Рішення

від 29.01.2024 по справі 911/2111/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2024 р. м. Київ Справа № 911/2111/23

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ОПТІМА-315 (07302, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Грушевського, буд. 3, кв. 31)

до Фермерського господарства РОДИНА 2007 (07600, Київська обл., Броварський р-н, смт. Згурівка, вул. Садова, буд. 1)

про стягнення 219597,64 грн. заборгованості, у тому числі - 19550,24 грн. пені, 27159,48 грн. 48% річних, 172648,74 грн. штрафу та 239,18 грн. інфляційних втрат,

секретар судового засідання: Невечера С.А.

Представники сторін:

від позивача: Колісник Б.О. в режимі відеоконференції (ордер на надання правової допомоги серії СЕ № 1065270 від 03.07.2023 р.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧЦ № 00031 від 26.10.2018 р.);

від відповідача: Вак О.В. в режимі відеоконференції (ордер на надання правової допомоги серії АІ № 1447136 від 23.08.2023 р.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 4945/10 від 26.07.2012 р.)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ОПТІМА-315 звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Фермерського господарства РОДИНА 2007 про стягнення 219597,64 грн. заборгованості, у тому числі - 19550,24 грн. пені, 27159,48 грн 48% річних, 172648,74 грн. штрафу та 239,18 грн. інфляційних втрат, на підставі договору поставки № 651 від 28.02.2019 р. та договору відступлення права вимоги № 6 від 25.04.2022 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було порушено порядок розрахунків за поставлений товар перед первісним кредитором, а саме Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас», внаслідок чого у відповідача виник обов`язок зі сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожен день прострочення, 48% річних, а також штрафу у розмірі 30% від суми несвоєчасно оплаченого товару. Зазначений борг ТОВ «Агрозахист Донбас» відступило на користь ТОВ ОПТІМА-315 за договором відступлення права вимоги № 6 від 25.04.2022 р., а тому отримувачем вказаних коштів на даний час є позивач.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.07.2023 р. було відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

28.08.2023 р. до Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив б/н від 23.08.2023 р. (вх. № 16336/23 від 28.08.2023 р.), за змістом якого відповідач проти позовних вимог заперечує, зокрема, з огляду на те, що відповідачем основне зобов`язання погашено в повному обсязі, а ТОВ «Агрозахист Донбас» фактично відступило на користь ТОВ «ОПТІМА-315» права на стягнення штрафних санкцій за договором поставки № 651 від 28.02.2019 р.

11.09.2023 р. до Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання б/н від 21.08.2023 р. (вх. № 17156/23 від 11.09.2023 р.) про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.09.2023 р. було здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 911/2111/23 за правилами загального позовного провадження, і призначено підготовче засідання на 23.10.2023 р.

02.10.2023 р. до Господарського суду Київської області від представника відповідача Ольги Вак надійшло клопотання б/н від 28.09.2023 р. (вх. № 18636/23 від 02.10.2023 р.) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, в якому остання просить суд забезпечити участь у розгляді справи № 911/2111/23 в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.10.2023 р. було задоволено клопотання представника ФГ РОДИНА 2007 б/н від 28.09.2023 р. (вх. № 18636/23 від 02.10.2023 р.) про участь у судових засіданнях, зокрема призначеному на 23.10.2023 р., в режимі відеоконференції поза межами суду за допомогою власних технічних засобів.

20.10.2023 р. до Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшла заява б/н від 20.10.2023 р. (вх. № 3772/23 від 23.10.2023 р.), відповідно до якої остання просить суд надати доступ до електронної справи № 911/2111/23 в системі «Електронний суд» та залучити її до участі у справі в якості представника відповідача.

23.10.2023 р. на електронну пошту Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання б/н від 22.10.2023 р. (вх. № 19992/23 від 23.10.2023 р.), згідно з яким останній просить суд відкласти підготовче засідання на іншу дату для можливості ознайомитися з матеріалами справи та підготувати відповідь на відзив, оскільки позивач не отримував відзиву на позовну заяву.

У судовому засіданні 23.10.2023 р. присутня в режимі відеоконференції представник відповідача заперечувала проти позову; представник позивача у судове засідання не з`явився. Водночас, усі учасники процесу про дату, час та місце судового засідання були повідомлені в установленому Господарським процесуальним кодексом порядку.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.10.2023 р. було відкладено підготовче засідання на 27.11.2023 р.

24.11.2023 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 24.11.2023 р. (вх. № 4819/23 від 24.11.2023 р.), згідно з якою останній, серед іншого, зауважує, що посилання відповідача на п. 29 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» є помилковим, оскільки надане у даному листі роз`яснення стосується нерелевантних правовідносин. Окрім цього, позивач зазначає про те, що системний аналіз норм чинного законодавства дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору. Поряд з цим, позивач просить суд поновити строк для подання відповіді на відзив та долучити її до матеріалів справи, мотивуючи це тим, що позивач відзиву не отримував з незалежних від останнього причин, а саме: як вбачається з руху поштового відправлення № 0770004416554, лист із відзивом на позов був доставлений до поштового відділення АТ «Укрпошта» у м. Вишгород Київської області (07301) 26.08.2023 р. і достроково, вже 09.09.2023 р., був повернутий відправнику. Відповідно, представник позивача ознайомився із відзивом лише 21.11.2023 р. в приміщенні суду.

У судовому засіданні 27.11.2023 р. представник позивача підтримував позовні вимоги, а також надав суду оригінал відповіді на відзив б/н від 23.11.2023 р. з доказами його направлення відповідачу (вх. № 22114/23 від 27.11.2023 р.); присутня в судовому засіданні в режимі відеоконференції представник відповідача клопотала про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.11.2023 р. було відкладено підготовче засідання на 21.12.2023 р.

21.12.2023 р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання б/н від 21.12.2023 р. (вх. № 5710/23 від 21.12.2023 р.), відповідно до якого останній просить суд провести підготовче засідання без участі представника позивача, у зв`язку із його участю як представника у справі № 916/4931/23 в Господарському суді Одеської області 21.12.2023 р., а також просив закрити підготовче провадження та перейти до розгляду справи по суті.

21.12.2023 р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання б/н від 21.12.2023 р. (вх. № 5714/23 від 21.12.2023 р.), відповідно до якого останній просить суд відкласти підготовче засідання на інший день та визнати причини неявки представника відповідача поважними, оскільки остання не має можливості взяти участь у судовому засіданні 21.12.2023 р. через раптове погіршення самопочуття.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.12.2023 р. було відкладено підготовче засідання на 08.01.2024 р., задоволено клопотання представника ФГ РОДИНА 2007 б/н від 28.09.2023 р. (вх. № 18636/23 від 02.10.2023 р.) про участь у судових засіданнях, зокрема відкладеному на 08.01.2024 р., в режимі відеоконференції поза межами суду за допомогою власних технічних засобів.

28.12.2023 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява б/н від 28.12.2023 р. (вх. № 5874/23 від 28.12.2023 р.) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, відповідно до якого заявник просить суд надати йому можливість участі у судовому засіданні у даній справі, зокрема, відкладеному на 08.01.2024 р., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.01.2024 р. було задоволено клопотання представника ТОВ ОПТІМА-315 б/н від 28.12.2023 р. (вх. № 5874/23 від 28.12.2023 р.) про участь у судовому засіданні, відкладеному на 08.01.2024 р., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів.

У судовому засіданні 08.01.2024 р. представники учасників процесу заявили про подання всіх наявних у сторін доказів, що мають значення для вирішення спору, та про наявність підстав для закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду по суті. Представник позивача клопотав про проведення судового засідання з розгляду справи по суті в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.01.2024 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.01.2024 р., задоволено клопотання представника ФГ РОДИНА 2007 б/н від 28.09.2023 р. (вх. № 18636/23 від 02.10.2023 р.) про участь у всіх судових засіданнях, зокрема призначеному на 29.01.2024 р., в режимі відеоконференції поза межами суду за допомогою власних технічних засобів (vkz.court.gov.ua), задоволено клопотання представника ТОВ ОПТІМА-315 про участь у судовому засіданні з розгляду справи по суті в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів.

17.01.2024 р. до Господарського суду Київської області від ТОВ ОПТІМА-315 надійшла заява про відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу б/н від 11.01.2024 р. (вх. № 716/24 від 17.01.2024 р.), відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 45979,88 грн., у тому числі 35000,00 грн. фіксованого розміру винагороди адвоката, 10979,88 грн. гонорару успіху.

29.01.2024 р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання б/н від 29.01.2024 р. (вх. № 1223/24 від 29.01.2024 р.), в якому останній заперечує щодо задоволення заяви позивача про відшкодування витрат, понесених позивачем, на професійну правничу допомогу. Так, відповідач зазначає, що заявлені позивачем витрати на правову допомогу в розмірі 45979,88 грн. є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг і витраченим часом на їх надання, не відповідають критерію реальності таких витрат і розумності їх розміру, а їх стягнення становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Поряд з цим, ФГ РОДИНА 2007 вказує, що дана справа відноситься до категорії малозначних справ, її підготовка до розгляду та юридичний супровід під час розгляду у суді, а також здійснені розрахунки заявлених до стягнення сум, не є складними. За таких обставин, відповідач просить суд у задоволенні стягнення гонорару успіху відмовити в повному обсязі та зменшити до 1000,00 грн. фіксований розмір судових витрат на правничу допомогу.

29.01.2024 р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання б/н від 29.01.2024 р. (вх. № 1224/24 від 29.01.2024 р.), відповідно до якого останній просить суд, у разі задоволення позовних вимог, зменшити розмір штрафних санкцій до 1,00 грн. Поряд з цим, відповідач зазначає, що він знаходиться у складному фінансовому становищі, має значні кредитні зобов`язання, а сплата штрафних санкцій у визначеному позивачем розмірі є надмірним тягарем для ФГ РОДИНА 2007 і може поставити під загрозу його діяльність. Крім того, відповідач стверджує, що основне зобов`язання за договором поставки виконано у строки, встановлені договором, а заявлена позивачем сума пені, штрафу, 48% річних та інфляційних втрат є неспівмірною з розміром та терміном прострочки платежу.

У судовому засіданні 29.01.2024 р. присутній в режимі відеоконференції представник позивача підтримував позовні вимоги; присутня в режимі відеоконференції представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

У судовому засіданні 29.01.2024 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

28.02.2019 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» (далі ТОВ «Агрозахист Донбас», постачальник, первісний кредитор) та Фермерським господарством «РОДИНА 2007» (далі ФГ «РОДИНА 2007», відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 651, відповідно до п. 1.1 якого постачальник в терміни, визначені договором, зобов`язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.

Відповідно до п.п. 2.1-2.3 договору, за даним договором постачається виключно оригінальна продукція виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначаються додатками та/або накладними, що є невід`ємною частиною договору. Ціна продукції, що поставляється за цим договором, вказується у додатках в національній валюті та визначається в залежності від виду товару (засоби захисту рослин (ЗЗР), насіння, міндобрива та мікродобрива). Для товару (ЗЗР, насіння та мікродобрив) сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у доларах США або Євро. Загальна сума договору визначається сукупністю додатків та/або накладних, що зазначені в п. 2.1 договору.

Порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до договору (п. 3.1 договору).

Згідно з п. 4.1 договору строк поставки товару визначається у відповідних додатках до договору.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що поставка продукції здійснюється на умовах, визначених у додатках до цього договору. Підписання видаткових накладних, що виписані в період дії даного договору, засвідчує факт передачі разом з товаром усієї необхідної документації, що його стосується, в тому числі рахунків для оплати, сертифікату, інструкції щодо використання та застосування даного товару.

Відповідно до п. 11.2 договору, договір набуває чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до повних розрахунків.

28.02.2019 р. між ТОВ «Агрозахист Донбас» та ФГ РОДИНА 2007 було підписано додаток № 1 до договору поставки № 651 від 28.02.2019 р., відповідно до умов якого загальна ціна товару за даним додатком складає 1971211,44 грн.; оплата здійснюється в наступному порядку: покупець сплачує 5% вартості товару (98560,57 грн.) до 07.03.2019 р., 15% вартості товару (295681,71 грн.) до 20.03.2019 р., 30% (591363,43 грн.) вартості товару до 20.04.2019 р., остаточний розрахунок (50%) за отриманий товар (985605,72 грн.) покупець зобов`язується здійснити до 15.11.2019 р.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору поставки та додатку № 1 до нього ТОВ «Агрозахист Донбас» поставило ФГ РОДИНА 2007 товар загальною вартістю 1971211,44 грн., що підтверджується видатковими накладними № 464 від 12.03.2019 р. на суму 1339295,53 грн. та № 1778 від 10.04.2019 р. на суму 631915,91 грн.

06.05.2019 р. між ТОВ «Агрозахист Донбас» та ФГ РОДИНА 2007 було підписано додаток № 2 до договору поставки № 651 від 28.02.2019 р., відповідно до умов якого загальна ціна товару за даним додатком складає 31007,44 грн.; оплата здійснюється в наступному порядку: покупець сплачує постачальнику 20% вартості товару (6201,48 грн.) до 10.05.2019 р., остаточний розрахунок (80%) за отриманий товар (24805,95 грн.) покупець зобов`язується здійснити до 15.11.2019 р.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки та додатку № 2 до нього ТОВ «Агрозахист Донбас» поставило ФГ РОДИНА 2007 товар загальною вартістю 31007,44 грн., що підтверджується видатковою накладною № 3322 від 07.05.2019 р.

Таким чином, всього ТОВ «Агрозахист Донбас» поставило ФГ «Родина 2007» товар загальною вартістю 2002218,88 грн, який мав бути оплачений відповідачем у строки, встановлені додатками № 1 та № 2 до договору поставки № 651 від 28.02.2019 р.

Згідно з випискою про рух коштів по рахунку постачальника, копія якої міститься в матеріалах справи, за період з 06.03.2019 р. по 14.11.2019 р. відповідачем на виконання умов додатку № 1 до договору було здійснено оплату товару в наступному порядку: 06.03.2019 р. 110244,60 грн., 12.03.2019 р. 299865,31 грн., 06.05.2019 р. 400000,00 грн., 13.05.2019 р. 100000,00 грн., 07.11.2019 р. 175194,64 грн., 07.11.2019 р. 245000,00 грн., 14.11.2019 р. 600484,01 грн.

Згідно з платіжними інструкціями № 1072 від 06.05.2019 р. та № 217 від 07.11.2019 р., відповідачем на виконання умов додатку № 2 до договору було сплачено 6201,48 грн. та 24805,96 грн. відповідно.

Враховуючи вищенаведене, судом встановлено, що відповідачем було здійснено оплату отриманого товару з порушенням строків оплати, визначених договором поставки та додатком № 1 до нього, а саме в частині оплати 591363,43 грн. вартості товару до 20.04.2019 р.

01.10.2019 р. покупець направив постачальнику лист № 191001-01, відповідно до якого просив останнього прийняти на повернення придбаний товар за договором № 651 від 28.02.2019 р. та за видатковою накладною № 464 від 12.03.2019 р. у зв`язку з невикористаним залишком, що було оформлено додатком № 1 від 01.10.2019 р. на повернення товару загальною вартістю 40422,88 грн. та зворотною накладною від покупця № 149 від 01.10.2019 р.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами ст. 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності з ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Стаття 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором поставки передбачено, що на підтвердження виконання покупцем зобов`язань з оплати товару, сторони впродовж трьох днів від дня остаточного розрахунку за відповідним додатком або договором в цілому, підписують акт звіряння взаємних розрахунків. Ініціатива підписання акту звіряння взаємних розрахунків покладається на покупця. При відсутності підписаного сторонами акту звіряння взаємних розрахунків, зобов`язання покупця щодо повної оплати вартості отриманого товару не вважається виконаним, що є підставою для застосування відповідних штрафних санкцій згідно з умовами договору (п.п. 3.3, 3.4 договору).

Підписаного уповноваженими представниками сторін акту звірки взаємних розрахунків матеріали справи не містять.

Поряд з цим, розділом 7 договору встановлено, що за порушення передбачених договором зобов`язань покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за несвоєчасну оплату продукції за кожен день прострочення (п. 7.1.1); у разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов`язань, передбачених розділом 3 цього договору, покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, 48% річних (річні нараховуються на загальну суму простроченої заборгованості) (п. 7.7); у разі прострочення покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 5 днів, покупець сплачує додатково штраф у розмірі 30% від суми несвоєчасно сплаченого товару (п. 7.8).

Пунктом 7.9 договору встановлено, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, ТОВ «Агрозахист Донбас» було нараховано ФГ РОДИНА 2007 штрафні санкції за порушення умов договору, а саме інфляційні втрати у розмірі 239,18 грн., пеню у розмірі 19550,24 грн. та 48% річних у розмірі 27159,48 грн. за періоди з 23.04.2019 р. по 05.05.2019 р. на суму заборгованості 575495,81 грн., з 06.05.2019 р. по 12.05.2019 р. на суму заборгованості 175495,81 грн., з 13.05.2019 р. по 30.09.2019 р. на суму заборгованості 75495,81 грн., з 01.10.2019 р. по 06.11.2019 р. на суму заборгованості 35072,93 грн. та 30% штрафу у розмірі 172648,74 грн.

Поряд з цим, як слідує з матеріалів справи, 25.04.2022 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю ОПТІМА-315 (новий кредитор) було укладено договір № 6 про відступлення прав вимоги за договором поставки № 651 від 28.02.2019 р., відповідно до п. 2.1 якого кредитор передає (відступає) новому кредитору право вимоги (усі права вимоги, що належать ТОВ «Агрозахист Донбас» як постачальнику за договором поставки № 651 від 28.02.2019 р., в т.ч. права на стягнення штрафних санкцій за договором), а новий кредитор набуває право вимоги та сплачує кредитору за відступлення права вимоги ціну договору у розмірі та строки, визначені між новим кредитором та кредитором в окремій угоді, укладеній між ними.

Відповідно до п. 3.1 договору право вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі права вимоги. Після підписання даного акту, ТОВ «ОПТІМА-315» стає новим кредитором по відношенню до боржника (ФГ РОДИНА 2007) стосовно відступленого права вимоги. Разом з правом вимоги новому кредитору переходять всі інші пов`язані з ним права в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

25.04.2022 р. ТОВ «Агрозахист Донбас» та ТОВ ОПТІМА-315 було підписано акт приймання-передачі права вимоги до договору № 6 від 25.04.2022 р., відповідно до якого сторони підтвердили, що на виконання п. 3.1 даного договору кредитор передав, а новий кредитор прийняв усі права вимоги, що належать ТОВ «Агрозахист Донбас», як постачальнику, за договором поставки № 651 від 28.02.2019 р.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Поряд з цим, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України).

Умовами договору поставки № 651 від 28.02.2019 р., на підставі якого виникло зобов`язання відповідача зі сплати штрафних санкцій, не передбачено згоди боржника для заміни кредитора у зобов`язанні, у зв`язку з чим права вимоги щодо сплати штрафних санкцій є такими, що відступлені ТОВ «Агрозахист Донбас» на користь ТОВ «ОПТІМА-315».

Листом б/н від 05.07.2023 р. позивач повідомив відповідача про те, що ТОВ «Агрозахист Донбас» відступило йому усі права вимоги за договором поставки № 651 від 28.02.2019 р., в т.ч. права на стягнення штрафу, пені, 48% річних та інфляційних втрат.

Як зазначає позивач, станом на момент звернення до суду, відповідач своїх зобов`язань зі сплати заборгованості у вигляді штрафних санкцій в загальному розмірі 219597,64 грн. не виконав.

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначав, зокрема, що ФГ РОДИНА 2007 було здійснено оплату за поставлений товар у строк, встановлений договором поставки № 651 від 28.02.2019 р., тобто до 15.11.2019 р., будь-яких претензій до відповідача первісним кредитором заявлено не було, а договір про відступлення права вимоги № 6 від 25.04.2022 р. було укладено після виконання ФГ РОДИНА 2007 основного зобов`язання. Поряд з цим, відповідач посилається на п. 29 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», в якому сказано, що субсидіарні права не можуть передаватися самостійно без передачі основних прав за зобов`язанням, а відтак, на думку відповідача, позовні вимоги ТОВ «ОПТІМА-315» є безпідставними.

У відповіді на відзив позивач зауважував, що посилання відповідача на п. 29 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» є помилковим, оскільки надане у даному листі роз`яснення стосується нерелевантних правовідносин.

Як було зазначено вище, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 610 та ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем свого зобов`язання в частні своєчасної оплати 30% товару у сумі 591363,43 грн. до 20.04.2019 р., яка була остаточно проведена останнім 07.11.2019 р.

З урахуванням наведеного, відповідачу було правомірно нараховано штрафні санкції під час дії договору поставки № 651 від 28.02.2019 р., а саме інфляційні втрати у розмірі 239,18 грн., пеню у розмірі 19550,24 грн., 48% річних у розмірі 27159,48 грн. за періоди з 23.04.2019 р. по 05.05.2019 р. на суму заборгованості 575495,81 грн., з 06.05.2019 р. по 12.05.2019 р. на суму заборгованості 175495,81 грн., з 13.05.2019 р. по 30.09.2019 р. на суму заборгованості 75495,81 грн., з 01.10.2019 р. по 06.11.2019 р. на суму заборгованості 35072,93 грн. та 30% штрафу у розмірі 172648,74 грн.

Суд відзначає, що зобов`язання відповідача щодо сплати пені, штрафу, 48% річних та інфляційних втрат за порушення ним строків оплати товару не припинилися, оскільки відповідачем було здійснено розрахунок лише за поставлений йому первісним кредитором товар.

Поряд з цим, відповідно до положень ст.ст. 512, 514 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За приписами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Судом встановлено, що станом на дату укладення договору про відступлення права вимоги № 6 від 25.04.2022 р., право ТОВ «Агрозахист Донбас» вимагати сплати нарахованих ФГ РОДИНА 2007 штрафу, пені, 48% річних та інфляційних втрат за договором поставки існувало та було дійсним, а відтак первісним кредитором було відступлено позивачу дійсне право вимоги щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій.

Слід зазначити, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічний правовий висновок сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі № 916/5073/15, постанові Верховного Суду від 08.11.2023 р. у справі № 918/1174/20, від 25.11.2021 р. у справі № 927/563/20.

Доказів визнання недійсним договору відступлення права вимоги матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України та ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Закінчення строку дії договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Окрім того, критично оцінюючи посилання відповідача на Інформаційний лист Вищого господарського суду України, судом враховано відсутність у чинному законодавстві заборони щодо відступлення права вимоги штрафних санкцій окремо від суми основного боргу.

Судом перевірено розрахунки інфляційних втрат у розмірі 239,18 грн., пені у розмірі 19550,24 грн., 48% річних у розмірі 27159,48 грн., нарахованих позивачем за періоди з 23.04.2019 р. по 05.05.2019 р. на суму заборгованості 575495,81 грн., з 06.05.2019 р. по 12.05.2019 р. на суму заборгованості 175495,81 грн., з 13.05.2019 р. по 30.09.2019 р. на суму заборгованості 75495,81 грн., з 01.10.2019 р. по 06.11.2019 р. на суму заборгованості 35072,93 грн., а також розрахунок 30% штрафу у розмірі 172648,74 грн., та встановлено, що вказані розрахунки є арифметично вірними та обґрунтованими, у зв`язку з чим зазначені суми підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

Отже, оскільки доказів належного виконання умов договору поставки ФГ РОДИНА 2007 в частині сплати штрафних санкцій в порядку та строки, визначені п. 4.1 договору та додатком № 1, який є його невід`ємною частиною, до матеріалів справи не надано, то позовні вимоги ТОВ «ОПТІМА-315» щодо стягнення 219597,64 грн. заборгованості, у тому числі - 19550,24 грн. пені, 27159,48 грн. 48% річних, 172648,74 грн. штрафу та 239,18 грн. інфляційних втрат, є обґрунтованими, доведеними, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій до 1,00 грн. суд зазначає наступне.

В обґрунтування вказаного клопотання відповідач зазначав, що ФГ РОДИНА 2007 є сільськогосподарським господарством, основним видом діяльності якого є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, а виробництво вказаної продукції в умовах воєнного стану є однією із найважливіших діяльностей для забезпечення продовольчої безпеки країни. Поряд з цим, відповідач стверджував, що він знаходиться у складному фінансовому становищі, має значні кредитні зобов`язання, а сплата штрафних санкцій у визначеному позивачем розмірі є надмірним тягарем для ФГ РОДИНА 2007 і може поставити під загрозу його діяльність. Враховуючи, що основне зобов`язання за договором поставки, на думку відповідача, було виконане у строки, встановлені договором, а також з огляду на запроваджений воєнний стан на території України, міра відповідальності за прострочення складової платежу є неспівмірною з розміром та терміном прострочки.

На підтвердження своїх доводів відповідачем надано до матеріалів справи довідку про стан кредиторської заборгованості станом на 20.10.2023 р., акт звірки станом на 01.10.2023 р., довідку АТ «ОЩАДБАНК» № 184 від 20.10.2023 р., довідку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стан позичкової заборгованості станом на 20.10.2023 р., довідку АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» № К42-07.8/68 від 20.10.2023 р.

Жодних інших доказів, які б свідчили про складне матеріальне становище чи збитковість діяльності ФГ РОДИНА 2007, відсутність у нього коштів та неможливість сплати заборгованості, зокрема, звітів про фінансову діяльність господарства за 2019-2023 роки, суду не надано.

Слід зазначити, що право суду зменшити розмір штрафних санкцій закріплено статтею 233 Господарського кодексу України та статтею 551 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 р. у справі № 922/266/20).

Поряд з цим, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.05.2022 р. у справі № 910/10675/21).

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020 р. у справі № 918/116/19, від 21.09.2021 р. у справі № 910/10618/20).

Слід зазначити, що приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Поряд з цим, відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків.

Підприємницький ризик це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Укладаючи договір поставки № 651 від 28.02.2019 р., його сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі, ціну, строк виконання, штрафні санкції. Тобто відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені договором строки оплати товару.

З урахуванням зазначеного вище, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявності у даній справі виняткових обставин, що можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, а саме пені та штрафу, відтак суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача б/н від 29.01.2024 р. (вх. № 1224/24 від 29.01.2024 р.) про зменшення розміру штрафних санкцій до 1,00 грн.

Щодо зменшення 48% річних та інфляційних втрат суд зазначає таке.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Передбачена ст. 625 Цивільного кодексу України сплата суми боргу за грошовим зобов`язанням з урахуванням процентів річних з простроченої суми та інфляційних втрат здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 612, 625 Цивільного кодексу України).

При цьому, обсяг такої відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 р. по справі № 902/417/18, в якій зазначено також, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Як було встановлено судом, пунктом 7.7 договору поставки сторони змінили розмір процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 48%.

Разом з тим, суд відзначає, що застосування обмежень свободи договору носить винятковий характер, а виключність випадку для зменшення розміру процентів річних, нарахованих відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, має бути підтверджена встановленими судом дійсно надзвичайними обставинами.

Водночас, у даній справі судом не вбачається встановлення обставин такої очевидної неспівмірності заявлених до стягнення 48% річних.

Поряд з цим слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18 не зазначала про можливість зменшення інфляційних втрат.

Враховуючи, що у даній справі нараховані позивачем 48% річних та інфляційні втрати не перевищують суму основного боргу, а винятковості випадку для зменшення процентів річних дійсно надзвичайними обставинами не підтверджено, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для їх зменшення.

З огляду на викладене, позовні вимоги у даній справі підлягають задоволенню у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Слід зазначити, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат у даній справі слід зазначити наступне.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Позивачем у позовній заяві зазначено, що попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв`язку із розглядом даної справи, становить суму, яка складається з судового збору в розмірі 3293,96 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 35000,00 грн., а також 5% гонорару успіху.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

У підтвердження сплати судового збору позивачем до позовної заяви додано квитанцію № 32528798800007290932 від 08.07.2023 р. на суму 3293,96 грн.

Отже, судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Як було зазначено вище, 17.01.2024 р. від ТОВ ОПТІМА-315 надійшла заява про відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 45979,88 грн., у тому числі 35000,00 грн. фіксованого розміру винагороди адвоката, 10979,88 грн. гонорару успіху.

Відповідач заперечував щодо покладення на нього витрат на правничу допомогу в порядку розподілу судових витрат та просив суд у задоволенні стягнення гонорару успіху відмовити в повному обсязі, а фіксовану суму винагороди адвоката зменшити до 1000,00 грн.

Розглянувши заяву ТОВ ОПТІМА-315 про відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та подані відповідачем заперечення, суд встановив наступне.

У силу приписів ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

До матеріалів справи та заяви про понесені ТОВ ОПТІМА-315 судові витрати було долучено: копію договору про надання правової допомоги № 03/07 від 03.07.2023 р., копію додаткової угоди від 08.07.2023 р. до договору про надання правової допомоги № 03/07 від 03.07.2023 р., копію акту приймання-передачі наданих послуг від 11.01.2024 р. за договором про надання правової допомоги № 03/07 від 03.07.2023 р., опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 11.01.2024 р., ордер на надання правничої (правової) допомоги серії СЕ № 1065270, виданий 03.07.2023 р. на підставі договору про надання правової допомоги № 03/07 від 03.07.2023 р.

Як встановлено судом, 03.07.2023 р. між адвокатом Колісником Б.О. та ТОВ ОПТІМА-315 було укладено договір № 03/07, згідно з п. 1.1 якого адвокат зобов`язується надати клієнту юридичні послуги адвоката щодо здійснення усіма законними методами та способами представництва (надання правової допомоги) прав та інтересів клієнта в усіх судах України у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів клієнта.

Відповідно до п. 3.1 договору клієнт зобов`язується сплатити адвокату вартість юридичних послуг адвоката (гонорар), вартість яких визначається в додаткових угодах, що є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктом 1 додаткової угоди від 08.07.2023 р. до договору передбачено, що сума (розмір) витрат клієнта на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції складає 35000,00 грн., виходячи із погодженого між клієнтом та адвокатом фіксованого гонорару за надання послуг правової допомоги про стягнення заборгованості з ФГ «РОДИНА 2007» за договором поставки № 651 від 28.02.2019 р.

Окрім фіксованого розміру вартості наданих послуг, вказаного в п. 1 цієї додаткової угоди, клієнт також зобов`язується сплатити адвокату додаткову винагороду за стягнення заборгованості (гонорар успіху) в розмірі 5% від стягнутої суми з боржника (п. 2 додаткової угоди).

11.01.2024 р. ОСОБА_1 та ТОВ ОПТІМА-315 було підписано акт приймання-передачі наданих послуг, відповідно до п. 1 якого адвокатом надано клієнту у справі № 911/2111/23 наступні послуги: 1) ознайомлення з наявними документами, попередня консультація клієнта з приводу заборгованості ФГ «РОДИНА 2007» за договором поставки № 651 від 28.02.2019 р., підписання додаткової угоди щодо підготовки позовної заяви та представництва клієнта в суді (1 год.); 2) складання (написання) позовної заяви, формування позовної заяви з додатками, направлення її відповідачу та до господарського суду (7 год.); 3) ознайомлення з відзивом відповідача на позовну заяву, підготовка відповіді на відзив, направлення її відповідачу та до суду (6 год.); 4) участь у судовому засіданні та представництво позивача (2 год.); 5) участь у судовому засіданні та представництво позивача (0,5 год.); 6) підготовка заяви щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у справі, направлення даної заяви відповідачу та суду (2 год.).

Вказані адвокатські послуги також відображені у детальному описі робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Колісником Б.О., який здійснював представництво інтересів клієнта в Господарському суді Київської області по справі № 911/2111/23, необхідних для надання правничої допомоги згідно договору № 03/07 від 03.07.2023 р.

Як вбачається з матеріалів заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 45979,88 грн., у тому числі 35000,00 грн. фіксований розмір винагороди адвоката, 10979,88 грн. гонорар успіху відповідно до п.п. 1, 2 додаткової угоди.

Слід зазначити, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Як зазначалось вище, відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Поряд з цим, згідно зі статею 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідач заперечував проти розміру заявлених до стягнення витрат позивача, оскільки вважає, що заявлені позивачем витрати на правову допомогу в розмірі 45979,88 грн є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг і витраченим часом на їх надання, не відповідають критерію реальності таких витрат і розумності їх розміру, а їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони.

Оцінюючи доводи сторін, суд враховує наступне.

Згідно з ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 08.02.2022 р. у справі № 910/20792/20 зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Закон України Про адвокатуру та адвокатську діяльність формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 р. у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодекску України.

Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру чи погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

З урахуванням наведеного, суд констатує, що в даному випадку в п. 1 додаткової угоди від 08.07.2023 р. сума гонорару адвоката була встановлена сторонами договору у фіксованому розмірі, який не залежить від обсягу послуг та витраченого представником позивача часу, а отже, розмір витрат є визначеним. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, які застосовуються за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Аналогічний за змістом правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 08.02.2022 р. у справі № 910/17343/20 та постанові Верховного Суду від 15.06.2022 р. у cправі № 911/2652/17 (911/3581/20).

Таких доказів або підтверджених документально обґрунтувань чи розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність чи ненадання позивачу передбачених договором послуг адвоката, відповідач до справи не надав, у зв`язку з чим суд вбачає, що останнім не доведено у відповідності до ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України неспівмірності витрат ТОВ «ОПТІМА-315» на оплату правничої допомоги адвоката, встановлених у фіксованому розмірі.

Щодо покладення на ФГ «РОДИНА 2007» судових витрат у вигляді гонорару успіху у розмірі 10979,88 грн., які передбачені п. 2 додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 03.07.2023 р., суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.05.2020 р. у справі № 904/4507/18, з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 р. у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96), де вирішувалося питання обов`язковості для суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху".

Європейський суд з прав людини зазначив, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Водночас угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (п. 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з урахуванням практики Європейського суду з прав людини не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Враховуючи наведену правову позицію, суд приходить до висновку, що в частині стягнення "гонорару успіху" в розмірі 5% від загальної суми, що буде стягнута в судовому порядку, такі витрати не мають характеру необхідних, не містять обґрунтування конкретного обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв`язку з чим, за висновком суду, їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер.

З огляду на викладене, витрати на правову допомогу у вигляді гонорару успіху залишаються за позивачем.

Водночас, у відповідності з п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати на правову допомогу у сумі 35000,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Фермерського господарства РОДИНА 2007 (07600, Київська обл., Броварський р-н, смт. Згурівка, вул. Садова, буд. 1, код 34749261) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ОПТІМА-315 (07302, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Грушевського, буд. 3, кв. 31, код 43082778) 19550 (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят) грн. 24 коп. пені, 27159 (двадцять сім тисяч сто п`ятдесят дев`ять) грн. 48 коп. 48% річних, 172648 (сто сімдесят дві тисячі шістсот сорок вісім) грн. 74 коп. штрафу, 239 (двісті тридцять дев`ять) грн. 18 коп. інфляційних втрат, 3293 (три тисячі двісті дев`яносто три) грн. 96 коп. витрат зі сплати судового збору, 35000 (тридцять п`ять тисяч) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 29.02.2024 р.

Суддя В.М. Бабкіна