Рішення

від 22.02.2024 по справі 127/37971/23

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/37971/23

Провадження № 2/127/5019/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2024 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді Антонюка В. В.,

при секретарі Бойчук Я.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниця, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Підприємства об`єднання громадян "Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих" про стягнення заробітної плати, всіх належних сум при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Підприємства об`єднання громадян "Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих" про стягнення заробітної плати, всіх належних сум при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позов мотивовано тим, що позивачка з 18.09.1985 року по березень 2023 року працювала на Підприємстві об`єднання громадян "Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих".

Наказом від 04.01.2022р. №1641- к, її було звільнено з роботи у зв`язку із скороченням штату п.1 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22.07.2022 р. по справі № 127/2860/22 позовом ОСОБА_1 до Підприємства об`єднаннягромадян «Вінницькеучбово-виробничепідприємство українськоготовариства сліпих» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивачку було поновлено на роботі.

В березні 2023р., позивачка подала заяву на звільнення з роботи за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію та її було звільнено з роботи, але відповідач не надав їй ні копії наказу про звільнення, ні письмового повідомлення про нараховані та виплачені їй суми при звільненні.

З 27.03.2023 року по 26.09.2023 року, позивачка перебувала за кордоном та після повернення, звернулась до відповідача про отримання наказу про звільнення, однак цього зроблено не було.

В подальшому, представником позивача були направлені відповідні адвокатські запити, однак вони також не призвели до позитивного результату, відповіді надано не було.

Позивачка зазначає, що відповідачем були проігноровані вимоги чинного законодавства щодо виплати всіх належних при звільненні нарахувань, хоча її було звільнено з роботи в кінці березня 2023 року, відповідач не провів з позивачкою остаточний розрахунок після звільнення до даного часу, не виплатив при звільненні 20 000 грн., згідно рішення Вінницького міського суду Вінницької області, винесеного по справі №127/2860/22.

Крім того, відповідач не здійснив письмове повідомлення про нараховані та виплачені позивачці суми при звільненні.

Всі вище зазначені обставини й стали підставою для звернення позивачкою до суду із даним позовом, в якому вона просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, що становить 37 074, 60 грн. Крім того, просила поновити їй строк звернення до суду із даним позовом.

Ухвалою суду від 07.12.2023 року призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

10.01.2024 року представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивачеві виплачено усі суми, які належало виплатити їй при звільненні. У день звільнення 05.04.2023 року, позивач не працювала, і в подальшому не зверталася до відповідача з вимогою повідомити про належні для виплати суми при звільненні. Затримка у виплаті суми за Рішенням Вінницького міського суду від 22 липня 2022 року по справі №127/2860/22 , є відмінною від виплати сум визначених у ст. 116 КЗпП України і тому не може бути підставою для стягнення середнього заробітку і мала місце не з вини позивача, а з вини відповідачки якою не надано реквізити необхідні для здійснення виплат. Перебування позивача за межами України не є безумовною підставою для пропущення строків позовної давності, у зв`язку з чим відповідачем по даній справі у відзиві зазначається додатково позиція щодо застосування строків позовної давності, як самостійної підстави для відмови у позові.

Предствник позивача в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав за обставин викладених в позовні заяві та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву в якій просив справу розглядати за його відсутності, підтримав позицію, викладену у письмовому відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи та долучені докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з таких підстав.

Так, відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК Українивизначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК Українидокази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 18.09.1985 року по березень 2023 року працювала на Підприємстві об`єднання громадян "Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих".

05.04.2023р. ОСОБА_1 було звільнено з роботи по ст. 38 КЗпП України за власним бажанням відповідно до наказу №43 к, від 05.04.2023р. На виконання Рішення Вінницького міського суду від 22 липня 2022 року по справі №127/2860/22 14 листопада 2023 року з позивачкою було проведено остаточний розрахунок в сумі 21 275,15 грн.

В березні 2023р., позивачка подала заяву на звільнення з роботи за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію та її було звільнено з роботи, але відповідач не надав їй ні копії наказу про звільнення, ні письмового повідомлення про нараховані та виплачені їй суми при звільненні.

Відповідач звернувся до суду із письмовою заявою про застосування строку позовної давності.

З приводу твердження представника відповідача про застосування строку позовної давності в три місяці, то слід зазначити наступне.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП Українитрудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У ч. 1 ст. 21 КЗпП України зазначено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно доч.1ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей1,12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Відповідно дост.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зіст. 115 КЗпП Українизаробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Аналогічне положення міститься і в ст. 24 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до ст. 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинне виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Частина 2 статті 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначає, що у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Представник відповідача у своєму клопотанні про долучення доказів від 16.02.2024р. зазначив, що письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні позивачці не надавалося.

Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості (ст. 24 ЗУ «Про оплату праці»).

У абз. 3 п. 2Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Пунктом 5 розділу IV вказаної Постанови передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Як роз`яснено у п. п. 20, 25постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставіст. 117 КЗпП Українистягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченоїст. 117 КЗпП.

Відповідно до п. 2.2 Рішення Конституційного суду України № 4-рп\2012 від 22 лютого 2012 року невиплата звільненому працівнику всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Ганс-Адам II проти Німеччини», заява № 9 42527/98).

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Отже, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантованеКонституцією Українита нормамиКЗпП України, а позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем до 05 квітня 2023 року, проте при звільненні не отримала всі належні їй платежі, тому вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду з прав людини.

З урахуванням наведеного та встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку про те, що оскільки відповідач виплату позивачці розміру заборгованості по заробітній платі не здійснив, порушив строки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , не здійснивши при цьому виплату їй середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, отже на підставіст. 117 КЗпП Україниз відповідача підлягає до стягнення на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Урішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 рокувказано, що положення ч. 1ст. 233 КЗпП Україниу взаємозв`язку з положеннями ст. ст.116,117,237-1цьогоКодексуслід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Встановлено, що відповідач, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум позивачці, не розрахувався з останньою у визначений законом строк, позивака не отримувалапередбаченого ч.2ст.233КЗпПУкраїни письмового повідомленняпро суми, нараховані їй при звільненні,а отже, перебіг тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не розпочався, а від так і непропущений позивачем.

Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 вказав, що при вирішенні цивільних справ судами враховується стандарт доказування «більшої вірогідності», який зводиться до обґрунтованості вимог позову у разі, коли стороною відповідача не спростовано розмір заборгованості, завлений стороною позивача.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судом встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22.07.2022 року у справі №127/2860/22, яке набрало законної сили 20.10.2022 року, позов ОСОБА_1 про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено.

Статтею 129-1 Конституції Українивизначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата (абзац 3 п. 2 Порядку).

Згідно з п. 5 Розділу ІV вказаного Порядку основою для визначення загальної суми середнього заробітку є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані два календарні місяці роботи на число відпрацьованих робочих днів у цих місяцях.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз.3 п. 8 Порядку).

Згідно частини 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Середній заробіток за весь період вимушеного прогулу, який підлягає виплаті, становить 35637,6 грн. (287,4 грн на день * 124 робочих днів у період з 06.04.2023р. по 05.10.2023р). З огляду на викладене, вказана сума підлягає стягненню з підприємства об`єднання громадян "Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих" (сума визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів).

Таким чином, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до підприємства об`єднання громадян "Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих" стягнення заробітної плати, всіх належних сум при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, підлягають частковому до задоволення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Таким чином, у зв`язку із частковим задоволенням позову, судові витрати по справі відповідно до ст. 141 ЦПК України, покладаються на відповідача в розмірі 1 032,80 грн.

На підставі викладеного та керуючисьст. 129-1 Конституції України, ст.ст.94,116, 117,233, ст.ст.10,12,13,76-81,89,141,259,263-265,352,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Підприємства об`єднання громадян "Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих" про стягнення заробітної плати, всіх належних сум при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Підприємства об`єднання громадян "Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, що становить 35 637 (тридцять п`ять тисяч шістсот тридцять сім) гривень 60 копійок.

В частині інших вимог - відмовити.

Стягнути з Підприємства об`єднання громадян "Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих" на користь держави 1 032,80 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текс рішення виготовлено 29.02.2024 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Підприємство об`єднання громадян "Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих", код ЄДРПОУ 03967493, адреса місця знаходження: м. Вінниця, вул. 600-Річчя, буд.9.

Суддя: