Постанова

від 12.06.2024 по справі 910/17492/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2024 р. Справа№ 910/17492/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Руденко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮАПЛАСТ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024

у справі №910/17492/23 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМЕКС-М"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮАПЛАСТ"

про стягнення 137 039,55 грн., -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІМЕКС-М» (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮАПЛАСТ» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 137 039,55 грн, з яких: 112 977,00 грн основний борг, 23 208,26 грн неустойка та 854,29 грн 3% річних.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.526, 529, 611, 614, 625 Цивільного кодексу України, ст.173, 193, 230, 265 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором поставки №04/04/2023 від 04.04.2023, в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 позовні вимоги задоволено частково, з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮАПЛАСТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМЕКС-М" стягнуто 112 977 грн 00 коп. основного боргу, 11 712 грн 46 коп. пені, 11 297 грн 70 коп. штрафу, 854 грн 29 коп. 3% річних та 2 680 грн 12 коп. судового збору. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що постачання позивачем відповідачу товару на суму 112 977, 00 грн за договором підтверджено матеріалами справи.

Водночас, суд першої інстанції погодився із здійсненим позивачем розрахунком 3 % річних та штрафом, однак здійснив власний розрахунок пені.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮАПЛАСТ" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 у справі №910/17492/23 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає наступне:

- усі зобов`язання ТОВ «Юапласт» перед позивачем за договором поставки було виконано у повному обсязі;

- надана позивачем експрес-накладна не може бути доказом отримання ТМЦ відповідачем;

- в експрес-накладній відсутні необхідні реквізити, а саме вона не містить конкретних даних про товар, його кількість, ціну, тощо;

- наявна в матеріалах справи експрес-накладна не містить жодного підпису з боку ТОВ «Юапласт» або іншої особи, що може ідентифікувати особу, яка отримання відправлення.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

В той же час, на час надходження апеляційної скарги, матеріали справи №910/17492/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою суду від 18.03.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №№910/17492/23.

04.04.2024 на адресу суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою суду від 15.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮАПЛАСТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 у справі №910/17492/23 та повідомлено сторін, що справа буде розглянута без повідомлення (виклику) учасників справи.

Частина 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлено.

Позиції учасників справи

30.04.2024 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

01.04.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІМЕКС-М» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮАПЛАСТ» (покупець) укладено договір поставки №04/04/2023 (надалі - договір), за умовами п.1.1. якого постачальник зобов`язується передавати (поставляти) товар у власність покупця, а покупець зобов`язується приймати товар та сплачувати за нього грошові кошти відповідно до умов цього договору.

Пунктом 1.2. договору встановлено, що постачальник передає покупцю товар в асортименті, кількості та по цінам, які будуть зазначені у специфікації та у видаткових накладних, які є невід`ємними частинами даного договору.

Відповідно до п.3.8. договору оплата кожної товарної партії здійснюється на умовах: 100%- передоплати за товар перед відвантаженням товару зі складу постачальника.

Згідно з п.п. 4.1., 4.2. договору поставка товару здійснюється товарними партіями. Товарна партія формується постачальником на підставі узгодженого з покупцем замовлення (у вигляді специфікації або у вигляді видаткової накладної), у якому зазначається: асортимент, кількість, ціна, місце та строк передачі товару.

Товар вважається зданим постачальником та прийнятим покупцем по кількості та якості в момент передачі товару та підписання сторонами видаткової накладної, а у разі доставки товару за допомогою послуг перевізника - з моменту передачі товару з боку перевізника представнику покупця (п.5.1. договору).

Відповідно до п.п.8.2.2., 8.2.3. п.8.2. договору, у випадку порушення покупцем умов по оплаті за товар, постачальник має право (зазначені санкції не виключають одне одного та можуть бути застосовані одночасно) нарахувати покупцю пеню за прострочення в оплаті за поставлений товар у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період виникнення заборгованості за кожний день прострочення платежу (включаючи день оплати). У разі прострочення оплати за товар згідно п. 3.8. даного договору, більше ніж на 7 календарних днів, нарахувати покупцю штраф у розмірі 10% вартості неоплаченого товару.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 00 січня 2023 року. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за 1 календарний місяць до дати його закінчення, даний договір вважається пролонгованим на наступний і кожний послідуючий рік (п.10.3. договору).

Як зазначає позивач, ним на виконання умов договору 02.08.2023 направлено «Новою поштою» відповідачу товар на загальну суму 112 977, 00 грн на підтвердження чого надає видаткову накладну №1457 від 02.08.2023 підписану зі своєї сторони та експрес-накладну Нової пошти №20450752213698.

Доказів оплати товару матеріали справи не містять.

29.09.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією №1 від 29.09.2023, у якій вимагав у семиденний строк, з дня отримання претензії, здійснити оплати поставленого товару на загальну суму 112 977, 00 грн. Разом з претензією позивачем направлено видаткову накладну №1457 від 02.08.2023. Направлення претензії та видаткової накладної підтверджується описом вкладення в цінний лист, накладною №7700104134669 та фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 29.09.2023.

Відповіді на претензію матеріали справи не містять.

Спір у даній справі виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором поставки в частині повної та своєчасної оплати товару, а тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 112 977,00 грн основного боргу, 23 208,26 грн неустойки (штрафу і пені) та 854,29 грн 3% річних.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов`язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662, статті 663, частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Як вже було зазначено вище, на підтвердження поставки товару на суму 112 977,00 грн позивачем надано видаткову накладну №1457 від 02.08.2023, яка підписана лише зі сторони продавця.

Колегія суддів враховує, що визначальною ознакою господарської операції у розумінні статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи необхідно дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо (схожі висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18).

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19).

Як вбачається з матеріалів справи, 02.08.2023 позивачем (відправник) направлено «Новою поштою» товар (розпилювачі, дозатори, преформи), оголошеною вартістю 112 977,00 грн, що підтверджується експрес-накладною нової пошти №20450752213698. Одержувачем за вказаною накладною є ОСОБА_1 .

Відповідач вказує, що вказана експрес-накладна не є належним доказом поставки товару, оскільки отримувачем за нею є не директор відповідача, а приватна особа - фізична особа, накладна не містить коду ЄДРПОУ відповідача, місцезнаходження, назви товару, його кількості та ціни, а оголошена вартість вказана у накладній не тотожна ціні товару.

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.19. № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

У пункті п.5.1. договору сторони погодили, що товар вважається зданим постачальником та прийнятим покупцем по кількості та якості в момент передачі товару та підписання сторонами видаткової накладної, а у разі доставки товару за допомогою послуг перевізника - з моменту передачі товару з боку перевізника представнику покупця.

Суд першої інстанції, дослідивши надану позивачем експрес-накладну «Нової пошти» №20450752213698, дійшов до вірного висновку, що нею підтверджується факт поставки відповідачу товару згідно видаткової накладної №1457 від 02.08.2023 на суму 112 977, 00 грн, оскільки найменування товару за нею і експрес-накладною співпадає (розпилювачі, дозатори, преформи), як і співпадає оголошена вартість товару - 112 977, 00 грн.

Твердження відповідача, що отримувачем за експрес-накладною є приватна особа - фізична особа, а не директор відповідача, судом першої інстанції правомірно відхилені, оскільки отримувачем за відповідною експрес-накладною є ОСОБА_1, який виступає директором Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮАПЛАСТ".

Доводи відповідача, що позивачем не доведено, що відправлення за експрес-накладною було отримано саме ОСОБА_1 , як директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Юапласт", колегія суддів відхиляє, оскільки у вказаній накладній було зазначено телефону одержувача, який був зазначий відповідачем у договорі поставки.

Згідно відомостей офіційного сайту «Нової пошти» товар за експрес-накладною №20450752213698 був отриманий 03.08.2023.

А тому, з огляду на приписи п. 5.1. договору, з 03.08.2023 товар вважається таким, що прийнятий відповідачем.

Доводи апелянта, що суд першої інстанції не досліджував договірних відносин, які виникли між позивачем та ТОВ «Нова пошта» на підставі експрес-накладної №20450752213698, колегія суддів відхиляє, оскільки встановлення таких обставин не входять до предмету спору у даній справі.

Більше того, колегія суддів, дослідивши експрес-накладну «Нової пошти» №20450752213698 встановила, що вона містить відомості, які передбачені п. 3.3. публічного договору про надання послуг з організації перевезення відправлень, розміщеним на офіційному сайті «Нової пошти», а тому доводи відповідача в цій частині колегія суддів відхиляє.

З цих підстав, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що позивач поданими доказами, які є більш вірогідними, ніж заперечення відповідача, довів факт поставки товару на суму 112 977, 00 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, на підтвердження факту поставки товару відповідачу за договором у спосіб направлення його Новою поштою, долучив експрес-накладі, довіреності. Також на підтвердження реальності здійснення господарської операції позивачем надано податкову накладну № 9224248483.

Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

За змістом ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку є можливим лише у разі наявності об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

При цьому приписи ч. 3 ст. 269 ГПК передбачають наявність критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

При поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Вказаний висновок щодо застосування норми ст.269 ГПК викладений у постановах Верховного Суду від 07.09.2021 у справі 912/2294/20, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17.

Водночас, позивачем не наведено причин, що об`єктивно не залежали від нього, та з яких він не міг подати відповідні докази до суду першої інстанції до ухвалення оскаржуваного рішення.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи.

Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип "рівної зброї" ("equality of arms"), згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.

Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands" від 27.10.1993 та "Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996).

У зв`язку з чим колегія суддів дійшла до висновку, що долучені позивачем до відзиву на апеляційну скаргу нові докази (які були відсутні у суду першої інстанції на час винесення оскаржуваного рішення) до розгляду колегією суддів не приймаються.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із п.3.8. договору оплата кожної товарної партії здійснюється на умовах: 100% - передоплати за товар перед відвантаженням товару зі складу постачальника.

З огляду на наведене, оскільки попередня оплата відповідачем здійснена не була, а інший строк оплати товару сторонами не погоджений, то відповідно до приписів ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідач був зобов`язаний оплатити поставлений позивачем товар після його прийняття, тобто 03.08.2023.

Разом з тим, доказів оплати товару матеріали справи не містять та відповідачем не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

З огляду на вищенаведене, оскільки невиконання грошового зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати суми боргу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 112 977,00 грн правомірно задоволена судом першої інстанції.

Стосовно нарахованих 3 % річних, пені та штрафу колегія суддів відзначає наступне.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 610 та частина 1 статті 612 ЦК України).

Положеннями статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов`язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до п.п.8.2.2., 8.2.3. п.8.2. договору, у випадку порушення покупцем умов по оплаті за товар, постачальник має право (зазначені санкції не виключають одне одного та можуть бути застосовані одночасно):

- нарахувати покупцю пеню за прострочення в оплаті за поставлений товар у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період виникнення заборгованості за кожний день прострочення платежу (включаючи день оплати);

- у разі прострочення оплати за товар згідно п. 3.8. даного договору, більше ніж на 7 календарних днів, нарахувати покупцю штраф у розмірі 10% вартості неоплаченого товару.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені та штрафу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 11 712,46 грн. пені за загальний період з 04.08.2023 по 03.11.2023 та 11 297,70 грн штрафу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов`язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок інфляційних 3 % річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 854,29 грн 3% річних за загальний період з 04.08.2023 по 03.11.2023.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, наведених в оскаржуваному рішенні, а тому відсутні підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 у справі №910/17492/23.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮАПЛАСТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 у справі №910/17492/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 у справі №910/17492/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/17492/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді М.А. Руденко

Є.Ю. Пономаренко