Постанова

від 29.02.2024 по справі 160/19144/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 лютого 2024 року м. Дніпросправа № 160/19144/21

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року (суддя першої інстанції Букіна Л.Є.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Інформаційні судові системи», Державної судової адміністрації України, Вищого антикорупційного суду в особі Танасевич Олени Володимирівни про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Вищого антикорупційного суду в особі Танасевич Олени Володимирівни, Державної судової адміністрації України, Державного підприємства «Інформаційні судові системи», в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною діяльність Вищого антикорупційного суду в особі Танасевич О. В., що виразилась у внесенні до Єдиного державного реєстру судових рішень недостовірної інформації, зареєстрованої 19.12.2019 за номером 86432793 про ухвалений 18.12.2019 Вищим антикорупційним судом вирок щодо засудження ОСОБА_1 за статтею 366-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України);

- визнати протиправною бездіяльність Державного підприємства «Інформаційні судові системи», яка виразилась в ухиленні від вилучення з Єдиного державного реєстру судових рішень недостовірної інформації, зареєстрованої 19.12.2019 за номером 86432793 про ухвалений 18.12.2019 Вищим антикорупційним судом вирок щодо засудження ОСОБА_1 за статтею 366-1 КК України;

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, що виразилась у неприйнятті заходів контролю та впливу по вилученню Державним підприємством «Інформаційні судові системи» із Єдиного державного реєстру судових рішень недостовірної інформації, зареєстрованої 19.12.2019 за номером 86432793 про ухвалений 18.12.2019 Вищим антикорупційним судом вирок щодо засудження ОСОБА_1 за статтею 366-1 КК України;

- зобов`язати Державне підприємство «Інформаційні судові системи» вилучити із Єдиного державного реєстру судових рішень недостовірну інформації, зареєстровану 19.12.2019 за номером 86432793 про ухвалений 18.12.2019 Вищим антикорупційним судом вирок щодо засудження ОСОБА_1 за статтею 366-1 КК України;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити контроль за виконанням Державним підприємством «Інформаційні судові системи» зобов`язання щодо вилучення із Єдиного державного реєстру судових рішень недостовірної інформації, зареєстрованої 19.12.2019 за номером 86432793 про ухвалений 18.12.2019 Вищим антикорупційним судом вирок щодо засудження ОСОБА_1 за статтею 366-1 КК України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2021, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.02.2022, позовну заяву повернуто заявнику.

Постановляючи ухвалу про повернення позову, суд виходив з того, що позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог в заявленому позові, з огляду на те, що вимоги до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, ураховуючи, що це підприємство не є суб`єктом владних повноважень та не має належної адміністративної правосуб`єктності.

Постановою Верхового Суду від 06.03.2023, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07.02.2022 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції - Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Верховний Суд приймаючи постанову виходив із того, що Державне підприємство «Інформаційні судові системи» є розпорядником публічної інформації (судових рішень в Єдиному державному реєстрі судових рішень) в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації» як суб`єкт, якому делеговані повноваження щодо адміністрування Єдиного державного реєстру судових рішень відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» та підпункту 3 пункту 1 Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Крім того, Верховний Суд у цій справі зазначив, що до числа розпорядників публічної інформації належать не тільки суб`єкти владних повноважень, а й інші суб`єкти права, то наявність суб`єкта владних повноважень як сторони не є обов`язковою ознакою цієї категорії спорів. Для відкриття провадження у цій категорії справ достатньо припущення позивача про те, що не надана на його запит інформація містить ознаки публічної. Питання про те, чи дійсно запитувана інформація є публічною, належить досліджувати після відкриття провадження у справі. Так само лише під час судового розгляду спору належить з`ясовувати, чи належить відповідач до кола розпорядників інформації у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Поряд з цим, Верховний Суд звернув увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.04.2018 у справі № 820/5586/16, відповідно до яких дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається. У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та не пов`язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акта органом судової влади.

З цих підстав, Верховний Суд дійшов висновку щодо помилкового та передчасного висновку суду першої інстанції щодо порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог та про наявність підстав для застосування пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України.

Справа надійшла на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у частині позовних вимог про визнання протиправної діяльності Вищого антикорупційного суду в особі ОСОБА_2 , що виразилась у внесенні до Єдиного державного реєстру судових рішень недостовірної інформації, зареєстрованої 19.12.2019 за номером 86432793 про ухвалений 18.12.2019 Вищим антикорупційним судом вирок щодо засудження ОСОБА_1 за статтею 366-1 Кримінального кодексу України в адміністративній справі №160/19144/21 за позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду в особі Танасевич Олени Володимирівни, Державної судової адміністрації України, Державного підприємства «Інформаційні судові системи» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвала суду першої інстанції вмотивована тим, що позовна вимога про визнання протиправної діяльності Вищого антикорупційного суду в особі ОСОБА_2 , що виразилась у внесенні до Єдиного державного реєстру судових рішень недостовірної інформації, зареєстрованої 19.12.2019 за номером 86432793 про ухвалений 18.12.2019 Вищим антикорупційним судом вирок щодо засудження ОСОБА_1 за статтею 366-1 Кримінального кодексу України перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, позивач просить оскаржену ухвалу від 27 березня 2023 року скасувати а справу направити в суд першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

В апеляційній скарзі вказує, що висновки судді суду 1-ї інстанції суперечать дійсним обставинам справи, оскільки є очевидним, що процесуальні дії суду, судді позивачем не оскаржуються. Позивачем оскаржується факт внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень недостовірної інформації неіснуючого фіктивного рішення і цей факт є доведеним. Недостовірною інформацією вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі. Так, відкриття кримінального провадження, а тим більше, його розгляду у процесуальному порядку з ухваленням судового вироку, відомості про який внесено та містяться у ЄДРСР під № 86432793, - судом не здійснювалось, жодних процесуальних дій, передбачених законом, з цього приводу судом не вчинялося. Жодним законом не передбачено, що вчинена судом, суддею дія щодо внесення недостовірної інформації може відноситись до процесуальної дії. Сам по собі факт недостовірності відомостей виключає як їх легітимність, так і їх процесуальне значення. Недостовірність вже є поза межами закону. Так, згідно ч.1 ст.376-1 КК України передбачена кримінальна відповідальність за умисне внесення неправдивих відомостей до автоматизованої системи документообігу суду, вчинене службовою особою, яка має право доступу до цієї системи. За правилами ч.1 ст.366 КК України - складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів також є злочином та карається законом. Таким чином, оскаржувані позивачем протиправні дії ВАКСУ в особі його голови Танасевич О.В. відбулись поза межами передбаченого законом процесу, а тому застосування суддею в ухвалі положень ст.ст. 126,129 Конституції України про заборону оскарження процесуальних дій суду, суддів - є неправильним та не поширюється на даний випадок, і у зв`язку з цим такі дії можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства. Фактично суддею виведено за межі закону і відповідальності Вищий антикорупційний суд та його суддю Танасевич О.В. за внесення до Державного реєстру судових рішень недостовірної інформації.

У відзиві Вищий антикорупційний суд просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків.

Однією із закріплених у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантій справедливого судочинства є доступ до суду, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав.

Забезпечення вказаного права в національному законодавстві випливає із положень Конституції України, у частині другій статті 55 якої закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур.

Приписами частини першої статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їхній захист, визначеним у цій статті шляхом.

Завданням адміністративного судочинства у силу норм частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За визначеннями, наведеними у пунктах 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач уважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їхньої реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Водночас поняття «позов, який не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» необхідно тлумачити більш широко: вказане поняття стосується як позову, який не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства, так і тих позовів, які не підлягають судовому розгляду.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Як слідує зі змісту позовної заяви, предметом оскарження, зокрема, є протиправна діяльність Вищого антикорупційного суду в особі ОСОБА_2 , що виразилась у внесенні до Єдиного державного реєстру судових рішень недостовірної інформації, зареєстрованої 19.12.2019 за номером 86432793 про ухвалений 18.12.2019 Вищим антикорупційним судом вирок щодо засудження ОСОБА_1 за статтею 366-1 Кримінального кодексу України.

Відмовляючи у відкритті провадження у частині позовних вимог про визнання протиправної діяльності Вищого антикорупційного суду в особі ОСОБА_2 , що виразилась у внесенні до Єдиного державного реєстру судових рішень недостовірної інформації, зареєстрованої 19.12.2019 за номером 86432793 про ухвалений 18.12.2019 Вищим антикорупційним судом вирок щодо засудження ОСОБА_1 за статтею 366-1 Кримінального кодексу України в адміністративній справі №160/19144/21, суд першої інстанції виходив з того, що такі вимоги перебувають поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належать до юрисдикції жодного іншого суду.

Відповідно до частин першої та третьої статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

У Рішенні від 23 травня 2001 року №6-рп/2001 Конституційний Суд України роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.

Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими у постанові від 03 квітня 2018 року в справі №820/5586/16, дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається. У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та не пов`язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акта органом судової влади.

Відповідно до висновків, сформованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року в справі №826/56/18, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

Відповідної позиції дотримувалася Велика Палата Верховного Суду у постановах від від 02 жовтня 2019 року в справі №815/110/16, від 16 жовтня 2019 року в справі №1340/4052/18, від 27 листопада 2019 року в справі №1540/4005/18, від 26 лютого 2020 року в справі №280/1334/19 та інших, а також Верховний Суд у постановах від 05 березня 2021 року в справі №640/19503/19, від 21 липня 2022 року в справі №580/5292/21, від 28 грудня 2022 року в справі №640/30494/21, від 26 січня 2023 року в справі №420/9956/22, від 08 травня 2023 року в справі №580/2605/22 та інших.

За змістом відносини у справі №160/19144/21 не є владно-управлінськими, стосуються дій/бездіяльності суду та судді щодо протиправної діяльності Вищого антикорупційного суду в особі Танасевич О. В., що виразилась у внесенні до Єдиного державного реєстру судових рішень недостовірної інформації, зареєстрованої 19.12.2019 за номером 86432793 про ухвалений 18.12.2019 Вищим антикорупційним судом вирок щодо засудження ОСОБА_1 за статтею 366-1 Кримінального кодексу України.

Цей спір не можна класифікувати як публічно-правовий і суд першої інстанції, дійшов правильних висновків про те, позовні вимоги в частині визнання протиправної діяльності Вищого антикорупційного суду в особі ОСОБА_2 , що виразилась у внесенні до Єдиного державного реєстру судових рішень недостовірної інформації, зареєстрованої 19.12.2019 за номером 86432793 про ухвалений 18.12.2019 Вищим антикорупційним судом вирок щодо засудження ОСОБА_1 за статтею 366-1 Кримінального кодексу України не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України є підставою для відмови у відкритті провадження у відповідній частині.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що такі позовні вимоги не можуть бути самостійним предметом судового розгляду ні в порядку адміністративного судочинства, ні за правилами будь-якого іншого виду судочинства.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом в постанові від 26.07.2023 у справі № 580/1016/23.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на висновки Верховного Суду, судом першої інстанції вірно роз`яснено позивачу, що даний спір не віднесений до юрисдикції жодного суду, оскільки не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті в частині позовних вимог щодо визнання протиправної діяльності Вищого антикорупційного суду в особі ОСОБА_2 , що виразилась у внесенні до Єдиного державного реєстру судових рішень недостовірної інформації, зареєстрованої 19.12.2019 за номером 86432793 про ухвалений 18.12.2019 Вищим антикорупційним судом вирок щодо засудження ОСОБА_1 за статтею 366-1 Кримінального кодексу України, та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали суду.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий - суддяТ.І. Ясенова

суддяО.В. Головко

суддяА.В. Суховаров