Постанова

від 29.02.2024 по справі 644/2839/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 644/2839/23 Головуючий суддя І інстанції Шевченко С. В.

Провадження № 22-ц/818/641/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: про виплату заробітної плати

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Бурлака І.В., Мальованого Ю.М.,

розглянув у порядкуписьмовогопровадженнябез повідомленняучасниківсправи апеляційнускаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2023 року, по цивільній справі №644/2839/23, за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Охорона-14» про стягнення коштів за період простою,

встановив:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Охорона-14» про стягнення коштів за період простою.

Позовна заява мотивована тим, що з 02 квітня 2018 року він працював на посаді охоронця у ТОВ «Охорона-14». 26-27 лютого 2022 року йому зателефонував представник роботодавця і повідомив, що через початок 24 лютого 2022 року повномасштабної збройної агресії РФ проти України він на роботу виходити не повинен, про можливість поновлення виконання трудових обов`язків його повідомлять у телефонному режимі. В подальшому він неодноразово намагався зв`язатися з товариством в телефонному режимі, також приїжджав за місцем роботи, однак до праці він допущений не був і представник товариства повідомив йому, що він буде внесений до списку бажаючих працювати і коли буде фактична можливість, його запросять на роботу.

28 березня 2023 року роботодавець повідомив його про те, що оскільки з ним трудові відносини не розривались, товариство не припиняло своєї діяльності, то він може ставати до роботи. З урахуванням того, що у період з 25 лютого 2022 року по 30 квітня 2023 року він не перебував у відпустці, не перебував на лікарняному, з ним трудові правовідносини не призупинялись, однак з вини відповідача він не був забезпечений роботою й оплатою за неї, то вказаний період слід визнати простоєм і стягнути з відповідача відповідну грошову компенсацію.

На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ТОВ «Охорона-14» 151428,26 грн компенсації за час простою у період з 01 березня 2022 року по 30 квітня 2023 року.

Відповідач проти позову заперечував у повному обсязі. У поданому відзиві посилався на те, що під простоєм розуміється зупинення роботи, проте ТОВ «Охорона-14» не зупиняло своєї роботи та продовжувало працювати в умовах повномасштабної збройної агресії РФ.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 20 листопада 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Під час розгляду скарги по суті вирішити питання про виклик та допит у якості свідка ОСОБА_2 або дослідити звукозапис допиту свідка ОСОБА_2 та розглядати справу з повідомленням учасників справи.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що лише наявність правової нормич.1ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України.

Вказав, що через початок 24 лютого 2022 року повномасштабної збройної агресії РФ проти України він на роботу виходити не повинен, про можливість поновлення виконання трудових обов`язків його повідомлять у телефонному режимі. В подальшому він неодноразово намагався зв`язатися з товариством в телефонному режимі, також приїжджав за місцем роботи, однак до праці він допущений не був і представник товариства повідомив йому, що він буде внесений до списку бажаючих працювати і коли буде фактична можливість, його запросять на роботу.

Зауважив, що відповідач не скористався своїм правом на призупинення дії трудового договору із позивачем. Жодних доказів про те, що ТОВ «ОХОРОНА-14» працювало у березні відповідачем не надано.

Зазначив, що суд першої інстанції не врахував та не надав будь-якої юридичної оцінки довідкам про трудовий та страховий стаж охоронників ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та дійшов помилкового висновку про відсутність простою починаючи з березня 2022 року, хоча цими доказами підтверджується та обставина, що товариство не здійснювало свою діяльність з березня 2022 по травень 2022, оскільки охоронники взагалі не працювали.

Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь суддю-доповідача, пояснення усіх учасників справи, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено того факту, що він не працював через зупинення роботи відповідачем.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбаченістаттями 43-46 Конституції України.

Разом з тим відповідно достатті 64 Конституції Українив умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями24,25,27,28,29,40,47,51,52,55,56,57,58,59,60,61,62,63цієїКонституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженогоЗаконом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХв Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Згідно з пунктом 3 вказаногоУказу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями30-34,38,39,41-44,53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першоюстатті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

У подальшому законами України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався і продовжує діяти дотепер.

Статтею 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ(далі - Закон № 2136-ІХ) передбачено, що цейЗаконвизначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України «Про правовий режим воєнного стану».

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей43,44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до пп. 5 пункту 1статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»в Указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136-ІХглаву XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю Українидоповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановленіЗаконом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Таким чином, положенняЗакону № 2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніжКодекс законів про працю України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положеннямЗакону № 2136-ІХ, також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Статтею 21 КЗпП Українипередбачено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Частиною 1статті 13 Закону № 2136-ІХ, в редакції чинній на час видання наказу визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Згідно із частиною 3статті 13 Закону № 2136-ІХвідшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Таким чином,Закон № 2136-ІХнадав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.

Разом з тим, як вбачається з аналізу положень частини 1 статті 13 Закону, таке право роботодавця настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником - виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником.

Отже, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.

Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору може свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Тому за умови, що працівник може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.

З системного аналізу вказаних норм вбачається, що першочерговим для суду є встановити можливість або відсутність такої можливості у роботодавця надати роботу працівнику.

Судом напідставі наявниху справідоказів,які відповідачемне спростовані,встановлено,що ОСОБА_1 з 02 квітня 2018 року працював на посаді охоронця у ТОВ «Охорона-14».

01.03.2022 року директор ТОВ «Охорона-14» видав наказ № 10-к з якого вбачається, що у зв`язку з введенням на території України воєнного стану та знаходження м. Харкова під артилерійськими обстрілами та ракетними ударами, що призвело до вимушеного виїзду частини робітників товариства за межі міста чи за межі країни, з метою збереження за такими особами їх робочих місць, відсутність працівників, зокрема й ОСОБА_1 , на робочому місці визнана з поважних причин і збережено за такими працівниками їх посади до фактичного виходу на роботу чи встановлення з ними зв`язку.

Як вбачається з наданих відповідачем копій табелю обліку використання робочого часу вбачається, що весь час відсутності на роботі ОСОБА_1 , починаючи з 24.02.2022, позначався "І", як інші види неявки.

Відповідно до ст. 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

ТОВ «Охорона-14», як свідчать надані представником відповідача довідки про зарахування грошових коштів на рахунки товариства за послуги з охорони за березень червень 2022 року, своєї діяльності не припиняло, що також підтверджується копіями табелів обліку використання робочого часу та витягами про трудовий та страховий стаж працівників охоронного товариства за 2022 рік.

Проаналізувавши вищенаведене, матеріали справи суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не знаходився в простої в період роботи на підприємстві, та не знаходився в стані призупинення дії трудового договору, крім того, як було встановлено, ТОВ «Охорона-14» не зупиняло своєї роботи та продовжувало працювати в умовах повномасштабної збройної агресії РФ.

Оскільки згідно зістаттею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто працівник протягом спірного періоду не виконував свої посадові обов`язки, в зв`язку з чим у роботодавця не виникло обов`язку з нарахування заробітної плати, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність позовних вимог.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, щодо запровадження простою на ТОВ «Охорона-14», однак такі обставини не підтверджені матеріалами справи, колегія суддів вважає безпідставними.

Щодо заявленихклопотань про виклик свідка ОСОБА_2 та розгляд справи з повідомленням учасників справи, то вони були вирішені у ухвалі суду від 15 січня 2024 року.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом обставин справи були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції відповідно до ст. 89 ЦПК України дав правильну правову оцінку наявним доказам у справі.

З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00,§ 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився зхарактером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, що відповідно достатті 375 ЦПК Україниє підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору за перегляд справи апеляційним судом не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, ст.374, ст.375, ст.ст.381 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевськогорайонного судум.Харкова від20листопада 2023року- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 29 лютого 2024 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегії І.В. Бурлака.

Ю.М. Мальований.