Рішення

від 13.02.2024 по справі 915/1351/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2024 року Справа № 915/1351/23

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Алексєєва А.П., при секретарі судового засідання Степановій І.С., розглянув у порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою Міністерства юстиції України, код 00015622 (м.Київ, вул. Городецького, 13), пред`явленою до відповідача 1: Місцевого благодійного фонду «Захист труда», код 24059951 (м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 12), відповідача 2: Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України, код 23039039 (м.Миколаїв, вул. Фалєєвська, 12), про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна та скасування державної реєстрації.

За участю сторін:

представника позивача Шерстюк Ю.І.,

представника відповідача 1 Матвєєва В.Й.

Стислий виклад позиції позивача.

У 2014 році позивач звернувся до суду із позовом про заборону діяльності Комуністичної партії України з причини порушення партією ст. 5 Закону України "Про політичні партії в Україні", чинної на дату звернення до суду. Рішенням адміністративного суду від 05.07.2022 року, яке набуло чинності 27.07.2022 року, заборонено діяльність Комуністичної партії України. Майно, кошти та інші активи партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень передано у власність держави. Позивач при виконанні рішення суду від 05.07.2022 року, в частині передачі майна партії у власність держави, встановив, що 01.07.2015 року, тобто після звернення із позовом до суду, відповідачем 2 було відчужене майно партії відповідачу 1 за договором дарування. На думку позивача договір дарування є фіктивним з огляду на те, що керівником відповідача 2 та відповідача 1 була одна й та сама особа, укладення договору було спрямовано не на реальне настання наслідків, а на відвернення передачі майна у власність держави. Враховуючи, що на позивача законодавством покладені повноваження щодо вжиття заходів з розшуку майна заборонених політичних партій, складення та затвердження переліку майна політичних партій, переданого у власність держави, то саме позивач є заінтересованою особою у спірних правовідносинах з визнання договору дарування недійсним, скасування державної реєстрації прав на майно для подальшого забезпечення його передачі державі.

За наслідками розгляду позову позивач просить визнати недійсним договір дарування нерухомого майна - 8/100 часток (яка становить 57,8 кв.м) нежилого приміщення загальною площею 491,8 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Горького (вул. Паркова), 4, смт Єланець, Єланецький район, Миколаївська область, який 01.07.2015 року був укладений між відповідачем 2 та відповідачем 1 та який посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Душейко О.М. і зареєстрований за №1309, а також скасувати державну реєстрацію прав відповідача 1 на зазначене нерухоме майно.

Як на правову підставу позовних вимог позивач послався на Закон України "Про політичні партії в Україні", постанову Кабінету Міністрів України №896 від 12.08.2022 року, ст. ст. 16, 105, 203, 215, 216, 234 ЦК України, Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідачі повідомлені про відкриття провадження у справі та розгляд справи належним чином.

08.12.2023 року від відповідача 1 надійшов відзив на позов, який не був прийнятий судом до розгляду по причині пропущення відповідачем 1 встановленого судом строку на його подання.

Заяви і клопотання сторін (учасників).

30.08.2023 року до суду надійшла заява Міністерства юстиції України про вжиття заходів забезпечення позову (до пред`явлення позову). Ухвалою суду від 01.09.2023 року заяву позивача задоволено.

08.09.2023 року до суду надійшло клопотання позивача про витребування доказів, яке ухвалою суду від 03.11.2023 року було задоволене.

16.11.2023 року до суду надійшла заява відповідача 1 про видачу на руки ухвали суду про відкриття провадження у справі. Ухвалою суду від 20.11.2023 року у задоволенні заяви було відмовлено.

05.12.2023 року до суду надійшла заява відповідача 1 про видачу на руки ухвали суду про відкриття провадження у справі. Копію ухвали видано на руки 06.12.2023 року.

Процесуальні дії.

Ухвалою суду від 01.09.2023 року вжито заходів забезпечення позову.

13.09.2023 року ухвалою суду прийнято позов до розгляду.

13.02.2024 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини, на які позивач послався на підтвердження позовних вимог, та докази позивача.

1. У 2014 році позивач звернувся до суду із позовом про заборону діяльності Комуністичної партії України.

2. 05.07.2022 року рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі №826/9751/14, яке набрало чинності 27.07.2022 року, позов Міністерства юстиції України задоволено, заборонено діяльність Комуністичної партії України і передано майно, кошти та інші активи партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.

3. 01.07.2015 року відповідачем 2 за договором дарування було відчужено відповідачу 1 нерухоме майно - 8/100 часток (яка становить 57,8 кв.м) нежилого приміщення загальною площею 491,8 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Горького (вул. Паркова), 4, смт Єланець, Єланецький район, Миколаївська область.

4. На дату укладення договору дарування керівником відповідача 2 та відповідача 1 була одна і та сама особа, а саме Матвєєв В.Й.

На підтвердження викладених у позові обставин позивач приєднав до позову:

- інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.08.2023 року №342924599;

- копії відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

- копії протоколу з`їзду Комуністичної партії України від 19.06.1993 року, постанови 42 з`їзду Комуністичної партії України від 22.06.2008 року, постанови 44 з`їзду Комуністичної партії України від 19.06.2011 року.

При оцінці доказів та встановленні обставин суд виходив з наступних положень ГПК.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 13 ГПК).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 ГПК).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 14 ГПК).

Учасники справи, зокрема зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (1 та ч. 3 ст. 74 ГПК).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ч. 4 ст. 74 ГПК).

У ст. 75 ГПК наведені підстави звільнення від доказування. До таких підстав, зокрема належать: визнання обставин учасниками справи; визнання судом обставин загальновідомими; встановлення обставин рішенням суду, що набрало законної сили, в господарській, цивільній або адміністративній справі, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи ( ч. 1 ст. 73 ГПК).

Ці дані, встановлюються письмовими, речовими, електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 ГПК).

Відповідно до ст. 86 ГПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд, дослідивши докази, надавши їм оцінку з огляду на вищевказані положення ГПК, встановив, що мали місце наступні обставини.

Нежиле приміщення з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 658215848230 загальною площею 491,8 кв., в тому числі 8/100 частки загальною площею 57.8 кв.м. по вул. Горького (вул. Паркова), будинок 4 у смт Єланець з 01.07.2015 року належить на праві спільної часткової власності, розмір частки 8/100, місцевому благодійному фонду "Захист труда", код ЄДРПОУ 24059951, на підставі договору дарування №1309, виданий 01.07.2015 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Душейко О.М. Вказане підтверджується наданою позивачем інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.08.2023 року №342924599.

Як вбачається з витребуваного у приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Душейко О.М. за ухвалою суду договору дарування відповідач 2, від імені якого діяв Пучков С.Є., передав безоплатно у власність (подарував) відповідачу 1, від імені якого діяв Матвєєв В.Й., а відповідач 1 прийняв у дар 8/100 часток в праві спільної часткової власності на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: Миколаївська область, Єланецький район, смт Єланець, вулиця Горького, будинок №4 (чотири), загальною площею 491,8 кв.м.

Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Душейко О.М. 01.07.2015 року за реєстровим номером 1309.

Згідно даних, отриманих позивачем за безкоштовним запитом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, керівником місцевого благодійного фонду "Захист труда", код 24059951, з 02.12.1996 року є Матвєєв В.Й.

Згідно даних, отриманих позивачем за безкоштовним запитом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, керівником Миколаївської обласної організації Комуністичної партії України, код 23039039, є Матвєєв В.Й.

Наведені у позові обставини, що у 2014 році мало місце звернення позивача до суду із позовом про заборону діяльності Комуністичної партії України, а також, що 05.07.2022 року Восьмим апеляційним адміністративним судом ухвалено рішення про заборону діяльності Комуністичної партії України з наступною передачею майна, коштів та інших активів партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави, приєднаними до позову доказами не підтверджено.

Не підтверджено наданими доказами і тієї обставини, що Матвєєв В.Й. на дату укладення договору дарування обіймав посаду керівника відповідача 2.

Висновки суду щодо підстав задоволення позову або відмови у задоволенні позову.

Як зазначено вище, суд встановив, що відповідачем 2 було здійснено відчуження на користь відповідача 1 нежилого приміщення площею 57.8 кв.м. по вул. Горького (вул. Паркова), будинок 4 у смт Єланець за договором дарування. Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом 01.07.2015 року, право власності за відповідачем 1 зареєстровано 01.07.2015 року.

Як на правову підставу заявлених позовних вимог позивач, зокрема послався на положення ч. 2 та ч. 4 ст. 21 Закону України "Про політичні партії в Україні".

Так, згідно ч. 2 ст. 21 Закону України "Про політичні партії в Україні", у редакції, яка наведена у позові, заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск її керівних органів, обласних, міських, районних організацій і первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії, а також прийняття центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, та його територіальними органами рішень про припинення політичної партії та її структурних утворень відповідно.

Згідно ч. 4 ст. 21 Закону України "Про політичні партії в Україні", у редакції, яка наведена у позові, у разі заборони судом політичної партії майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень переходять у власність держави, про що зазначається у рішенні суду. Перехід такого майна, коштів та інших активів у власність держави забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивачем приєднаними до позову доказами не доведено, що мали місце обставини заборони судом Комуністичної партії України та відповідно переходу за рішенням суду у власність держави майна, коштів та інших активів цієї партії.

Крім того, статтю 21 Закону України "Про політичні партії в Україні" було доповнено ч. 4 згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій", який набув чинності 18.05.2022 року.

У прикінцевих положеннях вказаного Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій" не міститься застережень, що внесені до ст. 21 Закону України "Про політичні партії в Україні" зміни (ч. 4) мають зворотну дію у часі, тобто розповсюджуються на правовідносини, які існували до дати прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій" та набрання ним чинності.

Механізм виконання рішення суду про заборону політичної партії в частині переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень визначається Порядком переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №896 від 12.08.2022 року (Порядок).

Відповідно до п. 2, п. 3 та п. 4 Порядку після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії, у резолютивній частині якого зазначено про передачу майна політичної партії у власність держави, Мін`юст вживає заходів до розшуку майна політичної партії, зокрема за відомостями єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін`юст. За результатами заходів із розшуку майна політичної партії Мін`юст складає та затверджує перелік майна політичної партії, переданого у власність держави. Мін`юст протягом 10 робочих днів з дня затвердження переліку майна надсилає його копію та копію рішення суду Фонду державного майна як уповноваженому органу управління цим майном.

Законом України "Про політичні партії в України" в редакції, яка діяла на дату укладення договору дарування, тобто на 01.07.2015 року, передбачалися такі наслідки порушення політичними партіями Конституції України, цього та інших законів України як попередження про недопущення незаконної діяльності та заборона політичної партії.

При цьому, на дату укладення договору дарування, ані Закон України "Про політичні партії в Україні", ані інші Закони України не містили норм, які передбачали передачу державі майна, грошей та інших активів політичної партії за наслідками заборони такої політичної партії.

Отже, положення ст. 21 Закону України "Про політичні партії в Україні" в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій", на які посилається позивач при обґрунтуванні позову, не підлягають застосуванню до правовідносин з приводу володіння, користування та розпорядження майном за договором дарування від 01.07.2015 року.

Частиною 1 ст. 55 Конституції України прямо передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Положення ч. 4 ст. 21 Закону України "Про політичні партії в Україні" у редакції, на яку зробив посилання позивач, не можуть бути застосовані до правовідносин з відчуження майна партії, які мали місце 01.07.2015 року.

Позивач посилається на те, що укладення договору дарування було спрямовано не на реальне настання наслідків договору дарування, а мало на меті уникнення передачі майна у власність держави. На Міністерство юстиції України покладені повноваження щодо вжиття заходів до розшуку майна забороненої політичної партії, складення та затвердження переліку майна політичної партії, переданого у власність держави, отже саме Мін`юст є заінтересованою особою у спірних правовідносинах щодо визнання спірного договору недійсним, скасування державної реєстрації прав на спірне майно для подальшого забезпечення передачі цього майна у власність держави.

Наведене стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом в інтересах держави.

Відповідно до ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, звернувшись до суду за їх захистом.

Частиною 2 ст. 4 ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК, ч. 2 ст. 20 ГК одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

За змістом ч. 3 ст. 215 ЦК, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення ст.ст. 3, 15, 16 ЦК, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

У даній справі з позовом звернулось Міністерство юстиції України, яке не є стороною оспорюваного правочину.

Отже, за змістом ст.ст. 15, 16, 215 ЦК України визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.

Як було вказано вище, позивачем не підтверджено, що укладенням договору дарування були порушені майнові права держави в інтересах якої він діє.

По-перше, позивачем не доведено обставин заборони судом партії та перехід майна, грошей та інших активів партії за рішенням суду у власність держави.

По-друге, станом на 01.07.2015 року, тобто дату укладення договору дарування, законодавство, зокрема Закон України "Про політичні партії в Україні", не містило положень про обернення майна політичної партії у власність держави у разі заборони політичної партії.

З огляду на те, що судом за наслідками укладення договору дарування не встановлено порушення майнових прав та інтересів держави, від імені якої діє позивач, то у задоволенні позову має бути відмовлено.

Згідно ст. 129 ГПК судовий збір, який був сплачений позивачем при поданні позовної заяви, покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 237, 238 ГПК, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом 20 днів до Південно-західного апеляційного господарського суду з дня складення повного тексту рішення (ст. 256 ГПК).

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження (ст. 256 ГПК).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ст. 241 ГПК).

Повний текст рішення складений та підписаний 29.02.2024 року.

Суддя А.П. Алексєєв