Рішення

від 28.02.2024 по справі 508/429/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Миколаївський районний суд Одеської області

Справа № 508/429/23

Номер проведження 2/508/9/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2024 року Миколаївський районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Корсаненкової О.О.

за участю секретаря Сівачової І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду смт.Миколаївка Одеської області цивільну справу № 508/429/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

учасники справи:

представник позивача ОСОБА_3 ,

установив:

У травні 2023 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що 22.06.2021 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С., та зареєстрований в реєстрі за № 1799, відповідно до умов якого останній отримав у позику грошові кошти в сумі 2 042 200, 00 доларів США, зі строком повернення до 22.10.2021 року включно. Позивач свої зобов`язання за договором позики виконав у повному обсязі, надавши позичальнику грошові кошти, згідно умов вказаного договору. Відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов`язання по поверненню отриманої позики. До того ж, 12.01.2022 року позивач направляв на адресу позичальника претензію, в якій вимагав повернути грошові кошти за договором позики. Однак, останній не звернув уваги на дану претензію та заборгованість не погасив. У зв`язку з тим, що борг відповідачем не повернуто, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість у розмірі 2 042 200, 00 доларів США (що в еквіваленті за курсом НБУ на 10.05.2023 року складає 74 680 394,92 грн.) та 3% річних, що за його розрахунками складає 94 668, 56 доларів США (що в еквіваленті за курсом НБУ на 10.05.2023 року складає 3 461 896,70 грн.), що разом складає 2 136 868,56 доларів США (що в еквіваленті за курсом НБУ на 10.05.2023 року складає 78 142 291,62 грн.), а також судові витрати. Крім того, просить визначити, що у випадку якщо зобов`язання визначене цим рішенням суду буде виконуватися в гривні, то курс до долару США повинен визначатися станом на день фактичного виконання або часткового виконання зобов`язання.

Ухвалою суду від 24.05.2023 року було відкрито провадження у вказаній справі із призначенням підготовчого судового засідання.

Підготовче судове засідання від 21.06.2023 року було відкладено, у зв`язку з неявкою відповідача.

06.07.2023 року підготовче судове засідання було відкладено за клопотанням представника відповідача для надання часу для подання відзиву на позовну заяву.

17.07.2023 року від представника відповідача ОСОБА_4 надійшов відзив на позов, в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики, а також стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі згідно розрахунку та доказів, які будуть надані у відповідності до ч.8 ст.141 ЦПК України. Представник відповідача посилається на те, що ОСОБА_2 не отримував від ОСОБА_1 грошових коштів, зазначених у договорі позики, що буде підтверджено відповідними доказами за результатом їх витребування. Договір позики було укладено з метою забезпечення відповідачем виконання домовленостей за іншими угодами між сторонами, які крім іншого не є предметом спору, про що позивач свідомо не зазначив. За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим, оскільки позивачем не було передано відповідачу грошових коштів, визначених у договорі то відповідно він є неукладеним, що в свою чергу не породжує для сторін такого правочину жодних прав та обов`язків. Зазначає, що відповідно до п.8 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», не може бути визнаний недійсний договір, який не вчинено. Зокрема, з метою забезпечення виконання ОСОБА_2 за угодою між ним та позивачем, яка не є предметом спору, між сторонами було укладено договір зобов`язання від 22.06.2021 року. За умовами договору зобов`язання, відповідач в момент укладання даної угоди передав позивачеві частину від забезпечення у розмірі 457 800, 00 доларів США, та згідно із п.3 даного договору, у випадку невиконання (несвоєчасного виконання) зобов`язань по придбанню третьою особою залишкову частину забезпечення у розмірі 2 042 200, 00 доларів США, ОСОБА_2 зобов`язався внести такі кошти на користь ОСОБА_1 не пізніше 22.10.2021 року. Відповідно до п.4 договору зобов`язання, з метою забезпечення виконання п.3 даного договору, сторони уклали договір позики за законодавством України. Сторони договору зобов`язання погодили, що задля уникнення непорозумінь положення договору зобов`язання будуть завжди превалювати над положеннями договору позики. За умовами договору зобов`язання сторони погодили, що даний договір регулюється правом Англії та Уельсу . Також, вказує про правовідносини між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , які серед іншого пов`язані з договором зобов`язання. Між позивачем та відповідачем було укладено угоду щодо зобов`язання про компенсацію від 22.06.2021 року, яка регулює набуття права власності на об`єкти нерухомого майна у м.Києв та корпоративних прав ТОВ «Оптова мережа 2011», ТОВ «Скай Фінанс». 22.06.2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підписали договір про приєднання до угоди щодо зобов`язання про компенсацію, за якими ОСОБА_7 зобов`язується дотримуватись, виконувати і пов`язаний усіма положеннями угоди щодо зобов`язання про компенсацію у тих межах, що й ОСОБА_1 . Таким чином, укладаючи договір позики відповідач взяв на себе зобов`язання не щодо повернення позикових коштів, які йому не надавались, а з метою виконання за певних умов, зобов`язань за договором зобов`язання, тому за волевиявленням сторін та з метою реальних правових наслідків, між позивачем та відповідачем було укладено не договір позики, а інший правочин. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Отже, позивач повинен довести, що обставини, визначені у договорі зобов`язання для відповідача настали. Крім того, позивачем не вірно зазначено розрахунок 3 % річних за період з 23.10.2021 по 10.05.2023 року, що складає 534 дні, через те, що він суперечить п.18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.

17.08.2023 року від представника позивача ОСОБА_3 надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої зазначає, що згідно із п.3.1 договору позики від 22.06.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. зареєстрованим в реєстрі за № 1799, визначено «Грошові кошти, що є предметом цього Договору, передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього Договору. Цей Договір одночасно є документом, що підтверджує факт передачі коштів від позикодавця позичальнику у сумі 2 042 200 доларів США, тобто цей Договір крім іншого є актом приймання-передачі коштів». Зокрема, п.3.2. Договору позики визначено «Позика надається шляхом передачі позикодавцем позичальнику готівки. Факт підписання цього Договору позикодавцем буде свідчити про передачу ним усієї вказаної у Договорі грошової суми та про відсутність будь-яких претензій, які б стосувалися цього питання». У відзиві представником відповідача жодного разу не згадуються ці положення. Відповідач ОСОБА_2 , підписавши договір позики, свідомо ввів в оману інших осіб, підтвердивши факт отримання ним вказаної у договорі позики грошової суми. Представник відповідача свідомо вводить в оману суд та інших учасників судового розгляду, зазначаючи у відзиві про те, що ОСОБА_2 ніби не отримував від ОСОБА_1 грошових коштів, зазначених у договорі позики. У відповідності до пункту 8.11 договору позики сторони цього договору гарантують, що на момент укладення цього договору усвідомлювали (і усвідомлюють) значення своїх дій могли (можуть) керувати ними; діють згідно з власним волевиявленням, що відповідає їх внутрішній волі, без будь-якого примушення, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску; не визнані в установленому для того порядку недієздатними (повністю або частково), не перебувають під опікою та піклуванням; на обліку у наркологічному, психіатричному диспансерах не перебувають, не перебувають у хворобливому стані, не страждають у момент укладення цього договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті; розуміють правову природу цього правочину, свої права та обов`язки за цих договором та бажають настання його наслідків; при укладенні цього договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо прихованні сторонами; даний договір укладається на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких для сторін обставин; розуміють природу цього правочину, свої права та обов`язки за договором; володіють українською мовою, що дало їм можливість правильно та однозначно зрозуміти і витлумачити умови цього договору; договір укладається на прийнятних для сторін умовах і не є результатом видиву тяжких обставин; правочин вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним); цей правочин не приховує інший правочин (не є удаваним). Крім того, відповідач у червні та липні 2023 року, тобто після подання позовної заяви, у спілкуванні з представником позивача неодноразово підтверджував необхідність укладення мирової угоди щодо встановлення термінів погашення відповідачем заборгованості перед позивачем за даним договором. Представником позивача на виконання домовленості відповідача з представниками позивача було підготовлено проект мирової угоди від 14.07.2023 року та направлено іншому представнику відповідача. Представник позивача вважає, що у даній справі не можуть бути застосовані положення 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, оскільки відповідно до ст.1054 ЦК України, кредитодавцем вважається тільки банк або інша фінансова установа. Крім того зазначив, що розмір вказаних у відзиві представником відповідача витрат на професійну допомогу, які складають 300 000, 00 грн. неможливо назвати розумним, якщо зважати на обставини справи.

22.08.2023 року від представника відповідача надійшло клопотання про витребування доказів, а саме з Державної прикордонної служби України інформації щодо перетину громадянином Канади ОСОБА_1 державного кордону України протягом 2020-2021 років; з Державної митної служби України інформації щодо ввезення громадянином Канади ОСОБА_1 валютних цінностей під час перетину державного кордону України за період з 2018 по 2021 роки включно; з Державної податкової служби України інформації з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утримання податків громадянина Канади ОСОБА_1 за період з 2018 по 2021 роки. Зазначені відомості дозволять встановити наявність у позивача можливості ввозити грошові кошти на територію України та наявність грошових коштів, які за його твердженням були передані ОСОБА_2

22.08.2023 року від представника відповідача надійшла заява про виклик свідків, а саме ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , які можуть дати пояснення щодо укладання договору зобов`язання від 22.06.2021 року.

23.08.2023 року підготовче судове засідання було відкладено за клопотанням представника позивача, у зв`язку з проведенням перемовин між позивачем та відповідачем щодо можливого врегулювання спору мирним шляхом.

04.09.2023 року від представника відповідача надійшли заперечення, відповідно до яких наголошує на тому, що за спільною домовленістю між позивачем та відповідачем, визначені у договорі позики грошові кошти не повинні були передаватись. За фактичними обставинами справи, даний договір позики було укладено між сторонами з метою забезпечення виконання умов договору зобов`язання від 22.06.2021 року та згідно з п.4 вказаного договору уклали договір позики українським правом від 22.06.2021 року. Договір зобов`язання, в свою чергу, безпосередньо пов`язаний з укладеним між тими ж сторонами зобов`язанням про компенсацію від 22.06.2021 року. Додатково, за умовами Договору приєднання від 22.06.2021 року ОСОБА_7 приєднався до умов зобов`язання про компенсацію. Таким чином, основним договором у правовідносинах між позивачем, відповідачем та ОСОБА_7 є зобов`язання про компенсацію. Дана угода регулює, зокрема набуття права власності на об`єкти нерухомого майна у м.Київ та корпоративних прав ТОВ «Оптова мережа 2011», ТОВ «Скай Фінанс». Відповідно, Договір позики є удаваним, оскільки був укладений не з метою передачі/отримання коштів, а з метою забезпечення інших зобов`язань. Представник позивача наголошує на застосуванні у даних правовідносинах пункту 18 розділу «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України. Звертає увагу, що строк на подання відповіді на відзив сплинув 27.07.2023 року, натомість, представником позивача відповідь на відзив було надіслано 16.08.2023 року, а його посилання на перебування у відпустці не підтверджу жодним чином. Відтак, вважає, що відповідь на відзив адвоката Юрчука О. Ю. підлягає залишенню без розгляду на підставі ч.2 ст.126 ЦПК України. Представник відповідача просить відмовити у задоволенні даного позову та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі, згідно розрахунку та доказів, які будуть надані у відповідності до ч.8 ст.141 ЦПК України.

Ухвалою суду від 20.09.2023 року було задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_17 про зупинення провадження у справі. Зупинено провадження у цивільній справі №508/429/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики на час проведення медіації на строк до 01.12.2023 року.

Ухвалою суду від 06.12.2023 року провадження у справі було поновлено.

19.12.2023 року від представника відповідача надійшло клопотання, відповідно до якого останній просить зобов`язати ОСОБА_1 надати відповіді на поставлені ОСОБА_2 у відзиві питання у відповідності до вимог ст.93 ЦПК України.

Ухвалами суду, постановленими під час підготовчого судового засідання без виходу до нарадчої кімнати, було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача щодо витребування доказів, оскільки предметом розгляду даної цивільної справи є стягнення заборгованості за договором позики, а представником відповідача не доведено і не обґрунтовано, що докази, які він вимагає витребувати з вказаних служб встановлює наявність або відсутність обставин, що входять до предмета доказування і має значення для вирішення даної цивільної справи, враховуючи зміст заявлених вимог; відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про виклик свідків, зважаючи на предмет позову та способи доказування. Ухвалою суду, постановленою під час підготовчого судового засідання без виходу до нарадчої кімнати, було задоволено клопотання представника відповідача про зобов`язання позивача в порядку ст.93 ЦПК України надати відповіді на поставлені питання, встановлено строк - до початку розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 19.12.2023 року справу було призначено до судового розгляду по суті.

21.12.2023 року представник відповідача ОСОБА_17 звернувся до суду із заявою про відвід судді Миколаївського районного суду Одеської області Корсаненкової Олени Олександрівни від розгляду зазначеної справи, посилаючись на положення п.5 ч.1 ст.36 ЦПК України.

Ухвалою суду від 21.12.2023 року визнано необґрунтованою заяву представника відповідача про відвід судді, передано заяву на розгляд іншому судді у порядку, визначеному ст.33 ЦПК України.

Ухвалою суду від 21.12.2023 року було відмовлено у задоволені заяви представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Клепикова Максима Сергійовича про відвід головуючої судді у цивільній справі № 508/429/23.

З 25.12.2023 року по 07.01.2024 року головуюча у справі перебувала у відпустці.

26.12.2023 року від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог (уточнення позовних вимог) та додаткові пояснення у даній справі.

Ухвалою суду від 08.01.2024 року залишено без розгляду заяву представника позивача - адвоката Юрчука Олександра Юрійовича про збільшення розміру позовних вимог від 26.12.2023 року у цивільній справі № 508/429/23.

09.01.2024 року від представника відповідача ОСОБА_17 надійшли заперечення на заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до яких останній вважає, що заява позивача про збільшення позовних вимог підлягає залишенню без розгляду, оскільки подана після закриття підготовчого провадження по справі, а відтак з пропущенням строку визначеного п.2 ч.2 ст.49 ЦПК України.

10.01.2024 року від представника позивача ОСОБА_3 надійшли додаткові пояснення у справі, а саме на виконання ухвали суду від 19.12.2023 року по даній справі, в порядку, визначеному ст.93 ЦПК України, надано відповіді позивача на поставлені запитання в клопотанні представника відповідача.

Судове засідання від 17.01.2024 року було відкладено за клопотанням представника відповідача та для виконання позивачем вимог ст.93 ЦПК України.

Судове засідання від 07.02.2024 року було відкладено за клопотанням представника позивача для завершення перемовин щодо укладення мирової угоди та для виконання позивачем вимог ст.93 ЦПК України.

15.02.2024 року від позивача на виконання вимог ст.93 ЦПК України надійшла заява із відповідями на поставлені запитання.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити з підстав, вказаних у позовній заяві. Також зазначив, що з січня 2024 року відповідач ухиляється від укладення мирової угоди, тому просить вирішити справу по суті.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилися, про час та місце його проведення були повідомлені належним чином, про що свідчать довідки про доставку електронних листів та поштовими конвертами, що повернулися на адресу суду.

У задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання від 28.02.2024 року ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, було відмовлено через не повідомлення ним причин неявки та припинення перемовин сторін щодо укладення мирової угоди.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено такі факти та відповідні ним правовідносини.

Положенням ст.5 ЦПК України визначено, що суд, здiйснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Перелiк способів захисту цивiльних прав та iнтересiв мiститься в статтi 16 ЦК України. Цей перелiк не є вичерпним i суд може захистити цивiльне право або інтерес iншим способом, що встановлений законом або договором.

Відповідно до договору позики від 22.06.2021 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_11 , передав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , грошові кошти у сумі 55 752 060, 00 гривень, що є еквівалентом суми в розмірі 2 042 200, 00 доларів США, згідно курсу НБУ на дату укладення даного договору. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. та зареєстрований в реєстрі за № 1799. Даний договір містить підписи представника позикодавця та відповідача (а.с. 5-8).

За п.п. 1.1., 1.2. вказаного договору, за цим договором позики, позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в розмірі, встановленому цим договором, а позичальник зобов`язується використовувати та повернути їх позикодавцю на умовах цього договору. Грошові кошти за цим договором передаються та повертаються у доларах США.

Згідно із п.п. 2.1., 2.2. договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець передає позичальнику, а позичальник приймає грошові кошти в сумі 55 752 060, 00 гривень, що є еквівалентом суми в розмірі 2 042 200, 00 доларів США, згідно курсу НБУ на дату укладення цього договору. За цим договором, грошові кошти надаються без нарахування процентів за користування позикою.

Відповідно до п.3.1. договору, грошові кошти, що є предметом цього договору, передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього договору. Цей договір одночасно є документом, що підтверджує факт передачі коштів від позикодавця позичальнику у сумі 2 042 200, 00 доларів США, тобто, цей договір крім іншого є актом приймання-передачі коштів. Позика надається шляхом передачі позичальнику готівки. Факт підписання цього договору позикодавцем буде свідчити про передачу ним усієї вказаної готівки у договорі грошової суми, а факт підписання цього договору позичальником буде свідчити про отримання ним усієї вказаної у договорі грошової суми та про відсутність будь-яких претензій, які б стосувалися цього питання.

За пунктом 4.1. договору, повне повернення позики здійснюється позичальником до 22.10.2021 року включно.

Пунктом 7.1. договору визначено, що будь-які спори, що можуть виникнути при виконанні умов цього договору, вирішуватимуться шляхом переговорів між сторонами. Якщо відповідний спір не можливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного в Україні законодавства.

Розділом 8 договору позики визначено, що сторони своїми підписами на цьому договорі підтверджують, шо вони однаково розуміють значення та умови правочину та його правові наслідки. Також, сторони стверджують, що умови договору відповідають їх дійсним намірам та у сторін відсутні будь-які заперечення щодо кожної з цих умов. Даний договір вчиняється за письмовою згодою дружини позикодавця ОСОБА_13 та за письмовою згодою дружини позичальника ОСОБА_18 , викладених у заявах, справжність підписів на яких засвідчено 18 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С., та зареєстровано в реєстрі за № 1757, № 1759. Зміст заяв доведений до відома позичальника та позикодавця до підписання та нотаріального посвідчення цього договору (п.п. 8.8., 8.9., 8.10.).

Із розрахунку заборгованості, складеного позивачем за період з 23.10.2021 року по 10.05.2023 року, вбачається, що 3% від суми боргу становить 94 668, 56 доларів США (а.с. 3).

Згідно із претензією від 05.01.2022 року, ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з вимогою про повернення йому грошових коштів у розмірі 2 042 200, 00 доларів США, оскільки передбачений договором строк повернення позики закінчився, відповідно до договору позики між сторонами від 22.06.2021 року. У претензії зазначено, що за п.4.1 договору позики, повне повернення позики здійснюється позичальником до 22.10.2021 року включно, проте, на день подання вказаної претензії жодні кошти позичальником не поверталися, тобто, позика не повернута позикодавцю. Вказана претензія була направлена 12.01.2022 року ОСОБА_2 за адресою зазначеною в договорі: АДРЕСА_1 , що підтверджується поштовою накладною (а.с. 9-10).

Із заяви свідка ОСОБА_1 від 25.01.2024 року вбачається, що підстави та порядок передання ним у позику ОСОБА_2 грошових коштів визначені у договорі позики від 22.06.2021 року.

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Частиною першою статті 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, договір позики як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Таким чином, за своєю суттю договір позики є документом, який підписується боржником за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від позикодавця певної грошової суми.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі №501/1243/20.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що між сторонами було укладено договір позики, умови якого щодо повернення грошових коштів не виконані, внаслідок чого є підстави для стягнення боргу та 3% річних у якості компенсації в порядку ст.625 ЦК України.

Відповідач посилається на те, що договір позики було укладено з метою забезпечення ОСОБА_2 виконання домовленостей за договором про приєднання та договором-зобов`язанням від 22.06.2021 року. Оскільки фактично позивачем грошові кошти відповідачу передані не були, даний договір є неукладеним та не породжує жодних прав та обов`язків.

Згідно із договором зобов`язання від 22.06.2021 року, ОСОБА_1 (сторона 1) та ОСОБА_2 (сторона 2) уклали зобов`язання про компенсацію від 22.06.2021 року, а також ОСОБА_1 спільно з пов`язаними особами є співвласниками проекту з розвитку житлової будівлі на ділянці, що примикає до нежитлового приміщення, площею 1 815, 3 м. кв. за адресою АДРЕСА_2 ). ОСОБА_1 планує розвиток проекту на базі окремої компанії ТОВ «СКАЙ СІТІ ДЕВЕЛОПМЕНТ», код ЄДРПОУ 44099756. ОСОБА_2 організував участь в проекті третьої особи, яка взяла зобов`язання не пізніше 22.10.2021 року сплатити свою участь в проекті у розмірі 5 000 000, 00 доларів США, в обмін на частку в проекті у розмірі 63 % (зобов`язання із купівлі). ОСОБА_2 в якості забезпечення за виконання зобов`язань із купівлі, готовий надавати забезпечення на умовах цього договору. Таким чином, маючи намір надати обов`язкову силу цьому договору, сторони домовились про наступне: 1) Сторони домовились про надання ОСОБА_2 грошового забезпечення за виконання зобов`язань з купівлі (забезпечення). Розмір забезпечення обмежується сумою 2 500 000, 00 доларів США. ОСОБА_2 в момент укладання цього договору передає ОСОБА_1 частину від забезпечення у розмірі 457 800, 00 доларів США. Належним підтвердженням виконання цього зобов`язання є факт підписання цього договору; 3) У випадку не виконання (не своєчасного) виконання зобов`язань із купівлі третьою особою залишок забезпечення у розмірі 2 042 200, 00 доларів США, ОСОБА_2 зобов`язується внести на користь ОСОБА_1 не пізніше 22.10.2021 року; 4) З метою забезпечення виконання пункту 3 цього договору, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладають договір позики за українським правом (який буде у всіх істотних аспектах відповідати додатку А до цього договору, в якому зафіксують залишкову заборгованість щодо внесення забезпечення в строк її повернення). Щоб уникнути непорозумінь положень справжнього договору, будуть завжди превалювати над положеннями договору позики. Виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики буде рахуватися належним виконанням умов пункту 3 цього договору; 5) У випадку не виконання ОСОБА_2 зобов`язань щодо внесення забезпечення (його частини) до 22.10.2021 року, ОСОБА_1 має право за своїм вибором негайно стягнути забезпечення у повному обсязі або вимагати у ОСОБА_2 надати на користь ОСОБА_1 додаткове забезпечення виконання своїх зобов`язань у виді активів за списком, який буде додатково узгоджено сторонами; 6) В якості належної компенсації за укладання цього договору, ОСОБА_1 забезпечить надання на користь ОСОБА_2 права на 50 % від усіх та будь-яких прав і благ, пов`язаних з проектом, який складається з: А) переоформлення частки у розмірі 50 % з СПВ проекта на ОСОБА_2 або В) оформлення на 50 % будь-яких інших прав і благ від проекту (з урахуванням прав третьої особи, пов`язаних з його належним виконанням зобов`язань із купівлі); С) права на компенсацію фактично внесеного забезпечення за рахунок коштів, сплачених в рамках виконання зобов`язань із купівлі. Зобов`язання ОСОБА_1 з оформлення права, виникає виключно в момент виплати повної суми зобов`язання при купівлі або забезпечення з урахуванням вимог пункту 10 справжнього договору; 7) З метою забезпечення права ОСОБА_1 зобов`язується підтримувати проект у стані не гірше, як на момент укладання даного договору; 8) ОСОБА_1 зобов`язується повідомляти ОСОБА_2 про всі рішення, які можуть аргументовано вплинути на привабливість або вартість проекту, ОСОБА_2 має повне право заблокувати таке рішення, тільки після внесення повної суми забезпечення. ОСОБА_1 зобов`язується забезпечити, що на дату оформлення права на користь ОСОБА_2 проекту або СПВ проекту не буде проданий або обтяжений за зобов`язанням третіх осіб. Цей пункт застосовується, крім випадку реалізації третьою стороною своїх прав в рамках виконання зобов`язання з купівлі; 9) Сторони повинні добросовісно виконувати умови цього договору, в тому числі підписувати всі документи і здійснювати всі необхідні дії для виконання цього договору, в тому числі але не обмежуючись: підтвердження та документування внесення забезпечення, оформлення права, заключення та виконання договору позики, підтвердження належного виконання цього договору та договору позики; 10) У випадку виконання зобов`язання з купівлі, ОСОБА_1 негайно повертає ОСОБА_2 частину від забезпечення у розмірі 457 800, 00 доларів США та передає ОСОБА_2 документи про належне виконання договору позики, що є реалізацією пункту 6 підпункт «С» вище. При цьому право в частині попередження пункту 6 підпункту «В» справжнього договору не припиняється; 11) Даний договір вступає в силу з моменту передачі права власності на 100 % корпоративних прав ООО «Оптова мережа 2011», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на користь компанії ООО «Славиан» на умовах договору купівлі-продажу поступки (частки) від 02.07.2021 року (з наступними змінами та доповненнями), укладеними між АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Центавр»», як продавця та ООО «Славиан», як покупця; 12) Даний договір регулюється правом Англії та Уельса; 13) Англійські суди мають не виключну юрисдикцію для розгляду спорів по цьому договору; 14) Цей договір містить всі домовленості сторін щодо цього предмету. Будь-які зміни в цей договір можуть вноситись лише в письмовому вигляді з явним посиланням на цей договір; 15) Цей договір може бути підписаним в любої кількості екземплярів, кожен з яких буде надавати собою дублікат оригіналу, а зібрані всі разом в себе екземпляри будуть складати один договір. Передача підписаних екземплярів цього договору або підписання сторінок з підписами за допомогою електронної пошти (або у іншому узгодженому форматі) буде мати однакову юридичну силу як і передача підписаного живим підписом екземпляру цього договору. Окремий екземпляр цього договору не буде мати юридичної сили до тих пір, поки кожна із сторін не передасть іншим сторонам не менш ніж одного підписаного екземпляру, уповноваженою особою. Цей договір підписаний 22.06.2021 року в спеціальній формі, передбаченої для договорів. Даний договір містить підписи сторони 2 ( ОСОБА_2 ) та свідків (а.с. 68-69).

Відповідно до договору про приєднання від 22.06.2021 року, укладеного на користь ОСОБА_2 від ОСОБА_7 , оскільки цей договір доповнює зобов`язання про компенсацію (основного договору), укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та цей договір є доповненням до основного договору. Сторони цього договору розуміють, що ОСОБА_7 ніяким чином немає відношення до об`єкту та його активів, який вказаний в основному договорі, а також не є стороною чи зацікавленою особою в угодах, які описані чи згадуються в основному договорі. Виключною та єдиною причиною підписання даного договору стороною ОСОБА_7 являється наявність його родинних відносин з ОСОБА_1 . Узгодженні умови: 2) ОСОБА_7 підтверджує, що йому було надано копію основного договору, ДКП-1, ДКП-2. ОСОБА_7 зобов`язується з дати підписання дотримуватись, виконувати та бути пов`язаними положеннями основного договору, які містять зобов`язання звільняючих сторін так, ОСОБА_7 був від самого початку визволяючою стороною, та нести солідарну відповідальність з іншими визволяючими сторонами; 4) Даний договір регулюється правом Англії та Уельса ; 5) Англійські суди мають виключну юрисдикцію для розгляду спорів по цьому договору. Вказаний договір був підписаний в спеціальній формі, передбаченою для угод та вступає в силу з дати підписання. На окремому аркуші містяться підписи ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та свідків (а.с. 66-67).

За положеннями статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно із вимогами статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між сторонами виникли правовідносини, які випливають із договору позики, оскільки наявний у позивача договір позики посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. та зареєстрованого в реєстрі за № 1799, підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання боржником від позикодавця певної грошової суми на обумовлений строк.

Твердження відповідача про удаваність укладеного правочину на підставі ст. 235 ЦК України суд вважає необґрунтованим, виходячи з наступного:

Згідно з частиною 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із частинами першою - третьої, п`ятою статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

З аналізу статей 202, 203, 235 ЦК України вбачається, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, тобто на набуття зміну або припинення відповідних прав та обов`язків, що обумовлені цим правочином. Вчинення сторонами правочину для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, не визначено підставою для визнання його недійсним. Однак удаваний правочин може бути визнаний недійсним, зокрема, у разі його невідповідності вимогам законодавства, яке регулює правовідносини щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Тобто для того, щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач у справі має довести, що такий правочин саме в момент його укладання, зокрема, суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону визначені параграфом 2 глави 16 ЦК України.

Так, у статті 235 ЦК України передбачено правові наслідки удаваного правочину. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин за своєю формою прикриває реальний правочин.

Ознакою удаваного правочину є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі для обох учасників.

Для вчинення удаваного правочину необхідна спільна мета двох сторін приховати інший правочин, який бажають вчинити обидві сторони та настання відповідних результатів. Таким чином, обов`язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин ніж ті, щодо яких його було оформлено.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків. Єдиним правовим наслідком кваліфікації правочину як удаваного є застосування до правовідносин, які виникли на його підставі норм, що регулюють цей правочин (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2022 року в справі № 607/5148/20).

Встановивши при розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку».

Заперечуючи щодо дійсності договору позики, відповідач зазначав, що насправді між сторонами було укладено інший правочин, з метою забезпечення виконання зобов`язань за яким було укладено цей договір.

Суд вважає за необхідне зазначити, що встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визначити правочин, який насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним. Таким чином, вимоги про визнання удаваним договору спрямовані на встановлення обставин, які є підставою для вирішення спору та підлягають з`ясуванню судом під час вирішення спору (пункти 43, 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц).

Разом із тим, відповідач не звернувся до суду із зустрічним позовом, що є одним із способів захисту порушених прав, та не заявив вимоги про визнання договору позики недійсним із визначенням та обґрунтуванням наслідків удаваного правочину, які необхідно застосувати до спірних правовідносин.

Відповідачем було надано суду копію договору зобов`язання від 22.06.2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , проте підпис останнього у ньому відсутній.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що підстави для визнання договору позики удаваним правочином відсутні.

Посилання відповідача та його представника на те, що договір позики є неукладеним з підстав того, що грошові кошти не передавались, суд також вважає необґрунтованими.

За положеннями ст.1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Разом із тим, договір позики було посвідчено нотаріально, а пунктом п.3.1. договору чітко визначено та погоджено сторонами: «грошові кошти, що є предметом цього договору, передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього договору. Цей договір одночасно є документом, що підтверджує факт передачі коштів від позикодавця позичальнику у сумі 2 042 200, 00 доларів США, тобто, цей договір крім іншого є актом приймання-передачі коштів. Позика надається шляхом передачі позичальнику готівки. Факт підписання цього договору позикодавцем буде свідчити про передачу ним усієї вказаної готівки у договорі грошової суми, а факт підписання цього договору позичальником буде свідчити про отримання ним усієї вказаної у договорі грошової суми та про відсутність будь-яких претензій, які б стосувалися цього питання».

Отже, відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано факт отримання коштів у позику. Посилання на те, що даний договір позики є удаваним не знайшло свого підтвердження.

За встановлених обставин, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, зважаючи на те, що ОСОБА_2 як позичальник належним чином взяті на себе зобов`язання за договором позики, укладеним 22.06.2021 року з ОСОБА_1 не виконав, суд вважає, що позов в частині стягнення суми боргу підлягає задоволенню.

Що стосується стягнення боргу за договором позики у іноземної валюті, визначеної у доларах США, судом враховується правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 16.06.2021 року по справі №754/5369/17.

Верховним Судом зазначено, що статтею 1049 ЦК України передбачено обов`язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Правові висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті також викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

У даному випадку у договорі позики зазначена грошова одиниця, яка отримана позичальником у доларах США, тому суд вважає, що стягненню підлягає борг, визначений у даній валюті.

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року (справа № 723/304/16-ц) зазначила, що нею була висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц. Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Тому помилковим буде зазначати у судовому рішенні висновок про стягнення з відповідача на користь позивача боргу одночасно з визначенням у іноземній валюті та в еквіваленті у гривні.

Щодо вимоги позивача про стягнення із ОСОБА_2 в порядку ст.625 ЦК України 3% річних, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стані з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який згодом був неодноразово продовжений.

За положеннями п.18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Посилання представника позивача на те, що зазначені положення не поширюються на цей спір, оскільки законодавець у них зазначив банки або інших кредитодавців, суд вважає необґрунтованими, оскільки пунктом 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України визначено, як кредитодавця, так і іншого позичальника. При цьому, не конкретизовано, що такими особами можуть бути лише юридичні, а не фізичні особи.

Розрахунок 3% річних здійснюється з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на процентну ставку (3 %), поділеної на 100 %, поділеної на 365 днів (у році), помноженої на кількість днів прострочення.

Отже, виходячи з вимог чинного законодавства, в порядку ст.625 ЦК України із врахуванням п.18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, із відповідача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 3 % річних від суми боргу за період прострочення з 23.10.2021 року по 23.02.2022 року включно у розмірі 20 813,65 доларів США (2 042 200, 00 доларів США * 3% /100%/365 днів*124 дні = 20 813,65 доларів США).

За встановлених обставин, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме із відповідача підлягає стягненню сума боргу за договором позики у розмірі 2 042 200, 00 доларів США та 3% річних у розмірі 20 813,65 доларів США, а всього 2 063 013,65 доларів США.

Крім того, відповідно до ст.141 ЦПК України, із відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати по оплаті судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (97%), у сумі 13 017,40 грн.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 76, 77, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 2 063 013,65 доларів США (два мільйони шістдесят три тисячі тринадцять доларів США шістдесят п`ять центів).

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 13 017,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення, може бути подана апеляційна скарга до Одеського апеляційного суду через Миколаївський районний суд Одеської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повне рішення складено 29.02.2024 року.

Суддя Олена КОРСАНЕНКОВА