Рішення

від 29.02.2024 по справі 640/15222/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 лютого 2024 року м.Київ № 640/15222/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі по тексту - відповідач-1, ГУ ДПС у місті Києві), Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві (далі по тексту - відповідач-2, ГУ ДКС у місті Києві) в якому просив суд визнати протиправним рішення Головного управління ДПС у м. Києві, щодо відмови у відшкодуванні податку на додану вартість позивачу у розмірі 140 000 грн (податкова накладна ТОВ Автопассаж (код ЄДРПОУ 38180092) №330 від 13.01.2021р., та №340 від 15.01.2021) та стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби у місті Києві на користь позивача заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість у розмірі 140 000 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він, як особа з числа дипломатичного персоналу дипломатичної місії з метою використання ним, та членом своєї родини, яка проживає разом з ними, придбав у ТОВ «Автопасаж» автомобіль та сплатив податок на додану вартість у сумі 140 000 грн. 16.02.2021 співробітники посольства Азербайджану в Україні, відповідно до вимог Порядку №1240, подали до ГУ ДПС у м. Києві заяву та всі необхідні документи для відшкодування ОСОБА_1 сплаченого ним ПДВ за придбаний автомобіль. Однак, відповідачем відмовлено у відшкодуванні ПДВ із зазначенням причини за №6 (інші причини (розшифровуються в окремому повідомленні, яке надсилається у формі листа дипломатичній місії). Підставою для відмови у відшкодуванні ПДВ стало те, що податкові накладні були виписані на ім`я ОСОБА_1 , а в акті, техпаспорті на автомобіль та у видатковій накладній вказано покупець - ОСОБА_2 (дружина позивача). Позивач вважає, що вказане рішення податкового органу є неправомірним та призвело до порушення його права на отримання бюджетного відшкодування ПДВ.

Відповідач -1, ГУ ДПС у м. Києві проти позову заперечував, надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що за результатами перевірки поданих документів та відповідно до п.14 Порядку №1240, ГУ ДПС у м. Києві відмовлено співробітнику ОСОБА_3 оглу у відшкодуванні ПДВ, оскільки податкові накладні ТОВ "Автопасаж" від 15.01.2021 №340 та від 13.01.2021 №330 виписано на ОСОБА_4 оглу, а в акті, техпаспорті на автомобіль та у видатковій накладній вказано покупець ОСОБА_2 . Фактично автомобіль придбано ОСОБА_1 оглу у дружини співробітника Посольства ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу від 18.03.2021 №8048/2021/2484422 на суму 840 000,0 грн. без ПДВ та договору купівлі-продажу автомобіля від 10.03.2021 №1. Документи про сплату не надано. А тому податковим органом правомірно відмовлено у відшкодуванні ПДВ.

Також, відповідач просив здійснити заміну відповідача на ГУ ДПС у м.Києві (код ЄДРПОУ - 44116011) у порядку процесуального правонаступництва.

Розглянувши таке клопотання відповідача, суд зазначає таке.

Відповідно до приписів постанови КМУ від 30.09.2020 №893 та наказу ДПС України від 30.09.2020 №529 відбулось компетенційне правонаступництво між ГУ ДПС у м.Києві (у якості правопопередника зі статусом юридичної особи публічного права ) та ГУ ДПС у м.Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС (у якості правонаступника зі статусом структурного підрозділу органу державної виконавчої влади - юридичної особи публічного права).

У розумінні п.п.41.1.1 ст.41 Податкового кодексу України ДПС України та ГУ ДПС у м.Києві, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС, є окремими податковими органами та окремими контролюючими органами як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику та територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

До того ж у розумінні п.41.4 ст.41 Податкового кодексу України і ДПС України, і ГУ ДПС у м.Києві, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС є окремими органами стягнення.

Водночас із цим, за змістом положень п.п.7-9 ч.1 ст.4, ч.ч.1 і 3 ст.43, ч.1 ст.46 КАС України участь в адміністративній справі у якості сторони може брати або юридична особа публічного права (посадова чи службова особа цього суб`єкта права), або орган державної влади без статусу юридичної особи (посадова чи службова особа цього органу державної влади), або інший суб`єкт при здійсненні публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" міністерства та інші центральні органи виконавчої влади є юридичними особами публічного права і відповідно до ч.1 ст.16 означеного закону утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції, комісії.

Оскільки за змістом наказу ДПС України від 30.09.2020 №529 у складі органу державної влади - ДПС України утворено 31 відокремлений структурний підрозділ, то слід вважати, що ці територіальні органи діють у судових процедурах від імені ДПС України як органу державної влади - юридичної особи публічного права і можуть бути наділені адміністративною процесуальною дієздатністю виключно за критерієм - інший суб`єкт при здійсненні публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.

Втім, частиною 2 ст.21-1 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" визначено, що територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є органами державної влади.

Таким чином, законодавець увів в дію юридичну конструкцію, у силу якого структурні відокремлені підрозділи органу державної виконавчої влади (а саме: центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику) є самостійними органами державної влади без статусу юридичної особи.

З огляду на викладене, клопотання про заміну сторони правонаступником підлягає задоволенню.

Відповідач -2, ГУ ДКС у місті Києві подало до суду відзив, у якому проти задоволення позовних вимог заперечувало з огляду на те, що до нього не надходила інформація з Реєстру про узгоджені суми ПДВ позивачу у розмірі 140 000 грн. у вигляді платіжного доручення та кошти для здійснення бюджетного відшкодування ПДВ. А відтак у нього відсутні правові підстави для відшкодування зазначених сум.

Позивачем подано відповідь на відзиви відповідачів, у якій зазначив, що позиція позивача у відзивах не спростована. Звернув увагу, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є сімейною парою та придбала автомобіль для спільного використання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2021 вказану позовну заяву прийнято до провадження та відкрито провадження у справі.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.

10.10.2023 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 10.10.2023 справа розподілена судді Лисенко В.І.

Згідно з частиною другою статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.

Ухвалою суду від 24.10.2023 прийнято справу до провадження та вирішено здійснювати розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання.

Ухвалою суду від 05.02.2024 витребувано від ГУ ДПС у м.Києві інформацію про відшкодування суми ПДВ ОСОБА_2 за придбання транспортного засобу - марки PEUGEOT, модель - 2008, 2020 року випуску, сірого кольору, номер кузова (шасі, рама) - НОМЕР_1 , номерний знак - НОМЕР_2 .

14.02.2024 від ГУ ДПС у м. Києві надійшли додаткові пояснення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 оглу є співробітником посольства Азербайджану в Україні, має відповідну акредитацію (службова картка №09171, видана Департаментом державного протоколу МЗС України 08.09.2020).

ОСОБА_2 є дружиною позивача, має відповідну акредитацію (службова картка АТ-А0406, видана Департаментом державного протоколу МЗС України 11.03.2021).

13.01.2021 ОСОБА_1 придбав у ТОВ «Автопасаж» транспортний засіб автомобіль Реиgeot 2008 VIN НОМЕР_3 .

ТОВ «Автопасаж» за наслідками господарської операції складено податкову накладну №330 від 13.01.2021 та податкову накладну №340 від 15.01.2021, сума ПДВ 140000 грн.

Факт оплати за придбаний автомобіль підтверджується платіжним дорученням №8101437861 від 13.01.2021 на суму 830 000 грн. та квитанцією №40 від 14.01.2021 на суму 10000 грн., згідно яких ОСОБА_1 є платником.

Також ТОВ «Автопасаж» видано покупцю ОСОБА_2 видаткову накладну №П-РА000006 від 14.01.2021.

Власником автомобіля PEUGEOT, модель - 2008, 2020 року випуску, сірого кольору, номер кузова (шасі, рама) - НОМЕР_1 , номерний знак - НОМЕР_2 , згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 26.01.2021 є дружина позивача ОСОБА_2 .

16.02.2021 Посольством Азербайджану в Україні, відповідно до вимог Порядку від 27.12.2010 №1240, подано до ГУ ДПС у м. Києві всі необхідні документи для відшкодування ОСОБА_1 сплаченого ним податку на додану вартість за придбаний автомобіль.

За результатами перевірки поданих документів та відповідно до п. 14 Порядку № 1240, Головним управлінням ДПС у м. Києві на адресу Посольства Азербайджанської Республіки в Україні листом від 22.03.2021 № 30407/6/26-15- 04-09-14 надіслано заповнену частину відривного корінця до Заяви за січень 2021 року із зазначенням суми, яка підлягає відшкодуванню, копію реєстру поданих документів до заяви та детальну інформацію по сумі ПДВ, яку не відшкодовано по коду причини - 6 у розмірі 140 000,0 грн. по співробітнику ОСОБА_3 оглу, а саме податкові накладні № 340 від 15.01.2021 на загальну суму 10 000,0 гри., в т.ч ПДВ 1666,67 грн. та №330 від 13.01.2021 на загальну суму 830 000,00 грн., в т.ч ПДВ 138 333,33 грн., виписано на ОСОБА_4 оглу, однак в акті, техпаспорті на автомобіль та у видатковій накладній вказано покупець - ОСОБА_2 (дружина позивача), до перевірки не надано документ на ОСОБА_2 , що свідчить про її акредитацію в Україні та документ про сплату за придбаний автомобіль. Відділенням поштового зв`язку лист за січень 2021 року повернуто 02.04.2021, як не вручений Посольству Азербайджанської Республіки в Україні.

Посольством Азербайджанської Республіки в Україні (п.н. 587432817) 19.03.2021 подано Заяву про відшкодування сум податку на додану вартість дипломатичним місіям, особам з числа дипломатичного персоналу та членам їх сімей сплаченого у лютому 2021 року (вх. ГУ ДПС у м. Києві № 36188/6), в т.ч. по співробітнику ОСОБА_3 оглу на суму 151 968,63 грн., з них повторно подано суму ПДВ у розмірі 140 000,0 грн., по податковим накладним № 340 від 15.01.2021 та №330 від 13.01.2021.

За результатами перевірки поданих документів та відповідно до п.14 Порядку №1240, ГУ ДПС у м. Києві на адресу Посольства Азербайджанської Республіки в Україні листом від 13.04.2021 №38908/6/26-15- 04-09-14 надіслано заповнену частину відривного корінця до Заяви за лютий 2021 року із зазначенням суми, яка підлягає відшкодуванню, копію реєстру поданих документів до заяви та детальну інформацію по сумі ПДВ, яку не відшкодовано по коду причини - 6 на суму 140 000,0 грн. по співробітнику Посольства Сулейманову Саміру Іхтіяру оглу, а саме співробітником Посольства за лютий 2021 надано виписані на ОСОБА_1 оглу податкові накладні ТОВ "Автопасаж" від 15.01.2021 та від 13.01.2021, техпаспорт на автомобіль Реиgeot 2008 VIN НОМЕР_3 від 18.03.2021, який виписано на ОСОБА_1 оглу. Фактично автомобіль придбано ОСОБА_1 у дружини співробітника Посольства ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу від 18.03.2021 №8048/2021/2484422 на суму 840 000,0 грн. без ПДВ та договір купівлі-продажу автомобіля від 10.03.2021 №1. Документи про сплату не надано. Відділенням поштового зв`язку лист за лютий 2021 року Посольству Азербайджанської Республіки в Україні вручено співробітнику Посольства 16.04.2021

Позивач вважає вказане рішення податкового органу неправомірним та таким, що призвело до порушення права позивача на отримання бюджетного відшкодування ПДВ, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 197.2 ст. 197 р. V Податкового кодексу України (далі - ПКУ) звільняються від оподаткування ПДВ операції з постачання та ввезення на митну територію України товарів/послуг, передбачених для власних потреб дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав і представництв міжнародних організацій в Україні, а також для використання особами з числа дипломатичного персоналу цих дипломатичних місій та членами їх сімей, що проживають разом з такими особами.

Пункт 1 Порядку звільнення від обкладення податком на додану вартість операцій з постачання та звезення на митну територію України товарів і послуг, передбачених для власних потреб дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав і представництв міжнародних організацій в Україні, а також для використання особами з числа дипломатичного персоналу дипломатичних місій та членами їх сімей, які проживають разом з ними, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1240 визначає процедуру звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання та ввезення на митну територію України товарів і послуг, передбачених для використання:

особами з числа дипломатичного персоналу дипломатичних представництв іноземних держав в Україні, які не є громадянами України і не проживають в Україні постійно;

консульськими посадовими особами консульських установ іноземних держав в Україні, які не є громадянами України і не проживають в Україні постійно, за винятком консульських посадових осіб зазначених установ, які очолюють почесні консульські посадові особи;

особами з числа дипломатичного персоналу представництв міжнародних організацій в Україні, їх регіональних відділень, які не є громадянами України і не проживають в Україні постійно;

членами сімей зазначених осіб, якщо вони не є громадянами України і не проживають в Україні постійно.

Відповідно до п.12 Порядку №1240, для отримання відшкодування сум податку на додану вартість дипломатичні місії звертаються з письмовою заявою за формою згідно з додатком 1 до ДФС за місцезнаходженням. Заява подається не пізніше 20 числа місяця, що настає за місяцем, в якому були придбані товари (надані послуги). У разі коли до заяви додаються документи, які свідчать про придбання товарів (надання послуг) у попередні періоди, ДФС надсилає відповідний запит до МЗС, який подає інформацію щодо врахування принципу взаємності стосовно кожної окремої держави.

До заяви додаються документи, передбачені пунктом 6 цього Порядку, на зазначену в заяві суму для відшкодування та реєстр поданих документів за формою згідно з додатком до заяви, який підписується уповноваженою особою дипломатичної місії.

Згідно із п. 6 Порядку №1240 відшкодування сум податку на додану вартість здійснюється лише за наявності:

касових чеків або інших документів, які дають змогу ідентифікувати операцію з придбання товарів/отримання послуг та які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку на додану вартість (з визначенням фіскального та податкового номерів постачальника) - у разі придбання товарів/послуг за готівку;

податкових накладних, платіжних документів та документів, що засвідчують факт придбання товарів/послуг (рахунку-фактури, накладної тощо), або документів, визначених підпунктом а пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України, - у разі придбання товарів/послуг за безготівковим рахунком.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 розділу V ПКУ при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця (пункт 201.4. статті 201 розділу V Кодексу).

Згідно із п. 187.1 ст. 187 ПКУ датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається

будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем придбано у ТОВ "Автопасаж" автомобіль Реиgeot 2008 VIN НОМЕР_3 .

Відповідно до вимог Порядку № 1240, Посольством Азербайджанської Республіки в Україні (п.н.587432817) 16.02.2021 подано Заяву про відшкодування сум податку на додану вартість дипломатичним місіям, особам з числа дипломатичного персоналу та членам їх сімей сплаченого у січні 2021 року щодо співробітника ОСОБА_3 оглу та додано податкові накладні ТОВ "Автопасаж" від 15.01.2021 №340 та від 13.01.2021 №330, видаткову накладну, техпаспорт на автомобіль від 18.03.2021, який виписано на дружину позивача ОСОБА_2 .

Однак, відповідачем відмовлено позивачу у відшкодуванні з підстав ненадання документа на акредитацію дружини позивача ОСОБА_2 та не надання платіжного документу на покупця - дружину позивача, оскільки податкові накладні виписано на ОСОБА_1 оглу, а техпаспорт та видаткова накладна оформлена на ОСОБА_2 .

Повторно Посольством Азербайджанської Республіки в Україні (п.н.587432817) 16.02.2021 подано Заяву про відшкодування сум податку на додану вартість дипломатичним місіям, особам з числа дипломатичного персоналу та членам їх сімей сплаченого у січні 2021 року по співробітнику ОСОБА_3 оглу на суму 152 783,43 гривень.

Розглянувши документи, відповідачем відмовлено у відшкодуванні ПДВ з підстав ненадання документу про сплату та того, що фактично автомобіль придбано ОСОБА_1 оглу у дружини співробітника Посольства ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу від 18.03.2021 №8048/2021/2484422 на суму 840 000,0 грн. без ПДВ та договір купівлі-продажу автомобіля від 10.03.2021 №1.

Однак, суд вважає такі висновки необґрунтованими та безпідставними, оскільки Посольством Азербайджанської Республіки в Україні разом з Заявою про відшкодування сум податку на додану вартість дипломатичним місіям, особам з числа дипломатичного персоналу та членам їх сімей, сплаченого у січні 2021 року по співробітнику ОСОБА_3 оглу подано належні документи, які підтверджують придбання автомобіля.

Зокрема, на підтвердження факту придбання автомобіля додано податкові накладні №330 від 13.01.2021 та №340 від 15.01.2021, сума ПДВ 140000 грн.

На підтвердження факту оплати подано платіжне дорученням №8101437861 від 13.01.2021 на суму 830 000 грн., згідно якого ОСОБА_1 є платником квитанцію №40 від 14.01.2021 на суму 10000 грн., згідно яких ОСОБА_1 оглу є платником.

При цьому дійсно, у платіжному дорученні №8101437861 від 13.01.2021 зазначено, що оплату у розмірі 830 000 грн. здійснювала ОСОБА_2 згідно рахунку - фактури №пСч00015 від 12.01.2021, однак платником вказано саме ОСОБА_1 оглу.

Суд зазначає, що відповідно до Порядку №1240 відшкодування сум податку на додану вартість здійснюється лише за наявності касових чеків або інших документів, які дають змогу ідентифікувати операцію з придбання товарів/отримання послуг та які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку на додану вартість (з визначенням фіскального та податкового номерів постачальника) - у разі придбання товарів/послуг за готівку та податкових накладних, платіжних документів та документів, що засвідчують факт придбання товарів/послуг (рахунку-фактури, накладної тощо).

А тому, на думку суду, платіжні доручення, податкові накладні, видаткова накладна та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, які були подані до податкового органу разом з Заявою про відшкодування сум ПДВ, є достатніми документами для підтвердження позивачем придбання автомобіля та наявності у нього права на відшкодування ПДВ.

Щодо правомірності позовних вимог в частині стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби у місті Києві на користь позивача заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість у розмірі 140 000 гривень, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 14 Порядку №1240 ДПС протягом 30 календарних днів з дати надходження заяви проводить перевірку поданих документів щодо відповідності вимогам цього Порядку, а також переліку та вартості товарів і послуг, на які встановлені обмеження, на підставі документів, визначених пунктом 6 цього Порядку, і вносить відповідні дані до реєстру поданих документів за формою згідно з додатком до заяви та спеціального журналу для визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню.

Суми податку на додану вартість, що підлягають та не підлягають відшкодуванню, зазначаються у заяві та в спеціальному журналі.

У разі відсутності зауважень до поданих документів ДПС приймає рішення про відшкодування зазначеної суми. При цьому на заяві та в спеціальному журналі зазначається Підлягає відшкодуванню.

ДПС зобов`язана підготувати та подати у п`ятиденний строк після закінчення перевірки поданих документів висновок щодо відшкодування територіальному органові Казначейства.

На наступний робочий день після надання висновку щодо відшкодування територіальному органові Казначейства дипломатичній місії надсилається заповнена частина відривного корінця до заяви із зазначенням суми, яка підлягає відшкодуванню, а також із зазначенням суми, яка не підлягає відшкодуванню, та копія реєстру поданих документів за формою згідно з додатком до заяви з кодами причини (причин), за якою (за яких) така сума податку на додану вартість не підлягає відшкодуванню.

Згідно із п. 15 Порядку №1240 територіальні органи Державної казначейської служби здійснюють бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість за висновками ДПС за місцезнаходженням дипломатичної місії шляхом перерахування відповідних грошових сум на рахунок дипломатичної місії у банку або небанківському надавачу платіжних послуг протягом періоду, передбаченого пунктом 200.13 статті 200 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 200.13 статті 200 Податкового кодексу України на підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунка на рахунок платника податку в обслуговуючому банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п`яти операційних днів.

За таких обставин, суд вважає, що оскільки під час розгляду судом встановлено протиправність висновку податкового органу про відсутність у позивача права на бюджетне відшкодування сум ПДВ, належним способом захисту права позивача є задоволення позовної вимоги про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби у місті Києві на користь позивача заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість у розмірі 140 000 гривень.

При цьому, задовольняючи дану позовну вимогу, суд зважає на те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2019 у справі №826/7380/15 за позовом ТОВ "Аскоп-Україна" до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва та ГУ ДКС України у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності й стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ відступила від такого правового висновку Верховного Суду України, визначивши, що належним способом захисту порушеного права платника податків є стягнення з державного бюджету надміру сплачених коштів.

Отже правильним способом захисту порушеного права є саме стягнення заборгованості з бюджету.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Наявними у матеріалах справи квитанціями від 31.05.2021 №51488 та №51433 підтверджено, що позивач під час звернення до суду з вказаними позовом сплатив судовий збір у загальному розмірі 2308 грн. Відтак, враховуючи суть та розмір заявлених і фактично задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивача судових витрат у сумі 2308 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві.

Щодо відшкодування витрат на послуги адвоката в сумі 20 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).

При цьому з імперативних положень частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це.

Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії, заява № 34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).

Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 11.05.2021 між Адвокатським об`єднанням "Dominus Litis" в особі керуючог партнера об`єднання Тіньковського О.Г. (далі - Адвокат) та Сулеймановим С.І. (далі - клієнт) було укладено договір про надання правничої допомоги (далі - Договір), за умовами якого адвокат взяв на себе зобов`язання надавати клієнту правову допомогу, зокрема, в адміністративних справах, а клієнт зобов`язується оплатити вартість наданих послуг на умовах, передбачених даним Договором.

Відповідно до пункту 5.1 Договору вартість послуг за надання професійної правничої допомоги, опис таких послуг та розрахунок, погоджується за взаємною угодою сторін, та оформляється додатковою угодою до цього договору.

У Додатковій угоді до договору про надання професійної правничої допомоги від 11.05.2021 сторони погодили вартість надання правової допомоги та порядок оплати, зокрема, аналіз суті спірних правовідносин та документів, що стосуються взаємовідносин сторін, огляд судової практики в подібних справах - 10000 грн., що складається з вартості 1 година -1000 грн. х 10 год; підготовка та складання процесуальних документів, запитів (позовна заява, адвокатські запити до контролюючих органів) зі спірних правовідносин сторін - 7000 грн., що складається з вартості 1 години 1000 грн. х 7 год; надання консультацій - 3000 грн. приблизна кількість - 3 год х вартість 1 години 1000 грн. Загальна вартість витрат на професійну правничу допомогу складає 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок

До позову додано рахунок на оплату №9 від 11.05.2021 та платіжне доручення №ВВ881070623 від 12.05.2021 про сплату позивачем послуг з надання правової допомоги у розмірі 20 000 грн.

Оцінюючи подані документи, якими представник позивача обґрунтовує фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, складність справи, обсяг доказів, суд приходить до висновку, що дана справа є справою незначної складності та сума зазначена в договорі та акті наданих послуг є неспівмірною із часом, який може бути витрачено адвокатом на виконання відповідних послуг.

Також суд наголошує, що виконані адвокатом роботи з підготовки позовної заяви та додатків до неї включають підготовчі роботи щодо вивчення та аналізу отриманих матеріалів, визначення з правовою позицією представництва законних прав та інтересів.

Отже, суд встановив, що фактично адвокат надав позивачу послуги з підготовки позовної заяви та додатків до неї, а тому заявлені витрати на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн не є співмірним із складністю справи.

Таким чином, суд вважає, що розумною та співмірною, є сума витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн

Відтак, на користь позивача слід присудити судові витрати по сплаті витрат правничу допомогу у загальному розмірі 10 000,00 грн за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним рішення Головного управління ДПС у м. Києві щодо відмови у відшкодуванні податку на додану вартість позивачу у розмірі 140 000 грн (податкова накладна ТОВ "Автопассаж" (код ЄДРПОУ 38180092) №330 від 13.01.2021 та №340 від 15.01.2021).

Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби у місті Києві на користь позивача заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість у розмірі 140 000 гривень.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер відповідно до паспорту Азейбарджанської республіки ООKL9MS, місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 2308 грн (дві тисячі триста вісім гривень) та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн (десять тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.