Постанова

від 26.02.2024 по справі 761/33927/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 761/33927/19 головуючий у суді І інстанції Волошин В.О.

провадження № 22-ц/824/123/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Веніаміновою Антоніною Павлівною, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Енергозбут» АТ «Українська залізниця», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Лісовий клуб», ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном; зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача АТ «Українська залізниця» в особі філії «Енергозбут» АТ «Українська залізниця», третя особа ТОВ «Лісовий клуб», в якому просив:

- зобов`язати АТ «Українська залізниця» в особі філії «Енергозбут» АТ «Українська залізниця» внести виправлення до його технічної документації, яка забезпечує використання дволанцюгової лінії електропередачі 10кВ «Підгірці-Безрадичі 1» величиною розрахункового навантаження 9990 кВТ для постачання електричної енергії, а саме: внести дані щодо обсягів потужності, які визначені для позивача, як основного споживача, у обсязі 9030 кВт, внести виправлення стосовно розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін на підставі: актів державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкта «Повітрянокабельної лінії 10 кВ від тяглової ПС «Підгірці-Безрадичи» від 29 грудня 2008 року (власник ЛЕП - Кубицький Олександр Валерійович) та наданих ОСОБА_1 погоджень на виділення потужності субспоживачам: ОСОБА_3 (40 кВт), ОСОБА_4 (25 кВт), ОСОБА_5 (240 кВт), ОСОБА_6 (25 кВт), Ресторанний комплекс ТПС Підгірці КТП-176 (ТОВ «Лісовий Клуб») (630 КВт);

- зобов`язати АТ «Українська залізниця» в особі філії «Енергозбут» АТ «Українська залізниця» внести виправлення до договору про постачання електричної енергії від 23 травня 2018 року № УЗ/ЕЕЦ/К-18-01/010152, встановивши ОСОБА_1 , власника ЛЕП, основним споживачем, із зазначенням дозволеної потужності 9030 кВт та з внесенням змін до додатків №№ 1-10 до договору про постачання електричної енергії від 23 травня 2018 року № УЗ/ЕЕЦ/К-18-01/010152 у відповідності до актів державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкта «Повітрянокабельної лінії 10 Кв від тяглової ПС «Підгірці-Безрадичи» від 29 грудня 2008р. (власник ЛЕП - ОСОБА_1 ) та наданих ОСОБА_1 погоджень на виділення потужності субспоживачам: ОСОБА_3 (40 кВт), ОСОБА_4 (25 кВт), ОСОБА_5 (240 кВт), ОСОБА_6 (25 кВт), Ресторанний комплекс ТПС Підгірці КТП-176 (ТОВ «Лісовий Клуб») (630 КВт).

В процесі розгляду справи стороною позивача було подано заяву про зміну предмету позову (т.2, а.с.101-104), в якій позивач просив:

- усунути перешкоди в користування майном, шляхом встановлення відсутності права АТ «Українська залізниця» здійснювати підключення нових субспоживачів електричної енергії (видавати технічні умови та укладати договори на підключення) до двох ланцюгової повітрянокабельної лінії електричних мереж ПЛ-10кВ «Підгірці-Безрадичі», яка знаходиться у Обухівському районі Київської області без письмової згоди власника такої двох ланцюгової повітрянокабельної лінії електричних мереж ПЛ-10кВ «Підгірці-Безрадичі» ОСОБА_1 (далі по тексту - вимога № 1);

- усунути перешкоди в користування майном, шляхом заборони АТ «Українська залізниця» здійснювати підключення нових субспоживачів електричної енергії (видавати технічні умови та укладати договори на підключення) до дволанцюгової повітрянокабельної лінії електричних мереж ПЛ -10 кВ «Підгірці-Безрадичі», яка знаходиться у Обухівському районі Київської області без письмової згоди власника такої довхланцюгової повітрянокабельної лінії електричних мереж ПЛ-10 кВ «Підгірці-Безрадичі» ОСОБА_1 (далі по тексту - вимога № 2);

- зобов`язати АТ «Українська залізниця» здійснити відключення ОСОБА_2 від двох цепної лінії електромереж ЛЕП 10 кВ «Підгірці-Безрадичі» (далі по тексту - вимога № 3).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є власником дволанцюгової повітряно-кабельної лінії електричних мереж ПЛ-10кВ «Підгірці-Безрадичі». В свою чергу, на думку сторони позивача, відповідачем порушуються його право власності на зазначені електричні мережі, шляхом підключення без його згоди іншим споживачів. Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, з метою захисту порушеного права позивача на теперішній час і в майбутньому, він вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04 квітня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, позивач ОСОБА_1 , через представника - адвоката Веніамінову Антоніну Павлівну подав апеляційну скаргу.

У апеляційній скарзі апелянт просив скасувати рішення у справі та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначив, що рішення суду ухвалено з порушеннями норм матеріального та процесуального права, судом неповно з`ясовано усі фактичні обставини у справі, а тому рішення є не обґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав.

Невизнання судом у оскаржуваному рішенні факту подання клопотання про заміну відповідача у заяві про зміну предмету позову, яка не була повернута позивачу без розгляду, позивач вбачає надмірний формалізм у висновках суду першої інстанції, які не ґрунтуються на визначених цивільними процесуальними нормами загальних вимог до форми та змісту письмової заяви.

Апелянт вважає, що судом порушено норми процесуального права, які призвели до відмови у позовних вимогах на підставі пред`явлення позову ніби-то до неналежного відповідача.

Позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано достатній обсяг доказів, які підтверджують порушення його прав та інтересів, як власника двохланцюгової повітряно-кабельної лінії електричних мереж ПЛ-10кВ «Підгірці-Безрадичі». Письмові покази неправомірних дій відповідача, який в односторонньому порядку, без згоди позивача здійснив підключення споживачів електричної енергії, у тому числі й споживача ОСОБА_2 від опори 180 Лінії в той же час, як підключення відповідачем ОСОБА_2 порушує вимоги як «Правил приєднання електроустановок до електричних мереж», які затверджені постановою НКРЕ України від 17.01.2013 року № 32 так й «Кодексу систем розподілу», затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 року № 310.

Судом неповно з`ясовувались обставини, що мають значення для справи. Так, у томі 2 а.с.106 міститься Акт технічної комісії про прийняття закінченого будівництва об`єкта в експлуатацію від 29.12.2008 року, з якого вбачається, що: замовником будівництва є п.о. ОСОБА_1 ; 29.12.2008 року комісії пред`явлене закінчене будівництво повітряно-кабельної лінії 10кВ від тяглової ПС «Підгірці»; Електромонтажні та будівельні роботи виконані згідно з виданими Технічними умовами № Е-01/319/1 .ТУ07 від 06.02.2007 року; змонтована повітряно-кабельна лінія 10кВ від тяглової ПС «Підгірці» прийнята в експлуатацію; Акт технічної комісії про прийняття закінченого будівництва об`єкта в експлуатацію від 29.12.2008 року є підставою для оформлення права власності.

Висновок суду, що позивач є лише співвласником частки культурно -розважального центру готельного типу з кафе-баром, в тому числі і дволанцюгової повітряно-кабельної лінії електричних мереж зроблене без комплексного дослідження письмових доказів, які підтверджують факі будівництва позивачем лінії електричних мереж та доводять законні підстави для оформлення права власності на лінію за позивачем.

Таким чином, судом першої інстанції, внаслідок неповного з`ясування обставин справи та не дослідження всього обсягу доказів, зроблено хибний висновок про нібито недоведеність права власності позивача на дволанцюгову повітряно-кабельну лінію електричних мереж ПЛ-10кВ «Підгірці-Безрадичі».

Висновок, що 1/2 частка позивача у майні культурно-розважального центру готельного типу з кафе-баром не включає повітряно-кабельну лінію електричних мереж ПЛ-10кВ «Підгірці-Безрадичі» зроблено на підставі припущень суду. В той же час відповідачем не було надано жодного доказу на спростування вимог позивача.

04 грудня 2023 року до апеляційного суду акціонерним товариством «Українська залізниця», через представника, адвоката Гаврилову Ірину Анатоліївну, поданий відзив на апеляційну скаргу. У відзиві вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та необґрунтованими, а оспорюване рішення - ухваленим з додержанням норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Встановивши, що позов пред`явлений не до належного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові.

На думку позивача, його права та інтереси фактично були порушені також і третьою особою ОСОБА_2 , і з метою захисту порушеного права позивач просив зобов`язати відповідача вчинити дії по відношенню до третьої особи, при цьому позовних вимог до нього позивачем не було заявлено.

Згідно норм ЦПК України залучення до участі у справі співвідповідача або заміна неналежного відповідача здійснюється судом лише за клопотання позивач, якого заявлено не було, тому суд дійшов вірного висновку, що у задоволенні вимог необхідно відмовити.

У судовому засіданні представник апелянта, адвокат Веніамінова Антоніна Павлівна просила апеляційну скаргу задовольнити. Представник відповідача, адвокат Гаврилова Ірина Анатоліївна просила залишити апеляційну скаргу без задоволення на підставах, раніше викладених.

Інші учасники справи, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними в ній доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції було встановлено, що звертаючись до суду з вказаним позовом позивач наголошував, що він є власником дволанцюгової повітряно-кабельної лінії електричних мереж ПЛ-10кВ «Підгірці-Безрадичі», що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.105 т.2), та копією технічних умов № Е-01/319/1.ТУ07 від 06 лютого 2007 року (а.с.106 т.2).

Але, з зазначеного Витягу (а.с.105 т.2) вбачається, що позивач ОСОБА_1 є лише співвласником 1/2 частки культурно-розважального центру готельного типу з кафе-баром, в тому числі і дволанцюгової повітряно-кабельної лінії електричних мереж. При цьому копія технічних умов, на які посилається сторона позивача, на підтвердження права власності на електричні мережі, відомості про власника цих мереж не містить (а.с.106 т.2).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у позовній заяві не зазначено обставин та не надано суду належних та допустимих доказів у їх підтвердження, щодо обґрунтованості вимог № 1 і № 2, які б свідчили про те, що саме відповідач оспорює або не визнає права власності позивача, або вживає інших дій, які мають наслідком порушення прав та інтересів позивача, а лише констатовано можливе порушення, що є припущенням та не може бути свідченням порушення або невизнання прав та інтересів позивача, які потребують судового захисту.

Крім того, в заяві про зміну предмету позову, стороною позивача було заявлено вимоги до іншого відповідача АТ «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815), замість первісного відповідача АТ «Українська залізниця» в особі філії «Енергозбут» (код ЄДРПОУ 40081221) АТ «Українська залізниця», при цьому з заявою, в порядку ст. 51 ЦПК України, сторона позивача до суду не зверталась.

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовив у позові до такого відповідача.

Крім того, зі змісту остаточної редакції позовної заяви (зміни позовних вимог), вбачається, що на думку сторони позивача його права та цивільний інтерес фактично був порушений і третьою особою - ОСОБА_2 , і з метою захисту порушеного права, сторона позивача вважає належним способом захисту, зобов`язати відповідача вчинити дії по відношенню до третьої особи, при цьому вимог до третьої особи стороною позивача не заявлено, що процесуально є недопустимим, оскільки правовідносини, які виникли між стороною відповідача та третьою особою, як зазначає сторона позивача є договірними.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги № 3, враховуючи також положення ст. 16 ЦК України.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки дійсно позивачем не наведено, а судом не встановлено факту порушення прав та інтересів позивача, що свідчить про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог.

Суд першої інстанції вірно встановив, що позивачем у позовній заяві не зазначено обставин та не надано суду належних та допустимих доказів у їх підтвердження, щодо обґрунтованості вимог, які б свідчили про те, що саме відповідач оспорює або не визнає права власності позивача, або вживає інших дій, які мають наслідком порушення прав та інтересів позивача, а лише констатовано можливе порушення, що є припущенням та не може бути свідченням порушення або невизнання прав та інтересів позивача, які потребують судового захисту.

Таким чином позивачем не наведено та не доведено факту порушення прав та інтересів позивача, і суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог.

Згідно з ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, лише порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 925/642/19 від 02 лютого 2021 року зазначила, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1, 2 ст. 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до положень ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з послідовною та сталою правовою позицією Верховного Суду відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту способам, визначеним законодавством та/або його неефективність для захисту порушеного права/інтересу позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19.

Крім того, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Зазначений висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, аналогічні правові висновки містяться також у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, від 19 серпня 2020 року у справі № 639/6295/16-ц, від 14 липня 2020 року у справі № 686/23977/18, від 08 липня 2020 року у справі № 612/808/18.

Відповідно до ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах 1 і 2 статті 51 ЦПК України, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Отже, аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що мотиви суду першої інстанції, з яких він виходив відмовляючи у задоволенні позову є вірними, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

За наведених обставин доводи апеляційної скарги колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.

Таких порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду №524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі РуїзТорія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».

Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Веніаміновою Антоніною Павлівною, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 квітня 2023 року - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 квітня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова