Постанова

від 29.02.2024 по справі 440/6438/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 р. Справа № 440/6438/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Калиновського В.А. , Мінаєвої О.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2023, головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 28.09.23 по справі № 440/6438/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Полтава - Тревел

до Державної служби України з безпеки на транспорті

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Полтава - Тревел, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті, у якій просив суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову начальника відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 191385 від 08.05.2023.

В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що оскаржувану постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №191385 від 08.05.2023 винесено на підставі акта перевірки №252471 від 28.03.2023, у якому зазначено відомості, що не відповідають дійсності. Також зазначено, що у відповідача були відсутні підстави для вимоги виконання умов Положення № 340, яке не має застосовуватись під час надзвичайних ситуацій.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2023 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Полтава - Тревел до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №191385 від 08.05.2023.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Полтава - Тревел витрати зі сплати судового збору у розмірі 2684,00 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що чинне законодавство зобов`язує автомобільних перевізників та водіїв мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль па автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення, до яких відносяться, зокрема, реєстраційні листки режим) праці іа відпочинку водіїв - тахокарти.

Отже, водії мають надавати інспектору для контролю реєстраційні заповнені тахокарти (тахограми) у кількості, що передбачена ЄУТР, або індивідуальні контрольні книжки водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Представник апелянта зазначає, що тахокарти, а також індивідуальні контрольні книжки водія або роздруківки даних роботи цифрового тахографа є документами, передбаченими законодавством України, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення автомобільним транспортом, та підпадають під інші документи, визначені законодавством, оформлення яких передбачено статтею 3е) Закону України «Про автомобільний транспорт».

За змістом Акту перевірки №252471 від 28.03.2023 порушення позивачем вимог законодавства про автомобільний транспорт полягало у відсутності у водія транспортного засобу, необладнаного тахографом, що перевозив пасажирів, індивідуальної контрольної книжки водія.

На переконання представника апелянта, оскаржуваною по справі постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу №191385 від 08.05.2023 позивача як автомобільного перевізника було правомірно притягнуто до відповідальності за відсутність на момент проведении перевірки обов`язкового дли здійснення перевезень документів, а не за порушення встановлених режимів праці та відпочинку.

Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 28.03.2023, на підставі направлення на рейдову перевірку від 27.03.2023 № 008191, інспекторами Укртрансбезпеки був перевірений транспортний засіб марки РУТА д.н.з. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 та перебуває у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю Полтава - Тревел, за кермом якого перебував водій ОСОБА_2 , на предмет дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

За результатами перевірки складено акт від 28.03.2023 № 252471, у якому зафіксовано порушення абзацу 3 частини 1 статті 60 вимог Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 39 цього Закону, а саме відсутність індивідуальної контрольної книжки водія.

Листом від 21.04.2023 вих. № 27236/34/24-23 відповідач повідомив позивача про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що призначена до розгляду на 08.05.2023.

08.05.2023 за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, начальником відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області прийнято постанову № 191385 про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою на позивача накладено штраф на підставі абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" (перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 39 Закону України "Про автомобільний транспорт") у розмірі 17000,00 грн.

Не погодившись із зазначеною постановою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на всій території України з 25 березня 2020 року до 30 червня 2023 року установлено режим надзвичайної ситуації, тому відповідно до пункту 1.4 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340, це Положення не поширюється на перевезення, яке здійснено позивачем.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" № 2344-III від 05.04.2001 (далі - Закон № 2344-III).

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону № 2344-ІІІ, основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Частиною 12 статті 6 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Відповідно до положень частин 14, 17 статті 6 Закону № 2344-III державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначає Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567).

Згідно з пунктом 2 Порядку №1567, рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Відповідно до пункту 4 Порядку №1567, рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.

Рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка (пункт 12 Порядку № 1567).

За змістом пункту 14 Порядку № 1567, рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

В силу вимог пункту 15 Порядку № 1567, під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Відповідно до пункту 21 Порядку №1567, у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Згідно з пунктами 26, 27 Порядку №1567, справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).

У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

За правилами, визначеними у статті 39 Закону України Про автомобільний транспорт, автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Документи для регулярних пасажирських перевезень:

для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.

Згідно з абзацом третім частини першої статті 60 Закону, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В розумінні статті 1 Закону України Про автомобільний транспорт, автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що водій при здійсненні ним перевезень вантажів повинен мати при собі документи, визначені статтею 39 Закону України Про автомобільний транспорт.

При цьому наведений у вказаній статті перелік документів не є вичерпним, оскільки зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.02.2020 по справі № 820/4624/17.

Як слідує з акту перевірки, посадовою особою Укртрансбезпеки виявлено порушення щодо відсутності на час проведення перевірки індивідуальної контрольної книжки водія.

Так, особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку визначені Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340 (далі Положення №340). Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами

Згідно з пунктом 7.1 Положення № 340, органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України

Відповідно до пункту 6.1 Положення №340, автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Згідно з пунктом 6.3 Положення №340, водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

Графік змінності водіїв, відомість обліку робочого часу та відпочинку водіїв зберігаються у Перевізника (пункт 6.4 Положення №340).

Таким чином, Положення допускає облік робочого часу водіїв, як тахографом, так і індивідуальною контрольною книжкою водія або графіком змінності водіїв.

З врахуванням вище викладеного, колегія суддів зазначає, що положеннями статті 39 Закону України Про автомобільний транспорт передбачено необхідність наявності як у перевізника, так і у водія інших документів, передбачених законодавством, а наявність індивідуальної контрольної книжки водія чи копії графіка змінності водіїв в разі необладнання транспортного засобу тахографом, передбачена Положенням №340.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за відсутності документів, зокрема, в даному випадку індивідуальної контрольної книги водія, до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.03.2020 у справі № 823/1199/17, від 20.05.2020 у справі 804/5737/16 та в силу вимог частини п`ятою статті 242 КАС України враховується судом при вирішенні даного спору.

Колегією суддів встановлено, що підставою для висновків відповідача про порушення позивачем вимог статті 39 Закону України Про автомобільний транспорт слугувала відсутність на час проведення рейдової перевірки у водія ТОВ "Полтава-Тревел" ОСОБА_2 індивідуальної контрольної книги водія, що є порушенням п. 6.3. Положення № 340.

Разом з цим, згідно з пунктом 1.4 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв, це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються:

фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв;

під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій;

транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем;

сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств;

закладами охорони здоров`я незалежно від форми власності;

транспортними засобами спеціального та спеціалізованого призначення суб`єктів господарювання незалежно від форм власності, що здійснюють експлуатаційне утримання, будівництво та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування, вулиць у населених пунктах, а також інших об`єктів транспортної інфраструктури в радіусі не більше 150 км від об`єкта будівництва (ремонту), які обладнані спеціальними світловими сигнальними пристроями відповідно до пункту 3.6 розділу 3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, за умови наявності у водія відповідного транспортного засобу первинного документа, що фіксує маршрут руху такого транспортного засобу, а також у разі забезпечення експлуатації дорожніх об`єктів у надзвичайних ситуаціях, за несприятливих погодно-кліматичних умов, у разі деформації та пошкодження елементів дорожніх об`єктів і виникнення інших перешкод у дорожньому русі.

Отже, пункт 1.4. Положення № 340 виключає поширення його дії на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій.

Відповідно до пункту 24 частини 1 статті 2 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗУ), надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб`єкті господарювання на ній або водному об`єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності.

За приписами частин 1 - 3 статті 5 КЦЗУ, надзвичайні ситуації класифікуються за характером походження, ступенем поширення, розміром людських втрат та матеріальних збитків.

Залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, визначаються такі види надзвичайних ситуацій: 1) техногенного характеру; 2) природного характеру; 3) соціальні; 4) воєнні.

Залежно від обсягів заподіяних надзвичайною ситуацією наслідків, обсягів технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, визначаються такі рівні надзвичайних ситуацій: 1) державний; 2) регіональний; 3) місцевий; 4) об`єктовий.

Відповідно до частини 5 статті 5 КЦЗУ, класифікаційні ознаки надзвичайних ситуацій визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту.

На виконання вказаних вимог Кодексу Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.08.2018 № 658 затверджено Класифікаційні ознаки надзвичайних ситуацій.

Згідно з частиною 1 статті 11 КЦЗУ, єдина державна система залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації, що прогнозується або виникла, функціонує у режимах: 1) повсякденного функціонування; 2) підвищеної готовності; 3) надзвичайної ситуації; 4) надзвичайного стану.

За приписами частини 1 статті 14 КЦЗУ, підставами для тимчасового встановлення для єдиної державної системи цивільного захисту у повному обсязі або частково для окремих її складових режиму надзвичайної ситуації є: 1) на державному рівні - виникнення надзвичайної ситуації державного рівня; 2) на регіональному рівні - виникнення надзвичайної ситуації регіонального рівня; 3) на місцевому рівні - виникнення надзвичайної ситуації місцевого рівня; 4) для функціональної підсистеми - виникнення надзвичайної ситуації на об`єктах відповідної функціональної підсистеми.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №338-р "Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації" (зі змінами і доповненнями), з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров`я щодо визнання розповсюдження COVID-19 у країнах світу пандемією, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 30 червня 2023 року.

Отже, на всій території України з 25 березня 2020 року до 30 червня 2023 року установлено режим надзвичайної ситуації, що свідчить про виникнення надзвичайної ситуації державного рівня, тому відповідно до пункту 1.4 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340, це Положення не поширюється на перевезення, яке здійснено позивачем 28 березня 2023 року.

Відтак, притягнення позивача до відповідальності за відсутність індивідуальної контрольної книги водія, передбаченої пунктом 6.3. Положення № 340, є безпідставним.

Таким чином, постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № 191385 від 08.05.2023 не ґрунтується на вимогах законодавства та прийнята без урахування обставин, що мали значення для її прийняття, а тому підлягає визнанню протиправною та скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в апеляційній скарзі скаржником не висловлено заперечень щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих судом першої інстанції на користь позивача, а, отже, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зменшення розміру понесених витрат на правову допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2023 року по справі № 440/6438/23 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2023 по справі № 440/6438/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.М. Мінаєва