Ухвала

від 29.02.2024 по справі 917/2044/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/Код ЄДРПОУ 03500004

УХВАЛА

29.02.2024 Справа № 917/2044/23

Господарський суд Полтавської області у складі судді Безрук Т. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні

заяву від 22.02.2024 (вхід. № 2395 від 22.02.2024) Приватного акціонерного товариства Полтавський домобудівельний комбінат

про відстрочення виконання рішення суду від 18.01.2024 у справі № 917/2044/23

за позовною заявою Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Полтавагаз, м. Полтава

до Приватного акціонерного товариства Полтавський домобудівельний комбінат, м. Полтава

про стягнення 38 478,41 грн

представники учасників справи не з`явилися

встановив:

Приватне акціонерне товариство Полтавський домобудівельний комбінат звернулося до Господарського суду Полтавської області із заявою про відстрочення виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 18.01.2024 до 25.01.2025.

Ухвалою від 23.02.2024 суд призначив цю заяву до розгляду у судове засідання на 29.02.2024.

Про час та місце розгляду заяви позивач та відповідач повідомлені належним чином, що підтверджується довідками від 23.02.2024 про доставку ухвали від 23.02.2024 у системі «Електронний суд» (а.с. 150, 151).

Стягувач подав заперечення (вхід. № 2717 від 28.02.2024; а.с. 152-155) на заяву про відстрочення виконання рішення в цій справі, посилаючись на те, що описані боржником обставини не доводять неможливість виконання судового рішення, заява необґрунтована, вказані у заяві обставини не підтверджені жодними належними доказами.

Неявка представників сторін не перешкоджає розгляду цієї заяви.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази та письмові пояснення, суд встановив наступне.

Господарський суд Полтавської області у справі № 917/2044/23 прийняв рішення від 18.01.2024 (а.с. 124-133) про стягнення з Приватного акціонерного товариства Полтавський домобудівельний комбінат (ідентифікаційний код 01270581) на користь Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Полтавагаз (ідентифікаційний код 03351912) 30 305 грн 18 коп. основного боргу, 1204 грн 93 коп. інфляційних нарахувань, 701 грн 16 коп. 3% річних, 6267 грн 14 коп. пені, 2684 грн 00 коп. відшкодування витрат з оплати судового збору.

Це рішення набрало законної сили 08.02.2024.

На виконання вказаного рішення Господарський суд Полтавської області видав відповідний наказ від 21.02.2024 (а.с. 136).

Доказів виконання боржником вказаного рішення сторони суду не надали.

Боржник звернувся до суду з заявою (а.с. 139-142) про відстрочку виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 18.01.2024 до 25.01.2025, посилаючись на таке:

- в Україні введений воєнний стан, що впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків, обмежує провадження господарської діяльності. Крім того, в умовах військової агресії з боргу Російської Федерації підприємство не має можливості проводити свою господарську діяльність, внаслідок чого з 24 лютого 2022 року підприємство призупинило виробничий процес до закінчення військового стану;

- на час звернення з даною заявою стосовно заявника відкриті виконавчі провадження з примусового виконання рішень судів, та проводиться стягнення коштів у рахунок погашення боргових зобов`язань, внаслідок чого ПрАТ «Полтавський домобудівельний комбінат» зазнало суттєвого зростання заборгованості перед кредиторами; це унеможливлює в повному здійснити оплату послуг, які надавались позивачем;

- Торгово-промислова палата України підтвердила, що обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами, як для суб`єктів господарювання так і для населення;

- негайне звернення стягнення на кошти і майно боржника у виконавчому провадженні хоча й може забезпечити виконання цього рішення, однак з великою вірогідністю не буде сприяти ефективному відновленню та може порушити господарську діяльність відповідача, яку останній здійснює в тому числі з метою забезпечення вирішення соціально важливих питань населення та відновлення нормального життя людей в найбільш постраждалих від військової агресії районах України;

- особливості та вид господарської діяльності відповідача мають стратегічно важливе значення для життєзабезпечення населення у постраждалих регіонах країни, необхідність проведення ремонтних робіт об`єктів (інфраструктури життєзабезпечення населення), зруйнованих внаслідок військової агресії,

- наявність заборгованості відповідача зумовлена обставинами, які в сукупності є особливими.

При розгляді заяви суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 326 ГПК України закріплено принцип обов`язковості рішень суду, згідно із яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковим на всій території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Сулу України від 13.12.2012 № 18-рп/20121); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № П-рп/2012). Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-11); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

За ст. 331 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Отже, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Таким чином, відстрочка або розстрочка виконання рішення суду чи зміна способу його виконання можлива лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характерну обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об`єктивний вплив на виконання судового рішення. Крім того, повинні враховуватися інтереси обох сторін.

В ст. 18 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 червня 2013року в справі №5-рп/2013 за конституційним зверненням акціонерної компанії "Харківобленерго" щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судових захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012року № 18-рп/2012)4 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012року № 11-рп/2012).

У рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року в справі № 5-рп/2013 зазначено, що аналіз положень ст. 121 ГПК України дає підстави вважати, що ухвала господарського суду про розстрочку виконання рішення спрямована на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом (документом) реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.

Суд враховує, що пункт 1 статті 6 §1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР), гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд". Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005р. у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п.1 ст. 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.

Боржник не надав суду жодних доказів, які б підтверджували неможливість виконання рішення суду. Зокрема, боржник не надав доказів відсутності коштів на його рахунках у банках, не надав доказів відсутності чи недостатності майна боржника для погашення присудженої до стягнення суми.

Суд зазначає, що загальна сума стягнення, встановлена у судовому рішенні, складає 41162,41 грн та не є надмірно великою.

Боржник посилається на наявність у нього заборгованості перед іншими кредиторами. Проте ці обставини боржник не підтвердив документально. Вказані обставини не можуть бути підставою для відстрочення виконання рішення суду у цій справі.

Посилання боржника на скрутне фінансове становище також не може прийматись до уваги, оскільки за змістом ст. 331 ГПК України тяжкий фінансовий стан відповідача не є підставою для відстрочки виконання рішення суду, оскільки не є винятковою і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки, є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності. Відсутність станом на даний час грошових коштів, достатніх для виконання рішення господарського суду, тяжке фінансове становище не є тими виключними обставинами, які можуть бути підставою для задоволення заяви про відстрочення виконання рішення у даній справі.

Боржник є самостійним господарюючим суб`єктом, який вільний у виборі контрагентів, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, тому грошові зобов`язання виникли внаслідок його власної господарської діяльності.

Отже, у розумінні ст. 42 Господарського кодексу України здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності. Оскільки як позивач так і відповідач є комерційними підприємствами, тому несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики. Таким чином, незадовільний фінансовий стан не є безумовною підставою для розстрочки або відстрочки виконання рішення.

Боржник у заяві вказує на неможливість проведення розрахунків зі стягувачем через воєнний стан в Україні, що обмежує провадження господарської діяльності, а також зазначає, що в умовах військової агресії з боргу Російської Федерації підприємство не має можливості проводити свою господарську діяльність, внаслідок чого з 24 лютого 2022 року підприємство призупинило виробничий процес до закінчення військового стану.

В підтвердження вказаного боржник надав наказ № 1-Р від 24.02.2022, в якому вказано, що у зв`язку з проведенням військових дій на території і особистої безпеки працівників підприємства, призупинити виробничий процес підприємства до закінчення військового стану.

Проте, боржник не надав жодного доказу, який би свідчив, що боржник не має можливості проводити виробничу чи іншу діяльність на дату прийняття рішення та на цей час.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364 та наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 Полтавська міська територіальна громада не включена до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

При цьому суд враховує, що на цей час на території Полтавської області і, зокрема, у місті Полтава, де розташований боржник, активні бойові дії не проводилися.

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 31 серпня 2022 року у cправі № 910/15264/21, де вказано:

- відповідно до ч.1 ст.617 ЦК, ч.2 ст.218 ГК та ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

- між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

- Верховний Суд неодноразово зазначав, що одне лише передбачене законом віднесення введеного карантину до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках карантину (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання конкретного договору (постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20 (п.40), від 03.08.2022 у справі №914/374/21 (п.99).

Боржник жодним доказом не довів, що вказана ним неможливість виконання судового рішення у цій справі пов`язана саме із введенням воєнного стану в Україні.

Припущення боржника про можливість виконати судове рішення через рік не підтверджено належними та допустимими доказами.

Боржник не подав доказів того, що фінансування його покращиться та буде здійснюватися без затримки, а результати господарської діяльності будуть позитивними, та що відстрочення наявної у нього заборгованості забезпечить виконання рішення суду і у майбутньому надасть можливість заявнику акумулювати необхідну грошову суму на виконання рішення.

Ризик несприятливих наслідків ведення господарської діяльності боржника, не може бути перекладений на позивача (стягувача), яким було фактично надані послуги відповідачу.

Як свідчать матеріали справи, заборгованість боржника перед стягувачем виникла за послуги з розподілу природного газу у квітні 2022 - жовтні 2023 року, боржник повинен був здійснити сплату до 05.10.2023.

Заявлений боржником термін відстрочки до 18.01.2025 не враховує інфляційних процесів, призведе до порушення матеріальних інтересів стягувача і може вплинути на платоспроможність останнього. Отже, слід врахувати не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення, а й ризики для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати негативних наслідків.

Суд, зазначає, що надання відстрочки до 18.01.2025 матиме наслідком зупинення виконавчого провадження з виконання рішення суду у даній справі, і, як наслідок, ненадходження позивачу присуджених за рішенням коштів. Зазначене може призвести до ущемлення інтересів стягувача.

Прохання боржника надати саме відстрочку виконання рішення, може призвести до порушення інтересів стягувача та поставлення останнього у нерівні умови в порівнянні з іншими кредиторами боржника, оскільки у період відстрочки рішення не буде виконуватися.

Ризик несприятливих наслідків ведення господарської діяльності боржника, не може бути перекладений на позивача (стягувача).

Наявність обставин, передбачених ч. 3 ст. 331 ГПК України не доведена посиланням на будь-які докази.

Отже, підстави для відстрочення виконання рішення суду у даній справі, наведені заявником, не є тими виключними обставинами у розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України, які свідчать про необхідність відстрочення виконання судового рішення.

З огляду на викладене, відсутні підстави для відстрочення виконання судового рішення у даній справі; у задоволені заяви про відстрочку виконання рішення по справі слід відмовити.

Керуючись ст. 331, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1. Заяву Приватного акціонерного товариства Полтавський домобудівельний комбінат про відстрочення виконання рішення суду відхилити.

2. Відмовити у відстроченні виконання рішення суду від 18.01.2024 у справі № 917/2044/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Ухвала може бути оскаржена протягом десяти днів шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду.

Дата підписання ухвали: 29.02.2024.

Суддя Т. М. Безрук