Рішення

від 15.02.2024 по справі 177/1678/23

КРИВОРІЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 177/1678/23

Провадження № 2/177/66/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15 лютого 2024 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Коваль Н.В.

за участі

секретаря судового засідання Виноградова Д.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Мотрука Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «КРИВОРІЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» НОВОПІЛЬСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому уточнюючі позовні вимоги, просила суд визнати незаконним та скасувати наказ КП «Криворізька ЦРЛ» НСР» від 18.07.2023 № 63-к; поновити позивача на посаді прибиральника службових приміщень КП «Криворізька ЦРЛ» НСР»; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.07.2023 по день ухвалення рішення; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн та судові витрати.

В обґрунтування зазначених вимог вказувала на те, що вона прийнята на посаду прибиральниці службових приміщень господарчо-обслуговуючого персоналу КЗ «КРИВОРІЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» ДОР 14.05.2012.

Наказом директора КП «КРИВОРІЗЬКА ЦРЛ» НСР від 18.07.2023 № 63-к, позивач звільнена з посади, згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України з 18.07.2023.

Наказ від 18.07.2023 № 63-к, позивач вважає незаконним, та таким що підлягає скасування, так як зазначений наказ датований двома днями раніше від дати фактичного звільнення (дата отримання трудової книжки) та є недійсним; звільнення відбулось за односторонньої ініціативи КП «Криворізька ЦРЛ» НСР в умовах відсутності у позивача на момент винесення (та ознайомлення) оспорюваного наказу волевиявлення на звільнення, заява підписана під примусом.

Підставою для звільнення була заява позивача, від 18.07.2023 написана примусово, під тиском з боку директора закладу ОСОБА_3 та технічного інженера ОСОБА_4

18.07.2023 позивач прийшла на обід у кабінет колеги, де на столі стояла закрита напівпорожня пляшка вина. З огляду на специфіку роботи закладу, обідня перерва не передбачена і працівникам надана можливість приймання їжі протягом робочого часу.

Під час вживання їжі до кабінету до кабінету увійшла керівник позивача та технічний інженер та наказала переносити гуманітарну допомогу (питну воду). Коли позивач закінчила носити воду, її було викликано до кабінету директора закладу та повідомлено про те, що вона повинна написати заяву про звільнення з посади, так як вона перебувала в стані алкогольного сп`яніння, а технічним інженером зафіксовано факт вживання позивачем алкоголю на робочому місці.

Позивачем було надано пояснення про те, що вона не вживала алкоголь, а пляшка вина стояла на столі до її появи в кабінеті.

Не зважаючи на відсутність підстав, вважати що позивач перебуває у стані алкогольного сп`яніння, ОСОБА_3 наполягав писати заяву на звільнення з посади, погрожував, що у разі відмови, ним буде здійснено виклик поліції, для транспортування позивача до психіатричного закладу в примусовому порядку, так як КП«КРИВОРІЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» НОВОПІЛЬСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ не входить в перелік підприємств та закладів охорони здоров`я, яким надано право проведення медичних оглядів для виявлення стану алкогольного сп`яніння.

Щодо проведення медичного огляду позивач не заперечувала, та пройшла його в КП«КЦРЛ» НСР, де результат становив 0,00 % проміле.

На початку війни у лікарню почала надходити гуманітарна допомога, після чого на позивача покладено обов`язок розвантаження машин який не оплачувався. Після того, як позивач потягнула поперек та на неї упала коробка з гуманітарною допомогою після якої позивач отримала травму носа, її чоловік зателефонував ОСОБА_4 та повідомив, що якщо позивача будуть примушувати до безоплатної роботи, він звернеться до органів поліції. Після чого зранку наступного дня директор вимагала звільнення позивача.

Напередодні 18.07.2023 прибула чергова машина з гуманітарною допомогою, та через її важкість позивач відмовилась від її розвантаження.

Перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання, під психологічним тиском, позивач написала 18.07.2023 заяву про звільнення за згодою сторін, надиктовану їй головним економістом ОСОБА_5 .

В той же день 18.07.2023, позивачем написано повідомлення про відкликання заяви про звільнення за угодою сторін, про те повідомлення зареєстровано 19.08.2023, через відсутність наприкінці робочого дня секретаря.

18.07.2023 позивачу не було видано копію наказу про звільнення, письмове повідомлення про суми, нараховані їй при звільненні, та трудову книжку на руки не отримувала.

З огляду на відсутність фактичних дій з боку роботодавця, направлених на припинення трудових відносин, позивач продовжувала 19.07.2023 та 20.07.2023 виконувати свої посадові обов`язки.

20.07.2023 позивачу видано копію наказу про звільнення та трудову книжку. З наказом про звільнення ОСОБА_1 не погоджується у зв`язку із чим, вимушена звернутися до суду.

Крім того, позивач зазначила, що її заява про звільнення не містить дату з якої остання мала намір звільнитися. Містить лише дату складання заяви.

Присутні в судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили задовольнити позов у повному обсязі.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що з 14.05.2012, позивач працювала в КП «КЦРЛ» НСР (назву змінено а.с. 16 зворот) прибиральницею службових приміщень, про що свідчить копія трудової книжки (а.с.16).

18.07.2023, позивач звернулась до директора КП «КЦРЛ» НСР із письмовою заявою, в якій просила звільнити її з займаної посади за угодою сторін (а.с.61).

Відповідно до наказу № 63-к від 18.07.2023 (а.с.14) ОСОБА_1 , звільнено з займаної посади на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України, про що в трудову книжку позивача внесено відповідний запис (а.с.16 зворот).

З наказом про звільнення позивач ознайомилась 20.07.2023 (а.с.14), де зазначила, що з наказом не згодна. Заяву про звільнення відкликала 19.07.2023 та 19.07.2023 та 20.07.2023 знаходилась на робочому місті та виконувала свої обов`язки. Трудову книжку в день звільнення не отримала.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до директора КП «КЦРЛ» НСР із повідомленням про відкликання заяви 18.07.2023, яке зареєстровано 19.07.2023 (а.с.15).

Після ознайомлення з наказом про звільнення, ОСОБА_1 зверталась із письмовими заявами до ВП № 1 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області (а.с.18-19) та до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (а.с.22-23), до депутата Новопільської сільської ради (а.с.24) та з усною заявою до ВП № 4 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області про незаконне звільнення з посади (а.с.17), про те матеріали справи не містять відповіді на зазначені заяви.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу статтями 40, 41, 43, 431і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) статтею 45 цього Кодексу.

Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП можуть бути укладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), необхідно з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

Встановивши, що звільнення позивача відбулося за угодою сторін та на підставі відповідної заяви позивача про звільнення, а анулювання такої домовленості за згодою сторін не мало місця, суд приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_1 з роботи відбулося з дотриманням вимог пункту 1 статті 36 КЗпП України.

Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника (пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 524/3490/17-ц та від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18.

Із матеріалів справи видно, що позивач написала заяву на звільнення за згодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, датуючи її 18.07.2023 роком.

Вирішальним у даному випадку є саме досягнення згоди між сторонами про припинення трудових відносин.

Так, при досягненні між сторонами про припинення трудових відносин, заяву про звільнення можна подати в будь-який момент, а тому числі і в день звільнення.

Як видно, з матеріалів справи, ОСОБА_1 , зазначила дату в заяві, саме 18.07.2023, без визначення іншої дати звільнення. Таким чином суд приходить до висновку, про досягнення згоди між сторонами про дату припинення трудових відносин.

В своєму позові позивач посилається на те, що заяву про звільнення її за згодою сторін, остання написала примусово через психологічний тиск з боку керівництва.

Так, допитана в судовому засідання свідок ОСОБА_6 , пояснила, що вона працює в КП «КЦРЛ» НСР медсестрою та є депутатом Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області. 18.07.2023, під час коли вона перебувала у відпустці, їй зателефонувала ОСОБА_1 , і повідомила, що її примусили звільнитися з роботи, через те, що ОСОБА_4 застала її на робочому місці в нетверезому стані, так як побачила, що ОСОБА_1 вживали алкоголь на робочому місці. Вона. Уточнила чи написала ОСОБА_1 заяву про звільнення, на що ОСОБА_1 відповіла, що так, її змусили написати заяву ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Вона також уточнила, чи брали у ОСОБА_1 тест на алкоголь, на що ОСОБА_1 відповіла, що ні, керівництво направило її їхати до іншого медичного закладу. Після цього вона самостійно зателефонувала ОСОБА_4 , керівнику ОСОБА_1 , дізнатися причину звільнення, на що ОСОБА_4 відповіла, що застала ОСОБА_1 в нетверезому стані та наполягає на її звільненні. На питання чому ОСОБА_1 написала заяву про звільнення за згодою сторін, а не за власним бажанням, остання відповіла, що їй так підказала економіст ОСОБА_5 . Вважає, що ОСОБА_1 ввели в оману, та запропонувала їй поміч юриста та депутата ОСОБА_7 , так як вважає позивача добросовісною, трудолюбивою та виконуючої свої обов`язки. Раніше на нараді у головного лікаря, їй стало відомо, що чоловік позивача телефонував ОСОБА_4 з погрозами. З якими саме погрозами ОСОБА_6 пояснити не може. Знає лише тільки те, що при розвантаженні гуманітарної допомоги ОСОБА_1 травмувалась та їй було надано медичну допомогу.В процесі проведення наради головний лікар підвищував на ОСОБА_1 голос та сказав їй писати заяву на звільнення, на що ОСОБА_6 заперечувала та висловила думку, що ОСОБА_1 не повинна нести відповідальність за дії свого чоловіка. Після цього головний лікар повідомив що має намір звернутися до поліції з приводу протиправних дій чоловіка ОСОБА_1 . Вважає, що на ОСОБА_1 покладено багато роботи, вона мила сходи, кабінети, вбиральні. У керівництво змінилось ставлення до ОСОБА_1 , головний лікар заборонив їй мити його кабінет, що для позивача було неприємно. На її думку позивач не хотіла звільнятися з роботи. Про події які мали місце 17 та 18 липня 2023 року свідок знає зі слів позивача. Особисто вона не бачила і не чула, щоб хтось з керівництва ображав ОСОБА_1 .

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , пояснила, що вона є депутатом Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області. 18.07.2023 до свідка ОСОБА_7 звернулася ОСОБА_1 , в телефонному режимі зі скаргою про те, що її примусило керівництво КП «КЦРЛ» НСР написати заяву на звільнення, через те, що запідозрили її у вживанні алкогольних напоїв під час виконання трудових обов`язків. ОСОБА_1 пояснила, що написала заяву про звільнення за згодою сторін, і запитала що їй робити, так як наміру звільнятися вона не має, на що вона порекомендувала написати ОСОБА_1 повідомлення про відкликання зазначеної заяви, що остання і зробила, про те не змогла вчасно її зареєструвати, так як на робочому місці не було секретаря. 19.07.2023 вранці їй зателефонувала ОСОБА_1 і повідомила про відмову реєстрації її заяви, так як її було вже звільнено, про те наказ про звільнення вона не отримувала, трудову книжку їй не видано. Приблизно об 11.00 годині вона прибула до КП «КЦРЛ» НСР, та запитала у секретаря причини відмови реєстрації повідомлення позивача про відкликання заяви про звільнення, на що секретар зазначила, що повідомлення датовано 18.07.2023, а звернулась ОСОБА_1 до секретаря вже 19.07.2023. За розпорядженням директора КП «КЦРЛ» НСР повідомлення ОСОБА_1 про відкликання заяви про звільнення зареєстровано. В процесі розмови з директором КП «КЦРЛ» НСР, яка здійснювалась під відео фіксацію, було з`ясовано фактичні обставини, які відбувались 18.07.2023. Директор повідомив, що з матеріалами звільнення ОСОБА_1 , вона може ознайомитися за письмовою заявою. ОСОБА_1 розповіла їй, про конфлікт чоловіка з ОСОБА_4 , та вважає, що її звільненню послугував саме цей конфлікт. Директор КП «КЦРЛ» НСР підтвердив, обставини конфлікту та повідомив про відкрите кримінальне провадження з цього приводу. Нею встановлено, що ОСОБА_4 перебуває з директором КП «КЦРЛ» НСР у родинних зв`язках. КП «КЦРЛ» НСР має ліцензію на проведення медичного огляду для виявлення стану сп`яніння, про те доказів перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння не надано. Директор КП «КЦРЛ» НСР пояснив, що КП «КЦРЛ» НСР не має права проводити зазначений медичний огляд, тому сказав, що ОСОБА_1 необхідно поїхати до іншого медичного закладу. ОСОБА_1 благала директора не звільняти її, про те директор КП «КЦРЛ» НСР, вважав що позивач повинна бути звільнена. Оскільки ОСОБА_1 не отримувала наказ про звільнення свідок порекомендувала їй далі виконувати свої службові обов`язки. 20.07.2023 ОСОБА_1 видали наказ про звільнення, де остання зазначила про свою незгоду зі звільненням та видали останній трудову книжку, після чого ОСОБА_1 вирішила захищати свої права в суді. Про події які мали місце 18.07.2023 вона знає зі слів позивача та директора КП «КЦРЛ» НСР.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснила, що вона працює інженером КП «КЦРЛ» НСР, з позивачем має нормальні стосунки. ОСОБА_1 самостійно написала заяву про звільнення за згодою сторін. Ніякого психологічного та фізичного тиску на ОСОБА_1 не було здійснено. Директор КП «КЦРЛ» НСР дав позивачу папір і ОСОБА_1 написала заяву про звільнення. Тексту заяви про звільнення ОСОБА_4 не бачила і не читала. Після написання заяви про звільнення ОСОБА_1 на робочому місці вона не бачила. ОСОБА_1 перебувала у прямому підпорядкуванні. Конфлікт з чоловіком ОСОБА_1 жодних відносин до звільнення не має. ОСОБА_1 виконувала обов`язки відповідно до посадової інструкцій. Крім того, всі приймають безпосередню участь в розвантаженні гуманітарної допомоги. Чоловік ОСОБА_1 в нетверезому стані та погрожував ОСОБА_8 фізичною розправою. Причин погрози їй не відомі. Погрози мали місце задовго до звільнення ОСОБА_1 18.07.2023 вона., бачила як ОСОБА_1 вживала на роботі алкогольні напої в ліфтерній, де був накритий стіл, та стояли напівпорожні чарки. Вона хотіла попросити ОСОБА_1 допомогти розвантажити гуманітарну допомогу. ОСОБА_1 сховала пляшку під столом. Після виявленого, написала доповідну на ім`я директора так як, ліфтер відповідальна та має доступ до напруги 380 вт. При проходженні ОСОБА_1 тесту на виявлення стану сп`яніння, вона присутні не була, знає, що тест був негативний зі слів ОСОБА_1 . Будучи присутньою на нараді, вона бачила, що при написанні заяви про звільнення ОСОБА_1 не плакала і не просила її не звільняти. Ліфтер заяву про звільнення не писала. Про що йшла мова на нараді не чула. Директор запропонував ОСОБА_1 їхати до медичного закладу здати тест на наявність алкогольного сп`яніння, про те ОСОБА_1 , їхати відмовилась і написала заяву про звільнення. Зауважень до виконання обов`язків ОСОБА_1 , претензій не мала. З грудня 2021 року позивач перебувала під її керівництвом. Після звільнення бачила позивачку коли та забирала трудову книжку. Доручень які не відповідали функціональним обов`язкам ОСОБА_1 не мала, крім допомоги з гуманітарною допомогою, якою займалися всі. Обсяг роботи ОСОБА_1 збільшено не було, прибирала вона згідно із нормами.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 , пояснив, що він працює директором КП «КЦРЛ» НСР. 18.07.2023 до нього звернувся в.о. медичного директора ОСОБА_9 , та повідомив, що деякі працівники ОСОБА_1 та ОСОБА_10 вживають на робочому місці алкогольні напої. Директор викликав до себе в кабінет інженера ОСОБА_4 , та в.о. медичного директора ОСОБА_9 , ОСОБА_1 та ОСОБА_10 для з`ясування обставин. ОСОБА_1 та ОСОБА_10 повідомили,що невживали алкоголь.КП «КЦРЛ»НСР немає повноваженьдля проведенняогляду длявстановлення стануалкогольного сп`яніння.Крім тог,прилад якимпроведено дослідженняв їхзакладі невідповідає вимогамзаконодавства,тому вінзапропонував їмпройти оглядв іншомумедичному закладі,який уповноваженийна зазначенийогляд тавідібрання біологічнихзразків длявиявлення станусп`яніння.Про те ОСОБА_1 та ОСОБА_10 відмовились проходитимедичний огляді сказали,що напишутьзаяви прозвільнення. ОСОБА_1 виявила бажаннянаписати заявупро звільненняза угодоюсторін,а ОСОБА_10 за власнимбажанням. Після надходженнязаяви ОСОБА_1 ,був винесенийвідповідний наказ. На наступнийдень донього звернуласядепутат ОСОБА_7 з претензіюпро незаконнезвільнення. ОСОБА_1 звільнено нечерез порушеннядисципліни,а заїї особистоюзаявою.Ніхто їїне змушувавписати заявупро звільнення.За декількамісяців дозвільнення,був конфліктчерез обсягроботи ОСОБА_1 ,в зв`язкуз чимбуло зменшенообсяг роботина 4кабінети. Про конфліктчоловіка ОСОБА_1 та ОСОБА_4 йому такожвідомо,з даногоприводу відбуласянарада.Про тещо ОСОБА_1 вживала алкогольнінапої,йому такожповідомила ОСОБА_4 ,подавши відповіднудоповідну,після чоговін самостійноперевірив зазначенийфакт. ОСОБА_4 є далекоюродичкою. З розглядуправопорушення ОСОБА_1 комісії небуло,так яквона відмовиласьвід проходженнямедичного оглядуа побажалазвільнитися зазгодою сторін. ОСОБА_1 просила зареєструвати повідомлення про відкликання заяви про звільнення за угодою сторін, заднім числом, але їй було відмовлено. ОСОБА_1 не плакала і не просила її не звільняти, вона повідомила, що більше працювати не має бажання, на що він, як керівник не заперечував та запропонував їй звільнитись за угодою сторін, на що ОСОБА_1 погодилась. Своєчасно не вручені документи про звільнення через те, що позивачка не мала наміру їх отримувати та ухилялася від вручення. Через постійні скарги щодо великого обсягу роботи ним вживалися заходи щодо зменшення обсягу, допомогу по прибиранню надавав молодший медичним персоналом, а також позивачу дозволили не мити кабінет директора КП «КЦРЛ» НСР. Вважає позивачку гарним працівником і при наявності вакансії обов`язково працевлаштує в разі її звернення.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , який працює в КП «КЦРЛ» НСР лікарем реабілітологом, завідувачем відділення, пояснив, що він знає ОСОБА_1 , яка раніше працювала прибиральницею в КП «КЦРЛ» НСР, відносини з якою були робочі. ОСОБА_1 18.07.2023 звільнилась сама за угодою сторін, про що власноруч написала заява. Під час написання ОСОБА_1 , заяви його не було. Скарг від ОСОБА_1 на умови праці не надходили. ОСОБА_1 пройшла тест на алкогольне сп`яніння з допомогою приладуЮ який був в розпорядженні лікарні, він виявився негативним, про що він доповів ОСОБА_3 . Про вживання ОСОБА_1 алкогольних напоїв свідок ОСОБА_9 дізнався від ОСОБА_4 .

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , яка працює в КП «КЦРЛ» НСР заступником директора з економічних питань, пояснила що ОСОБА_1 працювала прибиральником службових приміщень. 18.07.2023 ОСОБА_5 допомагала ОСОБА_1 написати заяву про звільнення, оскільки та була засмучена і не знала як вірно скласти заяву. Виникла цього дня якась неприємна ситуація, люди звільняються через різні обставини. Чого саме написана заява за згодою сторін свідок ОСОБА_5 не знає. Тиску психологічного характеру на ОСОБА_1 не було, фізичну силу до неї ніхто не застосовував. ОСОБА_1 сама виявила бажання звільнитись. Свідок ОСОБА_5 ніколи не бачила ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11 , яка в КП «КЦРЛ» НСР є головою профспілки, пояснила, що були випадки, коли працівники зверталися зі скаргами про не дотримання закону про працю і профспілка вирішувала зазначені питання. До неї ОСОБА_1 протягом всього часу роботи зверталася з різних підстав не пов`язаних з трудовою дисципліною. Задовго до звільнення ОСОБА_1 , на нараді обговорювалось питання про те, що чоловік позивачки погрожував ОСОБА_4 , а ОСОБА_1 пояснила, що не має до цієї ситуації жодного відношення, після чого було вирішено звернутися до поліції. Нарада тривала близько 7 хвилин, після чого всі розійшлись по робочих місцях. Щодо порушення прав позивачки при звільненні їй нічого не відомо. З даного приводу ОСОБА_1 до профспілки не зверталася. Вона, як голова профспілки завжди на зв`язку і вразі надходження скарги від ОСОБА_1 вжила б всіх необхідних заходів.

З досліджених в судовому засіданні відеодоказів, наданих позивачем, видно, що на особистому прийомі при розгляді скарги щодо звільнення під тиском з особистих мотивів, ОСОБА_1 , в присутності депутата ОСОБА_7 , та директора КП «КЦРЛ» НСР Яременка В.В. чітко зазначила, що не бажає більше працювати і скарг з приводу звільнення не має.

Таким чином, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, вислухавши пояснення свідків, дослідивши відеодокази, посилання позивача щодо примусу до написання нею заяви про звільнення або психологічного тиску з боку керівництва не підтверджені жодними доказами.

Посилання позивача на психологічний тиск у вигляді безпідставної вимого пройти медичне обстеження на стан алкогольного сп`яніння у відповідному медичному закладі, суд не приймає з огляду на те, що роботодавець зобов`язаний вжити необхідні дії для виявлення і фіксування у випадку появи працівника у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння відповідно до затвердженого порядку, а вразі відсутності такого, в доступний спосіб. Крім того, в судовому засіданні позивач пояснила, що не мала наміру їхати в інший медичний заклад і прийняла рішення про звільнення.

Доводи позивачки щодо великого обсягу роботи прибиральниці та розвантаження гуманітарної допомоги, як здійснення психологічного тиску на неї при написанні заяви, суд також не бере до уваги з тих підстав, що прибирання і є основним трудовим завданням прибиральниці, а розвантаження гуманітарної допомоги здійснювалося за добровільною згодою всього персоналу лікарні. Вразі незгоди з обсягом роботи та умовами праці, позивачка не була позбавлена можливості захистити свої права в установленому законом порядку.

Крім того, позивач посилається на те, що вона звернулась до керівництва із письмовим повідомленням про відкликання заяви про звільнення, про те, відповідно до п. 8постанови суду ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9, Верховний Суд зауважив, що приписи КЗпП України не зобов`язують власника або уповноважений ним орган прийняти відкликання працівником своєї заяви про звільнення, якщо ними досягнута домовленість про звільнення за угодою сторін.

Зазначена правова позиція викладена також у постановіВерховного Суду від 31.08.2020 у справі № 359/5905/18.

Що стосується несвоєчасного отримання позивачем наказу про звільнення та трудової книжки, суд приходить до наступного.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 387/326/20, реалізація права працівника отримати в день звільнення трудову книжку та копію наказу про звільнення кореспондується не лише з обов`язком роботодавця видати вказані документи, а й із добросовісною поведінкою самого працівника. Він, за наявності відповідної пропозиції роботодавця та фактичної можливості отримати ці документи, не повинен ухилятись від їх отримання.

Як зазначила у своєму позові ОСОБА_1 , остання не вважала що її звільнено та не зверталась до керівництва в день звільнення для отримання наказу про звільнення та трудової книжки.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що відповідачем повністю дотримано передбачену законом процедуру звільнення позивача з роботи за угодою сторін.

Зважаючи на викладене та виходячи з встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про доведеність існування домовленості між працівником та роботодавцем про звільнення за угодою сторін, при тому, що анулювання такої домовленості може мати місце виключно при взаємній згоді роботодавця і працівника.

За таких обставин, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав для його задоволення, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, беручи до уваги те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову в частині скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та не доведені позивачем, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Оскільки в частині позовних вимог щодо поновлення на роботі та скасування наказу про звільнення судом відмовлено, суд вважає, що і у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної школи також слід відмовити.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позовних вимог, судові втрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 259, 263, 264, 265, 268, 272 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «КРИВОРІЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» НОВОПІЛЬСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду.

Повний текст рішення суду складено 26.02.2024.

Суддя: