Рішення

від 29.02.2024 по справі 910/17492/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.02.2024Справа № 910/17492/23За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМЕКС-М»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮАПЛАСТ»

про стягнення 137 039,55 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІМЕКС-М» (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮАПЛАСТ» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 137 039,55 грн, з яких: 112 977,00 грн основний борг, 23 208,26 грн неустойка та 854,29 грн 3% річних.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.526, 529, 611, 614, 625 Цивільного кодексу України, ст.173, 193, 230, 265 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором поставки №04/04/2023 від 04.04.2023, в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

04.12.2023 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №910/17492/23 та розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

09.01.2024 від позивача надійшли додаткові пояснення в яких зазначено, що ціна позову не змінилася, а також, що між позивачем та відповідачем у період з 04.04.2023 та на даний час не було розрахунків, а тому виписка банку про рух коштів відсутня.

16.01.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує щодо позову та, зокрема, зазначає, що позивачем не надано доказів отримання відповідачем товару згідно видаткової накладної №1457 від 02.08.2023. Крім того, просить суд поновити строк на подання відзиву, з посиланням на те, що позовної заяви не отримував та ознайомився з нею в суді лише 12.01.2024.

Так, пунктом 3 резолютивної частини ухвали про відкриття провадження судом встановлено відповідачу строк для подачі відзиву - протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі

Приписами частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвала про відкриття провадження була отримана відповідачем 19.12.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №060069544999.

Відтак, останній день строку для подання відповідачем відзиву є саме 03.01.2024.

До господарського суду відзив відповідачем направлений в системі «Електронний суд» 15.01.2024, тобто після закінчення строку встановленого судом для його подання.

Враховуючи викладене вище, приймаючи до уваги обставини викладені відповідачем в обґрунтування поважності причин пропуску строку для подання відзиву, суд вважає за можливе визнати причини пропуску строку для подання відзиву поважними та поновити відповідачу пропущений строк для подання відзиву.

Від позивача відповідь на відзив до суду не надходила.

Беручи до уваги вище наведене та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.04.2023 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки №04/04/2023 (надалі - договір), за умовами п.1.1. якого постачальник зобов`язується передавати (поставляти) товар у власність покупця, а покупець зобов`язується приймати товар та сплачувати за нього грошові кошти відповідно до умов цього договору.

Пунктом 1.2. договору встановлено, що постачальник передає покупцю товар в асортименті, кількості та по цінам, які будуть зазначені у специфікації та у видаткових накладних, які є невід`ємними частинами даного договору.

Відповідно до п.3.8. договору оплата кожної товарної партії здійснюється на умовах: 100%- передоплати за товар перед відвантаженням товару зі складу постачальника.

Згідно з п.п.4.1., 4.2. договору поставка товару здійснюється товарними партіями. Товарна партія формується постачальником на підставі узгодженого з покупцем замовлення (у вигляді специфікації або у вигляді видаткової накладної), у якому зазначається: асортимент, кількість, ціна, місце та строк передачі товару.

Товар вважається зданим постачальником та прийнятим покупцем по кількості та якості в момент передачі товару та підписання сторонами видаткової накладної, а у разі доставки товару за допомогою послуг перевізника - з моменту передачі товару з боку перевізника представнику покупця (п.5.1. договору).

Відповідно до п.п.8.2.2., 8.2.3. п.8.2. договору, у випадку порушення покупцем умов по оплаті за товар, постачальник має право (зазначені санкції не виключають одне одного та можуть бути застосовані одночасно) нарахувати покупцю пеню за прострочення в оплаті за поставлений товар у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період виникнення заборгованості за кожний день прострочення платежу (включаючи день оплати). У разі прострочення оплати за товар згідно п. 3.8. даного договору, більше ніж на 7 календарних днів, нарахувати покупцю штраф у розмірі 10% вартості неоплаченого товару.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 00 січня 2023 року. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за 1 календарний місяць до дати його закінчення, даний договір вважається пролонгованим на наступний і кожний послідуючий рік (п.10.3. договору).

Як зазначає позивач, ним на виконання умов договору 02.08.2023 направлено Новою поштою відповідачу товар на загальну суму 112 977, 00 грн на підтвердження чого надає видаткову накладну №1457 від 02.08.2023 підписану зі своєї сторони та експрес-накладну Нової пошти №20450752213698.

Доказів оплати товару матеріали справи не містять.

29.09.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією №1 від 29.09.2023, у якій вимагав у семиденний строк, з дня отримання претензії, здійснити оплати поставленого товару на загальну суму 112 977, 00 грн. Разом з претензією позивачем направлено видаткову накладну №1457 від 02.08.2023. Направлення претензії та видаткової накладної підтверджується описом вкладення в цінний лист, накладною №7700104134669 та фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 29.09.2023.

Відповіді на претензію матеріали справи не містять.

Спір у даній справі виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором поставки в частині повної та своєчасної оплати товару, а тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 112 977,00 грн основного боргу, 23 208,26 грн неустойки (штрафу і пені) та 854,29 грн 3% річних.

Договір укладений між позивачем та відповідачем є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов`язків: майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Так, позивач просить суд, зокрема, стягнути з відповідача 112 977,00 грн основного боргу за поставлений згідно видаткової накладної №1457 від 02.08.2023 товар.

Відповідач, у свою чергу, заперечуючи щодо позову вказує, що позивачем не надано доказів отримання відповідачем товару згідно видаткової накладної №1457 від 02.08.2023.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662, статті 663, частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Отже, з огляду на визначену позивачем підставу позову спірними обставинами в цій справі, які є предметом дослідження, підлягають встановленню та мають значення для правильного вирішення спору цій справі, є обставини щодо поставки товару.

Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, (далі по тексту - Положення) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зазначений перелік обов`язкових реквізитів первинних документів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Підпунктом 2.5. пункту 2 цього Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Дослідивши надану позивачем видаткову накладну №1457 від 02.08.2023 на суму 112 977, 00 грн, суд зазначає, що вона не відповідає наведеним вище вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів, оскільки не містять підпису покупця, з огляду на що ця видаткова накладна не може бути беззаперечними доказом факту поставки товару.

Разом з цим, Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що в разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Такий факт повинен оцінюватися в сукупності з іншими доказами в справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства.

У зв`язку з цим необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Так, як убачається з матеріалів справи 02.08.2023 позивачем (відправник) направлено Новою поштою товар (розпилювачі, дозатори, преформи), оголошеною вартістю 112 977, 00 грн, що підтверджується експрес-накладною Нової пошти №20450752213698. Одержувачем за вказаною накладною є приватна особа ОСОБА_1, телефон одержувача - НОМЕР_1 .

Відповідач вказує, що вказана експрес накладна не є належним доказом поставки йому товару, оскільки отримувачем за нею є не відповідач, а приватна особа - фізична особа, накладна не містить коду ЄДРПОУ відповідача, місцезнаходження, назви товару, його кількості та ціни, а оголошена вартість вказана у накладній не тотожна ціні товару. Разом з тим, суд відхиляє дані твердження відповідача, з огляду на таке.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

У пункті п.5.1. договору сторони погодили, що товар вважається зданим постачальником та прийнятим покупцем по кількості та якості в момент передачі товару та підписання сторонами видаткової накладної, а у разі доставки товару за допомогою послуг перевізника - з моменту передачі товару з боку перевізника представнику покупця.

Дослідивши надану позивачем експрес-накладну Нової пошти №20450752213698, суд приходить до висновку, що нею підтверджується факт поставки відповідачу товару згідно видаткової накладної №1457 від 02.08.2023 на суму 112 977, 00 грн, оскільки найменування товару за нею і експрес-накладною співпадає (розпилювачі, дозатори, преформи), як і співпадає оголошена вартість товару - 112 977, 00 грн. При цьому посилання відповідача на те, що отримувачем за експрес-накладною є не він, а приватна особа - фізична особа, суд вважає необґрунтованими оскільки отримувачем за такою накладною є директор відповідача - ОСОБА_1, який підписував договір поставки та номер телефону одержувача, що вказаний в експрес-накладній - НОМЕР_1 також зазначався відповідачем у договорі поставки.

Згідно відомостей офіційного сайту Нової пошти товар за експрес-накладною №20450752213698 був отриманий 03.08.2023.

Отже, враховуючи зазначене вище в сукупності, суд приходить до висновку, що постачання позивачем відповідачу товару на суму 112 977, 00 грн за договором підтверджено матеріалами справи. Подані позивачем докази на підтвердження даної обставини суд вважає більш вірогідними, ніж заперечення відповідача. Доказів на спростування даної обставини відповідачем суду не надано.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із п.3.8. договору оплата кожної товарної партії здійснюється на умовах: 100% - передоплати за товар перед відвантаженням товару зі складу постачальника.

З огляду на наведене, оскільки попередня оплата відповідачем здійснена не була, а інший строк оплати товару сторонами не погоджений, то відповідно до приписів ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідач був зобов`язаний оплатити поставлений позивачем товар після його прийняття, тобто 03.08.2023.

Разом з тим, доказів оплати товару матеріали справи не містять та відповідачем не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 112 977, 00 грн за переданий товар на підставі договору. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її сплати суду не надано.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 112 977, 00 грн є правомірною та обґрунтованою, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання позивачем заявлено до стягнення 3% річних у сумі 854,29 грн за період з 04.08.2023 по 03.11.2023.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.

Передбачені викладеними вище нормами законодавства, наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов`язання щодо своєчасної оплати товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних за період з 04.08.2023 по 03.11.2023 судом встановлено, що розрахунок відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 854,29 грн підлягають задоволенню.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача пеню за період з 04.08.2023 по 03.11.2023 у розмірі 11 910,56 грн та 11 297,70 грн штрафу.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст.549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Положеннями п.4 ст.231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до п.п.8.2.2., 8.2.3. п.8.2. договору, у випадку порушення покупцем умов по оплаті за товар, постачальник має право (зазначені санкції не виключають одне одного та можуть бути застосовані одночасно) нарахувати покупцю пеню за прострочення в оплаті за поставлений товар у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період виникнення заборгованості за кожний день прострочення платежу (включаючи день оплати). У разі прострочення оплати за товар згідно п. 3.8. даного договору, більше ніж на 7 календарних днів, нарахувати покупцю штраф у розмірі 10% вартості неоплаченого товару.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, за період з 04.08.2023 по 03.11.2023 в розмірі 11 910,56 грн, суд встановив, що він є арифметично невірним, оскільки позивачем не враховано, що з 27.10.2023 по 03.11.2023 облікова ставка НБУ становила 16, а не 20, як взято при розрахунку позивачем. В зв`язку з чим судом здійснено власний перерахунок пені за визначений позивачем період та за розрахунком суду стягненню з відповідача підлягає пеня в загальному розмірі 11 712,46 грн, а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Також перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в розмірі 11 297,70 грн (112 977,00 грн х 10%), суд зазначає, що він є арифметично вірним та розрахований відповідно до норм законодавства і договору, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст.74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 112 977,00 грн основного боргу, 11 712, 46 грн пені, 11 297, 70 штрафу та 854,29 грн 3% річних.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮАПЛАСТ» (01001, місто Київ, вулиця Михайлівська, будинок 21Б, квартира 17, ідентифікаційний код 44953849) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМЕКС-М» (77000, Івано-Франківська область, Рогатинський район, місто Рогатин, вулиця Галицька, будинок 4 Г, ідентифікаційний код 36909046) 112 977 (сто дванадцять тисяч дев`ятсот сімдесят сім) грн 00 коп. основного боргу, 11 712 (одинадцять тисяч сімсот дванадцять) грн 46 коп. пені, 11 297 (одинадцять тисяч двісті дев`яносто сім) грн 70 коп. штрафу, 854 (вісімсот п`ятдесят чотири) грн 29 коп. 3% річних та 2 680 (дві тисячі шістсот вісімдесят) грн 12 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань