Постанова

від 15.08.2024 по справі 440/6438/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2024 року

м. Київ

справа №440/6438/23

адміністративне провадження № К/990/12489/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №440/6438/23

за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтава - Тревел» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року (головуючий суддя Клочко К.І.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року (колегія суддів: головуючий суддя Кононенко З.О., судді Калиновський В.А., Мінаєва О.М.)

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив:

1.1. визнати протиправною та скасувати постанову начальника відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 191385 від 08 травня 2023 року.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що скаржувану постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №191385 від 08.05.2023 винесено на підставі акта перевірки №252471 від 28.03.2023, у якому зазначено відомості, що не відповідають дійсності. Також зазначено, що у відповідача були відсутні підстави для вимоги виконання умов Положення № 340, яке не має застосовуватись під час надзвичайних ситуацій.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2.1. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року, позов задоволено.

2.2. Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №191385 від 08 травня 2023 року.

2.3. Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на всій території України з 25 березня 2020 року до 30 червня 2023 року установлено режим надзвичайної ситуації, тому відповідно до пункту 1.4 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340, це Положення не поширюється на перевезення, яке здійснено позивачем.

ІІ. Касаційне оскарження

3. Не погоджуючись з таким рішенням суду апеляційної інстанції відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення.

3.1. Скаржник у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування абзацу 3 пункту 1.4, пункту 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту і зв`язку України № 340 від 07 червня 2010 року, коли підставою позову перевізників є необов`язковість дотримання цього Положення № 340 через дію надзвичайної ситуації природного характеру.

4. Позивач подав відзив на касаційну скаргу відповідача, за змістом якого висловив незгоду з викладеними заявником в скарзі доводами та повідомив свою думку про правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, просив ці судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

IV. Установлені судами фактичні обставини справи

5. 28.03.2023, на підставі направлення на рейдову перевірку від 27.03.2023 № 008191, інспекторами Укртрансбезпеки був перевірений транспортний засіб марки РУТА д.н.з. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 та перебуває у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтава - Тревел", за кермом якого перебував водій ОСОБА_2 , на предмет дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

6. За результатами перевірки складено акт від 28.03.2023 № 252471, у якому зафіксовано порушення абзацу 3 частини 1 статті 60 вимог Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 39 цього Закону, а саме: відсутність індивідуальної контрольної книжки водія.

7. Листом від 21.04.2023 вих. № 27236/34/24-23 відповідач повідомив позивача про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що призначена до розгляду на 08.05.2023.

8. 08.05.2023 за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, начальником відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області прийнято постанову № 191385 про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою на позивача накладено штраф на підставі абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" (перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 39 Закону України "Про автомобільний транспорт") у розмірі 17000,00 грн.

9. Позивач, не погодившись з такою постановою відповідача, звернувся з цим позовом до суду.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

10. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

11. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

12. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

13. Закон України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III) регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

14. Частиною 1 статті 18 Закону № 2344-III передбачено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

15. Згідно з частиною другою статті 29 Закону України від 30 червня 1993 року № 3353-ХІІ «Про дорожній рух» з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

16. Статтею 39 Закону № 2344-III встановлено, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

17. Документи для регулярних пасажирських перевезень:

для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.

18. Отже, перелік документів, наведений у статті 39 Закону № 2344-III не є вичерпним.

19. Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку встановлює Положення № 340.

20. Пунктом 6.3 Положення № 340 передбачено, що водій, який керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

21. Відповідно до статті 18 Закону № 2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані:

- організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;

- здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;

- забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;

- здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

22. В розумінні вказаної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин.

23. Згідно з визначенням, яке міститься у Положенні № 340, тахограф - це контрольний пристрій, який встановлюється на ТЗ для показу та реєстрації інформації про рух ТЗ.

24. Іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування.

25. Згідно з пунктом «а» частини першої статті 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.

26. Частиною третьою статті 10 Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.

VI. Позиція Верховного Суду

27. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

28. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

29. Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваного судового рішення буде здійснюватися Верховним Судом в її межах.

30. Спірні правовідносини виникли у зв`язку із оскарженням постанови начальника відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 191385 від 08 травня 2023 року на підставі абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" (перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 39 Закону України "Про автомобільний транспорт") у розмірі 17000,00 грн

31. Ця постанова прийнята відповідачем з тих підстав, що під час перевірки встановлене порушення абзацу 3 частини 1 статті 60 вимог Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 39 цього Закону, а саме: відсутність індивідуальної контрольної книжки водія.

32. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, дійшли висновку про протиправність вказаної постанови з підстав того, що на всій території України з 25 березня 2020 року до 30 червня 2023 року установлено режим надзвичайної ситуації, тому відповідно до пункту 1.4 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340, це Положення не поширюється на перевезення, яке здійснено позивачем.

33. Верховний Суд не огоджується з вказаним висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

34. Суди попередніх інстанцій встановили, що у спірних правовідносинах перевізником є позивач.

35. Згідно зі статтею 39 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

36. Документи для регулярних пасажирських перевезень:

для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.

37. Отже, перелік документів, наведений у статті 39 Закону № 2344-III не є вичерпним.

38. 28. Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку встановлює Положення № 340.

39. Пунктом 6.3 Положення № 340 передбачено, що водій, який керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

40. Відповідно до статті 18 Закону № 2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані:

- організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;

- здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;

- забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;

- здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

41. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

42. Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

43. В розумінні вказаної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин.

44. Згідно з визначенням, яке міститься у Положенні № 340, тахограф - це контрольний пристрій, який встановлюється на ТЗ для показу та реєстрації інформації про рух ТЗ.

45. Іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування.

46. Чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена.

47. Згідно з пунктом «а» частини першої статті 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.

48. Частиною третьою статті 10 Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.

49. Приписи пункту «а» частини першої статті 10 вказаної Конвенції, на думку колегії суддів, є універсальними для будь-якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія.

50. В той же час ведення тахографу передбачене для деяких категорій транспорту, в тому числі таких, протяжність маршруту яких становить понад 50 км.

51. Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що водії, які здійснюють перевезення, зобов`язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо ТЗ не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія.

52. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 823/1199/17 та від 19 серпня 2019 року у справі № 823/5035/15.

53. Суди попередніх інстанцій встановили, що всупереч вимогам пункту 6.3. Положення №340 під час перевірки транспортного засобу у водія була відсутня оформлена індивідуальна контрольна книжка, що не заперечувалось позивачем.

54. Отже, в спірних правовідносинах перевізник не забезпечив водія індивідуальною контрольною книжкою, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування відповідно до вимог Положення № 340.

55. Стосовно застосування Положення № 340 до спірних правовідносин Верховний Суд зазначає таке.

56. Касаційне провадження у цій справі відкрито задля формування правового висновку щодо застосування абзацу 3 пункту 1.4, пункту 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту і зв`язку України № 340 від 07 червня 2010 року, коли підставою позову перевізників є необов`язковість дотримання цього Положення № 340 через дію надзвичайної ситуації природного характеру.

57. Пунктом 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338-р з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров`я щодо визнання розповсюдження COVID-19 у країнах світу пандемією, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України, установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації, дія якого продовжена до 30 червня 2023 року.

58. Згідно з Указом Президента України № 64/2022 з 24 лютого 2022 року із 05 години 30 хвилин в Україні діє воєнний стан у зв`язку із військовою агресією РФ проти України.

59. Отже, в Україні з 25 березня 2020 року до 30 червня 2023 року діяв режим надзвичайної ситуації, а з 24 лютого 2022 року діє воєнний стан.

60. Пунктом 1.4. Положення № 340 визначено його поширення на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються, зокрема, під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій.

61. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин Положення № 340 через одночасно дію двох надзвичайних ситуацій природного та воєнного характеру.

62. Однак, Верховний Суд вважає вказаний висновок судів попередніх інстанцій необґрунтованим.

63. Згідно з пунктом 24 частини першої статті 2 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України) надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб`єкті господарювання на ній або водному об`єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності.

64. Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

65. Згідно з приписами КЦЗ України та Закону № 389-VIII і воєнний стан, і режим надзвичайної ситуації є особливими режимами, що виникли через визначені законом обставини. Такі режими потребують посилення взаємодії органів управління, сил цивільного захисту зі збройними силами та правоохоронними органами за для ліквідації можливих наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня і забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення, та за для проведення рятувальних та відновлювальних робіт через військову агресію. Саме за для безпечної ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій законодавцем передбачено певні обмеження дії нормативно-правових актів.

66. Системний аналіз положень пункту 1.4. Положення № 340 свідчить, що дія вказаної норми розповсюджується на перевізників лише у випадках, коли надзвичайна ситуація має безпосередній вплив на здійснення перевезення та унеможливлює або суттєво ускладнює виконання перевізником вимог цього положення.

67. За перевіркою матеріалів справи не вбачається, а судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено, що перевізник у цій справі здійснював перевезення пасажирів з метою запобігання чи ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, або усунення її наслідків, також позивачем не наведено обставин, які б унеможливлювали або перешкоджали виконанню ним вимог пункту 6.3 Положення № 340.

68. Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначає Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 (далі - Порядок № 1567).

69. Відповідно до пункту 2 Порядку № 1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

70. Верховний Суд наголошує, що Законом № 2344-ІІІ не передбачено винятків у частині дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт щодо обов`язкової наявності у водіїв транспортних засобів на момент проведення рейдових перевірок усіх визначених законодавством документів під час дії режиму надзвичайної ситуації, зокрема, медико-біологічного характеру, та запровадження особливого правового режиму воєнного стану.

71. Враховуючи, що режим надзвичайної ситуації тривав в Україні більше трьох років, а воєнний стан вже триває більше двох років, твердження судів попередніх інстанції щодо можливості невиконання автомобільними перевізниками такий довгий проміжок часу вимог законодавства щодо здійснення перевезень, зокрема, щодо перевезень пасажирів, є безпідставним.

72. Отже, дія Положення № 340 поширюється на спірні правовідносини.

73. Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 06 червня 2024 року у справі №440/5921/23.

74. Згідно з абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

75. Враховуючи, що позивач як перевізник не дотримався обов`язку забезпечення водія відповідною документацією на перевезення пасажирів, зокрема, індивідуальною контрольною книжкою чи копією графіку змінності водіїв, Верховний Суд приходить до висновку про законність накладення на нього адміністративно-господарського штрафу.

76. За цих обставин Верховний Суд Верховний Суд констатує, що спірна постанова відповідача є такою, що відповідає критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України, є правомірною та підстави для її скасування судом відсутні.

77. Протилежні висновки судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, оскільки спростовуються викладеними правилами чинного законодавства.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги.

78. Отже, доводи касаційної скарги відповідача, які були підставою відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду та спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанції по суті справи, а тому приймаються Судом як належні.

79. Крім цього, у контексті оцінки решти доводів касаційних скарг Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

80. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, оскільки за правилами Кодексу адміністративного судочинства України об?єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

81. Згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення; скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

82. Статтею 351 Кодексу адміністративного судочинства України визначає підстави для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

83. Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

84. Таким чином, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд вважає необхідним скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вимог адміністративного позову відмовити повністю.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року задовольнити.

2. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

3. Відмовити повністю у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтава - Тревел» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

В.Е. Мацедонська