідно, на ім?я позивача на право на 1/3 частки в статутному фонді ТзОВ «Стиль», та на ім?я третьої особи, сина спадкодавця - ОСОБА_1 на 2/3 частки в статутному фонді ТОВ «Стиль».

Не погоджуючись з цим вважає, що зазначений розподіл часток суперечить нормам ЦК України та положенням СК України, не відповідає правилам визначення характеру спадкового майна, не враховує право іншого подружжя на спільні сумісні кошти.

Уточнивши позовні вимоги, просила задовольнити позов лише в частині стягнення з ТзОВ «Стиль» на свою користь половини від розміру 350,00 гривень вкладу коштів чоловіка до статутного фонду ТзОВ «Стиль», а саме 175,00 гривень.

Представник відповідача ТзОВ "Стиль" до суду не з`явився. В поясненнях до суду зазначив, що ТОВ «Стиль» перебуває в стані припинення та порядок перерозподілу розміру коштів між спадкоємцями засновника на підставі СК та спадкового права не входить до повноважень ТОВ «Стиль», оскільки спадкоємці не є учасниками товариства та не мають повноважень щодо прийняття рішень товариством.

Також зазначив, що кошти статутного фонду підприємства відповідно до п. 4.7 Статуту товариства є власністю самого підприємства. Засновники підприємства не є власниками коштів статутного фонду, а отже позбавлені можливості вільного розпорядження цими коштами.

Позивач не є засновником ТзОВ «Стиль», для підприємства є сторонньою особою. Товариство, у свою чергу, на підставі п. 1.5 Загальних положень Статуту, позбавлене можливості за власної ініціативи передати кошти спадкоємцю померлого учасника товариства, оскільки відповідні питання вирішуються виключно за рішенням Загальних зборів учасників товариства, учасником якого позивач не являється.

Статутний фонд товариства сформовано 12.05.2008 о 15-06 годин, відповідно до реєстраційного рішення № 11061050003000462, оцінено товариством у розмірі 500,0 гривень, з яких 350,0 гривень обліковуються за померлим засновником ОСОБА_3 .

Представник третьої особи - ОСОБА_1 , адвокат Манченко О. В. позовні вимоги не підтримала, просила відмовити у задоволенні позову, який вважає необґрунтованим. Зазначила, що доказів порушення прав позивача не надано, неправильно визначено процесуальний статус учасників справи, оскільки вимогу у спорі про поділ коштів подружжя та спорі зі спадкових прав пред?явлено не до подружжя і не до спадкоємців, в тому числі до ОСОБА_1 , а до юридичної особи ТзОВ «Стиль». До того ж представник позивача ОСОБА_4 безпосередньо входить до складу засновника відповідача - ГО «Братство ДУМ», у зв?язку з чим наявний конфлікт інтересів.

Зазначила, що вказані позивачем обставини не відповідають дійсності, оскільки ТзОВ «СТИЛЬ» створено ще за 6 років до одруження ОСОБА_3 з позивачем, і на момент реєстрації створення товариства 05.12.1995 відповідно до п.15 Установчого договору про створення ТзОВ «Стиль» від 14.11.1995, його засновниками було повністю внесено кошти до статутного фонду в розмірі 50000000 крб, що відповідає 500,0 грн. Надалі, статутний капітал ніколи не змінювався, додатково не вносився учасниками. За нотаріально посвідченими заявами п?ятеро учасників ТзОВ «Стиль» вийшли зі складу товариства, безоплатно відступивши сплачені ними частки на користь ОСОБА_3 , у зв?язку з чим відповідно до Протоколу загальних зборів ТОВ «Стиль» зареєстровано зміни до реєстру юридичних осіб та зареєстровано другу (чинну) редакцію Статуту, внаслідок чого залишилось два учасника ТОВ «Стиль» - ОСОБА_3 з часткою 70% (350 грн.) та ГО «Братство ДУМ» з часткою 30% (150 грн.). Отже, доказів того, що ОСОБА_3 вносив до статутного капіталу ТзОВ «Стиль» спільні з позивачем кошти немає. Після смерті батька ОСОБА_1 належним чином успадкував 2/3 частки у статутному капіталі ТзОВ «Стиль», оскільки на його користь відмовився від спадщини дідусь (батько спадкодавця), та маючи бажання зареєструвати свою участь у ТОВ «Стиль» дізнався, що воно перебуває в стані припинення за рішенням другого учасника цього товариства - ГО «Братство ДУМ», оформленого протоколом загальних зборів товариства від 09.07.2021. Таке рішення про припинення вважає незаконним, оскаржує його в господарській справі. Також за заявою ОСОБА_1 зареєстровано кримінальне провадження у зв?язку з підробкою печатки на вказаному протоколі.

ОСОБА_1 позов категорично не підтримав з підстав, викладених представником.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позов з підстав, що у ньому викладені. Додатково пояснила, що згідно відомостям з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань чоловік позивача у 2007 році зробив грошовий внесок до ТзОВ «Стиль» у розмірі 350,00 гривень. Шлюб з ОСОБА_3 зареєструвала 03.07.2001, а отже вказані кошти внесені під час перебування у ньому.

Послалась на ст. ст. 60, 61 СК України, у редакції чинній на момент внесення чоловіком коштів до статутного фонду господарського товариства, за положеннями яких будь-яке майно, кошти, річ, яке не є для індивідуального використання та не виключене з цивільного обороту- є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, що відповідає практиці Верховного Суду України ( ПВС КЦС у справі № 638/11812/15-ц, ухвала від 26.05.2021; ПВС у справі № 916/2813/18 ухвала від 29.06.2021).

Приватний нотаріус Івано-Франківського районного нотаріального округу Данилюк О. О. на адресу суду надіслав заяву, за якою позовні вимоги не визнав, розгляд справи просив проводити без його участі.

У судовомузасіданні представниктретьої особи ОСОБА_1 -адвокат МанченкоО.В.зазначила, що засновник ТОВ «Стиль» володів часткою 70% статутного капіталу, бенефіціарний власник та керівник товариства ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якого відкрилась спадщина. ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , який народився у шлюбі з ОСОБА_5 (шлюб було зареєстровано 08.08.1990 та розірвано 26.06.2001, що зазначено у заяві про відмову від спадщини).

03.07.2001 ОСОБА_3 уклав шлюб з позивачем ОСОБА_2 ТОВ «Стиль» було створено та зареєстровано 05.12.1995.

Згідно витягу з ЄДРЮОФОПГФ від 27.10.2023 товариство не перебуває в стані припинення, розмір статутного капіталу становить 500 грн, учасниками ТОВ «Стиль» є ГО «Братство ДУМ» з розміром частки 150,0 грн.

Після створення ТОВ «Стиль» у 1995 році за рахунок власних коштів учасників, статутний капітал фактично не збільшувався, а лише перерозподілявся між його учасниками, тому позивач також не має жодного відношення до сплати внесків інших учасників, переданих ОСОБА_3 .

Також вважає, що в даному випадку представником позивача заявлено позовні вимоги до неналежного відповідача ТОВ «Стиль», а не до ОСОБА_1 .. Крім того, юридична особа ТОВ «Стиль» не може мати статус відповідача у цій категорії цивільних справ, оскільки спір щодо внесків до статутного капіталу може стосуватися виключно учасників товариства (до яких не належить позивач) та розглядатися в якості корпоративних спорів виключно в порядку господарського судочинства.

При цьому, спір щодо спадкових прав та законних інтересів на частки у статутному капіталі товариства може стосуватися виключно спадкоємців, а не самого товариства.

Невірно визначено позивачем і предмет позову. Позивач не має й не може мати порушеного права, адже за змістом положень ст. 4 ЦПК України позовна заява пред?являється з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Просила стягнути витрати на правничу допомогу, додавши відповідні докази.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, взявши до уваги письмові пояснення представника відповідача, приватного нотаріуса, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, з`ясувавши обставини справи, суд дійшов наступного.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1.ст. 4 ЦПК України).

Згідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цих Кодексом випадках.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст.43,57 ЦПК України).

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані їх сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятоюстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає необхідним відмовити в задоволенні позову за наступних підстав.

03.07.2001 ОСОБА_3 зареєстрував шлюб із ОСОБА_2 у виконавчому комітеті Бурштинської селищної ради Галицького району Івано-Франківської області, актовий запис № 5 (а. с. 4).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що стверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 09.01.2020 виконавчим комітетом Бурштинської міської ради (а. с. 5).

Згідно свідоцтву про право на спадщину за законом від 12.10.2022, виданому приватним нотаріусом Данилюком О. О., на 1/3 частку видано ОСОБА_2 , на 2/3 частки права на спадщину видано раніше. Спадщина, на яку в указаних частках видано це свідоцтво складається з права на частку в статутному фонді ТзОВ «Стиль», з розміром внеску до статутного фонду в грошовому виразі 350,0 гривень, що належала на день відкриття спадщини спадкодавцеві (а. с. 6).

Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 70301175, спадкова справа № 66008510 підтверджено, що ОСОБА_2 є спадкоємцем майна загальною вартістю 116,66 гривень. Спадковим майном є об`єкт комерційної власності (рухоме майно) 1/3 частки прав на частку в статутному фонді ТзОВ «Стиль», з розміром внеску до статутного фонду в грошовому виразі 350,0 гривень (а. с. 7).

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками ТзОВ «Стиль» були: громадська організація «Братство Демократичної Української Молоді», розмір частки засновника (учасника) 150,0 гривень, ОСОБА_3 , частка засновника (учасника) 350,0 гривень. Кінцевий бініфіціарний власник (контролер) ОСОБА_3 . Розмір статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) склав 500,0 гривень. Товариство перебуває у стані припинення з 16.07.2021, відповідно до внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ним органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації (а. с. 75-76).

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 23.02.2022 вбачається найменування юридичної особи та скорочення у разі його наявності, зокрема: Громадська організація «Братство Демократичної Української Молоді», Громадська організація «Дум», засновниками якого є: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 (а. с . 77).

Заявою про прийняття спадщини від 26.06.2020 підтверджено, що ОСОБА_1 бажає прийняти спадщину після смерті свого батька ОСОБА_3 (а. с. 78).

Заявами ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , посвідченими приватним нотаріусом Данилюком О. О., відмовились від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 (а. с. 79-80).

З копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.08.2021, яке було видано ОСОБА_1 вбачається, що спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з права на 2/3 частки в статутному фонді ТзОВ «Стиль» з розміром внеску до статутного фонду в грошовому виразі 350,0 гривень, що належала на день відкриття спадщини спадкодавцеві та підтверджується детальною інформацією про юридичну особу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 05.08.2021 (а. с. 82).

Згідно Установчому договору про створення товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль» від 14.11.1995 засновниками товариства виступають юридичні особи, зокрема: Братство «Дум» в особі голови Сімки О. І., Бурштинський молодіжно-спортивний клуб карате-до «Тайфун» в особі директора ОСОБА_9 , АТ «Надія» в особі генерального директора Штогрина Б. М., фізичні особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 (а. с. 85).

За письмовими заявами ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , посвідченими нотаріусами, вказані особи вийшли зі складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль», відступивши в повному обсязі свою частку у складі учасників товариства ОСОБА_3 (а. с. 91-95).

Протоколом № 7 Установчих зборів засновників товариства від 19.11.2007 уповноважено ОСОБА_3 провести зміни установчих документів з правом підпису документів, необхідних для здійснення необхідної процедури (а. с. 96).

Протоколом загальних зборів учасників товариства № 03/21 від 15.07.2021 затверджено ліквідаційну комісію підприємства ТзОВ «Стиль» в складі особи-ліквідатора Новака Е. В. (а. с. 98-99).

Стаття 57 СК України визначає перелік видів особистої приватної власності одного із подружжя та підстави її набуття.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За правилами частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Верховний Суд у Постанові від 16 березня 2023 року у справі № 911/2780/20 констатував, що частка в статутному капіталі товариства, яка придбана (набута) за рахунок спільних коштів подружжя, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Право з частки належить тому з подружжя, хто став учасником такого товариства.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 зазначила, що право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Тому майно господарського товариства належить йому на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику) товариства та його подружжю (колишньому подружжю).

Таким чином, з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству, і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя. Тобто в разі передання подружжям свого майна як вкладу, для участі одного з них у товаристві, зазначене майно стає власністю такого товариства, а подружжя набуває право на частку в статутному капіталі такого товариства.

На підставі статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи і часом відкриття спадщини є день смерті особи.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).

Відповідно до ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною або письмовою угодами між собою, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них в установленому законом порядку.

Якщо один з подружжя є учасником підприємства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15 та від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15.

Також, при застосуванні норм права у даних правовідносинах, суд враховує висновки Верховного Суду, зроблені у цій справі і викладені у постанові від 13.05.2020 року.

Верховний Суд зазначив, що у разі встановлення, що майно набуте за час шлюбу, за чинним сімейним законодавством презюмується його належність подружжю. Той з подружжя, хто вважає майно своїм особистим, повинен належними та допустимими доказами це довести.

Крім того, Верховний Суд вказав, що позивач не є кредитором первісного відповідача в розумінні положень статті 1281 ЦК України, оскільки її вимоги пред`явлені у порядку поділу спільного майна (у тому числі майнових прав). Щодо таких вимог (про стягнення половини вартості внесків до статутних фондів товариств з обмеженою відповідальністю, внесених за рахунок спільних коштів подружжя) не може бути застосований преклюзивний строк, передбачений статтею 1281 ЦК України, оскільки на момент смерті ОСОБА_3 , у нього не існувало зобов`язання (боргу) перед позивачем, встановленого відповідним рішенням суду у порядку поділу спільного майна.

Отже, презюмується, що грошовий внесок ОСОБА_3 до статутного фонду товариства є спільною сумісною власністю, проте ОСОБА_2 не ставила питання про визнання такого спільною сумісною власністю подружжя, а отримала право на 1/3 частки в статутному фонді ТОВ «Стиль» в порядку спадкування.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач ОСОБА_16 в особі адвоката Лотоцької Н.В. звернулась до суду з позовом про стягнення з ТзОВ «Стиль» на свою користь половини від розміру 350,00 гривень вкладу коштів чоловіка до статутного фонду ТзОВ «Стиль», а саме 175,0 гривень, будучи власником 1/3 частки в статутному фонді ТзОВ «Стиль», від якої не відмовлялась.

Як вбачається з постанови Верховного Суду від 11.07.2023 визнано недійсним рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль», оформленого протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Стиль» від 09.07.2021 № 03/21н., яким було прийнято рішення про припинення юридичної особи (ТОВ «Стиль») в результаті її ліквідації.

За Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, станом на 27.10.2023 записи про перебування юридичної особи ТОВ «Стиль» в процесі припинення, відсутні.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про господарські товариства», в редакції на час виникнення спірних правовідносин, зазначено, що при реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв`язку зі смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства.

При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 із заявою про стягнення вкладу коштівчоловіка до ТзОВ »Стиль» не зверталась, та не позбавлена такої можливості.

Зі змісту вищевказаних положень ст. 4 ЦПК України, ст. 15, 16 ЦК України вбачається, що судовому захисту підлягає лише реальне порушене право особи, що має бути доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, а не припущеннями, зокрема про ймовірне порушене в майбутньому право.

У постановіВерховного Судувід 24лютого 2020року усправі №458/1046/15-ц викладено загальний висновок, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких умов, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Щодо витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, суд виходить з наступного.

Пунктом 6 ч. 1ст. 264 ЦПК Українипередбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. 1ст. 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За приписами ч. 3ст. 133 ЦПК Українидо витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи.

Враховуючи, що суд, за наявності правових підстав дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді підлягають відшкодуванню позивачем на користь ОСОБА_17 , який здійснював його оплату.

Відповідно ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

На підтвердження понесених витрат третьою особою надано:копію Ордера на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги від 13.12.2022, витяг від 01.11.2023 з Договору про надання правничої допомоги № 377-22 від 13.12.2022 (в частині предмету договору, повноважень та оплати послуг) від 10.02.2023, а також акт виконаних робіт/наданих послуг № 1 від 01.11.2023 згідно договору, у якому зазначено, що вартість спілкування з клієнтом, укладання договору про надання правничої допомоги, надання консультації, орієнтовно за 2 години становить 1000,0 гривень; вивчення матеріалів справи та додаткових документів, узгодження правової позиції у справі складає 2000,0 гривень за 4 години; складання процесуальних документів, зокрема: відзив на позов, підготовка додатків становить 8 годин, вивчення судової практики, правових позицій ВС становить 2 години, підготовка, подання додаткових документів становить 2 години, та все це входить у вартість 6000,0 гривень. У судових засіданнях брала участь 14 годин, що становить 7000,0 гривень, надання консультації стосовно результатів судових засідань, інших поточних питань клієнта було орієнтовно 3 години, що становить 1500,0 гривень. Тобто, загальна вартість наданих послуг станом на 01.11.2023, становить 17500,0 гривень. Ця вартість послуг оплачена у повному обсязі згідно квитанцій № 0629053 від13.12.2022 та № 0438982 від 01.11.2023.

Відповідно до позиції Верховного Суду у постанові КАС ВС від 11.06.2020 по справі № 821/227/17, КЦС ВС від 09.06.2020 по справі № 466/9758/16-ц та від 15.04.2021 по справі № 199/3939/18-ц, при визначені розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв реальності, розумності їхнього розміру. Необхідно підкреслити, що чинне процесуальне законодавство не обмежує учасників справи жодними нормативними рамками у контексті розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Частиною 6ст. 137 ЦПК Українипередбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, стороною позивача отримано наведені вище докази, що підтверджують обсяг та об`єм виконаних робіт представником третьої особи та отримання відповідної оплати за надані послуги. Проте, позивачем та її представником клопотань про зменшення витрат третьої особи на оплату правничої допомоги адвоката не заявлялось, заперечень не надходило.

Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що понесені третьою особою витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються відповідними доказами у справі; заява про їх відшкодування і розрахунок надані у строк, визначений ч. 8ст.141ЦПК України; витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи та наданим адвокатами обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому підлягають стягненню у повному обсязі.

Згідно роз`ясненням, наведеним в пункті 17 постанови Верховного Суду від 20.11.2020 в справі № 910/13071/19 «втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України».

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у вказаній справі зазначила, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто про необхідність надання оцінки виключно тим обставинам, щодо яких сторона має заперечення.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 444/3133/19.

Матеріали справи підтверджують надання адвокатом вказаних вище послуг з правової допомоги по справі, які підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. ст.ст. 2, 12, 13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_2 доТзОВ «СТИЛЬ», треті особи: ОСОБА_1 , приватний нотаріус Івано-Франківського районного нотаріального округу Данилюк О. О. про стягнення коштів - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь третьої особи: ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 17500,0 гривень.

Копію рішення направити відповідачу та третій особі-приватному нотаріусу.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня ухвалення рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другійст. 358 цього Кодексу.

СуддяНаталя ОСТРОВСЬКА