Рішення

від 29.02.2024 по справі 183/909/24

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/909/24

№ 2/183/1706/24

29 лютого 2024 року м.Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді - Оладенко О.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

29.01.2024 позивач звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради (надалі за текстом - відповідач) у якому просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 134137 (сто тридцять чотири тисячі сто тридцять сім) гривень 64 копійки за вирахуванням відповідних податків і зборів.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2023 у справі №183/3731/22 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Луганської області, Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради, визнано протиправним та скасовано розпорядження від 06 червня 2022 року «Про увільнення генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради ОСОБА_1 ; стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 281541 гривня 64 копійки. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року вказане рішення залишено без змін.

У зазначеній судовій справі нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу було здійснено станом на дату винесення рішення суду першої інстанції, тобто на 27 лютого 2023 року. Фактична виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу була здійснена відповідачем вже після перегляду справи апеляційною інстанцією тільки 19 грудня 2023 року.

При цьому під час розгляду справи в апеляційній інстанції, наказом № 121/к/тр від 04.07.2023 «Про звільнення Гліба Новицького», позивача було звільнено з посади генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради за п. 1 ст. 40 КЗпП України. 20.09.2023 звернувся до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області із позовом про скасування протиправного наказу, поновлення його на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідачем на підставі рішення суду фактично виплачено позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 червня 2022 року по 27 лютого 2023 року. Справа розглядалась більше одного року не з вини Позивача, як працівника, а тому середній заробіток підлягає виплаті за весь час судового розгляду. Оскільки 04.07.2023 позивача було фактично звільнено з роботи, такий середній заробіток за час вимушеного прогулу повинен бути стягнутий за період з 28 лютого 2023 року до 04 липня 2023 року.

Згідно довідки про середній заробіток (дохід) № 2 від 29.11.2022, наданої Комунальним некомерційним підприємством «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради в рамках судової справи № 183/3731/22, середньоденний заробіток складає 1474,04 грн. З 28 лютого 2023 року до 04 липня 2023 року минув 91 день, а тому сума, що належить до виплати становить - 134137,64 грн.

Ухвалою судді від 31.01.2024 відкрито провадження в указаній цивільній справі для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

15.02.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому просить у позові відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що до спірних правовідносин положення ст.235 КЗпП України не можуть бути застосовані, оскільки початком розгляду справи є прийняття позовної заяви, а завершенням - винесення судового рішення; розгляд справи судом апеляційної інстанції є самостійним судовим процесом, а тому доводи позивача про те, що справа розглядалася більше року є помилковими. Також зазначив, що позивачем не надано доказів витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 14.02.2024 витребувано докази у відповідача стосовно дати виконання рішення у справі№183/3731/22; табель обліку робочого часу стосовно ОСОБА_1 за період з 28 лютого 2023 року до 04 липня 2023 року; відомості про те, чи нараховувалась заробітна плата ОСОБА_1 за період з 28 лютого 2023 року до 04 липня 2023 року; чи відбувся фактичний допуск ОСОБА_1 до роботи у період з 28 лютого 2023 року до 04 липня 2023 року; чи виконував посадові обов`язки позивач у період з 28 лютого 2023 року до 04 липня 2023 року; якщо не виконував - з якої причини.

Суд, оцінивши аргументи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2023 у справі № 183/3731/22 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Луганської області, Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради, визнано протиправним та скасовано розпорядження від 06 червня 2022 року «Про увільнення генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради ОСОБА_1 ; стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 281541 гривня 64 копійки.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2023 у справі № 183/3731/22 рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2023 року залишено без змін.

У відповідності до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції у справі №183/3731/22 встановлено, що з 01 березня 2019 року по 01 березня 2022 рік ОСОБА_1 був призначений на посаду генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради (КНП «КДЦ») із укладенням відповідного контракту; 02 березня 2022 року за підписом керівника Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області із ОСОБА_1 переукладено трудовий контракт з урахуванням кваліфікаційних вимог, що набули чинності 01.01.2022 року та продовжено його повноваження як генерального директора КНП «КДЦ» до 02 березня 2027 року; 06 червня 2022 року розпорядженням керівника Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації генерального директора підприємство КНП «КДЦ» ОСОБА_1 увільнено від виконання обов`язків за контрактом.

Крім того, встановлено, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 1474,04 грн. Зазначена обставина не підлягає доказуванню у даній справі на підставі ч.4 ст. 82 ЦПК України.

Зі змісту рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції вбачається, що судом встановлено факт незаконності наказу про увільнення відповідача. При цьому питання про поновлення на роботі не вирішувалось, оскільки спірним наказом позивача не було звільнено з посади; роботодавець за власною ініціативою призупинив дію трудового контракту.

Наказом відповідача від 04.07.2023 №121/к/тр позивача звільнено з посади генерального директора КНП «Консультативно-діагностичний центр» на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.25).

З витребуваних судом доказів встановлено, що на виконання рішення суду у справі № 183/3731/22 відповідачем сплачено на рахунок позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу: 30.03.2023 кошти у сумі 26105,25 грн.; 19.12.2023 кошти у сумі 200535,77 грн., 4025 грн. Також відповідачем надано платіжні документи про сплату податків та зборів, які утримано з присуджених сум.

З табелів обліку робочого часу стосовно ОСОБА_1 вбачається, що протягом спірного періоду з 28 лютого 2023 року до 04 липня 2023 року позивач не працював.

Відповідно до листа відповідача №69 від 16.02.2024, на виконання ухвали суду про витребування доказів в частині надання інформації про фактичний допуск ОСОБА_1 , а також виконання ним посадових обов`язків у період з 28 лютого 2023 року до 04 липня 2023 року, відповідач повідомив, що надати такі відомості не вбачається можливим, оскільки рішення суду набрало законної сили 08 листопада 2023 року. Зі змісту цієї відповіді вбачається, що недопуск позивача до роботи мав місце з ініціативи роботодавця, який до набрання рішенням законної сили таке право позивача заперечував.

Згідно з ч.1,2 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. При цьому причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця.

Аналіз положень КЗпП України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі: незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу; затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу; несвоєчасного укладення трудового договору; унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника.

Вказані висновки свідчать про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.

Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.

Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.

За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати.

Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов`язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.

Склад трудового майнового правопорушення утворюють його елементи, що одночасно є умовами матеріальної відповідальності роботодавця, а саме: неналежне виконання роботодавцем своїх трудових обов`язків (протиправні дії або бездіяльність); наявність майнової шкоди у вигляді втраченої працівником заробітної плати; причинний зв`язок між неналежним виконанням роботодавцем трудових обов`язків і заподіяною шкодою; вина роботодавця.

Для притягнення роботодавця до матеріальної відповідальності необхідні усі чотири вищезазначені умови.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року в справі № 761/36220/17 (провадження № 61-3100 св 20).

Судом встановлено, що протягом спірного періоду - у період з 28 лютого 2023 року до 04 липня 2023 року позивач був позбавлений можливості працювати з вини роботодавця, який заперечував таке право позивача, що підтверджується змістом відповіді, наданої на виконання ухвали суду про витребування доказів, в частині допуску позивача до роботи. Факт незаконності наказу про увільнення позивача встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили.

Доводи відповідача про те, що справа №183/3731/22 розглядалася менше одного року суд відхиляє, оскільки стадія апеляційного перегляду не є самостійним судовим процесом, а стадією розгляду однієї справи.

Крім того, суд звертає увагу на суперечливу поведінку самого відповідача, який стверджує, що розгляд справи завершився ухваленням рішення суду першої інстанції, натомість виконав рішення лише після перегляду справи в апеляційному порядку.

Враховуючи, що незаконність увільнення позивача встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили, з вини роботодавця позивач не працював протягом спірного періоду, що спричинило позивачу майнову шкоду у вигляді втраченої заробітної плати, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Судом перевірено виконаний позивачем розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу та встановлено, що розрахунок виконано правильно, за період з 28 лютого 2023 до 04 липня 2023 року кількість робочих днів склала 91 день, тому з урахуванням середньоденного заробітку відповідача у сумі 1474,04 грн., сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 134137,64 грн.

Оскільки судом встановлено факт порушення відповідачем трудових прав позивача, з урахуванням того, що справа №183/3731/22 розглядалася більше року не з вини позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення середнього заробітку за увесь час вимушеного прогулу - з наступного дня після ухвалення рішення суду першої інстанції і до дати звільнення позивача 04.07.2023 .

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом задоволено вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі, за якими позивач звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави у сумі 1211,20 грн.

У позовній заяві зазначено орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу - 5000 грн. Проте, доказів таких витрат до позовної заяви не додано та до завершення розгляду справи позивач у порядку ч.8 ст.141 ЦПК України не заявив, про те що такі докази будуть подані після ухвалення рішення. За таких обставин, підстави для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 141, 259, 263-265, ч. 1 ст. 274. ч. 5 ст.279, п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 лютого 2023 до 04 липня 2023 року у сумі 134137 (сто тридцять чотири тисячі сто тридцять сім) грн. 64 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради на користь держави судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради, код ЄДРПОУ 42853384, адреса: Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Сметаніна, 5.

Повне судове рішення складено і підписано 29 лютого 2024 року .

Суддя Оладенко О.С.