Рішення

від 01.03.2024 по справі 611/151/24

БАРВІНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 611/151/24

Провадження № 2/611/83/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

26 лютого 2024 року Барвінківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Коптєва Ю.А.,

за участю секретаря Ведмідь І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Барвінкове в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Барвінківська центральна міська лікарня» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області про визнання бездіяльності та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

В лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Барвінківська центральна міська лікарня» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області (далі КНП «Барвінківська ЦМЛ») про визнання бездіяльності та стягнення моральної шкоди, в обґрунтування якого зазначив наступне.

Рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 20 липня 2012 року у справі №2002/931/2012 визнано незаконними дії працівників Барвінківської ЦРЛ Харківської області щодо ненадання безоплатної медичної допомоги та відмови в ознайомленні з відповідними медичними документами, що стосуються здоров`я позивача. Зобов`язано відповідача здійснити дії, направлені на поновлення прав позивача, а саме: надання можливості у ознайомленні з відповідними медичними документами, що стосуються здоров`я позивача, стягнуто із комунального закладу охорони здоров`я Барвінківська центральна районна лікарня Харківської області на користь ОСОБА_1 312 грн. в рахунок компенсації за придбані ліки, 1000 грн. компенсації моральної шкоди, а всього 1312 грн., а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Листом головного лікаря КНП «Барвінківська ЦМЛ» Халєєва О.А. №105 від 31 січня 2024 року позивачу надана копія історії хвороби щодо його перебування на стаціонарному лікуванні у інфекційному відділенні Барвінківської центральної районної лікарні Харківської області у період з 28.02.по 13.03.2012 року з діагнозом: вірусний гепатит «А».

Як слідує із історії №64 діагноз при госпіталізації-вірусний гепатит «В», діагноз клінічний вірусний гепатит «А».

Згідно Протоколу №5634 від 01.03.2012 року висновки: Ехоознаки ЖКХ; хр.гепатит; неможна виключити загострення процесу в теперішній час хр.холециститу в стадії загострення, безболісне відчуття. Рекомендовано: консультація уролога. Як слідує із епікризу діагноз: інфекційний гепатит, ЖКХ. Хр.холецистит. Нижче в історії хвороби міститься запис від 13.03.2012 року наступного змісту: з покращенням, що, як вказує позивача, не відповідало фактичному стану його здоров`я, виписаний на амбулаторне долікування під наглядом сімейного лікаря. Як слідує із запису в медичній карті амбулаторного хворого від 13.02.2012 року хворий знаходився на стац. лікуванні.

Позивач вказує, що порушення його прав, як споживача, внаслідок неналежного надання медичної допомоги відповідачем, потягло погіршення стану його здоров`я і як наслідок - оперативне лікування. Як слідує із виписки з історії хвороби стаціонарного хворого і.х.2369 в ДУ «Інститут загальної та невідкладної хірургії» в період із 11 по 25 травня 2012 року перебував на лікуванні з діагнозом ЖКХ-1ст.Хронічний рецидивуючий холецистит.

Отже, неналежне надання медичної допомоги відповідачем, яке полягає у невірному встановленні діагнозу при перебуванні на стаціонарному лікуванні у інфекційному відділенні Барвінківської центральної районної лікарні Харківської області у період з 28.02.по 13.03.2012 року з діагнозом: вірусний гепатит «А», призвело до оперативного лікування: лапароскопічна холецистектомія і втрату жовчного міхура, що в період із 28 лютого по 18 травня 2012 року, супроводжувалося гострим больовим синдромом, призвело до спричинення позивачу моральних страждань через протиправну бездіяльність останнього. Внаслідок цього, позивачу необхідно дотримуватися дієти та обмежень заняття фізичною працею.

Позивач вказує, що відповідачем своєчасно не надано кваліфікованого лікування і не рекомендовано лікування каменів у жовчному міхурі консервативним, контактним литолізом, ударно-хвильовою літотрипсією чи хірургічним підходами та не направлено до спеціалізованого чи іншого лікувального закладу з приводу ЖКХ-1ст. хронічного рецидивуючого холециститу, а навпаки закінчене стаціонарне із продовженням амбулаторного долікування під наглядом сімейного лікаря із хибним діагнозом, що і призвело до загострення хвороби і втрати жовчного міхура.

Посилаючись на викладене, ст. 284, ч.1 ст. 1167 ЦК України, ст.ст. 4 - 6 Закону України «Про захист прав споживачів» та усталену практику Верховного Суду, просить стягнути з КНП «Барвінківська ЦМЛ» на свою користь грошові кошти в рахунок компенсації моральної шкоди в розмірі 189600 грн. з розрахунку 100 грн. за кожну годину болю (79 днів, які супроводжувалися підвищеною температурою, нудотою, ознобом, з гострим больовим синдромом = 1896 годин х 100 = 189600 грн.). Крім того, визнати бездіяльність КНП «Барвінківська ЦМЛ» щодо неналежного надання медичної допомоги, яка полягає у невірному визначенні діагнозу - вірусний гепатит «А» і лікуванні на стаціонарному лікуванні у інфекційному відділенні Барвінківської центральної районної лікарні Харківської області у період з 28 лютого по 13 березня 2012 року, протиправною, яка призвела до порушень прав споживача.

Ухвалою судді Барвінківського районного суду Харківської області від 06 лютого 2024 року провадження відкрито в порядку спрощеного позовного провадження.

14 лютого 2024 року головним лікарем КНП «Барвінківська ЦМЛ» надано відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень представник відповідача зазначив, що з наданих виписок історій хвороб ОСОБА_1 вбачається, що хворому під час лікування в інфекційному відділенні лікарні з клінічним діагнозом «вірусний гепатит» у період з 28 лютого 2012 року по 14 березня 2012 року був встановлений супутній діагноз «ЖКХ. Хронічний холецистит», який стовідсотково співпадає з клінічним діагнозом виставленим хворому під час лікування в Інституті загальної та невідкладної хірургії, що вказує на встановлення вірного діагнозу і належне надання медичної допомоги ОСОБА_1 . Посилаючись на викладене, представник КНП «Барвінківська ЦМЛ» просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог повністю. Крім того, надав заяву щодо застосування строків позовної давності до вимог ОСОБА_1 .

Позивач в судове засідання не з`явився, заявив клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судове засідання також не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Враховуючи що розгляд справи відбувся за відсутності сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши надані документи і матеріали, повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступного висновку.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 перебував на лікуванні у Барвінківській центральній районній лікарні Харківської області у період з 28 лютого 2012 року по 13 березня 2012 року, з діагнозом «вірусний гепат «А». Крім того, встановлено супутній діагноз «ЖКТ. Хронічний холецистит». Зазначено, що позивач з покращенням виписаний на амбулаторне долікування під наглядом сімейного лікаря, що вбачається з копії медичної картки стаціонарного хворого № 64, та листа №105 від 31 січня 2024 року головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Барвінківська ЦМЛ» (а.с.7-8, 10).

З виписки з історії хвороби стаціонарного хворого і.х.2369, наданої Державною Установою «Інститут загальної та невідкладної хірургії» Національної Академії Медичних Наук України вбачається, що ОСОБА_1 в період із 11 по 25 травня 2012 року перебував на лікуванні з діагнозом ЖКХ-1ст.Хронічний рецидивуючий холецистит (а.с.11).

Предметом данного спору є визнання бездіяльності КНП «Барвінківська ЦМЛ» щодо неналежного надання медичної допомоги та компенсація моральної шкоди.

Відповідно до ст. 49 Конституції України, кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Згідно з п.п. «а», «д», «ї» ч.1 ст. 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», кожен громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає: життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров`я людини; кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров`я; оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров`я.

Відповідно до ч.ч.1, 5, 6 ст. 8 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров`я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров`я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов`язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров`я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, як передбачено ч.2 ст. 11 ЦК України.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що визначено ч.1 ст. 16 ЦК України.

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Як передбачено ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другої цієї статті.

Тобто, ч.1 ст. 1167 ЦК Українивизначає по-перше, особу, відповідальну за моральну шкоду, а саме, особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди, зокрема наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Зобов`язання з відшкодування шкоди, в тому числі і моральної, є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин.

Складовими для настання відповідальності за завдання шкоди є: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача; вина. Перераховані підстави для деліктних зобов`язань є обов`язковими. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14 (провадження № 61-21956св19) вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин.

Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

У деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб`єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, - права на медичну допомогу.

У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії (бездіяльність), які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров`я.

Згідно ч.1ст. 1172 ЦК України,юридична або фізична особа, відшкодовує шкоду завдану працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до статті 22 Основ законодавства України про охорону здоров`я держава через спеціально уповноважені органи виконавчої влади здійснює контроль і нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров`я, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення здорового навколишнього природного середовища і санітарно-епідемічного благополуччя населення, нормативів професійної діяльності в сфері охорони здоров`я, вимог Державної Фармакопеї, стандартів медичного обслуговування, медичних матеріалів і технологій.

З урахуванням зазначених вимог законодавства, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28 вересня 2012 року №752, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2012 року за №1996/22308, затверджено Порядок контролю якості медичної допомоги (далі - Порядок), відповідно до якого контроль якості надання медичної допомоги здійснюється шляхом застосування методів зовнішнього та внутрішнього контролю якості медичної допомоги, самооцінки медичних працівників, експертної оцінки, клінічного аудиту, моніторингу системи індикаторів якості, атестації/сертифікації відповідно до вимог чинного законодавства України та законодавства Європейського Союзу.

У відповідності до п. 5, 6 Порядку внутрішній контроль якості надання медичної допомоги здійснюється керівництвом закладів охорони здоров`я та або медичними радами закладів охорони здоров`я в межах повноважень, визначених законодавством, зокрема шляхом контролю за кваліфікацією лікарів, молодших спеціалістів з медичною освітою та професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють у закладі охорони здоров`я; самооцінки медичних працівників: організації надання медичної допомоги у закладі охорони здоров`я; моніторингу реалізації управлінських рішень; моніторингу дотримання структурними підрозділами закладу охорони здоров`я стандартів у сфері охорони здоров`я, клінічних протоколів; моніторингу системи індикаторів якості медичної допомоги: вивчення думки пацієнтів щодо наданої медичної допомоги. Зовнішній контроль якості надання медичної допомоги здійснюється органами державної виконавчої влади в межах повноважень, визначених законодавством, зокрема шляхом контролю за дотриманням ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, проведення акредитації закладів охорони здоров`я, атестації лікарів, молодших спеціалістів з медичною освітою, професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють у системі охорони здоров`я, проведення клініко-експертної оцінки якості та обсягів медичної допомоги.

Як зазначено вище, ч.1ст.1167 ЦК Українипередбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно із ч.1ст.23 ЦК України,особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, що визначено ч. 2ст. 23 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 3, 4ст.23 ЦК України,моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Зазначені висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 635/6868/16-ц.

Окрім цього, при розгляді справи суд з`ясовує: наявність самої моральної шкоди та її вплив на життя позивача; факт вчинення протиправних дій відповідачем та його вину; зв`язок між дією (бездіяльністю) відповідача та моральною шкодою, яку поніс позивач; обґрунтованість суми компенсації моральної шкоди, що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 761/28949/17.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.

З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв`язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.

У переважній більшості випадків ЄСПЛ наголошує на розумно очікуваних, передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20.

Згідно ч. ч. 1-3ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

При цьому, з врахуванням конкретних обставин справи, суд не має процесуальної можливостібез клопотання сторони призначити у справі відповідні експертизи чи вчиняти інші дії, спрямовані наотримання доказів, що відповідаєст.13 ЦПК України.

Як передбачено ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, що визначено ч.1ст. 81 ЦПК України.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України.

Суд зазначає, що реалізуючи на власний розсуд свої права, визначені ст. 43 ЦПК України щодо подання доказів, заяв та клопотань, не реалізував своє право, передбачене ст. 105 ЦПК України щодо призначення експертизи для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань в галузі медицини з приводу обґрунтування своєї позиції.

Надані позивачем докази, як кожен окремо так і в сукупності, підтверджують факт перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні у відповідних медичних закладах за встановленими йому діагнозами.

Разом з тим, суд відзначає, що ОСОБА_1 доказів, того що працівниками КНМ «Барвінківська ЦМЛ» було вчинено дії (бездіяльність), які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров`я, а саме, як зазначено в прохальній частині позову, - «невірному визначенні діагнозу і лікуванні у інфекційному відділенні», не надано.

Також, з урахуванням досліджених доказів, судом не встановлено і жодного з елементів складу цивільного правопорушення, таких як: протиправної поведінки відповідача (працівників, які перебували з цим відповідачем в трудових обов`язках) та вини, яка пов`язана з неналежним наданням медичних послуг; збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкоди, в тому числі моральної, завданої внаслідок неналежного надання медичної допомоги працівником Комунального некомерційного підприємства «Барвінківська центральна міська лікарня» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, суд повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 82, 141, 263, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України,

в и р і ш и в:

В позові ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Барвінківська центральна міська лікарня» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області про визнання бездіяльності та стягнення моральної шкоди, - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 01 березня 2024 року.

Суддя Ю.А. Коптєв