Постанова

від 26.02.2024 по справі 910/6968/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2024 р. Справа№ 910/6968/16 (607/6254/15-ц)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пантелієнка В.О.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Доманської М.Л.

секретар судового засідання Нечасний О.Л.

за участю представників:

від позивача - Фольчик А.С. ордер ВО №1067205 від 01.01.2024р.;

від відповідача - Гребенченко О.А. ордер АА №1266890 від 16.01.2023р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державного підприємства (далі - ДП) "Укрветсанзавод"

на рішення господарського суду м.Києва від 20.09.2023р.

(повний текст складено 21.11.2023р.)

та на додаткове рішення господарського суду м.Києва від 06.12.2023р.

(повний текст складено 19.12.2023р.)

у справі №910/6968/16(607/6254/15-ц) (суддя Івченко А.М.)

за позовом ОСОБА_1

до ДП "Укрветсанзавод"

про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості із заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати та відшкодування моральної шкоди

в межах справи №910/6968/16

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Птахокомплекс "Губин"

до ДП "Укрветсанзавод"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Києва від 20.09.2023р. у справі №910/6968/16(607/6254/15-ц) позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково; визнано незаконним наказ генерального директора ДП «Укрветсанзавод» «Про припинення трудового договору ОСОБА_1 » від 11.03.2015р. №48-К/15 та поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Тернопільського філіалу ДП «Укрветсанзавод»; стягнуто з ДП "Укрветсанзавод" на користь ОСОБА_1 : середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням та за час виконання нижчеоплачуваної роботи у розмірі 230 906,04 грн.; заборгованість з виплати допомоги за тимчасову непрацездатність у розмірі 1 331,55 грн.; безпідставне відрахування із заробітної плати у розмірі 450,00 грн.; заборгованість із заробітної плати у розмірі 31 920,22 грн.; середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку у розмірі 598 495,50 грн.; моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн.; стягнуто з ДП "Укрветсанзавод" в дохід Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 192,40 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням господарського суду м.Києва від 06.12.2023р. у справі №910/6968/16(607/6254/15-ц) заяву про розподіл судових витрат задоволено повністю; стягнуто з ДП "Укрветсанзавод" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Не погоджуючись із винесеним рішенням, ДП "Укрветсанзавод" подало апеляційну скаргу на рішення господарського суду м.Києва від 20.09.2023р., в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 повністю.

Також, не погоджуючись із винесеним додатковим рішенням, 08.01.2024р. ДП "Укрветсанзавод" подало апеляційну скаргу на додаткове рішення господарського суду м.Києва від 06.12.2023р., в якій просить скасувати оскаржуване додаткове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про розподіл судових витрат повністю.

У відзивах на апеляційні скарги представник позивача просить відмовити ДП "Укрветсанзавод" у задоволенні апеляційних скарг, а рішення господарського суду м.Києва від 20.09.2023р. та додаткове рішення господарського суду м.Києва від 06.12.2023р. у справі №910/6968/16(607/6254/15-ц) залишити без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП "Укрветсанзавод" на рішення господарського суду м.Києва від 20.09.2023р. у справі №910/6968/16(607/6254/15-ц); розгляд апеляційної скарги ДП "Укрветсанзавод" призначено на 29.01.2024р.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024р. і від 23.01.2024р. апеляційну скаргу ДП "Укрветсанзавод" на рішення господарського суду м.Києва від 20.09.2023р. у справі №910/6968/16(607/6254/15-ц) прийнято до свого провадження колегією суддів в іншому складі суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП "Укрветсанзавод" на додаткове рішення господарського суду м.Києва від 06.12.2023р. у справі №910/6968/16(607/6254/15-ц); розгляд апеляційної скарги ДП "Укрветсанзавод" призначено на 29.01.2024р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2024р. апеляційну скаргу ДП "Укрветсанзавод" на додаткове рішення господарського суду м.Києва від 06.12.2023р. у справі №910/6968/16(607/6254/15-ц) прийнято до свого провадження колегією суддів в іншому складі суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024р. об`єднано апеляційні скарги ДП "Укрветсанзавод" на рішення господарського суду м.Києва від 20.09.2023р. та на додаткове рішення господарського суду м.Києва від 06.12.2023р. у справі №910/6968/16(607/6254/15-ц) в одне апеляційне провадження; відкладено розгляд справи №910/6968/16(607/6254/15-ц) на 26.02.2024р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2024р. апеляційні скарги ДП "Укрветсанзавод" на рішення господарського суду м.Києва від 20.09.2023р. та на додаткове рішення господарського суду м.Києва від 06.12.2023р. у справі №910/6968/16(607/6254/15-ц) прийнято до свого провадження колегією суддів в іншому складі суду.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

В провадженні господарського суду м.Києва перебувала справа №910/6968/16 (607/6254/15-ц) за позовом ОСОБА_1 до ДП "Укрветсанзавод" про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання недійсним запису в трудовій книжці про звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, затримки видачі трудової книжки та виплати належних сум при звільненні, стягнення заборгованості із заробітної плати з нарахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги ОСОБА_1 (з урахуванням заяви вх. №01-37/65018/20, поданої до місцевого суду 11.09.2020р. (т. 3 а.с. 136-150)), обґрунтовував тим, що наказ про його звільнення є незаконним, оскільки в ньому не вказано, коли і яке саме одноразове грубе порушення допустив директор Тернопільського філіалу ОСОБА_1 , що стало підставою для його звільнення, а тому він вважає, що його звільнили незаконно, з грубим порушенням чинного законодавства, у зв`язку з чим просив місцевий суд визнати незаконним наказ генерального директора ДП "Укрветсанзавод" "Про припинення трудового договору ОСОБА_1 " №48-К/15 від 11.03.2015р. та поновити ОСОБА_1 на посаді директора Тернопільського філіалу "Укрветсанзавод"; стягнути з ДП "Укрветсанзаод" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням та за час затримки виплати всіх належних йому сум за період з 12.03.2015р. по день винесення рішення судом; стягнути з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн. моральної шкоди.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 31.01.2022р. у справі №910/6968/16 (607/6254/15-ц) позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково; стягнуто з ДП "Укрветсанзавод" на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 32 370,22 грн. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів при її виплаті; стягнуто з ДП "Укрветсанзавод" в дохід Державного бюджету України 2102,00 грн. судового збору; в іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Додатковою ухвалою місцевого суду від 08.06.2022р. позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час порушення строків виплати заробітної плати було задоволено частково; стягнуто з ДП "Укрветсанзавод" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у розмірі 67 545,05 грн. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів при її виплаті та судовий збір у розмірі 1 013,17 грн.; стягнуто з ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України 10 131,76 грн. судового збору; в іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2022р. ухвалу господарського суду м.Києва від 31.01.2022р. і додаткову ухвалу господарського суду м.Києва від 08.06.2022р. у справі №910/6968/16(607/6254/15-ц) було залишено без змін; справу №910/6968/16(607/6254/15-ц) повернуто до господарського суду м.Києва.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2023р. по справі №910/6968/16(607/6254/15-ц) постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2022р., ухвалу господарського суду м.Києва від 31.01.2022р. та додаткову ухвалу господарського суду м.Києва від 08.06.2022р. у справі №910/6968/16(607/6254/15-ц) було скасовано повністю; справу №910/6968/16(607/6254/15-ц) передано на новий розгляд до господарського суду м.Києва.

Ухвалою місцевого суду від 23.03.2023р. було призначено розгляд справи №910/6968/16(607/6254/15-ц).

Ухвалою місцевого суду від 06.09.2023р. було закрито підготовче провадження з розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості із заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати та відшкодування моральної шкоди в межах справи №910/6968/16 та призначено розгляд заяви до розгляду по суті.

Позовна заява з урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог, уточнення позовних вимог, ґрунтується на тому, що з 01.06.2013р. ОСОБА_1 працював на посаді директора Тернопільської філії ДП "Укрветсанзавод", що підтверджується наказом про переведення №52-К/13.

Відповідно до наказу №7-К/15, виданого генеральним директором ДП "Укрветсанзавод" Янко Є.І. 16.01.2015р., у зв`язку із виявленими недоліками в діяльності філії та призначенням службового розслідування стосовно роботи ОСОБА_1 на посаді директора філії, його було відсторонено від роботи з 19.01.2015р. по 31.01.2015р. Виконання обов`язків директора Тернопільської філії ДП "Укрветсанзавод" покладено на ОСОБА_2 .

Наказом №48-К/15 від 11.03.2015р., підписаного генеральним директором ДП "Укрветсанзавод" Янко Є.І. , ОСОБА_1 11.03.2015 звільнено з роботи з посади директора Тернопільського філіалу ДП "Укрветсанзавод", за одноразове грубе порушення трудових обов`язків керівником філіалу, п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Як на підставу позовних вимог, позивач вказував, що наказ про його звільнення є незаконним, оскільки в ньому не вказано, коли і яке саме одноразове грубе порушення допустив директор Тернопільського філіалу ОСОБА_1 , що стало підставою для його звільнення, а тому він вважає, що його звільнили незаконно з грубим порушенням чинного законодавства, не повідомивши про те, яке саме порушення він вчинив, у зв`язку з цим просив серед іншого визнати наказ про звільнення незаконним та поновити його на посаді.

Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату. А саме визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Відповідно до стаття 51 Кодексу законів про працю (далі - КзпП) України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У статті 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу встановлені ст.ст. 40, 41, 43, 431 КЗпП України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

За змістом п. 1 ч. 1 статті 41 КЗпП України підставою для звільнення керівника є вчинення ним одноразового грубого порушення трудових обов`язків, а не тривале, зокрема, неналежне керівництво роботою установи, ослаблення контролю за роботою підлеглих, тощо.

Звільнення працівника з підстав п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України передбачає визначення кола порушень трудових обов`язків, під які підпадають такі порушення, у яких ознакою грубості характеризуються усі факти, що характеризують їх склад - це і характер дії або бездіяльності працівника, і істотність наслідків порушення трудових обов`язків, і особливості причинного зв`язку між порушенням і його наслідками, і форми вини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 22 Постанови від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно виявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до ст. 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення як догана або звільнення.

Згідно ст. 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.

Відповідно до п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу №86-П/13 генерального директора ДП "Укрветсанзавод" Стіпахно В.І. від 11.07.2013р., відповідно до ст.ст. 13, 15, 18 Закону України "Про охорону праці", з метою забезпечення утворення системи управління охороною праці на ДП "Укрветсанзавод" з 11.07.2013 року було затверджено та введено в дію Положення про систему управління охороною праці, Положення про службу охорони праці, Положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці. Посадовим особам: провідному інженеру з охорони праці ОСОБА_4 , начальнику відділу організації виробництва та екологічної безпеки ОСОБА_5 , директорам філій ДП "Укрветсанзавод", особам, відповідальним за охорону праці у філіях в термін до 31 липня 2013 року вивчити зазначені положення та керуватися ними при організації та виконанні робіт.

Відповідно до розділу 4 Положення про службу охорони праці ДП "Укрветсанзавод", затвердженого наказом генерального директора ДП "Укрветсанзавод" від 11.07.2013р. №86-П/13, спеціаліст служби охорони праці має право видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов`язкові для виконання приписи (за формою згідно з додатком 1) щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці.

Згідно наказу №85-П/13 генерального директора ДП "Укрветсанзавод" Стіпахно В.І. від 11.07.2013р., відповідно до ст. 15 Закону України "Про охорону праці" і Типового положення про службу охорони праці підприємства на ДП "Укрветсанзавод", було створено службу охорони праці, керівником якої з 11.07.2013 року призначено ОСОБА_4 та надано йому право здійснювати контроль за функціональною діяльністю відповідальних осіб за охорону праці у філіях Підприємства в межах своїх повноважень.

Відповідно до посадовою інструкції, яка затверджена генеральним директором ДП "Укрветсанзавод" Стіпахно В.І. 11.07.2013р. №15, провідний інженер з охорони праці ДП "Укрветсанзавод" здійснює контроль дотримання в структурних підрозділах законодавчих та нормативних правових актів з охорони праці, проведення заходів щодо створення здорових і безпечних умов праці (п. 1, розділ 2), організовує проведення перевірок (п. 5, розділ 2) та має право видавати керівникам структурних підрозділів обов`язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків з охорони праці (п. 3, розділ 3).

Графіком перевірки стану охорони праці філій ДП "Укрветсанзавод" у 2015 році, затвердженого генеральним директором ДП "Укрветсанзавод" Янко Є.І., була запланована перевірка стану охорони праці Тернопільської філії ДП "Укрветсанзавод" на січень 2015 року.

Відповідно до наказу №7-К/15, виданого генеральним директором ДП "Укрветсанзавод" Янко Є.І. 16.01.2015р., у зв`язку із виявленими недоліками в діяльності філії та призначенням службового розслідування стосовно роботи ОСОБА_1 на посаді директора філії, його було відсторонено від роботи з 19.01.2015р. по 31.01.2015р. Виконання обов`язків директора Тернопільської філії ДП "Укрветсанзавод" було покладено на ОСОБА_2 .

Як вбачається з наказу №18-К/15, виданого генеральним директором ДП "Укрветсанзавод" Янко Є.І. 26.01.2015р., провідного інженера з охорони праці ОСОБА_4 та заступника начальника виробничого відділу ОСОБА_7 було відряджено до Тернопільської філії ДП "Укрветсанзавод" з метою перевірки дотримання законодавства про охорону праці та дотримання технології виробничих процесів, строком 5 днів з 27.01.2015р.

30.01.2015р. ОСОБА_4 видав припис №1 директору Тернопільської філії ДП "Укрветсанзавод". З зазначеного припису вбачається, що, відповідно до Закону України "Про охорону праці", з метою створення належних безпечних і здорових умов праці, директору філії було запропоновано усунути ряд порушень та недоліків. Припис було одержано в.о.директора Тернопільської філії ДП "Укрветсанзавод" ОСОБА_2 .

Відповідно до листків непрацездатності, виданих ОСОБА_1 19.01.2015р., 21.01. 2015р., 09.02.2015р. та 06.03.2015р., в період з 05.01.2015р. по 19.01.2015р., з 21.01.2015р. по 06.02.2015р., з 09.02.2015р. по 18.02.2015р., з 23.02.2015р. по 06.03.2015р. ОСОБА_1 перебував на лікарняному.

Як вбачається з наказу №6-В/13 від 10.03.2015р., ОСОБА_1 з 10.03.2015р. перебував у відрядженні строком 2 дні в апараті управління ДП "Укрветсанзавод" з метою виконання розпорядження №17-В/15.

Відповідно до наказу №48-К/15 генерального директора ДП "Укрветсанзавод" Янко Є.І. від 11.03.2015р., ОСОБА_1 11.03.2015р. було звільнено з роботи з посади директора Тернопільського філіалу ДП "Укрветсанзавод", за одноразове грубе порушення трудових обов`язків керівником філіалу, п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Щодо позовних вимог про визнання незаконним наказу генерального директора ДП "Укрветсанзавод" "Про припинення трудового договору ОСОБА_1 " №48-К/15 від 11.03.2015р. та поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Тернопільської філії ДП "Укрветсанзавод", апеляційний суд зазначає наступне.

Оскаржений наказ було видано за п.1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, підставою припинення трудового договору та звільнення ОСОБА_1 вказано: припис провідного інженера з охорони праці ОСОБА_4 від 30.01.2015р. №1.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Аналіз указаних норм трудового права дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені статтями 40, 41 КЗпП України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадках одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Важливою умовою застосування п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України є звільнення керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості.

Під разовим порушенням необхідно розуміти таку протиправну поведінку, що є обмеженою в часі та вчиненою саме одноразово (одну дію або бездіяльність). Не є одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків тривале, неналежне "керування" роботою установи, ослаблення контролю за робою підлеглих, тощо (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 305/1001/18 (провадження № 61-3286св21), від 28 липня 2022 року у справі № 216/3852/20 (провадження № 61-2822св22).

Порушення розтягнуті у певному часовому періоді мають ознаку тривалості.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду, істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали (могли настати) внаслідок такого порушення. В оцінці того, наскільки є грубим порушення трудових обов`язків, потрібно виходити з характеру дій чи бездіяльності працівника, істотності наслідків порушення та форми вини. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає певний трудовий спір (постанова Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 554/897/21 (провадження № 61-13017св21).

Обов`язковою умовою визнання діянь працівника як порушення трудових обов`язків є протиправність цих діянь, наявність вини, незалежно від її форми та причинного зв`язку між порушенням і його наслідком.

Порушення трудових обов`язків з прямим умислом може бути визнаним таким, що підпадає під п.1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, навіть за відсутності шкідливих наслідків.

Під порушенням трудових обов`язків розуміється невиконання чи неналежне їх виконання. До трудових обов`язків віднесені обов`язки працівника, визначені трудовим договором (контрактом), посадовою інструкцією, іншими локальним нормативним актом та законодавством про працю.

Рішення компетентного органу власника підприємства і наказ про звільнення повинні містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою для звільнення. За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити посилання на цілу низку (систему) порушень, за які був звільнений керівник, а лише вказувати на одноразове грубе порушення конкретних трудових обов`язків.

Звільнення на підставі п.1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України за своєю природою є дисциплінарним, а тому воно має здійснюватися з дотриманням порядку і строків, викладених у статтях 148, 149 КЗпП України.

Так, відповідно до статті 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Також встановлено, що дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Положення статті 149 КЗпП України зобов`язують до прийняття рішення про звільнення керівника за одноразове грубе порушення трудових обов`язків витребувати у нього письмові пояснення. Не можна звільнити за порушення, яке вже потягнуло застосовування інших видів дисциплінарних стягнень.

Отже, рішення про звільнення працівника на підставі п.1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України може бути прийняте роботодавцем за наявності сукупності таких умов: 1) суб`єктом дисциплінарної відповідальності може бути певна категорія працівників; 2) для застосування цієї норми закону потрібно встановити факт порушення працівником своїх трудових обов`язків; 3) порушення повинно бути одноразовим та грубим; 4) рішення про звільнення працівника може прийняти лише уповноважена на те особа.

За змістом ч. 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Як встановлено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2023р. у справі №910/6968/16(607/6254/15-ц): «колегія суддів вважає необхідним звернути увагу на те, що припис, по суті, - розпорядчий документ, який видається деякими посадовими особами і стосується установи, її структурного підрозділу чи окремого працівника. Припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи щодо усунення порушень вимог законодавства. Відтак, виходячи з суті "припису", постає питання чи є припис підставою застосування санкцій, зокрема, за приписами статті 41 КЗпП України. 38.12.1. Втім, суди попередніх інстанцій вказаного вище не врахували. Поза увагою судів залишились обставини наявності двох варіантів Припису №1 від 30.01.2015р. (т.1 а.с. 8 - поданий позивачем, т. 1 а.с. 85 - поданий відповідачем). Вказаним обставинам судами не було надано належної правової оцінки та не було встановлено ймовірної дійсності того чи іншого припису.

При цьому, суди не дослідили кому саме був виданий припис провідного інженера з охорони праці ОСОБА_4 від 30.01.2015р. № 1, строки його виконання та можливість, за встановлених судами обставин (зокрема, датою ознайомлення з Приписом, т. 1 а.с. 99), виконання такого припису ОСОБА_1 у встановлені строки.»

У наказі не зазначено, у чому саме (у яких діях чи бездіяльності) виразилось допущене позивачем порушення трудових обов`язків та яких саме. У наказі зазначено лише підставу його винесення: припис провідного інженера з охорони праці ОСОБА_4 від 30.01.2015р. №1, котрий містить 71 пункт порушень законодавства про охорону праці, виявлених, за його твердженням, під час проведення перевірки в Тернопільській філії ДП «Укрветсанзавод», без зазначення дати їх скоєння.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у поданих місцевому суду запереченнях на позов, стверджував, що підставою звільнення є невиконання позивачем вимог щодо організації та забезпечення охорони праці на ввіреній йому філії, котре і є одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків в розумінні п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Проте, таке порушення не є одноразовим та не може бути підставою для звільнення за ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Відповідач стверджував, що підставою звільнення позивача стало невиконання ним припису від 30.01.2015р. у встановлені у ньому строки.

Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які дані щодо стану виконання припису на дату видачі наказу про звільнення.

Позивач з 05.01.2015р. і по день звільнення майже безперервно знаходився на лікарняному.

Окрім цього, наказом гендиректора ДП «Укрветсанзавод» від 16.01.2015р. позивача було відсторонено від роботи з 19 по 31 січня 2015 року на час проведення службового розслідування, а виконання обов`язків директора покладено на заступника директора ОСОБА_2 . Отже, на час перевірки, яку проводив ОСОБА_4 (27.01.2015р. - 30.01.2015р.), керівництво Тернопільською філією здійснював ОСОБА_2 , як т.в.о. директора, якому перевіряючим і було вручено припис №1 від 30.01.2015р.

За твердженнями позивача, після його виходу з лікарняного, йому вказаний припис не передавався, про наявність припису №1 від 30.01.2015р. повідомлено не було, вперше про нього він дізнався та ознайомився із його змістом безпосередньо у день свого звільнення під час службового відрядження у м. Київ 11.03.2015р. в ДП «Укрветсанзавод».

При цьому, наданий позивачу 11.03.2015р. для ознайомлення припис №1 від 30.01.2015р., копію якого було долучено до позовної заяви, не був оформлений за Формою 1-ОП, не містив жодних термінів усунення виявлених порушень і в ньому було зазначено, що його отримав головний інженер ОСОБА_6 без жодного підпису у ньому.

Позивач зазначав, що оформлений за Формою 1-ОП припис, із зазначенням термінів усунення виявлених порушень, був наданий відповідачем лише під час розгляду справи у місцевому суді, до того позивач з ним не ознайомлювався.

Наведене свідчить про відсутність вини позивача у вказаних порушеннях, а отже й про відсутність у його діях (бездіяльності) складу дисциплінарного проступку, який може бути підставою для звільнення за п.1 ч. 1 ст. 41 КЗпПУ, а також про сплив встановленого ст. 148 КЗпП України граничного строку притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Місцевим судом правильно встановлено, що наказ генерального директора ДП «Укрветсанзавод» від 11.03.2015р. №48-К/15 не відповідає вимогам закону, позивача звільнено з посади директора Тернопільської філії за одноразове грубе порушення трудових обов`язків на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України без законних підстав та з порушенням встановлених правил та порядку застосування дисциплінарного стягнення.

Відповідно до ч. ч. 1.2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір з одночасним прийняттям рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Тому суд першої інстанції законно і обгшрунтовано визнано незаконним наказ генерального директора ДП «Укрветсанзавод» «Про припинення трудового договору ОСОБА_1 » від 11.03.2015р. №48-К/15 та поновив ОСОБА_1 на посаді директора Тернопільського філіалу ДП «Укрветсанзавод»

Позивач зазначав, що оскільки з 05.10.2018р. він працевлаштувався на іншу роботу, число робочих днів за час вимушеного прогулу з 12.03.2015р. по 04.10.2018р. включно становить 893 дні.

У заяві про уточнення позовних вимог, позивач вказував, що, при проведенні розрахунку, помилково поза увагою було залишено ту обставину, що, починаючи з травня 2018 року, позивач за строковим трудовим договором працював у дочірньому підприємстві «Люкс-Житло-1» приватного підприємства «Люкс», код ЄДРПОУ 36268800.

Наведене підтверджується наявною у справі Довідкою з даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, сформованою засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України, де відображено дані про нараховану ОСОБА_1 заробітну плату за період з 2013 по 2020 роки, у т.ч. відомості про роботодавців-страхувальників, а також додатково наданою місцевому суду довідкою ГУ ПФУ в Тернопільській області форми ОК-5 від 27.07.2023р.

Внаслідок цього, у час вимушеного прогулу позивача помилково було включено 110 робочих днів за період з 01.05.2018р. по 04.10.2018р. Тривалість вимушеного прогулу становить 786 днів.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 218 798,82 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Розмір місячної заробітної плати позивача у дочірньому підприємстві «Люкс-Житло-1» приватного підприємства «Люкс» становив 3480 грн., що підтверджується вищевказаними даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, за період з 01.05.2018р. то 30.09.2018р. (106 робочих днів) позивачу було нараховано заробітну плату на загальну суму 17 400 грн. (3480 грн. х 5 міс.).

З урахуванням середньоденного заробітку позивача за час роботи у відповідача у розмірі 278,37 грн., йому за цей період підлягала нарахуванню заробітна плата на загальну суму 29 507,22 грн. (278,37 грн. х 106 днів).

Наведеним підтверджується, що у цей період позивач виконував нижчеоплачувану роботу, тому, в силу приписів ч. 2 ст. 235 КЗпП України, йому повинна бути виплачена різниця в заробітку, яка становить 12 107,22 грн. (29 507,22 грн. - 17 400 грн.).

Тому суд першої інстанції законно і обгрунтовано стягнув з ДП "Укрветсанзавод" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням та за час виконання нижчеоплачуваної роботи у розмірі 230 906,04 грн.

Що стосується заборгованості ДП "Укрветсанзавод" з виплати ОСОБА_1 допомоги за тимчасову непрацездатність, безпідставного відрахування із заробітної плати та заборгованості із заробітної плати у розмірі 31 920,22 грн., апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно з розрахунковими листами, у лютому 2015 року нарахування ДП "Укрветсанзавод" Шпетку Богдану Васильовичу по лікарняних листах не здійснювалися. У березні ДП "Укрветсанзавод" було здійснено 7 таких нарахувань за період з 05.01.2015р. по 18.02.2015р. на загальну суму 7 639,63 грн. У квітні ДП "Укрветсанзавод" було здійснено одне нарахування за період з 02 по 06 березня (5 робочих днів, що підлягали оплаті за рахунок Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності) на суму 1331,55 грн., із яких утримано 242,34 грн., отже до виплати підлягало - 1089,21 грн.

Місцевим судом правильно встановлено, що будь-яких доказів про нарахування та виплату лікарняних за період з 23.02.2015р. по 28.02.2015р. (5 робочих днів, що підлягали оплаті за рахунок коштів роботодавця, на таку ж суму нарахування - 1331,55 грн. та до виплати -1089,21 грн.) матеріали справи не містять.

Також, наявні у справі докази свідчать, що у довідці №86-1/15-448 від 24.09.2015р. у суму виплаченої заробітної плати та лікарняних було безпідставно включено 450 грн.

Позивач зазначав, що, як вбачається з довідки №42 від 09.07.2015р., ця сума була виплачена позивачу на відрядження, згідно з відомістю №3 від 19.02.2015р., та зарахована на відрядження 10-11 березня 2015 року, однак після повернення з відрядження він не надав авансовий звіт про витрату вказаної суми. Вказана сума була виплачена не як зарплата, а як «інші платежі» на зарплатну картку, про що свідчить також виписка з банківського рахунку в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Позивач у поясненнях наголошував, що вказані кошти були виплачені позивачу для відрядження в офіс ДП «Укрветсанзавод» у м. Київ, заплановане на 23.02.2015 рік, у яке він не поїхав за станом здоров`я. На відрядження 10-11 березня 2015 року кошти позивачу повторно не виплачувались. Звіт за це відрядження на суму 660 грн. він здав 12.03.2015 року головному бухгалтеру філії.

Отже, фактично відповідачем було проведено відрахування із заробітної плати позивача з метою погашення боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 127 КЗпП України, відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Враховуючи, що відповідачем не видавався відповідний наказ (розпорядження), віднесення вищевказаних коштів у сумі 450 грн. до виплаченої позивачу заробітної плати (фактично відрахування цієї суми із заробітної плати) є незаконним.

Також, позивач зазначав, що залишилась непогашеною заборгованість перед ним по заробітній платі за час роботи па посаді головного інженера державного підприємства "Тернопільський державний завод по виробництву м`ясо-кісткового борошна "Ветсанзавод", правонаступником якого є відповідач, за період з 01.01.2013р. по 31.05.2013р. у сумі 31 920,22 грн.

Позивач зазначав, що правонаступництво відповідача за зобов`язаннями цього підприємства, у тому числі з погашення заборгованості по заробітній платі, підтверджується: постановою Кабінету Міністрів України від 29.10.2012р. №1147 про утворення ДП "Укрветсанзавод" та реорганізацію низки державних підприємств, у тому числі ДП "Тернопільський державний завод по виробництву м`ясо-кісткового борошна "Ветсанзавод", шляхом їх приєднання до ДП "Укрветсанзавод"; наказом в.о. генерального директора ДП «Укрветсанзавод» від 31.01.2013р. №15- П/13 про утворення відокремленого структурного підрозділу Тернопільська філія державного підприємства «Укрветсанзавод» за тією ж адресою, де знаходилось реорганізоване ДП; передавальним актом від 28.02.2013р., згідно з яким ДП "Тернопільський державний завод по виробництву м`ясо-кісткового борошна "Ветсанзавод", в особі голови комісії з реорганізації цього підприємства, передало, а ДП «Укрветсанзавод» прийняло майно, майнові та немайнові права та обов`язки станом на 28.02.2013р. При цьому, у структурі кредиторської заборгованості, що передавалась, зазначено заборгованість по розрахунках із працівниками по заробітній платі; листом 15.0. генерального директора ДП «Укрветсанзавод», адресованого керівникам філій, від 04.06.2013р. за №86-1/13-118 у якому вказано про правопаступництво ДП «Укрветсанзавод» стосовно ветеринарно-санітарних заводів, у тому числі ДП "Тернопільський державний завод по виробництву м`ясо-кісткового борошна "Ветсанзавод"; Довідкою про результати перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності Тернопільської філії ДП «Укрветсанзавод», що проводилась Держветфітослужбою України з 14 по 16 жовтня 2013 року, у якій зазначено про наявність заборгованості по заробітній платі ДП "Тернопільський державний завод по виробництву м`ясо-кісткового борошна "Ветсанзавод" та про її погашення починаючи з червня 2013 року на загальну суму 135 239,6 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України "Про оплату праці".

Частиною 3 ст. 15 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в ч. 5 ст. 97 КЗпП України.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат. Одночасно звертає на себе увагу той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується, за винятком виплат, передбачених законодавством (зокрема, у випадку простою).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин, втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Відповідно до висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 28.03.2018р. у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією.

Наявність заборгованості перед позивачем по заробітній платі та її розмір підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 06.07.2015р., виданими Тернопільською ОПІ ГУ ДФС у Тернопільській області, де відображено нарахування позивачу Тернопільським Ветсанзаводом, податковий номер НОМЕР_1 (тобто ДП Тернопільський державний завод по виробництву м`ясо-кісткового борошна «Ветсанзавод») заробітної плати у сумі 16 239,39 грн. (за 1-й квартал) та 15 680,83 гри. (у 2- му кварталі по 31.05.2013р.), тобто всього 31 920,22 грн.

Тому суд першої інстанції законно і обгрунтовано стягнув з ДП "Укрветсанзавод" на користь ОСОБА_1 1 331,55 грн. - заборгованості з виплати допомоги за тимчасову непрацездатність, 450,00 грн. - безпідставного відрахування із заробітної плати і у 31 920,22 грн. - заборгованості із заробітної плати.

Що стосується вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку у розмірі 598 495,50 грн., апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплат належних йому вищевказаних сум по день фактичного розрахунку.

За правилами пункту 2 розділу II Порядку №100, при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, врахуванню підлягають виплати за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення (п. 40.12 постанови Верховного Суду від 21.02.2023р. у даній справі).

Розрахований за цими правилами середньоденний заробіток позивача, з урахуванням дати його звільнення - 11.03.2015р., становить 278,37 грн.

З урахуванням цієї дати звільнення, час затримки виплат належних позивачу вищевказаних сум станом на 03.05.2023р. - 2050 робочих днів.

Тому місцевий суд законно і обгрунтовано стягнув з ДП "Укрветсанзавод" на користь ОСОБА_1 598 495,50 грн. середнього заробітку за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку.

Що стосується вимог про стягнення з ДП "Укрветсанзавод" на користь ОСОБА_1 моральної шкоду у розмірі 10 000,00 грн., апеляційний суд зазначає наступне.

Позивач зазначав, що незаконне звільнення та несвоєчасна виплата зарплати завдали йому значних моральних страждань, призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, що негативно вплинуло на його авторитет та ділову репутацію. ОСОБА_1 тривалий час не мав можливості працевлаштуватися за фахом, був позбавленим внаслідок цього самостійного джерела доходів та засобів для існування, у тому числі для лікування, та перебував фактично на утриманні членів своєї сім`ї.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абз. 2 ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України). Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб (абз. 1 ч. 3 ст. 23 ЦК України, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абз. 2 вказаної частини).

Особа, яка звертається до суду з позовом про стягнення моральної шкоди, повинна довести факт спричинення їй немайнової шкоди.

Місцевим судом правильно встановлено, що позивач не довів належними доказами, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди саме у 10 000,00 грн, та якими доказами це підтверджується.

За усталеною судовою практикою під моральною шкодою розуміються втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Провадження у цій справі триває з 2015 року.

Тому, враховуючи встановлені обставини, причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями відповідача та наявністю моральної шкоди, про яку стверджував позивач, суд першої інстанції законно і обгрунтовано стягнув з ДП "Укрветсанзавод" на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 2 000,00 грн.

Згідно ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтями 76, 77, 79 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні (від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України») зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Місцевий суд законно і обґрунтовано задовольнив частково позовні вимоги ОСОБА_1 , стягнувши з ДП "Укрветсанзавод" в дохід Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 192,40 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що 25.09.2023р. від позивача до місцевого суду була подана заява про розподіл судових витрат у розмірі 20 000,00 грн.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України, представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що: - витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави; - за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Частина 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Отже, за приписами ст. 244 Господарського процесуального кодексу України слідує, що додаткове рішення - це засіб виправлення неповноти основного судового рішення. Через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі його скасувати чи змінити, проте, він має право виправити деякі його недоліки, зокрема неповноту. Неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом.

До заяви ОСОБА_1 було додано копії: договору про надання правової допомоги від 05.04.2023р. №01/04/23-пд, додаткового договору №1 до договору про надання правової допомоги від 05.04.2023р. №01/04/23-пд, акту про надані послуги від 23.09.2023р.

Частиною 5 ст.129 ГПК України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Дослідивши поданий акт про надані послуги та матеріали справи, враховуючи складність справи та тривалість її розгляду, місцевий суд законно і обґрунтовано задовольнив повністю заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг, зміни чи скасування рішення і додаткового рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 240, 270, 275, 276, 282, 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ДП "Укрветсанзавод" залишити без задоволення, а рішення господарського суду суду м.Києва від 20.09.2023р. і додаткове рішення господарського суду м.Києва від 06.12.2023р. у справі №910/6968/16(607/6254/15-ц) - без змін.

Справу №910/6968/16(607/6254/15-ц) повернути до господарського суду м.Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складений та підписаний 28.02.2024р.

Головуючий суддя В.О. Пантелієнко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.Л. Доманська