Постанова

від 13.02.2024 по справі 922/1075/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 922/1075/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І.Д. - головуючої, суддів - Губенко Н.М., Студенця В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Омельчук А.В.

за участю представників сторін:

позивача - Гнатенко С.І., Винник Р.О.,

відповідача - Шеремет М.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" та Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Старк"

на постанову Східного апеляційного господарського суду

(головуючий - Хачатрян В.С., судді - Гетьман Р.А., Россолов В.В.)

від 19.10.2023

та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду

(головуючий - Хачатрян В.С., судді - Гетьман Р.А., Россолов В.В.)

від 22.11.2023

у справі за позовом Акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод"

до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Старк"

про розірвання договору та стягнення 216 155,42 грн.

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2023 року Акціонерне товариство "Кременчуцький сталеливарний завод" (далі - Покупець, позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Старк" (далі - Постачальник, відповідач). Позивач просив суд:

- розірвати укладений між сторонами договір поставки товару № 0130-СН від 20.12.2021 (далі - договір поставки) через те, що Постачальник істотно порушив його умови.

- стягнути з Постачальника на свою користь попередню оплату за договором у сумі 168 912,00 грн та штрафні санкції у сумі 47 243,42 грн, що нараховані відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

2. Позивач також просив відшкодувати понесені судові витрати: на професійну правничу допомогу у сумі 25 000,00 грн та оплату судового збору у сумі 5 926,33 грн.

3. Позов обґрунтовано порушенням Постачальником зобов`язання щодо повернення попередньої оплати товару, що не був поставлений.

Фактичні обставини справи, установлені судами

4. 20 грудня 2021 року сторони уклали договір №0130-СН на поставку піску.

5. За договором Постачальник (відповідач) зобов`язаний був протягом 15 днів з дати отримання заявки поставити товар, а Продавець (позивач) - здійснити 100% попередню оплату.

6. 14 лютого 2022 року позивач направив письмову заявку на відвантаження 1794 тонн піску формувального та 69 тонн піску жирного.

7. 15 лютого 2022 року та 17 лютого 2022 року позивач здійснив попередню оплату за товар на загальну суму 407 376,00 грн (платіжні доручення №9293, №9360).

8. Згідно з пунктом 2.1 договору Продавець мав поставити товар до 28 лютого 2022 року включно.

9. Відповідач поставив товар на суму 238464,00 грн, що підтверджує часткове виконання зобов`язання.

10. Станом на 13 березня 2023 року відповідач не поставив товар на суму 168912,00 грн.

11. Строк дії договору поставки закінчився 31 березня 2022 року.

12. Позивач склав лист №40-11/491 від 13.04.2022 року про необхідність повернення 168912,00 грн. Відсутні докази, що позивач направляв цей лист, і відповідач його отримав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

13. 25 липня 2023 року Господарський суд Харківської області ухвалив рішення, яким задовольнив позов повністю, розірвав договір поставки, стягнув з відповідача на користь позивача попередню оплату за договором у сумі 168 912,00 грн та штрафні санкції у сумі 47 243,42 грн.

14. 08 серпня 2023 року суд першої інстанції ухвалив додаткове рішення, стягнув з відповідача на користь позивача 25 000,00 грн витрат на правову допомогу.

15. 19 жовтня 2023 року Східний апеляційний господарський суд частково скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Суд:

- відмовив у розірванні договору поставки;

- відмовив у стягненні 41 995,58 грн інфляційних втрат та 5 247,84 грн річних;

- залишив без змін рішення в частині стягнення попередньої оплати у сумі 168 912 грн попередньої оплати, 2 533,56 грн судового збору.

16. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

- позивач не може вимагати розірвання договору після закінчення строку дії договору;

- позивач не має права нарахувати інфляційні втрати та 3% річних на суму боргу згідно зі статтею 625 ЦК України, оскільки відповідно до частини другої статті 693 цього Кодексу Покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Що створює невизначеність щодо того, яке зобов`язання з боку боржника є простроченим: чи це грошове зобов`язання (повернення попередньої оплати), чи негрошове зобов`язання (передача товару). Відсутні докази, що позивач до моменту звернення до суду з позовом обрав один з варіантів вимоги, що була належним чином доведена до відповідача. Позивач поданням позову до суду з вимогою про стягнення попередньої оплати відійшов від наданої законодавцем альтернативи та чітко визначив, що його вимога полягає у поверненні грошових коштів попередньої оплати, і саме з цього моменту виникає прострочення Постачальника;

- висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20), не може бути застосований, оскільки у цій справі позивач перед поданням позову заявляв вимогу про повернення попередньої оплати.

17. Водночас суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про стягнення 168 912,00 грн попередньої оплати, оскільки на цю суму постачання товару не здійснено.

18. 19 жовтня 2023 року суд апеляційної інстанції також залишив без змін додаткове рішення суду першої інстанції про стягнення 25 000,00 грн витрат на правову допомогу.

19. 22 листопада 2023 року суд апеляційної інстанції частково задовольнив заяву позивача про розподіл судових витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції та постановив стягнути 7 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційних скарг. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження

Касаційна скарга АТ "Кременчуцький сталеливарний завод"

20. Позивач оскаржив постанову суду апеляційної інстанції від 19.10.2023 в частині відмови у задоволенні позовних вимог у стягненні 41 995,58 грн інфляційних втрат та 5247,84 грн річних. Просить в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.

21. Позивач визначив підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції від 19.10.2023 пункт 1 статті 287 ГПК України.

22. Стверджує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статті 625, частини другої статті 693 ЦК України без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 вересні 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20), що "правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу".

23. Позивач вважає, що зобов`язання повернути суму попередньої оплати виникає з наступного дня після спливу строку поставки.

24. Також позивач посилається на неврахування судом правових позицій, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002, постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 43/308-10, що вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, що потребує такого захисту, а також висновків, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц та Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/6840/21, від 12.06.2018 у справі № 924/153/17, щодо застосування статті 625 ЦК України до всіх видів грошових зобов`язань.

25. У касаційній скарзі позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача 19000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

26. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача, посилаючись на те, що висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 918/631/19 стосується правовідносин, коли до подачі позову покупець пред`являв вимогу продавцю про повернення попередньої оплати.

Касаційна скарга ТОВ ВКФ "Старк"

27. Постачальник оскаржив до Верховного Суду постанову суду апеляційної інстанції від 19.10.2023 в частині залишення без змін додаткового рішення суду першої інстанції про стягнення 25 000,00 грн витрат на правову допомогу.

28. Відповідач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у відшкодуванні витрат на правову допомогу.

29. Підставою касаційного оскарження судового рішення відповідач визначив пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України.

30. Відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми пункту 3 частини четвертої статті 129 ГПК України, оскільки змінив рішення, відмовив у частині задоволення позовних вимог, тому судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, зокрема, на відповідача мало було покладено судові витрати у розмірі 10750,00 грн.

31. Відповідач також посилається на неправильне застосування судом норм частини восьмої статті 129 ГПК України, оскільки вважає, що у разі представництва інтересів адвокатом, який діє від імені сторони та є членом адвокатського бюро та/або об`єднання адвокатів, розмір судових витрат встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, якими має підтверджуватись надання послуг саме адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням, а не лише адвокатом, який бере участь у справі й діє за довіреністю від сторони без участі адвокатського бюро або адвокатського об`єднання.

32. З аналогічних підстав (неправильне застосування судом апеляційної інстанції норми частини восьмої статті 129 ГПК України) відповідач також оскаржив додаткову постанову суду апеляційної інстанції від 22.11.2023 про стягнення 7000,00 грн на правову допомогу у суді апеляційної інстанції.

33. Відповідач у касаційних скаргах заявив, що попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат становить 5000,00 грн за розгляд кожної касаційної скарги.

34. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить судові рішення щодо витрат на професійну правничу допомогу залишити без змін, як такі, що ухвалені з дотриманням норм процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

35. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, й дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити, виходячи з такого.

36. Згідно зі статтею 300 ГПК України суд касаційної інстанції обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, тому не перевіряє судові рішення в частині відмови у розірванні договору поставки, а також в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення суми попередньої оплати товару у розмірі 168 912,00 грн.

Щодо застосування статті 625 ЦК України

37. Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

38. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

39. Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

40. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

41. Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересні 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20), на яку посилається скаржник.

42. Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про те, що відповідач прострочив своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки, та яку позивач зажадав повернути на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

43. Висновок суду апеляційної інстанції, що у відповідача не виникло зобов`язання з повернення суми попередньої оплати товару до подання позову у справі, ґрунтується на неправильному застосуванні положень статей 530, 693 ЦК України, суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 вересні 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20), що у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки (пункт 85).

44. Суд апеляційної інстанції помилився, коли зазначив, що висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20), стосується неподібних правовідносин, оскільки у цій справі позивач перед поданням позову заявляв вимогу про повернення попередньої оплати.

45. Велика Палата Верховного Суду у справі № 918/631/19 не визначала момент прострочення боржника з дати направлення вимоги, а чітко вказала, що "зобов`язання з повернення суми попередньої оплати товару, відповідно до положень частини першої статті 530 ЦК України, фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у пункті 2.1 контракту строку поставки (30 листопада 2016 року), який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів" (пункт 84).

46. У цій справі Велика Палата Верховного Суду визнала правильним розрахунок позивача 3 % річних та інфляційних втрат з 01 грудня 2016 року, тобто з наступного дня після спливу строку поставки, а не з моменту пред`явлення вимоги (прим. така вимога була пред`явлена 01 липня 2019 року). Отже, обставини пред`явлення покупцем вимоги про повернення попередньої оплати до подачі позову не впливають на період прострочення продавця, що не поставив попередньо оплачений товар, у розумінні статей 530, 612, 693 ЦК України.

47. Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

48. У спірних правовідносинах - постачальник вважається таким, що прострочив, оскільки він не поставив товар у строк, встановлений договором, і на наступний день не повернув одержану суму попередньої оплати товару. Боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми навіть за відсутності доказів попереднього звернення покупця до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов, оскільки, відсутність такої вимоги не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України. Наявність у покупця права обрання одного з варіантів вимоги не впливає на можливість виконання продавця свого обов`язку, тому кредитор має право вимагати суми попередньої оплати за весь період.

49. Аргументи позивача, що стосуються підстави касаційного оскарження постанови апеляційного суду від 19.10.2023, зазначеної в пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду.

Щодо рішення про судові витрати

50. Не погодившись з розміром стягнутих з нього 25 000,00 грн витрат на правову допомогу, відповідач оскаржує постанову апеляційного суду від 19.10.2023. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції, який частково задовольнив позовні вимоги і змінив розмір судового збору, мав також зменшити розмір адвокатських витрат пропорційно до задоволеної частини позову, встановивши його на рівні 10 750,00 грн.

51. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

52. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

53. Постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (стаття 282 ГПК України).

54. Хоча аргументи відповідача щодо нового розподілу судових витрат при скасуванні або зміні судового рішення мають підстави, постанова апеляційного суду від 19.10.2023 про залишення без змін додаткового рішення суду першої інстанції від 08.08.2023 про стягнення з відповідача 25000,00 грн витрат на правову допомогу не може бути скасована. Це пов`язано з тим, що розподіл судових витрат здійснюється за результатами остаточного розгляду справи Верховний Суд скасував постанову апеляційної інстанції та залишив в силі рішення суду першої інстанції.

55. У контексті обставин цієї справи відмова у задоволенні позову про розірвання договору поставки не впливає розподіл витрат на правову допомогу. Суд встановив порушення відповідачем зобов`язання договору, на що посилався позивач. Відмова у розірванні договору обумовлена закінченням його строку дії, а не правомірністю дій відповідача чи безпідставністю претензій позивача. Частина дев`ята статті 129 ГПК України встановлює право суду покласти судові витрати повністю або частково на сторону, яка своїми неправомірними діями спричинила спір, незалежно від результатів вирішення спору.

56. Щодо порушення судами норм частини восьмої статті 129 ГПК України, яка на думку скаржника, має застосовуватися так:

"у разі представництва інтересів адвокатом, який діє від імені сторони та є членом адвокатського бюро та або об`єднання адвокатів, розмір судових витрат встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, якими має підтверджуватись надання послуг саме адвокатським бюро або адвокатським об`єднання, а не лише адвокатом, який бере участь у справі і діє по довіреності від сторони без участі адвокатського бюро або адвокатського об`єднання", то Верховний Суд виходить з такого.

57. Норма статті 129 ГПК України визначає, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

58. Отже, норма статті 129 ГПК України, правильність застосування якої оскаржує відповідач, встановлює загальний порядок подання доказів на підтвердження розміру судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; строк подання доказів та правові наслідки його пропуску. Ця норма не диференціює порядок доказування залежно від того, чи є адвокат членом адвокатського бюро/об`єднання, не містить особливих чи спеціальних правил визначення витрат на оплату послуг, якщо адвокат сторони у спорі є членом адвокатського бюро та/або об`єднання адвокатів, на чому помилково наполягає скаржник.

59. Натомість, порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката для цілей розподілу судових витрат врегульовано у частинах другій та третій статті 126 ГПК України, правильність застосування яких не є підставою касаційного оскарження.

60. Відповідно до цих норм розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

61. Верховний Суд у пунктах 42, 43 постанови від 12.09.2023 у справі №925/1073/22 сформував такі висновки:

- встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою суду, що вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо оцінка доказів зроблена судом першої та/або апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що випливає з меж розгляду справи судом касаційної інстанції, що закріплені в частині другій статті 300 ГПК України.

- критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру застосовуються, виходячи з конкретних обставин справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу, і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

62. У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши надані позивачем докази понесення витрат на правничу допомогу та заперечень відповідача щодо їх розміру, з огляду на розумність, обґрунтованість та співмірність розміру витрат на правничу допомогу, встановили, що відповідач мав відшкодувати позивачу 25000,00 грн витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, а також 7000,00 грн із заявлених позивачем 14000, 00 грн в суді апеляційної інстанції.

63. З матеріалів справи не вбачається підстав для заміни висновків судів власною оцінкою або визначення іншого розміру судових витрат, ніж той, що був доведений стороною в судах попередніх інстанцій.

64. Аргументи скаржника щодо неправильного застосування судами норм частини восьмої статті 129 ГПК України не знайшли своє підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

65. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині (пункт 4 частини першої статті 308 ГПК України).

66. Відповідно до статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

67. Верховний Суд переглянув у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції від 19.10.2023 в межах доводів та вимог касаційної скарги АТ "Кременчуцький сталеливарний завод", й встановив, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини другої статті 625, частини другої статті 693 ЦК України без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересні 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20), у зв`язку із чим помилково скасував судове рішення, яке відповідає закону.

68. З огляду на наведене касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні інфляційних втрат у розмірі 41995,58 грн, 3% річних у розмірі 5247,84 грн має бути скасована, а рішення суду першої інстанції залишене в силі у відповідній частині.

69. Касаційні скарги ТОВ виробничо-комерційна фірма "Старк" на судові рішення щодо витрат на професійну правничу допомогу залишаються без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки аргументи скаржника щодо неправильного застосування судами норм частини восьмої статті 129 ГПК України не знайшли своє підтвердження. Відповідно до конкретних обставин справи помилка суду апеляційної інстанції щодо нездійснення нового розподілу судових витрат не є підставою для зміни чи скасування постанови про залишення без змін додаткового рішення суду першої інстанції від 08.08.2023 про стягнення з відповідача 25 000,00 грн витрат на правову допомогу.

Розподіл судових витрат

70. Відповідно до статей 129, 315 ГПК України внаслідок задоволення касаційної скарги витрати скаржника зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі, встановленому Законом України "Про судовий збір", підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктами 1, 4 частини першої статті 308, статтями 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" задовольнити.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2023 у справі № 922/1075/23 скасувати в частині відмови у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Старк" на користь Акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" інфляційних втрат у загальному розмірі 41995,58 грн, 3% річних у загальному розмірі 5247,84 грн та відмови у відшкодуванні 708,76 грн судового збору за подання позовної заяви та залишити в силі в цій частині рішення Господарського суду Харківської області від 25.07.2023 року у справі № 922/1075/23.

3. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Старк" залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2023 в оскаржуваній частині щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Старк" (63631, Харківська обл., Куп`янський р-н, с. Старовірівка вул. Кар`єрна, буд. № 1-Б, код ЄДРПОУ 30926071, ІПН 309260720243) на користь Акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" (39621, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. І. Приходька, буд. 141, код ЄДРПОУ 05756783, ІПН 057567816360) 5368,00 грн судового збору, сплаченого в суді касаційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді Н. Губенко

В. Студенець