Рішення

від 23.02.2024 по справі 922/4597/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

(додаткове)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2024 року м. ХарківСправа № 922/4597/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши заяву (вх.№4294 від 15.02.2024) представникаТовариства з обмеженою відповідальністю"Аттіка-2007" про ухвалення додаткового рішення по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю"Аттіка-2007" (61011, м. Харків, вул. Суздальські ряди, 12; код ЄДРПОУ: 34630835) до Фізичної особи-підприємця Воронкова Віктора Олександровича ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за участю представників:

позивача Оганезова О.А., адвоката, ордер АО №1097729 від 16.08.2023;

відповідача Підвербної І.В., адвоката, ордер АХ №1164836 від 26.12.2023.

ВСТАНОВИВ:

30.10.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю"Аттіка-2007" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Воронкова Віктора Олександровича, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Воронкова Віктора Олександровича заборгованість у загальному розмірі 106 624,06 грн., з яких: сума основного боргу у розмірі 74 855,00 грн., 3% річних у розмірі 26 497,30 грн., інфляційні збитки у розмірі 5 271,76 грн., а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Також позивач у позовній заяві просив суд судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.02.2024 позов Товариство з обмеженою відповідальністю"Аттіка-2007" до Фізичної особи-підприємця Воронкова Віктора Олександровича про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Воронкова Віктора Олександровичана користь Товариства з обмеженою відповідальністю"Аттіка-2007" суму основного боргуу розмірі 74 855,00 грн., суму 3% річних у розмірі 26 497,30 грн., суму інфляційних збитків у розмірі 5271,76 грн. та судові витрати у розмірі 2 684,00 грн.

15.02.2024 через кабінет Електронного Суду від представника позивача надійшла заява (вх.№4294 від 15.02.2024) про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.02.2024 заяву (вх.№4294 від 15.02.2024) представника Товариства з обмеженою відповідальністю"Аттіка-2007" про ухвалення додаткового рішення прийнято до розгляду. Призначено розгляд заяви (вх.№4294 від 15.02.2024) на 23.02.2024.

23.02.2024 через кабінет Електронного Суду від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу (вх.№2989 від 23.02.2024).

Представник позивача, який приймав участь в судовому засіданні 23.02.2024 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу підтримав та просив суд задовольнити її в повному обсязі.

Присутня в судовому засіданні 23.02.2024 представник відповідача просила суд зменшити розмір витрат на правничу допомогу.

Розглянувши заяву (вх.№4294 від 15.02.2024) представника Товариства з обмеженою відповідальністю"Аттіка-2007" про ухвалення додаткового рішення, суд приходить до висновку про її часткове задоволення з наступних підстав.

Разом з позовною заявою представник позивача надав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

В заяві про розподіл судових витрат представник позивача просить суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у загальному розмірі 15 000,00 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективного захисту своїх прав в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина 1 статті 16 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ст.244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як зазначено у частині 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами 2, 3 статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Також, суд зазначає, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а також розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відносно обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та його (розміру) пропорційності предмету спору, суд приймає до уваги, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015р., п.п.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009р., п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006р., п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004р. та п.268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Аналогічна правова позиція також викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.

Суд також враховує позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, де зазначено, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати: консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, з означених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

За змістом пункту 4 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частин третьої, четвертої та шостої статті 28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

У своїх рішеннях у справах "Баришевський проти України" від 26.02.2015 p., "Гімадуліна та інші проти України" від 10.12.2009 р., "Двойних проти України" від 12.10.2006 p., "Меріт проти України" від 30.03.2004 p., "East/West Jinnee Limited" проти України" від 23.01.2014 p. ЄСПЛ указував, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Сформована практика Європейського суду з прав людини заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений. Зокрема, у справі "Неймайстер проти Австрії" було вирішено, що витрати на правову допомогу присуджуються в тому випадку, якщо вони були здійснені фактично, були необхідними і розумними в кількісному відношенні (пункт 43 рішення "Неймайстер проти Австрії").

Дослідивши матеріали справи суд констатує, що правовідносини між позивачем та адвокатом Оганезовим Олегом Автанділовичем на момент розгляду справи Господарським судом Харківської області підтверджуються договором про надання правової допомоги б/н від 04.01.2021 та ордером на надання правничої допомоги серії АО №1097729 від 16.08.2023.

На підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 15 000,00 грн. представник позивача надав суду додаткову угоду №1 від 09.02.2024 до договору про надання правової допомоги б/н від 04.01.2021, звіт адвоката про витрачений час від 09.02.2024, Акт виконаних робіт (наданих послуг) та розрахунок витрат на правову допомогу від 09.02.2024 на загальну суму 15 000,00 грн.

Відтак, надані представником позивача документи на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись приписами ст.129 ГПК України, позивачем підтверджено правовий статус представника - адвоката, надано докази виконання робіт на загальну суму у розмірі 15 000,00 грн.

Водночас, відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною 4 цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

- складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

- часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

- обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

- ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач, не погоджуючись з розміром витрат на оплату послуг адвоката позивача, надав заперечення щодо розподілу витрат на правничу допомогу, в яких зазначив, що вивчення судової практики (п.2.Акту) входить до послуг, наданих за першим пунктом Акту. Позовна заява з розрахунком штрафних санкцій - це єдиний документ, оскільки розрахунок штрафних санкцій є додатком до позовної заяви, а вартість вказана як за три документи. Пунктом 4 Акту не визначено, які саме клопотання були подані представником позивача.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в додатковій постанові від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Згідно додаткової угоди №1 від 09.02.2024 до договору про надання правової допомоги б/н від 04.01.2021, звіту адвоката про витрачений час від 09.02.2024, Акту виконаних робіт (наданих послуг) та розрахунку витрат на правову допомогу від 09.02.2024 позивач поніс наступні витрати на професійну правничу допомогу :

- усна консультація з вивченням документів у справі, адвокатом витрачено 1 годину, загальна вартість 2000,00 грн.;

- вивчення та аналіз судової практики з аналогічних спорів, інформування клієнта про результати вивчення, адвокатом витрачено 2 години, загальна вартість 2000,00 грн.;

- складання тексту позовної заяви, розрахунок штрафних санкцій - загальна вартість 6000,0 грн. (3 документа), витрачений час не зазначено;

- підготовка процесуальних заяв, клопотань до суду загальна вартість 3000,00 грн. (3 документа), витрачений час не зазначено;

- супровід інтересів клієнта в суді (засобами електронного зв`язку), адвокатом витрачено 1 годину, загальна вартість 2000,00 грн.

Суд частково погоджується з позицією відповідача та зазначає, що під час розгляду справи представником позивача було подано заяву про усунення недоліків, клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції та відповідь на відзив, всього три документи. При цьому, подання представником позивача заяви про усунення недоліків було зумовлено наявністю недоліків у позовній заяві, а клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції було подане представником позивача для забезпечення його ж участі в судовому засіданні.

Таким чином, покладення на відповідача витрат по оплаті підготовки заяви про усунення недоліків та клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не відповідає критерію розумності, обґрунтованості та є безпідставним.

З огляду на вищезазначене, у вирішенні питання щодо витрат позивача на підготовку процесуальних заяв, клопотань до суду у кількості 3 документа у розмірі 3 000,00 грн., за наявності заперечень відповідача щодо зменшення суми судових витрат, суд, керуючись правилами встановленими у статті 129 ГПК України, дійшов висновку не покладати на відповідача витрати позивача на підготовку процесуальних заяв, клопотань у кількості 2 документи (заяви про усунення недоліків та клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції) в сумі 2 000,00 грн.

В іншій частині, проаналізувавши зміст наданих позивачем доказів на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що надані адвокатом послуги цілком відповідають критеріям дійсності, необхідності, розумності їх розміру та є такими, що підтверджуються матеріалами справи.

Разом з цим, суд відхиляє твердження відповідача стосовно того, що заява з доказами на підтвердження судових витрат не була надана позивачем до закінчення судових дебатів, а надійшла до суду вже з пропуском строку, з наступних підстав.

За приписами частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як вбачається з матеріалів справи, про стягнення витрат на правничу допомогу позивачем було заявлено в позовній заяві, рішення по справі судом було прийнято 09.02.2024, а заяву про ухвалення додаткового рішення позивачем було сформовано та подано до суду 14.02.2024 через кабінет Електронного Суду, про що свідчить відмітка на відповідній заяві. 15.02.2024 вказану заяву про ухвалення додаткового рішення було отримано та зареєстровано судом.

Відтак, позивачем не було пропущено процесуальний строк, встановлений частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 1 частини 4 статті 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

З огляду на зазначене, беручи до уваги те, що рішенням Господарського суду Харківської області від 09.02.2024 позов задоволено повністю, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, їх дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, беручи до уваги заперечення відповідача щодо витрат позивача на правову допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, суд дійшов висновку, що заява представника позивача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у сумі 13 000,00 грн.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, Суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналізуючи судову практику, на яку посилаються сторони, суд зазначає, що кожен правовий висновок Верховного Суду було оцінено на релевантність в аспекті подібності до правовідносин, що склалися між учасниками цього спору і застосовано судом при прийнятті рішення у цій справі, якщо було встановлено подібність правовідносин. Проте, виходячи з завдань господарського судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні спорів, а не доведенні чи роз`ясненні учасникам провадження змісту постанов суду касаційної інстанції, оцінці правильності розуміння ними висновків суду за результатами розгляду касаційної скарги, враховуючи, що судом була надана відповідь на основні аргументи заяви та заперечень щодо неї, суд вважає за недоцільне наводити у судовому рішенні аналіз всієї практики касаційних судів, на яку посилалися сторони.

Керуючись статтями 123,126,129, 237, 238, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Заяву (вх.№4294 від 15.02.2024) представникаТовариства з обмеженою відповідальністю"Аттіка-2007" про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Воронкова Віктора Олександровича ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю"Аттіка-2007" (61011, м. Харків, вул. Суздальські ряди, 12; код ЄДРПОУ: 34630835)витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000 (тринадцять тисяч) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст додаткового рішення складено 29.02.2024.

Суддя Т.О. Пономаренко