Номер провадження: 22-ц/813/1014/24
Справа № 2-1045/99
Головуючий у першій інстанції Процик М.В.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
про відмову у відкритті апеляційного провадження
28.02.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,
розглянувши питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Приморського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Центрального районного суду м. Одеси від 05 травня 1999 року в справі за заявою ОСОБА_1 про внесення змін до актового запису,
В С Т А Н О В И В:
05 травня 1999 року Центральним районним судом м. Одеси ухвалено рішення по даній справі, яким задоволено заяву ОСОБА_1 про внесення змін до актового запису.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, 14.12.2022 року, через засоби поштового зв`язку, Приморський відділ ДРАЦС у м. Одесі ПМУ МЮ (м. Одеса) подав до суду апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке мотивовано тим, що апелянт не брав участі у розгляді справи та не повідомлявся про її розгляд, копію повного тексту оскаржуваного рішення суду отримано апелянтом 15.11.2022 року, на підтвердження чого апелянт надає копію супровідного листа Приморського районного суду м. Одеси від 25.10.2022 року з відтиском штампу вхідної кореспонденції скаржника від 15.11.2022 року. З цих підстав просить поновити строк.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою Приморського відділу ДРАЦС у м. Одесі ПМУ МЮ (м. Одеса) на рішення Центрального районного суду м. Одеси від 05 травня 1999 року слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до ст. 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; розумні строки розгляду справи судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; обов`язковість судового рішення (п. 1, 3, 7, 9 ст. 129 Конституції України).
Зазначені принципи судочинства кореспондуються з положеннями ч. 2 ст. 2 ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 4 ст. 10 ЦПК України встановлено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ).
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
ЄСПЛ в своїх рішенням зауважував, що:
«відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року)»;
«одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами» (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року)»;
«вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року)»;
«процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року)».
Отже, доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому ст. 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata. При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, яке набрало законної сили, є порушенням ст. 6 Конвенції щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність та відповідає прецедентній практиці ЄСПЛ.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК Україні).
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) зазначено, що: «відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (див. постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц).
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (ч. 1 ст. 126 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ч. 2 ст. 358 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків:
1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки;
2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
У постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 301/2320/15-ц (провадження № 61-9348св22) зазначено, що «враховуючи імперативний характер положень частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) та те, що річний строк, визначений вказаною процесуальною нормою, є присічним і поновленню не підлягає, то суд позбавлений у цьому випадку можливості оцінювати поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Відтак, у суду апеляційної інстанції були відсутні правові підстави для з`ясування поважності причин пропуску, поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою вказаної особи, поданою після спливу річного строку з дня постановлення оскаржуваного рішення».
У постанові Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 753/4792/17 (провадження № 61-2722св23) вказано, що «сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку. Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.».
У ст. 44 ЦПК України закріплено обов`язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.
З матеріалів справи вбачається, що у грудні 2022 року Приморський відділ ДРАЦС у м. Одесі ПМУ МЮ (м. Одеса) звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Центрального районного суду м. Одеси від 05 травня 1999 року у справі № 2-1045/99. До апеляційної скарги апелянт додав копії оскаржуваного судового рішення та супровідного листа Приморського районного суду м. Одеси від 25.10.2022 року про його направлення апелянту, копію заяви ОСОБА_1 від 06.10.2022 року, копію Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Приморського відділу ДРАЦС у м. Одесі ПМУ МЮ (м. Одеса).
З рішення Центрального районного суду м. Одеси від 05 травня 1999 року по справі № 2-1045/99 вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій просив встановити неправильність актового запису про його народження в частині відомостей про національність його матері. Дану заяву ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано органи РАЦС внести відповідні виправлення.
З даного рішення також вбачається, що представник органу РАЦС в судове засідання не з`явився, про час слухання справи повідомлявся, причина неявки суду невідома.
28.12.2022 року Одеський апеляційний суд звернувся до Приморського районного суду м. Одеси, як до правонаступника Центрального районного суду м. Одеси, із запитом про витребування цивільної справи № 2-1045/99.
13.01.2023 року, через засоби електронного зв`язку, від ОСОБА_1 до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник заперечував проти даної апеляційної скарги, посилаючись на те, що апелянт, як правонаступник органу, який приймав участь в розгляді справи, звернувся з апеляційної скаргою на рішення суду зі значним пробігом часу з дати набрання оскаржуваним судовим рішенням законної сили (більше 23,5 років), що порушує принцип res judicata, та виключає поважність причин, з якими процесуальний закон пов`язує можливість поновлення строку на апеляційне оскарження; до апеляційної скарги не додано доказів сплати судового збору за її подання. Серед іншого ОСОБА_1 також зазначає, що на підставі оскаржуваного рішення суду та визначеної ним національності його матері він у 2005 році отримав у Федеративній Республіці Німеччина (далі - ФРН) необмежений дозвіл на перебування, де наразі постійно мешкає, а подання у 2022 році до реєстрації оскаржуваного рішення суду викликано необхідністю підтвердження відношення до єврейської національності його сина ОСОБА_2 , який з 25.03.2022 року проживає у м. Штуттгарт, ФРН, із статусом біженець з обмеженим строком перебування. Відсутність документу з органів РАЦС України, що зокрема підтверджує національність його бабки, не дозволяє йому отримати необмежений дозвіл на перебування, як етнічному єврею.
Листом від 24.02.2023 року Приморський районний суд м. Одеси повідомив апеляційному суду, що вищезазначена справа була вилучена до знищення та знищена. Оригінал рішення зберігається в архіві Приморського районного суду м. Одеси у збірнику знищених справ і матеріалів Приморського районного суду м. Одеси за 1999 рік (2-1000-1100/99).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03 березня 2023 року матеріали за апеляційною скаргою Приморського відділу ДРАЦС у м. Одесі ПМУ МЮ (м. Одеса) на рішення Центрального районного суду м. Одеси від 05 травня 1999 року направлено до Приморського районного суду м. Одеси для вирішення відповідно до розділу Х ЦПК України питання про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі №2-1045/99, її належного оформлення та направлення на адресу апеляційного суду протягом 30 днів з дня отримання судом матеріалів.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2023 року відмовлено у відновленні втраченого судового провадження у цивільній справі №2-1045/99 за заявою ОСОБА_1 про внесення змін до актового запису.
Супровідним листом Одеського апеляційного суду від 09.11.2023 року апелянту повторно направлено копію ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2023 року про відмову у відновленні втраченого судового провадження для належного реагування. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення Приморський відділ ДРАЦС у м. Одесі ПМУ МЮ (м. Одеса) отримав судову кореспонденцію 05.12.2023 року.
Станом на час постановлення даної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на сайті «Судова влада» відомості про оскарження ухвали від 02 серпня 2023 року відсутні.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що поновлення строку на апеляційне оскарження після спливу значного періоду часу ставить під загрозу принцип юридичної визначеності, незалежно від поважності чи неповажності причин пропуску строку на апеляційне оскарження. В кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип остаточності судового рішення). При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
Вбачається, що апеляційна скарга на рішення Центрального районного суду м.Одеси від 05 травня 1999 року подана апелянтом після спливу 23,5 років, що є підставою для перевірки наявності підстав для застосування положення ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Як вже зазначалось, передбачений ч. 2 ст. 358 ЦПК України строк є присічним (преклюзивним), який не підлягає поновленню. З його спливом особа втрачає право на апеляційне оскарження безвідносно до поважності причин його пропуску, за винятком випадків неповідомлення особи про розгляд справи та виникнення обставин непереборної сили.
Непереборною силою є надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Непереборна сила характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності особи обставина, яку вона хоча і могла передбачити, але не могла попередити. До таких обставин, як правило, відносять стихійні лиха (землетрус, повінь, пожежі) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По-друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не рядова, звичайна обставина, яка хоча і може спричинити певні труднощі для особи, але не виходить за рамки та екстраординарна подія, яка не є звичайною.
Доводи клопотання заявника про поновлення строку на апеляційне оскарження, внаслідок неповідомлення судом про розгляд справи, не заслуговують на увагу, оскільки з копії рішення Центрального районного суду м. Одеси від 05 травня 1999 року вбачається, що орган ЗАГС, правонаступником якого є апелянт (державний орган, що виконує ті ж функції, які виконував орган ЗАГС у 1999 році), повідомлявся про дату і час розгляду справи, причина неявки суду невідома.
Дані обставини щодо сповіщення про розгляд справи органу РАЦС апелянтом, як правонаступником, в апеляційній скарзі жодним чином не мотивуються та не спростовується.
Крім того, достовірність копії рішення Центрального районного суду м. Одеси від 05 травня 1999 року до суду, яка додана апелянтом до апеляційної скарги (її відповідність фактичному змісту рішення 1999 року) сторонами не заперечується. Інші матеріали справи в розпорядженні суду відсутні через її знищення за закінченням строку зберігання справи, при цьому районним судом відмовлено у відновленні втраченого судового провадження і відомості про оскарження Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) даного судового рішення відсутні.
Наявність обставин непереборної сили, які могли завадити на протязі більш ніж 23,5 років належному поданню апеляційної скарги на судове рішення, апелянтом не зазначено та належними доказами не доведено. Разом з цим, ознайомлення із рішенням суду після спливу 23,5 років не є поважною причиною для поновлення строку для подання апеляційної скарги.
Крім того, вказуючи про відсутність в діючому законодавстві України норм про внесення в свідоцтво про народження відомостей про національність, що було передбачено Інструкцією про порядок реєстрації актів громадянського стану в Україні, затвердженою Міністром юстиції УРСР від 29.12.1984 року № 22/5, яка наразі втратила чинність на підставі Наказу Міністерства юстиції України від 18.10.2000 року № 52/5 «Про затвердження Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні», апелянт разом з тим не надає до апеляційного суду відомостей про фактичне виконання або невиконання рішення Центрального районного суду м. Одеси від 05 травня 1999 року, яким зобов`язано органи РАЦС внести виправлення до актового запису про народження ОСОБА_1 .
Між тим, з наявних матеріалів справи вбачається, що на підставі вказаного судового рішення ОСОБА_1 отримав у Федеративній республіці Німеччини необмежений дозвіл на перебування у цій країні, тобто оскаржуване судове рішення ОСОБА_1 фактично реалізовано.
За встановлених обставин поновлення апелянту строку на апеляційне оскарження судового рішення, яке було ухвалено у 1999 році, суперечитиме принципу правової визначеності, основним елементом якого є принцип остаточності судового рішення, а отже, може бути визнано порушенням вимог ст. 6 Конвенції.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою, оскільки апеляційна скарга подана після спливу 23,5 років з дня складення повного тексту судового рішення Центрального районного суду м. Одеси від 05 травня 1999 року, та в даному випадку не можуть бути застосовані виключення, передбачені ч. 2 ст. 358 ЦПК України, оскільки орган РАЦС, як учасник справи, правонаступником щодо здійснення аналогічних функцій якого є апелянт, повідомлявся про розгляд справи, а обставин непереборної сили, що могли стати причиною тривалого пропуску строку на апеляційне оскарження апелянтом не наведено.
На підставі викладеного та керуючись ч. 2 ст. 358 ЦПК України, апеляційний суд -
У Х В А Л И В:
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Приморського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Центрального районного суду м. Одеси від 05 травня 1999 року в справі за заявою ОСОБА_1 про внесення змін до актового запису.
Копію цієї ухвали надіслати особам, які беруть участь у справі, для відома.
Скаржнику надіслати копію ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження разом з апеляційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її постановлення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту ухвали суду.
Повний текст ухвали складено: 28.02.2024 року.
Судді Одеського апеляційного суду: О.М. Таварткіладзе
А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова
Суд | Одеський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 28.02.2024 |
Оприлюднено | 04.03.2024 |
Номер документу | 117338666 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи окремого провадження Інші справи окремого провадження |
Цивільне
Одеський апеляційний суд
Таварткіладзе О. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні