Постанова

від 21.02.2024 по справі 552/3604/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/3604/22 Номер провадження 22-ц/814/562/24Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н.Л. Доповідач ап. інст. Прядкіна О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючої судді Прядкіної О.В.,

суддів: Бутенко С.Б., Обідіної О.І.,

розглянувши вм.Полтавіцивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування арешту майна

за апеляційноюскаргою адвоката Атаманюка Петра Васильовича в інтересах ОСОБА_1

на рішення Київського районного суду м.Полтави від 07 липня 2023 року, прийнятого під головуванням судді Яковенко Н.Л. в м.Полтави,-

в с т а н о в и в :

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до районного суду з даним позовом. Зазначав, що в 2022 році дізнався про наявність арешту, відомості про який внесені до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 9591003 від 05.03.2010 року та перенесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 41083141, який перешкоджає йому вільно розпорядитися своїм майном.

Зазначав, що відносно нього, як боржника, відсутні виконавчі провадження.

Просив скасувати арешт, накладений на підставі постанови серії АА №012512 від 05.03.2010, виданої Орджонікідзевський відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, та вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №41083141 від 19.03.2021, перенесений з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на підставі запису №9591003 від 05.03.2010.

Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 07 липня 2023 року в задоволенні позовних ОСОБА_1 до Індустріального відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позов пред`явлено до органу державної виконавчої служби, а не до належних відповідачів, стягувача або особи в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях.

Рішення оскаржив адвокат Атаманюк П.В. в інтересах ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.

Вважає, що судом не враховано, що з позовом звертається особа, яка є і була власником майна на момент накладення арешту, виконавче провадження на даний час не збереглося, будь які відомості, щодо сторін виконавчого провадження та резолютивної частини виконавчого документа відсутні, як і відсутні відомості, щодо наявності обставин, які є підставами для продовження існування арешту.

Апеляційний розгляд справи колегія суддів вважає за можливе провести у відповідності до ч.2 ст.372 ЦПК України у відсутність сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, колегія суддів приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з таких підстав:

Судом першоїінстанціївірновстановлено тавбачаєтьсязматеріалів справи,що позивач ОСОБА_1 за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є власником на праві спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_1 на підставі дубліката свідоцтва про право власності, серія та номер НОМЕР_1 , виданий 08.02.2007 року відділом приватизації житлового фонду Управління майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме та реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, саме щодо фізичної особи ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , внесено інформацію щодо реєстрації обтяження, номер запису про обтяження 41083141, вид обтяження арешт нерухомого майна, на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження серія та номер АА№012512 від 05.03.2010 року, видавник Орджонікідзевський відділ державної виконавчої служби Харківського Міжрегіонального управління юстиції.

Обґрунтовуючи позовнівимоги та обираючи на власний розсуд спосіб захисту свого права, ОСОБА_1 зазначав, що наявність запису про обтяження нерухомого майна перешкоджає розпорядитися належним йому майном.

Районний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, рішення мотивував тим, що в даній справі предметом спору є вимога про звільнення майна з-під арешту, а позов пред`явлено до органу державної виконавчої служби, а не до належних відповідачів, стягувача або особи в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно із частиною першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон України «Про виконавче провадження» та/або Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Згідно приписів, що містяться у статті 40 Закону № 1404-VIII, у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна (частина друга статті 40 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до частини четвертої статті 40 Закону № 1404-VIIIу разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Частиною першою статті 59 Закону № 1404-VIII передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про цивільне право, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Врахувавши, що позивач має процесуальний статус боржника у виконавчому провадженні, яке знищено, в межах яких державним виконавцем були вжиті заходи примусового характеру у вигляді накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що боржник не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Оскільки арешт на майно ОСОБА_1 , який є боржником у виконавчому провадженні, накладено з метою забезпечення виконання рішення суду, то він не може бути позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду у позовному провадженні, а отже суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог.

Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, у постановах Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20, від 19 січня 2022 року у справі № 577/4541/20.

Судова практика в зазначеній категорії справи є сталою і підстав відступати від зазначених висновків суд апеляційної інстанції не вбачає.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зняття арешту, оскільки боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги висновків районного суду не спростовують.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Атаманюка Петра Васильовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м.Полтави від 07 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28.02.2024 року.

Головуюча суддя О.В. Прядкіна

Судді: С.Б. Бутенко

О.І. Обідіна