Постанова

від 28.02.2024 по справі 400/9472/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/9472/23Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.,

при секретарі Альонішко С.І.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Снігурівська виправна колонія (№5)" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії; стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні до дня фактичного розрахунку, -

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2023 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив визнати дії Державної установи «Снігурівська виправна колонія (№5)» щодо зменшення ОСОБА_1 розміру компенсації за невикористані дні відпусток протиправними;

- зобов`язати Державну установу «Снігурівська виправна колонія(№5)» виплатити ОСОБА_1 різницю між фактично виплаченою компенсацією за невикористані дні відпусток та належною йому до виплати компенсацією на загальну суму 31 612 грн. 50 коп.;

- визнати дії Державної установи «Снігурівська виправна колонія (№5)» щодо зменшення ОСОБА_1 розміру одноразової грошової допомоги при звільненні.

- зобов`язати Державну установу «Снігурівська виправна колонія (№5)» у визначеному законом порядку виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 107 423 грн. 04 коп.

- стягнути з Державної установи «Снігурівська виправна колонія (№5)» (код ЄДРПОУ 08594654) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.06.2021 року по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Снігурівська виправна колонія (№5)» (код ЄДРПОУ 08594654) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при визначенні сум, що мали бути виплачені позивачу при звільненні, Державна установа «Снігурівська виправна колонія (№5)» порушила вимоги затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 «Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам родового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України» (далі Порядок № 925/5). Крім того, позивач зазначив, що відповідач не виплатив одноразову грошову допомогу при звільненні, тому, на підставі статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, з Установи має бути стягнута сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Державної установи «Снігурівська виправна колонія (№5)», що полягають у неправильному обчисленні суми грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні відпусток. Зобов`язано Державну установу «Снігурівська виправна колонія (№5)» виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпусток в сумі 13 311,58 грн (тринадцять тисяч триста одинадцять гривень 58 копійок). Визнано протиправними дії Державної установи «Снігурівська виправна колонія (№5)», що полягають у неправильному обчисленні суми одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби ОСОБА_1 . Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Снігурівська виправна колонія (№5)», що полягає у невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби. Зобов`язано Державну установу «Снігурівська виправна колонія (№5)» виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в сумі 54 391,50 грн (п`ятдесят чотири тисячі триста дев`яносто одна гривня 50 копійок). В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням судом норм матеріального права, просить долучити до матеріалів справи № 400/9472/23 докази на підтвердження понесених

позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а саме: копію акту наданих послуг від 01.11.2023р.; копію квитанції до прибуткового ордеру № 10 від 01.11.2023р.

Апеляційну скаргу задовольнити, змінити рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.10.2023 року в частині розміру сум, які Державна установа «Снігурівська виправна колонія (№5)» зобов`язана виплатити ОСОБА_1 як грошову компенсацію за невикористані дні відпусток та одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби. Зобов`язати Державну установу «Снігурівська виправна колонія (№5)» ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані дні відпусток в сумі 31612 грн. 50 коп. Зобов`язати Державну установу «Снігурівська виправна колонія (№5)» виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в сумі 107 423 грн. 04 коп.

Скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.10.2023 року в частині відмови у задоволені вимог про стягнення з Державної установи «Снігурівська виправна колонія (№5)» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені та ухвалити нове рішення про задоволення цих вимог.

Стягнути з відповідача на користь апелянта понесені ним судові витрати у суді апеляційної інстанції.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що пунктом 22 розділу І Порядку № 925/5 визначено, що для розрахунку грошового забезпечення за час перебування у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, одноразових додаткових видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат (допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, одноразова грошова допомога при звільненні зі служби, грошова компенсація за невикористані дні відпусток) до місячного грошового забезпечення включається премія (встановлена відповідно до глави 13 розділу II цього Порядку) в середньому розмірі за повні дванадцять календарних місяців служби підряд за місцем проходження служби, а за менший період служби - в середньому розмірі за повні календарні місяці служби за місцем проходження служби. На думку апелянта останніми повними дванадцятьма календарними місяцями служби позивача у ДУ «Снігурівська виправна колонія (№5)» є червень 2021 року - квітень 2022 року, травень 2023 року. Оскільки 17 травня 2022 року позивача було звільнено зі служби і лише 28 квітня 2023 року знову допущено до служби, на виконання судового рішення про поновлення на роботі. Тому протягом травня 2022 - квітня 2023 року позивач не є таким, що проходив службу протягом повного місяця. Позивачу має бути сплачена компенсація за невикористанні 44 дні відпусток у розмірі 37 071,32 грн. (44 дні х 842,53 грн.). З врахуванням раніше сплачених сум у розмірі 5 458,82 грн., відповідач має сплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпусток у 2022-2023 році у сумі 31 612,50 грн. (37 071,32 грн. - 5 458,82 грн.). За такого, на думку апелянта, висновки місцевого суду з цього приводу та розрахунок грошової компенсації за невикористані дні відпусток, що належить позивачу при звільненні, є невірними.

Розмір одноразової грошової допомоги при звільнені позивачу має становити 107 423,04 грн. (25 276,01 грн. х 17 років х 25%). За такого, на думку апелянта, висновки місцевого суду з цього приводу та розрахунок виплати одноразової грошової допомоги при звільнені позивачу є невірними.

Апелянт вказує, що зі змісту ст. 117 КЗпП вбачається, що у разі спору про розміри належних звільненому працівникові сум рішення про розмір відшкодування за час затримки має винести орган, який виносить рішення по суті спору. Тому місцевий суд ухвалюючи рішення у справі мав також винести рішення про розмір середнього заробітку за весь час затримки станом на день ухвалення рішення. Внаслідок чого, на думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно дійшов до висновку про те, що позивачем передчасно заявлені вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Апелянт зазначає, що станом на дату подання апеляційної скарги витрати позивача, пов`язані з оплатою правничої допомоги адвоката Сорочана Є.В. у суді апеляційної інстанції, складають 5000 грн., що підтверджується договором про надання правової допомоги № б/н від 27.07.2023р., додатком №1 до договору про надання правової допомоги № б/н від 27.07.2023р., актом наданих послуг від 01.11.2023р., квитанцією до прибуткового ордеру № 10 від 01.11.2023р.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, щодо виплати компенсації за невикористані дні відпусток вказує, що в своїй позовній заяві позивач вказує про те, що останніми повними дванадцятьма календарними місяцями служби у позивача є період з червня 2021 року по квітень 2022 року. Відповідний висновок позивача не аргументований жодними достатнім та належним обґрунтуванням, оскільки чинним порядком не передбачено право особи обирати, які саме повні календарні місяці служби підряд необхідно використовувати при розрахунку грошового забезпечення для компенсації за невикористані дні відпусток. Позивача було поновлено на роботі за рішенням суду з 18.05.2022 року, отже останніми повними календарними місяцями служби підряд позивача є період з червня 2022 року по травень 2023 року. Щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні вказує, що відповідно до пункту 2 Глави 1 Розділу ІІІ Порядку № 925/5 особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за власним, бажанням та мають календарну вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний, календарний рік служби. Щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку зазначає, що законодавцем після початку повномасштабної агресії рф проти України було прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ від 15.03.2022 року (Далі - ЗУ 2136-ІХ). У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих ЗУ 2136-ІХ. Відповідно до положень ст.10 ЗУ 2136-ІХ роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Державна установа «Снігурівська виправна колонія (№5)» є бюджетною, не прибутковою організацією, та не є головним розпорядником коштів. Вважає, що вимоги, викладені в апеляційній скарзі є безпідставними і задоволенню не підлягають. З огляду на зазначене, відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

28 лютого 2024 року до суду від представника відповідача надійшла заява, в якій він зазначає, що не заперечує проти розгляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 у письмовому провадженні.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що пунктом 1 наказу начальника Установи від 17.05.2022 № 72 ОС «Про особовий склад» капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 , старшого інспектора (з кінології) відділу охорони Установи 17.05.2022 було звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» - у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України (а.с. 12-14).

Рішенням від 24.04.2023 у справі № 400/4435/22 Миколаївський окружний адміністративний суд визнав протиправним та скасував вказаний вище наказ та поновив позивача на посаді з 18.05.2022 (а.с. 15-18).

27.04.2023 начальник Установи, на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.04.2023 у справі № 400/4435/22, видав наказ № 69/ОС «Про поновлення на посаді» (а.с. 19).

20.06.2023 наказом начальника Установи № 112/ОС «Про особовий склад» (далі Наказ № 112, а.с. 21) позивача від 20.06.2023 було звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України на підставі пункту 7 частини першої статті 77 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» - за власним бажанням.

У Наказі № 112, зокрема, вказано, що страховий стаж ОСОБА_1 на день звільнення становить 25 років 1 місяць 18 днів, з них 17 років 11 місяців 9 днів служба в Державній кримінально-виконавчій службі в календарному обчисленні, у пільговому обчисленні 32 роки 8 місяців 5 днів. Відділ фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Установи мав виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 17 календарних років служби та виплатити компенсацію за 27 діб невикористаної щорічної чергової відпустки за 2022 рік та 17 діб щорічної чергової відпустки за 2023 рік.

Сторони визнали, що за 44 дні невикористаної відпустки, на виконання Наказу № 112, позивачу було виплачено 5 458,82 грн. На думку позивача, сума компенсації становить 37 071,32 грн.

Відповідач обчислив суму одноразової грошової допомоги при звільненні 52 743,56 грн, яку мав отримати позивач на підставі Наказу № 112. Ця сума не була виплачена.

З урахуванням наведеного, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний виплатити:

1. Різницю між розрахованими сторонами сумами компенсації за 44 дні невикористаної відпустки (37 071,32 грн сума, обчислена позивачем, 5 458,82 грн сума, обчислена відповідачем) 31 612,50 грн.

2. Одноразову грошову допомогу при звільненні 107 423,04 грн (сума, що була розрахована позивачем). Як вказано вище, за розрахунками відповідача, сума цієї допомоги становить 52 743,56 грн.

3. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач нарахував та виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпусток в сумі 54582,82 грн, суд визнав обґрунтованими позовні вимоги в цій частині та дійшов висновку, що Установа має виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпусток в сумі 13 311,58 грн (18 770,40 5 548,82).

Також, суд першої інстанції зазначив, що для визначення розміру місячного грошового забезпечення та для визначення одноденного розміру грошового забезпечення (пункт 2 глави 22 розділу ІІ Поряду № 925/5) враховується премія в середньому розмірі за менший період служби (пункт 22 розділу І Порядку № 925/5), тому, повним календарним місяцем служби позивача є травень 2023 року, а сума премії, що включається до розрахунку, становить 423 грн.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби у розмірі 54391,50 грн.

Що стосується позовних вимог про стягнення з Державної установи «Снігурівська виправна колонія (№5)» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.06.2021 року по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, суд першої інстанції зазначив, що середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні обчислюється по день фактичного розрахунку, отже, право вимагати в судовому порядку виплати середнього заробітку виникає в особи після проведення відповідних виплат.

Оскільки відповідач з позивачем не розрахувався, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення як такі, що заявлені передчасно.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

В абзацах першому третьому пункту 2 глави 22 розділу ІІ Наказу № 925/5 вказано, що за невикористані дні відпусток особам рядового або начальницького складу, які звільняються зі служби, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористані дні відпусток проводиться, виходячи з розміру грошового забезпечення, право на отримання якого особа рядового чи начальницького складу має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби з врахуванням пункту 22 розділу І цього Порядку. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток вказується в наказі про звільнення.

Згідно з пунктом 22 розділу І Порядку, для розрахунку грошового забезпечення за час перебування у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, одноразових додаткових видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат (допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, одноразова грошова допомога при звільненні зі служби, грошова компенсація за невикористані дні відпусток) до місячного грошового забезпечення включається премія (встановлена відповідно до глави 13 розділу ІІ цього Порядку) в середньому розмірі за повні дванадцять календарних місяців служби підряд за місцем проходження служби, а за менший період служби в середньому розмірі за повні календарні місяці служби за місцем проходження служби.

Виходячи з кількості днів 44, одноденний розмір грошового забезпечення, що був визначений відповідачем, становить 124,06 грн.

Згідно з інформацією, що міститься у грошовому атестаті (а.с. 24), місячний розмір грошового забезпечення, право на отримання якого ОСОБА_1 мав відповідно до чинного законодавства, складається з:

4230 грн посадовий оклад,

1270 грн оклад за спеціальним званням,

2750 грн надбавка за вислугу років (50% від (4 230 + 1270)),

4125 грн надбавка за особливості проходження служби (50% від (4 230 + 1 270 + 2 750)),

423 грн премія (10% від посадового окладу).

Всього: 12798 грн.

Одноденний розмір місячного грошового забезпечення (абзац другий пункту 2 глави 22 розділу ІІ Порядку № 925/5) становить 426,60 грн (12798 : 30).

Відповідно, сума грошової компенсації за невикористані дні відпусток становить 18 770,40 грн (426,60 х 44).

Оскільки відповідач нарахував та виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпусток в сумі 54582,82 грн, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач має виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпусток в сумі 13 311,58 грн (18 770,40 5 548,82).

У позовній заяві та апеляційній скарзі ОСОБА_1 навів розрахунок, згідно з яким розмір місячного грошового забезпечення становить 25 276,01 грн, відповідно, одноденний розмір місячного грошового забезпечення становить 842,53 грн. Тому, за твердженнями позивача, сума грошової компенсації за невикористані дні відпусток становить 37 031,32 грн (842,53 х 44).

Відмінність між наведеним вище розрахунком та розрахунком апелянта полягає в сумі премії. Так, ОСОБА_1 , посилаючись на пункт 22 розділу І Порядку № 925/5, стверджує, що премія в середньому розмірі за повні дванадцять календарних місяців служби підряд становить 12 901,01 грн. На думку позивача, оскільки період служби з поновлення на посаді (квітень 2023 року) до звільнення (червень 2023 року) є меншим за дванадцять календарних місяців служби, середній розмір премії має визначатися з урахуванням премії за квітень і травень 2023 року (по 423 грн), а також премії, яку позивач отримав за десять календарних місяців проходження служби підряд до першого звільнення (травень 2022 року) - з червня 2021 року до березня 2022 року.

Апелянт вказує, що згідно з «Довідкою про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премію для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»» (а.с. 26), загальна сума отриманої ОСОБА_1 премії за період з червня 2021 року до травня 2023 року становить 154 812,20 грн, отже, середній розмір премії становить 12 901,01 грн (154 812,20 : 12).

Колегія суддів вважає безпідставними такі доводи апелянта, оскільки вони ґрунтуються на хибному тлумаченні пункту 22 розділу І Порядку, і це тлумачення суперечить змісту вказаної норми. На думку суду, слова «повні дванадцять календарних місяців служби підряд» не дозволяють ані враховувати періоди, що перебувають поза межами дванадцяти місяців (зворотній відлік від червня 2023 року), тобто періоди з червня 2021 року до березня 2022 року (10 місяців), ані додавати до цих 10 місяців 2 місяці 2023 року, оскільки в даному випадку не дотримується умова, означена словом «підряд».

Відповідно, для визначення розміру місячного грошового забезпечення та для визначення одноденного розміру грошового забезпечення (пункт 2 глави 22 розділу ІІ Поряду № 925/5) враховується премія в середньому розмірі за менший період служби (пункт 22 розділу І Порядку № 925/5), тому, повним календарним місяцем служби позивача є травень 2023 року, а сума премії, що включається до розрахунку, становить 423 грн.

Згідно з пунктом 2 глави 1 розділу ІІІ Порядку № 925/5, особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за власним бажанням та мають календарну вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до пункту 6 глави 1 розділі ІІІ Порядку № 925/5, до місячного грошового забезпечення осіб рядового і начальницького скалу, які дають право на отримання одноразової грошової допомоги, з якого нараховується ця грошова допомога, включаються:

для осіб рядового і начальницького складу, що звільняються з посад, на які вони були призначені, - посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати), встановлені на день звільнення зі служби, та премія, розрахована відповідно до пункту 22 розділу І цього Порядку.

Сума місячного грошового забезпечення, про що вказано вище, становить 12798 грн. Кількість повних календарних років служби ОСОБА_1 17. Відповідно, сума одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби становить 54 391,50 грн (12 798 х 25% х 17).

За розрахунком відповідача (а.с. 25), сума одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби становить 52743,56 грн.

Колегія суддів зазначає, що до місячного грошового забезпечення має бути включена премія за травень 2023 року в сумі 423 грн, оскільки такий розмір є премією «в середньому розмірі» у контексті пункту 22 розділу І Порядку № 925/5 та з урахуванням фактичних обставин, а не 1/12 цієї суми 35,25 грн, як зробив відповідач.

Також не заслуговують на увагу доводи апелянта ОСОБА_1 про те, що сума одноразової допомоги при звільненні зі служби становить 107 423,04 грн, оскільки апелянт хибно тлумачить пункту 22 розділу І Порядку № 925/5.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в цій частині є правомірним.

Проте, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про передчасність та відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з Державної установи «Снігурівська виправна колонія (№5)» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.06.2021 року по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у всякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно до ч.1 ст. 117 КзпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що уразі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

На підставі наведеного, враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, колегія суддів приходить до висновку, що у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі статті 117 КЗпП України.

Висновки суду у даній справі відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17. Так, Великою Палатою Верховного Суду у вказаному рішенні визначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Також, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Великою Палатою Верховного Суду вказано, що у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Водночас, вирішуючи справу, колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно якої, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Колегія суддів зазначає, що позивач має право на отримання середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 21.06.2023 р. проте не більш як за шість місяців, що становить 184 календарні дні (з 21.06.2023 р. по 21.12.2023 р.).

Відповідно до ч.2 ст. 117 КЗпП якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, у зв`язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що саме суд повинен здійснити розрахунок середнього заробітку за затримку розрахунку, ув`язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з наданої, на виконання вимог ухвали суду, довідки нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_3 за квітень-травень 2023 року становить 13406,67 грн.

Таким чином, середньоденний заробіток (грошове забезпечення) дорівнює:

13406,67:61 день = 219,78 грн.

Період затримки повного розрахунки з 21.06.2023 р. по 21.12.2023 р. становить 184 календарні дні.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунки при звільненні з 21.06.2023 р. по 21.12.2023 р. становить: 184 календарні дні х 219,78 грн. = 40439,52 грн.

За обставин цієї справи колегія суддів вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 95831,14 гривень, з яких: грошове забезпечення 28128,06 гривень (29,35%) та грошова компенсація за невикористані дні відпусток та одноразова грошова допомога при звільненні зі служби (визначені судом) в сумі 67703,08 гривень (70,65%).

Обрахована колегією суддів відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошової компенсації за невикористані дні відпусток та одноразової грошова допомога при звільненні зі служби, становить 40439,52 гривень.

Колегія суддів, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 28570,52 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (70,65% від 40439,52).

Аналогічний підхід до розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні наведений у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині.

Що стосується клопотання апелянта про стягнення з відповідача на користь апелянта понесені ним судові витрати у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст. 139 КАС України Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно п.4 ч.1 ст.1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до п.6, п.9 ч.1 ст.1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення;

представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно з ст. 19 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правничої допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

8) надання правничої допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;

9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 липня 2023 року між Замовником громадянином України ОСОБА_1 та Виконавцем - адвокатом Сорочан Є.В. був укладений Договір б/н про надання правової допомоги.

Відповідно до п.1 Договору Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання надати юридичну допомогу в обсязі і на умовах, передбачених даним Договором.

Відповідно до п. 2.1.1 Договору Виконавець бере на себе виконання наступної правової роботи: у відповідності до доручення замовника представляє і захищає його права та інтереси у суді по справі щодо стягнення сум належних замовнику при звільненні зі служби (а.с. 78).

Згідно Акту наданих послуг від 01 листопада 2023 року, доданого до апеляційної скарги, Замовник та Виконавець склали цей акт про те, що Виконавець виконав, а Замовник прийняв наступні послуги: усна консультація щодо роз`яснення порядку та юридичних наслідків оскарження/не оскарження рішення місцевого суду, консультування щодо обгрунтування правової позиції Клієнта, узгодження правової позиції 1 година, вартість однієї години 1000 грн., загальна сума 1000 грн.; написання апеляційної скарги та оформлення її відповідно до вимог КАС України 4 години, загальна сума 4000 грн. Разом 5000 грн. (а.с. 105).

Загальна вартість наданих послуг у суді апеляційної інстанції станом на 01.11.2023 року складає 5000 гривень.

Вказано, що підписанням цього Акту Замовник підтверджує факт належного отримання послуг відповідно до положень Договору про надання правової допомоги № б/н від 27.07.2023 р.

Як вбачається з квитанцій до прибуткового касового ордера №10 прийнято від ОСОБА_1 5000 грн. (а.с. 106).

Колегія суддів зазначає, що з наданих документів вбачається, що розмір витрат позивача на правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції складає 5000 грн.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Колегія суддів зазначає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Оскільки таких заперечень від відповідача не надходило, колегія суддів приходить до висновку, що розмір цих витрат є співмірним із складністю справи і наданими адвокатом послугами.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

На підставі наведеного, згідно ст. 317 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог стягнути з Державної установи «Снігурівська виправна колонія (№5)» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.06.2021 року по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців - скасувати.

В цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути з Державної установи «Снігурівська виправна колонія (№5)» (в. Суворова, 1 с-щ. Центральне, Снігурівський р-н, Миколаївська область, 57361; код ЄДРПОУ 08594654) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстрований: АДРЕСА_1 ; проживає: АДРЕСА_2 ) середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.06.2023 року до 21.12.2023 року у розмірі 28570,52 грн. (двадцять вісім тисяч п`ятсот сімдесят гривень п`ятдесят дві копійки).

В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Снігурівська виправна колонія (№5)» (в. Суворова, 1 с-щ. Центральне, Снігурівський р-н, Миколаївська область, 57361; код ЄДРПОУ 08594654) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстрований: АДРЕСА_1 ; проживає: АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 5000 грн. (п`ять тисяч гривень).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: А.Г. Федусик